Діагностика та лікування

Згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України від 24.11.1994 р. № 295 «Про заходи щодо поліпшення організації та підвищення якості нейрохірургічної допомоги населенню України» всі хворі з гострою ЧМТ, незалежно від її тяжкості, підлягають обстеженню в нейрохірургічних якнайкраще оснащених стаціонарах. За даними обстеження вирішується питання щодо подальшого лікування постраждалих у неврологічному чи нейрохірургічному стаціонарі.

Результати лікування тяжких черепно-мозкових ушкоджень визначаються своєчасністю надання медичної допомоги на догоспітальному етапі, а також своєчасною госпіталізацією хворих у спеціалізовані нейрохірургічні відділення.

Основне завдання догоспітального етапу (якнайшвидше довезти потерпілого із тяжкою ЧМТ живим до стаціонара) виконується здебільшого особами, які не мають елементарної медичної підготовки. За даними проведеного епідеміологічного дослідження у 1983 р. у різних регіонах України на догоспітальному етапі загинуло 7,5 особи на 1000 потерпілих. Цей показник суттєво не змінився. Так, у 1995–1996 рр. на догоспітальному етапі загинули 7,3–7,8 людини на 1000 потерпілих (середні європейські показники — 3–4) із ЧМТ. Основною причиною смерті хворих були несумісні з життям пошкодження головного мозку, а також травматичний шок (співвідношення 1:1).

Суттєве значення має якість надання медичної допомоги на місці пригоди (забезпечення прохідності верхніх дихальних шляхів, зупинка зовнішньої кровотечі, іммобілізація, введення знеболюючих препаратів). B окрузі Сан-Дієго (штат Каліфорнія, США) на фоні неухильного росту чисельності населення показник смертельних наслідків у результаті ЧМТ з 1980 до 1982 р. знизився на 24%, що пов’язують із введенням обов’язкової підготовки водіїв щодо надання первинної медичної допомоги (M.R. Klauber та співавт.).

В Україні потерпілих із гострою ЧМТ, як правило, доставляють у лікувальні заклади, що не мають у штатному розкладі лікаря-нейрохірурга і відповідних інструментальних можливостей для уточнення характеру черепно-мозкового пошкодження. В цілому по Україні в спеціалізовані нейрохірургічні (нейротравматологічні) відділення доставляють лише 1/4 потерпілих із гострою ЧМТ (Є.Г. Педаченко, А.М. Морозов). Переважну більшість хворих, особливо в сільській місцевості (на яку припадає 1/3 всіх ЧМТ), госпіталізують у загальнохірургічні, травматологічні та неврологічні стаціонари.

Такі організаційні проблеми, пов’язані з ЧМТ, характерні для всіх регіонів колишнього Радянського Союзу. За даними Республіканського центру нейрохірургії Узбекистану значну кількість хворих із тяжкою ЧМТ госпіталізують у непрофільні стаціонари, де діагноз, як правило, не встановлюють (М.Х. Кариев). Зазначено, що несприятливі результати лікування зумовлені виникненням тяжких ускладнень і незворотних змін у головному мозку внаслідок неповноцінного надання допомоги у гострий період. Автор вважає доцільним транспортування хворих у спеціалізований центр в умовах проведення штучної вентиляції легенів.

Навіть у містах, які мають розгалужену мережу нейрохірургічних стаціонарів (наприклад, у Москві), велика кількість потерпілих із гострою ЧМТ через різні обставини потрапляють у непрофільні стаціонари, де помилки діагностики внутрішньочерепних гематом досягають 24,1%, а оперативні втручання у 21,5–24,6% випадків проводяться нерадикально (М.С. Гельфенбейн і співавт.). У 1994 р. співробітниками Науково-дослідного інституту невідкладної допомоги імені М.В. Скліфосовського були проведені повторні втручання 46 хворим, які знаходилися у непрофільних стаціонарах. Післяопераційна летальність становила 80%. У 1996 р. вони реоперували 69 потерпілих при летальності 79%.

