Тема № 5: Творчість Юрія Федьковича

ПЛАН

1. Життєвий і творчий шлях письменника.

2. Лірика. Мотиви, жанри. Своєрідність поетики.

3. Основні теми й мотиви прози. Традиції і новаторство.

КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ: рекрут, медитація, сарказм, рефрен, коломийковий вірш.

ЛІТЕРАТУРА

1. Історія української літератури. ХІХ ст. (70-90-ті роки): У 2 кн.: Підручник / О.Д. Гнідан, Л.С. Дем’янівська та ін. / Заг. ред. С.С. Гнідан. – К.: Вища школа, 2003. – Кн. 1. – 575 с.:

2. Історія української літератури. ХІХ століття: У 2 кн. Кн. 1: Підручник / За ред. акад. М.Г. Жулинського. – К.: Либідь, 2005. – 656 с.

3. Єфремов С. Історія українського письменства. – К.: Феміна, 1995. – 688 с.

4. Нахлік Є.К. Українська романтична проза 20-60-х років ХІХ століття. – К.: Наукова думка, 1988. – 320 с.

5. Вертій О.І. Відродження народних етичних поглядів у художній прозі Юрія Федьковича // Народна творчість та етнографія. – 1984. – №4. – С.23-29.

6. Бондар М.П. Жанрові особливості поезії Ю. Федьковича // Українська мова і література в школі. – 1982. – № 11. – С. 27-37.

7. Шалата М.Й. Юрій Федькович. Життєвий і творчий шлях. – К.: Дніпро, 1984. – 239 с.

8. Гуць Г.Є. Юрій Федькович і західноєвропейська література. – К.: Вища школа, 1985. – 208 с.

9. Євшан М. Юрій Федькович в світлі нових матеріалів // Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. – К.: Основи, 1998. – С. 126-135.

Питання для самостійного вивчення

1. Драматичні твори Ю. Федьковича.

 

Народився Ю. Федькович на Буковині, батько – шляхтич, мати з православної попівської родини, у зрілому віці з католицизму переходить до православ’я. Учився у приватного вчителя, далі у німецькій нижчій реальній школі в Чернівцях. 1848 року революція змусила емігрувати до Молдавії, на цей час припадає початок творчості. 1852 року батько віддає Ю. Федьковича у військо. 1859 року – участь в астро-італо-французькій війні. Після відставки у 1863 році живе у рідному селі, працює для громади. Обрано війтом, кандидатом у депутати до буковинського сейму. Нетривалий час живе у Львові (працює редактором видань львівського народовського товариства “Просвіта”), однак згодом через розбіжності у поглядах з українською громадою повертається на Буковину, у Чернівці. З кінця 70-х років хворіє, перестає займатися літературою, захоплюється астрологією.

Ю. Федькович залишив чималий творчий спадок, різноманітний за жанрами. Він писав прозу, поезію, драматургію. Поезія вважається основною частиною спадщини письменника. “Федькович – се талант переважно ліричний; всі його повісті, всі найкращі поезії навіяні теплим, індивідуальним чуттям самого автора – всі похожі на частки його автобіографії…” (І. Франко).

Поетичну творчість розпочав німецькою мовою, видав кілька поетичних збірок. Ліричну спадщину становлять вірші, поеми, пісні, балади (українською та німецькою мовами). Тематично прив’язана до Буковини, переважно це рекрутська та селянська тематика.

Ю. Федькович один з перших увів в українську поезію інтернаціональні мотиви з життя італійського народу. Поет захоплюється багатством і красою Італії:

“У Вероні”

поруч розробляє ностальгічні мотиви.

Тема рекрутчини і військової служби пов’язана з автобіографічними мотивами:

“Нічліг”

це дебют українською мовою, пейзажна замальовка з елементами медитативності про тяжку непередбачувану долю солдата.

У зв’язку з жовнірською темою у творчості Ю. Федькович присутні антивоєнні мотиви. Солдати гинуть за чужі інтереси (“Трупарня”), а дезертирство – єдиний шлях до волі. Це явище автор не засуджує, а глибоко вмотивовує (вірш “Дезертир”).

