Тема 3. Естетичні проблеми в історії української культури.

Література

Висновки

Розвиток європейської естетичної думки зумовив зміну істо­ричного змісту основних естетичних категорій, що було органі­чно пов’язано зі світоглядом і духовними шуканнями відповід­них епох.

Резюме:Естетична думка як учення про чуттєве пізнання світу була притаманна європейській культурі з давніх давен. Однією з пер­ших форм усвідомлення довколишнього світу була міфологія. Вона почала формуватися ще в первісну добу і визначила собою розвиток естетичної думки античності.

1. Античне світосприйняття базується на міфології. Міфоло­гічна свідомість є синтетичною формою чуттєво-конкретної та умоглядно-теоретичної рефлексії, які дозволяють скласти цілісну картину світу. Уявлення про світобудову узагальнювала катего­рія Космосу. Його осягненню сприяли вчення Піфагора і піфа­горійців, Сократа, Платона, Арістотеля та ін.

2. Естетична думка середньовіччя інтенсивно розвиває пробле­му умоглядного осягнення Абсолюту, Бога у свідомості людини завдяки багатству чуттєвого сприйняття форм світу. На цій підставі формулюється ідея образу, яка розкривається у середньовічних філософських теоріях, що містять у собі і естетичну складову (Ав­густин Блаженний, Іоанн Дамаскін, Фома Аквінський та ін.).

3. Антропологічний переворот, який здійснився в епоху Відрод­ження, перемістив акценти у середньовічній теорії образу. Об­раз перетворився із засобу осягнення потойбічного світу у засіб пізнання світу чуттєво сприйманого та активної людської діяль­ності (Леонардо да Вінчі, А. Дюрер, Л.-Б. Альберті та ін.).

4. У XVII—XVIII ст. у розвитку естетичної думки виникають нормативні естетичні теорії, що були пов’язані з ідеологічним світоглядом, нормуванням суспільної діяльності і свідомості, — бароко і класицизм. Уявлення про красу, гармонію та доско­налість набули в них конкретно-історичного характеру: «успад­кували природу, яка виправлена за античними взірцями».

5. У другій половині XVIII ст. естетична думка оформлюється у європейській культурі в самостійну науку естетику, яка роз­робляє власний категоріальний апарат, методологічні засади, теоретичні напрямки.

7. В XIX—XX ст. естетика як наука існує в контексті розвою європейської філософії і є складовою частиною інтенсивного розвитку духовного життя, мислення, мистецтва і загалом культури.

Асмус В.Ф. Вопросы теории и истории эстетики. — М., 1968.

Асмус В.Ф. Немецкая эстетика XVIII в. — М., 1962.

Белый А. Символизм как миропонимание. — М., 1994.

Бицилли П.М. Место Ренессанса в истории культуры. — СПб., 1996.

Бычков В.В. Малая история византийской эстетики. — К., 1991.

Вермео А., Вермео О. Мэтры мирового сюрреализма. — СПб., 1996.

Гулыга А.В. Немецкая классическая философия. — М., 1986.

Дмитриева Н.А. Краткая история искусств. Вып. 1—2. — М., 1988.

Ильин И.П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. — М., 1996.

История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли. Т. 1—5. — М., 1962–1970.

Лосев А.Ф. История античной эстетики. — М., 1963.

Лосев А.Ф. Эстетика Возрождения. Исторический смысл Возрождения. — М., 1998.

Малахов М.Я. Модернизм. — М., 1986.

Овсянников М.Ф. История эстетической мысли. — М., 1978.

Основи художньої культури. Ч. I. Історія та теорія світової художньої культури. — Х., 1999.

Татаркевич В. Античная эстетика. — М., 1977.

Шестаков В.П. Очерки по истории эстетики. — М., 1979.

Эстетика: Учеб. пособие / Под ред. В.А. Лозового. — Сумы, 1999.