Соціальна робота з людьми зрілого віку

До цього віку ми відносимо осіб від 34 до 60 років.

Вікові завдання: природно-культурні (збереження здоров'я і здорового способу життя); соціально-культурні (самореалізація у професійній сфері аж до зміни роду діяльності, забезпечення сімейного благополуччя, виховання дітей (пізніше - онуків); соціально-психологічні (формування почуття продуктивності, відчуття конт­ролю над ситуацією, подолання можливих криз у віці від 40 до 50 років).

Провідні інститути та агенти соціалізації: родина, місце роботи, ЗМК, члени родини; їх роль у вирішенні вікових завдань.

Вікова субкультура: власне життєдіяльність, конкретизована залежно від статі, віку, професійної належності, місця проживання; особливості сімейного, сусідсько­го і професійного спілкування.

Небезпеки: пияцтво, алкоголізм, самотність, суїцид, безробіття, втрата життє­вих перспектив, хвороби, убогість, смерть близьких, сімейні безладдя, розлучення.

Основні напрями роботи соціальних працівників: консультації з питань сімей­ного життя і виховання дітей, профілактики й подолання внутрішньоособистісних і міжособистісних конфліктів; створення можливостей у мікросоціумі для реалізації сімейних та індивідуальних інтересів, участі в суспільному житті, створення сімей­них клубів та об'єднань, організація допомоги неблагополучним родинам і само­тнім людям.

Соціальна робота з людьми зрілого віку є найменш вивченою. Проте можна припустити, що особливості соціальної роботи з цією віковою групою належать до галузі соціальної психології.

Таким чином, соціальна психологія - основа соціальної роботи з людьми зрілого віку.

Провідною проблемою соціальної психології є проблема соціальних впливів. Знаючи природу й характер цих впливів, соціальний працівник зможе краще зро­зуміти, чому люди відчувають те, що відчувають, і роблять те, що роблять. Та й сам соціальний працівник стає менш уразливим для небажаних маніпуляцій і більш обізнаним у механізмі керування своєю діяльністю.

Наведемо відповідні приклади. Працюючи з людьми зрілого віку, соціальний працівник ураховує такі важливі обставини, як обставини тендера (соціально-біоло­гічна характеристика, за допомогою якої люди дають визначення поняттям «чоло­вік» і «жінка»). В обставинах гендера має місце гендерна роль - набір очікуваних зразків поведінки (норм) для чоловіків і жінок.

Світова практика соціальної роботи показала, що тендерні ролі залежать від культури та в індустріальних сучасних суспільствах є надзвичайно різноманітними (так, у Північній Америці молоді чоловіки й жінки з рівним ступенем вірогідності закінчують коледж, тоді як для японських чоловіків ця ймовірність виявляється в три рази вищою, ніж для японських жінок).

Наявність у суспільстві визначеної тендерної культури показує, до якої міри соціальна робота з людьми зрілого віку може бути продуктом відповідних норм.

Гендерна субкультура суспільства певною мірою може пояснити бідність, емо­ційні розлади, злочини чи правопорушення, алкоголізм або наркоманію, чи навіть безробіття як результат особистісних, внутрішніх, індивідуальних недоліків.

Гендерна субкультура суспільства накладається на інші його субкультури (на­ціонально-етнічну, ментальну, правову і т. ін.). У результаті цей чи інший вплив може викликати найрізноманітніші відповідні реакції в представників різних куль­тур, а отже, і соціальна робота з представниками різних культур буде набувати від­повідного соціально-психологічного характеру.

Показовим у цьому відношенні є такий приклад (зі спогадів Антона Селищева - співробітника банку):

Мій офіс розташовувався на Бродвеї, 1585, три з половиною милі від Всесвіт­нього торгового центру. Після того, як перший літак урізався в будинок, я вибіг на вулицю. Евакуація всього Манхеттена почалася практично відразу. Вулиці міста настільки вузькі, що, стоячи на бруківці, представити масштаби катастрофи було складно.

Пізно ввечері я вирішив піти з центру міста пішки, по мосту дістався до Брукліна. Нічний Нью-Йорк являв собою страшне видовище: порожній, засипаний попелом, освітлений прожекторами рятувальних машин. З гучномовця звучачи заклики записатися в групи волонтерів для участі в розчищенні завалів. Проходячи повз бар, розташований прямо біля зруйнованого будинку, я заговорив з його пра­цівником, який повідомив, що найстрашніше було, коли після вибухів на голови стали сипатися частини людських тіл. Цих «осколків» були тисячі. І це було страшно...

Однак був і такий факт. У Південній вежі, що лише на 18 хвилин пережила свою «сестру» - Північну вежу Всесвітнього торгового центру, розташовувався офіс російської компанії, яка входила до холдингу Е-Stulе, що спеціалізувався на інформаційних технологіях. Усі вони могли б загинути, якби...

Росіяни - не американці, що приходять на роботу о 9-й ранку. Так було й 11 вересня. Керівник компанії Володимир Можаєв ближче до полудня прийшов на роботу...а роботи-то й немає. Його нежартівливе занепокоєння про своїх співро­бітників незабаром уляглося: ніхто із них на роботу вчасно не з'явився. Навіть секретарка Ірина Плаксіна вчасно в офіс не встигла - у момент, коли «Боїнг» вдарив у Південну вежу; вона знаходилася на першому поверсі й встигла благопо­лучно вийти, так і не попрацювавши в той день жодної хвилини... [ 14, С. 232].

