Тема 3. Естетичні проблеми в історії української культури.
Література
Висновки
Розвиток європейської естетичної думки зумовив зміну історичного змісту основних естетичних категорій, що було органічно пов’язано зі світоглядом і духовними шуканнями відповідних епох.
Резюме:Естетична думка як учення про чуттєве пізнання світу була притаманна європейській культурі з давніх давен. Однією з перших форм усвідомлення довколишнього світу була міфологія. Вона почала формуватися ще в первісну добу і визначила собою розвиток естетичної думки античності.
1. Античне світосприйняття базується на міфології. Міфологічна свідомість є синтетичною формою чуттєво-конкретної та умоглядно-теоретичної рефлексії, які дозволяють скласти цілісну картину світу. Уявлення про світобудову узагальнювала категорія Космосу. Його осягненню сприяли вчення Піфагора і піфагорійців, Сократа, Платона, Арістотеля та ін.
2. Естетична думка середньовіччя інтенсивно розвиває проблему умоглядного осягнення Абсолюту, Бога у свідомості людини завдяки багатству чуттєвого сприйняття форм світу. На цій підставі формулюється ідея образу, яка розкривається у середньовічних філософських теоріях, що містять у собі і естетичну складову (Августин Блаженний, Іоанн Дамаскін, Фома Аквінський та ін.).
3. Антропологічний переворот, який здійснився в епоху Відродження, перемістив акценти у середньовічній теорії образу. Образ перетворився із засобу осягнення потойбічного світу у засіб пізнання світу чуттєво сприйманого та активної людської діяльності (Леонардо да Вінчі, А. Дюрер, Л.-Б. Альберті та ін.).
4. У XVII—XVIII ст. у розвитку естетичної думки виникають нормативні естетичні теорії, що були пов’язані з ідеологічним світоглядом, нормуванням суспільної діяльності і свідомості, — бароко і класицизм. Уявлення про красу, гармонію та досконалість набули в них конкретно-історичного характеру: «успадкували природу, яка виправлена за античними взірцями».
5. У другій половині XVIII ст. естетична думка оформлюється у європейській культурі в самостійну науку естетику, яка розробляє власний категоріальний апарат, методологічні засади, теоретичні напрямки.
7. В XIX—XX ст. естетика як наука існує в контексті розвою європейської філософії і є складовою частиною інтенсивного розвитку духовного життя, мислення, мистецтва і загалом культури.
Асмус В.Ф. Вопросы теории и истории эстетики. — М., 1968.
Асмус В.Ф. Немецкая эстетика XVIII в. — М., 1962.
Белый А. Символизм как миропонимание. — М., 1994.
Бицилли П.М. Место Ренессанса в истории культуры. — СПб., 1996.
Бычков В.В. Малая история византийской эстетики. — К., 1991.
Вермео А., Вермео О. Мэтры мирового сюрреализма. — СПб., 1996.
Гулыга А.В. Немецкая классическая философия. — М., 1986.
Дмитриева Н.А. Краткая история искусств. Вып. 1—2. — М., 1988.
Ильин И.П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. — М., 1996.
История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли. Т. 1—5. — М., 1962–1970.
Лосев А.Ф. История античной эстетики. — М., 1963.
Лосев А.Ф. Эстетика Возрождения. Исторический смысл Возрождения. — М., 1998.
Малахов М.Я. Модернизм. — М., 1986.
Овсянников М.Ф. История эстетической мысли. — М., 1978.
Основи художньої культури. Ч. I. Історія та теорія світової художньої культури. — Х., 1999.
Татаркевич В. Античная эстетика. — М., 1977.
Шестаков В.П. Очерки по истории эстетики. — М., 1979.
Эстетика: Учеб. пособие / Под ред. В.А. Лозового. — Сумы, 1999.