Суспільні очікування

Девіація і норма у поведінці вчителя: більшовицький погляд і

Повсякденне життя радянського вчителя від початку існування радянської

влади перебувало під пильним контролем більшовицьких ідеологів. Вимоги до

вчителя були набагато більші, аніж до пересічних громадян, бо він мав стати

провідником комуністичного впливу на широкі маси. Однак влада мусила врахо-

вувати суспільні уявлення і настрої самого вчительства, тому не намагалася

отримати «все й відразу». Запити влади змінювалися по мірі вживляння в

суспільство комуністичної ідеології. Тому далеко не всі освітяни, світоглядні

позиції яких спочатку відповідали необхідним ідеологічним критеріям, змогли

залишитися «своїми» для влади в наступні роки. Звільнення вчителя з роботи,

якщо воно не пов’язане з відсутністю фахових знань у конкретного педагога,

найкраще проливає світло на суть змінених вимог влади до повсякденного життя

та позапрофесійної діяльності вчителя і демонструє неприйнятні для неї риси

поведінки педагога. Один з таких випадків (казусів) став предметом дослід-

ження у цій статті.

Російський історик Ю. Безсмертний, один зі «стовпів» сучасної __________методології

історичної науки в Росії, в середині 1990-х рр. підкреслював важливу роль

випадку (казусу) в дослідженні минулого. Визначаючи типи казусів, він зазна-

чав: «Вибір кожною особою конкретної лінії своєї поведінки міг породжувати

казуси різного типу. В одних «випадках» люди усвідомлено (чи не усвідомлено)

діяли у згоді із прийнятими в цьому суспільному середовищі правилами,

орієнтуючись на масові уявлення про обов’язкове та заборонене. Вчинки таких

людей — це казуси, які втілюють пануючі в суспільстві стереотипи. Зустрі-

чалися, однак, особи, для яких така конформна поведінка чомусь виявлялася

неможливою. Одні з них насмілювалися зневажати звичаями, порушувати

закони (виділено мною — Авт.); інші, навпаки, намагалися реалізувати в по-

всякденному житті те, що вважалося недосяжним ідеалом»181. При цьому до-

слідник зазначав, що саме випадки другого типу є більш цікавими.

Поділ казусів на типовий та нонконформістський, який запропонував

Ю. Безсмертний, не можна назвати універсальним. Він є зручним інструмен-

тарієм історика лише при дослідженні сталого суспільства, а міжвоєнний період

таким не був. Автор статті у характеристиці другого типу казусів недарма

виділив слова про «зневажання звичаями і порушення закону»: у добу змін, а

таким був весь період 1920–1930-х років, «звичаї» та «закони» досить часто

суперечили одне одному.__

Ухвалення нових редакцій «закону», тобто поява нових вимог влади до

суспільства взагалі та до завдань вчительства у його будівництві зокрема, не

завжди знаходили точки дотику із «звичаєм». Коли таких точок дотику було

занадто мало, то влада або частково відступала («запаморочення від успіхів»

навесні 1930 р., введення продподатку для колгоспів в 1933 р.), або ж відпо-

відала жорстким терором аж до терору голодом включно. Як в першому, так і в

другому випадку вона використовувала вчителів для поліпшення своєї репутації.

Для цього потрібні були освітяни, які беззастережно виконають будь-який наказ

компартійної влади. Відтак доводилося постійно усувати зі складу освітян нена-

дійних, тих, для кого навіть не найбільш радикальні вимоги до будівника нового

суспільства були неприйнятні для застосування в повсякденному житті. Таке

вилучення вчителів за ідеологічними та світоглядними мотивами було перма-

нентним процесом увесь реконструктивний період (1928–1939 рр.). На основні

причини звільнень ми звертали увагу при визначенні соціального облич вчи-

тельства. Вони змінювалися відповідно до коливань партійної лінії в різних

питаннях. У цій же частині тексту ми спробуємо «сфотографувати» деякі мо-

менти «великого перелому» та розглянути, як в цей час «ламалися» традиційні

світоглядні засади вчителів.

Зауважень висловлено чимало і вони яскраво ілюструють вимоги влади до

образу вчителя. Але лише один із названих недоліків фігурував в якості причини

звільнення. У протоколі засідання комісії з її справи зазначалося: «Вчителька

Щур є антирадянський вчитель — вона відмовляється проводити антирелігійне

виховання, ссилаючись на свою релігіозність»189. Сам факт її звільнення за

пасивну релігійність був би нетиповим для початку 1920-х років і неможливим

для 1930-х — на той час за таким звинуваченням її не просто звільнили б, а й

заарештували б. А відправка нею листа з Москви у червні місяці свідчить про те,

що не було навіть спроб арешту.

