Завдання аналізу господарської діяльності.

Мистецтво імперії Каролінгів

«Каролінгське відродження» відзначене появою нововведень в архітектурному декорі: так, капітелі колон Аахенської капели й монастиря в Лорше копіюють античні зразки. Декоративний живопис представлений прекрасним розписом церкви Сен-Жермен в Оксеррі, виконаний близько 857 р. (іл. 438); у фресці використані червона й жовта охра, зелений і білий кольори. Малюнок книжкової мініатюри відрізняється великою експресивністю, що підкреслює ретельну каліграфію рукописів. Видатним зразком цього мистецтва є Сакраментарій із Дрогона. В області ювелірної пластики цієї епохи були створені видатні твори. Такі імператорська корона зі скарбниці у Відні, чаша 780 р. з абатства Кремсмюнстер, що належала баварському королеві Тассіло, і чаша св. Хродеганга, єпископа в Сєєз; така вівтарна преграда базельського собору, створена близько 1028 р. в Оттонівській Німеччині. З творів іспанської роботи назвемо хрест 808 р. із собору Овьєдо. В Італії створене знамените «паліото» з базиліки Сант Амброджо в Мілані, виконане у візантійському стилі майстром Вольвиніусом у 835 р. і принесене в дарунок собору Ангильбертом. Убрання із чудовиськами й складними переплетеннями орнаменту в його декорі знову, після великої перерви в мистецтві Заходу, з'являється зображення людського обличчя. Серед виробів з металу згадаємо прекрасний парапет Аахенської палацової капели.

Загальними для всіх галузей народного господарства завданнями аналізу є:

1) оцінка обґрунтованості та напруженості плану;

2) визначення базових показників для планування на майбутній період;

3) оцінка результатів господарської діяльності, перевірка виконання плану, розмежування з цією метою залежних і незалежних від аналізованого об’єкта причин зміни показників;

4) підведення підсумків внутрішньозаводського госпрозрахунку на основі визначення впливу окремих сторін діяльності, окремих ланок та окремих виконавців на загальні її результати;

5) виявлення резервів підвищення ефективності господарювання і шляхів їх використання, сприяння технічному прогресу і поширенню передового досвіду;

6) прогнозування очікуваних результатів господарської діяльності;

7) підготовка матеріалів для вибору оптимальних управлінських рішень.

Висновки з першого питання:Вивчено, що фінансово-економічний аналіз посідає проміжне місце між збором і обробкою економічної інформації та прийняттям управлінських рішень як стратегічних, що виражаються в складанні планів, так і тактичних — щодо оперативного регулювання ходу суспільного виробництва, необхідного для досягнення запланованих цілей. Студенти ознайомлені з науками, які допомагають проведенню фінансово-економічного аналізу підприємства, з визначенням предмету фінансово-економічного аналізу та завданнями аналізу господарської діяльності підприємства.

2. Метод і прийоми аналізу.

Метод аналізу, тобто загальний підхід до вивчення його предмета, спирається на діалектичний та історичний матеріалізм — основу наукового мислення в усіх галузях економічної науки. До розробки на цій основі методу аналізу господарської діяльності входить конкретне вираження в сукупності застосовуваних прийомів, що дозволяють вивчати господарську діяльність, спираючись на закони діалектики, розглядати цю діяльність як результат суперечливого різноспрямованого впливу численних взаємозалежних господарських факторів.

Факторами в аналізі називають сили, які активно діють, що викликають позитивні чи негативні зміни в стані об’єкта та показниках, котрі його відбивають, тобто причини цих змін. Зазвичай термін «причина» застосовується стосовно більш широкого комплексу факторів, а при подальшому розкладанні цього комплексу окремі його складники називають уже факторами.

При аналізі з’ясовується вплив на діяльність аналізованого об’єкта зовнішніх і внутрішніх факторів, роздільно вивчається їх позитивний і негативний вплив. Потім результати аналізу узагальнюються з огляду на взаємозв’язок усіх факторів і робиться підрахунок резервів.

У процесі вивчення господарської діяльності сполучаються дедуктивний та індуктивний методи дослідження, аналіз і синтез. При фінансово-економічному аналізі переважно застосовується дедуктивний метод: спочатку вивчаються узагальнюючі показники господарської діяльності в масштабах об’єднання, підприємства чи іншого об’єкта, потім ці показники деталізуються, розчленовуються, що й представляє власне аналіз, а подальші узагальнення матеріалів дослідження, на основі якого робиться зведена оцінка виконання плану, ефективності господарювання і виробляється зведений підрахунок резервів, — синтез.

У техніко-економічному аналізі більш поширеним є індуктивний метод: спочатку вивчаються хід господарських операцій, які відображають показники їх роботи, за окремими робочими місцями і виробничими бригадами, а потім відбувається сходження від цих конкретних показників до більш абстрактних узагальнюючих показників господарської діяльності в цілому за аналізованим об’єктом.

В обох аспектах — фінансово-економічному і техніко-економічному — аналіз сполучається із синтезом, а дедуктивний метод — з індуктивним, що зумовлено застосуванням матеріалістичної діалектики.

Сутність властивого аналізові господарської діяльності методу розкриття змісту свого предмета у найбільш загальному формулюванні може бути виражена в такий спосіб.

Метод аналізу — це спосіб системного комплексного вивчення, виміру й узагальнення впливу окремих факторів на виконання господарських планів і на динаміку господарського розвитку, який здійснюється шляхом обробки спеціальними прийомами показників плану, обліку, звітності та інших джерел інформації.

Системний підхід, комплексне вивчення економіки, техніки, технології та організації виробництва, соціального розвитку й усіх різноманітних факторів, що впливають на ефективність господарювання, є найважливішою особливістю методу аналізу.

Вивчення об’єкта з урахуванням усіх внутрішніх і зовнішніх його зв’язків як частин системи вищого рівня (наприклад, розгляд цеху як частини підприємства, підприємства як частини господарського об’єднання) є застосуванням системного підходу в аналізі. При такому підході необхідно оцінювати діяльність аналізованого об’єкта не тільки з огляду на досягнення його локальних цілей, але й обов’язково з позиції того, наскільки ці цілі узгоджуються з цілями систем вищого рівня та із загальнодержавними інтересами.

