Лекція 4
До першої підгрупи, тобто основним методам, ставляться: обсерваційні методи (спостереження й самоспостереження) і експериментальні методи (лабораторні, польові, природний експерименти). До другої підгрупи, тобто допоміжним методам, ставляться:тести й психодиагностические методи, праксиметрические методи, методи моделювання, біографічні методи.
Застосування окремих методів або їхніх констеляцій залежить від того, яким організаційним методом (порівняльним, лонгитюдинальным, комплексним) користується дослідник.
Об'єктивне спостереження (суцільн або вибіркове) перетерпіло значну зміну завдяки застосуванню різних фиксационных й інших технічних засобів (фотографічних, кінематографічних, звукотехнических, телевізійних). За допомогою цих засобів (включаючи напівпроникні екрани й камери) забезпечується схоронність натуральної картини поводження і його динаміки в певних умовах.
Із впровадженням у практику психологічного дослідження технічних засобів спостереження, фіксації й обробки їхніх даних метод об'єктивного спостереження знову займає першорядне положення, розділяючи його з експериментальним.
Самоспостереження як обсерваційний метод має особливий сенс при вивченні динаміки свідомості, що є одночасно суб'єктивним відбиттям об'єктивної дійсності й внутрішнім миром людини, самосвідомості як суб'єктивної програми особистості і її саморегуляції. У цьому плані особливу цінність мають прийоми й дані опосередкованого самоспостереження (щоденники, автобіографічні матеріали, переписка й т.д.) Самоспостереження виступає як компонент багатьох інших методів при вивченні психічних реакцій, актів поводження, форм діяльності у вигляді словесного звіту. У всіх видах прикладної психології самоспостереження застосовується в різних модифікаціях й у зв'язку з іншими об'єктивними методами. Особливе значення має опис самопочуття в тих або інших станах діяльності, динаміки подань і переживань, мотивів поводження. Із введенням експериментальних методів у психологію й застосуванням фармакологічних засобів самоспостереження використається як спеціальний прийом аналізу суб'єктивних змін під впливом різних фізико-хімічних впливів.
Експериментальні методи в психології настільки різноманітні, що в жодному з допомога з експериментальної психології неможливо дати повний опис всіх експериментальних методик як складних систем спеціальних операцій і процедур, здійснюваних у спеціально обладнаних камерах і кабінетах за допомогою складних приладів, апаратів й інших технічних пристроїв. Першою формою експериментального методу в психології є так званий лабораторний експеримент. Позначення це, звичайно, чисто формально й має сенс лише в зіставленні з іншими видами експерименту - “природного” й “психолого-педагогічного”. Особливістю класичного лабораторного методу є створення спеціальних умов, які стимулюють прояв досліджуваного психічного явища, тобто, на відміну від спостереження, дослідник не чекає природного його прояву в активності випробуваного. Дослідження, проведене за допомогою лабораторного методу, здійснюється в спеціально обладнаною сигнально-стимуляційною й реєстраційною апаратурами лабораторії.
В останні десятиліття, завдяки розвитку електроніки, виникла можливість виходу експериментально-психологічної техніки за межі лабораторії. Цей вид експериментально-психологічного методу можна назвати польовим експериментальним методом, що використає більше портативні апаратури й скорочені цикли експериментальних процедур. У цей час польові експерименти широко практикуються в психофізіології праці, авіаційної й космічної психології, особливо в психології спорту й військової психології.
Природний і психолого-педагогічний експерименти досить ґрунтовно розроблені в радянській психології й докладно описані в психолого-педагогічних дослідженнях (Н. А. Менчинской, Г. С. Костюка, А. А. Люблинской, М. Н. Шардкова й ін.).
Природний експеримент був розроблений і запропонований для вивчення психіки дитини відомим психологом А.Ф.Лазурским в 1910 р. Значний внесок у його розробку внесли М.Я.Басів і В.А.Артемов. Природний експеримент з'єднав у собі позитивні риси методу об'єктивного спостереження (природність) і методу лабораторного експерименту (цілеспрямований вплив на випробуваного). Він проводиться в умовах близьких до звичайної діяльності випробуваного, котрий не знає, що він є об'єктом дослідження. Це дозволяє уникнути негативного впливу емоційної напруги й навмисності відповідної реакції. Зближаючи експериментальні дослідження з життям, природний експеримент дозволяє вивчати психічні процеси й властивості особистості в природних умовах трудової, навчальної або ігрової діяльності.
Одним з варіантів природного експерименту є формуючий експеримент, що найбільше широко застосовується у віковій і педагогічній психології. Метод використається для простежування змін психіки дитини в процесі активного впливу дослідника на випробуваного. Формуючий експеримент дозволяє через створення спеціальних ситуацій розкривати закономірності, механізми, динаміку, тенденції психічного розвитку, становлення особистості, визначення можливості оптимізації цього процесу. Саме тому метод формуючого експерименту широко використається у вітчизняній психології при вивченні умов, принципів, шляхів формування особистості дитини, забезпечуючи з'єднання психологічних досліджень із педагогічним пошуком і проектуванням найбільш ефективних форм навчально-виховного процесу (синоніми - перетворюючий, творчий, що виховує, навчальний, моделюючий^-моделюючий-генетико-моделюючий експеримент, метод активного формування психіки).
