ШКІЛЬНА ДРАМА

Змістовий модуль ІІІ. Українська художня культура ХVIІ – ХVIІІ ст. Тема 7. Театральна культура

Список рекомендованої літератури

1. Економічна теорія. Політекономія : підручник / за ред. В.Д. Базилевича / В.Д. Базилевич, В.М. Попов, К.С. Базилевич, Н.І. Гражевська. - 7-ме вид., стер. - К. : Знання-Прес, 2008.-719 с.

2. Баб’як М., Пешенкова Л., Рибчук А. Економічна теорія. Навчальний пособник.-К.: Цент навчальної літератури, 2005.-208с

3. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. — К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000.

4. Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічних знань. — К.: Вища шк., 1999.

5. Довгань В.Г. Основы экономики в определениях, таблицах и схемах.-Х.:Веста:Изд-во «Ранок» 2007.-96с

6. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. 2-ге вид., випр. – К.: Знання – Прес, 2003.

 

На ХУП-ХУШ ст. припадає період розвитку українського шкільного те­атру. Він зародився у навчальних зак­ладах - Києво-Могилянській академії, колегіумах, братських школах. У ті часи в межах вивчення обов'язкових предметів - поетики й риторики - уч­нів навчали складати декламації, вір­шовані панегірики у формі привітань, промов (плачів), послань на різні теми суспільного і шкільного життя. Часто вони приурочувалися до релігійних свят, днів пам'яті святих або відомих духовних осіб, військових перемог, приїзду до навчального закладу висо­коповажних гостей тощо. Під час цере­моній декламації зазвичай виголошу­вали гуртом в урочистому напівнаспівному тоні. Інколи частиною такого те­атралізованого дійства були діалоги, що складалися із запитань і відпові­дей. Діалоги з елементами театраліза­ції практикувалися також під час фі­лософських диспутів та «орацій». У такій спосіб учні набували оратор­ської майстерності.

Декламації та діалоги - безпосеред­нє джерело виникнення шкільної дра­ми. Відповідно до програми навчання їх писали викладачі поетики. Проте учні не лише розігрували готові п'єси, а й брали участь у їх створенні. Під час канікул вони влаштовували «рек­реаційні» вистави просто неба.

Філософсько-естетичне обґрунту­вання принципів шкільної драми - трагедії, комедії, трагікомедії - здій­снив реформатор українського бароко­вого театру Феофан Прокопович, ав­тор підручника «Пиїтика».

До шкільного репертуару включали переважно різдвяні й великодні драми, а також п'єси морально-дидактичного й історичного змісту. Деякі з творів, що збереглися, - анонімні, як, наприк­лад, перша відома шкільна драма «Олексій, чоловік Божий».

Алегоричний зміст драм-мораліте (п’єса повчального характеру з алегоричними дійовими особами) на зразок «Царства натури людської» передбачав уведення дійових осіб, в яких персоніфікувалися людські чес­ноти чи вади, певні моральні поняття: Віра, Надія, Любов, Совість, Муд­рість, Блаженство, Розум, Заздрість, Тиранство, Ворожнеча, Гнів, Фортуна. У дусі християнської моралі в драмах і комедіях викривалися хабарництво, розбещеність, невігластво, жорсто­кість, проти яких спрямовувалося са­тиричне вістря авторів. Драми на історичні теми присвячу­вали реальним подіям і видатним по­статям. Так, у трагікомедії Ф. Прокоповича «Володимир» зображено події прийняття християнства на Русі, проте насправді у ній ідеться про гетьмана І. Мазепу та його культурницьку ді­яльність. У драмі невідомого автора «Милость Божія» головною дійовою особою виступає герой національно-визвольної війни Б. Хмельницький.

Барокові риси шкільної драми вия­вились у контрастному зіставленні драматичного й комічного. Між акта­ми серйозної шкільної драми, яку гра­ли «книжною» мовою, з розважаль­ною метою виконували веселі й жар­тівливі інтермедії (невелика п’єса комедійного характеру, що виконується між актами вистави), написані доступ­ною народною мовою. Сюжети інтер­медій зазвичай зводилися до простих епізодів з народного побуту. Такими, наприклад, були сцена «ігранїє свадьби» з «Олексія, чоловіка Божого», або бувальщин, дійовими особами яких виступали прості селяни, козаки, сту­денти. Нерідко зміст інтермедій зво­дився до суперечок двох персонажів: батька - сина, українця - польського пана (або німця, цигана). Поступово інтермедія вийшла на майдани та яр­маркові площі і стала самостійним те­атральним жанром - своєрідною попе­редницею жанру комедії.

Костюми й сценічне обладнання у шкільній драмі були зумовлені тек­стом. Алегоричні фігури або реалістич­ні персонажі вдягалися відповідно до уявлень про міфологічні, біблійні чи історичні постаті. Кожна дійова особа мала в руці характерні атрибути, що символізували конкретну людину. Під час вистав застосовували завісу, різні сценічні й світлові ефекти, що імітува­ли польоти, палаючий вогонь, звуки грому, море з кораблем, що потопає серед хвиль, тощо.

Шкільні декламації, диспути, виста­ви супроводжувалися хоровим співом («хор ангелів»), кантами, інструмен­тальною музикою (гуслі, сопілка, тимпани, цитра), рідше - танцями. В одно­му з історичних документів згадується:

«... Тільки-но дис- дент відчував утруд

пут вівся невправно нення, хор з оркес-

або ставились запе- тром переривав супе-

речення, у спросту- речку».

ванні яких дефен-

Видатні українські просвітителі, ав­тори шкільних драм Д. Туптало,
Ф. Прокопович, С. Полоцький, М. Колачинський були організаторами й викладачами шкіл у Росії, Білорусі, Сербії, де вони також створювали те­атри та хори.