У творах цього тематичного циклу поет часто вдається до прийому сну, спогадів, листування. За їх допомогою він створював природні ситуації, поглиблював психологічний аналіз. Твори написані у стилістиці народної пісні: використано повтори, оклики, порівняння, епітети.

Соціальна тематика:

“Пречиста діво, радуйся, Маріє…”

на тлі яскравого пейзажу автор створює лаконічні, соціально і емоційно виразні малюнки людських страждань. Ці картини супроводжуються болісними роздумами ліричного героя. Гіркою іронією, болючим сарказмом після кожної сцени-картини як рефрен повторюються слова:

Пречиста діво, радуйся, Маріє!

Бо я не можу… Вшак я маю душу,

І чути мушу, і дивитись мушу.

У віршах, співанках, баладах Ю. Федьковича на повну силу зазвучала також тема батьківщини, історичного минулого. Простежується еволюція: від оспівування рідного краю до осягнення всієї України.

“Добуш”

використано фольклорні мотиви, створено героїчно-романтичний образ народного месника.

Тема творчості, мотиви громадського обов’язу митця (“Оскресни, Бояне…”, “На день добрий”).

“Дезертир”, поема

основна тема твору – відтворення трагічної долі наймита Івана Званича, відданого у рекрути. Автор простежує його життя від сирітського дитинства до мученицької смерті.

Твір складається з 6 розділів, що являють собою самостійні епізоди, об’єднані спільною темою. Своєрідним композиційним обрамленням є вступ-присвята і епілог (“Кінець”). Дія розвивається хронологічно, за винятком розділу “Лист”, у якому описане злиденне життя родини Івана, після втрати годувальника. Одночасно – це зламний момент твору, лист від дружини став поштовхом до дезертирства і спровокував подальші трагічні події.

У поемі створено живі яскраві характери. Автор використовує народні засоби образотворення, індивідуалізуючи персонажів за допомогою прийому деталі. Переживання героїв висловлюють вони самі. Широко використано внутрішній монолог, діалог, ліричні відступи. Автор майстерно використав поетику і ритміку народної пісні для створення цих відступів (звернення до музи, до “місяця-князя”). Твір має кілька вставних пісень, що відіграють важливу композиційну роль, пов’язуючи окремі події в єдине ціле або вмотивовують ті чи інші вчинки героїв. Поема характеризується різноманітною тропікою, джерела якої – фольклор. Поряд з цим автор є творцем оригінальних означень, неологізмів. Народний коломийковий розмір твору урізноманітнюється іншими розмірами, створюючи динамічний і гнучкий ритмічний малюнок. Уся система художніх засобів підпорядкована центральному задуму – відтворити на прикладі долі одного солдата масштаби впливу військової служби на людину. Стиль твору, а також композиція і художні засоби нагадують поему “Гайдамаки” Т. Шевченка.

Прозову спадщину Ю. Федьковича складають оповідання з народного життя, морально-дидактичні твори для дітей, казки, а також байки. Жанр більшості творів автор означує як повість. Однак основним жанром є оповідання: етнографічно-побутове, казково-легендарне. У малій прозі Ф. присутні короткі оповідання, які мають ознаки новели. Для них характерні: стислість оповіді, гостроконфліктні ситуації, динамізм у розвитку дії, виразний психологізм. На жанрово-стильову структуру оповідань Ф. значний вплив мали – з одного боку – фольклорна традиція (народні новели, казки, легенди), з іншого – романтична літературна традиція.