Аналіз організації медичної допомоги дітям із ЧМТ у Санкт-Петербурзі (Н.А. Гридасова, Э.В. Лебедев) виявив суттєві недоліки. До них, зокрема, належить неякісне обстеження потерпілих у травмпунктах і приймальних відділеннях дитячих лікарень. Чергові лікарі недооцінюють тяжкість стану хворих. Лікарі дитячих закладів, поліклінік, травмпунктів і невідкладної допомоги недостатньо підготовлені з нейротравматології. Були випадки необґрунтованих відмов від госпіталізації, особливо при так званій легкій ЧМТ.

Досягнення в лікуванні тяжкої ЧМТ практично не вплинули на рівень роботи центральних районних лікарень (ЦРЛ) і регіональних непрофільних стаціонарів. Аналіз діяльності 18 травматологічних відділень ЦРЛ Московської області, проведений Московським обласним науково-дослідним клінічним інститутом і Інститутом нейрохірургії імені М.М. Бурденка РАМН (Б.А. Філіппов і співавт.), виявив причини такої ситуації. Умовно їх поділяють на об’єктивні (відсутність КТ, затримки при евакуації потерпілих) та суб’єктивні (ігнорування сучасної класифікації ЧМТ, штучне зниження показників летальності, розбіжності в методиках ведення хворих тощо).

За даними Х.С. Умарової та співавторів, у 21% випадків хворих із травматичним стисненням головного мозку направляють у непрофільні стаціонари. Більшість потерпілих (96,1%) там і помирає.

Результати досліджень, проведених в Удмуртській республіці, переконливо показали, що навіть багатопрофільні центри, розташовані окремо від нейрохірургічних стаціонарів, не можуть досить ефективно вирішувати проблему надання екстреної нейрохірургічної допомоги і лікування при ЧМТ (Ю.М. Гербер і співавт.).

Клініко-епідеміологічні дослідження, проведені у всіх районах Вінницької області за один рік, продемонстрували, що кожен п’ятий виклик лікаря-нейрохірурга ЦРЛ з приводу гострої ЧМТ був необґрунтованим, а кожен десятий виклик з приводу травматичного стиснення головного мозку — запізнілим. Операцію виконували у фазі грубої клінічної декомпенсації (Є.Г. Педаченко і співавт.).

Трагічні наслідки лікування потерпілих із гострою тяжкою ЧМТ у непрофільних стаціонарах дали підстави сформулювати такі заходи надання першої госпітальної допомоги:
• провести рентгенографію черепа, при дорожньо-транспортних пригодах, падіннях із висоти — шийного відділу хребетного стовпа, груднини, таза, за показаннями — трубчастих кісток;
• виключити пневмо- і гемоторакс, внутрішньочеревну кровотечу, пошкодження внутрішніх органів, кісткового скелета;
• нейрохірургічне втручання виконувати лише за життєвими показаннями;
• переводити хворого за відсутності вітальних порушень (6–12 балів за ШКГ) у нейрохірургічний стаціонар у супроводі лікаря-анестезіолога. Останній захід обґрунтований статистично. Ризик розвитку внутрішньочерепної гематоми при переломах кісток черепа при 15 балах за ШКГ становить 1:100, при 9–12 балах — 1:15, при 3–8 балах — 1:8 (G.М. Теаsdalе).

Не викликає сумнівів той факт, що кращих результатів лікування при гострій ЧМТ вдається досягти у спеціалізованих закладах.

Сучасний рівень розвитку медицини та організації невідкладної допомоги зумовив жорсткі умови функціонування відділення, яке приймає хворих із ЧМТ. Обов’язковими умовами є цілодобове чергування лікаря-нейрохірурга і цілодобова можливість проведення комп’ютерної томографії. У разі невиконання цих двох умов відділення не може бути сертифіковане як таке, що надає невідкладну допомогу хворим із ЧМТ.

У ході численних досліджень доведено взаємозв’язок між наслідками тяжкої ЧМТ, що супроводжується стисненням головного мозку, і термінами оперативного втручання. За даними К. Наselberger і співавторів, якщо інтервал часу між розвитком коматозного стану при гострій субдуральній гематомі й хірургічним втручанням перевищив 2 години, летальність збільшується з 45 до 80%, а частка позитивних результатів зменшується з 32 до 4%.

