Тема: Лексичний склад української літературної мови, його застосування в ділових документах.
Лекція № 2
Питання для розгляду:
1.Загальна характеристика лексики сучасної української літературної мови.
2.Багатозначні слова, омоніми, синоніми, антоніми, пароніми.
3.Практика вживання архаїзмів, історизмів, неологізмів у професійному спілкуванні.
4.Термін у системі професійного мовлення.
1. Загальна характеристика лексики СУЛМ.
1. 1.СЛОВО, ЙОГО ЛЕКСИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ
Для більшості з нас вивчення рідної мови асоціюється з опануванням фонетичних, граматичних та орфографічних норм і правил. Для грамотної побудови слів і речень це дійсно має принципове значення. Проте для практики професійного спілкування найважливішим є точний вибір потрібного слова з його вписаним в контекст значенням, яке не можна трактувати абияк. В останньому випадку документ, як засіб закріплення різними способами точної інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності перестане існувати як такий.
Для української мови, де найтонші нюанси значень передаються різними словами, неправильна оцінка контексту і неправильне вживання лексичних і фразеологічних одиниць призводить не тільки до двозначності, але й до повного руйнування висловлювання або тексту. Згадайте хоча б «комп’ютерні виверти» зі словосполученнями вище утворення (рос. высшее образование), виробничий шлюб (производственный брак), роздягнув три (раздел три), в ув’язненні я прийшов до висновку (в заключении я пришел к выводу). Ось чому робота над лексиккою й фразеологією набуває в українській мові не тільки теоретичного, але й суто практичного, професійного значення.
Лексика - це сукупність слів будь-якої мови, а також сукупність слів певної сфери вживання ( професійної, офіційно-ділової, наукової тощо).
Лексикологія є одним з найважливіших розділів мовознавства, який вивчає слово, його походження і лексичні значення. Таким чином, основним об’єктом лексикології є слово.
Слово є основною, базовою одиницею мови. Слова виконують у мові номінативну функцію, тому що являють собою назви предметів і явищ, їх ознак, дій станів, кількостей тощо. У словах реалізуються наші думки і почуття.
Кожне слово має певне значення. Одні слова мають лексичне значення (позначають предмети, дії тощо) й одночасно певні граматичні значення – це повнозначні слова. Неповнозначним словам властиве тільки граматичне значення ( просторовості, причини, мети, протиставлення тощо). Отже, значення повнозначного слова складається з його лексичного і граматичного значень. Основним у лексичному значенні є те поняття, яке виражається словом. Поняття – це узагальнене відображення в нашій свідомості властивостей предмета чи явища. Наприклад, поняття сонце виражається і закріплюється у слові сонце. Слово і поняття не розривні: поняття виражається словом, значення слова відповідає поняттю.
Однак значення слова, будучи єдністю його лексичного і граматичного значень, відповідає поняттю неповністю. Поняття містить у собі так зване об’єктивне значення слова. Для слова це значення є основним. Воно майже однакове для всіх, хто сприймає слово окремо чи в контексті. Н-д, слово кінь – це велика свійська тварина, яку використовують для перевезень людей і вантажу. Таким є поняття , що виражається словом кінь, тобто його об’єктивне значення. У цьому понятті відображено загальні та істотні ознаки названої тварини.
Крім об’єктивного значення слову властиве і певне суб’єктивне значення, яке до складу поняття не входить, але виступає додатковим елементом лексичного значення слова. Суб’єктивне значення слова – це те психологічне, емоційне враження, з яким уживається слово і яке в різних осіб не зовсім однакове. Це значення виявляється у відповідній – негативній чи позитивній – оцінці предмета, явища, у відповідному забарвленні слова. Так, залежно від життєвого досвіду, характеру, віку в однієї особи до слова кінь може долучатися одне поняття, а в іншої – інше. Слова кінь, коник, конина, конище виражають те саме загальне поняття, але водночас вони різняться суб’єктивним значенням: різною суб’єктивною оцінкою і різним експресивно-емоційним забарвленням (коник – зменшено-пестливе до слова кінь, конина – заморений, слабосильний кінь, конище – збільшене і згрубіле до слова кінь).
