Трактування тексту в науковій літературі
Поняття тексту
Центральним об’єктом й основною проблематикою дослідження тексту є породження і розуміння тексту. Механізми перетворення смислів у значення (породження тексту) і значень у смисли (розуміння тексту) розглядаються в рамках тріади "свідомість – мова – світ". Мова в дії – це текстова діяльність, вплетена в інші види діяльності. Текст – основна одиниця спілкування. Люди спілкуються не окремими словами й реченнями, а саме текстами. Поняття тексту існує давно, але воно не зовсім чітко окреслене в сучасній науці. І в термінологічному відношенні використовується відносно недавно. Під нього можна підвести найрізноманітніші висловлювання, часто не сумірні ні за обсягом, ні за побудовою, ні за способом викладу — від гасла чи прислів'я до монографії або багатотомної епопеї. З одного боку, текст — це будь-яке висловлення, що складається з одного чи кількох речень, з іншого — таке мовне утворення, як повість, роман, епопея. На цій підставі іноді висловлюється сумнів, чи слід вважати текст мовною одиницею. Термін текстзастосовують для позначення не лише цілісного висловлення, а й відносно закінченого за змістом уривка. Вживають це слово і в інших, нетермінологічних значеннях, наприклад, "текст вправи", "текст до кадрів фільму", що створює певні незручності в розумінні.
Слово текст латинського походження і в мові-продуценті позначало "тканину, сплетіння, з'єднання". Термін текст зберіг основне з первісного значення і позначає завершене (сплетене, з’єднане, зіткане із засобів мови) мовне утворення.
Текст по-різному визначають у лінгвістичній науці, зокрема як:
— максимальну одиницю мови найвищого рівня мовної системи – текстему;
— продукт мовлення;
— одиницю, що виражає судження;
— цілісне і зв'язне повідомлення, складене для передання та збереження інформації;
— суму, сукупність або множину фраз;
— структурну і смислову єдність.
Будь-який текст поєднує план змісту і план вираження. План змісту тексту — це його смисл. План вираження — мовне оформлення.
На думку Л. Лосєвої, це "повідомлення у письмовій формі, що характеризується смисловою і структурною завершеністю і певним ставленням автора до повідомлення"1.
У Н. Кутіної "текст — це серединний елемент схеми комунікативного акту, яку спрощено можна уявити у вигляді трьохелементної структури: автор—текст—читач"2.
Польська дослідниця М. Мейєнова у "Теоретичній поетиці" зазначила: "Текст — це одноразова і закрита структура, що створює власні значення, і відкритий світ, що виявляє себе через ставлення до інших текстів у широкому розумінні цього слова, тобто до всіх знакових цінностей"3.
Російський дослідник тексту М. Бахтін висунув положення про безперервний рух текстів у широкому просторі культури: "Нема ні першого, ні останнього слова, і нема меж для діалогічного контексту", "Текст живе, лише стикаючись з іншими текстами", "Лише у точці такого контакту текстів спалахує світло, що світить назад і вперед"4.
І. Ковалик текст трактує як "писемний чи усний потік, що являє собою послідовність звукових, графемних елементів у синтаксичних структурах (реченнях), які виражають комплекс пов'язаних між собою суджень"1.
Кожен текст, висвітлюючи якусь тему, містить у собі певний обсяг фактичних даних, певну інформацію. Оскільки текст може бути різний: художній і нехудожній (науковий, офіційно-діловий, публіцистичний), то кожен із них вимагає своєрідного підходу. Зокрема інформація, що міститься в нехудожньому тексті, завжди достатньо чітко співвідноситься з певним фрагментом дійсності й зорієнтована на конкретне коло адресатів. Такий текст обмежений низкою ознак — соціальних, професійних, політичних, територіальних, національних тощо. Заміна конкретних індивідуумів у цій групі текстів до кардинальних змін у сприйнятті інформації не веде.