Близько третини летальних наслідків, за даними А. Ramadan і співавторів, припадає на хворих, які після травми були доступні контакту і не повинні були померти. У таких випадках однією з основних причин несприятливого наслідку була пізня діагностика і пізній початок проведення лікувальних заходів.

Успіх лікування хворих із ЧМТ, незалежно від її клінічної форми, полягає у своєчасній діагностиці черепно-мозкового ушкодження.

Згідно з Тимчасовими галузевими уніфікованими стандартами медичних технологій діагностично-лікувального процесу стаціонарної допомоги дорослому населенню в лікувально-профілактичних закладах України (наказ МОЗ України від 27.07.1998 р. № 226) у гострий період ЧМТ визнана необхідність проведення такого діагностичного комплексу: неврологічний та соматичний огляд, КТ (за наявності такої можливості), краніографія, ехоенцефалоскопія, поперекова пункція з визначенням лікворного тиску (за відсутності протипоказань — вітальних порушень). За відсутності можливості проведення КТ з урахуванням показань застосовують церебральну ангіографію та пошукові фрезьові отвори.

За результатами клінічних та діагностичних досліджень виділяють три групи потерпілих:
• ті, що підлягають безумовно консервативному лікуванню (хворі зі струсом та забоєм мозку легкого ступеня, легкою ЧМТ, дифузним аксональним пошкодженням);
• ті, хто безумовно підлягає хірургічному лікуванню (стиснення головного мозку);
• ті, хто потребує інтенсивної терапії (під контролем КТ), за неефективності — хірургічного лікування (вогнищеві забої мозку, деякі внутрішньомозкові крововиливи).

Сучасне встановлення субстрату ЧМТ, прийняття рішення щодо тактики подальшого лікування (хірургічне або нехірургічне) можливо лише у закладах, оснащених комп’ютерними або магнітно-резонансними томографами. За даними Ю.М. Гербера і співавторів, летальність при внутрішньочерепних гематомах в умовах режиму роботи комп’ютерного томографа з 9 до 16 год становила 34%, а при цілодобовій його роботі — 15%. Результати КТ стали основним критерієм визначення лікувальної тактики в кожному конкретному випадку.

За даними Інституту нейрохірургії АМН України у 20–25% випадків смерть хворих зумовлена так званими «новими», або вторинними пошкодженнями мозку, основою розвитку яких є внутрішньочерепна гіпертензія і спазм мозкових судин.

У результаті підвищення внутрішньочерепного тиску знижується церебральний перфузійний тиск, об’ємний мозковий кровоток, зростає ішемія мозку. Ішемічні зміни в головному мозку виявляються при зниженні реґіонарного об’ємного мозкового кровотоку (РОМК) менше 30 мл/100 г за хвилину. При знижені РОМК менше 20 мл/100 г за хвилину відмічаються зміни на електроенцефалограмі, менше 15 мл/100 г на хвилину — зникають викликані стовбурові потенціали, менше 10 мл/100г на хвилину — припиняються метаболічні процеси (V. Zelman та співавт.). Вазоспазм, який розвивається приблизно у 40% хворих із тяжкою ЧМТ, збільшує порушення мозкового кровообігу, що закономірно виникають при травмі, сприяє посиленню гіпоксії та ішемії речовини мозку і, як наслідок, розвитку у 8,9% постраждалих вторинних мозкових інсультів. Виникнення церебрального вазоспазму корелює (43–56%) з наявністю крові в субарахноїдальному просторі, цистернах і речовині мозку.

Основні лікувальні заходи з попередження розвитку вторинних пошкоджень мозку
• Усунення гіпоксії (РаО₂ більше 60 мм рт.ст.).
• Усунення артеріальної гіпотензії (АТ > 90 мм рт.ст., а у хворих на артеріальну гіпертензію — не менше 110–120 мм рт.ст.).
• Усунення тканинної гіпоксії, підтримання адекватного церебрального перфузійного тиску (>70 мм рт.ст.).
• Моніторинг і корекція внутрішньочерепного тиску (не вище 20–25 мм рт.ст.).
• Профілактика і усунення вазоспазму.