До природних експериментів відносять також психолого-педагогічний експеримент (експериментальне навчання), при якому вивчення школяра ведеться безпосередньо в процесі його навчання й виховання, з метою активного формування психічних особливостей підметів вивченню. Однак основна мета психолого-педагогічного експерименту - визначення ефективності використовуваних у навчанні педагогічних прийомів і виховних методів.
До другої підгрупи емпіричних методів (допоміжним методам) ставляться: тести й психодиагностические методи, методи опитування (анкети, інтерв'ю, бесіда), прийоми аналізу процесів і продуктів діяльності (хронометрія, циклографія, профессиографическое опис, оцінка виробів і виконаних робіт і т.д.), які називаються праксиметрическими методами; моделювання (математичне, кібернетичне й т.д.) біографічні методи (аналіз фактів, дат і подій життєвого шляху людини, документацій, свідчень і т.д.).
Тести як методи дослідження дозволяють визначати індивідуальні особливості конкретної людини в співвідношенні з конвенціональною нормою, визначаючи її місце розташування, статус щодо загальнолюдської вибірки. Тести підрозділяються на дві більші групи: стандартизован і нестандартизовані (проективні), які вирішують різні завдання. До стандартизованих тестів у першу чергу ставляться: інтелектуальні тести, що переслідують ціль прямого визначення розумової обдарованості, а також виявлення рівня й структури інтелекту (вербального, невербального, загального), тести успішності (шкала оцінок знань), широко розповсюджених у процесі навчання, тести професійної придатності або професійної працездатності, що видозмінюються залежно від профессиографических профілів. Нестандартизовані або проективні тести використаються з метою визначення властивостей особистості, її характерологических чорт, мотивів діяльності й т.п.
Психодиагностические методики дозволяють розкривати якісні особливості індивідуальності людини. До психодиагностическим методик ставляться також социометрические, за допомогою яких визначаються статус особистості в групах (малі й великий) показники емоційної експансії й т.д.
Методи опитування дозволяють вирішувати інші дослідницькі проблеми. Так у сучасних умовах бесідаявляє собою доповнення до експериментальних методів або, що особливо характерно для генетичної й патологічної психології, варіант природного експерименту, що відтворює певну ситуацію спілкування й взаємної інформації. У соціальній психології бесіда виступає як самостійний метод інтерв'ю, має свою спеціальну техніку збору: інформацію, принципи, градуювання відповідей і шкалу оцінок. На підставі інтерв'ю, так само як анкет різних типів і запитальників, розпізнаються стани (суспільної думки, суспільних настроїв, соціальних очікувань, рольового поводження).
К праксиметрическим методам ставляться хронометраж робочих або спортивних рухів, циклографічний запис актів поводження, або трудових дій, профессиографическое опис цілісного виробничого комплексу, аналіз продуктів діяльності (виробів, художніх, літературних, наукових добутків, винаходів і раціоналізації, шкільних творів і навчальних робіт).
Моделювання- новий метод, вірніше нові методи теоретичного дослідження, необхідні як для пізнання психічних явищ, так і для відтворення в технічних пристроях параметрів, найбільш близьких до цих явищ, їхній інформаційній функції й саморегуляції. Технічне моделювання, математичне моделювання, кібернетичне моделювання й т.п. Даний метод дозволяє аналізувати особливості досліджуваного явища через дослідження його моделі, що відбиває його істотні ознаки.
Біографічний метод - збирання й аналіз даних про життєвий шлях людини як особистості й суб'єкта діяльності (аналіз людської документації, свідчень сучасників, продуктів діяльності самої людини й т.д.) ще слабко розроблений у психології. Однак порівняльне вивчення біографій для цілей визначення оптимальних періодів творчості й фаз становлення таланта може виявитися досить корисним для розробки методики біографічних досліджень. Даний метод був запропонований З.Фрейдом і широко використався психоаналітиками для діагностики причин невротичних відхилень їхніх пацієнтів.
Третю групу методів становлять прийоми обробки даних. До цих методів ставляться кількісний(статистичні-статистичну-статистичне-статистична-математико^-статиАИичний) аналіз, з одного боку, якісний - з іншої (у тому числі диференціація матеріалу по типах, групах, варіантах і складання психологічної казуїстики, тобто опис випадків, як найбільше що повно виражає типи й варіанти, так й являющихся виключеннями або порушеннями загальних правил).
До кількісних методів ставляться: аналізи дисперсійний, кореляційний, факторний, дискриминантный, застосовувані з метою психологічного виміру.
Якісний аналіз полягає в диференціації оброблюваного матеріалу по типах, видах, варіантах, загалом, у категоризації кількісно обробленого матеріалу, що необхідно для підготовки узагальнюючої фази дослідження. Одним з обробних способів якісного аналізу є психологічна казуїстика - опис випадків, найбільш типових як для даної популяції або її основних рівнів, так й являющихся виключенням.
