Лонгитюдинальный (лонгитюдный) метод

Комплексний метод

Вони діють протягом усього дослідження, і їхня ефективність визначається за кінцевими результатами дослідження (теоретичним - у вигляді концепцій, практичним - у вигляді певних рекомендацій до вдосконалювання або створення нового засобу навчання, діагностики й лікування, керування й т.п.)

До найбільш сформованим і перевіреним на досвіді організаційним методам ставитьсяпорівняльний метод, що видозмінюється в різних психологічних дисциплінах. Суть порівняльного методу: порівняння психологічних особливостей вичленованих за різними критеріями “вибірок”, тобто груп випробуваних. В еволюційної биопсихологии, що носить також назва порівняльної, де вперше був запропонований даний метод, дослідження організується зіставленням (одночасних і послідовним) різних щаблів еволюції або різних рівнів розвитку по певних параметрах. Спочатку порівняльний метод застосовувався з метою вивчення філогенезу поводження й психічної діяльності, але потім був спеціально застосований для вивчення онтогенетической еволюції, наприклад у приматів. Порівняльний метод як загальний в організації дослідження, що направляє його хід і регулює взаємодії всіх методик, широко застосовується в загальній психології ( як зіставлення різних контингентів випробуваних або “вибірок”), у спеціальній психології (різних типів малих груп, демографічних, професійних, етнографічних й інших контингентів), у патопсихології й психодефектологии (порівняння людей з дефектами: сенсорними, моторними, інтелектуальними, зі здоровими, що нормально бачать, що чують і т.д.).

У віковій психології порівняльний метод виступив як спеціальний метод вікових, або “поперечних”, зрізів. Гнітюча частина досліджень у віковій психології, хоча й відрізняється за експериментальною методикою й техніці, із проблем і теоретичних конструкцій, виконана подібним способом. Порівняльні вікові дослідження можуть охоплювати різні фази одного або двох суміжних періодів (наприклад, дитинства й отроцтва), але у відношенні всього комплексу досліджуваних явищ (наприклад, сприйняття або мислення). Такі капітальні дослідження Ж.Пиаже й Инельдер в області генезису мислення.

Іншу модифікацію порівняно вікового методу представляє вибіркове зіставлення окремих періодів, вироблене з метою виявлення эволюционно-инволюционных характеристик динаміки досліджуваного психічного процесу. До числа найцікавіших і повчальних досліджень такого роду ставиться цикл досліджень А.А.Смирнова і його співробітників по проблемі пам'яті: зіставлялися особливості деяких мнемических процесів у дошкільників, школярів, дорослих людей. У цьому дослідженні дорослі відіграють роль еталона й комплексу критеріїв для порівняльної оцінки ступеня формируемости або сформованості мнемического процесу.

Порівняльний метод у віковій психології до середини 60-х років був головним і найпоширенішим для організації всього дослідницького циклу. Паралельно з ним у віковій або генетичній психології став розроблятися й застосовуватися лонгитюдинальный метод. (Р.Заззо) Лонгитюдинальный метод більше точний у визначенні можливостей розвитку, і його перевага перед методом вікових зрізів позначається при рішенні двох проблем: 1) передбачення подальшого ходу психічної еволюції, наукового обґрунтування психологічного прогнозу; 2) визначення генетичних зв'язків між фазами психічного розвитку. Лонгитюдинальный метод усуває такий серйозний недолік методу поперечних зрізів (порівняно вікового), як рівняння всіх індивідів даного віку й даної популяції, які насправді не можуть виявлятися в одній і тій же крапці онтогенетической еволюції, тому що роблять свій розвиток з різною швидкістю й різним шляхом. Лонгитюдинальный метод складніше методу “поперечних” зрізів, він більше індивідуалізований і тому застосуємо в організації дослідження в області вікової й генетичної психології.

Шлях безперервного простежування ходу психічного розвитку заздалегідь визначений програмою, розрахованої на ряд років; на короткі дистанції застосування його неефективно. Тривале спостереження й постійне відтворення тих або інших функціональних проб (тестів), порівнянних за певними критеріями експериментальних завдань, при одночасному використанні інших методів (біографічного, аналізу продуктів діяльності й т.д.) - все це характеризує полиоперациональный склад лонгитюдинального методу як способу організації багаторічного дослідницького циклу. Результати лонгитюдинальных досліджень дозволяють досить повно представити діапазон коливань вікових норм і моменти переходу від однієї фази розвитку до іншої. Однак побудова серії функціональних проб й експериментальних методів, періодично повторюваних при вивченні того самого людини, - справа вкрай складне, тому що адаптація випробуваного до умов досвіду, спеціальна тренованість можуть впливати на картину розвитку. Крім того, вузька база такого дослідження, обмеженого невеликою кількістю обраних об'єктів, не дає підстав для побудови вікових синдромів, успішно здійснюваного за допомогою порівняльного методу “поперечний” зрізів. Саме тому Р.Заззо рекомендував сполучати про метод у генетичній психології.

Комплексний метод спрямований на побудову такого дослідницького циклу, що забезпечував би в майбутньому побудова концепції цілісності досліджуваних феноменів. Комплексний метод припускає використання в дослідженні конкретного феномена методів різних наукових дисциплін. Програма комплексного міждисциплінарного дослідження визначається спільністю досліджуваного об'єкта й поділом функцій між окремими дисциплінами, періодичним зіставленням даних й їхнім узагальненням, головним чином дотичних зв'язків і взаємозв'язків між явищами різного роду (наприклад, фізичного й психічного розвитку, соціального статусу особистості і її характерологических властивостей, економічних показників продуктивності праці й індивідуального стилю трудової діяльності й т.д.). Комплексні дослідження висувають особливі вимоги до побудови оптимальних режимів дослідження, оперативного керування різнорідним складом методик, за допомогою яких добувається й обробляється (особливо статистично) великий матеріал, на підставі якого робляться висновки про вдосконалювання тих або інших областей практики.

Другу, саму велику групу методів, становлять емпіричні способи добування наукових даних, утворення фактів. У свою чергу ця група методів може бути розділена на дві більші підгрупи, залежно від особливостей одержуваних фактів. Основні методи- це методи що дозволяють одержувати ще невідомі науці дані про психічну реальність, вони дозволяють розкривати загальні закони й закономірності, механізми й особливості психічних явищ. Допоміжні методи- це методи, які дозволяють виявити прояв загальних законів, закономірностей і механізмів в індивідуальній психіці конкретної людини, визначити індивідуальні особливості його психіки.