ЛІТЕРАТУРА
Лекція 7. ПЕРСПЕКТИВИ ПСИХОЛОГІЧНОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ В СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ
1. Завдання консультування.
2. Принципи та види консультування.
Абрамова Г.С. Введение в практическую психологию. — М., 1995.
Алешина Ю.Е. Индивидуальное и семейное психологическое консультирование. — М., 1993.
Атватер Н. Я вас слушаю... — М., 1988.
Бурменская Г.В., Карабанова О.А., Лидере А.Г. Возрастно-психологическое консультирование. — М., 1990.
Васьковская С.В., Горностай П.П. Психологическое консультирование: Ситуационные задачи. — К., 1996.
Горностай П.П., Васьковская С.В. Теория и практика психологического консультирования: Проблемный подход. — К., 1995; Журнал практикующего психолога. — 1995. — № 1.
Маслоу А. Самоактуализация // Психология личности: Тексты. — М., 1982.
Мэй Р. Искусство психологического консультирования. — М., 1994.
Овчарова Р.В. Справочная книга школьного психолога. — М., 1993.
Основы возрастно-психологического консультирования / Под ред. А.Г. Лидерса. — М., 1991.
Рабочая книга школьного психолога / Под ред. И.В. Дубровиной. — М., 1991.
Семья в психологической консультации: Опыт и проблемы психологического консультирования / Под ред. А.А. Бодалева, В.В. Столина. — М., 1989.
Скотт Дж.Г. Конфликты, пути их преодоления. — К., 1991.
Цапкин В.Н. Единство и многообразие психотерапевтического опыта // Моск. психотерапевт. журнал. — 1992. — № 2.
Эйдемиллер Э.Г., Юстицкий В.В. Семейная психотерапия. — Л., 1990.
Консультативна діяльність соціально-психологічної служби за своїми завданнями стоїть близько до просвітницької та профілактичної і є однією з важливих форм їх проведення. Разом із тим, консультування — це специфічний вид практичної роботи психолога, що характеризується особливими формальними і змістовими ознаками.
Поняття психологічного консультування. Розгляд цих ознак почнемо з визначення самого поняття «психологічне консультування». Це поняття є чи не найбільш уживаним у літературі, присвяченій питанням психологічної допомоги, і, на перший погляд, видається цілком чітким і зрозумілим. Проте в його трактуванні різними авторами існують певні розбіжності
Можна сказати, що у вітчизняній психології загальноприйнятим є розуміння психологічного консультування як психологічної допомоги здоровим людям у складній життєвій ситуації. Однак при цьому в деяких працях термін «психологічне консультування» вживається як синонім понять «психотерапія» (позамедична модель) і «психологічна корекція», оскільки вказані поняття, на думку авторів, тотожні як за змістом (використання групової динаміки, особливостей контакту консультанта і клієнта, спеціальних технік), так і за кінцевою метою — створення сприятливих умов для повноцінного особистісного розвитку, спілкування, життя в цілому тих, хто звертається за допомогою (Семья в психологической консультации: Опыт и проблемы психологического консультирования / Под ред. А.А. Бодалева, В.В. Столина. — М., 1989).
Інші автори, не заперечуючи близькість за змістом понять «психологічне консультування» і «психотерапія», вважають доцільним усе ж закріпити поняття «психологічне консультування» за сферою допомоги здоровим людям, залишивши поняття «психотерапія» сфері допомоги психічно хворим, оскільки, по-перше, консультативна робота із здоровими людьми не є терапією (лікуванням) у точному значенні цього слова, по-друге, професійні дії психолога-консультанта і психотерапевта у цих різних сферах допомоги людям мають суттєві відмінності, що зумовлюються передусім мірою відповідальності спеціаліста за стан клієнта (Е. Ейдеміллер, В. Юстицький, Г. Абрамова).
Існує позиція, згідно з якою консультування зорієнтоване переважно на допомогу клієнтові в реорганізації його міжособистісних стосунків, тоді як психотерапевтичний вплив спрямований насамперед на розв'язання глибинних особистісних проблем людини, що лежать в основі більшості життєвих труднощів і конфліктів (Ю. Альошина). Отже, розмежування понять «психологічне консультування» і «психотерапія» тут здійснюється на основі розведення змісту роботи, яку виконують психолог-консультант і психотерапевт, що зумовлює різні вимоги до рівня їхньої психологічної підготовки.
У галузі вікової та педагогічної психології поняття «психологічне консультування» найчастіше трактується як вид психологічної допомоги, який має діагностично-рекомендаційний характер і є засобом підвищення психологічної компетентності педагогів і батьків (І. Дубровіна, Р. Овчарова).