Післятравматичний спазм артеріальних судин є однією з головних причин (відмічений у 78% хворих) негативних наслідків травми.

Схематично медикаментозна профілактика вторинних пошкоджень головного мозку полягає у застосуванні інгібіторів протеолізу, антигіпоксантів, антиоксидантів, засобів, що зменшують об’єм тканинної рідини, а також препаратів-антагоністів кальцію. При внутрішньочерепній гіпертензії, яка не піддається корекції, використовують барбітурати (тіопентал натрію).

Немедикаментозна профілактика наростаючої внутрішньочерепної гіпертензії полягає в інтубації хворого з подальшим переведенням його на штучну вентиляцію легенів у режимі помірної гіпервентиляції з моніторингом оксигенації крові. При цьому треба враховувати і небажані ефекти гіпервентиляції — на кожний 1 мм зниження РаСО₂ мозковий кровоток знижується на 3%. При нормальному внутрішньочерепному тиску гіпервентиляція не проводиться.

При наростаючій внутрішньочерепній гіпертензії, гідроцефалії, неефективності медикаментозного лікування накладають вентрикулярний дренаж.

Використання стандартних схем в організації лікувально-діагностичного процесу при черепно-мозковій травмі визначає «гарантованість» лікування. Згідно з даними G.M. Teasdale, впровадження стандартизованих схем діагностики і лікування при травматичних внутрішньочерепних гематомах дозволило знизити летальність з 38 до 23%.

Поняття гарантованості включає три основних фактори: наявність спеціалізованої клініки, відповідного обладнання і підготовлених кадрів; достатньо жорсткі алгоритми діагностичних і лікувальних побудов; відповідне медикаментозне забезпечення.

З метою уніфікації надання медичної допомоги і впровадження в діяльність установ охорони здоров’я сучасних методів діагностики та лікування черепно-мозкової травми, контролю за якістю медичної допомоги наказом МОЗ України від 25.04.2006 р. № 245 впроваджені клінічні протоколи (див. сайт Української асоціації нейрохірургів).

Наполегливе і безперервне заняття з використанням різних засобів лікувальної фізичної культури дає позитивний ефект навіть при найважчих формах черепно-мозкової травми і сприяє поверненню потерпілих до активного соціального життя.

Різноманіття рухових дефектів при черепно-мозковій травмі не дозволяє привести конкретних комплексів ЛФК при кожній формі, тому фахівцеві варто орієнтуватися на засоби лікувальної фізичної культури, використовувані при черепно-мозковій травмі, з застосуванням спеціальних вправ.

Таким чином, можна доповнити, що система лікувально-відновлювальних вправ при ураженнях головного мозку залежить в першу чергу від стану хворого. Спочатку хворі виконують елементарні легкі вправи, а в міру поліпшення стану переходять до складних і надалі, до тренувальних вправ.

Засоби ЛФК використовувані при черепно-мозковій травмі середньої та важкої тяжкості .

Характер вправ ранній (2 - 5 діб). Спеціальні дихальні вправи (пасивні, напівпасивні), лікування положенням. Проміжний (від 5 до 30 діб.) Активна дихальна гімнастика, лікування положенням, загальний масаж, лікувальна гімнастика загальзміцнювального характеру. Спеціальна лікувальна гімнастика пізній (від 1 до 4 міс.).Ортостатична гімнастика загальний та спеціальний масаж, загальнозміцнювальна гімнастика, спеціальна гімнастика. Навчання стоянню та ходьбі, відновлення побутових і трудових навичок. Резидуальний (до 2 років), загальнозміцнювальна і спеціальна гімнастика. Відновлення або компенсація втрачених побутових і трудових навичок, трудотерапія, соціальна орієнтація (підготовка до колишньої або іншої професії).

2.2 Апаратна фізіотерапія

Фізичні методи лікування широко призначаються у відновлювальному періоді черепно-мозкових травм у дітей, при хронічному гіпертензійному синдромі, паралічах і парезах, посттравматичному паркінсонізмі. При рухових порушеннях якомога раніше варто проводити заходи щодо профілактики контрактур, для чого необхідно стежити за укладаннями хворої дитини, рано починати пасивні рухи з переходом на активні, масаж паралізованих кінцівок.