У галузі соціальної роботи з людьми зрілого віку дуже важливо знати, розуміти й використовувати особливості процесу соціального мислення на рівні «Я-концепція». Більшість людей страждають від властивої їм схильності все відносити на користь свого Я (тенденція сприймати себе прихильно).

У повсякденному житті люди часто звалюють свою невдачу на ситуацію, а вдачу приписують собі; звичайно оцінюють себе вище за середнє за суб'єктивно бажаними особливостями і здібностями; вірячи в себе, виявляють нереалістичний оптимізм щодо свого майбутнього; переоцінюють поширеність власних думок і недоліків (помилковий консенсус) і недооцінюють поширеність здібностей і чеснот інших (помилкова унікальність).

Подібне сприйняття власного Я частіше виникає з мотиву підтримати й під­вищити самооцінку - спонукання, що захищає людей від депресії, але сприяє недо­оцінці й груповому конфлікту.

Люди схильні не тільки сприятливо сприймати себе, а й підноситись у бажа­ному світлі. Така тактика «регулювання вражень» може призвести людину до вда­ваної скромності чи до деструктивної поведінки.

Як суспільне утворення людина пристосовує свій світ і свої дії до оточення. Кожна людина різною мірою є самомонітором (самомоніторинг: вивчення спосо­бів репрезентації себе в соціальних ситуаціях і регулювання поведінки з метою справити бажане враження), вона звертає увагу на свою поведінку й регулює її, щоб справити бажане враження. На прикладі вдаваної скромності, коли люди при­нижують себе, звеличують майбутніх конкурентів чи привселюдно хвалять інших, хоча в глибині душі залишають першість за собою, пояснюється тактика «регулю­вання вражень». Через поведінку, що саморуйнує поводження, щоб захистити самоповагу, люди часом створюють собі перешкоди - проблеми, знаходячи виправдання своїм невдачам.

«Я-концепція» містить у собі не тільки переконання людини в тому, хто вона зараз, але також і те, ким вона могла б стати - наші «можливі Я», що містять у собі те, якими ми бачимо себе в наших мріях, і те, якими ми боїмося стати. Такі можли­ві Я мотивують людину на досягнення особливої мети - досягнення того життя, до якого вона прагне.

Розуміння характеру соціального мислення в галузі «Я-концепції» зумовлює особливу спрямованість соціальної роботи з «дорослими» саме за зазначеною сфе­рою. Так, сучасні соціально-психологічні дослідження в галузі феномена «самоповага» показують значну кореляцію між високою самоповагою й соціальним самопочуттям [9, С. 66-67]. Люди з високою самоповагою зберігають позитивні емоції; у поганому настрої люди, які мало поважають себе, будуть вишукувати погані спога­ди в своєму минулому. Люди з високою самоповагою поліпшують його позитив­ними спогадами; подібним же чином люди з низькою самоповагою в поганому настрої у відповідь на експонуючу похмуру картину, як правило, уявляють собі неприємну історію. Люди, які глибоко поважають себе, перебуваючи в поганому настрої, звичайно, придумують історію, що покращує настрій.

На відміну від інших практик метою соціальної роботи має бути самопосилення людини, якій надається допомога.

Наведемо два приклади надання такої допомоги з галузі консультування без­робітних громадян із застосуванням тренінгової технології [14, С. 260-263]. Ці при­клади примітні також і тим, що демонструють нам факт того значення, яке має феномен самоповаги (самооцінки) в соціальній роботі.

Приклад консультування безробітних громадян (занижена самооцінка)

Н. закінчила технікум харчової промисловості в обласному центрі. Вона технік-технолог харчової промисловості. За розподілом виїхала в одне з міст області й поступила на завод на посаду технолога-майстра. Заробітна плата була дуже маленькою, а жити доводилося в гуртожитку барачного типу зі зручностями на вулиці. До того ж, на роботі довелося керувати бригадою, середній вік у якій, становив близько 50 років, їй же на той момент було 18 років. Паралельно довело­ся опановувати нову технологію роботи, тому що її призначили бригадиром не за тією спеціальністю, за якою вона закінчила технікум.

Через три роки Н. вийшла заміж: і переїхала до іншого міста. Вона змушена була піти працювати буфетницею. Цю роботу Н. ненавиділа, тому що торгувати пивом так і не навчилася. Незабаром ускладнилися стосунки з чоловіком, і вона змушена була з ним розлучитися. В цей же час її запросили на посаду начальника виробництва на завод до сусіднього міста. В її обов'язки входило здійснювати контроль за виробництвом на чотирьох заводах харчової промисловості. І хоча Н. працювала там досить довго, вона змушена була піти звідти через хронічну хво­робу дитини. Улаштувалася на роботу касиром у професійно-технічне училище, а потім стала і заступником директора з адміністративно-господарської частини. Народила другу дитину.

Через кілька років жінку знову запросили на хлібозавод технологом, на якому вона й проробила до початку 1990 року, коли завод було вирішено закрити. У неї в підпорядкуванні було 45 чоловік, і тут Н. вперше зіткнулася з відвертим злодійством на робочому місці. З цим довелося боротися. І ця боротьба увінчалася успіхом: коли прийшов час здавати завод, усі заходи були проведені протягом двох днів.

