Вплив нецінових змінних на сукупний попит

План

1. Соціально-політичні процеси в світі в 20-30-ті роки;

2. Міжнародний робітничий рух;

3. Політична система радянського суспільства.

1. Розгляд проблеми міжнародних відносин посідає особливе місце у визначенні тенденцій економічного та політичного розвитку країн Західної Європи і США в 20—30-ті роки. В цьому сенсі ця проблема має розглядатися сукупно із цілим рядом інших проблем, пов'язаних, наприклад, із з'ясуванням факту економічного зростання не лише США, Англії, Франції як країн-переможниць, а й Німеччини як переможеної країни, слід також врахувати значення в цьому процесі системи виплати Німеччиною репараційних платежів, специфічної ролі Сполучених Штатів, які починають суттєво впливати на характер міжнародних відносин у зазначені часи.

Інше питання, що потребує відповіді, пов'язане зі з'ясуванням того, чому Версальсько-Вашингтонська система не забезпечила, як це передбачалося, тривалого балансу політичних сил і, навпаки, як показав хід історії, виявила тенденції до реваншизму, загострення політичних суперечок між провідними державами.

Аналіз проблем, що розглядаються, вимагає з'ясування поняття "державно-монополістичний капіталізм" як специфічної фази розвитку капіталістичного світу, що почала формуватися в 20-ті роки і виявила себе в зростанні, концентрації та централізації капіталу, поширенні економічної могутності монополій, злитті монополістичного виробництва з державою.

Останнє стало можливим в умовах стабілізації західних політичних систем, що здійснювалося для значного кола капіталістичних країн у рамках буржуазно-демократичних систем. Ідеться, передусім, про поширення соціальної бази західних демократій, залучення до органів державної влади поряд із представниками буржуазних кіл представників соціал-демократичних і робітничих партій. Ствердження факту відокремленого розвитку капіталістичних та соціалістичних систем у 20-ті роки не означає відсутності будь-яких політичних та економічних контактів між ними. Так, з огляду на соціально-політичні процеси в світі та необхідність з'ясування характеру нової системи міжнародних відносин у 20-ті роки, на увагу заслуговують Генуезька та Гаагська (1922 р.) міжнародні конференції, які були спробою подолання дипломатичного розриву між Радянською Росією та західними країнами. Хоча Раппальська угода Радянської Росії з Німеччиною означала певний прорив у дипломатичних відносинах Заходу та Сходу, досягти рівноправного партнерства більшовицької Росії та західних країн у зазначений період навряд чи було можливим.

20-ті роки — період активізації міжнародного робітничого руху.

Йдеться як про зародження комуністичного руху і формування ІІІ Комуністичного Інтернаціоналу в 1919 році, так і про відтворення соціал-демократичного руху з його центром — Соціалістичним Інтернаціоналом у 1920 р.Розгляд проблеми міжнародного робітничого руху має бути орієнтований на виявлення суперечливих тенденцій його становлення та розвитку, спроби з'ясування причин його розколу в зазначений час. Важливим моментом щодо цього є подолання стереотипних підходів минулого у протиставленні комуністичного іншим і, передусім, соціал-демократичним напрямкам робітничого руху, характерних як для комуністів, так і для соціал-демократів помилкових підходів у з'ясуванні характеру та перспектив робітничого руху, що трагічно позначилося на долі не лише робітничого класу, а й інших демократичних сил західного світу в 20—30-ті роки.Часткова стабілізація капіталістичних країн змінилася наприкінці 20-х рр. світовою економічною кризою (1929/1933 рр.). Вона проклала глибоку межу в економічному, соціально-політичному розвитку капіталістичного світу. За силою впливу на всі прояви суспільного життя, на всю систему класових та міжнародних відносин ця криза не мала собі рівних в історії людства. Внутрішні протиріччя капіталістичних країн різко загострилися й викликали поляризацію соціально-політичних сил. Під впливом кризи соціально-політичні процеси в світі в 30-ті роки набули складного і багатоаспектного характеру. З одного боку, погіршення життєвого рівня низів зумовило піднесення робітничого руху, в тому числі руху безробітних, зростанню ролі лівих партій в організації класової боротьби робітництва, з іншого — дестабілізація інститутів буржуазної демократії активізувала діяльність найреакційніших імперіалістичних кіл, що прагнули знайти вихід з кризових явищ як у внутрішній політиці, так і на міжнародній арені, не гребуючи навіть війною. В цілому, розвиток нацизму в Західній Європі не відбувався по висхідній, а характеризувався періодами піднесень та спадів. Перша хвиля піднесення прийшлася на 1919—1923 рр. у період часткової стабілізації капіталізму, друга — піднялась у період світової економічної кризи 1929/1933 рр., причому найпотужнішим каталізатором процесу фашизації континенту став прихід до влади нацистів у Німеччині в січні 1933 р. З іншого боку, на увагу заслуговує проблема формування руху опору фашистським силам на європейському континенті. У цьому аспекті аналізу потребують рішення VІІ Конгресу Комінтерну (1935 р.), що сприяли подоланню розколу в міжнародному робітничому русі та формуванню єдиних антифашистських (пролетарських, народних, національних) фронтів. Зміни політичної ситуації в світі в 30-ті рр. були пов'язані, безумовно, не лише з поширенням фашизму. В тих регіонах світу, де можновладці почували себе більш безпечно, утвердились тенденції до політики соціального маневрування та реформаторства. Пошуки рецептів модернізації капіталізму на засадах реформаторства активно здійснювалися в 30-ті роки як теоретиками буржуазних кіл, так і теоретиками соціал-демократії. Ідеться про різні підходи щодо здійснення державного планування та регулювання економки, яке теоретично сформулювалося та було реалізовано в практиці соціал-демократичних і робітничих урядів скандинавських країн, а також практиці "нового курсу" Ф. Д. Рузвельта в Сполучених Штатах Америки в зазначений час.Враховуючи вагомість державного регулювання для стабілізації та розвитку ринкової економіки, вважається за доцільне з'ясувати його суть, різновиди, практику реалізації, що суттєво вплинуло на особливості існування Західного світу у подальші роки.Тенденції розвитку країн Західної Європи та США в 20—30-ті роки не вплинули скільки-небудь суттєво на Радянську Росію, яка, після встановлення комуністичної влади розвивалася за своїми власними законами та орієнтаціями. Йдеться, передусім, про відокремленість країни від світового економічного розвитку, коли головною мотивацією тенденцій суспільства стали ідеологічні рішення компартії щодо побудови соціалізму.Останнє не означає, безумовно, абсолютної детермінованості розвитку СРСР, оскільки, як свідчить історія, найважливіші рішення щодо соціалістичного будівництва приймалися на перших етапах внаслідок гострої боротьби прихильників різних ідей як у межах керівництва компартії, так і тих соціальних та політичних сил, що не знаходилися при владі, але могли мати певний вплив на державну політику. Такий підхід підтверджується політикою більшовицької партії на початку 20-х років, коли в умовах глибокої соціально-економічної та політичної кризи, краху комуністичних ілюзій, було здійснено значний крок щодо стабілізації та подальшого розвитку суспільства. Ідеться про перехід від політики воєнного комунізму, яка проводилась Комуністичною партією під час громадянської війни і сприймалась як така, що відповідає ідеям комунізму, до нової економічної політики, що почала діяти з березня 1921 р. Звичайно ж, "стабілізації" було досягнуто й за рахунок суто репресивних заходів. Протягом останнього десятиліття як в Україні, так і в країнах СНД, зокрема Росії, підготовлена значна кількість новітніх досліджень з цього питання (див., наприклад, Кульчицький С., Данилов В., Дмитренко В., Лельчук В.), спрямованої на теоретичне і практичне осмислення НЕПу як особливого етапу історичного розвитку Радянської Росії. Звернення до цієї літератури є важливим для розуміння суті НЕПу, її відмінностей від попередньої політики більшовиків та ролі в розвитку суспільства 20-х років. Особливої уваги заслуговує питання про політичну систему радянського суспільства 20-х років. Вона будувалася на суперечливих явищах багатоукладності економіки, вільного економічного підприємництва та державної централізації, ідейної монополії Комуністичної партії. Це не могло не позначитися на суспільному житті, проявами якого стали як тенденції демократизму, так і тенденції авторитаризму. Саме в світлі цих тенденцій слід роз-глядати процес утворення СРСР (1922 р.), також як національно-культурні перетворення в національних республіках і, зокрема, процес українізації в Україні.Наприкінці 20-х рр. державно-партійне керівництво країни на чолі зі Сталіним розпочинає заходи, які призвели до згортання НЕПу. Безпосередньою нагодою стала хлібозаготівельна криза 1927/28 рр., коли більшовицьке керівництво визнає за можливе застосувати адміністративний тиск щодо селян із метою вилучення т. зв. надлишків хліба.