Вимір впливу окремих факторів на динаміку господарського розвитку, результати виконання плану й ефективність господарювання допомагає встановити їх відносне значення в роботі підприємства, зосередити увагу на основних і вирішальних.

Узагальнення результатів аналізу — завершальна стадія вивчення господарської діяльності. Узагальнення включає висновки, котрі містять оцінку діяльності, зведення резервів та рекомендацій з їх використання. При узагальненні розкривається зв’язок між підсумками діяльності окремих ділянок та виконавців і визначається ступінь їх впливу на загальні результати за об’єктом в цілому.

З особливостей методу випливає ряд спеціальних прийомів класифікації, які виділяють комплекси факторів, що піддаються виміру на основі аналітичної обробки показників обліку й звітності. Щоб уловити їх вплив за допомогою показників обліку, складаються розрахункові формули.

Розрахункова формула є основою аналітичних розрахунків, що встановлюють кількісну залежність відхилень від плану або іншої бази за розглянутим узагальнюючим показником, від зміни окремих елементів розрахункової формули — взаємозалежних часткових показників.

Документальна обґрунтованість є характерною рисою методу аналізу, котрий ґрунтується переважно на ретельно перевіреній інформації, яка забезпечує незаперечність аналітичних висновків і пропозицій.

Метод аналізу реалізується через його науковий апарат, котрий представляє сукупність прийомів дослідження, з яких більшість застосовується не тільки в аналізі, але й в інших науках. Використання прийомів, запозичених з інших наук, є наслідком взаємопроникнення наук на сучасному етапі їх розвитку, особливо аналізу, що сформувався й розвивається на стику ряду наук.

Удосконалювання прийомів, запозичених з математики, математичної статистики і бухгалтерського обліку, здійснюється зазвичай науками, в яких вони вперше стали предметом вивчення. Аналіз господарської діяльності пристосовує ці прийоми до вивчення свого предмета, вносячи в них необхідні зміни і приводячи в єдину систему.

Класифікація прийомів аналізу, що утворюють цю систему:

1) порівняння:

– з планом;

– з попереднім періодом;

– з економічною моделлю;

– з передовими підприємствами й учасниками;

– із середньогалузевим рівнем.

2) групування:

– за простими моментами процесу праці;

– за розділами плану підвищення ефективності виробництва;

3) виділення «вузьких місць» і провідних ланок;

4) розробка системи взаємозалежних аналітичних показників — часткових і узагальнюючих:

а) розкладання узагальнюючих показників на частини:

– за взаємодіючими факторами;

– за ділянками господарської діяльності;

– за хронологічними періодами;

б) узагальнення часткових показників:

– у показниках організаційно-технічного рівня підприємства;

– у показниках рівня використання ресурсів;

– у показниках обсягу продукції;

– у показниках собівартості;

– у показниках якості продукції;

– у показниках продуктивності праці;

– у показниках рентабельності;

– у показниках оборотності;

5) виявлення і вимір впливу окремих факторів на результат їх взаємодії:

а) коректування базових показників:

– економіко-математичні методи;

– ланцюгові підстановки, спосіб різниць абсолютних і відносних величин;

б) розкладання звітних показників:

– ланцюгові підстановки, спосіб різниць абсолютних і відносних величин;

– спосіб пайової участі;

– балансовий метод;

– економіко-математичні методи.

Різноманітні прийоми аналізу об’єднані в групи.

Найважливішим є прийом порівняння, за допомогою якого виробляється оцінка ефективності господарювання, вивчається вплив окремих факторів на виконання плану і виявляються резерви.

Головним є порівняння звітних показників з плановими, котре дозволяє встановити чи не було відхилень від плану (позитивних і негативних) і дати оцінку роботи аналізованого об’єкта. На основі порівняння з планом виявляються резерви, що криються в усуненні будь-якого роду негативних відхилень від плану і позапланових втрат. Це порівняння повинно сполучатися з аналізом обґрунтованості і напруженості самого плану.

Порівняння з економічною моделлю роботи підприємства в ідеальних умовах господарювання має на меті визначити, якою сумою підприємство наблизилося до теоретично важливого найвищого рівня використання ресурсів та ефективності господарювання. У сучасній практиці цей вид аналізу застосовується не комплексно, а за окремими показниками (наприклад, це коефіцієнт використання календарного фонду часу роботи устаткування або ж корисного використання сировини).

Для більш повного виявлення резервів не слід обмежувати резерви тільки межами аналізованого об’єкта: необхідно проводити порівняльний аналіз, використовуючи дані інших підприємств, середньогалузеві показники та інші бази для зіставлення.

Порівняння із середньогалузевими показниками дозволяє визначити, яке місце посідає аналізоване об’єднання чи підприємство в галузі, чи належить воно до числа передових, середніх або таких, що відстають.

Порівняння з плановими і звітними показниками передового підприємства, а всередині підприємства з показниками передових цехів і показниками роботи провідних працівників дає можливість виявити резерви, що приховуються у впровадженні новітніх досягнень техніки і технології та узагальненні й використанні передового досвіду з урахуванням специфічних особливостей кожного з порівнюваних об’єктів.

Групування належать до найпоширеніших прийомів аналізу.
Мається на увазі істотне розходження між застосуванням групувань у статистиці й аналізі. У статистиці групування є умовою одержання науково обґрунтованих середніх величин, які правильно характеризують досліджувані сукупності, тобто використовуються для узагальнення і типізації явищ. В аналізі, навпаки, групування служать для розкриття змісту середніх, для з’ясування впливу окремих одиниць на ці середні. Використовуються групування, які є в звітності і проводилися додатково, — для цілей аналізу.

Найбільше поширення і практичне значення в аналізі має групування за фактами, пов’язаними:

1) з живою працею;

2) із засобами праці;

3) з предметами праці.

Застосовуються групування факторів і за іншою ознакою, наприклад, поділяються на зовнішні і внутрішньогосподарські, соціальні й індивідуальні, залежні і незалежні від аналізованого об’єкта, котрі враховують і другорядні фактори. Нерідко використовується групування за розділами плану технічного й організаційного розвитку та підвищення економічної ефективності виробництва, а також за факторами техніки, технології, організації виробництва та фінансово-економічними.