Після ліквідації заводу Н. залишилася без роботи, а реєструватися як безро­бітна не хотіла. Тому вона написала лист генеральному директору об'єднання хлібозаводів в обласному центрі, в якому описала свій досвід роботи.

Дуже швидко її запросили на посаду директора хлібозаводу в інше місто. Під її керівництвом опинилося 140 чоловік. Колективу як такого не було. На початку своєї діяльності Н. зіткнулася з прямим саботажем з боку працівників. Наприклад, при запуску закупленої в Німеччині нової потокової лінії з виробництва сушінь слюсарі, завданням яких було налагодження нового обладнання, уставляли залізні болти в рушійні частини машин.

Н. почала з формування колективу й низки виховних заходів, що поєднувані як каральний вплив, так і заохочення. Нову лінію вдалося запустити протягом півмі­сяця. Незабаром запрацювало ще кілька нових потокових ліній з виробництва різ­них хлібопродуктів; старі печі були замінені німецькими міні-пекарнями. Н. уста­новила тісні контакти з виробниками устаткування для хлібопекарської промис­ловості з Німеччини, в результаті чого нові лінії вдавалося налагоджувати в найкоротші терміни. Проте, незважаючи на економічну ефективність діяльності, Н. відчувала сильний вплив з боку незадоволених її політикою на підприємстві. Па заводі практично щодня з'являлися перевірочні комісії з різних контрольних орга­нів. Було навіть зроблено замах на її чоловіка, через що той тривалий час лежав у лікарні.

У результаті всього цього Н. пішла з роботи й зареєструвалася як безробітна в службі зайнятості області. До моменту її приходу в тренінгову групу вона вже кілька місяців шукала роботу, її емоційний стан на початку тренінгу можна було оцінити як пригнічений, депресивний, з високим ступенем розпачу. У тому, що залишилася без роботи, вона звинувачувала колишнє своє керівництво і колег по роботі, що нібито «уставляли їй ціпка в колеса». Н. вважала, що для неї роботу знайти неможливо, тому що їй 51 рік, а потрібні скрізь люди яким до 40 років. Себе вона сприймала як невдаху, чий досвід нікому не потрібний.

У процесі роботи вона змінила свої установки. За підтримки з боку інших уча­сників групи, на прикладі ряду оголошень про пошук керівного персоналу, вона зробила висновок про те, що має великий досвід управлінської роботи. Складання резюме далося з превеликим зусиллям, але стало поворотним моментом, що дозво­лило переосмислити досвід роботи. Закріпило ж ці зміни формування перспектив­ного плану пошуку роботи. Незабаром Н. одержала низку пропозицій щодо свого подальшого працевлаштування.

Приклад консультування безробітних громадян (підвищена самооцінка)

К. перебуває на обліку в Службі зайнятості населення як безробітна близько одного року. До цього також не працювала протягом декількох років у зв'язку з хворобою. Освіта - середня спеціальна за фахом «культпрацівник». Вік 40 років. Заміжня, має дітей. Працювала спершу за фахом, а після - в архіві, у військово-обліковому столі, паспортисткою і т. ін. Більше 2-3 років на одному робочому місці не затримувалася. На запитання: «Яку роботу ви шукаєте?» відповіла: «Та­ку, де добре платять». На питання про спеціальність перерахувала всі види робіт, що вона виконувала, і додала: «Мені все одно, де працювати, аби добре платили». Основною причиною, з якої вона не могла влаштуватися на роботу, вона називала погану роботу кадрових служб підприємств, їх незацікавленість у якісному підборі персоналу. К. стверджувала, що головне завдання кадрових працівників - «відв 'язатися» від відвідувачів. Найкраще, що можна від них почути: «вакансій немає, а можуть і матом послати». До того ж, К. Була впевнена, що боротися з грубістю кадрових працівників даремно, тому що «слова до справи не пришиєш». На запи­тання про оголошення в газетах вона відповіла, що всі ці оголошення - неправда: «Щодо газет - ідіть до них розбиратися, що вони там публікують». К. ствер­джувала, що з нею ніхто довго не розмовляв, відповідали, що вона їм не підходить з тих чи інших причин.

Рівень потреб К. досить високий. Вона претендує на посаду, яку, як правило, займають фахівці з вищою освітою: учитель, начальник відділу в державній уста­нові і т. ін. На запитання одного з учасників групи: «Чому ж Ви дотепер не знай­шли роботу, якщо Ви такий досвідчений фахівець?» вона відповіла: «За чутками, зараз не рекомендації потрібні й не ці ваші дипломи, а хабарі. Даси хабар - зна­чить улаштуєшся на нормальну роботу. А для того щоб дати хабара, потрібно не телефонувати, а приходити».

Надалі К. відмовилася брати участь у роботі групи, заявивши, що в неї про­блем немає, і краще вона буде шукати гроші, щоб дати хабара.

Найбільш повно соціальна робота з людьми зрілого віку, орієнтована на само-посилення людини, якій надається допомога, може бути здійснена в практичній діяльності соціального працівника на індивідуально-особистісному рівні. Тут мета соціальної роботи полягає в тому, щоб, допомагаючи людині, яка потрапила у важку життєву ситуацію, змінити її, аби допомогти людині прийняти ту чи іншу проблему як реальність, адаптуватися до нової життєвої ситуації, щоб, урешті-решт, людина не потребувала сторонньої допомоги, тобто стала самодостатньою. Таким чином, допомога в соціальній роботі виступає як засіб досягнення мети, як інструмент, завдяки якому зріла людина досягає певного гармонійного стану на досить тривалий період свого життя й може повноцінно соціально функціонувати.

