Обклеювання поверхонь паперовими шпалерами
До початку роботи в приміщенні закривають вікна І двері, щоб не було протягу, який спричинюватиме нерівномірне висихання шпалер і в подальшому відшаровування їх від поверхні в окремих місцях.
Наклеювати шпалери починають від світла, тобто від кута стіни, в якій є вікна. Спочатку виском перевіряють вертикальність кута. Якщо кут відхиляється від вертикалі, то на стіні якомога ближче до кута натертим об пігмент шнуром відбивають вертикальну лінію, яка й буде орієнтиром для прикріплення першого полотнища шпалери (рис. 123).
Для приклеювання паперових шпалер застосовують клейстер, приготовлений на основі синтетичного клею КМЦ. В'язкість його має бути 25—30 с за віскозиметром ВЗ-4.
Для намазування шпалер клейстером застосовують інвентарний розбірний столик з пристроєм О-79А (рис. 124, а). Пристрій О-79А (рис. 124, б) складається з металевої ванни, робочого валика, притискного валика з гумовими кільцями, відкидної рамки і обмежувача.
Шпалери складають на столику лицьовим боком догори. Піднявши притискний валик 5 разом з рамкою 4 полотнище насувають на робочий валик 2. Після цього опускають притискний валик і протягують полотнище так, як показано на рисунку стрілками. Під час руху полотнище, торкаючись робочого валика, змочується клейстером. Вкрите клейстером полотнище на столі складають у конверт удвоє або вчетверо.
На рис. 125. показано підготовку шпалер до їх обклеювання.
Рис. 123. Перевірка вертикальності кута
Рис. 124. Столик для шпалерних робіт:
а — загальний вигляд столика з при строєм О-79А для намазування шпалер, б — розріз пристрою О 79А, 1 — ванна, 2 — робочий валик, 3 — обмежувач, 4 — рамка, 5 — притискний валик з гумовими кільцями
Рис. 125. Підготовка до обклеювання шпалер
Рис. 126. Намазування шпалер клейстером
а — на підлозі, б — на столі
Рис. 127. Подавання намазаного клейстером полотнища для приклеювання
Якщо намазувального пристрою немає, то шпалери укладають на підлозі або столі лицьовим боком донизу, накладаючи полотнище одне на одне із зсувом на 2—3 см (рис. 126). Клейстер намазують на шпалери маховою щіткою або макловицею Особливо старанно слід намазувати кромки. Приклеювати шпалери можна тільки тоді, коли полотнище просочиться клейстером. Перед приклеюванням кромки промазують удруге.
Виконують всю роботу два робітники. Один намазує шпалери і, узявши полотнище так, як показано на рис. 127, подає його другому робітникові, що працює з столика. Другий робітник розгортає його і, притиснувши до поверхні, слідкує, щоб його кромка збіглася з вертикально відбитою лінією (рис. 128). Водночас перший робітник, стоячи на підлозі, спочатку підтримує нижній кінець полотнища, а потім приклеює його до стіни. Щоб на шпалерах не залишалися здутини і зморшки, їх розрівнюють твердою щіткою або чистою ганчіркою рухами від осі полотнища до країв і зверху вниз. Друге полотнище при обклеюванні внапусток наклеюють так, щоб воно перекривало перше на ширину необрізаної кромки. Крім того, при наклеюванні другого полотнища і всіх інших стежать, щоб не змістився рисунок (рис. 129).
Продуктивність праці підвищиться, якщо користуватись спеціальною щіткою із затискачем (рис. 130, а). оскільки в цьому разі приклеювати полотнища зможе один робітник.
Намазане полотнище він відгинає і захоплює затискачем (рис. 130, б), що міститься на щітці збоку. Підтримуючи полотнище лівою рукою, піднімається по дерев'яній драбині-тумбі, розгортає його верхню частину, накладає по рисунку, притискує до стіни і, звільнивши затискач, розгладжує полотнище щіткою зверху вниз. Після цього робітник спускається з драбини, розгортає нижню частину полотнища, притискує її до стіни і розгладжує тією самою щіткою.
Рис. 128. Приклеювання першого полотнища
Рис. 129. Підгонка і розгладжування полотнищ на стіні
Довжина щітки становить 50—60 см, висота дерев'яної драбини-тумби залежно від висоти приміщення — 1,0—1,5 м.
Аби запобігти здутинам у кутах, їх наклеюють не цілим полотнищем, а розрізаним уздовж так, щоб після приклеювання в куті до однієї стіни воно зайшло на другу стіну не більш як на 3—4 см. Обклеювати другу стіну починають з кута, а не з того місця, де закінчилось попереднє полотнище.
Рис. 130. Щітка для перенесення шпалер і розгладжування їх на поверхні:
а — щітка з пружинним затискачем; б — захоплення полотнища затискачем
Обклеївши дві стіни, переміщаючись від світла (наприклад, справа наліво), повертаються до вихідного кута і продовжують обклеювати стіни у протилежному напрямі. Другу пару стін обклеюють полотнищами з обрізаними лівими кромками. Щільні паперові шпалери, а також ті, що миються, приклеюють впритул, тому в них обрізують обидві кромки. Роботу виконують так само, як і під час приклеювання простих шпалер. Починають її від одного з кутів приміщення і переміщуються у вибранному напрямі незалежно від напряму світла, що падає. Місця стиків полотнищ приклеєних шпалер повинні бути непомітними на відстані 2 м.
На рис. 131. показано технологічну послідовність обклеювання стін шпалерами.
Рис. 131
Після обклеювання стін шпалерами з декоративною метою зверху приклеюють бордюр або фриз.
Бордюрний рулон спочатку розрізують уздовж на окремі смуги — бордюри, а потім на куски завдовжки 1,5— 1,7 м. Підготовлений кусок бордюру намазують клейстером і приклеюють до стіни так, щоб його верхня кромка збігалася з раніше відбитою горизонтальною лінією.
Розрівнюють кусок бордюру спочатку поздовжніми рухами щітки, а потім обережно поперечними. Після цього обрізують кінці шпалер, які нависають на плінтусах і наличниках, якщо шпалери клеїли після їх встановлення. Цю роботу виконують гострим ножем, переміщуючи його вздовж прикладеної до плінтуса металевої лінійки завдовжки 80—90 см з прорізом посередині.
Останнім часом крім стін почали обклеювати шпалерами і стелі. У цьому разі в приміщенні спочатку обклеюють стелі, а потім стіни. Для стель підбирають шпалери з дрібним рисунком світлих тонів, бажано середньої щільності, оскільки вони легше просочуються клейстером і надалі будуть краще утримуватись на поверхні. Підготовка шпалер і технологія обклеювання поверхні стелі не відрізняється від обклеювання стін. Перше полотнище приклеюють вздовж стіни, в якій е вікна, напускаючи на неї смугу з шпалери завширшки 10 см. Така сама смуга має бути на всіх стінах по периметру стелі. Наступні полотнища клеють внапусток так, щоб вони заходили одне на одне на ширину кромки.
Роботу виконують два робітники. Один з них, стоячи на столику, поступово приклеює полотнище шпалери, переміщуючись вздовж нього, а другий, стоячи на підлозі, підтримує другий кінець полотнища Т-подібною підпорною або щитком.
Обклеювання поверхонь лінкрустом
Лінкруст — це цупкий рулонний матеріал з пластмасовим покриттям, тому він потребує спеціальної підготовки. Рулони лінкрусту обережно розкатують і розрізують на полотнища за потрібними розмірами. Полотнища знову скручують у рулони і замочують їх у гарячій воді температурою 50 .60 °С на 3—5 хв. Після цього полотнища розгортають, складають на столі одне на одне і залишають на 8—10 год, щоб вони вирівнялись. Це краще зробити на ніч. Така підготовка лінкрусту сприяє розм'якшенню і розширенню полотнищ, лінійні розміри яких збільшуються до 2 %. Якщо лінкруст попередньо не розмочити, то полотнища розширяться після змочення клейстером і приклеювання на поверхню, що призведе до здуття полотнищ і відшарування їх від поверхні.