Виділення «вузьких місць» і провідних ланок застосовується для з’ясування того, які ділянки або які види ресурсів стримують підвищення ефективності господарювання, від яких сторін діяльності вирішальною мірою залежить істотне вдосконалення роботи. Зосередження уваги на цих «вузьких місцях» і провідних ланках — характерний прийом, який широко застосовується на практиці, особливо для раціональної організації пошуку резервів.

Розробка і застосування системи показників для оцінки стану і динаміки досліджуваного об’єкта є характерною рисою методу аналізу. Це дає можливість схарактеризувати вплив окремих факторів на виконання плану і визначити резерви.

У ході аналізу не тільки використовуються показники, що є в плані, обліку і звітності, але й на їх основі обчислюються похідні показники, що дозволяють повніше схарактеризувати різні сторони роботи підприємства та їх вплив на виконання плану, тобто в аналізі розширюється система показників планування, обліку і звітності.

Найчастіше похідні аналітичні показники обчислюються у вигляді коефіцієнтів і відсотків, які об’єднуються у загальну таблицю. Підбір і зіставлення показників в аналітичних таблицях дають наочне уявлення не тільки про економічні результати роботи підприємства, але й про фактори, які визначили ці результати, що робить майже зайвими текстові пояснення. Це значно скорочує трудомісткість і сприяє оперативності аналізу.

У системі аналітичних показників розрізняються узагальнюючі показники оцінки стану об’єкта і часткові (факторні), які використовуються для виявлення впливу окремих чинників на узагальнюючий показник.

Деталізація даних за місцем і часом здійснення господарської операції проводиться шляхом розкладання узагальнюючих показників на часткові. Узагальнюючі показники звітності підприємства не характеризують якості роботи окремих його підрозділів і виконавців. У них взаємно погашаються позитивні і негативні результати, отримані на окремих ділянках роботи й у різні періоди часу. Розчленовуючи показники і деталізуючи їх за підрозділами підприємства, можна встановити вплив кожного з них на використання ресурсів і виконання плану, виявити передові і такі, що відстають.

Ланцюгові підстановки і заснований на їх математичному перетворенні спосіб різниць абсолютних чи відносних величин часткових показників є найпоширенішими прийомами виміру впливу окремих факторів на результат їх взаємодії.

Вплив факторів відбивається через часткові (факторні) показники, а результат через узагальнюючий (результатний) показник. Залежність між частковими й узагальнюючими показниками встановлюється у вигляді розрахункової формули, на одній стороні якої фіксуються часткові показники і математичні дії над ними, а на іншій — узагальнюючий показник, на зміну якого впливають ці показники. Попередньо встановлюється відхилення фактичної величини узагальнюючого показника від базисної (планової, проектної, торішньої, середньогалузевої, прогресивної і т.д.).

Сутність прийому ланцюгових підстановок полягає в послідовній заміні базисної величини часткових показників, що входять до розрахункової формули, фактичною величиною цих показників і вимірів впливу виробничої заміни на зміну величини досліджуваного показника, що обіцяється. Після кожної заміни базисної величини часткового показника фактичною виконують усі математичні дії, передбачені розрахунковою формулою, і з отриманого результату обчислюють попередній (до заміни цього показника). Різниця результатів показує пошукову величину впливу зміни цього часткового показника на узагальнюючий, оскільки всі інші часткові показники в порівнюваних послідовних розрахунках однакові за величиною.

Заміна базисної величини часткового показника фактичною називається підстановкою. Кількість підстановок дорівнює кількості часткових показників, які входять до розрахункової формули, а кількість послідовних розрахунків більша на одиницю, оскільки для визначення загальної величини зміни узагальнюючого показника приводиться базисний розрахунок, в якому всі показники відбиваються в базисних величинах.

Висновки з другого питання:Студенти вивчили, що метод аналізу, тобто загальний підхід до вивчення його предмета, спирається на діалектичний та історичний матеріалізм — основу наукового мислення в усіх галузях економічної науки, що у процесі вивчення господарської діяльності сполучаються дедуктивний та індуктивний методи дослідження, аналіз і синтез, що з особливостей методу випливає ряд спеціальних прийомів класифікації, які виділяють комплекси факторів, що піддаються виміру на основі аналітичної обробки показників обліку й звітності. Вивчено класифікацію прийомів фінансово-економічного аналізу.

3. Спосіб обробки економічної інформації у ФЕА

Спосіб різниць, тобто перебування різниць між фактичною і базисною величинами часткових показників з подальшим визначенням впливу цих різниць на відхилення узагальнюючого показника від плану чи іншої бази, — відоме технічне спрощення прийому ланцюгових підстановок.

Спосіб пайової участі, тобто пропорційного розподілу відхилення за узагальнюючим показником між факторами, які його обумовили, застосовується замість прийому ланцюгових підстановок у тих випадках, коли при значній кількості часткових показників, що входять до розрахункової формули, залежність їх одне від одного не можна встановити.

Балансовий метод — це спеціальний прийом зіставлення взаємозалежних показників господарської діяльності з метою з’ясування і виміру взаємного впливу, а також підрахунку резервів підвищення ефективності виробництва.

При застосуванні балансового методу аналізу зв’язок між окремими показниками виражається у формі рівностей підсумків, отриманих у результаті різних їх зіставлень.

Оскільки першим історичним прикладом ув’язування більшості показників господарської діяльності шляхом виділення рівностей двох їх підсумків був бухгалтерський баланс, цей спосіб аналізу одержав назву балансового методу.

Балансовий метод ефективний у різних областях аналітичної роботи, але широкого поширення він набув в аналізі фінансового стану підприємства, де головним джерелом інформації служить бухгалтерський баланс. За допомогою балансового методу з’ясовується, чи всі засоби господарювання використовуються за цільовим призначенням, чи правильно вони розташовані.

Балансовий метод використовується також як допоміжний для перевірки розрахунків, зроблених іншими спеціальними аналітичними прийомами. Так, для перевірки обчислень, зроблених шляхом ланцюгових підстановок, складається баланс відхилень.

Висновки з третього питання:студенти ознайомлені зі способами обробки економічної інформації: способом різниць, способом пайової участі, балансовим методом, який ефективний у різних областях аналітичної роботи, але широкого поширення він набув в аналізі фінансового стану підприємства, де головним джерелом інформації служить бухгалтерський баланс.

4. Види фінансово-економічного аналізу.