Як правило, у зрілому віці за допомогою звертаються люди у двох основних Випадках; 1) коли вони не в змозі успішно справитися зі своєю особистою пробле­мою; 2) коли вони хотіли б розвинути свої потенційні ресурси й можливості, щоб жити краще. Професійний соціальний працівник надає допомогу і першим, і другим.

Уже тільки в одному слові «допомога» міститься нескінченна безліч комбіна­цій і прийомів, якими користуються соціальні працівники. Тому соціальна робота - це творчість самого соціального працівника, яка має дві істотні особливості. Перша пов'язана з тим, що соціальний працівник, насамперед, має справу з людьми, а також і взаєминами між ними та їх соціальним середовищем, причому, на різних рівнях, аж до рівня всього суспільства в цілому. Саме цей бік соціальної роботи і є відмінною рисою цієї професії, виділяючи її з інших теоретичних дисциплін і соці­альних практик. Друга особливість, що ґрунтується в основному на першій, поля­гає в тому, що соціальна робота виявляється технологічною, а її ефективність залежить від компетенції соціального працівника і особистісних якостей клієнта.

Нині в теорії й практиці соціальної роботи досить добре розроблені питання тех­нології індивідуальної соціальної допомоги. Завдання професіонала - опанувати їх.

Як влучний приклад у галузі розробок технології індивідуальної соціальної
роботи можна навести такий [7, С. 70-73]: у практичній соціальній роботі прийнято вважати, що технологічний процес індивідуальної діяльності має складатися з
трьох основних етапів.

Перший етап,як правило, полягає в оцінці реальної ситуації. Основний прин­цип дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнту визначитися й з'ясувати для себе реальний стан справ щодо його проблем, а також побачити не використані до цього часу можливості щодо їх розвитку.

Клієнт ніколи не зможе вийти з проблемної ситуації й скористатися відповід­ними ресурсами, доки не визначить характер своєї проблеми й не зрозуміє її сутність.

Наведемо приклад з практики й розберемо його поетапно.

Наталя К., незаміжня, 42 роки, мешкає разом із хворою старою матір'ю. Во­на залишила колишню роботу, щоб бути поруч із матір'ю, знайшла надомну робо­ту й практично весь свій час присвятила догляду за матір'ю. Поступово стосунки між ними почали псуватися, мати стала дуже дратівливою, стан здоров'я її погіршився. Атмосфера в домі все погіршувалася. Мати була ветераном війни і стояла на обліку в центрі соціального обслуговування. Наталя звернулася за допо­могою до фахівця із соціальної роботи, щоб порадитися, що їй робити, як допомо­гти матері.

Другий етапполягає в тому, щоб визначити, чого прагне клієнт, яких резуль­татів він чекає, звертаючись за допомогою до фахівця. Тут основний принцип дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнту зрозуміти, усвідомити для себе, чого він хоче домогтися, тобто визначитися з цілями й метою звертання за допомо­гою, попередньо з'ясувавши для себе характер проблемної ситуації й можливості, яких він не використовував. Цей етап пов'язаний з відповідями на такі запитання: «Чого ви хочете?», «Що буде з вами, коли вам стане легше?» Цей етап пов'язаний з оцінкою результатів, яких потенційно хотів би домогтися клієнт.

Продовжимо приклад із Наталею К.

Наталя вважала, що, мабуть, буде краще для обох, якщо вони будуть мешка­ти окремо, і вона, нарешті, стане влаштовувати своє особисте життя, знайде собі гарну роботу, друзів, тобто буде жити нормальним, повноцінним життям.

Третій етап- соціальна дія. Основний принцип фахівця на цьому етапі поля­гає в тому, щоб допомогти клієнту діяти відповідно до поставлених цілей і реально домогтися того, чого він хоче. Клієнт може знати, чого він хоче, у якому напрямі діяти, але йому необхідна допомога для того, аби визначитися з тим, як цього досяг­ти. Цей етап пов'язаний з конкретними активними діями, спрямованими на досяг­нення конкретних результатів.

Фахівець допомагає Наталі визначитися, як їй діяти, щоб організувати своє життя й життя її матері по-іншому. Він також допомагає їй виявити, витягти з під­свідомості невловиме почуття провини перед матір'ю, що її гнітить, коли вона обговорює з фахівцем, як їй краще вдіяти. Фахівець допомагає Наталі порадою, як їй знайти пристойну роботу за фахом, яка б її влаштовувала, де вона могла б знайти нових друзів і подруг.

На цьому ж етапінеобхідно допомогти клієнту перебороти упередження про­ти активних дій. Основний принцип дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнту діяти конструктивно, позитивно, відповідно до нової інформації, тих нових знань, що він здобув під час інтеракцій з фахівцем, допомогти клієнту перевести розроблені стратегії в конкретні цілеспрямовані дії.