Залежно від тяжкості струсу або забою мозку через кілька днів (4-12) рекомендується електрофорез таких лікарських засобів, як бром, магній, еуфілін за комірковою методикою впливу, а також кальцію йоду по методу Бургипьона. При ураженні окорухового нерва можна рекомендувати електростимуляцію (12-14 процедур). При струсі головного мозку через 2-3 дні після травми застосовується трансцеребрально по Бургиньону електрофорез ноотропного препарату-пірацетама (анод у ділянці очниці) при щільності струму 0,01-0,02 мА/см2 протягом 10 хв, (3 процедури), потім - 0,04-0,05 мА/см2 протягом 15-20 хв, всього 10-12 процедур. Метод є більш ефективним, ніж гальванізація, відбувається зменшення головних болей, слабкості, тяжкості в голові, відновлення інтелектуальних і операторських функцій.

Непоганий ефект від застосування електростимуляції кисті та пальців рук у хворих дітей з геміплегією після черепно-мозкових травм через 6 тижнів і більше.

Електростимуляція розгиначів пальців і кисті проводилася щодня, до 3 разів на день, спочатку в стаціонарі, а потім вдома, що вело до зменшення контрактур. У відновлювальному періоді через 3-4 тижнів після неважкої травми та в пізньому резидуальному періоді при відсутності прогредієнтного проходження рекомендується УФО хребта окремими полями (3 поля),кожне поле опромінюють 3-4 рази 4-5 біодозами, щодня або через день.

При перевазі вегетативних, судинних і обмінних порушень рекомендується УФО коміркової зони (3-4 біодози), а також електрофорез новокаїну в чергуванні з магнієм. Показаний також електрофорез брому по глазнично-потиличній методиці або за методикою загального впливу Вермеля, а також гальванізація по комірковому методу з кальцієм (по Щербаку). На ділянку шийних симпатичних вузлів показане УВЧ в атермичній дозі (по 5-10 хв, на курс 8-10 процедур). Застосовуються імпульсні струми за методикою електросну, частота 10 Гц, сила струму 2-3 ма, тривалість імпульсу 0,2-0,3 мс, по 30-60 хв, на курс 10-15 процедур. При гіпоталамічних проявах рекомендуються ендоназальний електрофорез вітаміну В, кальцію, новокаїну, масаж коміркової зони. При епілепсії показане загальне УФО (і хребет еритемними дозами), електрофорез йоду, кальцію за комірковою методикою, назальний електрофорез седуксена, ДДС ділянки шийних симпатичних вузлів, іноді нейрохірургічна допомога. При геміплегії внаслідок черепно-мозкової травми велике значення мають фізичні тренування у вигляді зміцнювальних фізичних вправ, ходьби, вправ на тренажерах.

При рухових порушеннях у дітей важливо використовувати лікувальну гімнастику,особливо в теплій ванні, басейні, масаж, електрофорез брому або йоду по глазнично - потиличній або лобово - потиличній методиці або електрофорез йоду в ділянці рубця (щільність струму 0, 03-0,05 мА/см2 по 20-60 хв, щодня, на курс 30 процедур). При болях застосовують місцеву дарсонвалізацію, ДДС на уражені кінцівки - парафін.

При наявності епілептичних припадків, навіть якщо тільки в анамнезі, припадок можна спровокувати. У цих випадках застосовується метод впливу на коміркову ділянку.

Одним з патогенетичних механізмів травми головного мозку є порушення церебрального кровообігу, що супроводжується розвитком гіпоксії. Як показали дослідження, аноксемія в епілептичному вогнищі не розвивається. Навпаки, при цьому виявлене збільшення кровонаповнення. Таким чином, для реалізації епілептичного припадку необхідні достатнє кровопостачання і високий рівень окислювально-відновних процесів.

Розповсюджена гіпоксія мозку не сприяє судомним розрядам та генералізації судомного припадку.