У підготовлених полотнищах гострим ножем, який пересувають уздовж прикладеної сталевої лінійки, обрізують обидві кромки. Це роблять на дерев'яному столі. Лінкруст приклеюють упритул, тому обрізані кромки повинні бути рівні настільки, щоб шви між полотнищами не було видно на відстані 2 м.
Лінкруст міцно тримається лише на міцній основі, тому поверхня повинна бути добре підготовлена. Спочатку її ґрунтують олійною або полівінілацетатною ґрунтовкою. Підготовлену поверхню проклеюють тим самим клейстером, на якому будуть приклеювати лінкруст. Лінкруст приклеюють 8—10%-м розчином казеїнового клею, полівінілацетатною дисперсією, клеєм «Бустилат», мастикою «Гумілакс» тощо.
Полівінілацетатну дисперсію перед початком роботи розводять водою у відношенні 1:1 (дисперсія : вода).
Клей «Бустилат» надходить на будівельні об'єкти у готовому вигляді.
Склад клею «Бустилат»
(У % до маси)
Бутадієнстирольний латекс СКС-65ГП 41
Клей КМЦ (10%-й розчин) 26
Крейдяна паста 33
На робочому місці клей «Бустилат» розводять водою у відношенні 1:7 (клей: вода).
Полотнища лінкрусту намазують клейстером і приклеюють так само, як і паперові шпалери. Якщо приміщення буде опоряджуватись бордюром або фризом з лінкрусту, то верхня межа всіх полотнищ повинна лежати на одній лінії, оскільки бордюр приклеюють упритул. Тому полотнища рівняють по відбитій на стіні лінії, а нижні кінці у разі потреби відрізують ножем.
Після опорядження всього приміщення прибивають наличники і плінтуси.
Обклеювання поверхонь синтетичними опоряджувально-декоративними плівками
Опоряджувально-декоративні плівки — це синтетичний рулонний матеріал, виготовлений на основі полівінілхлоридної смоли. Іноді їх називають синтетичними шпалерами. Опоряджувально-декоративні плівки бувають на паперовій або тканинній основах, а також безосновні. Безосновні плівки випускають двох марок: ПДО — без шару клею і ПДСО — з клейовим шаром на зворотному боці, закритим папером. Усі вони випускаються в рулонах.
Поверхні, що обклеюватимуться синтетичними шпалерами, підготовляють так само, як і під поліпшене фарбування олійними фарбами. Спочатку поверхню ґрунтують полівінілацетатною ґрунтовкою. Потім розшивають і підмазують щілини, шліфують підмазані місця, гіпсові перегородки шпаклюють частково, а обштукатурені поверхні — повністю. Прошпакльовану поверхню шліфують і проклеюють розчином того самого клею, на якому будуть приклеювати плівки. Підготовлені поверхні папером не обклеюють.
Роботу з приклеювання синтетичних шпалер виконує ланка з двох малярів 3-го і 4-го розрядів, які разом підготовляють поверхню. Після цього маляр 4-го розряду розкроює і обрізує кромки шпалер, маляр 3-го розряду у цей час ґрунтує поверхню клейстером, а потім разом приклеюють полотнища.
Підготовляючи синтетичні плівки на паперовій основі, спочатку на спеціальному столі розрізують рулони на полотнища за потрібними розмірами. Це роблять гострим ножем, який пересувають уздовж металевої лінійки, прикладеної до місця розрізу. Положення лінійки фіксують за допомогою металевого або дерев'яного кутника. Після заготовлення достатньої кількості полотнищ починають відрізати кромки водночас у кожної пари суміжних полотнищ. Для цього внапусток на ширину кромки накладають одне полотнище на друге і під лінійку відрізають відразу дві кромки: праву від лівого полотнища і ліву — від правого. Потім на друге полотнище накладають третє, відрізають кромку і т. д. Полотнища з відрізаними кромками нумерують по порядку і складають одне на одне лицьовим боком угору. Такий спосіб обрізування кромок дає змогу підганяти полотнища на стіні так, щоб не було видно лінії стику.
Перед приклеюванням полотнищ поверхню проклеюють клейстером, який наносять щіткою або валиком. Під час роботи валиком спочатку відводять щіткою смуги по периметру стін: у кутках, біля плінтусів, наличників і на межі верхньої відводки.
Для приклеювання синтетичних плівок на паперовій основі застосовують 8%-й розчин клею КМЦ, полівінілацетатну дисперсію або мастику «Гумілакс».
Підготовлені полотнища перевертають так, щоб перше полотнище було зверху, і намазують його клейстером. Намазане полотнище складають удвоє і витримують протягом 15 хв, після чого приклеюють до стіни. Приклеєне полотнище розрівнюють твердою щіткою або тампоном з ганчірки. Так само приклеюють всі інші полотнища. Клейстер, що виступає у місцях стиків, витирають ганчіркою, змоченою у воді.
Підготовляючи синтетичні плівки на тканинній основі, рулони розрізають лише на полотнища, а кромки відрізують на стіні після приклеювання. Це пояснюється тим, що після змочування клейстером і висихання шпалери змінюють свої розміри. Поверхню під ці шпалери підготовляють так само, як і під шпалери на паперовій основі. Щоб зменшити відсмоктувальну здатність поверхні, замість проклеювання клейстером її можна двічі проґрунтувати олійною ґрунтовкою.
Для приклеювання плівок на тканинній основі застосовують клей «Бустилат» або мастику «Помелакс». Клей або мастику наносять на полотнище так, щоб біля країв залишались сухі смужки завширшки 1,5—2,0 см. Намазане полотнище витримують 20—30 хв, після чого притискують до поверхні і старанно розгладжують його дерев'яним або пластмасовим шпателем рухами зверху вниз і від середини до країв. Суміжне полотнище наклеюють так само, але внапусток на перше на 1,5—2,0 см. І так всі інші полотнища. Через 3—4 год, коли полотнища будуть міцно утримуватися на поверхні, починають відрізати кромки. З цією метою на кромку накладають металеву лінійку і спеціальним ножем або лезом безпечної бритви прорізають водночас два полотнища. Ніж або бритва повинні бути обладнані запобіжним пристроєм (обоймою), який би забезпечував надріз лише на певну глибину, тобто на подвійну товщину полотнищ. Відрізані кромки видаляють, а краї полотнищ одгортають, промазують клеєм і притискають до поверхні. Клей, що виступив зовні, витирають вологою ганчіркою.
Синтетичними безосновними плівками марки ПДО обклеюють поверхні, додержуючись тих самих технологічних вимог і послідовності робочих операцій, які виконують при обклеюванні поверхонь плівками на тканинній основі. Приклеюють їх полівінілацетатною дисперсією, кумароно-найритовим клеєм КН-2, мастиками «Гумілакс» або «Помелакс».
Під час роботи з зазначеними вище видами синтетичних плівок не можна робити стики у кутах приміщення, тому їх перекривають полотнищем так, щоб на суміжну стіну зайшла смуга плівки завширшки 10—15 см.
Безосновні синтетичні плівки марки ПДСО спочатку нарізають на полотнища, потім поступово знімають з кожного полотнища захисний шар паперу і, підганяючи полотнище до відбитої у верхній частині стіни лінії, приклеюють до сухої підготовленої поверхні. Кожне наступне полотнище клеють внапусток на 5—10 мм.
Поверхні, обклеєні синтетичними полівінілхлоридними плівками, можна мити водою, не застосовуючи мийних засобів.
Малярні роботи
Малярні роботи – це процес нанесення на поверхні будівельних конструкцій фарб та лаків.
Для виконання малярних робіт застосовують матеріали, вибір яких залежить від виду фарбування.
Залежно від призначення будинків і споруд, а також нормативних вимог до фарбованої поверхні є такі категорії фарбування:
- Просте – фарбування приміщень складського та допоміжного призначення і окремих промислових і сільськогосподарських будівель.
- Поліпшене – фарбування житлових, промислових, адміністративних, навчальних та сільськогосподарських будівель.
