Суспільно-політична обстановка в 20-30-х рр.

Криза командно-адміністративної системи, спричинена "надіндустріалізацією", виснажливим промисловим бу­дівництвом, критичним становищем в аграрному секторі, зумовила різке загострення всіх соціально-економічних проблем в країні, зубожіння основної маси населення. Почалися прояви незадоволення владою, відповіддю на які були репресії. Першими жертвами сталінського режиму стали спеціалісти — інженерно-технічні робітники з доре­волюційною підготовкою. Влітку 1928 р. відкрився "шах­тинський процес" над групою спеціалістів Донецького басейну, керівників вугільної промисловості, яких звину­вачували в шкідництві, організації вибухів на шахтах, у злочинних зв'язках із колишніми власниками шахт. Із 53 чоловік 11 було засуджено до розстрілу, інших до різних термінів ув'язнення.

Показовою в усіх відношеннях була "справа Рютіна". Навесні 1932 р. колишній секретар Червонопресненського райкому партії Москви М. Рютін підготував велику теоре­тичну працю "Сталін і криза пролетарської диктатури" та звернення "До всіх членів ВКП(б)". Під керівництвом Рютіна було створено організацію "Союз захисту ленініз­му" (пізніше "Союз марксистів-ленінців"). 24 активних члени "Союзу" було виключено з партії. Колегія ОДПУ засудила їх до різних строків ув'язнення.

Переламним вбік підсилення репресій став 1934 р. У січні—лютому 1934 р. відбувся XVII з'їзд ВКП(б), на якому група делегатів спробувала усунути Сталіна з поста гене­рального секретаря. Під час голосування при виборах чле­нів ЦК проти Сталіна було подано майже 300 голосів. Внаслідок цього — з 1966 делегатів з'їзду більше 1100 було репресовано. 1 грудня 1934 р. в Ленінграді було вбито С. М. Кірова. Лишаються нез'ясованими багато обставин цього політичного вбивства. Одначе Сталін зумів видобути з цієї події необхідні для себе висновки й посилити дикта­торський режим. Після цього розпочалися найбільші "хви­лі" репресій. 28-29 грудня 1934 р. відбувся закритий процес над членами "Ленінградського центру", до складу якого нібито входило 30 колишніх зінов'євців. Усіх обвинуваче­них було засуджено до смертної кари. 5-16 січня 1935 р. — судовий процес у Москві за сфабрикованою справою "Московського центру". В антипартійній та антидержавній діяльності було звинувачено 19 чоловік, серед них Л. Каменєв, Г. Зінов'єв, Г. Євдокімов, Г. Федоров. Зокрема їх звинувачували у створенні контрреволюційної організації з метою здійснення терористичних актів, у "ідеологічному пособництві" убивцям Кірова. Всіх було засуджено до різних строків ув'язнення. 9 червня 1939 р. було прийнято закон про смертну кару за втечу за кордон. 19-24 серпня 1936 р. відбувся перший відкритий московський судовий процес по справі "Антирадянський об'єднаний троцькістсько-зінов'євський центр" (Зінов'єв, Каменєв, Євдокімов, Бакаєв, Мрачковський, Тер-Ваганян, Дрейцер та ін.). Всі 16 звинувачених підтвердили свою участь у вбивстві Кіро­ва, зв'язках з Троцьким, змові проти Сталіна, дали пока­зання на Томського, Бухаріна, Рикова, Радека, П'ятакова, Сокольнікова й були засуджені до смертної кари. Після усунення Т. Ягоди за неспроможність "викрити" троцькістсько-зінов'євський блок і призначення наркомом внут­рішніх справ Н. Єжова розпочалася чистка в апараті НКВС. Тоді ж (жовтень 1936 р.) було заарештовано колиш­ніх троцькістів П'ятакова, Радека, Сокольнікова, Серебря-кова та інших відповідальних працівників транспорту й вугільної промисловості. 20-30 січня — другий москов­ський процес над 17 обвинуваченими в створенні "Пара­лельного антирадянського троцькістського центру", що нібито займався організацією саботажу і диверсій: 13 чоло­вікам було винесено смертний вирок. 11 червня 1937 р. — опубліковано офіційне повідомлення про винесення закритим засіданням військового трибуналу смертного виро­ку звинуваченому в шпигунстві та зрадництві маршалу Тухачевському, воєначальникам Якіру, Уборевичу, Ейдема-ну, Путнє, Корку. 12-13 березня 1938 р. — третій москов­ський процес по справі про "Антирадянський правотроцькістський блок" по звинуваченню 21 чоловіка, серед них Бухаріна, Рикова, Крестанського, Раковського, Ікрамова, Ходжаєва, Ягоди, у вбивстві Кірова, отруєнні Куйбишева та Горького, змові проти Сталіна й організації промисло­вого саботажу. 17 обвинуваченим винесено смертний ви­рок. Цей трагічний перелік можна було б продовжувати нескінченно. Головний підсумок репресій 30-х — поч. 40-х рр. — фізичне знищення мільйонів людей. Лише у 1937-1938 рр. було репресовано біля 10 млн. чол. З них 2-3 млн. знищено фізично. Внаслідок масових репресій у 30-ті роки було знекровлено інтелектуальні сили радянського су­спільства: в політиці, армії, науці. Це один з головних злочинів сталінського тоталітарного режиму. Опір режи­мові існував, однак він не набув масового характеру. Це були поодинокі виступи тих, хто не бажав миритися з дійсністю. Найбільш відомі виступи членів ЦК Ломінадзе, Сирцова, групи Рютіна, Раскольнікова й деяких інших, однак на них була спрямована уся міць НКВД.

Таким чином політика й практика "великого терору" була холоднокровно продуманою й глибоко злочинною акцією. Творчі мислячі люди, здатні критично оцінювати становище в країні, ніяк не вписувалися до схеми казар-меного соціалізму. В цей час з радіоприймачів на всю країну розносилися слова однієї з найпопулярніших пі­сень: "Я другой такой страны не знаю, где так вольно дьшыт человек". Тільки після 1985 року, у роки демокра­тизації, спеціальні комісії виправдали абсолютну більшість невинних жертв сталінщини.

ТЕМА КРАЇНИ АЗІЇ, АФРИКИ ТА ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