Лексичні значення слів бувають найрізноманітніші, тому що, н-д, слово може виступати назвою особи, тварини, предметів, природних явищ, абстрактних якостей, ознак, кількостей, дій, станів, ознак дії тощо.
Лексика мови постійно змінюється, бо змінюється саме життя. Це спричиняє, з одного боку, появу нових слів, а з другого – викликає певні зміни в лексичному значенні здавна вживаних у мові слів. Н-д, слово земля, що зберегло своє первинне значення – «верхній шар земної кори», набуло ще й ряду інших значень:
1) планета, яка обертається навколо своєї осі і навколо Сонця,
2) суша ( на відміну від водяного простору)
3) грунт, який обробляється і використовується для вирощування рослин
4) країна, край, держава
З плином часу первинне лексичне значення слова може виявитись для нього другорядним і вузьким, а може й взагалі забутись, втратитись. Мало хто знає, що слово пиво позначало будь-яке питво, а слово квас – будь-яку кислу рідину, тепер же це тільки кислуватий напій, який готують із житнього хліба а бо житнього борошна з солодом. Так само слово день у давньоруській мові означало не тільки те, що й тепер, а й «кількість худоби, за попас якої пастух протягом дня харчувався у її власника». У словах можуть розвиватися і протилежні значення: позичати – це давати в борг і брати в борг.
Як ми зазначили вище, у процесі розвитку мови можуть виникати нові значення слова, але в кожний конкретний період семантична структура слова є величиною постійною, інакше не можливим було б мовне спілкування. Здатність слова вживатися в кількох значеннях називається багатозначністю. Багатозначність вважають могутнім джерелом і засобом збагачення словникового складу мови. Нові значення виникають на основі перенесення найменування з одних предметів, ознак, дій, станів на інші на основі подібності чи суміжності. Внаслідок цього створюється можливість одним словом позначати два і більше поняття. Так, іменники механізм, приплив шляхом метафоризації набували нового значення «сукупності заходів», «надходження чого-небудь суцільною масою», з яким вживаються в текстах професійного мовлення без будь-якого відтінку образності чи емоційності, напр..: Кабінетові Міністрів України та Національному банкові України розробити та запровадити механізм, який би сприяв припливу коштів населення до Ощадного та інших банків України.
Для ділового мовлення багатозначність – явище небажане, оскільки провокує неточність, двозначність трактувань. В ОДС та науковому стилях мови слова використовують, як правило, в одному термінологічному значенні, яке не обов’язково є первинним. Н-д, слово каса має 5 значень, серед яких значення «назва кредитної установи, організації», з яким воно функціонує у банківській справі (ощадна каса, депозитна каса, прибуткова каса), словник української мови подає третім.
1.2.СКЛАД ЛЕКСИКИ З ПОГЛЯДУ ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ
У процесі розвитку мови можуть виникати нові значення слова, тобто його семантичний обсяг змінюється – розширюється чи звужується. Але в кожний конкретний період семантична структура слова є величиною постійною, інакше неможливим було б мовне спілкування. Здатність слова вживатися в кількох значеннях називається багатозначністю. Слова можуть бути однозначними і багатозначними. Багатозначність вважають могутнім джерелом і засобом збагачення словникового складу мови. Нові значення слова виникають на основі перенесення найменування з одних предметів, ознак, дій, станів на інші на основі подібності або суміжності. Внаслідок цього створюється можливість одним словом позначати два і більше поняття. Наприклад, слово йти. Ми кажемо солдати йдуть, машина йде, дощ іде, час іде, але у кожному такому словосполученні значення руху набувають своїх відтінків: «рухатися, пересуваючи ногами», «пересуватися», «падати», «минати, плинути». Таким чином, слово це полісемічне, або багатозначне.
Точно визначити кількість слів, які сьогодні вживають в українській мові, практично неможливо. Відомо, що найповніше засвідчує словникове багатство «Великий тлумачний словник сучасної української мови», який містить близько 170 тис. слів і словосполучень.
Словниковий склад СУЛМ формувався протягом тривалого часу. Лексика СУЛМ не однорідна за походженням. Виділяють корінну і запозичену лексику.
Корінна лексика – це слова, які успадкувала українська мова з індоєвропейської мовної єдності, праслов’янської мови, а також створені на власному мовному грунті. Вона складає приблизно 90% від загальної кількості слів.