Хоча зазначені дії кваліфікувалися як виняткові в надзвичайних умовах, ішлося фактично про ствердження командно-адміністративних методів для вирішення проблем соціалістичного будівництва.

2. Промисловий переворот і завершення формування індустріаль­ного суспільства привело докорінних змін у соціальній структурі країн Європи та Північної Америки. Найчисельнішою групою населення стають наймані робітники, які, на відміну від селян і ремісників, не володіли засобами виробництва. Вони існували лише за рахунок продажу своєї робочої сили і були постійною жертвою економічних криз. Масовий робітничий рух був наро­джений прагненням забезпечити певні гарантії своєї соціальної стабільності. Ідеологією руху став соціалізм — вчення про модель справедливого суспільства, де буде досягнуто суцільної соціальної рівності людей. Щодо шляхів встановлення нового суспільства соціалісти поділялись на дві групи: 1) прихильники мирного (реформаторського) шляху; 2) прихильники насильницького (революційного) шляху. Перші теоретичні основи такого суспіль­ства були зроблені англійським філософом Р. Оуеном та фран­цузькими філософами Ш. Фур´є і А. Сен-Сімоном. Згодом на цьому філософському ґрунті К. Маркс розробив теорію пролетарської революції та побудови нового комуністичного суспільства. Марк­сизм став основною ідеологією робітничого руху в другій половині XIX — на початку XX ст. Перша світова війна справила значний вплив на організований робітничий рух. До війни робітничий і соціалістичний рухи були єдиними в національному і міжнародному масштабі. У кожній країні Заходу були соціалістичні або соціал-демократичні партії, які об’єднувались у Робітничому (2-му) інтерна­ціоналі. Війна розколола робітничий рух за національно-державними ознаками. Соціал-демократи більшості воюючих країн підтримали свої уряди і опинилися по різні боки фронтів. Це призвело до припинення функціонування 2-го інтернаціоналу.

Після закінчення війни соціал-демократи зробили спробу відродити 2-й інтернаціонал. Вони скликали в Берні (Швейцарія) конференцію з метою згуртувати їхні лави та відновити діяльність інтернаціоналу. Hа конференції було заявлено, що країни Антанти вели війну за демократію, свободу націй та виконання міжнародних домовленостей. Конференція підтримала плани перебудови світу на умовах країн Антанти, проголошених на Паризькій мирній конференції. Європейські соціалісти засудили вимогу встановити диктатуру пролетаріату, яку висунули більшовики, і заявили про можливість переходу до соціалізму шляхом реформ і парламентської демократії.

Соціал-демократи поновили свої позиції в робітничому русі. У 1919 р. на міжнародному конгресі професійних спілок в Амстердамі було створено Міжнародне об’єднання профспілок — Амстердамський інтернаціонал. Він об’єднав 23 млн членів. Головну роль у цій організації відігравали англійські тред-юніони. Керівництво Амстердамського інтернаціоналу намагалося реформами покращити становище робітників.

Соціал-демократичні партії багатьох європейських держав у післявоєнний період входили до урядів, мали свої фракції в парламентах і в такий спосіб впливали на розроблення законів, на вироблення внутрішньо- і зовнішньополітичного курсу своїх країн.

У 1920 р. на конгресі в Женеві було організаційно оформлено Соціалістичний інтернаціонал. Він об’єднав 15 партій. Hайбільшим впливом у ньому користувалися англійська лейбористська та німецька соціал-демократична партії. На конгресі було прийнято резолюцію "Про політичну систему соціалізму". Головним протиріччям в існуючому суспільстві автори документа вважали протиріччя між демократією і диктатурою. В резолюції висувалася вимога до членів Соцінтерну захищати парламентську демократію.У 1921 р. на міжнародній конференції у Відні представники 11 центристських партій створили Міжнародне об’єднання со­ціалістичних партій. Центристи займали проміжну позицію між Комінтерном і Соцінтерном. Провідну роль у цій організації стали відігравати Незалежна соціал-демократична партія Німеччини, Соціал-демократична партія Австрії та Незалежна ро­бітнича партія Великобританії. На конференції було обґрунтовано теоретичну необхідність революцій, але для Заходу ви­знано практичну неможливість їх здійснення за тогочасних умов. Керівники об’єднання намагалися підтримати парламентську демократію та більшовицькі ради, але поступово відмовилися від цього наміру.Наступного року було ухвалено рішення про об’єднання двох інтернаціоналів. Офіційно це сталося 1923 р. під час Гамбурзького конгресу. На ньому було створено Соціалістичний робітничий інтернаціонал. У програмних документах було сформульовано ідею покращання існуючих порядків через реформи. Так було оформлено міжнародне об’єднання соціал-демократичних партій. Воно виступало послідовником політичної лінії 2-го інтернаціоналу.У міжнародному робітничому русі 20-30-х рр. існували дві впливові організації: Соціалістичний робітничий інтернаціонал і Комуністичний інтернаціонал. Обидва прагнули прийти до соціалізму, але перший — через реформи, а другий —встановленням так званої диктатури пролетаріату.

