Наочний покажчик
План
1.Значення рубрикації та завдання її редакторського аналізу й оцінки.
2.Роздрібненість рубрикації.
3.Абзаци й переліки.
4.Робочий зміст.
5.Кількість ступенів рубрик.
6.Класифікація рубрик та їх заголовки.
7.Перевірка підпорядкованості рубрик й поділу на підрубрики (методика перевірки підпорядкованості рубрик, методика перевірки поділу рубрик на підрубрики).
8.Аналіз та оцінка вираження засобів оформлення підпорядкованості заголовків.
9.Нумерація заголовків і родові позначення рубрик (підпорядкованість цифр, літер, родових позначень, системи нумерацій (літерацій) заголовків, перевірка нумераційних рядків).
10.Зміст і словесна форма заголовків рубрик.
Література
1. Доблаев Л. П. Смысловая структура учебного текста и проблемы его понимания. М., 1982. – 275 с.
2. Добросклонская Т. Г. Вопросы изучения медиатекстов. М., 2000. – 379 с.
3. Западов А. В. От рукописи к печатной странице. М., 1979. – 217 с.
4. Колесников Н. П. Стилистика и литературное редактирование. М., 2007. – 732 с.
5. Кондаков Н. И. Логический словарь-справочник. Изд. 2-е, исправл. М., 1975. – 717 с.
6. Красиков Ю. В. Теория речевых ошибок. М., 1980. – 298 с.
7. Максимов В. И. Стилистика и литературное редактирование. М., 2007. – 814 с.
8. Мильчин А. Э. Издательский словарь-справочник. М., 1998. – 511 с.
9. Мильчин А. Э. Методика редактирования текста. М., 1980. – 493 с.
10. Мильчин А. Э. Методика редактирования текста. М, 2005. – 524 с.
11. Мильчин А. Э. Памятная книга редактора. М., 1988. – 436 с.
12. Михальская А. К. Основы риторики: Мысль и слово. М., 1996. – 251 с.
13. Мучник Б. С. Человек и текст. М., 1985. – 196 с.
14. Накорякова К. М. Литературное редактирование: Общая методика работы над текстом. Практикум. М., 2004. – 432 с.
15. Накорякова К. М. Редактирование материалов массовой информации. М., 1994. – 294 с.
16. Нилин П. Опасность не там // Новый мир. 1958. № 4. – С. 93-94.
17. Одинцов В. В. Стилистика текста. М., 1980. – 282 с.
Рахманин Л. В. Стилистика деловой речи и редактирование служебных документов. М., 1997. – 391 с.
18. Редактирование отдельных видов литературы / Под ред. Н. М. Сикорского. М., 1987. – 539 с.
19. Рис О. В. Семь раз проверь: Опыт путеводителя по опечаткам и ошибкам в тексте. М., 1977. – 203 с.
20. Рождественская К. В. За круглым столом: Записки редактора. М., 1962. – 198 с.
21. Розенталь Д. Э. Справочник по правописанию, произношению, литературному редактированию. М., 1994. – 656 с.
22. Свинцов В. И. Логика. М., 1987. – 305 с.
23. Свинцов В. И. Смысловой анализ и обработка текста. М., 1970. – 272 с.
24. Свинцов В. И. Смысловой анализ и обработка текста. М., 1979. – 289 с.
25. Сенкевич М. П. Стилистика научной речи и литературное редактирование научных произведений. Изд. 2-е, исправл. М., 1984. – 319 с.
26. Сикорский Н. М. Теория и практика редактирования. М., 1980. – 362 с.
27. Сметанина С. И. Литературное редактирование для журналистов и специалистов по связям с общественностью. СПб., 2003 – 203 с.
28. Солганик Г. Я. Стилистика текста. М., 1997. – 514 с.
29. Справочная книга редактора и корректора. М., 1985. – 265 с.
30. Стилистика и литературное редактирование / Под ред. проф. В. И. Максимова. М, 2004. – 731 с.
31. Чуковская Л. К. В лаборатории редактора. М., 1960. – 361 с.
32. http://pfapu.perm.ru/ochn/gum/pr_gsef04.doc
33. Партико 3. В. Загальне редагування: нормативні основи: Навчальний посібник. — Л.: ВФ Афіша, 2006. — 416 с., табл. 9, рис. 47, додатків 16.
34. Енциклопедичний словник для фахівців з теоретик. гуманіст. дисциплін та гуман. інф-ти. – К.: АртЕк, 1998. – 336 с.