По даним реоенцефалографії, після ДМХ відзначається збільшення кровонаповнення судин головного мозку на стороні ураження, зменшення міжпівкульних асиметрій, поліпшення венозного відтоку. Поряд із цим відбувається поліпшення функціональної лабільності мозкових структур, підвищується амплітуда альфа- і бета хвиль, зменшується амплітуда повільних хвиль, з'являється реакція засвоєння ритму на подразники, на які раніше її не було. Дані УЗП відбивають як правило збільшення колатерального кровообігу та лінійної швидкості кровотоку по очно-ямкових артеріях, поява перетікання по передніх сполучних артеріях. За даними термографії, відзначається зменшення термоасимметрії в ділянці обличча та голови.

При впливі ж ДМХ на коміркову ділянку досить добре виражене кровопостачання мозку в ділянці ураження знижувається з підвищенням його в інших системах.

Таким чином, збільшення кровонаповнення при впливі ДМХ на вогнище ураження приводить до ще більшої інтенсивності окислювально- відновлювальних процесів, що можуть провокувати судомні припадки при травмах. У цьому випадку застосування ДМХ на коміркову ділянку більш обґрунтоване. У комплекс лікувальних заходів входить також лікувальна гімнастика, масаж, загальні або місцеві сульфідні ванни, електростимуляція, що підвищує ефективність лікування, сприяє поверненню хворих до праці, до самообслуговування.

При посттравматичному паркінсонізмі рекомендуються всі ті ж заходи, які застосовуються й при постенцефалітичному паркінсонізмі.

Призначаються також хвойні ванни, циркуляторний душ (при астенічному стані та порушенні сну). Застосовують метод електрофореза оксибутирата натрію по глазнично-потиличній методиці, що має седативну, міорелаксаційну дію при черепно-мозковій травмі із синдромом травматичної енцефалопатії та церебрастенії. При неврозоподібному, депрессивно-іпохондричному, психоподібному синдромі внаслідок нейроінфекції, показаний електрофорез оксибутирата натрію за методикою электросну (при силі імпульсного струму до 0,8 мол, частоті імпульсів 5-10-20 Гц, тривалості 0,5 мс) тривалістю 20-40 хв, щодня, протягом 10-12 хв.

У санаторіях хворі із травмами головного мозку лікуються в ранньому, пізньому та резидуальному періодах при регредієнтному проходженні захворювання.[24, с.7]

При перевазі в клінічній картині рухових, вегетативно-судинних і обмінних порушень можна використовувати грязьові аплікації на коміркову ділянку, а також у вигляді «шкарпеток», «рукавичок», на хребет, при епілепсії на тлі протисудомних засобів. Температура лікувальної грязі не повинна бути вище 37-38°С, по 15-20 хв, через день, на курс 10-12 процедур.

Важливим моментом лікування є направлення хворих на санаторно- курортне лікування зі зміною кліматичних умов, з урахуванням метеолабільності диних хворих. У наш час ряд авторів повідомляють про позитивний вплив лікування на приморських і інших курортах (Одеса, Сухумі, Цхал-Тубо, Сочі та інші.). Як відомо, санаторно-курортне лікування впливає на компенсаторні функції мозку та всього організму.

2.3 Гідро та бальнеотерапія

Особливо ефективними у пізній відновлювальний період після черепно-мозкової травми є загальні ванни з додаванням хвойного екстракту при температурі води 36-34°С; тривалість процедури може бути від 10 до 20 хв, щодня або через день, всього 15-20 ванн. Хвойні ванни хворі переносять дуже добре. Вони мають освіжаючу та заспокійливу дію, регулюють дихання, кровообіг і сон. Хворим з вираженими проявами порушення можна призначати ванни з відваром з коріння “Valeriana оffiсinаlis”, при температурі 36-35°C, 12-20 хв, усього 15-20 процедур, вони також мають седативну дію.

Кисневі ванни мають сприятливу дію на функціональний стан нервової системи, усуваючи неприємні суб'єктивні скарги шляхом зниження порога збудливості.