- Високоякісне – для громадських будівель культурного призначення та адміністративних будівель 1-го класу.
Малярні роботи починають після закінчення санітарно-технічних, електромонтажних , штукатурних та облицювальних робіт.
Температура в приміщенні повинна бути не менше 80. Вологість повинна бути не більше 70%.
Ґрунтування поверхні виконують для того, щоб поверхня не поглинала вологу.
Ґрунтовку наносять щітками, спочатку перпендикулярними, а потім паралельними рухами в напрямку світла.
Підмазування тріщин виконують при допомозі шпателів.
Шпаклівку наносять шарами завтовшки 1-1,5 мм, після висихання її шліфують.
Будь-які фарбувальні склади потрібно наносити тонким шаром. Починають фарбувати стелю, потім стіни зверху вниз.
Для виконнаня малярних робіт використовують різні види інструментів в залежності від виду фарбувальної поверхні (рис. 132).
Рис. 132
Альфрейні роботи
Альфрейні роботи – оздоблення приміщень декоративними розписами; виконують клейовими, олійними та емальованими фарбами.
Для альфрейних робіт спершу готують поверхню стіни: її зарівнюють, шпаклюють, шліфують і фарбують.
Самі альфрейні роботи складаються з нанесення на стіну чи стелю узорів по трафарету, імітації ліпних окрас, цінних порід дерев і каменю, золочення, бронзування тощо.
Виконуються альфрейні роботи за допомогою пензлів, гумових торцівок та валиків, пістолета-розпилювача і аерографа; використовується декалькоманія і фотомеханічний спосіб імітування цінних матеріалів.
Загальні відомості про приготування водних фарбувальних сумішей
Щоб правильно приготувати і підібрати колір фарбувальної суміші, треба знати закони змішування фарб і властивості кольорів. Фарбувальну суміш звичайно приготовляють під наглядом бригадира малярної бригади або кваліфікованого маляра-колерувальника.
Водною називають таку суміш, у якій застосовують в'яжучі матеріали, здатні розчинятись у воді або тужавіти під її дією. Такі суміші до робочої в'язкості розводять водою.
Водна фарбувальна суміш складається з пігментів, в'яжучого матеріалу і води. Пігменти можна використовувати хроматичного або ахроматичного кольору. Дуже рідко в малярній практиці водні фарбувальні суміші приготовляють з одного кольорового (хроматичного) пігменту. Така суміш забарвлює поверхню в насичений, іноді яскравий колір, який стомлює зір, негативно впливає на нервову систему людини. Тому стіни, стелі і фасади житлових, учбових і промислових будівель фарбують розбіленими сумішами — розбілами. Для розбілу водних фарбувальних сумішей застосовують крейду або вапно. Насиченими за кольором сумішами фарбують деякі громадські приміщення (кафе, магазини, фойє кінотеатрів, клубів тощо).
За насиченістю кольорового тону виділяють суцільні, інтенсивні, нормальні і розбілені фарбувальні суміші.
Суцільна фарбувальна суміш перед доданням до неї клею складається з 100 % хроматичного пігменту (без домішок білих пігментів). Такі суміші іноді використовують для виконання фільонок і малюнків у фризах та бордюрах. Суцільну фарбувальну суміш можна приготовляти тільки з пігментів, які мають незначну фарбувальну здатність.
Інтенсивна фарбувальна суміш складається з 60— 90 % кольорових пігментів і 10—40 % крейди або вапна.
Інтенсивною сумішшю фарбують фільонки, бордюри, панелі.
Нормальна фарбувальна суміш має 50 % кольорових пігментів і 50 % білого пігменту.
Розділена фарбувальна суміш складається з 5—40 % кольорових пігментів і 60—95 % білого пігменту. Це найпоширеніший вид фарбувальних сумішей.
Клейові фарбувальні суміші приготовляють на основі крейди або готової крейдяної пасти, яку виготовляють у фарбозаготівельній майстерні. Якщо суміш приготовляють з крейди, то крейду за добу до використання замочують у діжці з водою. Потім її перемішують і проціджують крізь сито. В утворену крейдяну пасту поступово додають кольорові пігменти, попередньо замочені у воді і розтерті. Якщо до пасти добавити пігменти у сухому вигляді, то в масі крейди вони розподіляться нерівномірно і при фарбуванні грудочки пігменту залишатимуть на поверхні кольорові смуги.
Водні фарбувальні суміші після висихання на поверхні значно світлішають. Тому після добавляння в суміш кольорового пігменту слід зробити пробне фарбування. Для цього кусок паперу покривають сумішшю і висушують над вогнем. Суху пробу порівнюють із зразком заданого тону. Якщо колір проби відрізняється від кольору зразка, то в суміш добавляють пігмент або крейду. Найкраще для сухої проби фарбувальної суміші замість паперу користуватись попередньо нагрітим куском скла або силікатною цеглою.
У підібрану за кольором суміш добавляють окремо приготовлений розчин клею і випробовують її на заклеювання, тобто на достатність клею в суміші. Зроблена суміш не повинна бруднити рук, якщо потерти об неї зворотний бік долоні. Фарбувальна суміш не повинна мати також надлишку клею, оскільки така суміш погано розтушовується, залишає сліди від щітки і темні клейові плями на поверхні, може потріскатись і відстати від поверхні.
Рідка суміш має велику текучість і під час нанесення на поверхню стікає з неї, внаслідок чого дає погану покривність, а густа — при фарбуванні залишає на поверхні сліди від щітки. Тому перед використанням суміші її в'язкість перевіряють віскозиметром ВЗ-4 . Віскозиметр має вигляд чашки об'ємом 100 см3. У дні віскозиметра є отвір діаметром 4 мм, крізь який меже вільно витікати суміш, яку випробовують.
В'язкість визначають залежно від часу витікання 100 см3 фарбувальної суміші з віскозиметра. Для цього отвір закривають пальцем і віскозиметр заповнюють сумішшю. Відкривши отвір, водночас пускають секундомір. Кінцем витікання вважають момент, коли суміш перестане текти струминою і з'явиться перша крапля. Клейова суміш повинна витікти з віскозиметра ВЗ-4 протягом: для нанесення щіткою — 30—35 с, фарборозпилювачем — 35— 40 с.
В умовах будівництва в'язкість визначають пробою на склі. Для цього на скляну пластинку наносять краплю суміші і ставлять скло вертикально. Крапля суміші нормальної в'язкості повинна стекти на 3—4 см. Якщо суміш рідка, то її треба, згустити, для чого до фарбувальної суміші добавляють розчин мила, мідного купоросу або алюмінієво-калійного галуну.
Фарбувальної суміші приготовляють стільки, щоб її вистачило на фарбування всього приміщення, оскільки підібрати другу порцію суміші такого самого кольору, як і перша, майже неможливо.
Вимоги до поверхонь під фарбування
Фарбування поверхонь — це заключний етап опорядження будинку. Від якості фарбування залежать строки наступної експлуатації приміщення і його зовнішній вигляд, а якість фарбування — від попередньої підготовки поверхонь. Тому до фарбування різні поверхні (обштукатурені, дерев'яні, металеві тощо) слід підготувати: очистити, підмазати і зашпаклювати пошкоджені місця, відшліфувати їх тощо.
Підготовчі операції, які виконує маляр перед фарбуванням, не завжди і не для всіх поверхонь однакові. За технічними умовами виділяють три категорії фарбування: просте, поліпшене і високоякісне. Для кожної категорії встановлено певні операції, які слід обов'язково виконувати під час підготовки поверхонь.
Якість фарбування залежить також від якості самих поверхонь. Іноді можна правильно і високоякісно підготувати і пофарбувати поверхню, а через деякий час фарбова плівка порушиться, наприклад, якщо фарбують вологі поверхні. Тому маляр повинен починати роботу тільки тоді, коли поверхні готові до опоряджувальних робіт, тобто відповідають технічним вимогам.
Основні технічні вимоги, що ставляться до приміщень і поверхонь, призначених для фарбування.