1. Значення рубрикації та завдання її редакторського аналізу й оцінки
Слово рубрикація утворилося від слова рубрика -це підрозділ тексту (частина, розділ, параграф), що має заголовок.
Рубрикація –система взаємозв’язку й супідрядності рубрик видання, що виражається у взаємозв’язку й супідрядності заголовків цих рубрик.
Графічно рубрикацію представляє робочий зміст, в якому заголовки рубрик виписані у відповідності до свого значення.
Значення заголовків рубрик у виданні багатообразне:
1. Заголовки зорганізовують, направляють читача. Ті з них, що мають словесну форму, попереджають, про що розповідатиметься в тексті, що підпорядковується певному заголовку 4 тим самим підготовлюють читача до сприйняття тексту. Всі заголвки, перериваючи текст чи визначаючи кінець однієї рубрики й початок іншої, змушують читача зробити паузу й задуматися над тим, що прочитано, перед тим як перейти до нового тексту.
2.Заголовки поглиблюють розуміння твору. Разом заголовки розкривають будову твору. Заголовки , які поділяються за малюнком, розміром, шрифтом, місцерозташуванням, моказують зв’язок взаємозалежність рубрик (розділів, підрозділів) твору (чи є рубрика частиною іншої, чи вони рівноправні.
3.Завдяки заголовкам читачеві простіше знайти в книзі потрібний матеріал, вибірково використовувати книгу.
В редакторському аналізі й оцінці рубрикації можна виділити дві сторони, що визначають завдання редактора:
Одна сторона стосується власне членування тексту на рубрики й відповідності цього членування та складності супідрядності рубрик підготовці читача. Редактору потрібно відповісти на питання:
Ø наскільки зручно читачеві вибране автором членування тексту на рубрики, тобто чи нормальні порції читання (а рубрики можна розглядати як порції читання), виходячи зі змісту тексту, його труднощі й функціонально-цільове призначення;
Ø чи відповідає складність рубрикації (власне, число рубрик різного значення) підготовці читача.
Друга сторона стосується власне правильності рубрикації:
Ø чи дотримана супідрядність заголовків, а значить і рубрик;
Ø чи добре показана ця супідрядність, щоб читач міг її побачити як засіб для точного сприйняття й поглибленого розуміння зв’язків і взаємозалежності частин тексту, чи добре вибрані засоби вираження рубрикації з тих, що накопичені видавцями за багато століть
Ø чи відповідає заголовок змісту свого тексту і , навпаки, зміст тексту – своєму заголовку.
2. Роздрібненість рубрикації
Текст потрібно подрібнювати. Але потрібно враховувати обсяг і структуру тексту. Якщо вона невелика, тобто в ній не більше семи надфразових єдностей, дрібнити його на рубрики, як правило, немає необхідності.
Не може не впливати на роздрібленість тексту його вид, функціонально-цільове призначення.
Важливий фактор – це підготовка читача й ступінь складності тексту для прочитання саме цим читачем.
3. Абзаци й переліки
Абзац –це фрагмент тексту, що позначений зазвичай пробілом з самого початку (абзацним відступом) і в останньому рядку (кінцевим пробілом) – можна розглядати як своєрідний вид рубрики без заголовка. Кожен абзацний відступ сигналізує читачу про перехід в тексті на нову мікротему чи до тексту іншої особи в діалозі. Тому розбивка тексту на абзаци продовжує, по суті, тему членування тексту на рубрики.
Абзаци не можуть бути надто великим, й надто малими.
Основні причини поділу тексту на абзаци:
v новизна інформації, нова мікротема;
v важливість інформації в межах поданого тексту;
v емоційне виділення деталі;
v неможливість подальшої подачі інформації без порушення розуміння й логічності (в результаті лінійної несумісності фраз);
v необхідність паузи під час читання, для кращого запам’ятовування.
Виділяють абаци-переліки. Якщо їх багато у тексті це також ускладнює читання й запам’ятовування.
Існують різні варіанти переліку. Найбільш прийнятий:
І. Перший ряд абзаців.
А.Другий ряд абзаців всередині кожного зазначеного римською цифрою абзаца чи деяких із них.
1. Третій ряд абзаців всередині кожного зазначеного прописною літерою чи декількох з них:
а) четвертий рядок абзаців всередині кожного визначеного арабською цифрою чи деяких з них.
ІІ. Перший рядок абзаців
І так далі.