Інколи до числа завдань психологічного консультування включають не лише діагностичні та рекомендаційні, а й корекційні (Г. Бурменська, О. Карабанова, О. Лідерс).
Поняття «психологічне консультування» вживають і в тих випадках, коли йдеться про інформування психологом різних спеціалістів (лікарів, юристів, політиків і т. д.) з тих чи інших питань, що потребують його компетенції. Нарешті, говорячи про психологічне консультування, нерідко мають на увазі будь-яку послугу або комплекс послуг, що надаються в психологічній консультації.
Як бачимо, у вітчизняній психології поняття «психологічне консультування» вживається то в більш широкому, то в менш широкому значенні. При цьому кожний з цих аспектів у різних авторів представлений неоднаковим змістом. Справа ускладнюється ще й тим, що в теорії та практиці психологічної допомоги в нашій країні широко застосовуються праці представників західної психології, яка має свої традиції щодо тлумачення понять «психологічна допомога», «психологічне консультування», «психотерапія» тощо, які не завжди збігаються з вітчизняними.
Оволодіння практикою роботи в галузі психологічної допомоги неможливе без подолання плутанини у вживанні понять, без чіткого представлення окремих видів діяльності практичного психолога. У зв'язку з цим доцільно дотримуватися позиції розмежування понять «психологічне консультування» і «психокорекція», «психотерапія». Аналіз різних поглядів показує, що найсуттєвішою ознакою, за якою проводиться це розмежування, є характер завдань, які стоять перед спеціалістом, що надає допомогу: у випадку психологічного консультування ця допомога не передбачає глибинних змін в особистості людини, тоді як психокорекція та психотерапія орієнтовані саме на такі зміни. Відповідно різняться між собою інші суттєві характеристики цих видів психологічної допомоги: тип клієнта, з яким має справу спеціаліст, проблеми, що розв’язуються, форми роботи, її тривалість тощо.
Розмежування названих понять не означає, звичайно, їх віддаленості одне від одного. Насправді, вони і ті реальності, що стоять за ними, близькі між собою: психологічне консультування майже завжди містить у собі психотерапевтичні елементи, часто передбачає подальшу психокорекцію чи психотерапію; у свою чергу психокорекція і психотерапія не обходяться без епізодів психологічного консультування. Важливо, однак, наголосити на тій обставині, що у світовому психологічному співтоваристві психокорекція і психотерапія вважаються глибшим рівнем психологічної допомоги і, отже, вимагають від спеціаліста, що їх здійснює, глибших знань і більшої майстерності. Різні вимоги до системи підготовки психолога-консультанта і психотерапевта визначають як різні рівні їхньої професійної компетентності, так і різні галузі практики психологічної допомоги.
Визначившись стосовно понять, перейдемо до розгляду основних характеристик психологічного консультування.
Завдання консультування. Конкретні цілі й завдання психологічного консультування визначаються залежно від напряму діяльності соціально-психологічної служби, але існують загальні цілі й завдання, які характерні для будь-якого процесу психологічного консультування і саме які визначають його специфіку.
Основною метою психолога, котрий проводить консультацію, є допомога клієнтові в усвідомленні його проблеми та в пошуку шляхів і способів її якнайскорішого розв'язання. Ця мета реалізується через виконання таких завдань.
По-перше, психолог має уважно вислухати клієнта. Важливість цього аспекту діяльності консультанта підкреслюється в усіх відомих працях із психологічного консультування. Максимально терпляче, з використанням спеціальних прийомів вислуховування клієнта не лише близько знайомить психолога з ним та його проблемою, а й допомагає клієнтові краще усвідомити свою ситуацію, приносить йому полегшення і, зрештою, великою мірою визначає ефективність консультативної роботи.
По-друге, у процесі консультування психолог працює над розширенням уявлень клієнта про себе, свою конкретну життєву ситуацію, про навколишню дійсність. Саме таким шляхом здійснюється корекційний вплив психолога на клієнта, унаслідок чого останній починає по-новому бачити й оцінювати свою ситуацію, формулює альтернативні варіанти поведінки в ній.