До початку малярних робіт у приміщенні треба закінчити всі будівельні роботи, крім настилання паркету або лінолеуму, а також натягування шнура відкритої електропроводки. Особливо важливо закінчити роботи, пов'язані з монтажем центрального опалення, водопроводу, каналізації і внутрішньої електропроводки. Системи опалення і водопроводу повинні бути перевірені на тиск, а каналізація промита. На фасадах будинків мають бути закінчені роботи з влаштування зливів, а в панельні будинках — опоряджені і розшиті шви між панелями. У приміщенні встановлюють і міцно закріплюють віконні і дверні блоки (або коробки), стругані дерев'яні перегородки; настеляють чисті дощаті або паркетні (неопоряджені) підлоги; закріплюють наличники і склять вікна.
Фарбувати обштукатурені і бетонні поверхні починають тільки після повного висихання їх, оскільки волога штукатурка і бетон містять у собі вільні луги, які надалі впливатимуть на пігменти, знебарвлюючи їх або змінюючи їхній колір. Штукатурка висихає нерівномірно, тому вологість її в різних місцях поверхні буде різна. Більш вологою штукатурка буде в нижніх частинах стіни, біля плінтусів і в кутках. Наявність вільних лугів, а отже, і вологості штукатурки визначають 1 %-м розчином фенолфталеїну. Фенолфталеїн — це безбарвна рідина, яка червоніє під дією лугів. Для визначення вологості штукатурки досить нанести на поверхню кілька краплин фенолфталеїну. Якщо він не змінить кольору або набуде ледь помітного рожевого відтінку, то це означає, що штукатурка висохла і її можна фарбувати.
Для прискорення опоряджувальних робіт приміщення з підвищеною вологістю штукатурки фарбують вапняними сумішами. Проте на поверхні з підвищеною вологістю не повинно бути помітних краплин води.
Поверхню штукатурки очищають від пилу, бруду, жирних плям, бризок і потьоків розчину. Шорсткість поверхні слід згладити, а дрібні щілини розрізати і підмазати їх розчином на глибину не менш як 2 мм.
Для якісного фарбування дерев'яних поверхонь треба, щоб дерев'яні конструкції були стійкими (міцно закріпленими), а елементи їх добре припасованими. Вологість дерев'яних поверхонь не повинна перевищувати 12 %. Цвяхи на дерев'яних підлогах мають бути утоплені на глибину 2—3 мм. На дерев'яних поверхнях не повинно бутя відколів, щілин, задирок та інших дефектів; сучки і засмоли вирубують на глибину 2—3 мм, а ці місця підмааують.
Металеві конструкції також щільно припасовують, а поверхні їх очищають від іржі, окалини і плям жиру. Труби і прилади водопровідної мережі фарбують лише після видалення з них води.
Бетонні, залізобетонні, гіпсові та інші збірні конструкції і деталі заводського виготовлення повинні надходити на будівельні об'єкти з поверхнями, що не потребують суцільного шпаклювання перед фарбуванням.
Підготовлені внутрішні поверхні фарбують, додержуючись таких вимог:
1. температура повітря всередині приміщень повинна бути не нижче за 10 °С;
2. відносна вологість повітря — не більш як 60%;
3. вологість підготовлених обштукатурених і бетонних поверхонь не повинна перевищувати 8 %, а при фарбу-ваш! цементними і полімерцементними фарбами — 12 %;
4. робоча в'язкість водних фарбувальних сумішей залежно від їхніх видів має бути в межах 15—50 с за віскозиметром ВЗ-4;.
5. витрата фарби (шжривність) в одному шарі не повинна перевищувати 425 г/м2;
6. час висихання водних фарбувальних плівок при температурі 18 .20 °С має бути не більш як 12 год.
Фасади будинків фарбують після влаштування жолобів та звисів даху, закріплення ринв, встановлення балконних загород і пожежних драбин та покриття всіх віконних зливів покрівельною сталлю. З поверхні фасадів перед фарбуванням зчищають бризки розчину і пил.
Фасади не можна фарбувати: в спеку під дією сухого вітру і прямих променів сонця, під час дощу або по вологому фасаду після дощу, під час сильного вітру, а взимку по шару льоду або шею. Перхлорвініловими фарбами фасади можна фарбувати лише при температурі, що не перевищує 4 °С.
Приймання і обмір робіт, виконаних водними сумішами
Якість малярних робіт, виконаних водними сумішами, повинна відповідати чинним технічним вимогам, затвердженим проектам, ескізам і кольоровим зразкам. Роботу приймають лише після повного висихання пофарбованих поверхонь. Щоб перевірити правильність виконання і кількість операцій, які виконувались під час підготовки поверхні, частково видаляють фарбове покриття. Спробу роблять у тих місцях, де пошкодження можна буде виправити, не порушуючи при цьому однотонності фарбування.
Якість малярних робіт, виконаних водними сумішами, повинна відповідати таким вимогам:
1. поверхні, пофарбовані водними сумішами, мають бути однотонні, з ретельно розтушованою або проторцьованою плівкою; на поверхнях не повинно бути помітних плям, потьоків, бризок, слідів від щіток (допускаються лише при простих фарбуваннях, якщо вони не помітні з відстані 3 м від поверхні), пухирців, відшарувань плівки, волосних щілин, волосіні від щіток тощо;
2. відхилення від прямолінійності ліній у місцях стиків поверхонь, пофарбованих у різні кольори, при високоякісному фарбуванні не допускаються, при поліпшеному — не повинні перевищувати 2, а при простому — 5 мм;
3. бордюри, фризи, фільонки по всій довжині мають бути однакової ширини без помітних стиків;
4. бризки і плями на поверхнях, опоряджених набризком, повинні розміщуватись рівномірно;
5. на поверхнях, опоряджених мішковиною, пористою гумою або валиками, рисунок має бути однорідний; пропуски, плями, перекоси ліній і стиків не допускаються; при накатуванні валиком будь-яких рисунків вони можуть бути зміщені не більше ніж на 0,5 мм.
Альфрейні опорядження поверхонь повинні відповідати таким вимогам:
1. відхилення від прямолінійності фільонок допускаються до 1 мм на 1 м фільонки;
2. при фактурних опорядженнях поверхні шар фактури повинен бути міцним, без щілин і частинок, що легко відшаровуються; шар фактури не повинен відшаровуватись від основи;
3. рисунки, виконані вручну за трафаретами, повинні мати чіткі контури без потьоків фарби і пропущених місць;
4. під час виконання альфрейних робіт способом аерографії розпис повинен відповідати проектним рисункам на всій опорядженій поверхні;
5. зсуви окремих фрагментів або частин рисунків не допускаються.
Приймаючи малярні роботи, водночас встановлюють якість виконання і оцінюють їх.
Обсяги виконаних малярних робіт водними сумішами підраховують за площею фактично опоряджених поверхонь з урахуванням їхнього рельєфу і за винятком неопоряджених місць. Щоб підрахувати площу фактично пофарбованої поверхні приміщення 5факт, потрібно виміряти його довжину, ширину і висоту, а також розміри вікон і дверей. За цими даними роблять відповідні підрахунки, користуючись формулою
Sфакт=2h(а+b)+ab-nSв-mSдв,
де h — висота приміщення; м; а — довжина, м-; b — ширина, м; n—кількість вікон, шт.; SB — площа вікна, м2; m — кількість дверей, шт.; SДВ — площа дверей, м2.
До отриманого результату слід додати площу пофарбованих віконних і дверних відкосів, які вимірюють і підраховують окремо.
Пофарбовану поверхню ліпних стель підраховують за площею горизонтальної проекції стелі із застосуванням переводних коефіцієнтів, які показують, у скільки разів слід збільшити підраховану площу, щоб встановити фактично пофарбовану:
Насиченість
ліпниною,% До 2 2,1—10 10,1—40 40,1—70 70,1 — 100
Переводний
коефіцієнт 1 1,1 1,5 2,1 2,8
Примітка. Насиченість ліпниною визначають за площею горизонтальної проекції ліпних деталей на стелі.