Розрізняють кілька пластів корінної лексики. Ядро її становлять слова, успадковані від індоєвропейського лексичного фонду (індоєвропеїзми). Це слова, які й сьогодні вживають в усіх мовах, або в більшості мов, що належать до індоєвропейської сім’ї, і дійшли до нашого часу найчастіше у вигляді коренів, напр.: мати, брат, сестра, око, дім.
Спільнослов’янська лексика– це слова, які виникли в період спільнослов’янської мовної єдності й іншим групам індоєвропейських мов невідомі. Слів, які успадкувала українська мова від праслов’янської і які вживають тепер, приблизно 2 тис., напр..: чоловік, свідок; губа, палець, серце; пшениця, ожина , пиво; душа, пам’ять, відвага, правда, кривда; вікно, борона; боліти, читати, молотити, киснути; розумний, короткий, кислий, жовтий. Вони належать до активного складу сучасної української мови, становлять найважливішу і найдавнішу частину лексики.
Спільносхіднослов’янська лексика – це слова, які виникли в період виділення східнослов’янських діалектів із спільнослов’янської мовної єдності. Крім східнослов’янських, іншим слов’янським мовам невідомі, напр..: батько, дядько, племінник; тулуб, щока; собака, кішка, жайворонок, снігур; гречка, смородина, молочай, хвощ, клюква; мельник; зовсім, тепер, спасибі. Варто зауважити, спільносхіднослов’янські слова не однаково збереглися у східнослов’янських мовах. Наприклад, слово митник відоме лише сьогодні в українській та білоруських мовах, але не вживається в російській.
Власне українська лексика – це слова, які виникли на українському мовному грунті в період формування і розвитку української мови і виражають її специфіку. Це кількісно найбагатший та найбільш різноманітний пласт корінної лексики, який утворюють загальновживані слова різних тематичних груп, назви страв і напоїв, одягу та взуття, рослин, явищ природи, абстрактна лексика, напр..: вареник, галушка, борщ, горілка, паляниця, млинець, юшка, узвар; штани, спідниця, черевик, чобіт, кожух, сорочка, хустка, стрічка; соняшник, суниця, шовковиця; гай, хурделиця; мрія, надія, поступ, а також назви із суспільно-політичної, адміністративної, технічної, наукової, педагогічної сфер, напр..: власність, громада, громадянин, галузь, держава, працівник, урядовець, підприємство, промисловець, кисень, питома вага, підручник, іспит, освіта.
Крім корінних слів, у лексичному складі української мови певне місце займають запозиченняз інших мов. Цікавим є процес засвоєння з інших мов. Відбувається він, як правило, внаслідок культурних, економічних, політичних контактів з іншими народами. Безперечно, запозичені з інших мов слова відповідним чином пристосовуються до фонетичних, граматичних законів української мови, тобто відбувається фонетичне, графічне, лексичне, граматичне освоєння (адаптація). Тому не завжди легко встановити різницю між корінним і запозиченим словом, особливо давніми запозиченнями чи запозиченнями з інших слов’янських мов, напр.: влада, власний, ганьба, гасло, праця, чекати ( з чеської), місто,хвороба, кишеня (з польської), посланник, чиновник (з російської), бадьорий, дьоготь (з білоруської), левада, огірок, м’ята (з грецької), бульба, коляда ( з латинської), козак, шаровари, табун, отара, гарбуз (з тюркських мов).
Більшість запозичених слів зберігають характерні фонетичні, словотвірні, морфологічні ознаки. Наприклад, для запозичень із грецької мови характерні голосні а,е на початку слова: афера, ера, епос; звукосполучення пс,кс у середині слова: лексика, псевдонім; суфікси Ада, ида, іда: олімпіада, панахида, піраміда.
Своєрідним різновидом запозичень в українській мові є кальки. Калька – це слово або вислів, скопійовані засобами української мови з іншої мови, тобто значуща частина оригіналу буквально перекладена і займає в перекладі таке ж місце, як і в оригіналі. Наприклад, українське слово ПРАМОВА постало з німецького Ursprache, а слова відмінник, співробітник виникли під впливом російських окличник, сот рудник. Розрізняють кальки лексичні, семантичні, фразеологічні.