По-третє, психолог проводить консультацію, маючи ва увазі, що його клієнт — здорова людина, яка відповідає за себе і свої стосунки з колом людей навколо нього. Але досягти того, щоб сам клієнт узяв на себе відповідальність за те, що з ним відбувається, — нелегке завдання, оскільки клієнти психологічної консультації, як правило, звинувачують у своїх життєвих труднощах когось іншого. Поступове й цілеспрямоване обговорення з клієнтом проблеми вини та відповідальності має підвести його до висновку, що він сам відповідає за ситуацію, яка склалася, і спонукати до змін у своїх ставленнях і поведінці, результатом яких може бути і зміна самої ситуації. Унаслідок консультування клієнт має не тільки краще зрозуміти свою проблему і уявити шляхи її розв'язання, а й повірити в себе і бути готовим до реалізації знайдених способів подолання своїх труднощів.
Принципи психологічного консультування. Убачається доцільним висвітлити загальні принципи психологічної допомоги, які поширюються й на сферу консультування і які є необхідною умовою успішності цієї діяльності. Розглянемо найважливіші з них.
Принцип добровільності означає, що клієнт сам звертається до психолога, оскільки суб'єктивно відчуває труднощі у своєму житті, сам хоче допомоги і шукає її, тобто він мотивований до прийняття психологічної допомоги.
Принцип доброзичливого і безоцінкового ставлення до клієнта означає виявлення теплоти й поваги, уміння прийняти клієнта таким, яким він є, не оцінюючи і не засуджуючи його норми і цінності, стиль життя, поведінку.
Повага до клієнта та його проблеми виявляється і в реалізації іншого принципу психологічної допомоги — забезпечення конфіденційності зустрічі. Цей принцип означає, що психолог зберігає в таємниці все, що стосується клієнта, його особистих проблем і життєвих обставин (за винятком випадків, коли йдеться про загрозу для життя і здоров'я клієнта чи інших людей, про що психолог має повідомити відповідні установи і про що клієнт попереджається на початку роботи).
Принцип професійної умотивованості консультанта означає, що він захищає інтереси клієнта, а не інших осіб чи організацій, не бере бік жодного з учасників конфлікту, уникає упередженого ставлення.
Ще одним важливим принципом є відмова психологавідпорад і рецептів, оскільки він не може брати на себе відповідальність за життя іншої людини; його завданням, як уже зазначалося, є посилення відповідальності клієнта за те, що з ним відбувається, спонукання його до активності в аналізі проблеми, у пошуку виходу з кризи.
Нарешті, для консультанта дуже важливо не вступати з клієнтом у будь-які особисті стосунки. Цей принцип означає, що психологові слід уникати як встановлення дружніх взаємин із клієнтами, так і надання психологічної допомоги своїм друзям чи родичам. Як зазначає Ю. Альошина, у протилежному випадку консультант і клієнт починають задовольняти ті чи інші потреби й бажання одне одного, і консультант вже не може зберегти об'єктивну і відсторонену позицію, необхідну для ефективного розв'язання проблем клієнта.
Принципи психологічної допомоги визначають позицію психолога-консультанта стосовно клієнта, тобто уявлення про мету й завдання роботи, стиль стосунків із клієнтом, етику консультування.
Існує три варіанти позиції консультанта: позиція «зверху», коли сильний, мудрий, досвідчений консультант, так би мовити, простягає руку допомоги слабкому, дезадаптованому, недосвідченому клієнтові; позиція «на рівних», яка передбачає зняття дистанції між консультантом і клієнтом, їх взаємну відвертість, обмін особистісними проблемами і надає консультації характеру буденної розмови; позиція «радника», за якої консультант виступає як особа, більш компетентна в проблемі клієнта, що допомагає йому розібратися в ній, знайти шляхи подолання труднощів. Якщо дотримуватися вищенаведених принципів психологічної допомоги, остання позиція видається найбільш адекватною. В етичному плані вона характеризується відсутністю оцінок, відмовою від прямого виховного тиску, намаганням створити атмосферу довіри, доброзичливості, співчуття.
Деякі суттєві характеристики психологічного консультування (розв'язувані проблеми, форми роботи, її тривалість та ін.) доцільно розглядати під час виділення й опису його видів. Ці види можна розрізнити за: а) тривалістю роботи (разова консультація, нетривале консультування, середньотривале консультування); б) орієнтованістю допомоги (на дорослого, дитину, сім'ю, батьків, учителів тощо); в) характером допомоги (просвітницько-рекомендаційна, діагностична, власне психологічна). У реальній практиці перелічені видові ознаки тісно пов'язані між собою: тривалість роботи, її зорієнтованість дуже часто залежать від характеру допомоги, який у свою чергу визначається особливостями проблеми клієнта. Тому опис видів психологічного консультування доцільно здійснювати, взявши за основу якусь одну з ознак. У даному випадку такою ознакою виступить тривалість роботи.