Усі ці три стадії за своєю суттю когнітивні, тобто пізнавальні. Техніка полягає в спілкуванні й плануванні дій. А спілкування, врешті-решт, має привести до пев­них дій. На всіх трьох етапах із самого початку інтеракції основний вектор роботи спрямований убік самостійних, звісно, у рамках правового поля, дій клієнта. Для того, аби процес допомоги був ефективним, клієнтам протягом усієї інтеракції необхідно постійно діяти в реальному повсякденному житті.

Так, Наталя вважає, що її зустрічі з фахівцем будуть більш продуктивними, якщо вона буде приходити, заздалегідь підготувавши питання, що її цікавлять. І вона стала приходити із записною книжкою. Наталя також вважає, що її бесіди з соціальним працівником будуть приносити більшу користь, якщо в результаті кожної зустрічі їй буде ясно і зрозуміло, що їй треба зробити конкретно до на­ступної зустрічі. Зрештою, за допомогою своїх родичів і фахівців з соціального центру вона знайшла гарний стаціонар недалеко від будинку свого старшого бра­та. Наталя отримала гарну роботу, але про матір постійно пам'ятала, часта відвідувала її, доглядала за нею. Стосунки між ними незабаром налагодилися. У гості до матері Наталі стали приходити онуки, інші родичі, які мешкали поруч, у стаціонарі вона завела собі друзів свого віку, та й медична допомога завжди була під боком. Так було розв 'язано проблемну ситуацію, з якою прийшла Наталя до фахівця з соціальної роботи.

Соціальна робота з людьми літнього віку

Проблеми соціальної роботи з людьми літнього віку в цьому розділі бу­
дуть розглянуті через призму соціальної роботи з клієнтами різних проблнмних
груп. У цьому ж параграфі проблеми старості, в основному, висвітлюються з позиції соціальної геронтології.

До людей літнього віку ми відносимо всіх осіб, вік яких понад 60 років.

Ця вікова категорія населення характеризується такими особливостями.

Вікові завдання: природно-культурні (збереження життєвої активності й здоро­вого способу життя); соціально-культурні (збереження й переорієнтація соціальної активності та пізнавальних інтересів; віднайдення певних форм участі в житті бли­зьких); соціально-психологічні (формування почуття задоволеності прожитим жит­тям, почуття виконаного обов'язку; знаходження доступних способів самореалізації; пом'якшення кризи переходу до післятрудового життя).

Провідні інститути та агенти соціалізації, родина, мікросоціум, інститути піклування, релігійні організації; родичі, сусіди, товариші по дозвіллю, їх роль і можливості у вирішенні вікових завдань.

Особливості життєдіяльності: сфери інтересів, способи пізнавальної, пред­метно-практичної й духовно-практичної діяльностей, оздоровчі заняття, турбота про здоров'я; особливості змісту й кола спілкування в родині й мікросоціумі; особ­ливості життя в установах піклування.

Небезпеки: алкоголізм, паління, самотність, суїцид, занедбаність, хвороби, убогість.

Основні напрями соціальної роботи: виявлення осіб, які вимагають соціально­го піклування вдома й у спеціальних установах; створення умов для вияву активно­сті людей похилого віку в мікросоціумі й задоволення їхніх інтересів; роз'ясню­вальна робота з близькими людей похилого віку.

Соціальний працівник, незалежно від профілю спеціалізації, повинен бути озна­йомлений з біосоціальною сутністю старіння й старості; зі старінням населення як демографічним процесом з усіма його соціальними наслідками; зі своєрідністю соціальних, психологічних і медичних проблем літнього й старечого віку; з особ­ливостями самотності, адаптації до старості; з обсягом і можливостями трудової діяльності в цей період, у тому числі інтелектуальної й творчої; з використанням залишкових фізичних та інтелектуальних здібностей старих людей, а також з осно­вами догляду за безпомічними старими людьми й низкою інших соціально-психо­логічних і морально-етичних проблем.

Соціальний працівник - фахівець у галузі геронтології - більшу увагу приділяє проблемам психології та психопатології людей літнього та старечого віку, засвоєн­ню психотерапевтичних методів у вирішенні їхніх сімейно-побутових проблем, розумінню деонтологічних питань в обслуговуванні й соціальній роботі зі старими людьми.

Коротко зупинимося на характеристиках позначених моментів.

Необхідно чітко розрізняти поняття старіння і старість. Старість - заключ­ний період вікового індивідуального розвитку (онтогенезу), що настає закономірно. Старіння - руйнівний процес, що протікає в результаті наростаючої з віком дії зовнішніх і внутрішніх чинників, які ушкоджують і призводять до недостатності фізіологічні функції організму.

Стратегічним завданням соціальної роботи, здатної «втрутитися» в біосоціологію старості, є подолання синдрому передчасного (патологічного, прискореного) старіння, що характеризується раннім розвитком вікових змін чи більш яскравим їх проявом у той чи інший віковий період.

Основним показником демографічного старіння суспільства є чисельність груп населення у віці до 19 років і більше 60 років. Демографічна старість настає тоді, коли частина осіб, які належать до першої групи, нижча за 30%, а частина осіб, які відповідають другій групі, перевищує 15% від загального числа людей у суспільст­ві (за шкалою Дж. Сандберга).