Калькування є одним із шляхів збагачення словникового складу мови. Однак у багатьох випадках воно стає причиною мовної норми на лексичному рівні
Наприклад, поширене в українській мові неправильне вживання слів роздивляти, губити, у словосполученнях роздивляти закон в першому читанні, губити впевненість замість слів розглядати, втрачати виникло в результаті калькування російських висловів рассматривать закон в первом чтении, терять уверенность. Невиправданим є використання таких кальок з російської мови, як добрий чоловік, рахувати своїм обов"язком, дана проблема, біля тисячі сторінок, не дивлячись ні на що, директор знаходиться у відпустці. Треба прагнути до використання українських слів і конструкцій, зокрема, у цьому випадку добра людина, вважати своїм обов"язком, ця проблема, близько тисячі сторінок, незважаючи ні на що, директор перебуває у відпустці.
Питання про використання слів іншомовного походження є неоднозначним. Вживання необхідних запозичених слів не вважають негативним явищем, але надмірне, неправильне їх застосування однозначно оцінюють негативно. Добір, вживання слів іншомовного походження часто диктують обставини, умови та стиль спілкування. Недоречно вжиті слова не лише з мов віддалених, але й з близькоспоріднених засмічують літературне мовлення. Однаково неприємно чути вислови "прийняти міри" чи "є пропозиція припинити дедати, бо нас лімітує час". Різниця полягає в тому, що перше із них є суржиковим, а інше пересичене "заморянами".
Які саме слова іншомовного походження є необхідними в мові? Насамперед, ті, які не можна точно перекласти рідною мовою. Здебільшого, це загальноприйняті науково-технічні терміни. Серед запозичених слів-термінів виділяють пласт інтернаціоналізмів - міжнародних слів, які вживаються з тим самим значенням не меншеееее, ніж у трьох неспоріднених мовах, і які мають греко-латинську основу. Терміни-інтернаціоналізми залишаються єдиними назвами, як правило тоді, коли були запозичені разом і з поняттям, напр.: конус, препендикуляр, бланк, штраф, аванс.
Питання національної чи інтернаціональної основи термінології завжди було дискусійним. Механічне запозичення термінів без врахування особливостей мови-рецепієнта призводить до збіднення, ослаблення виражального потенціалу мови, забуваються її власні засоби, які найповніше відповідають внутрішній природі мови. Напр., піар - ОГД (обробка громадської думки), накапати - kappen ( зраджувати, виказувати, доносити).
У новий час кількість запозичень з інших мов збільшується. Про це свідчить словник-довідник Д. Мазурик "Нове в українській лексиці". Укладений за матеріалами української преси і частково зарубіжних періодичних україномовних видань 1991 - 2001 рр., словник відображає диниміку процесів, що відбуваються в сучасній українській мові, зокрема щодо запозичень. Уперше засвідчені серед неологізмів-запозичень слова акредитувати, антиглобаліст, антидемпінг, ваучер, веб-сайт та ін.
При використанні запозиченої лексики варто керуватись такими правилами:
1. Не вживати слів, які мають українські відповідники ( не в термінологічному значенні), напр.:
аргумент - підстава, мотив, обгрунтування, доказ
авторитет - повага, пошана, вага
економія - ощадливість, заощадження
компенсація - відшкодування, оплата, покриття
експеримент - дослід, спроба
пріоритет - перевага, першість, переважне право
реальний - дійсний, справжній, можливий для виконання
ідентичний - тотожний, рівнозначний, однаковий
інцидент - випадок, пригода, непорозуміння, неприємна подія, оказія
лаконічний - стислий, короткий, небагатослівний
симптом - ознака, риса, прояв, знак
стимул - поштовх, причина, рушійна сила, заохочення
2. Іншомовні слова повинні бути зрозумілими для тих, хто їх слухає або читає, напр.
апелювати - звертатися
домінувати - переважати
координувати - погоджувати
лімітувати - обмежувати
3. Вживати слова точно, відповідно до значення. Тоді не доведеть іронічно- жартівливо уточнювати: "Це не ринок, це - базар". Зауважимо, що обдва з цих слів - запозичені. Чи можна замінити слово сервіс українським обслуговуваггя? Ні, оскільки значення його ширше. Перше пов"язано з діяльністю підприємств та організацій щодо побутового обслуговування на певній території, а друге називає дії, пов"язані із задоволенням чиїх-небудь потреб, запитів.