Розгляд видів психологічного консультування за тривалістю роботи розпочнемо з такої довідки: за нашими даними, із загального числа звертань приблизно 35% припадають на консультації, які включають одну-дві зустрічі, 40% — на такі, що включають три-сім зустрічей, і лише в 10% випадків зустрічі тривають протягом року. Як бачимо, досить значну частину випадків психологічної допомоги становить разове та нетривале консультування. Це пояснюється не стільки професійними потребами, скільки особливостями клієнтів, котрі не мають культуральних стереотипів, які б спонукали їх до тривалої регулярної роботи з психологом, спрямованої на глибоку перебудову їхнього внутрішнього світу. Отож наші фахівці мають бути готовими до проведення консультативної роботи в досить стислі строки.
Разова консультація. Вона проводиться у випадках, коли більш тривала робота з людиною з якихось причин виявляється недоцільною або неможливою. Тривалість консультації — 45—60 хвилин.
Така консультація відбувається, по-перше, тоді, коли клієнт звернувся до психологічної служби помилково, оскільки йому насправді потрібна медична, юридична чи соціальна допомога. Наприклад, у межах шкільної психологічної служби подібні ситуації виникають, коли психолог самостійно або внаслідок звернення вчителя, батьків виявляє в дитини наявність інтелектуального зниження, відхилень у мовленні чи поведінці, що можуть бути зумовлені нервовими або психічними розладами. Після докладної бесіди і, при потребі, обстеження клієнта психолог направляє його до відповідного спеціаліста (дефектолога, психіатра, юриста і т. д.), роз'яснивши йому чи його близьким характер необхідної допомоги.
По-друге, разова консультація проводиться у випадках, коли психолог інформує клієнта з тих чи інших питань, що належать до його компетенції (наприклад, знайомить учителів або батьків з віковими особливостями дітей, з індивідуальними особливостями конкретного учня; консультує підлітків і юнаків (після відповідної діагностики) з питань, пов'язаних із самовизначенням, професійною орієнтацією. Такі консультації можуть бути як індивідуальними, так і груповими.
По-третє, разова консультація може мати місце тоді, коли клієнт звертається до психолога за підтримкою рішення, яке він збирається прийняти з приводу певної життєвої ситуації.
Нарешті, по-четверте, єдина зустріч з клієнтом відбувається у випадках, коли він з якихось причин (віддаленість району, мешкання в іншому місті тощо) не може прийти до психолога повторно, хоча за характером його проблеми така зустріч була б бажаною.
На останніх двох випадках слід зупинитися докладніше, оскільки вони, на відміну від попередніх, потребують не стільки просвітницько-рекомендаційної, скільки власне психологічної роботи, а консультант діє в умовах дефіциту інформації та часу. Що ж має встигнути зробити психолог у таких ситуаціях? У літературі найчастіше описується такий алгоритм дій:
1) встановлення контакту з клієнтом через створення відповідного психологічного клімату;
2) визначення справжньої проблеми клієнта, його орієнтації в ній, спільне чітке її формулювання;
3) визначення мети клієнта, його можливостей в її досягненні, обговорення позитивних способів дій;
4) вироблення альтернативних варіантів поведінки;
5) узагальнення психологом результатів взаємодії з клієнтом, мотивування його на втілення прийнятого рішення у життя.
Зрозуміло, що, проводячи разову зустріч, психолог має керуватися вказаними завданнями психологічного консультування: уважно вислухати клієнта, розширити його уявлення про себе і свою життєву ситуацію, допомогти йому усвідомити власну відповідальність за те, що з ним відбувається.
Взагалі слід сказати, що разова консультація — дуже відповідальний вид психологічної допомоги. Психолог мусить працювати, не знаючи докладно ні обставин життя клієнта, ні справжньої його мотивації стосовно тих чи інших дій, ні значення цих дій для нього та його оточення.
Наприклад, до консультації звертається жінка 27—30 років з проханням порадити, чи може вона дозволити собі народити дитину, хоча й незаміжня, але зустрічається з чоловіком, який має сім'ю. Психолог, поговоривши з жінкою і пересвідчившись у високій мотивації до цього вчинку, підтримує її рішення народити маля. А далі може з'ясуватися, що жінка, сама того не усвідомлюючи до кінця, народжує дитину не стільки заради неї самої, скільки заради того, щоб спробувати відірвати свого коханого від сім'ї, яку він любить і зовсім не збирається залишати. Отож, не маючи змоги під час єдиної зустрічі розкрити всі ті обставини, психолог підгримує жінку у психологічно хибному для неї та інших рішенні.