3.Політична система радянського суспільства— сукупність держ., громадських організацій, трудових колективів і політико-правових інститутів, за допомогою яких здійснюється управління політ., екон. і соціальним розвитком суспільства відповідно волі, народу. Керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політ. системи, держ. і громад. орг-цій є Комуністична партія Радянського Союзу — авангард рад. народу. Вона визначає ген. перспективу розвитку суспільства, лінію внутр. і зовн. політики СРСР, керує творчою діяльністю рад. народу, надає планомірного, науково обгрунтованого характеру його боротьбі за перемогу комунізму. Керівництво КПРС забезпечує міцність політ. системи, непохитність її класової, соціалістичної природи, динамізм і єдність у діяльності держ. і громад. орг-цій, повне розкриття всіх переваг соціалістичної демократії. Утворення СРСР, як зазначено в Постанові ЦК КПРС про 60-у річницю утворення Союзу PCP (1982), є величезною заслугою ленінської партії більшовиків.Розробка правильної політ. лінії й організація мас на втілення її в життя, забезпечення авангардної ролі комуністів, добір кадрів і перевірка виконання рішень партії і уряду — найважливіші методи парт. керівництва, за допомогою яких КПРС впливає на розвиток і функціонування П. с. р. с. Найважливіше місце в П. с. р. с. займає Рад. загальнонар. держава, яка виражає волю й інтереси робітників, селян та інтелігенції, трудящих усіх націй і народностей країни. Вся влада в СРСР належить народові, він здійснює владу державну через Ради народних депутатів, які становлять політ. основу СРСР. Роль Рад. д-ви яскраво розкривається в Конституції СРСР, яка визначає її найвищу мету і головні завдання, насамперед такі, як створення матеріально-технічної бази комунізму, вдосконалення соціалістичних сусп. відносин і перетворення їх на комуністичні, виховання людини комуністичного суспільства, підвищення матеріального і культур. рівня життя трудящих, гарантування безпеки країни, сприяння зміцненню миру і розвиткові міжнар. співробітництва. Організація і діяльність Рад. д-ви, всіх її органів, будуються відповідно до принципів демократичного централізму і соціалістичної законності. Невід'ємною частиною П. с. р. с. є громадські організації, що законодавчо закріплено в Конституції СРСР.Відповідно до статутних завдань вони беруть участь в управлінні держ. і громад. справами, у розв'язанні політ., госп. і соціально-культур. питань. Здійснено важливі заходи, спрямовані на дальше підвищення активності громад. орг-цій в обговоренні і прийнятті різних держ. актів, в управлінні виробництвом, в розгортанні соціалістичного змагання, охороні й захисті прав та інтересів громадян, задоволенні їхніх культурно-побутових потреб і запитів. Широкі права й завдання покладено на трудові колективи, які є складовою частиною П. с. р. с. Трудові колективи беруть участь в обговоренні й вирішенні держ. і громадських справ, у плануванні виробництва і соціального розвитку, в обговоренні і вирішенні питань управління підприємствами й установами, поліпшенні умов праці й побуту, використанні коштів, призначених для розвитку виробництва, а також на соціально-культур. заходи й матеріальне заохочення, роблять великий вплив на все життя країни. П. с. р. с. — це механізм соціалістичного народовладдя, який дає змогу враховувати різноманітні інтереси мас, їхні прагнення і запити, забезпечувати правильне поєднання специфічних інтересів різних соціальних груп і колективів з загальнонародними, спрямовувати їх у єдине русло. П. с. р. с. є ефективною організаційною структурою, в рамках якої активно здійснюються процеси дальшого зміцнення дружби народів, міжнац. обміну кадрами, матеріальними й духовними цінностями, відбувається інтернаціоналізація укладу життя рад. суспільства.

 

 

Список літератури:

1. Новейшая история зарубежных стран: Европа и Америка, 1917—1939: Учеб. пособие. — М.: Просвещение, 1975.

2. Новейшая история эарубежных стран: Европа и Америка, 1917—1945: Учебник / Под ред. В. К. Фураева. — М.: Просвещение, 1989.

3. Політична історія XX століття. — Київ: ІСДО, 1995.

4. Кривогуз И. М. Судьба и наследие Коминтерна // Новая и новейшая история. — 1990. — № 6. — С. 3—20.

5. Шутов А. Д. Коммунисты и социал-демократы: история и современность // Новая и новейшая история. — 1990. — № 2. — С. 3—19.

6. Страницы истории советского общества. Факты, проблемы, люди. — М.: Политиздат, 1989. — С. 88—253.

7. Данилов В. П., Дмитренко В. П., Лельчук В. С. НЭП и его судьба: Историки спорят. — М.: Политиздат, 1989. — С. 122—191.

8. Волкогонов Д. А. Сталинизм: сущность, генезис, эволюция // Вопросы истории. — 1990. — № 3. — С. 3—17.

9. Голод 1932—1933 років на Україні: Очима істориків, мовою документів. — К.: Політвидав України, 1990.

10. Кульчицький С., Максудов С. Втрати населення України від голоду 1933 р. // Укр. іст. журн. — 1991. — № 2. — С. 3—10.

11. Медведев Р.А. О Сталине и сталинизме. — М.: Прогресс, 1990.

 

Змінні	Вплив на сукупний попит
Цілеспрямований вплив уряду через важелі економічної політики
Монетарна політика	Збільшення грошової маси знижує кредитні ставки і поліпшує кредитну кон’юнктуру, стимулюючи більші обсяги інвестицій і споживання товарів тривалого користування
Фіскальна політика	Зростання урядових видатків на товари і послуги прямо збільшує сукупні видатки; зростання трансфертів підвищує доход і спричиняє зростання споживання; збільшення податків зменшує використовуваний доход приватного сектору і звужує сукупні видатки
Інституційні чинники, дія яких обумовлюється процесами соціально-економічної трансформації
Чинники розподільчого характеру	Зниження рівня соціального захисту і соціальних трансфертів стимулює нарощування приватних заощаджень, тому скорочуються споживчі видатки поточного періоду; зміна структури суспільства за доходами, виділення верств “багатих” і “бідних” формує відповідні моделі поведінки з переважанням поточного споживання і збільшує споживчий попит.
Структурні чинники	Зміна галузевої структури економіки відповідно до структури кінцевого попиту і закриття неефективних підприємств породжує “надлишкові потужності”, тим самим звужує інвестиційний попит.
Інноваційні чинники
Технологічні інновації	Збільшення продуктивності праці за рахунок нових технологій підвищує граничну ефективність капіталовкладень і стимулює інвестиційний попит
Інновації у споживанні	Поява нових споживчих продуктів збільшує схильність до споживання і призводить до зростання споживчого попиту
Незалежні чинники ринкової кон’юнктури
Коливання валютного курсу, курсів акцій, зміни світових цін на стратегічну сировину, діловий цикл в країнах-партнерах	Зростання курсів акцій національних підприємств, зниження світової ціни на стратегічну сировину, піднесення в країнах-партнерах збільшують інвестиційний попит; здешевлення національної грошової одиниці стимулює експорт і зменшує імпорт

2.

Кінцеве споживання приватного секторупри незмінних цінах визначається як сума грошей, що витрачається населенням протягом певного періоду на придбання матеріальних благ і послуг. С є найстабільнішим компонентом сукупного попиту.

Функція споживання показує співвідношення між споживчими видатками домогосподарств і основними факторами, що їх визначають: поточний дохід або прогнозований протягом відносно тривалого періоду часу постійний дохід, сума податків, обсяг урядових трансфертів, нагромаджене багатство тощо.

Найпростішою функцією споживання можна вважати кейнсіанську:

С = С₀ + с’ (Y – T), де

С – витрати на споживання;

С₀ – автономне споживання – є сумою споживчих видатків, що не залежать від поточного доходу, а визначаються “споживчим кошиком”, специфічним для певної верстви населення.

с’ – гранична схильність до споживання – це частка одиниці додаткового доходу, що витрачається на споживання: с’ = DC/DY.

Y – дохід; T – податки.

Частина доходу після сплати податків, яка не споживається, вважається заощадженнями. Точка нульового заощадження: весь поточний дохід витрачається на споживання, заощадження не збільшуються, але і не зменшуються.

Функція заощадження показує залежність між розміром заощаджень і доходом після сплати податків. Її рівняння має вигляд: S = – С₀ + s’(Y–T)

S – величина заощаджень;

s’ – гранична схильність до заощадження. Кожній функції споживання відповідає своя функція заощадження. Величина граничної схильності до заощадження показує частину додаткового доходу, що заощаджується і може бути визначена із співвідношення: s’ = 1 – c’.

Норма споживання, або середня схильність до споживання, визначає частку споживання в доході: с = С / Y. Середня схильність до заощадження s визначається як частка заощадження в поточному доході.

3.

Використання цінних ресурсів для виробництва більшої кількості товарів у майбутньому називають інвестиціями, або нагромадженням основного капіталу.