4. Не вживати в одному конспекті і запозичене слово, і український відповідник - зупинити вибір на одному з них, наприклад:
патент - авторське свідоцтво
санкція - непорушна постанова
1.3.ФУНКЦІОНАЛЬНЕ СТИЛЬОВЕ РОЗРІЗНЕННЯ ЛЕКСИЧНОГО СКЛАДУ СУЛМ.
Використання СУЛМ в різноманітних сферах суспільного життя зумовлює функціональне стильове розрізнення її лексичного складу і виділення двох груп лексики - загальновживаної та лексики обмеженого вживання.
Загальновживана лексика - це слова, які використовують усі носії мови незалежно від рівня освіти, фаху, місця проживання тощо. Насамперед, це назви життєво необхідних для кожної людини понять, які зв"язані з побутом, суспільним життям, виробничою діяльністю тощо.
Загальновживана лексика стилістично нейтральна (міжстильова), тому вільно, без будь-яких обмежень уживається в усіх функціональних стилях мови. У зв"язку з підвищенням загального рівня культури, освіти, наукових і технічних знань народу, активною участю його у подітичному і громдському житті, суспільному виробництві,корінними змінаму у побуті загальновживана лексика поповнюється словами, впродовж десятиліть складали спеціальну лексику з обмеженою сферо вживання, напр.: радіо, газета, лекція, конференція, актив, премія, ракета, електрика,газ.
Лексика обмеженого вживанняспіввіднесена зі сферами суспільного життя та функціональнимим стилями мови. ЇЇ поділяють на:
- розмовну лексику, тобто слова, поширені в розмовному варіанті усного літературного мовлення. Наприклад, сьогодні в теле- та радіопросторі можна почути дискусії стосовно приватизації металоргійних гігантів України і намагання з"ясувати: це злочин чи елегантна бізнес-операція? Понятійний підтекст, закладений в цих назвах, цілком зрозумілий, а вибір однієї із них певним чином залежить від наміру мовця чи ситуації мовлення.
З погляду стилістичного забарвлення розмовна лексика неоднорідна. Вона включає: а) слова, які не мають додаткового семантичного чи стилістичного навантаження і сприймаються як звичайні в словниковій системі української мови, напр. : ватман; б) слова з додатковим стилістичним навантаженням (іронічним, жартівливим, фамільярним відтінком), напр.: проїхати - не почути або не зрозуміти сказаного.
У системі розмовної мови існують також слова, які сприймають як знижені, згрубілі або й вульгарні. Вони пербувають на периферії літературної мови і переходять у розряд позалітературних, напр.: облом, бомж, бидло. Їх вживання навіть в усному мовленні ділових людей - факт неприпустимий. Зауважимо, що велика кількість такого типу слів - це прямі запозичення з російської мови.
- книжну лексику, тобто слова, що вирізняються на тлі стилістично-нейтральної та розмовної лексики літературної мови вузькою сферою вживання і вносять у спілкування відтінок офіційності, урочистості, науковості. порівняймо книжні слова усвідомлювати, вирушити зі стилістично нейтральними розуміти, піти чи розмовними кумекати, вшитися. Її активно використовують у функціональних стилях, пов"язаних з виробничо-професійною, науковою, суспільно-політичною, офіційно-діловою сферами. Переважно вони мають писемну форму вияву (науковий, офіційно-діловий, публіцистичний стилі). Книжна лексика властива, звичайно, і тим стильовим різновидам усного літературного мовлення, що тематично і структурно зближуються зі стилями писемного мовлення, наприклад, лекція, доповідь, повідомлення, виступи на зборах, ділових нарадах, конференціях тощо.
До книжної лексики належать також особливі поетичні слова, напр.: розмай, вітровіння, приваба, надхмар"я.
Мова професійного спілкування, зокрема фахівців з економіки, фінансової справи, передбачає широке використання виробничо-професійної та науково-термінологічної лексики.