Таким чином, проведення разової консультації вимагає від психолога надзвичайної спостережливості, проникливості, обережності, взагалі високого професіоналізму.
Нетривале консультування. Цей вид психологічної допомоги здійснюється протягом трьох-чотирьох зустрічей, кожна з яких триває приблизно годину.
Типовим варіантом такої роботи є випадки, коли клієнт потребує консультації просвітницько-рекомендаційного або діагностичного характеру. Досвід показує, що такі консультації проводяться переважно для молодих людей, що збираються брати шлюб; молодих сімей, які переживають перші труднощі в подружньому житті; батьків, котрі відчувають безпорадність у вихованні дітей; для підлітків і юнаків, які бажають краще пізнати себе, визначитися професійно. У всіх цих випадках консультування будується на основі психодіагностичного обстеження клієнта, а інколи й оточуючих його осіб. Так, коли мова йде про консультування з приводу труднощів у сімейному житті, бажано обстежити не лише чоловіка або жінку, що звернулися до консультації, а й іншого члена подружжя; у випадку консультування батьківсько-дитячих стосунків обстежують дитину, батьків, а подекуди й інших членів сім'ї.
Розглянемо послідовність дій психолога під час такого консультування.
1. Короткий контакт із клієнтом під час запису.
Запис на прийом до психолога, коли йдеться про стаціонарну психологічну консультацію, як правило, здійснюється секретарем-регістратором. Але в деяких випадках, наприклад в школі, це виконує сам психолог або соціальний працівник. Тоді вже під час запису в консультанта і клієнта складається певне враження одне про одного, починають встановлюватися певні взаємовідносини. Дуже важливо, щоб уже на цьому етапі клієнт відчував довіру і прихильність до психолога, зміцнив свою мотивацію стосовно консультації. Під час запису інколи буває необхідно також роз'яснити клієнтові характер психологічного консультування, його завдання й можливості. Нарешті, у деяких випадках запис на консультацію використовують для опитування клієнтів, вручення їм спеціальних анкет, заповнення яких удома допомагає краще підготуватися до зустрічі з консультантом.
2 Перша зустріч з клієнтом.
Під час першої зустрічі відбувається вже ґрунтовне знайомство з клієнтом. Він викладає свої скарги, причини звертання до консультації, свої очікування стосовно неї. Завданнями консультанта є, по-перше, встановлення психологічного контакту з клієнтом, по-друге, первинна діагностика, тобто складання враження про клієнта на основі аналізу його вербальної та невербальної поведінки й характеру спілкування з консультантом. Унаслідок діагностичного орієнтування психолог здійснює диференціацію клієнтів (визначає, чи зможе він сам надати допомогу конкретному клієнтові, чи його слід направити до іншого спеціаліста і якого саме), а також будує перші гіпотези щодо характеру проблеми клієнта й обирає напрям подальшої діагностичної роботи.
3. Психодіагностичне обстеження клієнта.
Результати первинної діагностики можуть висунути перед психологом завдання подальшої спеціальної діагностики особистості клієнта (або діагностики членів його сім'ї, їх міжособистісних взаємин, спілкування, взаємодії і т. д.). З великого й різноманітного кола методичних засобів, що є в розпорядженні сучасної психології, консультант має вибрати ті, що найбільше відповідають специфічним завданням обстеження конкретного клієнта. При цьому консультант повинен ураховувати, що: недоцільно застосовувати великий набір методик, оскільки це ускладнює усвідомлення й узагальнення отриманої інформації; небажано застосовувати громіздкі за обсягом і часом проведення методики, оскільки це може викликати в клієнта лише втому й роздратування.
4. Заключна зустріч.
Під час такої зустрічі проводиться бесіда за результатами обстеження, під час якої обговорюється загальний психічний стан клієнта, виявлені труднощі та їхні причини, прогнозуються варіанти подальшого розвитку особистості клієнта, його стосунків з оточуючими, розкриваються умови, за яких цей розвиток може набути оптимальних форм. Іншими словами, предметом бесіди є психологічний діагноз, що відображає рівень актуального розвитку клієнта, і прогнозування цього розвитку.
Завдання психолога на заключній зустрічі такі:
підтримка психологічного контакту з клієнтом, довірливих, відвертих взаємостосунків;
залучення клієнта до співпраці, активності в обговоренні його проблем, їхніх причин, альтернативних варіантів розвитку його особистості та взаємостосунків з оточуючими;
спільне вироблення програми дій, виконання якої сприятиме як профілактиці, так і подоланню негативних тенденцій і труднощів у розвитку. Просвітницька інформація та рекомендації психолога мають органічно вплітатися в контекст спільного обговорення системи заходів;
мотивування клієнта на виконання розробленої програми, підтримка його віри в себе, в успіх своїх зусиль.