Фактично опоряджену площу фасаду визначають за розмірами окремих його елементів (стін, фронтону, парапету тощо) з урахуванням їхнього рельєфу і за винятком площі, що займають вікна і двері.
Організація праці
В усіх ланках будівельного виробництва дедалі ширше впроваджується наукова організація праці (НОП). Підвищити продуктивність праці можна тільки за умови правильної її організації. НОП передбачає застосування передової технології, досконаліших пристроїв та інструментів, економії матеріалів, використання і впровадження у виробництво нових передових методів робіт, підвищення загальноосвітнього і технічного рівня робітників.
Для виконання більшості будівельних робіт (мулярських, штукатурних, малярних тощо) потрібна узгоджена робота кількох робітників, оскільки кожний будівельний процес поділяється на окремі операції. Наприклад, для фарбування приміщення треба підготувати поверхні, приготувати малярні суміші, подати їх на робочі місця, пофарбувати поверхні і у разі потреби оздобити їх. Якщо ці роботи виконуватиме один робітник, то йому доведеться витратити більше часу, ніж тоді, коли їх виконуватимуть поопераційне кілька робітників. Крім того, ці роботи повинні виконувати робітники різних кваліфікацій: підносити матеріали — робітники І — II розрядів, підготовляти і фарбувати поверхні — III — IV розрядів; оздоблювати їх — IV — VI розрядів. Тому для виконання певного обсягу робіт робітників об'єднують у ланки. У складі ланки може бути кілька робітників різної кваліфікації. Робітники нижчої кваліфікації приготовляють малярні суміші, підносять матеріали і виконують найпростіші операції з підготовки поверхонь, а кваліфіковані — виконують окремі види робіт відповідно до їхньої кваліфікації. Така організація праці дає змогу кожному робітникові вдосконалювати свої навички, вчитись і підвищувати кваліфікацію.
Ланки робітників об'єднуються в бригади, які бувають спеціалізованими і комплексними.
До складу спеціалізованої бригади входять робітники тільки однієї спеціальності. Так комплектують бригади мулярів, штукатурів, теслярів, малярів тощо. Проте організація таких бригад на сучасному рівні будівництва не завжди виправдовує себе. Тому останнім часом роботи виконують комплексні бригади, до складу яких входять робітники різних професій. Наприклад, до складу комплексної бригади опоряджувальників можуть входити штукатури, маляри, теслярі, паркетники, а також робітники інших професій, що тісно пов'язані з роботою бригади І і зацікавлені у кінцевому результаті її роботи (машиніст І малярної станції, моторист, слюсар-електрик тощо). І Це дало змогу підвищити колективну зацікавленість робітників, оскільки заробітну плату вони одержують за єдиним нарядом.
За якістю виконаних комплексними бригадами будівельних робіт слід встановити взаємний контроль, що підвищить продуктивність праці і кваліфікацію робітника, сприятиме скороченню простоїв. Працюючи в комплексній бригаді, кожний робітник може освоїти суміжну професію, І навчитись користуватись машинами і механізмами. Таким чином, створюється зацікавленість робітників у підвищенні продуктивності праці, а разом з цим і заробітної плати, І зміцнюється трудова дисципліна, усувається плинність кадрів.
До складу спеціалізованих бригад входить до 15 робітників, а комплексних — до 25—30. Очолює бригаду найбільш кваліфікований робітник — бригадир, якого призначає адміністрація управління або затверджує після обрання його членами бригади. Він керує роботами і працює сам нарівні з іншими членами бригади. Бригади комплектують залежно від певного обсягу робіт і можливості застосування машин та механізмів.
Форми організації праці в бригаді можуть бути різні, але в масовому будівництві роботи ведуть потоковими методами: потоково-розчленованим, потоково-комплексним, потоково-конвеєрним тощо.
Колектив бригади має широкі можливості у виборі форми організації праці, комплектування її складу, розподілу заробітку і стимулюванні продуктивності праці, вихованні членів бригади. Впровадження нової форми організації праці (бригадного підряду) сприяє підвищенню продуктивності праці, скороченню строків виконання будівельних робіт і підвищенню їх якості. Ще перспективніший наскрізний бригадний підряд, при якому об'єднується робота госпрозрахункових бригад підприємств будівельної індустрії, транспорту, ділянок комплектації і будівельників.
Однією з форм організації праці є така, при якій бригада працює потокова-розчленованим методом. Суть цього методу полягає в тому, що весь обсяг роботи бригади поділяють на окремі ділянки (захватки). Роботи на ділянках розподіляють на окремі операції або групи операцій у межах певного циклу підготовчих і завершальних робіт (наприклад, підготовка і фарбування водними сумішами, неводними сумішами, приклеювання шпалер тощо), які виконують почергово спеціалізовані ланки бригади. Тому цей метод іноді називають потоково-циклічним. У процесі роботи ланки переходять з однієї ділянки на іншу. Роботи ведуться потоково на рівних за трудомісткістю захватках. Розмір захватки для виконання робіт одного циклу, який може тривати до п'яти днів, визначають залежно від строків здавання будинку, кількості робітників у бригаді, забезпеченості бригади механізмами і матеріалами тощо. Після складання циклічного графіка перша ланка бригади починає виконувати роботи на першій захватці і після їх закінчення переходить на другу захватку, де виконує ті самі роботи. Слідом за першою ланкою з однієї захватки на другу послідовно переходять всі інші ланки бригади, виконуючи доручені їм види робіт. Основною умовою ритмічної роботи бригади за цим методом має бути однакова трудомісткість усіх захваток.
Працюючи в ланці, кожний робітник виконує щодня ті самі операції і цим удосконалює свої навички. Внаслідок цього підвищується продуктивність праці його самого і бригади в цілому.
Щоб робітники підвищували кваліфікацію й оволодівали новими прийомами роботи, через певний проміжок часу ланкам доручають виконувати інші операції або види (цикли) робіт.
Організація роботи бригади за потоково-комплексним методом полягає в тому, що всі опоряджувальні роботи ведуться потокове на рівних за трудомісткістю захватках, але без розподілу їх на цикли. За цим методом кожна ланка або бригада виконує весь комплекс підготовчих, основних і завершальних робіт у межах квартири, поверху або секції будинку. Робота ланок на захватках провадиться паралельно і узгоджується у часі.
Такий метод організації праці сприяє підвищенню відповідальності робітників за якість виконаної роботи, розвиває самостійність і творчий підхід до праці, підвищує її продуктивність. Наприклад, для роботи за потоково-комплексним методом бригаду розподіляють на однакові ланки по три чоловіки. Окремо виділяють робітників, що обслуговуватимуть компресор і фарбонагнітальні бачки. До складу ланки входить по одному маляру II — III і IV розрядів. Кожна ланка має виконати певний обсяг робіт у чотирьох — восьми квартирах або в інших приміщеннях. При цьому всі ланки повинні почати і закінчити всі роботи водночас. Після цього вся бригада переходить на наступну захватку у цьому самому будинку або переїздить на інший об'єкт, де організовує свою роботу так само.
Організація робочого місця
Продуктивність праці робітника залежить і від правильної організації його робочого місця. Робочим місцем робітника-опоряджувальника називають ділянку, у межах якої він працює і може доцільно розміщувати потрібні для роботи пристрої, інструменти і матеріали.
Робочі місця можуть бути стаціонарними і пересувними. На будівництві майже немає стаціонарних робочих місць; робітник разом з пристроями і матеріалами під час виконання роботи пересувається з однієї ділянки на іншу.
Бригадир і кожний член бригади мають заздалегідь турбуватися про підготовку робочого місця, щоб не було простоїв. Кожний робітник повинен виконувати роботу на своїй ділянці, не заважаючи працювати іншому робітникові.
Механізми, пристрої, інструменти і матеріали на робочому місці розміщують так, щоб під час роботи не доводилось робити зайвих рухів. Ручний інструмент, який беруть правою рукою, повинен лежати справа, а той, що беруть лівою рукою,— зліва. Столик встановлюють так, щоб з місця його встановлення можна було виконати якнайбільший обсяг робіт.