Проблематика, жанрові та стильові особливості прози Ю. Федьковича значною мірою обумовлюються виховним завданнями, які ставив перед собою письменник. Проза має пропагувати високі ідеї, сприяти етичному вдосконаленню людини. Оповідання орієнтовані на оспівування простих, але гордих і волелюбних гуцулів. Для них властиві настанова на возвеличення добра, справедливості, уславлення побратимства як ідеалу людських стосунків. У прозі переважають світлі, яскраві настрої і почуття, ясні кольори. Основні риси індивідуального стилю Ю. Федьковича – проникливий ліризм, суто народний стиль оповіді, предметно-чуттєве зображення дійсності, поєднання романтизму і реалізму. У прозі переважають теми з жовнірського і селянського життя, подані у родинно-побутовому плані, розроблена здебільшого морально-побутова сторона життя гуцулів.

Основний прийом зображення – це перенесення у твір подій життя з додаванням авторських співпереживань. Естетичній свідомості Ю. Федьковича властиві руссоїстські погляди: це протиставлення сільської культури і міської. Це також ідеалізація простих гуцулів, їх вчинків і почуттів. За характером конфлікту романтична проза Ю. Федьковича індивідуально-психологічна. Авторська увага зосереджена на внутрішньому світі особистості, на родинно-побутових взаєминах між людьми. Основна колізія – це суперечність між суб’єктивним прагненням до щастя і об’єктивною неможливістю досягти його.

“Можно сказать, что лучшего стилиста, чем Федькович, не было и нет среди буковинских и галицких писателей, и вообще сочинения Федьковича можно поставить наряду с лучшими образцами малорусской и, пожалуй, не только малорусской народнической литературы. Сквозь легкую, а подчас и довольно густую дымку идеализации вырисовываются яркие, живые картины, метко, изящно очерченные силуэты; на всем чувствуется присутствие жизни” (Леся Українка).

Найбільшої концентрації композиційно-стильової структури досягає Ю. Федькович у стиснутих до кількох сторінок новелах (наприклад, “Таліянка”)

“Сафат Зінич”

втілено мотив помсти за обман і зраду. Сафат Зінич вбиває товариша за зраду чужих інтересів. Використано техніку новелістичного “пуанту” – драматичного загострення. Раптова усіченість фабули – ще один спосіб дати простір для читацької співтворчості.

“Люба-згуба”

твір з почуттєвою і фаталістичною природою конфлікту. Цей конфлікт має двоплановий характер. З одного боку – це колізії любовного трикутника (почуття головних героїв: Ілаш-Калина-Василь). З іншого – конфлікт між людським прагненням до щастя і фатумом. У мотиві долі знаходить своє художнє вираження романтичні категорії свободи і необхідності.

Концепція кохання у Ю. Федьковича пізньоромантична. Кохання – це почуття поетичне, але одночасно егоїстичне і навіть руйнівне. Головні герої характеризуються неприборкано-бурхливим, свавільним виявом пристрасті. Використано фольклорний мотив “велике кохання до біди приводить”. Любовна пристрасть виступає як фатальна. Людський розум, воля, можливість для людини іншого шляху обмежуються не лише свавільною пристрастю, а й фатумом. Герой-вбивця власного брата (Василь) для автора – жертва глибокого поетичного почуття і одночасно надлюдських сил.

Основний принцип образотворення – увага до емоційної сфери у момент її психологічного напруження. Автор виявляє інтерес до дисгармонійного внутрішнього світу людини.

Написане оповідання від першої особи. Оповідач виконує усталену функцію спостерігача, коментатора подій, оцінює поведінку персонажів, виражає авторську думку. Тональність твору баладна. Стиль оповіді пройнятий фольклорними зворотами і пісенним ліризмом.

Новаторство: Ю. Федьковича створює перші художньо досконалі психологічні новели, хоч частково засновані на подієвості. Ф. проходить еволюцію від повістки, оповідання до новели, дбаючи про все більшу концентрацію своєї малої прози. Автор перемагає статичність етнографічного матеріалу, насичуючи оповідь дією, динамізмом. Змінюється темперамент оповіді – з поважного епічного до драматично-ліричного. Оповідач омолоджується.

Особливу увагу Ю. Федькович звертає на творення характерів. Вони романтично гіперболізовані, але характеристика всебічна, характери цілісні, виписані риси індивідуальної психології.