Зміст аналізу визначається його завданнями. Розкриттю змісту аналізу сприяє його характеристика за декількома ознаками: за метою дослідження, аспектами дослідження, колом досліджуваних питань, досліджуваними об’єктами, суб’єктами, які проводять аналіз, широтою вивчення резервів, характером прийнятих рішень, періодичністю проведення, застосуванням технічних засобів.

Характеристика за метою дослідження повторює розглянуті вище завдання аналізу. За аспектами дослідження розрізняються фінансово-економічний, техніко-економічний, функціонально-вартісний аналіз та аналіз ефективності організації управління. Розбіжності між ними дуже великі, тому в спеціальній літературі вони трактуються як самостійні види аналізу.

Фінансово-економічний аналіз розкриває зміст фінансових показників в їх зв’язку з виробничими.

Таке поглиблення аналізу досягається при техніко-економічному аналізі. Для виявлення впливу техніки, технології, організації виробництва й управління на узагальнюючі вартісні показники і для більш повного розкриття резервів залучають техніко-виробничі показники, що характеризують використання техніки і матеріалів, питому витрату робочої сили, якість продукції і сировини.

Функціонально-вартісний аналіз спрямований на виявлення можливостей підвищення ефективності аналізованих об’єктів шляхом вибору найбільш оптимального варіанта виконання ними своїх функцій і мінімізацією витрат на створення та експлуатацію цих об’єктів.

Аналіз ефективності та організації управління вивчає управлінську систему — організаційні форми управлінського апарату з метою виявлення можливостей посилення його позитивного впливу на господарську діяльність шляхом удосконалювання його структури й підвищення кваліфікації працівників. Оцінка ефективності організації управління виробляється на основі даних про кінцеві результати діяльності керованого об’єкта, а також за рівнем витрат на виконання управлінських функцій.

Висновки з четвертого питання:студентами вивчено, щорозкриттю змісту аналізу сприяє його характеристика за декількома ознаками: за метою дослідження, аспектами дослідження, колом досліджуваних питань, досліджуваними об’єктами, суб’єктами, які проводять аналіз, широтою вивчення резервів, характером прийнятих рішень, періодичністю проведення, застосуванням технічних засобів.

Висновки з теми:Студентами вивчено, що фінансово-економічний аналіз посідає проміжне місце між збором і обробкою економічної інформації та прийняттям управлінських рішень як стратегічних, що виражаються в складанні планів, так і тактичних — щодо оперативного регулювання ходу суспільного виробництва, необхідного для досягнення запланованих цілей. Студенти ознайомлені з науками, які допомагають проведенню фінансово-економічного аналізу підприємства, з визначенням предмету фінансово-економічного аналізу та завданнями аналізу господарської діяльності підприємства. Студенти вивчили, що метод аналізу, тобто загальний підхід до вивчення його предмета, спирається на діалектичний та історичний матеріалізм — основу наукового мислення в усіх галузях економічної науки, що у процесі вивчення господарської діяльності сполучаються дедуктивний та індуктивний методи дослідження, аналіз і синтез, що з особливостей методу випливає ряд спеціальних прийомів класифікації, які виділяють комплекси факторів, що піддаються виміру на основі аналітичної обробки показників обліку й звітності. Вивчено класифікацію прийомів фінансово-економічного аналізу. Студенти ознайомлені зі способами обробки економічної інформації: способом різниць, способом пайової участі, балансовим методом, який ефективний у різних областях аналітичної роботи, але широкого поширення він набув в аналізі фінансового стану підприємства, де головним джерелом інформації служить бухгалтерський баланс. Студентами вивчено, щорозкриттю змісту аналізу сприяє його характеристика за декількома ознаками: за метою дослідження, аспектами дослідження, колом досліджуваних питань, досліджуваними об’єктами, суб’єктами, які проводять аналіз, широтою вивчення резервів, характером прийнятих рішень, періодичністю проведення, застосуванням технічних засобів.

ТЕМА №2. Аналіз фінансового стану підприємства

Інформаційна база ФЕА.

Методи і прийоми проведення ФЕА.

Оцінка фінансового стану підприємства.

Оцінка та аналіз економічного потенціалу підприємства, фінансової стійкості.

Оцінка ефективності господарської діяльності підприємства.

Беззбитковість, кредитоспроможність, банкрутство.

Ефективність використання власного капіталу.

ЛІТЕРАТУРА за темою:

Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”№ 996-ХІУ.

Спеціальна література:

1) Баканов М.И., Шеремет А. Д. Теория анализа хозяйственной деятельности:
Учебник. - М.: Финансы и статистика, 2000.

2) Барнгольц С. Б., Тацій Г. М. Економічний аналіз господарської діяльності підприємств.- Москва: Фінанси та статистик, 1986 р.

3) Кононенко О. І. Аналіз фінансової звітності. – Харків: Видавництво „Фактор”, 2003 р.

4) Ковальов А. І., Привалов В.П. Аналіз фінансового стану підприємства. – Москва: Центр економіки та маркетингу, 1997 р.

5) Бандурка А. М., Черв’яков І. М., Посилкіна О. В. Фінансово-економічний аналіз. – Харьков: Університет внутрішніх справ, 1997 р.

6) Савицька Г. В. Аналіз господарської діяльності підприємств. – Москва: Інфра, 2003 р.

7) Артеменко В. Г., Беллендир М.В. Финансовый анализ. - М.: ДИС, 1999.

8) Баканов М. И., Шеремет А. Д. Теория анализа хозяйственной деятельности: Учебник. - М.: Финансы и статистика, 2000.

9) Балабанов И.Т. Анализ и планирование финансов хозяйствующего субъекта. - М.: Финансы и статистика, 1994.

10) Бернстайн Л. А. Анализ финансовой отчетности. - М.: Финансы и статистика, 1996.

11) Ермолович Л. Л. Анализ финансово-хозяйственной деятельности предприятия. - Минск: БГЭУ, 2001.

12) Зудилин А. П. Анализ хозяйственной деятельности развитых капиталистических стран. 2-е изд. - Екатеринбург: Каменный пояс, 1992.

13) Ковалев А. И., Привалов В. П. Анализ финансового состояния предприятия. - М.: Центр экономики и маркетинга, 2000.

14) Ковалев В.В., Волкова О.Н. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. - М.: Проспект, 2000.