На робочому місці не повинно бути будівельного сміття, зайвих матеріалів, які заважатимуть пересуванню робітника. Під час роботи слід користуватись лише справними інструментами та механізмами і якісними матеріалами.
Для виконання робіт на висоті потрібно встановити на робочому місці потрібні пристрої, а на них у зручних для роботи місцях — ящики для розчину або тару для малярних сумішей.
Велике значення в організації робіт має своєчасне підготування потрібних матеріалів. Наприклад, крейду і клей для малярних сумішей замочують за добу до виготовлення сумішей. За цей час вони добре намокають, тому приготовляти суміш буде значно легше і швидше. Так само заздалегідь у спеціально виділених приміщеннях сортують плитки, розкроюють лінолеум і шпалери. Підготовлені матеріали в процесі роботи подають на робочі місця.
Під час виконання робіт обов'язково слід додержуватись усіх правил техніки безпеки і виробничої санітарії. Працювати на висоті можна лише на справних пристроях.
Робоче місце маляра повинно бути добре освітлене природним світлом. Це дає змогу правильно підбирати кольори фарбувальних сумішей і взагалі якісно виконувати опоряджувальні роботи. У приміщеннях має бути кімнатна температура (18 .20 °С). Для роботи з нітроемалевими фарбами або іншими сумішами, що виділяють шкідливі для здоров'я людини леткі пари, слід забезпечити штучну або природну (через відкриті вікна) вентиляцію приміщень. Вентиляція повинна забезпечити не менше ніж дворазовий обмін повітря в приміщенні протягом години.
Після закінчення роботи треба прибрати своє робоче місце, вимити і сховати в шафу інструменти, перевірити і вимкнути струм, підведений до електроустаткування, і закрити пускові пристрої на замок.
ТЕМА 15. ВЛАШТУВАННЯ ПІДЛОГ
Підготовка основи під підлоги
Підготовка основи. При влаштуванні підлог по грунту зрізують родючий шар, промерзлі грунти і заміняють їх піщаними підсипками. Основу на стиснутих грунтах вплотняють шаром щеня або гравія крупністю 40-60мм, втоплюючого в грунт катками, при цьому грунт поливають водою.
Бетонний підстилаючий шарвиконують із жорсткої бетонної суміші з осадкою конуса 0-20мм, марка бетону установлюється проектом. Бетонування підстилаючого шару ведуть поздовжніми полосами шириною 3-6мм через одну, використовуючи забетоновані ділянки в якості направляючих. Бетону суміш підвозять самоскидами, а подають бетононасосами.
В неопалених приміщеннях підстиляючий шар розприділяють на блоки довжиною 10-12м і шириною 5-6м. Температурні шви заповняють бітумною мастикою.
Підстилаючий шар із збірних залізобетонних плитвиконують по піщаній основі, укладаючи плити автомобільним краном; окремі ділянки бетонують по місцю.
При влаштуванні підлоги по перекриттю їх очищують від сміття і напливів розчину, а для вирівнювання поверхні перекриття роблять стяжки.
Стяжка– шар товщиною 15-40мм із мілко зернистого бетону, розчину марки 150 або із асфальтобетону. На рис. 133. показано технологію влаштування монолітної стяжки.
Рис. 133
Конструкція підлоги
Підлога складається з таких основних конструктивних елементів:
Ø покриття – це верхній елемент підлоги;
Ø прошарок – це проміжний шар, який з’єднує покриття з нижніми елементами підлоги: мастика, клей, цементно-піщаний розчин;
Ø вирівнюючий шар товщиною 8-15 мм з цементно-піщаного, полімерного та інших розчинів;
Ø ізоляційний шар – гідро-, тепло-, звукоізоляційне покриття;
Ø підстилаючий шар або підготовка підлоки, який розподіляє навантаження на грунт.
Технологія і організація дощатих підлог
Дощаті підлоги виконують в житлових, промислових і адміністративних будівлях. Елементами дощатої підлоги є: шпунтові дошки товщиною 29 і 37мм і шириною 74-124 мм, лаги із дошок товщиною від 40 до 50 мм при ширині від 80 до 120 мм, плінтуса, прокладки, вентиляційні решітки.
Вологість підлогових дошок не повинна перевищувати 12%, а лаг – 18%. Лаги антисептують розчином фтористого натрію або креозотом.
Основою для дощатих підлог першого поверху може слугувати грунт, ущільнений щебенем. В цьому випадку лаги укладають на стовпи із червоної цегли на якій поставлений шар гідроізоляції. Під лаги ставлять антисептованні прокладки. Як правило основою, основою дощатих підлог являється збірні або монолітні залізобетонні перекриття. Підстилаючим шаром і одночасно звукоізоляцією служить шар піску, шлаку, керамзиту.
Настилка підлог. Спочатку укладають лаги вздовж двох противоположних стін перпендикулярно направленню руху людей в приміщенні. Потім через рівні промежутки укладають слідуючі лаги, перевіряючи горизонтальність їх поверхнотсі за допомогою рівня і фуганової двохметрової рейки.
Розкладка дощок являється підготовчою операцією перед настилкою підлоги. Дошки укладають гребенями в одну сторону з мінімальними зазорами. Дошки, які залишилися укладають стопкою. Для забезпечення плотності підлоги дошки сплачівают, застосовуючи для цього зажими. При настилки підлоги з застосуванням зжимів першу дошку дошку кладуть гребенем до стіни. Дошки прибивають до лаг цвяхами тільки після перевірки правильності сплачіванія підлоги. Цвяхи забивають під нахилом, при цьому довжина цвяхів повинна бути в 2-2,5 рази більша товщини дошок.
При влаштуванні підлоги на грунті і перекритті влаштування вентиляційних отверстий не потребується. В великих приміщеннях для відвернення розповсюдження вогню при пожежі підпільний простір розділяють перегородками із дошок на отсеки розміром 4х4 або 5х5м.
Паркетні підлоги
Паркетні підлоги можуть бути виконанні із штучного, наборного або мозаічного паркета і паркетних дошок (рис. 134).
Рис. 134
Штучний паркет поступає на будівельний майданчик в вигляді дерев’яних планок прямокутної форми і визначених розмірів, упакованих в пачки і виготовлених із деревини твердих листових порід. Штучний паркет кріпиться до основи безпосередньо на будівельному майданчику або настиляється на щити в умовах заводу.
Наборний паркет доставляється на будівельний майданчик наклеєним лицьовою стороною на прямокутні бумажні листи в вигляді стандартних прямокутних карт, в яких планка підібрана по розміру, кольору, узору та малюнку.
Порівняно недорогим видом паркета являється паркетні дошки, виготовлені із відходів фанерних і деревообробних виробів. Паркетні дошки роблять двошаровими. Основа представляє собою щит, склеєний із рейок товщиною 25-27мм. Верхній шар складається із паркетних планок товщиною 6-8мм, приклеєних водостійким клеєм до основи. По боковим кромкам дошок роблять паз і гребень, а лицьову поверхню начисто очищують і шліфують.
Одним із важливих умов, визначаючих якість паркета, являється влажність паркетної клепки і паркетних дошок, яка повинна бути в межах 6-10%.
До початку настилки паркета сортирують клепки по кольору, відтінку і товщині. Вирівнюють, очищають від бруду поверхню основи, на яку буде ставитись паркет, і грунтують її розчином бітума марок 3-4.
Підлоги із щитового і штучного паркету
Підлоги із щитового паркетувиконуються в театрах, кінотеатрах і т.д.
Паркетний щит складається із основи і паркетного покриття. Основу виконано, як правило із низькосортної деревини хвойних порід, а покриття – із цінних сортів лісоматеріалів. Всі елементи щитів склеюються водостійкими клеями в заводських умовах. Розміри щитів: 1200х1200, 1000х1000, 800х800мм. Щитовий паркет укладають по лагам, або дерев’яним кліткам. Лаги укладають на вирівнюючий і звукоізоляційний шар піску або на прокладки із звукопоглинаючих матеріалів.
