Типові інтереси у соціальній роботі та шляхи їх узгодження й гармонізації
ТЕМА 5. МОРАЛЬНІ НОРМИ В СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ
Література
Запитання і завдання
1. Розкрийте зміст понять “закон”, “закономірність”, “принцип”, “правило”, “стандарт”, а також логічні взаємозвязки між цими поняттями. 2. В яких офіційних документах відображені міжнародні й українські етичні принципи і стандарти соціальної роботи? Коли й де вони були ухвалені? 3. Розкрийте зміст міжнародних та українських етичних принципів і стандартів соціальної роботи. У чому їх спільність і відмінності? 4. Розкрийте сутність “золотого правила моралі”. Яке його значення для етики соціальної роботи? 5. Проаналізуйте найважливіші принципи етики соціальної роботи.
2. Етика соціальної роботи: принципи і стандарти // Соціальна політика і соціальна робота. – 1998. – № 4. – С. 67 – 75.
3. Етичний кодекс спеціалістів із соціальної po6оти України // Соціальна політика і соціальна робота. – 2003. – № 1. – С. 16 – 22.
6. Лукас Д., Васильченко О. Етичні принципи та цінності соціальної роботи // Соціальна робота в Україні: перші кроки / За ред. Полтавця В. І. – К.: КМ Академія, 2000. – С. 33 – 34.
8. Парслоу Ф. Ценности социальной работы // Что такое социальная работа? – К. – Амстердам, 1996.
Соціальна робота як професійна діяльність супроводжується зіткненням типових інтересів і виникненням характерних для неї суперечностей. Ці суперечності обумовлені цілями, змістом, методами й організацією системи соціального захисту, її місцем у системі суспільних відносин, всією сукупністю й характером суспільних відносин, що визначають моральну атмосферу в суспільстві. Сам процес соціальної роботи завжди є сукупністю об'єктивно обумовлених інтересів його учасників. Основні види інтересів, представлених у соціальній роботі, можуть бути об'єднані в п'ять груп.
1. Особисті інтереси соціального працівника. Вони проявляються в прагненні при менших витратах домогтися кращих результатів, у прагненні до поліпшення умов праці, його належної регламентації й справедливої оплати, рятуванню від зайвих, не властивих соціальному працівникові обов'язків, у виборі такої кількості і якості праці, що давало б людині максимальне задоволення й можливість повного самовираження й самореалізації в професійній діяльності й забезпечувало б умови для його професійного й кваліфікаційного росту, а отже, підвищення соціального статусу.
2. Інтереси клієнта соціальної служби. Клієнт прагне максимально, за допомогою соціальної служби й конкретного соціального працівника, реалізувати свої інтереси, які можуть бути в загальному виді сформульоване як поліпшення умов життєдіяльності, підвищення якості життя, досягнення поваги з боку навколишніх і самоповаги, достоїнства. При цьому він намагається, іноді неусвідомлено, прикласти мінімум зусиль до реалізації власних же інтересів, переклавши свої турботи на плечі соціального працівника, і одержати бажані блага в повному обсязі.
3. Інтереси соціального оточення клієнта можуть бути виділені в окрему групу інтересів, оскільки вони не завжди збігаються з інтересами клієнта соціальної служби. Так наприклад, родичі клієнта можуть уявляти собі кінцевий результат діяльності соціального працівника інакше, ніж бачать це і соціальний працівник, і його клієнт. Причину такої розбіжності інтересів варто шукати в тому, що соціальне оточення клієнта соціальної служби може вбачати в діях соціального працівника можливість реалізації власних інтересів, які не спрямовані на забезпечення благополуччя клієнта (наприклад, позбутися від обридлої турботи по догляду за старим або хворим, одержати на підставі заповіту його майно і т.п.).
4. Інтереси професійної групи соціальних працівників. Ці інтереси проявляються в діях, спрямованих на підвищення престижу професії, створення сприятливих умов для функціонування й розвитку соціальної роботи, – розвитку мережі соціальних служб, системи підготовки, перепідготовки кадрів і підвищення їхньої кваліфікації, стабільності трудових колективів і відносин з ними, створенні обстановки взаєморозуміння й співробітництва як усередині професійної групи, так і з зовнішніми організаціями, розробці й впровадженні нових форм і методів роботи, збільшенні й обміні накопиченим досвідом.
