Естетичн-художня діяльність і мистецтво.

Основні соціальні функції мистецтва.

Мистецтво як складова духовного життя.

Генеза і соціальна сутність мистецтва.

Естетичн-художня діяльність і мистецтво.

Тема 8. Художня творчість та мистецтво.

Література

Висновки

Естетична діяльніcть — це будь-яка суспільна діяльність у її загальнолюдському вимірі, пов’язаному з перетворенням дійсності за законами краси, внаслідок чого розвиваються якості і здібності особистості, що мають загальнокультурне значення.

Резюме:Естетична діяльність пов’язана з творчою діяльністю люди­ни: творча діяльність робить акцент на перетворювальному ха­рактері дії, естетичний намір вносить якісний смисл, «надію» цього перетворення.

1. Естетична діяльність є необхідним аспектом суспільної прак­тики, на підвалинах якого розвиваються естетичне виробництво (творчість і свідомість) і естетичне споживання.

2. Естетична діяльність — атрибут будь-якої соціальної діяль­ності, що породжує досконалий предмет, досконалий твір, дос­коналу ідею.

3. Самостійність естетичної діяльності визначається безпосе­реднім вирішенням специфічних естетичних завдань. Тим са­мим естетичну діяльність можна розглядати як систему видів діяльності, специфіка яких визначається співвідношенням цілей перетворення і характером того об’єкта дійсності, на який це перетворення спрямоване.

 

5. Своє найвище втілення естетична діяльність отримує в художній діяльності. В ній закріплюються вищі досягнення і тенденції естетичної діяльності.

6. Свого практичного і закінченого значення естетична діяльність досягає в дизайні — творчій діяльності, метою якої є визначення і створення гармонійних формальних якостей пред­метно-просторового середовища людської життєдіяльності — праці, побуту, відпочинку тощо, — яка б найбільш повно задо­вольняла матеріальні і духовні потреби людини.

Аронов В.Р. Дизайн и искусство. — Сер. «Эстетика». — М., 1984. — № 2.

Борев Ю.Б. Эстетика. В 2-х т. — Смоленск, 1997.

Гулыга А.В. Принципы эстетики. — М., 1987.

Даниленко В.Я. Основи дизайну. — К., 1996.

Джонс Дж. Инженерное и художественное конструирование. — М., 1976.

Зись А. Искусство и эстетика. — М., 1967.

Колеснікова О.В., Межова Н.Г., Святош Л.М. Естетична діяльність та сфери її виявлення. — Х., 1994.

Харьковская школа дизайна. — М., 1992.

Шпара П.Е. Технічна естетика та основи художнього конструювання. — К., 1984.

 

Серед форм естетичної діяльності особливе місце посідає мистецтво — професійне та народне, фольклор. Поява мистецтва як самостійної форми естетичної діяльності має свою історію і логіку.

Матеріалістичний погляд на природу естетичної діяльності дає можливість визначити основні закономірності, що зумовили появу мистецтва та його розвиток.

1. Мистецтво виникло на основі розвинутих у межах безпосередньої практичної діяльності естетичних потреб та естетичних здібностей людини. Розвинуті естетичні здібності й потреби сприяли формуванню суспільної необхідності культивування естетичних переживань та перенесення в них центру ваги з практичної і магічної функцій у сферу формування з їх допомогою суспільних зв'язків і суспільних уявлень. Зв'язок мистецтва з матеріальним виробництвом ніколи не зникав повністю.

2 В історії' поділу праці поява мистецтва стала останньою фазою такого поділу праці на фізичну й розумову. Відокремлення духовного виробництва від матеріального вивільнило його (духовне виробництво) від прямої залежності та злитості з практикою, створило умови для інтенсивного розвитку, формування професійної діяльності у сфері мистецтва, науки, філософії'.

Поділ праці на фізичну й духовну значною мірою був зумовлений виник­ненням нової соціально-економічної ситуації: з'явилися приватна власність і пов'язане з нею відчуження праці, експлуатації людини людиною, розшарування суспільства.

3. Історичним фактом було те, що мистецтво виникало тільки в суспільстві, поділеному на класи. Класи, що панують у матеріальному виробництві, контролюють виробництво духовне: ідеї та естетичні потреби панівного класу стають панівними ідеями й потребами. Проте така закономірність ніскільки не принижує культурної та естетичної цінності мистецтва класового суспільства, оскільки кожний клас при всій своїй класовій обмеженості розвиває і культивує загальнолюдські гуманістичні ідеали та цінності у їхній конкретно-історичній формі. Водночас такий підхід до історії' мистецтва дає можливість відшукати і зрозуміти причини та об'єктивні обставини виникнення й розвитку його історичних форм з погляду як змісту, так і форми, розподілу його на професійне і народне.

4. Мистецтво розвивається лише у тісному зв'язку із соціально-економічним і духовним життям суспільства. Цей зв'язок не є безпосередньою залежністю одного від іншого, а складним діалектичним взаємозв'яз­ком, що потребує щоразу конкретно-історичного аналізу. В історії' мистецтва відомі приклади як прямої, так і зворотної залежності його від рівня соціально-економічного розвитку суспільства. Безсумнівним є також факт зростання ролі мистецтва, як і всієї духовної сфери, в со­ціальному розвитку.

5. Функції' мистецтва залежно від його конкретно-історичної форми мо­жуть змінюватися; важливість мистецтва поціновується в кожну епоху по-різному. Водночас сутність мистецтва в усі часи лишається єдиною, хоча світ мистецтва, його види й жанри, стилі й художні школи, його взаємовідносини з життям дуже розмаїті в різні історичні епохи, за різних режимів, у різних культурах і цивілізаціях. Ця сутність мистецтва полягає у творчості Мистецтво виростає на найширших життєвих потребах. людина здобуває можливість впливати на загальний розвиток суспільства, реалізовувати універсальну людську здібність формувати, змінювати, творити «за законами краси» свій духовно-практичний світ. Цим самим людина створює умови для реалізації' потенційних можливостей життя кожного індивіда.

Предметом художнього переосмислення є все, що цікаве для людини в житті, тобто реальна дійсність, у якій проходить людське життя.

Зовнішні обставини не мають абсолютної влади над внутрішнім світом людини, тобто духовне відображення дійсності не є її копією, воно є самостійним твором людського духу.Мистецтво в сукупності його художніх образів є духовною, ідеальною моделлю світу, яка відображає не стільки реальний світ, скільки бажаний.

Мистецтво, підходячи до дійсності з позицій вищих потреб розвитку людини, створює ідеал, якій є загальною суспільною потребою. Естетичний ідеал, що є змістом мистецтва, відображає сутнісні риси, закономірності й вимоги реального життя, тобто так звану можливу, або віртуальну, реальність. Мистецтво стає основою духовної культури, його колективною пам'яттю. За допомогою мистецтва здійснюється не тільки зв'язок людини з людиною, а й зв'язок поколінь, різних народів і різних культур. Мистецтво накладає на всі форми людського життя відбиток вічності.

Увесь потенціал мистецтва може бути залучений до формування й розвитку людської особистості. Справжня велич мистецтва розкривається тільки тоді, коли воно стає реальною силою. А такою силою воно є лише в діяльності особи, суспільства, що створюють гармонію світу й людини, природи і культури, поліпшують якість життя.