У другій половині 1920-х років боротьба з релігією в суспільстві посили-

лася. Вчителі, за задумом влади, мали бути у ній передовиками. Однак запро-

поновані владою форми і методи боротьби викликали сумніви у значної частини

педагогів. Так, на окружних з’їздах робітників освіти, як відбулися наприкінці

1928 р., задавалося чимало гострих питань з релігійної тематики. Наведемо деякі

з них: «В який спосіб мають перевірятися дані про ідеологічну невитриманість

вчителя і його релігійність? Чи для цього досить лише наклепа завідуючого,

який сам в цих відношеннях має великі хиби, як оце ми спостерігаємо?» «Як

відноситись до тих навчателів, жінки й діти яких виконують всі релігійні

обряди. Чи не підриває це слів навчателя за релігію. Чи може це бути поводом

для звільнення?» «Яким шляхом перевиховати освітянина з релігійними запев-

неннями або нерадянським ухилом?»190.

Найбільш відвертим і «нерадянським» можна назвати питання, задане росій-

ською мовою: «Чем вы гарантированы с идеологической стороны, что учитель,

который на каждом шагу кричит о своем атеизме и материализме, искренен.

Ведь в его мозг вы проникнуть не можете и он вам лжет, а сам думает совер-

шенно иное. Выходит, что «на Шипке все спокойно», а тот, кто был более

искренен и выяснил свою физиономию, тот сразу сделался парией и его бес-

пощадно сразу покарали. Выйдет так, что лжец лучше будет себя чувствовать,

чем правдивые люди. Выходит так, что знаменитый Менделеев был бы бес-__

пощадно изгнан со службы за свою религиозность, несмотря на то, что рели-

гиозность не мешала ему быть профессором и делать великие открытия в

области химии»191.

Та у владі добре розуміли, що ніхто не може осягнути неосяжного: за

короткий час переробити свідомість усіх освітян було неможливо, а от для конт-

ролю та корекції їх зовнішньої поведінки сил вистачало. Тому влада погодилася

з існуванням, як було зазначено в попередньому питанні, «неискренности» серед

вчительства. Врешті, вплив вчителя на учнівські маси насамперед йшов від

Слова, а не його думок. Для недопущення в середовищі освітян виявів ней-

трального або примирливого ставлення до релігії у влади буди важелі. Спочатку

найсуворішим з них було звільнення з роботи.

В радянській пропаганді наприкінці 1920-х рр. термін «релігійний» став

синонімом тавра «антирадянський». В одній з методичок початку 1929 р., яка

була надіслана вчителям на місця і освячувалася авторитетом «професора

Третякова», зазначалося: «Що таке селянська віра в Бога? Це почуття безсилості

селянства перед силами природи та почуття безсилля перед експлуататорами.

Підставою для такого почуття є темнота та неуцтво, роздріб господарства. Як

ідеологія попереднього часу, релігіє залишається та перешкодує поліпшенню

господарства, покращенню селянського побуту.__

Принагідно зауважимо, що в період «розкуркулення» звинувачення вчителів

у фізичному насильстві з боку селян почастішали. Часом було важко розіб-

ратися: чи то справді вчитель застосував фізичну силу для наведення дисцип-

ліни (приміром, проти дітей «куркулів»), чи то самі селяни обмовляють нена-

висного їм вчителя, оскільки не бачать інших засобів, щоб його позбутися. Для

вчителя, особливо сільського, стало правилом перебування у «ворожому ото-

ченні». В ситуації постійного стресу він особливо болісно реагував на не-

справедливі, на його погляд, дії влади, яка іноді прислухалася до слів селян.

В крайніх випадках де призводило до самогубства, що, до речі, теж засвідчувало

антирелігійність вчителя. Протягом 1928–1930 рр., за даними спілки Робос, в

Україні було скоєно 23 випадки самогубств вчителів, із них 16 — в сільській

місцевості205.

Повертаючись до центрального випадку, відзначимо, що причиною звіль-

нення вчительки Щур стала її віра в Бога, якої вона не змогла публічно зректися,

а самого Бога — зганьбити своїми вустами. При цьому Щур не намагалася свої

погляди комусь прищепити — на релігійну агітацію немає навіть натяку. Однак

навіть нейтральність освітян не могла задовольнити роботодавців. Напередодні

«великого перелому» влада не могла дозволити жодних пом’якшуючих обставин

у боротьбі з конкурентом за світогляд широких мас — релігією. Особлива роль у

цій боротьбі була призначена вчителю, оскільки саме його діяльність була

одним із основних факторів, які впливали на формування світобачення підрос-

таючого покоління. Відтак таким як Щур не було місця в радянській школі. Ряд

обставин звільнення вчительки, які обмежують нижні та верхні часові проміжки

цієї справи, навіть у випадку відсутності точної дати цієї події могли б за-

свідчити її приблизний час — напередодні «великого перелому».

Підсумовуючи викладене, слід визнати, що як причина звільнення, так і

реакція на це самої вчительки були типовими, тобто «нормальними» у того-

часних умовах. «Ненормальним» виглядав факт визнання вчителькою своєї

релігійності, внаслідок чого вона й позбулася права на професію. Однак таке

визначення «нормальності» стосувалася лише позиції влади, внаслідок політики

якої віра в Бога виглядала девіацією в новобудованому радянському суспільстві.

Якщо взяти до уваги дорадянський та післярадянський періоди історії України,

проаналізувати приклади інших країн, то сам такий наступ на релігію буде

виглядати як девіація. Тобто під таким кутом зору девіантною (відступом від

магістрального шляху розвитку суспільства) можна назвати саму радянську

владу.__