5. Інтереси суспільства. Інтереси суспільства полягають у досягненні стабільної обстановки в державі на основі гармонізації інтересів різних груп і прошарків суспільства, у наданні професійної високоефективної допомоги громадянам, обмеженим через різні причини у їхніх можливостях, у вирівнюванні можливостей громадян у реалізації їхніх основних прав, в активізації особистісного потенціалу кожного індивіда. Ці інтереси суспільство прагне реалізувати з найменшими витратами всіх видів ресурсів.
При реалізації цих п'яти груп інтересів завдання соціальної роботи полягає в тому, щоб не допустити антагонізму між ними так само як і використання інтересів однієї групи як інструмент реалізації інтересів інших груп. Так наприклад, турбота соціальних працівників про підвищення престижу професії, що реалізується завдяки розвитку системи соціального захисту, не тільки не суперечить інтересам окремих соціальних працівників, клієнтів і суспільства, а навпаки, доповнює їх: маючи можливість вибрати профільну соціальну службу, клієнт збільшує ймовірність одержання кваліфікованих послуг; держава й суспільство за допомогою розвитку мережі соціальних служб можуть забезпечити більше широке охоплення різних категорій населення соціальними послугами; соціальний працівник може в середині системи реалізувати свої сутнісні інтереси і передати вирішення питань, невластивих йому і його службі, своїм колегам.
Працюючи безпосередньо із клієнтом, соціальний працівник відносно вільний у своїх діях, однак це не означає, що суспільству байдуже, як він користується своєю волею, який інтерес він вибирає в визначальним. Суть соціальної роботи полягає не тільки в тому, щоб розв’язати наявну суперечність, але й у тому, щоб вирішуючи цю суперечність, здійснити акт соціальної справедливості й доцільності. Саме така постановка питання робить етичні норми соціальної роботи й специфічними, і доцільними.
Однак найбільш складним для вирішення є питання про співвідношення інтересів клієнта соціальної служби й суспільства.
У теорії й практиці соціальної роботи постійно обговорюється питання, що в професійній діяльності може бути пріоритетом – інтереси клієнта, які соціальний працівник представляє від його імені перед суспільством, чи інтереси суспільства, від чийого імені виступає соціальний працівник як державний чиновник?
Відповіді на це питання може бути три.
1. Інтереси держави й суспільства вище інтересів окремої людини, в даному випадку – клієнта соціальної служби. За даних умов повторюється ситуація, що мала місце на терені колишньої Російської імперії впродовж століть. Релігія стверджувала людині, що вона – раб Божий, що будь–яка влада – від Бога, отже, залишалося тільки одне: приймати соціальну дійсність як даність, страждати й терпіти, сподіваючись на щастя в потойбічному існуванні, оскільки в земному житті людина була не в змозі й, більше того, не вправі що–небудь міняти. Мало що змінилося стосовно відношення до людини в період радянської влади. Інтереси особистості були повністю підлеглі інтересам суспільства й держави, окрема людина, незважаючи на гасла, нічого не значила, її інтересами постійно жертвували в ім'я “великої” мети, що ставило перед собою суспільство, – побудова світлого майбутнього. Власне, радянська концепція побудови нового суспільства мало чим відрізнялася від релігійної християнської: людина могла розраховувати, що за її працю нагорода буде в далекому майбутньому – правда, не особисто їй і не в потойбічному світі, а її нащадкам на землі.
Перебуваючи в таких умовах, людина немов би розчиняється в загальній масі, стає незначним “Гвинтиком” у великій державній машині; вона засвоює думку, що від неї нічого не залежить і їй не слід очікувати блага для себе особисто, тому що людина – ніщо, держава – все. Незважаючи на всі гуманістичні гасла, була забута істина, що “відкрили” ще гуманісти XІV століття – людина має право бути щасливою тут і зараз, а не в неозоро далекому майбутньому. Такий світогляд, нав'язаний зверху й засвоєний індивідом, породжує психологію соціальної пасивності, відсторонення й відчуження від суспільства. Незважаючи на формальну підпорядкованість інтересів індивіда інтересам держави, в дійсності й державні інтереси зазнають шкоди – пасивність громадян гальмує суспільний розвиток.