15) Ковалев В. В., Патров В. В. Как читать баланс. - М.: Финансы и статистика, 1998.

16) Кравченко Л. И. Анализ хозяйственной деятельности в торговле. - Минск: Вышэйшая школа, 2000.

17) Майданчик Б. И., Карпунин М. Б., Любенецкий Л. Г. и др. Анализ и обоснование управленческих решений. - М.: Финансы и статистика, 1991.

18) Маркин Ю. П. Анализ внутрихозяйственных резервов. - М.: Финансы и статистика, 1991.

19) Михайлова-Станюта И. А. и др. Оценка финансового состояния предприятия. - Минск: Наука итехника, 1994.

20) Муравьев А. И. Теория экономического анализа: проблемы и решения. - М.: Финансы и статистика, 1988.

21) Цигилик І.І. Економічний аналіз господарської діяльності підприємства. Навчальний посібник. – Івано-Франківськ: ІМЕ, 2002.

22) Цигилик І.І. Економічний аналіз і ефективність виробництва // Науковий вісник. – Івано-Франківськ: ІМЕ, 2002. - №3.

23) Примак Т.О. Економіка підприємства. Навчальний посібник. – Київ: «Вікар», 2002.

24) Економіка підприємства: Підручник / За заг.ред. С.Ф.Покропивного. – К.: КНЕУ, 2000.

25) Бойчук І.М., Харків П.С., Хопчан М.І., Піча Ю.В. Економіка підприємства. Навчальний посібник. – Львів: «Новий світ», 2001.

26) Триснюк В.М., Радванський М.І., Цвєтков В.Д.. Нова економічна політика України в зв’язку з переходом від тоталітарної до ринкової економіки // Наукові вісті. Івано-Франківськ: ІМЕ, 2002.

27) Цигилик І.І., Кропельницька С.О., Мозіль О.І. Економічний аналіз господарської діяльності підприємства: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004.

Мета лекції:Вивчити методи та прийоми проведення фінансово-економічного аналізу фінансового стану підприємства. Ознайомитися зі складом інформаційної бази фінансово-економічного аналізу. Навчитися проводити оцінку фінансового стану підприємства; оцінку та економічний аналіз потенціалу підприємства, фінансової стійкості підприємства; оцінку ефективності господарської діяльності підприємства. Ознайомитися з формулами, згідно яких визначаються коефіцієнти оборотності, платоспроможності, кредитоспроможності, беззбитковості, фінансової стійкості, маневреності капіталу, прибутковості, рентабельності, курсу акцій, ефективності використання власного капіталу. Вміти проводити фінансово-економічний аналіз фінансового стану підприємства.

Вступ.Фінансово-економічний аналіз розкриває зміст фінансових показників і їх зв'язок з виробничими завданнями. У ринкових умовах запорукою виживання та основою стабільного становища підприємства служить його фінансова стійкість. Вона відбиває такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи коштами, здатне шляхом ефективного їх використання забезпечити безперебійний процес виробництва та реалізації продукції, а також витрати щодо розширення й відновлення.

Визначення меж фінансової стійкості підприємств належить до найважливіших економічних проблем в умовах переходу до ринку, оскільки недостатня фінансова стійкість може призвести до відсутності у підприємств коштів для розвитку виробництва, їх неплатоспроможності і в кінцевому рахунку — банкрутства, а «надлишкова» стійкість буде перешкоджати розвиткові, обтяжуючи витрати підприємства зайвими запасами і резервами.

Для оцінки фінансової стійкості підприємства потрібен аналіз фінансового стану. Фінансовий стан являє собою сукупність показників, що відбивають наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів.

1. Інформаційна база

У ринкових умовах запорукою виживання та основою стабільного становища підприємства служить його фінансова стійкість. Вона відбиває такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи коштами, здатне шляхом ефективного їх використання забезпечити безперебійний процес виробництва та реалізації продукції, а також витрати щодо розширення й відновлення.

Мета аналізу полягає не тільки і не стільки в тому, щоб установити й оцінити фінансовий стан підприємства, але й також у тому, щоб постійно проводити роботу, спрямовану на його вдосконалення. Аналіз фінансового стану показує, за якими конкретними напрямками треба проводити цю роботу. Відповідно до цього, результати аналізу дають відповідь на питання, які найважливіші способи поліпшення фінансового стану підприємства в конкретний період його діяльності.

Фінансовий стан — це найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства у зовнішньому середовищі. Він визначає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал у діловому співробітництві, оцінює якою мірою гарантовані економічні інтереси самого підприємства і його партнерів з фінансових та інших відносин.

Джерела інформації. Інформаційне забезпечення розрізняється за видами аналізу.

Фінансово-економічний аналіз, проведений щомісяця, щокварталу, щорічно і такий, що охоплює всі сторони роботи об’єкта в їх взаємодії, ґрунтується насамперед на місячній, квартальній та річній бухгалтерській і статистичній звітності, орієнтується на узагальнюючі вартісні показники ефективності господарювання, що відображаються цією звітністю. Для усебічного вивчення питань, що виникають при аналізі звітності, залучаються й інші джерела інформації — зовнішні та внутрішні.

Інформаційна база повного економічного аналізу така:

– законодавчі та нормативні акти;

– планово-нормативна документація;

– бухгалтерська звітність;

– статистична звітність;

– акти ревізій і перевірок.

До складу річної бухгалтерської звітності включаються:

а) бухгалтерський баланс — форма №1;

б) звіт про фінансові результати — форма №2;

в) пояснення до бухгалтерського балансу і звіту про фінансові результати:

– звіт про обіг капіталу — форма №3;

– звіт про обіг коштів — форма №4.

Баланс підприємства відбиває фінансове становище підприємства на початок і кінець звітного року. Звіт про фінансові результати та їх використання містить порівняння суми всіх доходів підприємства від продажу товарів і послуг із сумою всіх витрат, понесених підприємством для підтримки його діяльності за рік. Результатом такого порівняння є валовий прибуток або збитки за вказаний період.

Річна фінансова звітність є відкритою до публікації. Спільні підприємства, біржі, інвестиційні фонди, страхові компанії, акціонерні товариства відкритого типу публікують фінансові звіти в обов’язковому порядку за формою, що забезпечує можливість однозначного їх розуміння і тлумачення всіма зацікавленими особами.