На інвестиційні рішення справляють вплив: кон’юнктурні коливання економіки, податкова політика уряду, гранична продуктивність капіталу і вартість капіталу.

Періоди економічного піднесення часто супроводжуються інвестиційним “бумом”. Для стимулювання приватних інвестицій уряди зменшують податкове навантаження на підприємницькі доходи, запроваджують інвестиційні податкові кредити тощо. Джерелом здійснення інвестицій є заощадження.

Взаємозв’язок між обсягом капіталу і виробленою продукцією віддзеркалює виробнича функція F(K). Маючи певний фонд цінних ресурсів К, які не використані на споживання, господарство може вкласти їх у виробництво і отримати продукцію в обсязі F(K), або надати їх у позику за ставкою r. У цьому випадку, в наступному періоді господарство отримає доход K(1+r). Інвестиції будуть виправдані, якщо вони принесуть доход не менший, ніж позика, тобто F(K) ³ K(1+r). Чиста прибутковість інвестицій вимірюється різницею між F(K) і K(1+r).

Реальна процентна ставка r є альтернативною вартістю ресурсів, які інвестують. Реальна процентна ставка показує, на скільки відсотків зросте вартість інвестованих ресурсів при умові, що ціни на ці ресурси і виготовлену продукцію залишаться незмінними.

Процентні ставки за банківськими позиками, які зазначають у кредитних угодах, є номінальними, тобто визначеними на основі грошових показників з урахуванням того, що гроші втрачають свою вартість з часом (передусім, внаслідок інфляції). Якщо ціни ростуть, то номінальна процентна ставка має бути більша за реальну на величину темпу зростання цін. Якщо ціни падають, то реальна процентна ставка буде більша за номінальну.

Функція інвестицій, як залежність обсягу інвестованих капіталів від реальної процентної ставки, має графічне зображення у формі ступінчатої, спадаючої ламаної лінії

Обсяг інвестицій, І

 

 

Інвестиції, що здійснюються в розрахунку на незмінний обсяг національного доходу, тобто при стабільному сукупному попиті на блага, називають автономними. Якщо внаслідок інновацій у виробництві, відкриття нових ринків збуту чи родовищ корисних копалин автономні інвестиції зростуть, то це призведе до збільшення обсягу національного виробництва і, відповідно, національного доходу, що у декілька разів перевищує початковий приріст інвестицій. Число, яке показує, у скільки разів приріст національного доход перевищує приріст автономних інвестицій, називається мультиплікатором (m).

m = DY/DI= ¹/_(1-с’)

Індуційовані інвестиції виникають в результаті зростання національного доходу і стійкого зростання попиту. Залежність між приростом національного доходу та індуційованими інвестиціями визначається коефіцієнтом – акселератором (b). Акселератор показує, який обсяг додаткових капіталовкладень необхідно здійснити, щоб забезпечити приріст національного виробництва на одиницю: b = D K/D Y

Заплановані та фактичні витрати.В реальному житті обсяги виробництва і реалізації не завжди збігаються з фактичними. Якщо позначити сукупний випуск продукції як Y, а непередбачене нагромадження запасів – UI, то співвідношення між фактичними витратами AD і отриманими доходами можна записати так:

Y = AD ± UI

4.

Сукупна пропозиція визначається обсягом товарів і послуг, який пропонується на національному ринку фірмами-виробниками та фірмами-імпортерами за кожного рівня цін і незмінних інших умовах.

Сукупна пропозиція залежить від рівня цін, виробничих потужностей економіки та рівня витрат.

Потенційний обсяг виробництва визначається наявністю факторів виробництва та ефективністю, з якою ці фактори поєднуються. Фактичний обсяг пропозиції не обов’язково має дорівнювати потенційному.

Функція сукупної пропозиції - залежність між рівнем цін і обсягом пропозиції є додатною: вищому рівню цін відповідає більший обсяг товарів і послуг, що пропонують фірми.

Аналіз сукупної пропозиції у короткостроковому періоді здійснюється з позиції незмінних цін, наявності незавантажених виробничих потужностей, незайнятих ресурсів та “вільних рук”. В таких умовах пропозиція товарів і послуг може бути збільшена без зростання рівня цін, що представляється горизонтальним відрізком кривої AS. Цей відрізок називають кейнсіанським.

Якщо національна економіка працює в умовах повної зайнятості всіх факторів виробництва, досягає рівня потенційного обсягу виробництва, то можливість збільшити обсяги випуску, використовуючи існуючу технологію, відсутня. Ніяке зростання цін не зможе забезпечити збільшення обсягу пропозиції. Вертикальний відрізок кривої AS, що презентує довгостроковий період аналізу сукупної пропозиції, прийнято називати класичним. На проміжному відрізку збільшення обсягу пропозиції буде супроводжуватися зростанням рівня цін.

Детермінанти сукупної пропозиції(нецінові чинники): ціни на ресурси; зміни в продуктивності; зміни правових норм (податків та субсидій) сукупної пропозиції

5.

Під макроекономічною рівновагою розуміється такий стан економіки, при якому досягається стале урівноваження та взаємне збалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво і споживання, попит і пропозиція тощо).

Формування економічної рівноваги відбувається за певних умов, а саме:

· функціонування на ринку економічно самостійних суб`єктів;

· можливість еластичного використання виробничих ресурсів і вільне ціноутворення;

· відсутність монополії і адміністративного втручання держави в систему підприємницької діяльності;

· наявність розвиненої ринкової інфраструктури.

Макроекономічна рівновага, яка визначається сукупними цінами і обсягом виробництва, перебуває в точці перетину кривих сукупного попиту (AD) і сукупної пропозиції (AS)

При даній сукупній пропозиції переміщення кривої сукупного попиту вправо:

· на кейнсіанському відрізку збільшує реальний обсяг національного виробництва та зайнятість, але не змінює рівня цін;

· на проміжному відрізку збільшує і реальний обсяг національного виробництва, і рівень цін;

· на класичному відрізку збільшує рівень цін, але не змінює реальний обсяг національного виробництва.

“Ефект храповика” - ціни легко підвищуються, але важко знижуються, тому збільшення сукупного попиту підвищує рівень цін, але при зменшенні попиту протягом короткого періоду не можна очікувати падіння цін.

“Парадокс ощадливості” - спроба зберігати більше створює надлишок заощаджень і викликає зниження рівноважного обсягу виробництва, падіння доходів і скорочення заощаджень.

Модель AD-AS дає можливість з’ясувати, як різні фактори, втілені у сукупному попиті і сукупній пропозиції, впливають на обсяг виробництва, зайнятість та чистий експорт. Різкі зміни сукупного попиту та сукупної пропозиції називати “шоками”. Шоки з боку попиту можуть виникати через різке зростання пропозиції грошей, або швидкості обертання грошей, або різкого коливання інвестиційного попиту. Якщо обсяг національного виробництва наближався до потенційного, наслідком такого шоку буде стрімке зростання рівня цін – інфляція.

Шоки з боку пропозиції пов'язані із різкою зміною цін на ресурси, стихійними лихами, посиленням активності населення та профспілок, зміною законодавства. У короткостроковому періоді “шок пропозиції” призводить до переміщення кривої AS ліворуч вверх. В результаті, рівновага встановлюється в точці з меншим рівнем виробництва і більшим рівнем безробіття.

В умовах сформованої національної економіки під макроекономічною рівновагою розуміють таку збалансованість сукупного попиту та сукупної пропозиції, при якій мають місце: відповідність суспільних цілей існуючим економічним можливостям; найповніше використання виробничих ресурсів; відповідність загальної структури виробництва структурі споживання; створення можливостей для високих темпів зростання економіки та посилення її соціальної орієнтації.

