Класичні теорії асоціативної психології

Одним з найбільших представників асоціативного напрямку в цей період був Томас Браун(1778-1820). Одержавши медичне утворення, він відійшов від лікарської практики й присвятив себе заняттям філософією й психологією.

До заслуг Брауна ставиться постановка питання про властиво психологічні закономірності придбання індивідом досвіду, незвідних до фізичних або фізіологічних причинних пояснень. Він думав, що в трактуванні асоціацій не слід обмежуватися ведучим, з погляду Гартли, принципом суміжності, відповідно до якого одна ідея викликає іншу в силу того, що в попередньому досвіді суб'єкта ці ідеї або випливали безпосередньо одна за інший, або сполучалися одночасно.

Звертання до асоціації по суміжності недостатньо для того, щоб однозначно пророчити, яка саме ідея перемінить існуючу. Не слід обмежуватися й двома іншими типами асоціації - по подібності й контрасту, про які писали Беркли і Юм. Поетичні метафори, наукові порівняння, творчі знахідки, яким людство зобов'язане прогресом, мають потребу в іншому пояснювальному принципі. Не влаштовували Брауна й уведені Юмом асоціації через, які руйнували цілісність сприйняття не тільки миру, але й суб'єкта. Тому він прийшов до висновку про те, що існують закони асоціацій двох ступенів складності, з яких перші пояснюють лише прості судження.

Асоціації по суміжності Браун відносив, поряд з асоціаціями по подібності й по контрасту, до розряду первинних законів роботи людського розуму. У своєму творі «Лекції про філософію людського розуму» (1820) він доводив, що вони споконвічно властиві свідомості, елементи якого, незалежно від досвіду й навчання, зв'язуються між собою. Ці первинні закони необхідні, але недостатні для пояснення тих обставин, у силу яких за даним психічним феноменом (образом, думкою, бажанням) у свідомості з'являється саме такий, а не інший образ або ідея. Щоб вирішити цю, центральну для асоціативної психології, завдання, потрібно до первинних законів приєднати вторинні. Браун розробив дев'ять вторинних законів - частоти, новизни, конституціональних розходжень між індивідами, тривалості первісного відчуття й ін. Він доводив, що чим частіше усвідомлюються які-небудь образи, чим більше сильні емоції вони викликають, чим свіже враження про їх, чим вони незвичніше й т.п., тим більше шансів на встановлення зв'язку між ними. Тому надалі появу одного з них спричиняє закономірно зв'язану низку інших.

До найважливіших нововведень в асоціативну психологію следyeт віднести й ідею Брауна про включення в комплекси, що утворять асоціації, особливих відчуттів, породжуваних роботою м'язів. З його погляду, м'язова чутливість породжує впевненість у реальному існуванні зовнішнього миру. Про ролі тактильних відчуттів, насамперед відчуття щільності, в усвідомленні зовнішнього миру говорив ще Кондильяк, однак уперше цілісна картина цього процесу взаємодії органа почуттів і м'яза в побудові картини навколишнього була розгорнута саме Брауном.

Важливими моментами в його концепції було виділення як особлива категорія асоціативного процесу відчуття відносин між окремими станами свідомості, а також положення, відповідно до якого окремі відчуття можуть зливатися в комплекси, де утворюючі ці комплекси компонента вже нерозрізнені. Із цим було зв'язано й положення про наявність спонтанної асоціації, при якій порядок ідей може трохи відхилятися від порядку відчуттів. Надалі цій думці Брауна були розгорнуті в закони творчої асоціації, при якій у людини народжуються принципово нові поняття.

Наиболее зроблений, класичний вид теорія ассоцианизма придбала в роботі Джеймса Милля(1773-1836) «Аналіз явищ людського духу», Милль уважав, що закони асоціацій настільки ж непорушні, як і закони фізики, і служать ключем до всіх людських проблем, у якій би соціальній області - політику, економіці, праві, педагогіці вони не виникали.

За аналогією з фізичними законами він розробляв і закони психіки, назвавши свою теорію ментальною фізикою. При цьому одиницею психіки, ментальним атомом ставало відчуття, що лежить в основі всіх понять. Відмовившись від ідеї Брауна про спонтанні асоціації, Милль сформулював закон (за аналогією із законом Спинозы), у якому відбитий підхід класичного ассоцианизма до змісту свідомості: «Порядок і зв'язок ідей такі, які порядок і зв'язок відчуттів».

Таким чином, він прийшов до висновку, що існують первинні стани свідомості (відчуття, ментальні атоми) і виникаючі з них їхньої копії. Із цих елементів утворяться прості й складні комплекси й «ланцюга» ідей, коли в певній послідовності, завдяки частоті повторень, одні стану свідомості викликають інші. Зміна одних ідей іншими, їхнього об'єднання в комплекси - це свого роду «психічна фізика», робота «машини розуму». При цьому Милль, виходячи з аналогії з механічним з'єднанням часток, заперечував можливість розчинення вихідних елементів при з'єднанні або появи принципово нового комплексу елементів. Відмінність складних ідей від простих він пояснював символізацією, внесеної словом. При цьому саме слово розглядалося як один з елементів комплексу, з'єднаного з іншими за законом асоціації.