На рис. 135. показано технологію настилання підлоги із паркетних щитів.
Рис. 135
Настилку паркетних підлог починають з укладки маячних рядів (рис. 136). Вздовж стін, відступивши від них на ширину одного щита плюс 10…15мм, натягують під кутом два шнури, які перетинаються. По шнурам у вигляді букви «Г» укладають два ряди щитів. Потім щити розкладають з напуском 10см в напрямі, зворотному настилкі. Стики повинні проходити по вісі лаг.
Рис. 136. Настилка полос із штучного паркету
а - укладка маячної «ялинки» у стіни і по центру приміщення; б – розкладання штучного паркету; в – настилка паркету на цвяхах; г – настилка паркету на мастиці; 1 – вісь кімнати; 2 – вісь маячної «ялинки»; 3 – шнур; 4 – розкладка фриза; 5 – розкладка клепки; 6 – цвях; 7 – дерев’яний брусок; 8 – будівельна бум ага; 9 – чорна дощата підлога; 10 – зубчатий шпатель; 11 – мастика.
Підлоги із штучного паркету влаштовують в житлових і адміністративних будівлях. Штучний паркет складається із окремих планок, які мають на бокових і торцевих кромках паз і гребень для з’єднання планок між собою. Планки із деревини твердих порід виготовляють товщиною 15мм, а із сосни – 18мм. Вологість деревини перед настилкою повинна бути в межах 6…10%. Планки не повинні мати тріщини.
Паркетні підлоги на будівництві укладають із мастики або на цвяхах. На мастиці підлоги укладають по стяжках із цементно – піщаного розчину, залізобетонних перекриттях або по суцільній прокладці із дерево – волокнистих плит, а також із цвяхових з’єднань – по основі із дошок.
При влаштуванні підлоги із штучного паркету на холодній мастиці роботи виконують в такій послідовності: очистка і вирівнювання поверхні основи, ґрунтовка основи, розбивка площадки підлоги і розмітка вісей, нанесення холодної мастики і розрівнювання зубчастим шпателем до товщини шару 1мм, укладка паркета на мастику, підготовка і обрізка пристінних рядів, отделка підлоги.
Підготовка основи під паркетні підлоги на цвяхах починається з острожки провісів чорної підлоги і настилки тонкого картону. При укладці паркету на мастиці спочатку оглядають стяжку і удаляють існуючі в ній дефекти. Рівність основи перевіряють 2-метровлю рейкою з рівнем; зазори між рейкою і поверхнею основи повинні бути не більше 2мм. Для вирівнювання стяжки використовують гіпсокартонний розчин. Бетонні і цементно- піщанні основи грунтують розчином бітума в бензині складу 1:2 або 1:3; ґрунтовку наносять фарбопультом або кистями.
При укладці паркету з фризом по осі приміщення протягують шнур. Цвяхи забивають на таку глибину, щоб натягнутий під їх головками шнур знаходився від підлоги на висоті, рівній товщині паркету. Потім визначають примикання рядового настилу до фризу , для чого по кутам приміщення укладають по 2-3 фризові планки і по 1 лінійній. По лінії обрізу паркетного настилу у фриза натягують шнури.
При настилці штучного паркету по дерев’яній основі на цвяхах спочатку викладають маячний ряд під кутом 450 до шнура, про ходячому по вісі приміщення. На початку маячної «ялинки» по 2-3 клепки зліва і справа прибивають цвяхами, а потім настилають всю «ялинку» зліва і справа від вісі. В торцевий паз вбивають по одному цвяху, а в поздовжній -2-3 цвяхи в залежності від довжини паркетної планки.
Штучний паркет укладають як на холодній, так і на горячій мастиці. В першому випадку мастику доставляють на будівництво в закритій тарі. Добре розмішану мастику розливають із невеликого бачка або лійки вздовж стіни. Маячний ряд тут укладають вздовж стіни. Ширина полоси мастики повинна трішки перевищувати ширину укладеної «ялинки».
Горячу бітумну мастику доставляють на об’єкти централізовано в авто гудронаторах і зберігають в термосах. До місця укладки мастику доставляють в утеплених бачках або електротермосах. Перед укладкою паркетних планок на робоче місце черпаком розливають мастику на 3…5 планок. Паркетник одразу укладає планки на мастику, вирівнює. Залишки мастики видаляють ребрами укладеної планки. Товщина шару після настилки повинна бути не більша 1мм. При наклеюванні підлоги з фризом починають з укладки по торцевим стінам фризових рядів і лінійки.
Для паркетних робіт використовують спеціальний інструмент і інвентар.
Отделка паркетних підлог завершується шліфовкою її по всій площині шліфувальними машинами (рис. 138). Пил, який виник при шліфуванні видаляють пилососом. Після установки галтелей або плінтусів, закінчення всіх облицювальних робіт знімають покриття із пергамину або бумаги, покривають підлогу лаком. Для покриття лаком можна використовувати фарборозпилювач з пневматичним бачком.
Рис. 137. Інструменти і інвентар для паркетних робіт
а – бак для мастики; б – лійка; в – інвентарна ємкість для переносу мастики; г – наклейка паркету; д – скребки для розрівнювання мастики; е – машина для острожки паркета.
Рис. 138
Керамічна підлога
До початку настилання підлоги на перекритті мають бути закінчені роботи, пов'язані з влаштуванням простильного підготовчого шару з гідро- або теплоізоляційним прошарком. Цю роботу повинні виконувати бетонники.
Роботи по влаштуванню підлог з керамічних плиток виконують в такій технологічній послідовності:
1. очищення основи від бруду, сміття, пилу і змочування її водою;
2. розмічання основи підлоги, провішування її та встановлення маячних плиток-реперів і маячних рядів;
3. сортування і підгонка плиток, а також у разі необхідності перерубування їх;
4. нанесення на основу підлоги прошарку з цементного розчину завтовшки не більше ніж 15 мм і розрівнювання його;
5. укладання плиток на шар розчину і підгонка їх під шнур за заданим рисунком;
6. заповнення швів цементним розчином або цементним молоком;
7. засипання підлоги мокрою тирсою і остаточне очищення її.
Послідовність операцій при укладанні плиток залежить від розміру підлоги і рисунка, а також від форми і розмірів плиток. До настилання підлоги приступають після перевірки якості основи і затвердения стяжки. Горизонтальність основи перевіряють за допомогою рівня, прикріпленого до рейки. Якщо за проектом підлога повинна мати похил, то кут похилу перевіряють за допомогою спеціальної рейки з рівнем. Під час перевірки кута похилу підлоги верхня кромка рейки має бути в горизонтальній площині (рис. 139). Якщо на підготовленій основі є якісь пошкодження або відхилення від норми, то ці місця виправляють розчином. Одночасно з перевіркою горизонтальності основи перевіряють правильність кутів підлоги за допомогою дерев'яних кутиків. Після цього з поверхні основи змітають сміття, пил і змочують її водою.
Рис. 139. Рейка з рівнем для перевірки кута нахилу підлоги:
1 — основа підлоги; 2 — марки; 3 — рейка; 4 — рівень
Настилання підлоги квадратними плитками. Після закінчення перевірки горизонтальності і правильності кутів основи, очищення її від бруду, підлогу розмічають за заданим рисунком. Для цього спочатку в кутах приміщення на рівні чистої підлоги встановлюють чотири або й більше маячних плиток-реперів 1 (рис. 140). Відмітки рівня чистої підлоги мають бути зроблені до початку опорядження на всіх стінах приміщень, де буде влаштовуватись плиткова підлога. Між маячними плитками вздовж стін натягують шнури 4 так, щоб усі чотири кути, утворені ними, дорівнювали 90°. Після цього між реперами вздовж довшої стіни насухо укладають ряд плиток, враховуючи товщину швів між ними. Якщо між реперами не вміститься ціле число плиток, то один з реперів пересувають на потрібну відстань і знову закріплюють на розчині. Вузька смуга, що залишиться біля стіни, буде заповнена кусками з плиток. Якщо відстань між маячними плитками більше 3 м, між ними встановлюють проміжні маячні плитки на відстані 1,5—2 м одна від одної.