 

Вертикальна ділянка кривої сукупної пропозиції — ділянка на короткостроковій кривій сукупної пропозиції, яка за умов зростання сукупного попиту відображає лише зростання цін, тобто виникнення інфляції.

Висхідна ділянка кривої сукупної пропозиції — ділянка на короткостроковій кривій сукупної пропозиції, яка за умов зростання сукупного попиту відображає одночасно зростання цін і реального ВВП у певному співвідношенні.

Горизонтальна ділянка кривої сукупної пропозиції — ділянка на короткостроковій кривій сукупної пропозиції, яка за умов зростання сукупного попиту відображає незмінність цін і зростання лише реального ВВП.

Довгострокова крива сукупної пропозиції — крива, що відображає незалежність сукупної пропозиції від цін у довгостроковому періоді і прибирає вигляду вертикальної лінії, яка започатковується в точці потенційного ВВП.

Довгостроковий період — у макроекономіці період, протягом якого зарплата пристосовується до змін, викликаних сукупним попитом та сукупною пропозицією.

Ефект багатства — ціновий чинник сукупного попиту, який опосередковує вплив цін на сукупний попит через зміну реальної вартості фінансових активів з фіксованим номінальним доходом.

Ефект відсоткової ставки — ціновий чинник сукупного попиту, який опосередковує вплив цін на сукупний попит через зміну відсоткової ставки.

Ефект чистого експорту — ціновий чинник сукупного попиту, що опосередковує вплив цін на сукупний попит через зміну чистого експорту.

Закрита економіка — економіка країни, в якій відсутні експорт та імпорт товарів та послуг.

Кейнсіанська модель сукупної пропозиції — модель, згідно з якою між ціною і сукупною пропозицією існує пряма залежність, оскільки зарплата є негнучкою в короткостроковому періоді.

Класична модель сукупної пропозиції — модель, згідно з якою сукупна пропозиція не залежить від цін, оскільки зарплата і ціни є абсолютно гнучкими.

Короткостроковий період — у макроекономіці період, протягом якого зарплата є негнучкою і не змінюється при зміні сукупного попиту.

Короткострокова крива сукупної пропозиції — крива, яка відображає пряму залежність між ціною і сукупною пропозицією і має вигляду додатньо похилої лінії.

Крива сукупного попиту — крива, яка відображає обернену залежність між ціною і сукупним попитом і має вигляд від’ємно похилої лінії.

Нецінові чинники — чинники, які впливають на сукупний попит і сукупну пропозицію за даних товарних цін і тому зміщують їх криві у відповідний бік.

Ресурсові ціни — ціни на матеріальні та трудові ресурси.

Сукупний попит — такий обсяг реального ВВП, який економіка має бажання закупити з метою задоволення своїх платоспроможних потреб.

Сукупна пропозиція — такий обсяг реального ВВП, який економіка пропонує для продажу з метою отримання прибутку.

Товарні ціни — ціни на кінцеві товари та послуги.

 

ТЕМА 5. Моделі макроекономічної рівноваги

1. Класична модель макрорівноваги

2. Кейнсіанська модель макрорівноваги

3. Рівновага на ринку товарів та платних послуг. Лінія IS

4. Рівновага на ринку грошей. Лінія LM

5. Модель IS-LM

1.

1. Рівновага економічних систем та механізм її забезпечення. Рівновага виступає як особливий, ідеальний випадок нормального стану, для якого характерна своя логіка взаємозв`язків і взаємозалежностей кількісних економічних параметрів (характеристик) і свій специфічний спосіб відновлення стійкого рівноважного стану між наявними в суспільстві засобами і потребами. Макроекономічна рівновага досягається як завдяки вільній грі ринкових сил, так і через втручання держави.

2. Класична модель макрорівноваги: взаємодія ринків ресурсів, товарів, грошей та інвестицій. Класична модель макрорівноваги - це пояснююча модель, яка дозволяє з`ясувати, як забезпечується економічний оптимум без державного втручання.

3. Гіпотези класичної моделі макрорівноваги. Класична модель ґрунтується на таких гіпотезах:

- рівновага встановлюється в результаті взаємодії ринків ресурсів, товарів, грошей та інвестицій;

- вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів;

- на ринках існує рівень цін, який врівноважує попит і пропозицію, і завдяки цінам відбувається автоматичне очищення ринків, як від зайвого попиту, так і від зайвої пропозиції.

4. Ринок ресурсів. Головним ресурсом в класичній моделі є робоча сила. Ринок робочої сили – середовище, в якому укладаються угоди про найм праці. Попит на робочу силу пред’являє підприємницький сектор, який визначає максимальну ставку зарплату за яку працівників можуть наймати: L_D(w). Пропозицію робочої сили формують працівники, які встановлюють мінімальний рівень зарплати, а яку вони погоджуються працювати: L_S(w)

5. Умови рівноваги ринку робочої сили за класичною моделлю. Рівновага на ринку робочої сили встановлюється, коли обсяг попиту дорівнює обсягу пропозиції робочої сили, і зарплата влаштовує як найманих працівників, так і працедавців. Попит і пропозиція робочої сили залежать від реальної заробітної плати. У результаті взаємодії попиту та пропозиції встановлюється рівноважна зарплата (w*) та рівноважний обсяг зайнятості (L*). Саморегулювання ринку праці забезпечує повну зайнятість.

6. Взаємозв'язок графіка рівноваги ринку робочої сили з виробничою функцією. Визначення рівноважного обсягу виробництва. Класична виробнича функція відображає зв’язок між факторами виробництва (праця, капітал, технологічний прогрес) і реальним продуктом (сукупною пропозицією), а саме між працею і обсягом виробництва. Рівноважна чисельність зайнятих визначає обсяг виробництва (Y*).

7. Ринок товарів. Умови та графік рівноваги ринку товарів за класичною моделлю. Класична модель передбачає, що обсяг пропозиції товарів та послуг залежить лише від чисельності зайнятих і є незмінним при будь-якому рівні цін. Реальний попит на товарному ринку при підвищенні рівня цін скорочується, а при зниженні цін – зростає. Ця закономірність випливає з фіксованої пропозиції грошей Національним банком. Рівновага на товарному ринку визначає рівноважний рівень цін (P*).

8. Ринок заощаджень. Вплив процентної ставки (і) на ринок заощаджень. В класичній моделі заощадження залежать від рівня реального доходу та від ставки процента: чим більший реальний дохід та чим вища ставки процента, тим більшими будуть заощадження. Інвестиції залежать від ставки процента: їх обсяг зменшується, якщо ставка процента зростає. Рівновага на ринку заощаджень та інвестицій визначає рівноважне значення ставки процента (і*) та розмір заощаджень та інвестицій (S* та І*). Іншими словами, і* визначає розподіл доходу на споживання та заощадження і одночасно визначає розподіл сукупного попиту на споживчий та інвестиційний.

10. Загальна рівновага класичної макромоделі: система взаємопов'язаних графіків - робочої сили, товарного, грошового, а також ринку заощаджень та інвестицій. Рівновага на ринку робочої сили визначає чисельність зайнятих. Відповідно до чисельності зайнятих на основі виробничої функції визначається рівноважний обсяг випуску продукції – Y. В результаті взаємодії товарного і грошового ринків визначається рівноважний рівень цін. Ставка проценту визначає частку доходу, яка буде заощаджуватися, і відповідно, обсяг інвестицій, які будуть здійснюватися.