Головну роль у процесі старіння населення відіграє зниження рівня народжу­ваності, адже чим менше народжується дітей, тим згодом більшою стає частина людей старшого віку. Демографічне старіння, у цьому значенні, - є зворотним явищем: «омолодження» населення настає при підвищенні народжуваності, коли в структурі суспільства збільшується частка дітей і молоді, а частка людей старшого віку відповідно зменшується.

З цієї точки зору, сучасна цивілізація знаходиться в стані старіння: змінилися вікова структура населення й процеси природного руху - народження і смерть; з'явилася модель «нульового росту», у якій відбито стабілізацію чисельності насе­лення за наявності змін у його структурі; у деяких країнах позначилися депопуляційні явища (зменшення чисельності населення) та явища радикальних змін спів­відношення чисельності трьох основних груп населення (допродуктивного, проду­ктивного й післяпродуктивного віку).

У стратегії соціальної роботи, яка враховує процеси соціально-демографіч­ного старіння населення, заперечується думка про те, що старі люди нібито є тяга­рем для суспільства. Ця думка є помилковою, принаймні, через дві основні причи­ни. Перша (економічна) полягає в тому, що кожна людина, яка працює, вже у віці 30-35 років повертає суспільству всі засоби, витрачені на її освіту, а протягом на­ступних 20-30 років професійного життя вона створює «надлишки», частину яких суспільство повертає їй у вигляді пенсії та інших соціальних послуг (пенсіонери, як правило, не можуть спожити всієї, створеної ними раніше частки продукції, оскіль­ки шанс прожити 20 років після виходу на пенсію мають далеко не всі). Друга (морально-гуманістична) полягає в тому, що ставлення до осіб літнього віку як до людей, «які віджили своє», людей, «які не мають цінності», є варварським, відверто цинічним і жорстоким.

Таким чином, процес демографічного старіння вимагає перегляду основ органі­зації діючих соціальних служб у напрямі соціального захисту й опіки старих людей.

Своєрідність медичних і соціально-психологічних проблем літнього і старечо­го віку в соціальній роботі відбивається останнім часом у таких концепціях, як «спо­сіб життя» та «якість життя», розроблених ВІЗ у 80-их роках. Доведено, що пере­важна більшість випадків передчасного старіння і смерті є наслідком неправильно­го способу життя (шкідливі звички, незбалансоване харчування, алкоголізм, нар­команія, паління, екологічне неблагополуччя і т. ін.).

Концепція здорового способу життя грунтується на розумінні всього процесу розвитку людини із раннього дитинства й до глибокої старості, її невідворотності, а також знанні того, яким чином можна використовувати сили організму як у період молодості й зрілості, коли людина досягає вершин індивідуальних можливостей, так і тоді, коли сили з роками неминуче зменшуються. Психічне вмирання приско­рює фізіологічне, тому люди, яким удалося надовго зберегти психічну активність, відсувають немічну, глибоку старість. У цьому сенсі кожна людина сама вибирає і виробляє свій власний спосіб старіння.

Якість життя тісно пов'язана із загальним добробутом літньої та старої люди­ни й характеризується сукупністю зовнішніх і внутрішніх чинників. Тут соціальна робота стратегічно спрямована на медичне обслуговування літніх і старих людей, на підтримку їхньої життєдіяльності в родині та суспільстві, а також на забезпе­чення їхніх особистих потреб.

Однією з проблем соціальної роботи з людьми літнього й старечого віку є про­блема самотності та адаптації до пенсійного періоду життя. Під самотністю в геронтології розуміють тяжке відчуття розриву з оточенням, що збільшується, острах наслідків самотнього способу життя, важке переживання, пов'язане з втратою істот­них життєвих цінностей чи близьких людей, постійне відчуття покинутості, марно­сті й непотрібності власного існування.

Почуття самотності виявляється в усіх вікових періодах, але лише в старості воно набуває особливої актуальності й значущості для особистості.

Самотність у старості - поняття, далеко не однозначне і, власне кажучи, має соціальний смисл:

- самотність як соціальний стан, що відбиває психофізичний статус літньої та старої людини, утрудняє зав'язування нових і підтримання старих контактів і зв'язків, обумовлений різними причинами як психічного, так і соціально-економічного характеру;

- самотність як відсутність родичів, дітей, онуків, подружжя, а також окреме проживання від молодих членів родини;

- самотність як повне позбавлення людського спілкування для багатьох старих людей, які мешкають у родині;

- самотність як самотній спосіб життя: фізичний стан, що активно обирається самою особистістю з огляду на свій характер і психічне здоров'я на основі прагнення відгородитися від оточення, бажання захистити свій спосіб життя, внутрішній світ, незалежність і стабільність від вторгнення сторонніх і навіть близьких родичів.

Стратегія соціальної роботи тут визначається сферою відмінностей феноме­нів ізоляції від самотності. Ізоляція означає об"єктивну відсутність суспільних контактів, самотність же є суб'єктивним психічним станом. Вона не пов'язана з кількістю суспільних контактів, а значною мірою зумовлена монотонністю та од­номанітністю існування. Ступінь самотності залежить від чекань, які сформувалися в літньої та старої людини стосовно оточуючих.

Наступною проблемою є проблема адаптації до старості. Вона, у свою чергу, пов'язана з проблемами професійного старіння, із принципами реабілітації в передпенсійному віці, з мотивацією продовження трудової діяльності після досягнен­ня пенсійного віку, з використанням залишкової працездатності пенсіонерів за віком, з адаптацією до пенсійного періоду життя.