Баланс підприємств складається з двох частин. У першій частині показують активи, у другій — пасиви підприємства. Обидві частини завжди збалансовані: підсумкова сума рядків за активом дорівнює підсумковій сумі рядків за пасивом. Ця сума називається валютою балансу. За кожним рядком балансу підприємства заповнюють дві графи. До першої графи заноситься фінансовий стан на початок звітного року (вступний баланс), а до другої — на кінець року (остаточний баланс). Баланс підприємства складається виключно на основі сальдового балансу або головної книги бухгалтерського обліку. До його складання обов’язково повинні бути вивірені обіги і залишки на кінець року за всіма синтетичними рахунками (субрахунками). При цьому повинні бути зроблені бухгалтерські записи всім операціям, що здійснювались, закриті всі операційні рахунки, виявлені фінансові результати й оформлені проведення з податків.

Звіт про фінансові результати містить порівняння суми всіх доходів підприємства від продажу товарів і послуг або інших статей доходів і надходжень із сумою всіх витрат, понесених підприємством для підтримки його діяльності за період з початку року. Результатом такого порівняння є валовий (балансовий) прибуток чи збитки за період.

Для інвесторів та аналітиків звіт про фінансові результати є важливішим документом, ніж баланс підприємства, оскільки в ньому міститься не застигла, одномоментна, а динамічна інформація про те, яких успіхів досягло підприємство протягом року і за рахунок яких факторів, а також масштаби їх діяльності. Звіт про фінансові результати дає уявлення про тенденції розвитку підприємства, його фінансові та виробничі можливості не тільки в минулому і сьогоденні, але й у майбутньому.

Звіт про обіг капіталу складається з двох розділів. У розділі «Власний капітал» відбиваються дані про наявність та обіг його складників: статутного (складового) капіталу, додаткового капіталу, резервного капіталу, фондів нагромадження і соціальної сфери, утворених відповідно до установчих документів і прийнятою обліковою політикою, а також засобів цільового фінансування та надходжень і нерозподіленого прибутку минулих років.

Звіт про обіг коштів. Відомості про обіг коштів подаються у валюті України.

У разі наявності (обігу) коштів в іноземній валюті складається розрахунок в іноземній валюті за кожним її видом. Після кожного розрахунку, складеного в іноземній валюті, перераховуються НБУ на дату складання бухгалтерської звітності.

У розділах 2 «Надійшло коштів» і 3 «Направлено коштів» відбиваються суми коштів, що фактично надійшли в касу або на рахунки обліку коштів за період з початку року, і фактично виданих з каси чи перерахованих з розрахункового та іншого рахунків підприємства.

Обіг коштів складається в розрізі поточної діяльності, інвестиційної і фінансової діяльності підприємства.

При цьому з метою складання звіту про обіг коштів береться до уваги:

– поточна діяльність — діяльність підприємства, що переслідує накопичення прибутку як основну мету або не має накопичення прибутку як таку мету відповідно до предмета і цілей діяльності, тобто виробництвом промислової продукції, виконанням будівельних робіт, сільським господарством, торгівлею, суспільним харчуванням, заготівлею сільськогосподарської продукції, здачею майна в оренду та інші аналогічні види діяльності;

– інвестиційна діяльність — діяльність підприємства, пов’язана з капітальними вкладеннями організації у зв’язку з придбанням земельних ділянок, будинків та іншої нерухомості, устаткування, нематеріальних активів їх позаобігових активів, а також їх продажем; зі здійсненням довгострокових фінансових вкладень в інші організації, випуском облігацій та інших цінних паперів довгострокового характеру і т.д.;

– фінансова діяльність — діяльність підприємства, пов’язана зі здійсненням короткострокових фінансових вкладень, випуском облігацій та інших цінних паперів короткострокового характеру, вибуттям раніше придбаних на термін до12 місяців акцій, облігацій тощо.

Довідково в Звіті наводяться дані про суму коштів, що надійшли в касу готівкою (крім сум, відбитих у рядку 100 «Надійшло грошове розпорядження коштів з банку в касу організації»), у тому числі від юридичних і фізичних осіб.

Висновки з першого питання:Студенти повинні засвоїти, що для оцінки фінансової стійкості підприємства потрібен аналіз фінансового стану, так як фінансовий стан являє собою сукупність показників, що відбивають наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів; фінансовий стан — це найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства у зовнішньому середовищі, він визначає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал у діловому співробітництві, оцінює якою мірою гарантовані економічні інтереси самого підприємства і його партнерів з фінансових та інших відносин. Студенти ознайомилися, що до інформаційної бази проведення повного економічного аналізу включаються: законодавчі та нормативні акти; планово-нормативна документація; бухгалтерська звітність; статистична звітність; акти ревізій і перевірок.

2. Методи і прийоми проведення аналізу фінансового стану підприємства.

На етапі складання плану повинні бути визначені не тільки наявні джерела інформації, а й способи заповнення відсутньої інформації з пунктів плану, на який бухгалтерський облік та інші види народногосподарського обліку не дають відповідей.

Оперативний аналіз в середині місяця не може використовувати звітність, оскільки переважна більшість звітних форм складається за місяць і більш тривалі періоди. Він спирається на планово-диспетчерські матеріали, первинні документи і регістри поточного бухгалтерського й оперативного обліку підприємства.

Техніко-економічний аналіз спирається на техніко-виробничі показники, що характеризують споживані матеріали і паливо, склад і технічний стан устаткування, використання потужностей на окремих виробничих ділянках, технічний рівень продукції, що випускається. Основна інформація для техніко-економічного аналізу надходить від технічних служб і виробничих цехів.

Функціонально-вартісний аналіз здебільшого використовує технічну документацію. Залучаються робочі креслення на вироби, збірні одиниці і деталі, карти технічного рівня продукції, технологічні регламенти, подетальні норми трудомісткості і витрати матеріалів, технічні умови тощо. З бухгалтерського обліку черпаються тільки дані про витрати на виготовлення аналогічних виробів і по можливості про вартість матеріальних носіїв окремих їх функцій, а також про претензії до якості виробів з боку споживачів.