Рис. 140. Розмічання підлоги і опорядження її квадратними плитками:
1 — маячні плитки-репери; 2 — поздовжній пристінний ряд плиток;
3 — маячні ряди; 4 — шнури
Після цього паралельно коротшій стіні по шнуру укладають маячні ряди 3 з плиток. Щоб шви в пристінних і проміжних маячних рядах збігалися, плитки укладають по розміченій рейці, на якій є поділки, що відповідають відстані між швами.
Перший поздовжній ряд плиток 2 укладають по шнуру — він також буде маяком. Встановивши маячні ряди, між ними укладають плитки під шнур або правило. Керамічні плитки закріплюють на поверхні цементним розчином складу 1:3; 1:4 або 1:5 (залежно від марки цементу). Рухомість розчину має бути 5—6 см за стандартним конусом. Приготовлений до роботи цементний розчин слід використати не пізніше ніж через 1,5 год після виготовлення. Керамічні плитки можна встановлювати і на бітумній мастиці. Товщина шару розчину має бути 10—15 мм, а шару бітумної мастики — 3—5 мм.
Розчин розстеляють між маячними рядами на площу, яку займуть 2—3 ряди плиток. На розрівнений лопаткою або рейкою розчин укладають плитки, осаджуючи їх легкими ударами ручки лопатки. Положення плиток перевіряють правилом, яке прикладають так, щоб кінці його лежали на маячних рядах. Приклавши коротше правило до кромок крайнього ряду плиток і легко вдаряючи по ньому молотком, підганяють плитки так, щоб шов між ними і попереднім рядом був рівним.
Осаджувати плитки на розчині можна за допомогою ляпавки. Ляпавка — це кусок фанери розміром 50x70 см і більше, зверху якого прибивають дерев'яний брусок (ручку). Уклавши декілька рядів плиток між маячними рядами так, щоб вони трохи виступали за їхній рівень, плитки осаджуть ударами ляпавки до рівня маячних рядів. Після цього вирівнюють поздовжні шви, вдаряючи молотком по правилу, притиснутому до крайнього ряду плиток.
Опоряджену ділянку підлоги перевіряють контрольним двометровим правилом, прикладаючи його до поверхні підлоги в різних напрямках. Коли більша половина підлоги опоряджена, треба вздовж протилежної стіни викласти пристінний маячний ряд з плиток. На нього буде спиратись правило під час опорядження решти підлоги. Його виконують по шнуру так само, як і перший раз. Після цього опоряджують решту підлоги.
Працюючи з різнокольоровими плитками, потрібно стежити за виконанням наміченого рисунка, особливо коли укладають проміжні маячні ряди, в яких плитки одразу слід укладати відповідно до рисунка.
Підлоги в приміщеннях з площею менше 4 м2 опоряджуть так. Після провішування і розмічання підлоги в чотирьох кутах приміщення встановлюють маячні плитки так, щоб верхня їхня площина була в рівні майбутньої підлоги. Після цього всю площу приміщення вкривають шаром розчину, починаючи укладання його від стіни, що лежить проти дверей. Цей розчин розрівнюють правилом, орієнтуючись на маячні плитки. Опоряджувати підлогу починають від дверей (рис. 141). Коли робітнику потрібно стати на опоряджену ділянку поверхні, то її закривають фанерою або дошками. Правильність опорядження контролюють контрольним правилом 5, кінці якого спирають на маячні плитки-репери 1.
Рис. 141. Опорядження підлоги в невеликому приміщенні:
1 — маячні плитки-репери; 2 — шар розчину; 3 — контрольне правило; 4 — опоряджена ділянка підлоги
Через 1—2 доби після опорядження підлоги шви між плитками заповнюють цементним розчином складу 1:1 або цементним молоком (цемент, розведений водою), розтираючи його по підлозі віниками. Через деякий час, ще до повного затвердіння цементу, зайвий розчин або молоко зчищають з поверхні, а підлогу протирають спочатку зволоженими ганчірками, а потім тирсою, змоченою у воді.
Облицювання підлоги з ухилом квадратними плитками. Підлоги з ухилом влаштовують в приміщеннях, в яких у процесі експлуатації необхідно відвести воду або рідкі промислові відходи. Це мийні приміщення лазень, душові, цехи підприємств тощо. Ухил підлоги має бути 1—2 %. Процент ухилу передбачається проектом і визначає, на скільки сантиметрів знижується рівень 1 м підлоги. Наприклад, при ухилі 1 % кожний метр підлоги знижується на 1 см.
До початку облицювання простильний підготовчий шар підлоги з ухилом вже має бути зроблений. Не дозволяється робити ухил за рахунок збільшення товщини прошарку, оскільки в подальшому це може спричинити до відшарування плиток.
Рис. 142. Схеми відведення води підлогами з ухилом:
а —з одним трапом; б —з двома трапами; в —з жолобом і одним трапом; г — з жолобом і двома трапами; 1 —горизонтальна ділянка покриття; 2 — трикутний пандус; 3 — лінія розрубу; 4 — трап; 5 — лінія вододілу; 6 — жолоб; 7 — прямокутний пандус. Стрілками показано напрямок водостоку.
Залежно від конструкції плиткових підлог з ухилом вода може відводитись двома способами: по трапу або по жолобах з трапами (рис. 4). Як видно з Рис. 142, а вода з підлоги невеликої площі стікає до трапа 4 по чотирьох трикутних пандусах 2. Межа між пандусами називається лінією розрубу. Якщо площа підлоги велика, воду відводять по двох або кількох трапах (рис. 142, б). У цьому випадку підлогу поділяють на прямокутники, між якими після облицювання утворюються лінії вододілу 5.
Для відведення води з підлог великої площі, наприклад, у цехах виробничих підприємств, на нижньому рівні ухилу покриття підлоги влаштовують жолоби з одним або декількома трапами. Якщо підлога з трапом, дно жолоба 6 має ухил у бік трапа (рис. 142, в). При декількох трапах на стиках жолобів, на верхній їх відмітці, утворюються вододіли (рис. 142, г).
Рис. 143. Облицювання підлоги способом «у конверт»:
1 — маячні плитки-репери; 2 — пристінна смуга з горизонтальних рядів плиток;
3 — лінія розрубу; 4 — маячна смуга; 5 — шнур; 6 — шар розчину; 7 — трап
Підлоги невеликого розміру з одним трапом облицьовують способом «у конверт» (рис. 143). Щоб підлога мала привабливий вигляд, слід біля стін, на рівні чистої підлоги, укласти 2—3 ряди плиток. Такі пристінні смуги 2 влаштовують із горизонтальних рядів плиток, а пандуси розмічають, починаючи від межі внутрішнього ряду плиток. Для цього на рівні попередньо встановленого трапа укладають маячну плитку-репер 1. За другу маячну плитку буде служити плитка, розміщена на середині внутрішнього ряду плиток пристінної смуги. Натягнувши між цими плитками шнур 5, його на кінцях навантажують і укладають маячну смугу 4 з одного або двох рядів плиток. Для встановлення лінії розрубу від внутрішнього кута пристінної смуги до маячної плитки біля трапа також натягують шнур.
Спочатку облицьовують пандус, що знаходиться проти вхідних дверей, потім пандуси, суміжні з ним, і, нарешті, — пандус біля стіни з дверима. Облицювання кожного пандуса виконують паралельними пристінній смузі рядами плиток, починаючи від трапа. Положення кожного ряду плиток контролюють, користуючись правилом, один бік якого спирають на маячний ряд, а другий орієнтують відносно шнура, натягнутого по лінії розрубу. Якщо площа підлоги велика, по лініях розрубу укладають маячні плитки-репери, між ними натягують шнур, під який укладають ряди плиток. Коли вся ділянка пандуса облицьована цілими плитками, у проміжки по лінії розрубу укладають куски плиток, перерубаних по місцю.