Рівновага національного ринку визначається рівноважними:

- ставкою реальної зарплати (w/P); - рівноважною зайнятістю (L);- обсягом випуску ВВП (Y);- рівнем цін (P);- ставкою номінального процента (i);- обсягом заощаджень та інвестицій (S, I).

Головним інструментом макроекономічного саморегулювання за класичною моделлю є :

- реальна зарплата як чинник ринку робочої сили;

- загальний рівень цін як чинник попиту на ринку товарів;

- ставка проценту як чинник розподілу сукупного доходу на споживання та заощадження та інструмент, що зрівноважує заощадження та інвестиції.

2.

11. Кейнсіанська модель макрорівноваги. Кейнсіанська модель відображає рівновагу закритої економіки у короткостроковому періоді, протягом якого ціни та ставка проценту залишаються незмінними. Рівновага може встановитися за умов неповної зайнятості. Вирішальне значення у формуванні макрорівноваги відіграє не пропозиція, а попит.

12. Споживання та заощадження в національній економіці. Дохід розподіляється на споживання та заощадження. Чим більший розмір доходу, тим більші обсяги споживання та заощадження. Важливо: основний психологічний закон Кейнса говорить, що споживання зростає повільніше, ніж зростає дохід.

13. Спрощена модель рівноваги - Кейнсіанський хрест. У спрощеній кейнсіанській моделі відсутній державний сектор і урядовий попит.

14. Заплановані витрати. Заплановані витрати – прогнозований підприємницьким сектором обсяг сукупних витрат. Вони дорівнюють сукупній вартості товарів та послуг, що пропонуються в економіці.

15. Фактичні витрати. Фактичні сукупні видатки на ринку товарів та послуг складаються із споживчих витрат домогосподарств та інвестиційних витрат підприємницького сектору. Споживчі витрати залежать від доходу, а інвестиційні витрати є автономними. Рівновага встановлюється за умови, що фактичні витрати С+І дорівнюють запланованим Y.

16. Відхилення фактичного ВВП від потенційного. Рівноважний обсяг випуску може бути меншим за природний рівень національного виробництва, і це обумовлює безробіття, або більшим – тоді виникає інфляція. Рецесійний розрив – різниця між природним (потенційним) обсягом випуску та рівноважним (фактичним). Інфляційний розрив – величина перевищення фактичного обсягу випуску над природним, обумовлена зростанням цін.

17. Система вилучень та ін'єкцій в економічному кругообігу. Рецесійний розрив можуть спричинити «вилучення» - частина національного доходу, яка не повертається в національний кругообіг: готівкові заощадження, видатки на імпорт, чисті податки. Протилежне поняття «ін’єкції», здійснюються або стимулюються урядом країни для компенсування вилучень: урядові закупки товарів та послуг, стимулювання експорту, трансформація заощаджень (секьюритизація). Враховуючи вилучення та ін’єкції умова макроекономічної рівноваги набуває вигляду: Y=C+Ig+G+Xn.

18. «Заощадження-інвестиції» як спрощена модель економічної рівноваги. Спрощена модель макрорівноваги «заощадження-інвестиції» розглядає заплановані видатки, що дорівнюють доходу, як суму споживання та заощадження, а фактичні видатки, як суму споживчих та інвестиційних витрат. Рівність між заощадженнями та інвестиціями гарантує рівність між запланованими та фактичними видатками. Отже – макроекономічну рівновагу.

19. Заплановані та незаплановані інвестиції. Фактичні інвестиції складаються із запланованих та незапланованих. Обсяг незапланованих інвестицій значною мірою залежить від змін в оподаткуванні, державних запозиченнях, науково-технічного прогресу та оптимістичних чи песимістичних очікувань інвесторів.

20. Ринок позичкового капіталу та його роль у забезпеченні рівноваги між заощадженнями та інвестиціями. Заощадження в моделі Кейнса не реагують на зміни ставки процента, а інвестиції – навпаки. Для стимулювання інвестицій уряди практикують зниження ставки процента.

3.

21. Сутність, суб'єкти, об'єкти та структура національного ринку. Національний ринок – це середовище, в якому здійснюється реалізація товарів та послуг, обіг капіталу, купівля-продаж робочої сили – об’єкти національного ринку. Суб’єктами національного ринку виступають макроекономічні одиниці – держава, сектор домогосподарств, підприємницький сектор, сектор закордону. У складі національного ринку виділяють: ринок товарів та платних послуг, ринок грошей та цінних паперів, ринок робочої сили.

22. Ринок товарів та платних послуг. На ринку товарів та платних послуг реалізуються засоби виробництва, споживчі товари та послуги, а також науково-технічні розробки та інформація

23. Сукупний попит на ринку товарів та послуг. Споживчий попит домогосподарств на ринку товарів та послуг складається з попиту на споживчі товари тривалого користування, споживчі товари повсякденного попиту та споживчі послуги. Інвестиційний попит з боку підприємницького сектору пред’являється на засоби виробництва для заміщення зношених та для збільшення реального капіталу.

24. Умови рівноваги закритої моделі ринку без державного втручання та відкритої моделі ринку з урахуванням діяльності держави. Рівновага національного ринку товарів та послуг встановлюється коли пропозиція заощаджень, які залежать від національного доходу, дорівнює інвестиційному попиту, який залежить від ставки проценту: S(Y) = I(i). У відкритій економіці з активним державним сектором умова рівноваги ринку товарів та послуг враховує обсяг чистого експорту та чисті податки: I = S + (Ex – Im) – (T – G)

25. Графік Хікса-Хансена для ринку товарів та платних послуг - крива IS. Для кожного значення національного доходу існує відповідне значення процентної ставки, таке, щоб на ринку товарів та послуг виконувалася умова рівноваги. Крива IS відображає всі комбінації обсягу національного доходу та рівня процентної ставки, які забезпечують рівновагу на ринку товарів та послуг.

26. Умови побудови графіка кривої Y(і) = ІS. Графік лінії IS будується в системі координат «національний дохід та процентна ставка». В рамках кривої IS залежність між національним доходом і процентною ставкою є оберненою. Високому значенню процентної ставки відповідає низький попит на інвестиційні ресурси. Відповідно, потреба у заощадженнях є незначною. Невеликі обсяги заощаджень характерні для невеликого розміру національного доходу. Тому умови рівноваги національного ринку товарів та послуг виконуються при високій процентній ставці і низькому значенні національного доходу. В протилежному випадку, коли національний дохід великий, заощадження значні, аби на них був попит, необхідно, щоб процентна ставка була низькою. Тому рівновага при великому національному доході встановлюється за низького значення процентної ставки.

4.

27. Ринок грошей та цінних паперів. Грошовий ринок – ринок короткострокових кредитних операцій, на якому попит і пропозиція грошей визначають їх ціну – процентну ставку. Ринок грошей утворюється в результаті взаємодії Національного банку і комерційних банків.

28. Структура попиту на гроші: операційний та спекулятивний попит на гроші. Попит на гроші пред’являють підприємства, домогосподарства, держава, комерційні банки, що прагнуть мати певну кількість платіжних засобів. У складі попиту на гроші виділяють: попит на гроші для операцій – чим більший обсяг виробництва товарів та послуг, чим вищі ціни, чим повільніше обертається грошова одиниця, тим більшим буде операційний попит на гроші – M₁ = P*Q/ v = P*Q*t, та спекулятивний попит на гроші – чим нижча процента ставка, тим менша схильність вкладати гроші в цінні папери і більша схильність тримати кошти у готівковій формі, тим більший спекулятивний попит на гроші M₂=M(i). M_d = P*Q/ v + M(i)

29. Пропозиція грошей. Пропозицію грошей створює Національний банк M_s. Її обсяг визначається інституційно і вважається фіксованим.