Як загальні стратегічні висновки для організації практики соціальної роботи можна назвати такі:

у наш час об'єктивно встановлено, що припинення трудової професійної діяльності у зв'язку з виходом на пенсію призводить до погіршення фізичного й пси­хічного стану 55% чоловіків і 60% жінок;

багато сторін обміну і функцій людського організму у віці 50-59 років зміню­ються дуже істотно (ці зміни пов'язані, насамперед, з порушеннями нервово-гумо­ральної регуляції органів і систем зі зниженням імунологічної реактивності, з об­меженням функціональних можливостей серцево-судинної системи, з гіпоксичними порушеннями, з порушенням метаболізму і процесів утворення енергії);

старіння - це процес, що відбувається протягом усього життя людини, і в «тре­тьому віці» стан людини тісно пов'язаний з її адаптацією в попередні роки й зале­жить від впливу широкого кола чинників зовнішнього середовища (умов праці, харчування, побуту, стресових ситуацій і т. ін.);

прискорене професійне старіння є результатом інтенсифікації виробництва, підвищення вимог до психофізіологічних можливостей організму, невідповідності функцій старіючого організму, що наростають, вимогам професійної діяльності й умовам її виконання;

якщо людина змінюється постійно протягом життя, то також бажано, щоб змі­нювалася робота, яку вона виконує; тому альтернативні форми зайнятості пенсіо­нерів по старості - у сфері малого й середнього бізнесу, у фермерстві, на садових ділянках і т. ін.

Основне завдання соціальної роботи з людьми похилого віку пов'язане з їхнім соціальним захистом. Соціальний захист - це комплекс економічних, соціальних і правових гарантій для громадян літнього і старечого віку, що ґрунтується на прин­ципах людинолюбства й милосердя з боку держави по відношенню до тих членів суспільства, які цього потребують.

У свою чергу, соціальний захист верств населення літнього і старечого віку складається з профілактики, підтримки і представництва.

Профілактика має на меті зберегти добробут старої людини шляхом змен­шення чи усунення чинників ризику, і тим самим запобігти її влаштуванню в стаці­онарних установах соціального обслуговування.

Підтримка - це допомога, необхідна старим людям для збереження максима­льно можливого рівня самостійності.

Представництво - захист інтересів старих людей, визнаних недієздатними, від їхнього імені, для надання необхідної допомоги.

Таким чином практична, соціальна робота з літніми і старими людьми полягає в тому, щоб зробити роки життя людини в цьому віці гідними й благополучними [21, С. 217-218].

На п'ятдесятій сесії Генеральної Асамблеї ООН, що відбулася в березні 1995 р., для підготовки і проведення Міжнародного року літніх (1999 р.) були виз­начені додаткові принципи, що об'єднані в п'ять груп.

1. Принципи групи «незалежність»ґрунтуються на тому, що літні й старі люди повинні мати доступ до основних благ та обслуговування, можливість пра­цювати чи займатися іншими видами діяльності, що дає прибуток, брати участь у визначенні термінів припинення трудової діяльності, зберігати можливість участі в програмах освіти і професійної підготовки, жити в безпечних умовах з урахуванням особистісних схильностей і стану, що змінюється, одержувати допомогу в про­живанні в домашніх умовах доти, доки це можливо.

2. Принципи групи «участь»відбивають питання щодо залучення людей по­хилого віку до суспільного життя та активної участі в розробці й здійсненні політи­ки, що стосується їхнього добробуту, можливість створювати рухи чи асоціації осіб літнього віку.

3. Принципи групи «відхід»торкаються проблеми забезпеченості доглядом і захистом з боку родини, громади, доступу до медичного обслуговування з метою підтримки чи відновлення оптимального стану й запобігання захворювання, досту­пу до соціальних і правових послуг, користування послугами піклувальних установ та обов'язкового дотримання в соціальних установах прав людини й основних свобод, включаючи поважання гідності, переконань, особливостей особистого життя, а також права приймати рішення щодо догляду, збереження задовільної якості життя.

4. Принципи групи «реалізація внутрішнього потенціалу»закликають до того, щоб літні та старі люди мали можливість всебічно реалізувати свій потенціал, щоб їм завжди був відкритий доступ до суспільних цінностей у галузі освіти, куль­тури, духовного життя й відпочинку.

5. Принципи групи «гідність»торкаються питання недопущення експлуатації, фізичного й психічного насильства стосовно людей похилого віку, забезпечення їм прав на справедливе ставлення до них незалежно від віку, статі, расової чи етнічної приналежності, інвалідності чи іншого статусу, а також незалежно від їхнього трудового внеску.

6. Перераховані принципи орієнтовані на те, щоб допомогти особам старшого покоління вести повнокровне й плідне життя, забезпечити їм умови, необхідні для підтримки чи досягнення задовільної якості життя.