4. Робочий зміст
Аналізувати і оцінювати рубрикацію, як і композицію, найлегше за робочим змістом. У нім заголовки однієї значущості пишуться від однієї, «своєї» вертикалі. Вертикаль кожної меншої за значущістю групи заголовків починається відступом вправо від вертикалі попередньої більшої групи.
Технічно це робиться так. На листі паперу проводять декілька вертикальних ліній зверху й до низу з відступом 1,5—2 см одна від одної і виписують з оригіналу твору всі без виключення заголовки, кожен — від своєї вертикалі.
Виписувати необхідне і заголовки в підбір з текстом, і заголовки — внутрішньотекстові виділення (приховані в тексті). Заголовки цих ступенів також можуть порушувати супідрядність рубрикацій — без робочого змісту за цим не встежиш.
Вертикалі, як правило, нумерують зліва направо римськими або арабськими цифрами. Кожну вертикаль у видавничій практиці назвали ступенями. Всі заголовки найбільшої значущості (виписані від першої вертикальної лінійки, з номером 1) отримують найменування заголовків 1-го ступеня, заголовки, наступні за значущістю (виписані від другої вертикальної лінійки з номером 2), — 2-ї ступені і так далі.
Іноді замість нумерації вертикальних лінійок (ступенів) вертикаль 1-го ступеня позначають одинарною лінійкою, вертикаль 2-го ступеня — подвійною лінійкою, вертикаль 3-го ступеня — потрійною лінійкою. Використовують на практиці і різноколірні лінійки.
Але ці прийоми поступаються описаному першим. Позначати числом лінійок заголовки понад 3-ю ступінню непрактично тому, що перерахунок числа лінійок складний сам собою. І в різноколірних лінійках не заплутаєшся, тільки якщо у рубрикації не більше двох-трьох ступенів.
Нумерація вертикальних лінійок — найпростіший, надійний спосіб техніки складання робочого змісту, що рекомендується.
Якщо робочий зміст не вміщується на одній сторінці, то на кожній наступній сторінці потрібно викреслювати всі вертикальні лінійки, як і на першій, щоб відразу було видно при переході із сторінки на сторінку, якому ступеню заголовки виписані на подальших сторінках робочого змісту.
Можна, наприклад, проводити лінійку іншого кольору між лінійками ступенів системних заголовків, оскільки вони по значущості поступаються головним, системним заголовкам: адже позасистемні заголовки — це заголовки допоміжного, а не основного тексту.
Робочий зміст, по якому редактор аналізує і оцінює композицію і рубрикацію твору, можна назвати редакційним. Його представляє автор разом з оригіналом, якщо видавництво поклопоталося вставити таку умову в договір, в чому є сенс хоча б тому, що ав тор завдяки необхідності складати робочий зміст може за ним побачити свої композиційні і рубрикаційні промахи і усунути їх ще до представлення оригіналу у видавництво.
Якщо ж авторський робочий зміст відсутній, його складає редактор, причому саме з цього йому краще всього починати роботу над оригіналом, оскільки першим, як вже зазначалося вище, доцільно аналізувати композицію твору, а робити це краще за допомогою робочого змісту.
Слід попередити про досить поширену помилку, що допускається при складанні робочого змісту. Переходячи до виписування заголовків наступного ступеня, нерідко механічно відносять їх до наступної за номером, хоча вони можуть насправді відноситися до ступеня через номер або два номери.
Виправлений, уточнений редактором робочий зміст, який разом з оригіналом передається художньому і технічному редакторам для розмітки оформлення заголовків відповідно до їх значущості, ступеня рубрикації називається старанним, або оформлювальнимробочим змістом.
Редакційний — це первинний робочий зміст, оформлювальний (виконавче) — остаточне, виправлене після редакторського аналізу й оцінки композиції і рубрикації.
5. Кількість ступенів рубрик
Точно визначити, яким повинне бути кількість ступенів рубрик в рубрикації кожного твору, звичайно, неможливо. Проте вміти встановити, в яких випадках кількість ступенів знаходиться відповідно до характеру твору і з підготовкою читача, а в яких ця відповідність порушена, редактор зобов'язаний.
Одне з основних положень, яким редактор може керуватися:
Чим більше ступенів в рубрикації, тим складніше розбиратися в зв'язках і взаємозалежності рубрик.
З іншого боку, при одному ступені у великому за обсягом тексті можуть бути дуже багато заголовків, і охопити їх всіх, а тим більше запам'ятати буде складно.