30. Умови рівноваги на ринку грошей та цінних паперів. M_s = P*Q/ v + M(i), де P*Q можна представити як Y - національний дохід в поточних цінах.

31. Графік Хікса-Хансена для ринку грошей та цінних паперів - крива LМ. Крива LМ відображає всі комбінації обсягу національного доходу та рівня процентної ставки, які забезпечують рівновагу на грошовому ринку. В рамках кривої LМ залежність між національним доходом і процентною ставкою є прямою. При фіксованому обсязі пропозиції грошей, чим більша складова операційного попиту на гроші, який залежить від Y тим меншою має бути спекулятивна складова, що залежить від і тільки тоді на грошовому ринку утвориться рівновага.

5.

32. Загальна рівновага на ринках товарів та послуг і грошей та цінних паперів. Загальна рівновага національного ринку при незмінному рівні цін утворюється, коли одночасно встановлюються рівноважні стани на ринках товарів та послуг, грошей та цінних паперів. Графічно це відбувається в точці перетину кривих IS та LM. Загальна рівновага характеризується рівноважним обсягом виробництва та рівноважною ставкою процента.

33. Модель ІS-LМ як аналітичний засіб макроекономічної політики. Дж.Хікс та Е.Хансен запропонували модель макрорівноваги національного ринку, яка дозволяє прогнозувати наслідки змін у внутрішній економіці та економічній політиці уряду.

Зростання урядових закупок або зменшення податків спричиняє зростання попиту на товарному ринку і призводить до переміщення лінії IS праворуч. В результаті зростають рівноважні значення Y та i. Зростання грошової пропозиції з боку Національного банку викликає падіння ставки проценту, спричиняє зростання попиту на ліквідні кошти, крива LM зсувається праворуч. В результаті зростає рівноважне значення Y та зменшується i. Зміни урядових податків та видатків спричиняють переміщення кривої IS, а зміни пропозиції грошей – кривої LM. Використання моделі Хікса-Хансена дозволяє під конкретні цілі підібрати дієві заходи макроекономічної політики. Але необхідно враховувати деякі обмеження моделі, зокрема інвестиційну і ліквідну пастки.

34. Інвестиційна пастка. Інвестиційна пастка – ситуація, коли попит на інвестиції стає абсолютно нечутливим до змін ставки відсотку (наприклад, внаслідок песимістичних очікувань підприємців), крива IS стає вертикальною і ніякий зсув LM не змінює національного доходу.

35. Ліквідна пастка. Ліквідна пастка – ситуація, коли спекулятивний попит на гроші суттєво зростає незалежно від ставки відсотку (внаслідок недовіри до банків та небажання вкладати у цінні папери), крива LM стає вертикальною і ніякий зсув IS не змінює національного доходу.

 

Вилучення — частина поточного доходу, яка не спрямовується на сукупні видатки.

Відсоткова ставка — плата за використання позичкових грошей у відсотках до їх суми.

Гранична схильність до заощаджень — коефіцієнт, який характеризує відношення між зміною заощаджень і зміною післяподаткового доходу.

Гранична схильність до споживання — коефіцієнт, який характеризує відношення між зміною споживчих видатків і зміною післяподаткового доходу.

Заощадження — та частка післяподаткового доходу, яка не використовується на споживання.

Заплановані інвестиції — інвестиції, що їх підприємства планують вкладати у виробництво згідно зі своїм платоспроможним попитом.

Ін’єкції — приріст видатків поточного періоду, які здійснюються за рахунок доходу попереднього періоду.

Інфляційний розрив — величина, на яку фактичні сукупні видатки мають початково зменшитися, щоб усунути інфляційний надлишок ВВП на умовах збереження повної зайнятості.

Метод «видатки—випуск» — метод визначення рівноважного ВВП на умовах тотожності між сукупними видатками і виробленим ВВП.

Метод «вилучення—ін’єкції» — метод визначення рівноважного ВВП на умовах тотожності між вилученнями та ін’єкціями в економічному кругообігу.

Мультиплікатор видатків — коефіцієнт, який показує відношення між зміною реального ВВП і початковою зміною сукупних видатків.

Незаплановані інвестиції — інвестиції, що їх підприємства змушені вкладати в товарні запаси в умовах економічної нерівноваги.

Номінальна відсоткова ставка — фактична відсоткова ставка на ринку позичкового капіталу.

Реальна відсоткова ставка — номінальна відсоткова ставка мінус темп інфляції.

Рецесійний розрив — величина, на яку фактичні сукупні видатки мають початково зрости з метою збільшення фактичного ВВП до потенційного рівня.

Чинники автономного інвестування — чинники, які впливають на інвестиційний попит незалежно від відсоткової ставки.

Чинники автономного споживання — чинники, які впливають на споживання залежно від післяподаткового доходу.

Чистий прибуток — та частка валового прибутку від реалізації інвестиційного проекту, яка залишається після сплати податку на прибуток та відсотків за інвестиційні кошти.

 

ТЕМА 6. Фіскальна політика держави

1. Економічна активність держави

2. Фіскальна політика та державний бюджет

3. Державний борг

4. Автоматична та дискреційна фіскальна політика

5. Фіскальна політика в теорії пропозиції

1.

1. Економічна активність держави. Державний сектор включає всі бюджетні установи, державні підприємства, державні фінансові та резервні фонди, державні банки, органи влади та державного управління. Видами економічної активності держави є: надання суспільних благ; закупівля товарів і послуг на товарному ринку (формування державного замовлення); формування попиту на фактори виробництва на ринку ресурсів; стягнення податків; надання трансфертів, дотацій, субсидій, субвенцій; інвестування за рахунок державного бюджету; вплив на пропозицію грошей на фінансовому ринку.

2. Державні закупки та урядові витрати. Державні витрати складаються з закупок товарів та послуг, соціальних трансфертів та відсотків за державним боргом. Закупки товарів та послуг пов’язані з національною обороною, утриманням транспортної системи, освітою, енергетикою, системою правосуддя та виконанням службових обов’язків іншими гілками влади, охороною здоров’я, житловим будівництвом, фінансуванням наукових досліджень.

3. Основні джерела доходів держави. До основних джерел доходів держави належать: податки; власні доходи держави від виробничої та інших форм діяльності; платежі за ресурси, які згідно з діючим законодавством належать державі; офіційні трансферти тощо.

4. Податки та соціальні виплати. Податки – це обов’язкові платежі, які платники податків (фізичні та юридичні особи) вносять до бюджетів відповідних рівнів (місцевого чи державного). За способом стягнення податки бувають прямі та непрямі; за шкалою оподаткування – пропорційні, прогресивні та регресивні.

Соціальні трансферти являють собою виплати з державних фондів у рамках програм соціального страхування (виплати по безробіттю, у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю чи інвалідністю); пенсійні виплати; соціальна допомога при зниженні доходу нижче граничного рівня; виплати при народженні дітей тощо. Соціальні трансферти можуть надаватися як у грошовій та і в натуральній формі (оплачені послуги, пільгові тарифи тощо). Трансферти займають у ВВП частку від 10 до 20 % і формують до 42 % доходів населення.

Вид доходу	Частка у доходах населення, %
Зарплата
Валовий прибуток та змішаний дохід	11,5
Доходи від власності
Трансферти	41,5
в т.ч. грошові	27,7
натуральні	13,8

2.

5. Фіскальна політика та державний бюджет. Фіскальна політика - це процес змін у системі оподаткування та урядових видатках для того, щоб зменшити коливання ділових циклів та сприяти швидкому зростанню економіки з високою зайнятістю та без високої неконтрольованої інфляції.