У цьому зв'язку можна згадати апологію Т.Гоббса держави-левіафана, інтереси якого вище інтересів особистості і яка заради збереження цивільного миру повинна володіти всієї повнотою неконтрольованої влади, вільної від яких–небудь зобов'язань стосовно закону, етики й моралі. Ж.–Ж.Руссо розвинув концепцію Т.Гоббса, проголосивши народ абсолютним сувереном, а рішення, прийняті від його імені виборними представниками, – правильними завжди.
Однак історична практика показує, що навіть якщо в умовах представницької демократії рішення приймаються від імені народу, це зовсім не означає, що вони приймаються в інтересах народу, тобто більшості.
Стосовно ж соціальної роботи в нашій країні в сучасних соціально–економічних умовах пріоритет державних і суспільних інтересів означає, що інтереси клієнта соціальної служби можуть значною мірою ігноруватися, хоча громадян, що бідують і потребують соціальної допомоги й підтримки, більшість. У цьому випадку система соціального захисту з інституції, необхідність якої для більшості населення підтверджується самим життям, перетворюється в порожню формальність, що існує лише як ширма, за якої вкривається єдина реальна мета держави – побудова ринкової економіки за всяку ціну. Знову населенню пропонується чекати й терпіти до того часу, коли соціально орієнтований ринок стане реальністю й уможливить одержання благ для всіх громадян. Соціальна ціна реформ, інтереси й долі переважної більшості населення при цьому не враховуються, оскільки, з погляду держави, громадяни мають рівні права, а скористатися можливостями – особиста справа кожного.
2. Інтереси окремого клієнта соціальної служби вище інтересів суспільства. З одного боку, такий підхід дає соціальному працівникові найвищі повноваження для захисту інтересів клієнта, для досягнення його блага, та й клієнт починає в цьому випадку практично відчувати свою високу соціальну значимість, свою цінність для суспільства. Але з іншого боку, виникає закономірне запитання: над чиїми конкретно інтересами підносяться інтереси клієнта соціальної служби? Від кого повинен соціальний працівник захищати клієнта?
Суспільство – це не абстрактність, це люди. Саме від них соціальний працівник, керуючись даним підходом, повинен захищати свого клієнта, вище інтересів інших людей ставити інтереси однієї людини. Суспільство, тобто всіх людей, можна в цьому випадку розглядати як силу, антагоністичну й ворожу клієнтові, чим, власне, й викликана ситуативна необхідність його захисту.
Таку точку зору можна було б підтримати, якби людей, що потребують соціального захисту, було менше. Можна було б стверджувати, що суспільство відстоює власні інтереси, тобто інтереси людей сильних, що вміють постояти за себе. Люди слабкі, що не вміють або неспроможні відстоювати свої інтереси, виявляються в невигідних у порівнянні з середнім громадянином умовах – суспільні стандарти, можливо, об'єктивно й не надто високі, для них виявляються непереборними. Тим самим суспільство немов би протистоїть своїм слабшим членам і відриває їх, чим і викликана необхідність захисту їхніх інтересів, захист їх самих від суспільства, тому що в суспільства, тобто в переважної більшості, необхідності в захисті з боку соціальних служб немає, воно спроможне вирішити свої проблеми самостійно.
Однак в Україні ситуація складається не настільки благополучно, як у наведеному абстрактному прикладі. За підрахунках фахівців, переважна більшість населення (понад 80%) має потребу в тому або іншому ступені соціальної допомоги й підтримки, хоча далеко не всі за нею звертаються й у зв’язку з особистісними причин, і через те, що можливості системи соціального захисту в кризовий період невеликі через недостатнє фінансування; коло клієнтів різко обмежене з об'єктивних причин. У такій ситуації питання про пріоритет інтересів клієнта соціальної служби над інтересами суспільства стає суто риторичним: ми приходимо до парадокса, який полягає в тому, що інтереси одного знедоленого індивіда необхідно поставити вище інтересів мільйонів інших точно таких же знедолених індивідів, тобто людей, що перебувають приблизно в однакових життєвих обставинах, треба, відповідно до вищевідзначеної концепції, протиставити один одному, зіткнувши їхні інтереси. У більше знайомій інтерпретації ця формула звучить так: “людина людині – вовк”, причому соціальний працівник у цій системі відносин виступає як активний поборник формування подібних “вовчих” взаємин у суспільстві й своїми діями руйнує стабільність соціуму.