Виробничо-професійна лексика - це слова чи словосполучення, які пов"язані з певною сферою виробництва (назви процесів виробництва, знарядь праці) та професії. Спеціальні слова та вислови, притаманні мові певної професійної групи, називають професіоналізмами. Виділяють науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні професіоналізми. Звичайно, вони виступають як неофіційні, розмовні, а тому часто емоціно забарвлені синоніми-еквіваленти до усталеної професійної номенклатури чи слів-термінів і виходять за межі літературної мови. наприклад, у мові працівників банківсько-фінансової сфери можна почути професіоналізми зняти касу, підбити (прикинути) баланс; користувачі персонеальних комп"ютерів материнську плату називають мама, а клавіатуру клава; у друкарів та журналістів помилка - це ляп. Лише деякі з них часом входять у нормативне вживання, напр.: двірник "пристрій для очищення вітрового скла".
На думку деяких дослідників, "професіоналізми виникають, коли та чи інша спеціальність або вид занять не має розвинутої термінології. Більш виваженою, однак, видається думка про те, що професіоналізми вживаються в певному професійному середовищі з метою детальнішого членування дійсності в сфері спеціальних інтересів. Виконуючи важливу номінативно-комунікативу функцію, вони сприяють кращому взаєморозумінню.
Професіналізми здебільшого застосовують в усному неофіційному мовленні, у писемній мові вживають у виданнях, призначених для фахівців (буклети, інструкції, поради). Взагалі в ОДС та науковому стилях професіоналізми використовують з певним застереженням. Чим вищою буде мовна культура і більш організованим колектив, тим рідше з"являтимуться професіоналізми, особливо в діловому мовленні.
Науково-термінологічна лексика - один з основних лексичних компонентів таких функціональних стилів писемного мовлення, як науковий, офіційно-діловий, публіцистичний. Усі слова, які належать до термінологічної лексики, об"єднуються в мові загальною назвою "термін".
Термінологічна лексика є важливою кетогорією лексики кожної мови. Становлення української спеціальної термінології відбулося у досить складних умовах, викликаних різнимим обмеженнями суспільного функціонування української наукової мови. Штучне гальмування її в різні періоди історичного розвитку позначилося на формуванні термінологічного словника. Одак попри несприятливі попередні умови та завдяки активізації термінологічної роботи сьогодні, українська термінологічна лексика повно видбиває рівень сучаснх наукових знань, технічного і суспільно- культурного прогресу. При НАН України працює комітет наукової термінології, який апробує суспільно-комунікативну вартість наукових термінів. Розв*язання термінологічних проблем має не тільки ленгвістчине ,а й державне значення , оскільки наявність термінолгоії є однією з обов*язкових умов розвитку науки, техніки, освіти.
Термінологія становить окрему підсистему в складі лексичної системи, ,,для неї характерний двосторонній зв*язок з лексичною системою, оскільки одночасно вона є й донором, і реціпієнтом - збагачуючи певною міркою лексику,вона сама перебуває під впливом тих процесів, що відбуваються у лексиці загальнонаціональної мови". Кількість термінів з розвитком суспільства збільшується, оскільки вони перші фіксують соціально - економічні, державно-політичні, науково-технологічні та культурні досягнення усієї людської цмвілізації.
Важливо також, наголошують мовознавці, сформувати національну терміносистему у найсучасніших галузях, а саме у галузях комп*ютерної техніки, штучного інтелекту, автоматизованого забезпечення, інформаційної служби розширити присутність української мови в Інтернеті, тобто створити українську термінологічну базу сучасного пост-індустріального суспільства.
У лексичному складі укоаїнсбкої літературної мови виділяють слова, які виражають не тільки поняття, а й містять у собі відтінок емоційної забарвленості, образності (емоційно-експерсивна лексика)
Емоційно-експресивна лексика 0 це слова, які у своєму значенні містять компонент оцінки, виражають почуття, позитивне чи негатвине сприймання дійсності. Вона характерізує сталвння мовця до того, про що він говорить, до ситуації спілкування, виступає безпосереднім виразником людських емоцій.