Вплив фіскальної політики на економіку здійснюється через держбюджет. Державний бюджет (ДБ) – централізований грошовий фонд уряду країни, а також система відносин між державою, з одного боку, і фізичними та юридичними особами з іншого, які виникають при формуванні та використання цього грошового фонду.

6. Вплив фіскальної політики та циклічних коливань на державний бюджет. Між фіскальною політикою і держбюджетом існує пряма та обернена залежність. З одного боку, державний бюджет визначає можливості фіскальної політики; з іншого – фіскальна політика впливає на стан держбюджету. У залежності від фази економічного циклу фіскальна політика викликає неоднакові бюджетні наслідки. Так, під час падіння виробництва ефективною слід вважати стимулюючу фіскальну політику, яка має збільшувати держзакупки і знижувати чисті податки, або застосовувати перелічені заходи одночасно. Неминучим наслідком такої політики є виникнення бюджетного дефіциту або його збільшення. Припустимо, що навпаки, в економіці спостерігається інфляційне зростання, викликане надмірним попитом. За цих умов ефективною слід вважати стримуючу фіскальну політику, яка повинна зменшувати держзакупки і підвищувати чисті податки, або застосовувати зазначені заходи одночасно. Неминучим результатом такої політики буде скорочення бюджетного дефіциту або виникнення бюджету з надлишком.

7. Проблеми збалансованості державного бюджету. Роль держбюджету у фіскальній політиці визначається не лише його величиною. Важливе значення має також його структура та співвідношення між державними доходами і витратами (видатками).

8. Бюджетний дефіцит: причини виникнення та економічні наслідки. Дефіцит бюджету виникає, коли видатки перевищують доходи. Бюджетний дефіцит – це та сума, на яку за даний рік витрати уряду перевищують його доходи. Причини дефіциту: падіння доходів в умовах кризового стану економіки; зменшення приросту національного доходу; збільшення державних витрат; непослідовна фінансово-економічна політика; надмірний розмір державного сектору; зростання витрат по обслуговуванню внутрішнього і зовнішнього державного боргу; домінуюча політика державного патерналізму.

9. Державне бюджетне обмеження. B_n= B_n-1 + rB_n-1 +АT_n – TR_n – (C^g_n + I^g_n) або у спрощеній формі: BS = AT – TR - G

10. Циклічний та структурний дефіцити бюджету. Бюджет складається з двох частин – структурної та циклічної. Структурна частина бюджету є активною і визначається дискреційною політикою, зокрема, встановленням ставок оподаткування, виплатами по соціальному забезпеченню, розмірами оборонних видатків. Навпаки, циклічна частина бюджету визначається пасивно – фазою ділового циклу, тобто великими чи малими є національний доход і обсяг виробництва.

· Фактичний бюджет – відображає реальні видатки, надходження і дефіцити за певний період.

· Структурний бюджет – відображає, якими мають бути урядові видатки, надходження і дефіцити, якщо економіка функціонує за потенційного обсягу виробництва (за повної зайнятості).

· Циклічний бюджет – є різницею між фактичним і структурним бюджетами (за неповної зайнятості).

11. Основні напрямки зменшення дефіциту бюджету. Заходи по зменшенню дефіциту: перехід від фінансування до кредитування; ліквідація дотацій збитковим підприємствам; скорочення витрат на управління державою; реформування системи оподаткування; підвищення ролі місцевих бюджетів.

12. Джерела дефіцитного фінансування. Існує три джерела дефіцитного фінансування: 1. Внутрішні позички. В цьому випадку уряд виходить на внутрішній грошовий ринок, де розміщує свої позички, тобто продає державні цінні папери, і за рахунок виручки від їх реалізації отримує необхідні кошти в борг. 2. Зовнішні позички. Ці позички можуть надавати уряду міжнародні фінансові організації, іноземні уряди та приватні іноземні фірми. 3. Грошово-кредитна емісія. Це означає, що НБУ випускає нові гроші, які не забезпечені зростанням товарної маси, і за допомогою певного кредитного механізму фінансує уряд.

13. Емісійне та боргове фінансування бюджетного дефіциту та інфляція. Боргове фінансування може здійснюватись як шляхом розміщення державних боргових зобов’язань на внутрішньому ринку (внутрішні запозичення), так і на зовнішньому (зовнішні запозичення). Внутрішні державні запозичення не впливають на грошову масу, а лише перерозподіляють наявні ресурси між групами економічних суб’єктів (окрім випадків купівлі державних цінних паперів центральним банком). Тому цей метод фінансування дефіциту державного бюджету, за умови виваженої бюджетної і боргової політики уряду, не містить загрози сталості грошей. Зовнішні державні запозичення забезпечують приплив у країну іноземної валюти, що сприяє, з одного боку, зміцненню національної валюти, а з іншого — збільшенню грошової маси. Щоб запобігти цьому, центральний банк одночасно з купівлею іноземної валюти повинен проводити заходи, спрямовані на скорочення (стерилізацію) грошової маси (розміщення депозитних сертифікатів, продаж цінних паперів).

В основі емісійного фінансування — отримання урядом від центрального емісійного банку прямих кредитів або кредитів у формі купівлі банком державних боргових зобов’язань (цінних паперів). Емісія грошей, яку таким чином здійснює центральний банк, безпосередньо впливає на обсяг грошової маси і може призвести за певних умов до інфляції.

14. Концепції збалансування державного бюджету. Існує три концепції регулювання державного бюджету.

1) збалансування бюджету на щорічній основі. Це означає, що держ витрати повинні вирівнюватися з доходами в межах кожного року. Але така концепція вступає в суперечність зі стабілізаційною функцією фіскальної політики.

2) збалансування бюджету на циклічній основі. Згідно з цією концепцією бюджет повинен балансуватися не щорічно, а в межах економічного циклу. Під час падіння виробництва держава, щоб стимулювати економіку, дискреційне зменшує чисті податки і збільшує держзакупки, що спрямовує бюджет до дефіциту. Під час інфляційного зростання, щоб стримати економіку, держава дискреційно підвищує чисті податки і скорочує держзакупки, що спрямовує бюджет до надлишку.

3) в основі фіскальної політики повинна лежати концепція функціональних фінансів, згідно з якою фіскальна політики повинна бути підпорядкована стабілізаційній. Якщо бюджетний дефіцит є необхідною умовою для стабілізації економіки, то, з одного боку, держава свідомо йде на його створення; з іншого — вона передбачає певні джерела його фінансування.

3.

15. Державний борг: внутрішній, зовнішній. Державним боргом називається нагромаджена сума позичених урядом коштів, щоб фінансувати дефіцити. Більша частина державних боргів існує у вигляді короткострокових цінних паперів, таких, як векселі державної скарбниці. Більшою частиною державних боргових зобов`язань володіють фінансові інститути (банки, страхові компанії тощо). Ці інститути отримують проценти з державного боргу. Існує внутрішній та зовнішній державний борг. Внутрішній борг означає, що держава винна своїм власним громадянам. Зовнішній борг – це те, що держава винна іноземцям.

16. Економічні наслідки державного боргу. Наслідками державного боргу у короткостроковому періоді є ефект витіснення, а у довгостроковому – тягар боргу.

Ефект витіснення – зростання державного боргу призводить до того, що люди нагромаджують державні боргові зобов’язання, замість здійснювати приватні капіталовкладення. Державний борг витісняє приватний капітал. Тягар боргу – зростання частки процентних платежів щодо обслуговування боргу у складі урядових витрат.