Таким чином, соціальна робота з клієнтами різного віку грунтується на фе­номенології вікової структури населення й на проблематиці вікової типології соці­альної роботи. Наявність багатьох підходів до класифікації віку й різноманіт­ність їх типологій є наслідком багатозначності самого феномена «вік», коли чис­ленні науки, що вивчають цей феномен, ще не виробили інтегративного уявлення про нього. У цьому розділі переважно використовували таку логіку:

- на кожному віковому етапі перед людиною постає ряд проблем (завдань), від сприятливого чи несприятливого вирішення яких залежить її особиста доля;

- віковий підхід у соціальній роботі має будуватися так, щоб забезпечити умови сприятливого вирішення цих завдань на кожному етапі життєдіяль­ності людини відповідно до норм цивілізованого суспільства;

- можна виділити три групи завдань кожного віку: природно-культурні, соці­ально-культурні, соціально-психологічні;

- вирішення зазначених завдань здійснюється відповідно і на підставі техно­логій та методик різного рівня, а також на підставі типологій клієнтів, сформованих з позицій груп ризику чи проблемних груп, з урахуванням відпо­відних принципів і парадигм соціальної роботи.

 

 

Література:

1. Введення у соціальну роботу: Навч. посібник. - К., 2001. - 288 с.

2. Діти «групи ризику»: психологічні, соціальні та правові аспекти. - К.. 2001. - 192 с.

3. Доуэл М., Марш П. Ориентированная на решение задачи социальная работа. - К., 1997.-136с.

4. Капська А.Й. та ін. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання) / А.Й. Капська. О.В. Безпалько, Р.X. Вайнола: Заг. рел.: І. Звєрєвоъ та Г. Лактіонової. - К., 2001. - 129 с.

5. Клейберг Ю.А. Психология девиантного поведения: Учеб. пособие для вузов. - М., 2001.-160с.

6. Коваль Л. Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка / Соціальна робота: Навч. посібник. - К., 1997. - 392 с.

7. Козлов А.А., Иванова Т.Б. Практикум социального работника: Серия «Учебные пособия». - Ростов-н/Д, 2001. - 320 с.

8. Лютий В. П. Соціальна робота з групами дітей девіантної поведінки: Навч. посіб­ник. - К., 2000. - 51 с.

9. Майерс Д. Социальная психология / Пер. с англ. - СПб., 1997. - 688 с.

10. Мудрик А. В. Социальная педагогика: Учебник для студентов пед. вузов / Под ред. В.А. Сластенина. - М., 1999. - 184 с.

11. Мустаева Ф.А. Основы социальной педагогики: Учебник для студентов высш. пед. учеб. заведений. - 2-е изд., перераб. и доп. - М., 2001. - 416 с.

12. Олиференко Л.Я. и др. Социально-педагогическая поддержка детей группы риска: Учеб. пособие для студентов высш. пед. учеб. заведений / Л.Я. Олиференко, Т.И. Шульга, И.Ф. Дементьева. - М., 2002. - 256 с.

13. Петрынин А.Г., Печеню А.М. Педагогическая реабилитация несовершеннолетних с девиантно-криминальным поведением: психолого-педагогическая и медико-социальная помощь: Учеб.-метод. пособие. - М., 2001. - 148 с.

14. Психология социальной работы / О.Н. Александрова, О.Н. Боголюбова, Н.Л. Ва­сильева и др.; Под общей ред. М.А. Гулиной. - СПб., 2002. - 352 с.

15. Социальная работа / Под общ. ред. проф. В.И. Курбатова.. - Ростов н/Д, 1999. - 576 с.

16. Социальная работа: история, теория и практика: Науч.-учебно-метод. пособие для студентов, магистрантов, аспирантов и специалистов в области социальной педагогики, социальной работы / Харченко С.Я., Кратинов Н.С., Ваховский Л.Ц., Кратинова В.А., Песоцкая О.П., Покладова В.В.: В 2 ч. - Луганск, 2002- Ч. 1. - 158с.

17. Соціальна робота з дітьми, молоддю, жінками, різними категоріями сімей: Аналі­тичний звіт щодо діяльності центрів соціальних служб для молоді / Упор.: Р.Г. Драпушко, С.В. Толстоухова, О.К. Шатохіна, Л.І. Шамрай. - К., 1999. - 140 с.

18. Соціальні служби - родині: Розвиток нових підходів в Україні / За ред. І.М. Григи, . Т.В. Семигіної. - К., 2002. - 128 с.

19. Тетерский С.В. Введение в социальную работу: Учеб. пособие. - М., 2000. - 496 с.

20. Технологии социальной работы: Учеб. / Под общей ред. проф. Е.И. Холостовой. -М., 2001.-400с.

21. Технологія социальной работы: Учеб. пособие для студентов высш. учеб. заведе­ний / Под ред. И.Г. Зайнышева. - М., 2000. - 240 с.

22. Трубавіна І. М. Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім'єю: Навч. по­сібник. - К., 2002. - 132 с.

23. Шакурова М.В. Методика и технология работы социального педагога. - М., 2002. – 272 с.

24. Шептенко П.А., Воронина Г.А. Методика и технология работы социального педа­гога / Под ред. В.А. Сластенина. - М., 2001. - 208 с.

25. Шульга Т.И., Слот В., Спаниярд X. Методика работы с детьми «группы риска». - 2-е изд., доп. - М., 2001.- 128 с.

26. Яцемирская Р.С., Беленькая И.Г. Социальная геронтология: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. - М., 1999. - 224 с.

 

2.2. Тема: Соціальна робота з представниками проблемних груп. Соціальна робота з жінками

Зміст:

1. Соціальна робота з представниками проблемних груп

2. Характеристика проблемних груп

3. Робота з клієнтами проблемних груп

4. Соціальна робота з жінками