Експресивна лексика з погляду реального значення і його співвідношення з емоційним забарвленням неоднорідна. Виділяють слова, що виражають емоційну оцінку позитивних або негативних рис людей, прежметів, явищ, дій чи станів своїм лексичним значенням. напр: красень, потвора, радість, журба, веселий, сумний, тішитися, гніватися, радо, слізно. Емоційність деяких слів цієй групи визначається контекстом: в одному вони стилістично та емоційно нейтральні, а в іншому - емоційно забарвленні, напр: пити воду та пити кров,солдати полку та солдати свободи. Це властиво тим словам, які здатні вживатися в переносному значенні і відповідно набувати оцінного значення. Варто звернути увагу на слова и вислови, які вживають для емоційної негативної характеристики осіб чи явищ, вираження різко осудливого ставлення до них, напр.: тихоня, мудрагель, паскуда,жерти, пащекувати,ляпати,влипнути. Грубі, лайливі слова або звороти називають вульгаризмами. Вони не відповідаюсть нормам літературної мови і є абсолютними в мовленні ділових дюдей. Вживання їх погано і є абсолютно неприйнятими в мовленні ділових дюдей. Вживання їх погано характерізує мовця, створює конфліктну ситуацію.
Емоційне забарвлення слів може досягатися засобами словотвору, передусім суфіксами пестливості, здрібнілості чи навпаки згрубілості, напр.:матінка, сестричка, тепленький, спатоньки або тюряга, злодюга, дівчисько, бабище.
Експресивна лексика відрізняється своєю стилістичною функцією, передбачаючи існування додаткових стилістичних відтінків та психологічних оцінок у конкретному слововживанні. Вживається в усіх емоційно-експресивних та окремих функціональних стилях мови (розмовному, художньому, публіцистичному).
2. Термін у системі професійного мовлення
Термін– це слово або словосполучення, що виражає чітко окреслене поняття певної галузі науки, культури, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя.
Термінологія– сукупність термінів з усіх галузей знання (або однієї галузі знання). Науку, яка вивчає українську термінологію, наз. термінознавством.
Термін – це спеціальне слово, яке має дефініцію. Конкретний зміст поняття, визначеного терміном, стає зрозумілим лише завдяки цій дефініції – лаконічному логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета, тобто його зміст і межі.
Характерні ознаки терміна:
1) належність до певної термінологічної системи;
2) наявність дефініції;
3) однозначність в межах однієї терміносистеми;
4) точність;
5) стилістична нейтральність;
6) відсутність синонімів та омонімів у межах однієї терміносистеми;
7) відсутність експресивності, образності, суб’єктивно-оцінних відтінків.
Існують такі вимоги до використання термінів у діловому мовленні:
1) термін мусить бути стандартним, тобто його потрібно вживати лише в тій формі, у якій він зафіксований у словнику, напр.., діловодство а не діло ведення;
2) термін має вживатися з одним значенням, теж зафіксованим у словнику. Н-д, циркуляр – це лише директивний лист, а не будь-якого іншого типу;
3) якщо термін є багатозначним, автор документа має будувати текст так, щоб одразу було зрозуміло, яке значення терміна він має на увазі: справа – особова справа, судова справа.
Терміни поділяються на загальнонаукові та вузькоспеціальні.
Загальнонаукові терміни – це звичайні слова, як набули значного поширення, найменування предметів, якостей, ознак, дій, явищ, які однаково використовуються в побутовій мові, художній літературі, ділових документах. Такі терміни прості, доступні, зрозумілі, вони ніякого спеціального значення не мають (ідея, гіпотеза, процес, аналіз, формула тощо)
Вузькоспеціальні терміни – це слова чи словосполучення, які позначають поняття, що відображають специфіку певної галузі ( інвестиційні ресурси, обіг коштів, депозит тощо). Для цих термінів характерна семантична конкретність, однозначність.
За структурними моделями терміни поділяються на:
- однокомпонентні терміни (валюта, бюджет);
- двокомпонентні (прикметник + іменник: матеріальна відповідальність, ринкова інфраструктура; іменник + іменник принципи маркетингу, норма вартості);
- трикомпонентні конструкції (прикм. + прикм. + іменник: нова економічна політика; прикм. + іменник. + іменник: міжнародний поділ праці, валютні фонди підприємства; іменник + іменник. + іменник: інвентаризація в установах банків);
- багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотири і більше компонентів (фонд оплати праці підприємства)
ЛІТЕРАТУРА: 14,16,18,19,20,21,22