Наведемо типовий приклад психологічного консультування просвітницько-рекомендаційного характеру.
До консультації звернулася мати 8-річного Максима Н. Основним моментом її запиту було прохання допомогти розібратися, чому син із деяких пір почав її обманювати, хитрувати. Мати вважала, що слід якомога раніше покласти край таким діям, оскільки надалі це може стати згубною звичкою.
При першій зустрічі була проведена детальна розмова з матір'ю. З'ясувалося, що Максим був узятий батьками з дитячого будинку у віці одного року. Спочатку він був дуже нервовий, хворобливий, майже до трьох років не розмовляв. У дошкільному віці став спокійніший, у дитсадок ходив з п'яти років, з дітьми контактував добре. Ідучи в школу, умів трошки читати, але не писав. Зараз вчиться непогано. Батько, за словами матері, піклується про сина, але буває з ним мало, оскільки багато працює. Мати теж працює, причому на відповідальній роботі. Отже, хлопчик найчастіше буває вдома сам, найбільше любить дивитися телевізор, нічим іншим особливо не захоплюється. Батьки ставляться до Максима вимогливо, особливо не пестять. Обманює і хитрує Максим в основному тоді, коли йдеться про школу, його стосунки з учителями, однокласниками. У розмові мати неодноразово поверталася до обставин, за яких вона взяла хлопчика з дитячого будинку, висловлювала занепокоєння, чи не проявляється в його поведінці погана спадковість.
На наступній зустрічі було проведене психологічне обстеження хлопчика. Бесіда з матір'ю дала психологові підстави сумніватися, чи все так гарно в Максима з навчанням, як то вважають батьки. Крім того, виникло припущення, що в хлопчика можуть бути переживання, пов'язані із сім'єю, своїм місцем у ній, стосунками з матір'ю і батьком. Тому для діагностичного обстеження були вибрані методика диференційованої діагностики інтелектуального розвитку дітей (Н. Стадненко), а також методика «Малюнок сім’ї». Хлопчик почав виконувати завдання, коли з ним уже був установлений контакт, і досить непогано призвичаївся до нової обстановки, але при тому помітно нервував, виявляв невпевненість і головне — дуже швидко втомлювався. У Максима виявилися труднощі з узагальненнями, просторовою орієнтацією, запасом лексики, що свідчило про серйозні проблеми, з якими він, очевидно, стикається в навчанні. Результати виконання «Малюнка сім'ї» засвідчили явну незадоволеність основних психологічних потреб у сім'ї, зокрема потреби в близьких емоційних контактах.
Певне обстеження пройшла й мати, зокрема, їй був запропонований тест-опитувальник батьківського ставлення (А. Варга, В. Столін). Виявилося, що її батьківська позиція близька до авторитарної гілерсоціалізадії, коли від дитини вимагають беззаперечної слухняності, дисципліни, соціальних успіхів, суворо карають за будь-яку провину.
На заключній зустрічі, яка проводилася з матір'ю (батько не зміг прийти), були обговорені результати обстеження. Для матері було цілковитою несподіванкою дізнатися, що інтелектуальний розвиток сина зовсім не такий високий, як їй здавалося, і що він, напевно, відчуває труднощі в навчанні. Такою ж несподіванкою було для неї почути, що хлопчикові вдома бракує любові, ласки, що він відчуває себе відчуженим, невключеним у сім'ю. Психолог пояснив матері, що хитрощі й обмани хлопчика можуть бути викликані тим, що, з одного боку, він дорожить батьками, любить їх, хоче, щоб вони його теж любили, при цьому знає, що вдома його найбільше хвалять за успіхи в школі, а з другого — йому стає дедалі важче вчитися на «5» і «4». Отже, щоб мати не сердилася, її краще обдурити (заховати щоденник, не сказати про батьківські збори і т. д.). Обговорювалися з матір'ю і причини труднощів у навчанні Максима, і S батьківська позиція. Врешті-решт дійшли висновку: якщо ситуація не зміниться, то труднощі хлопчика як у навчанні, так і в стосунках з батьками будуть наростати.