Займаючи подібну позицію, тобто ставлячи інтереси клієнта над інтересами суспільства без врахування сьогоднішніх українських реалій, соціальний працівник мимоволі сприяє подальшому роз'єднанню людей, розколу суспільства. Більше того, він стає інструментом, що руйнує залишки соціальної справедливості в суспільстві: у даних соціально–економічних умовах, поставивши інтереси свого дійсного клієнта вище інтересів клієнтів потенційних, “схованих”, соціальний працівник повинен усвідомлювати те, що проблеми клієнта можна вирішити тільки за рахунок обмеження інтересів інших індивідів і соціальних груп.
Таким чином, соціальний працівник це тільки практично не може досягти одного з найважливіших завдань соціальної політики й соціальної роботи, що полягає в гармонізації суспільних відносин і зниженні рівня емоційної напруженості в суспільстві, але вже на теоретичному рівні відмовляється від цього, вважаючи пріоритетними інтереси порівняно невеликої групи людей – своїх клієнтів, а не інтереси “схованих” клієнтів.
3. Гармонізація, поєднання інтересів клієнта соціальної служби й суспільства. Такий підхід є оптимальним, тому що він повністю відповідає одній з найважливіших закономірностей соціальної роботи – вирішенню соціальних проблем через особистісні, особистісних – через одиничні. Долучаючись до вирішення проблем клієнта, соціальний працівник не протиставляє його суспільству. Навпаки, у цьому випадку він вбачає в суспільстві надійного союзника, партнера, зацікавленого у вирішенні загальної проблеми, тому що проблеми члена суспільства – це проблеми суспільства.
Ставлення особистості до суспільного блага є критерієм її моральності, але безумовно, вірно й зворотне: відношення суспільства до блага окремої особистості є не менш важливим показником моральності цього суспільства.
Суспільство – це складний соціальний організм, явище якісно іншого порядку, ніж сукупність окремих індивідів.
При розгляді клієнта як члена суспільства, тобто частини цілого, антагонізм між ним і суспільством зникає, причому сполучною ланкою між клієнтом і суспільством у даному конкретному випадку є соціальний працівник. Керуючись у своїй діяльності інтересами як клієнта, так і суспільства, соціальний працівник повинен буде вирішувати надзвичайно складне завдання – надавати допомогу клієнтові не за рахунок інших членів суспільства, а з їхньою допомогою, не за рахунок з інтересів з або суспільства, а максимально задовольняючи інтереси й тих, і інших. В істинно демократичній державі рішення повинні прийматися в інтересах більшості за умови, що раціональні інтереси меншостей також можуть бути реалізовані.
Підхід, спрямований на гармонізацію інтересів соціуму й індивіда, дозволяє соціальному працівникові у своїй практичній діяльності здійснювати стратегію співробітництва із клієнтом, що виключає можливість диктату однієї зі сторін, і найбільш повно реалізуючу права людини у відношенні обох учасників процесу.
Це завдання, безумовно, складне, однак у нинішній соціально–економічній обстановці воно є єдино вірним, оскільки інші підходи ведуть до ще більшого роз'єднання людей, розпаду суспільства на окремі, ворожі одна одній групи, чиї інтереси не представляється можливим погодити, привести до єдності й консенсусу. Саме у зв'язку з існуючою небезпекою розколу суспільства на ворогуючі групи, Етичний кодекс, прийнятий Міжнародною федерацією соціальних працівників, в основних своїх принципах і положеннях вимагає від соціального працівника уміння поєднувати інтереси клієнта й суспільства, гармонізувати їх, а не протиставляти один одному.
Однієї з найважливіших функцій моралі є зміцнення суспільних відносин, що особливо актуально для України на сучасному етапі її розвитку. Здійснення цієї функції стало б неможливим при протиставленні соціальними працівниками інтересів клієнтів і суспільства. Дії соціального працівника і інституції соціальної роботи в цілому, спрямовані на розвал суспільства й ослаблення держави, не тільки глибоко аморальні – вони небезпечні для держави і тому повинні бути повністю вилучені з практики соціальної роботи.
Вирішення проблеми етичної оцінки співставлення інтересів суспільства й клієнта соціальної служби може бути переведене в суто практичну площину. З цих позицій можна розглядати питання про рівні взаємин і спілкування соціального працівника і його клієнта.