Курсове застосування кисневих ванн може впливати на артеріальний тиск і поліпшити показники гемодинаміки. Контрастні ванни при температурі води в одній ванні (або басейні) 38-42°С, а в іншій - 10-24°С. Починають із занурення хворого в теплу ванну при тривалості 2-3 хв, з наступним переходом у холодну ванну з більшою тривалістю та обов'язковим здійсненням активних рухів. Процедуру повторюють 3-4 рази, закінчуючи прохолодною ванною, всього 15-25 процедур на курс лікування. Контрастні ванни повинні бути строго індивідуалізованими. Їх можна застосовувати в якості, що тренує і загартовує організм дитини зі зниженими адаптаційними можливостями відносно температурного фактора та з метою стимуляції обмінних процесів. Крім того, вони впливають на функціональний стан нервової системи і кровообіг. З метою загального зміцнення та загартовування організму можна застосовувати підводний душовий і підводний щітковий масаж. Позитивну дію у хворих після травми мають різні душі.

Це сильно діючі засоби і застосовуються при прохолодній або мінливій температурі води протягом 2-5 хв. Їхня дія обумовлюється температурними та механічними факторами.

Позитивно впливають: дощовий душ при температурі. 34-32°С, 2-3 хв, щодня; циркуляторний душ або душ Шарко з поступовим зниженням температури; води до 20°С і збільшенням тиску до 2 атм (до 4 - для душу Шарко) до кінця лікування. Можна рекомендувати веєрободібний або циркулярний душ.

Бальнеотерапія має широке застосування у відновлювальний період. Дуже позитивно на стан дитини впливає застосовування помірковано термічні (37-36°С) бальнеопроцедури, у деяких випадках більш прохолодні ванни(33-31°С).

Води індиферентної температури мають сприятливу дію на нервову систему та організм в цілому. Вуглекислі ванни, діють збудливо на нервову систему, що виражається в поліпшенні сприйняття, на пам'ять, настрій; вони підсилюють серцево-судинну діяльність, підвищуючи скорочувальну здатність міокарда, регулювати серцеву діяльність тиск і кровообіг. Вони застосовуються при температурі 36-35°С, 10-15 хв, щодня або через день у вигляді загальних або часткових (3/4 ванни), всього 12-15 процедур на курс лікування. Сірководневі ванни мають головним чином гнітючу дію на центральну нервову систему (Л.Ц.Ульянова. 1977; О.А. Севастьянов 1981, та інші.), показані при всіх захворюваннях нервової системи з концентрацією сірководню 100-150 мг/л, температурі води 37-35°С, 10-15 хв, через день, всього 12-15 ванн на курс лікування.

Гнітючий ефект виражається в заспокоєнні хворих, у зникненні або зменшенні головного болю, зниженні емоційної лабільності, нормалізації сну, поліпшення регуляції мозкового та периферичного кровообігу.

Сірководневі ванни з низькою концентрацією сірководню (50-75мг, можна призначати хворим і в ранній відновлювальний період. Вони особливо ефективні при виражених вегетативних судинних реакціях, зокрема після 2-3 вступних звичайних ванн. При порушеннях сну сірководневі ванни можна сполучити із сухими обгортаннями.

Радонові ванни із середньої концентрацією радону діють головним чином заспокійливо на центральну нервову систему. Їх можна застосовувати при всіх захворюваннях нервової системи, (концентрації радону 1480-2960 Вк/л; - температура води 37-36°С, 10-15 хв, щодня або через день, всього 14-16 ванн на курс.

2.4 Масаж

У комплекс відновлювальних процедур при лікуванні черепно-мозкових травм поряд із вправами і водолікуванням входить масаж.

У випадку якщо після перенесеного захворювання спостерігаються головні болі, рекомендують масаж голови.