Матері було рекомендовано, по-перше, змінити свою тактику стосовно навчання Максима: менше вимагати, а більше допомагати, змінити режим праці й відпочинку, не допускати надмірної втоми, не форсувати його успіхи. При цьому має бути постійний контакт з учителями, аби допомога хлопчикові надходила з різних боків. По-друге, і мати, і тато повинні більше бути з хлопчиком, дати йому відчути їхню любов, упевнити його, що вони люблять його таким, яким він е, а не за якісь особливі успіхи. Під час нетривалого консультування може здійснюватися також допомога людям у нормалізації їхніх міжособистісних стосунків. Таке консультування може бути зорієнтоване на батьків, що переживають труднощі у взаєминах з дітьми, особливо підлітками та юнаками; на підлітків і юнаків, що відчувають складнощі у контактах з дорослими та однолітками; на дорослу людину, яка мас проблеми у спілкуванні; на подружню пару, що переживає різного роду конфлікти, складнощі у спілкуванні, проблеми, пов'язані зі зрадою, розлученням тощо.
Усі ці випадки потребують допомоги, яка має власне психологічний характер, тобто пов'язана із корекцією установок, ставлень, поведінки клієнта і здійснюється через певним чином структурований процес спілкування між клієнтом і консультантом.
На відміну від разової консультації під час нетривалого консультування психолог має можливість докладніше зупинитися на кожному з етапів роботи, зустрітися з іншими учасниками конфлікту, застосувати ширший репертуар засобів психологічного впливу. До останнього належать, зокрема, тестування клієнта з метою виявити ресурси його особистості, сфокусувати увагу на його можливостях; використання чітко спланованих і зорієнтованих на проблему клієнта домашніх завдань; організація дискусій з приводу проблеми відповідальності клієнта, його розуміння себе і власної поведінки, здійснення ним конкретних дій для зміни ситуації; застосування спеціальних технік, запозичених із арсеналу психотерапії і спрямованих на поглиблення процесу консультування («Експериментальний діалог», «Скульптура сім'ї» тощо).
Послідовність дій психолога під час цього виду консультування може мати такий схематичний вигляд.
1. Первинний прийом.
Характеризуючи консультування просвітницько-рекомендаційного характеру, ми говорили про завдання психолога під час контакту з клієнтом у ході запису і першої зустрічі. Фактично ці завдання залишаються актуальними і для консультування власне психологічного характеру. Однак тепер психолог орієнтується не на діагностичне обстеження клієнта (хоча й це може відбуватися під час консультування), а на більш повне осмислення його труднощів та їх подолання через включення самого клієнта в активну роботу з самопізнання й побудови конструктивних висновків. Конкретно це може виглядати так:
здійснивши протягом годинної роботи з клієнтом необхідний обсяг дій (вислуховування клієнта, визначення проблеми, здійснення певного корекційного впливу і т. п.) і пересвідчившись, що клієнт бажає продовжити зустрічі з приводу обговорюваної ситуації, психолог разом із клієнтом визначається стосовно цілей і завдань подальшої роботи й пропонує клієнтові до наступної зустрічі виконати домашнє завдання, зміст якого відповідає його проблемі.
2. Подальша робота з клієнтом.
Під час наступних зустрічей (їх може бути дві-три, а у разі сімейного консультування — до п'яти-шести) розглядаються виконані домашні завдання з тим, аби краще зрозуміти, що саме робить клієнт для існування своїх труднощів; застосовуються спеціальні вправи й завдання, спрямовані на прояснення почуттів і переживань клієнта, а отже, на глибше розуміння ним себе і власної поведінки; обговорюються і програються можливі альтернативні варіанти поведінки клієнта у стосунках з оточуючими людьми.
Усі ці та інші засоби впливу, які може використовувати на повторних зустрічах психолог-консультант з огляду на проблему клієнта та особливості його особистості, мають на меті:
якомога повнішу реалізацію загальних завдань психологічного консультування (вислуховування клієнта і надання йому емоційної підтримки; орієнтація його на прийняття відповідальності за свою життєву ситуацію; розширення його уявлень про себе і оточуючих людей);
через реалізацію цих завдань — підвищення готовності клієнта до змін своєї поведінки;
ґрунтовну підготовку його до цих змін через планування не лише стратегічних шляхів, а й негайних конкретних кроків.
3. Завершення роботи.
Заключний етап роботи з клієнтом може організовуватись або як окремий епізод однієї з робочих зустрічей, або як спеціальна окрема зустріч. У будь-якому випадку завершальний етап має містити в собі два моменти:
а) психолог підбиває загальний підсумок усієї роботи з клієнтом, акцентуючи увагу на її основних аспектах, прийнятих рішеннях, досягненнях клієнта (якщо такі є), мотивує його на подальші кроки;
б) психолог дає зрозуміти, що він завжди відкритий для нових зустрічей з клієнтом, якщо в останнього виникне в цьому потреба.