Інша річ — художній текст. Співзвучність чи неспівзвучність окремих естетичних, психологічних, емоційних, ідейних поглядів автора і читача зумовлюють можливість різного трактування (інтерпретації) одного й того самого твору різними митцями: режисерами, акторами, критиками. Гамлет 400 років розв'язує проблему: бути чи не бути? Канонічний зміст трагедії залишається незмінним. А кожна епоха, кожен митець бере з цього твору нові й нові ідеї та емоції. Звідси напрошується думка, що трафаретного трактування художнього тексту не існує.
Кожен справді художній твір випереджає час, тому сучасники-читачі не завжди усвідомлюють усю глибину, значущість порушеної у творі проблеми.
Відомо, що смисл одного й того самого тексту не завжди однаково сприймають різні люди. Так, дуже часто при сприйнятті переважає логічна інформація і залишається поза увагою естетична. Іноді логічну інформацію по-різному інтерпретують люди, що читають той самий твір. Тобто смисл, який вкладає автор, і зміст, який сприймають читачі, не завжди адекватні. Кожен читач розставляє акценти по-своєму, по-своєму інтерпретує. Щоб запобігти цьому, проводять лінгвосмисловий аналіз, тобто здійснюють лінгвістичний аналіз тексту.:
2. Категорії тексту
Основними ознаками тексту, за І. Коваликом, є:
— цілісність;
— зв'язність;
— членування;дискретність
— лінійність;
— інформативність (інформація фактуальна, підтекстова, концептуальна);
— структурно-смислова завершеність тощо
Н. В. Шевченко (посібник "Основы лингвистики текста") основними ознаками тексту як мовленнєвого твору вважає цілісність ( тобто зв’язність і композиційна завершеність), завершеність (тобто вичерпність авторського задуму, змісту), модальність (ставлення автора до повідомлюваного, авторська оцінка та самооцінка), цілеспрямованість і прагматичну установку і пропонує таке робоче визначення тексту:
Текст – це повідомлення в усній чи письмовій формі, яке характеризується смисловою та структурною завершеністю, певним ставленням автора до повідомлюваного, цілеспрямованістю і прагматичною установкою повідомлення (с. 13).
А)Цілісність
Цілісність тексту, тісний взаємозв'язок його складників, отримала у сучасній лінгвістиці ще назву когерентність (лат. соhаегеns — зв'язний, взаємопов'язаний). Вона може бути смисловою, структурною (граматичною), комунікативною.
Текст — це не хаотичне накопичення одиниць різних мовних рівнів, а впорядкована система, у якій усе взаємопов'язано і взаємозумовлено. Смислова цілісність тексту полягає у єдності його теми. Структурну (граматичну) цілісність забезпечують оніми, займенники, займенникові прислівники, дієслова одного часу тощо. Комунікативна цілісність тексту— це смислове і граматичне підпорядкування кожного наступного речення попередньому, рух від відомого до нового.
Цілісність тексту пов'язана також із взаємодією колізій і континууму. Колізія – зіткнення протилежних поглядів, прагнень, інтересів.
Термін континуум означає безперервне утворення чого-небудь, тобто нерозчленований потік руху в часі й у просторі. Однак рух можна проаналізувати лише в тому випадку, якщо припинити його і побачити в розкладених частинах дискретні характеристики, які у взаємодії утворюють уявлення про рух. Отже, континуум як категорію тексту можна уявити собі як послідовність фактів, що розгортаються у часі й просторі, причому розгортання подій відбувається неоднаково у текстах різних типів1.
1 Загнітко А. П. Особливості конструювання тексту // Український синтаксис: У 2ч. — К., 1996. — Ч. 2. — С. 162.
Континуум художнього тексту може бути заснований на порушенні реальної послідовності подій і не обов'язково забезпечується лінійністю розповіді.
Цілісність тексту тісно пов'язана з його зв'язністю.
б) Зв'язність
Зв'язність тексту здійснюється за допомогою низки структурних і лексико-семантичних засобів, які є у кожному тексті в найрізноманітніших комбінаціях. Зв'язність буває лінійна (або послідовна) та вертикальна (або ланцюжкова). Зв'язність лінійного типу — це безпосередній зв'язок окремих частин тексту (лексичний і граматичний). Вертикальна зв'язність полягає в тому, що окремі частини тексту пов'язані не безпосередньо одна з одною, а пучкоподібно — через тему, заголовок, власні назви та ін.