Найбільш важливі результати внутрішньогосподарського аналізу знаходять відображення в пояснювальних записках до річного звіту і до форм періодичної звітності, а також в актах обстеження підприємства. Матеріали пояснювальних записок використовуються плановими і вищими органами, а також фінансово-кредитною системою для поглиблення аналізу разом зі звітністю.

Залежно від виду аналізу і місця його проведення використовується різноманітна проектна, технічна й економічна інформація, що мається на об’єкті або ж створювана додатково у зв’язку з цілями й особливостями проведеного дослідження.

Перевірка інформації. Перш ніж користуватися інформацією треба переконатися в її вірогідності.

Перевірка планових показників здійснюється з огляду на їх ув’язування та взаємну погодженість у різних формах плану. Відсутність непогодженості може призвести до не реальності планових завдань, наприклад, якщо план реалізації не випливає з плану виробництва, а план виробництва не ув’язаний із планом матеріально-технічного постачання і планом праці.

Перевірка звітності має особливо важливе значення, оскільки це найбільш широко використовуване на практиці джерело інформації. Крім того, висока якість звітності свідчить про гарну постановку поточного обліку.

Перевірка дотримання правил складання звітності включає розгляд правильності заповнення форм звіту і відповідності їх затвердженим формам, точності арифметичних підрахунків при виведенні окремих показників, а також показаних у звіті відносних величин, зокрема відсотків.

Перевіряються повнота й своєчасність проведення інвентаризації та відображення її результатів в обліку (на основі порівнювальних відомостей результатів інвентаризації).

При перевірці зведених звітів необхідно переконатися, що до звіту включені дані за повним колом підприємств і що зведений звіт охоплює у своїх планових і звітних показниках те саме коло підприємств.

Перевірка погодженості показників різних форм звітності проводиться переважно шляхом їх зіставлення. Деякі показники входять до різних звітних форм, тому при правильному складанні звіту вони обов’язково повинні збігатися. Для звірення інших показників доводиться визначати їх суму або різницю. Так, цей прийом застосовується при складанні балансу продукції в оптових цінах і балансу відхилень фактичної собівартості продукції від планової.

Для перевірки взаємної погодженості показників слід використовувати таблицю ув’язувань форм річного звіту.

Показники місячної статистичної звітності про обсяг реалізованої і випущеної продукції, про собівартість продукції та інші необхідно зіставляти з відповідними показниками в додатках до квартального балансу про суму виторгу реалізації, повної собівартості реалізованої товарної продукції і т.д. У випадку розбіжностей між взаємозалежними показниками статистичної і бухгалтерської звітності треба встановити їх причини.

Логічний контроль вірогідності звітності проводиться шляхом зіставлення різних показників господарської діяльності в ході аналізу. Він заснований на тому, що між окремими сторонами господарської діяльності існує взаємний зв’язок, який повинен знайти відображення в показниках звітності.

Перевірка погодженості і наступності показників звітів суміжні в періоди передбачає зіставлення звітних показників у їх динаміці. Необхідність наступності даних звітності за суміжні періоди очевидна.

Зустрічна перевірка, звірення показників аналізованого підприємства з даними обліку тих підприємств та організацій, з якими досліджуване підприємство має господарські зв’язки, також відіграє велику роль у встановленні правильності звітних даних. Так, періодично підприємства звіряють зі своїми дебіторами і кредиторами суми заборгованості.

Перевірка стану обліку здійснюється шляхом документальної ревізії, тому для оцінки повноти й вірогідності даних бухгалтерського обліку і звітності бажано ознайомитися з наявною в актах ревізій характеристикою стану обліку та звітності. Зокрема, при аналізі зведених звітів необхідно переконатися, що ревізія проводилася на всіх підприємствах хоча б раз на рік.

Перевіряється дотримання встановлених господарським законодавством способів оцінки основних та обігових коштів, зокрема відображення в бухгалтерському обліку переоцінки основних фондів та їх зносу.

Висновки з другого питання:студенти повинні вивчити методи та прийоми проведення аналізу фінансового стану підприємства: перевірка планових показників, перевірка звітності, перевірка дотримання правил складання звітності, перевіряються повнота й своєчасність проведення інвентаризації та відображення її результатів в обліку (на основі порівнювальних відомостей результатів інвентаризації), перевірка погодженості показників різних форм звітності проводиться переважно шляхом їх зіставлення, для перевірки взаємної погодженості показників слід використовувати таблицю ув’язувань форм річного звіту, логічний контроль вірогідності звітності проводиться шляхом зіставлення різних показників господарської діяльності в ході аналізу, перевірка погодженості і наступності показників звітів, зустрічна перевірка, звірення показників аналізованого підприємства з даними обліку тих підприємств та організацій, з якими досліджуване підприємство має господарські зв’язки, перевірка стану обліку здійснюється шляхом документальної ревізії .

3. Оцінка фінансового стану підприємства.

Важливе значення аналіз фінансового стану підприємства відіграє і з огляду на забезпечення фінансового складника економічної безпеки самого підприємства. Неефективне фінансове планування всіх аспектів діяльності підприємства, некваліфіковане управління його активами, неякісний контроль за системою фінансових потоків підприємства, недостатній контроль за структурою капіталу, часткою позичкових коштів стосовно власного капіталу підприємства та інші недогляди загрожують збитками фінансового характеру, ризиком утрати фінансової стійкості й у подальшому господарської самостійності, зниженням рентабельності діяльності тощо.

Метою аналізу фінансового стану підприємства є об’єктивна оцінка господарсько-фінансової діяльності підприємства та її результатів на основі системи ключових показників, визначення меж його фінансової стійкості й оцінка перспектив зміни його фінансового становища.

Аналіз фінансового стану підприємства проводиться такими основними напрямками:

– аналіз фінансових результатів діяльності підприємства;

– оцінка майнового стану і структури капіталу підприємства;

– аналіз фінансової стійкості;

– аналіз ліквідності;

– аналіз ефективності діяльності;

– аналіз становища на ринку цінних паперів.