Наведемо приклад нетривалого консультування власне психологічного характеру.
До психолога звернулася молода жінка, Людмила Я. з проханням допомогти їй налагодити стосунки з колегами. Під час першої зустрічі з'ясувалося, що Людмила працює лікарем, і конфлікт на роботі останнім часом так загострився, що це стало негативно позначатись на стосунках Людмили з пацієнтами. Людмила розповіла, що вона — людина вимоглива, до роботи ставиться сумлінно і не терпить, коли хтось нехтує своїми обов'язками, працює не так, як, на її погляд, має працювати лікар, особливо коли він обіймає відповідальну посаду. Зважаючи на це, Людмила зайняла активну негативну позицію стосовно завідувача відділенням, у якому вона працює, але ніхто зколег її не підтримав, крім того, взаємини з ними теж погіршились. Узагалі Людмилі це було б байдуже, оскільки й завідувачка, і більшість колег — люди «недалекі, нецікаві, безпринципні», але вона з деяких причин дорожить своїм місцем роботи і не хотіла б його міняти. Отже, потрібно якось розв'язувати проблему.
На прохання психолога Людмила описала декілька конкретних ситуацій, у яких проявились її стосунки із завідувачем. Психолога цікавило: що саме відбулося і де, як розгорталися події, як вони набрали негативного характеру, хто що говорив, що відчувала Людмила і що, на її думку, відчувала інша сторона, як закінчилася ситуація, які наслідки вона мала. Обговорення ситуацій дало психологові підставу припустити, що основні причини труднощів Людмили полягають у завищених вимогах до оточуючих і в заниженому критичному ставленні до себе, що поєднується з ідеєю своєї значущості, яка, мовляв, не визнається іншими людьми. Подальша робота з Людмилою полягала й обговоренні з нею цих припущень, їх доведенні через простеження повторюваності однакових схем її поведінки в різних ситуаціях, у підкресленні суперечностей у її розповіді, у розгляді обставин, що склалися, під різними кутами зору і т. д. унаслідок вдалося дещо змінити бачення Людмилою своєї ситуації, оцінку нею своєї ролі в ній і своєї відповідальності за те, що відбулося. Подальший корекційний вплив на даному етапі роботи здійснювався через визначення й обговорення ідеалу Людмили, тобто взірця у спілкуванні, якому вона б хотіла наслідувати, її можливостей у досягненні цього ідеалу, а також альтернативних варіантів поведінки в подібних ситуаціях.
Наприкінці зустрічі Людмила висловила бажання продовжити роботу з психологом, аби краще розібратись у собі і, головне, разоміз психологом намітити конкретні кроки виходу із ситуації. До наступної зустрічі клієнтці було запропоновано виконати таке домашнє завдання:
письмово фіксувати всі неприємні ситуації, які виникали на роботі за тиждень; поміркувати над ними, аналізуючи за схемою, що була застосована до розгляду конкретних ситуацій під час консультації.
Друга зустріч із Людмилою розпочалася з аналізу домашнього завдання. Основна увага психолога була приділена уточненню емоційних переживань клієнтки під час сутичок з колегами, аби з'ясувати, що саме штовхає Людмилу на конфлікт, які її потреби задовольняються таким спілкуванням. З'ясувавши, що головною з таких потреб є потреба у визнанні, психолог далі організував обговорення питання про те, які існують позитивні способи задоволення цієї потреби і які з них прийнятні для Людмили в даній ситуації. Спільними зусиллями була розроблена стратегія налагодження контактів у колективі і запланований (з розігруванням у ролях) перший крок її реалізації — розмова з колегою, що має значний вплив у колективі і, як здається Людмилі, ставиться до неї менш вороже, ніж інші.
Третя (і остання) зустріч була присвячена аналізу розмови з колегою та її результатів (як виявилося, позитивних), а також плануванню наступних кроків. При цьому значна увага була зосереджена на пріоритетах Людмили, саме які й визначатимуть її мотивацію до зміни звичних способів реагування, без чого ці кроки будуть неможливими.
Наприкінці зустрічі були підбиті підсумки всієї роботи, Людмилі була рекомендована деяка література з проблеми спілкування, обіцяні (при потребі) нові зустрічі.
Середньотривале консультування. Цей вид психологічної допомоги включає 10—15 зустрічей. Як правило, продовження зустрічей з клієнтом і перехід від нетривалого консультування до середньотривалого і далі означають, що розпочинається глибша психокорекційна чи психотерапевтична робота з людиною (групою). Про особливості такої роботи йтиметься далі.