А. Мамалиґа1 у структурі публіцистичного тексту виділяє такі види зв'язку: ланцюжковий, паралельний, інтегративний, корелятивний, тематичний тощо.
Засобами ланцюжкового зв'язку є смислові повтори елементів попереднього речення, використання синонімів до цих елементів, вказівно-замінних слів: (цей; це; такий; котрий; що; тут, родових понять). Наприклад:
"Нещодавно у Львові відкрилася виставка... Вона була організована...Експозиція містить..."
Паралельний зв'язок використовується для співвідносного поєднання речень (те, що було сказано узагальнено — конкретизується або навпаки). Наприклад:
"На олімпійських іграх в Сеулі Україна отримала першу перемогу. Її спортсменка Оксана Баюл достойно виборола найвищу нагороду — золоту медаль" (3 газети).
Інтегративний зв'язок. Суть його полягає в тому, що речення стають симетрично співвіднесеними. Засобами зв'язку є сполучники, сполучні слова і вирази: і тому; а тому; і все ж; незважаючи на. Вони пов'язують речення в системні об'єднання:
1 Різун В. В., Мамалига А. І., Феллер М.Д. Нариси про текст: Теоретичні питання комунікації тексту. — К., 1998. — С. 103.
"Вперше фінал зимового спортивного свята відбувся в одній області — Івано-Франківській. І це не випадково. Адже Франківщина — це край масової фізичної культури" (3 газети).
Тематичний зв'язок. Це зв'язок між елементами змісту і цілісним змістом кількох речень:
"Сім футів під кілем" побажали вчора моряки Латвії своїм колегам річникам". "Новий теплохід "Борис Пускаускас" відкрив трасу Рига-Таллінн-Рига" (3 газети).
Два речення повідомляють про суміжні події в одній сфері: перше речення про факт побажання успішного плавання, а друге про те, що новий теплохід відкрив нову трасу. З цього випливає, що речення пов'язані між собою тематично: у першому йдеться про побажання, а в другому про те, чим воно викликане.
А. Мамалиґа1 виділяє в межах тотожного повтору так званий корелятивний, під яким розуміє наявність у поєднаних реченнях співвідносних форм елементів. Корелятивний зв'язок спостерігається у тих випадках, коли друге речення під впливом дії компресії (стискання) неповне (його кваліфікують як відокремлений зворот, відокремлене речення, парцельована частина), наприклад:
"Цей випадок свідчить про те, яке рідкісне обдарування має цей актор — обдарування доторкатися до душі кожного глядача зокрема".
Такий вид повтору притаманний здебільшого публіцистичному мовленню.
Для позначення тих чи інших типів і засобів зв'язаності використовують ще термін когезія (англ. соhеsіоn — зчеплення). Це особливі види зв'язку, що забезпечують континуум, тобто логічну послідовність (темпоральну або просторову), взаємозалежність окремих повідомлень, фактів, дій і под.
Засоби когезії у тексті можна класифікувати за різними ознаками:
— логічними;
— асоціативними;
— образними;
— композиційно-структурними;
— стилістичними;
— ритмоутворювальними тощо.
До логічних засобів зчеплення відносяться:
— причино-наслідкові зв'язки;
— специфікація (від загального до часткового);
— перехід від простого до складного.
Асоціативне зчеплення здійснюється за допомогою:
— ключових слів;
— близьких за значенням слів;
— синтаксичного паралелізму.
Прикладом образноїкогезії є система образів і символів твору. Зокрема, у романі П. Загребельного "Диво" образом-символом, що пронизує увесь твір, виступає Софійський собор. Він уособлює незнищенність зв'язку різних поколінь і високість людського духу.
Структурно-композиційну когезію спостерігаємо в тих чи інших особливостях побудови твору, у розташуванні його композиційних елементів. Суто структурна когезія визначається сполучними засобами та дейктичними (вказівними) компонентами.