У ході аналізу для характеристики різних аспектів фінансового стану застосовуються як абсолютні показники, так і фінансові коефіцієнти, що представляють собою відносні показники фінансового стану. Аналіз фінансових коефіцієнтів полягає в порівнянні їх значень з базисними величинами, а також вивченні їх динаміки за звітний період і за ряд років. Як базисні величини використовуються усереднені за тимчасовим рядом значення показників певного підприємства стосовно до минулих, котрі сприятливі з огляду на фінансовий стан періодам, та середньогалузеві значення показників, розраховані за даними звітності найбільш щасливого конкурента. Крім того, як база порівняння можуть бути використані теоретично обґрунтовані або отримані в результаті експертних оцінок величини, що характеризують оптимальні чи критичні з огляду на стійкість фінансового стану значення відносних показників. Такі величини фактично виконують роль нормативів, хоча методика їх розрахунку, залежно, наприклад, від специфіки галузі, поки не розроблена. Крім цього, на сьогодні ще не устоявся і тому позбавлений повноцінної системної упорядкованості набір відносних показників, які застосовуються для аналізу фінансового стану підприємства. Нерідко пропонується надлишкова кількість показників. Хоча для точної й повної характеристики фінансового стану підприємства і тенденції його зміни досить невеликої кількості фінансових коефіцієнтів. Важливим є лише те, щоб кожний з цих показників відбивав найважливіші сторони фінансового стану.

Аналіз фінансової звітності підприємства розглядається як виявлення взаємозв’язків і взаємозалежностей між різними показниками його фінансово-господарської діяльності, включеними в звітність.

Такого роду аналіз може виконуватись як управлінським персоналом певного підприємства, так і будь-яким зовнішнім аналітиком, оскільки здебільшого ґрунтується на загальнодоступній інформації. Проте прийнято виділяти два види фінансового аналізу: внутрішній і зовнішній. Внутрішній аналіз проводиться працівниками підприємства. Інформаційна база такого аналізу набагато ширша і включає будь-яку інформацію, що циркулює усередині підприємства і корисна для прийняття управлінських рішень. Відповідно розширюються і можливості аналізу. Зовнішній фінансовий аналіз проводиться аналітиками, які є сторонніми особами для підприємства, і тому не мають доступу до внутрішньої інформаційної бази підприємства. Зовнішній аналіз менш деталізований і більш формалізований.

Результати аналізу дозволяють зацікавленим особам і організаціям приймати управлінські рішення на основі оцінки поточного фінансового становища і діяльності підприємства за попередні роки.

Деталізація процедурної сторони методики аналізу фінансового стану залежить від поставлених цілей, а також різних факторів інформаційного, тимчасового, методичного, кадрового і технічного забезпечення. Аналітична робота може проводитися в два етапи:

– попередня оцінка або експрес-аналіз фінансового стану;

– деталізований аналіз фінансового стану.

Попередня оцінка фінансового стану. Метою експрес-аналізу є наочна і проста оцінка фінансового становища і динаміки розвитку підприємства.

Одним із важливих прийомів аналізу звітності є «читання» форм звітності і вивчення абсолютних величин, представлених у цих формах. «Читання» звітності, або просте ознайомлення з нею, дозволяє зробити висновки про основні джерела залучення коштів підприємством, напрямки їх вкладень, основні джерела отриманого підприємством за звітний період прибутку, основні джерела коштів або чистих обігових, застосовані методи обліку і зміни в них, організаційну структуру підприємства і напрямки його діяльності, дивідендну політику тощо. Однак ця інформація, незважаючи на всю її значимість для прийняття управлінських рішень, не дозволяє оцінювати динаміку основних показників діяльності компанії, її місце серед аналогічних підприємств країни і світового ринку. Це досягається за рахунок використання прийому зіставлення аналізованих даних у часі. Тут можна виділити підгрупу прийомів:

– складання порівняльних таблиць за два останні роки з виявленням абсолютного й відносного (у відсотках) відхилення за основними показниками парності;

– розрахунки відносних відхилень показників у відсотках стосовно балансового року за декілька років (як правило, за п’ять або десять останніх років);

– розрахунки показників за ряд років у відсотках до якого-небудь підсумкового показника (наприклад, до підсумку балансу, обсягу реалізованої продукції).

Широко використовуваним прийомом аналізу звітності є вивчення спеціальних коефіцієнтів, розрахунок яких заснований на існуванні визначених співвідношень між окремими статтями звітності. Ці коефіцієнти, які мають назву фінансово-оперативні показники, становлять значний інтерес для економістів, оскільки, по-перше, дозволяють визначити те коло зведень, котре важливе для користувачів фінансової звітності з огляду на прийняття рішень; по-друге, надають можливість глибше оцінити становище цієї звітної одиниці в системі господарювання і тенденції його зміни. Великою перевагою коефіцієнтів є також і те, що вони згладжують негативний вплив інфляційних процесів, які можуть істотно спотворювати абсолютні показники фінансової звітності і тим самим утруднювати їх зіставлення в динаміці. Цей метод найбільш зручний у силу його простоти й оперативності. Його суть полягає у зіставленні розрахованих за даними звітності коефіцієнтів із загальноприйнятими стандартними коефіцієнтами, середньогалузевими нормами чи відповідними коефіцієнтами, обчисленими за даними діяльності підприємства за попередні роки.

Зміст експрес-аналізу полягає в доборі невеликої кількості найбільш істотних і порівняно нескладних у підрахунках показників та постійного відстеження їх динаміки. Добір показників суб’єктивний і виконується аналітиком.

Фінансовий стан підприємства можна оцінювати з огляду на короткострокову й довгострокову перспективи. У першому випадку критерії оцінки фінансового стану — ліквідність і платоспроможність підприємства, тобто здатність вчасно й у повному обсязі зробити розрахунки за короткостроковими зобов’язаннями.

Ліквідність якого-небудь активу розглядають як здатність його трансформуватися в кошти, а ступінь ліквідності визначається тривалістю тимчасового періоду, протягом якого ця трансформація може бути здійснена. Чим коротший період, тим вища ліквідність цьогоактиву.

Говорячи про ліквідність підприємства, мають на увазі наявність у нього обігових коштів у розмірі, теоретично достатньому для погашення короткострокових зобов’язань, хоча б і з порушенням термінів погашення, що передбачені контрактами. Платоспроможність означає наявність у підприємства коштів та їх еквівалентів, достатніх для розрахунків за кредиторською заборгованістю, що вимагає негайного погашення. Таким чином, основними ознаками платоспроможності є: а) наявність у достатньому обсязі коштів на розрахунковому рахунку; б) відсутність простроченої кредиторської заборгованості.