Щоб полегшити в таких випадках сприйняття, розуміння й запам'ятовування складного великого за обсягом тексту, групи заголовків нижчого ступеня об'єднують вищими заголовками, тобто декілька параграфів об'єднують в розділ, потім наступні декілька параграфів в інший розділ і т.д. При великій кількості розділів їх об'єднують за групами в розділи.
Варто запам'ятати розділи, а потім в першому розділі його частини, в другому — його частини й так далі, і структурна картина тексту складатиметься в більш менш цілісну картину в голові читача саме завдяки двоступеневій рубрикації.
Те ж саме по відношенню до частин і параграфів.
Загальний висновок може бути таким:
Чим слабкіше підготовка читача, тим менш бажано розвинена рубрикація, з одного - двох ступенів.
І навпаки: чим підготовленіший читач, тим ймовірніше збільшення числа ступенів рубрик, якщо це потрібно для кращої передачі взаємозв'язків і взаємозалежності рубрик тексту.
Якщо читач добре підготовлений, вирішує справу зміст твору. Чим ширше коло питань охоплює автор, чим складніші відношення між ними, тим більше підстав для багатоступеневої рубрикації, що дає можливість дотримуватися правила безперервності поділу і передати взаємозв'язки смислових частин твору.
У зв'язку з тим, що число ступенів рубрик може виявитися не відповідним характеру твору і підготовці читача, редакторові треба володіти прийомами зменшення числа ступенів рубрик або його збільшення, щоб при необхідності запропонувати їх авторові.
Прийоми скорочення числа ступенів рубрик.У книжковій практиці відомі два таких прийоми.
Перший прийом. Зняти об'єднуючу рубрику, поставивши її у кожної підрубриці. Ось елементарний приклад з підручника арифметики для 2-го класу:
Складання і віднімання в межах 100 (без переходу через десяток)
Складання і віднімання в межах 100 (з переходом через десяток)
Двоступенева рубрикація виглядала б так:
Складання і віднімання в межах 100
Без переходу через десяток
З переходом через десяток
Але оскільки учні 2-го класу навряд чи розрізнять значущість заголовків різних ступенів, автори справедливо відмовилися від другого ступеня, але зберегли дріб розчленовування. Для цього вони поставили об'єднуючий заголовок у кожного підлеглого.
Другий прийом. Повністю відмовитися від об'єднуючих рубрик або від підлеглих рубрик.
Наприклад, такий прийом можна застосувати при наступній рубрикації:
А. Ручной набір
Б. Механізірованний набір
Розділ 1. Рядкововідливний набір
Розділ 2. Буквовідливний набір
Розділ 3. Крупнокегельний набір
Перетворивши А в розділ і знявши об'єднуючий заголовок, редактор обернув двоступеневу рубрикацію в одноступеневу:
Розділ 1. Ручний набір
Розділ 2. Рядкововідливний набір
Розділ 3. Буквовідливний набір
Розділ 4. Крупнокегельний набір
Природно, що такий прийом доступний лише у тому випадку, коли об'єднуючий заголовок не так важливий для читача.
Утруднення при знятті об'єднуючих рубрик може викликати ввідний текст. Обидва рішення можливі, якщо їх словесно виправдати.
Прийоми збільшення числа ступенів рубрик. Відомі два таких прийоми, зворотні прийомам скорочення числа ступенів рубрик, описаних вище.
Перший прийом. Об'єднують ряд рубрик додатковим заголовком вищого ступеня. Прийом використовують, коли рубрик одного ступеня дуже багато і орієнтуватися в них важко.
Наприклад, в первинному варіанті авторського оригіналу рубрикація розділу про допоміжні покажчики виглядала так:
Класифікація
Що відрізняє конкретний покажчик від іншого
Від чого залежить вибір виду покажчика
Наочний покажчик
Тематичний покажчик
Іменний покажчик
Покажчики назв
Розібратися, чому ці параграфи слідують один за одним саме в такому, а не іншому порядку, дуже важко, так само важко, як і запам'ятати всі ці види.
Об'єднавши їх групи додатковими вищими заголовками, автор краще зорієнтує читачів у видах покажчиків, а саме:
ВИДИ ПОКАЖЧИКІВ
Класифікація покажчиків
Що відрізняє конкретний покажчик від інших
ВИБІР ВИДУ ПОКАЖЧИКА ЗА ОБСЯГОМ ПОШУКУ