Теория А.Бандури

Найбільш значні праці в області соціального научения належать А. Бандурі (1925-1988). Бандура народився й одержав середню освіту в Канаді, потім переїхав у США, де закінчив університет Айови, одержавши в 1952 р. докторський ступінь по клінічній психології. З 1953 р. він почав роботу в Стэндфордском університеті, де познайомився із працями Міллера й Долларда, що зробили на нього значний вплив. На початку своєї кар'єри Бандура в основному зосередився на проблемах научения як наслідку прямого досвіду. Цей інтерес привів до програми досліджень, присвяченої вивченню механізмів навчання. Почавши з методології «стимул-реакція», він прийшов до висновку, що для людського поводження дана модель не цілком застосовна, і запропонував свою модель, що краще пояснює спостережуване поводження. На підставі численних досліджень він прийшов до висновку, що людям далеко не завжди потрібно для научения пряме підкріплення, вони можуть учитися й на чужому досвіді. Научение через спостереження необхідно в таких ситуаціях, коли помилки можуть привести до занадто неприємного або навіть фатальних наслідків.

Так з'явилося важливе для теорії Бандури поняття непрямого підкріплення,заснованого на спостереженні за поводженням інших людей і наслідками цього поводження. Іншими словами, значну роль у соціальному научении грають когнітивні процеси, те, що думає людина про задану йому схемі підкріплення, передбачаючи наслідку конкретних дій. Виходячи із цього Бандура приділяв особливу увагу дослідженню наслідування. Він виявив, що як моделі для наслідування вибирають людей своєї підлоги й приблизно того ж віку, які з успіхом вирішують проблеми, аналогічні тим, що встають перед самим суб'єктом. Велике поширення має наслідування людям, що займають високе положення. При цьому більше доступним, тобто більше простим, зразкам, а також тим, з якими суб'єкт безпосередньо контактує, наслідують частіше.

Дослідження показали, що діти, як правило, наслідують спочатку дорослим, а потім одноліткам, чиє поводження привело до успіху, тобто до досягнення того, до чого прагне й дана дитина. Бандура також виявив, що діти часто наслідують навіть тому поводженню, що у них на очах і не привело до успіху, тобто вони засвоюють нові моделі поводження як би «про запас».

Особливу роль у формуванні зразків поводження грають засобу масової інформації, що поширюють символічні моделі в широкому соціальному просторі.

Легко викликається й наслідування агресивному поводженню, особливо в дітей. Так, батьки сверхагрессивных підлітків служать їм зразком такого поводження, заохочуючи їх до проявів агресії поза будинком. Дослідження Бандури і його першого аспіранта Р. Уолтерса причин агресивності в родині продемонстрували ролі винагороди й наслідування у формуванні певних моделей поводження в дітей. При цьому Уолтере прийшов до висновку про те, що разові підкріплення більше ефективні (у всякому разі при розвитку агресії), чим постійне.

У роботах Бандури вперше досліджувалися й механізми самопідкріплення, пов'язані з оцінкою власної ефективності, уміння вирішувати складні проблеми. Ці дослідження показали, що людське поводження мотивується й регулюється внутрішніми стандартами й почуттям своєї адекватності (або неадекватності) ім. Люди з високою оцінкою власної ефективності легше контролюють своє поводження й дії навколишніх, більше успішні в кар'єрі й спілкуванні. Люди з низькою оцінкою особистої ефективності, навпроти, пасивні, не можуть переборювати перешкоди й впливати на навколишнім. Таким чином, Бандура приходить висновку, що найбільш значимим механізмом персональної дії є ефективність спроб, що відчуває людиною, контролю над різноманітними аспектами людського буття.

Велике значення мають роботи Ф. Петермана, А. Бандури й інших учених, присвячені корекції поводження, що відхиляється. Були розроблені плани занять, спрямованих на зниження агресії в дітей 8-12 років, які складалися із шести уроків по 5 хвилин кожний, проведених індивідуально або групою. На індивідуальних заняттях обговорюються альтернативи агресивному поводженню, використаються відеофільми, проблемні ігри. На групових заняттях програються різні варіанти поводження за допомогою рольової гри в близькі до життя ситуаціях. Крім цього, у заняттях брав участь «зразкова дитина», що вже придбав набір добре скоректованих навичок соціального поводження» і поводженню якого починають наслідувати діти.

Бандура також є автором психотерапевтичного методу, що одержав назву «систематичної десенсибілізації». При цьому люди спостерігають за поводженням «моделі» у таких ситуаціях, які здаються їм небезпечне, зухвале почуття напруги, тривоги (наприклад, у закритому приміщенні, у присутності змії, злого собаки й т.д.). Успішна діяльність викликає прагнення до наслідування й поступово знімає напругу в клієнта. Ці методи знайшли широке застосування не тільки в утворенні або лікуванні, але й у бізнесі, допомагаючи адаптації до складних виробничих ситуацій.

Внесок Бандури в розвиток і сучасну модифікацію біхевіоризму безсумнівний і зізнається всіма вченими, що вважають його найбільш значною фігурою цього напрямку наприкінці XX в.