Приступаючи до масажу волосистої частини голови, варто пам'ятати, що шкіра в цій ділянці має значну товщину, вільно зміщається, а на лобі легко збирається в складки. Вона має багато сальних і потових залоз, підшкірну клітковину - судин і нервів. Лімфатичні судини йдуть від тім'я вниз та назад. Шкіра обличчя тонка та рухлива, у підшкірній основі проходять судини, нерви і протока привушної залози. Мімічні м'язи починаються від кісток черепа і закінчюються на внутрішній поверхні шкіри. Вони складаються з дугоподібних або кругових волокон і розташовуються переважно навколо очей, носа, рота та вух. Мімічні м'язи спричиняють міміку обличчя, а також беруть участь в актах мови, жування. Крім мімічних, на обличчі перебувають жувальні м'язи, що стуляють зуби, висувають нижню щелепу вперед, зміщають її в сторони. Чутливою іннервацією обличчя веде трійчастий нерв : надочноямкова, підглазнична, підборідна.

При масажі волосистої частини голови масажні рухи виконують у напрямку росту волосся. Масажувати проти природного нахилу волосся не можна, тому що це веде до порушення функції проток, залоз і травмує волосяні коріння. Масажист при масажі голови перебуває позаду хворого. Застосовують обхоплююче поверхневе та глибоке погладжування, паралельно двома руками або послідовно у напрямку від лоба до потилиці, від тім'я до завушних ділянок.

Граблеподібне погладжування, повздовжнє розтирання роблять дрібними рухами від верхівки до межі волосистої частини, циркулярно. Кругове розтирання - подушечками пальців роблять дрібні кругові рухи.

Погладжування чергують із прийомами розтирання, розминання, вібрації. Виконують 3-5 разів протягом 3-10 хвилин.

Також застосовують і масаж обличчя.

Масажні прийоми при масажі обличчя повинні виконуватися відповідно до напрямку судин, що відводять і м'язових волокон. Лімфатичні судини направляються від середньої лінії обличчя в обидва боки: до кута нижньої щелепи - судини носа, очей, верхньої половини щік, лімфатичні судини підборіддя - вниз до передньої поверхні шиї і до грудини.

Масаж обличчя роблять двома руками, масажист перебуває позаду. Перед початком масажу рекомендується проводити підготовчий масаж шиї для поліпшення кровообігу і кращому відтоку лімфи. Використовують основні прийоми: погладжування, розтирання, розминання, вібрацію. Погладжування роблять долонею, одним або декількома пальцями, двома великими пальцями, великим і вказівним від середини лоба до скронь. Розтирання роблять подушечками пальців у напівкружних або спіралеподібних напрямках від середини лоба до скронь. Звичайно цей прийом застосовують в ділянці больових точок, а також по ходу нервів, лімфатичних і венозних судин, проводять глибоко і енергійно.

Найчастіше використовують щіпцеподібне розминання за допомогою великого і вказівного пальців навколо очей і рота, по радіальних лініях від цих ділянок у різні сторони. Розминання м'язів лоба виконують великим і вказівним пальцями за допомогою натиснення зверху вниз в напрямку до очниці. Розминання м'язів, що оточують рот, роблять шляхом ритмічного колоподібного натиснення по напрямку масажних рухів на обличчі.

черепно мозковий травма бальнеотерапія масаж

 

 

література

Основна

Вінничук С.М., Дубенко Є.Г. Нервові хвороби. — К.: Здоров’я, 2001.

Драчова З.М., Блейхер В.М., Крук І.В. Нервові та психічні хвороби. — К.: Вища шк., 1986.

Морозов Г.В., Романенко В.А., Нервные и психические болезни. — М.: Медицина, 1986.

Чабан О.С. Медсестринство в психіатрії. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001.

Додаткова

Дельта В.О., Весельський І.Ш. Догляд за хворими в неврологічному стаціонарі. — К.: Здоров’я, 1986.

Дунаєвський Л.В., Лебедєва В.А. Психічні порушення та догляд за хворими. — М.: Медицина, 1987.

Шкробот С.І. Нервові хвороби. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2001.

 

Міністерство охорони здоров’я України

Комунальний заклад

«Бериславський медичний коледж»

Херсонської обласної ради

 

„Нервові та психічні хвороби”

 

Лекція № 7

 

 

Тема : „ Спадково-дегенеративні хвороби нервової і м’язової систем. Метаболічні хвороби (спадкові хвороби обміну).

Системні дегенерації „

 

 

 

м. Берислав

2014 р.