Нарешті, четверта група- інтерпретаційні методисинтетичного характеру в психології складаються залежно від двох основних видів взаємозв'язків психічних явищ - “вертикальних” генетичних зв'язків між фазами й рівнями розвитку й структурних “горизонтальних” зв'язків між всіма вивченими характеристиками особистості, і тому становлять різні варіанти генетичногой структурного методів. Варіантами генетичного методу є філогенетичний, онтогенетический, генетичний у спеціальному змісті слова (генетики поводження й індивідуальних властивостей), социогенетический, історичний (в історичній психології). Генетичний метод може охоплювати всі рівні розвитку, від нейронного до поведінкового, тобто від молекулярного (у широкому змісті слова) до молярного. Різні варіанти цього методу є способи теоретичного дослідження генетичних зв'язків між досліджуваними явищами.
Взаємозв'язку між частинами й цілими, тобто функціями й особистістю, окремими параметрами розвитку й організмом у певний момент його життя визначається структурними методами (психографией, типологічною класифікацією, психологічним профілем).
Генетичний метод інтерпретує весь матеріал дослідження в характеристиках розвитку, виділяючи фази, стадії, критичні моменти процесу становлення психічних функцій, утворень або властивостей особистості. Структурний метод інтерпретує весь оброблений матеріал дослідження в характеристиках систем і типів зв'язків між ними, що утворять особистість, соціальну групу й т.д.
По суті, на цьому методологічному рівні метод стає у відомому змісті теорією, визначає шлях формування концепцій і нових гіпотез, що детермінують подальші дослідницькі цикли психологічного пізнання.
У сучасній психології, починаючи із середини 70-х років, розвивається ще один принцип інтерпретації отриманих у психологічних дослідженнях результатів - системний підхід. З позицій цього підходу, психічні явища трактуються як цілісні системи, що мають внутрішню структуру, ієрархію, істотні ознаки - системообразующий фактор, здатність до самоорганізації, саморегуляції й т.п.
Психіка як відображення світу, її розвиток у філогенезі. Свідомість та підсвідомість
(6 рік)
Основні питання:
4. Психіка як відображення світу. Основні функції психіки.
5. Психіка як властивість живої матерії. Подразливість та чутливість. Етапи розвитку психіки у філогенезі за теорією О.М.Леонтьєва та К.Е.Фабрі.
6. Розвіток психіки людини. Порівняння психіки людини та тварини.
7. Свідомість як найвищій рівень психічного відображення. Структура свідомісті.
У радянській (вітчизняної) психології психіка, свідомість расматривается як процес відбиття навколишньої дійсності. Це подання засноване на основних положеннях Ленінської теорії відбиття, що стала методологічною основою у вивченні психіки в советсткой психології.
Основні положення даної теорії були сформульовані В.И.Леніним у його працях “Філософські зошити” й “Матеріалізм й емпіріокритицизм”. Його позиція є розвитком поглядів діалектичного матеріалізму К.Маркса й Ф.Энгельса.
К.К.Платонов у своїх працях намагається побудувати весь категоріальний апарат радянської психології через категорію відбиття.
Психічне відбиттяхарактеризується рядом особливостей:
· воно дає можливість правильно відбивати навколишню дійсність, причому правильність відбиття підтверджується практикою;
· сам психічний образ формується в процесі активної діяльності людини;
· психічне відбиття заглиблюється й удосконалюється;
· забезпечує доцільність поводження й діяльності;
· переломлюється через індивідуальність людини;
· носить випереджальний характер.
Функції психіки:відбиття навколишнього світу й регуляція поводження й діяльності живої істоти з метою забезпечення його виживання.
Рис. 1. Основні функції психіки
Ці функції взаємозалежні й взаємообумовлені: відбиття регулюється, а регулювання засноване на інформації, отриманої в процесі відбиття. "Єдність психіки як системи виражається в загальній її функції: будучи суб'єктивним відбиттям об'єктивної дійсності, вона виконує функцію регуляції поводження".
Тісний взаємозв'язок зазначених функцій забезпечує цілісність психіки в нормі, єдність всіх психічних проявів, інтеграцію всього внутрішнього психічного життя. Цієї ж функції забезпечують і безперервна взаємодія, взаємозв'язок, інтеграцію людини з навколишнім середовищем.
Співвідношення суб'єктивної й об'єктивної реальності. Об'єктивна реальність
існує незалежно від людини й може бути відбита за допомогою психіки в суб'єктивну психічну реальність. Це психічне відбиття, належачи конкретному суб'єктові, залежить від його інтересів, емоцій, особливостей органівпочуттів і рівня мислення, (ту самуоб'єктивну інформацію з об'єктивної реальності різні люди можуть сприймати по-своєму, зовсім у різномуракурсі, причому кожний з них звичайно думає, що саме його сприйняття саме вірне), у такий спосіб суб'єктивнепсихічне відбиття, суб'єктивна реальність може відрізнятися частково або значимо від об'єктивної реальності.