Стилістична зв'язність пов'язана з приналежністю тексту до того чи іншого функціонального стилю, а також з індивідуальним стилем автора.
Ритмічна зв'язність характерна здебільшого для поетичних творів, хоча у сучасній літературі йдеться і про ритми прози.
Професор В. Мельничайко розглядає зв'язність всередині складного синтаксичного цілого (ССЦ), чи надфразної єдності (НЄ), і виділяє послідовну (ланцюгову) і паралельну. Послідовний зв'язок полягає в тому, що певний елемент попереднього речення стає вихідним пунктом у наступному. Паралельний зв'язок полягає в цілковитій рівнозначності певних елементів у контексті мовної одиниці. Ця рівнозначність знаходить формальний вияв у структурній подібності1.
До основних граматичних засобів зв'язності належить
видо-часова співвіднесеність речень.
1 Див.: Мельничайко В. Лінгвістика тексту в шкільному курсі української мови. — С. 36—37.
О. Леонтьєв виділяє такі граматичні ознаки зв'язності:
— синтаксичний паралелізм;
— синтаксичне згортання вихідного речення при повному чи частковому відтворенні змісту;
— синтаксичне усічення (скорочення) речення за певними правилами стосовно вихідного речення.
До засобів лексичної зв'язності належать: повтори, займенникові та перифразні (синонімічні) заміни, сполучники, співвідносні слова тощо. На основі цих засобів зв'язності в тексті утворюються різні види зв'язку. Г. Солганик виділяє два основні види зв'язку: паралельний зв'язок і ланцюжковий. Ланцюжковий зв'язок ґрунтується на русі думки. Формальним, структурним вираженням цього зв'язку є повтор — перехід предиката попереднього судження в суб'єкт наступного. Якщо ж при одному суб'єкті є різні предикати, то можна говорити про паралельний зв'язок, при якому один і той самий суб'єкт характеризується з різних боків.
Повтори — це також багаторазове відтворення різних лінгвістичних одиниць: фонем, морфем, лексем, слів, словосполучень, речень. Причому повтори — не лише засіб, а й необхідна умова (хоч і недостатня) зв'язності тексту. Вони беруть участь у горизонтальній і вертикальній зв'язності, сприяючи внутрішній цілісності. Повтор, на думку дослідників1, виконує дві основні функції: структурно-організуючу (функцію зв'язку) і стилістичну (емоційно-експресивну функцію). Залежно від реалізації засобів виділяють різні види повторів:
— звукові; |— морфемні; — лексичні;
— синтаксичні.
.
Деякі вчені (С. Гіндін) вводять поняття семантичного повтору, тобто повтору деякого значення, деякої сукупності семантичних ознак, що дає змогу аналізувати семантичний зв'язок у тексті незалежно від способу лінгвістичного вираження повтору. Виділяють такі види семантичного повтору:
— тотожний (те саме повторюється);
— синонімічний;
— антонімічний;
!' — лексико-семантичні лінії;
— номінаційні ланцюжки.
їх розглянемо пізніше, під час аналізу рівневих зрізів.
В) Членування, дискретність
Розбиття тексту на його можливі частини, чи скажімо, теми на субтеми і под., називається членуванням тексту на текстеми, межі яких визначаються субтематичним змістом, інформаційними характеристиками і відповідним мовним оформленням. Звичайно, у чистому вигляді таке структурування тексту, його делімітація виступають як ідеальний випадок.
Членування тексту здійснюється за багатьма ознаками:
— глибинними та поверхневими;
— концептуальними і методичними;
— змістовими і технічними;
— об'єктивними і суб'єктивними.
Глибинне членування тексту пов'язане з його темами, поверхневе — з паузами. Концептуальне — це логічне обґрунтування поділу тексту на частини, підпорядковане методичній меті — оформленню твору, реферату, формули тощо. Змістове і технічне членування тексту вимагає відповідного поліграфічного оформлення — від заголовка до розподілу на розділи та параграфи. Об'єктивне та суб'єктивне членування застосовується лише у художніх текстах і випливає з авторського задуму.