Спектрофлуориметрия

Утилітарне – те, що призначене для споживання, те, що викликається нагальною необхідністю. Утилітарне – це необхідність забезпечення життя. Але людина ще здатна творити за законами краси. Тобто наряду з цінностями людського існування вона створює потреби, які не пов’язані із споживанням, і які відіграють велику роль в формуванні її духовного розвитку. Найбільша свобода людини проявляється в безкорисливому відношенні.

Форми організації суспільного буття

Суспільство є системною сукупністю індивідів, які, взаємодіючи, перебувають у певних зв’язках і стосунках, забезпечуючи свою життєдіяльність. Ці взаємовідносини можуть бути досить широкого спектру та змісту: демографічного, політичного, світоглядного тощо, відповідно до чого формуються й певні об’єднання людей, різного рівня загальності – “соціальні спільності”.

Соціальна спільність –реально існуюча сукупність індивідів, що емпірично фіксується, відрізняється відносною цілісністю і є самостійним суб’єктом соціальної дії.

Досить важливою і суттєвою різновидністю соціальних спільнот є соціальні групи – основна структурна одиниця суспільства, його “субкомпонент”.

Соціальна група– обмежена в розмірах спільність людей, виокремлених із соціального цілого на основі специфіки діяльності, соціальної належності, спільності відносин, цінностей, норм поведінки, що склались у межах історично визначеного суспільства.

Залежно від компактності зв’язків і кількості учасників у соціальних групах прийнято виділяти внутрішні утворення: за розміром – мікросоціальні (малі), локальні (середні), макросоціальні (великі); за соціальним статусом – формальні (офіційні) та неформальні (неофіційні); за безпосередністю зв’язків – реальні (контактні) та умовні тощо.

Матеріальне та духовне виробництво. Утилітарне та безкорисливе.

Матеріальне виробництво ­ виробництво предметів споживання, знарядь. Воно є первинним та провідним. Історія людства – є історією розвитку матеріального виробництва. Матеріальне виробництво відбувається ззовні. Усе, що до нього відноситься, є виявом необхідності, а отже, й несвободи.

Свобода має місце лише у сфері Духа. Духовне – це все, що не служить утилітарному вжитку й задовольняє соціальну формулу людини (знання, релігія, мистецтво). Духовне виробництво – є вторинним., воно є покажчиком культури й рівня суспільства. Матеріальне й духовне виробництва мають діалектичну єдність, їх взаємодія складає прогрес суспільства в цілому.

Діяльність та потреби. Види діяльності й потреб, предмет діяльності.

Діяльність є проявом активності. Діяльність – відношення суб’єкт-об’єкт або суб’єкт-суб’єкт.

Серед видів діяльності виділяють: перетворювана, пізнавальна, ціннісно-орієнтаційна, комунікативна. Усі види діяльності працюють як цілісна система, забезпечуючи поступальний розвиток суспільства.

Але будь-яка діяльність можлива лише при наявності потреби.

Потреба– вимога організму до зовнішнього середовища для забезпечення своєї цілісності та функціонування.

Потреби встановлюють людину на діяльність на рівні несвідомого. Потреби є змістовною стороною соціалізації людини, показником включеності людини в суспільство, її здатності виробляти й привласнювати ті чи інші предмети. Процес виготовлення продуктів відповідно до потреб є опредмечування. Потреби є основним рушієм виробництва.

Потреби є матеріальні та духовні.

Матеріальні потреби – вираз й форма пристосування людей до умов їхнього матеріального життя. Вони виражають рівень матеріального виробництва суспільства. Матеріальне виробництво – це необхідність для людини і суспільства.

Духовні потреби – потреби, які виражають рівень духовності й можуть бути використані і в інших історичних умовах.

Матеріальні й духовні потреби діалектично пов’язані незворотнім зв’язком. Предмет діяльності завжди виражається потребою. Речовинний предмет може бути й духовним (наприклад, предмети, що складають скарбницю світової культури).

Перетворювальна діяльність людини: практика і теорія.

Труд характеризується взаємодією людини з природою. Труд - це цілеспрямована знарядійна діяльність людини щодо перетворення природи й самої себе.

Практика– поняття більш широке, яке характеризується універсальністю та виявляється через родовий характер життєдіяльності людини. Практика –цілеспрямована предметна діяльність людини щодо перетворення світу.

До практики відноситься пізнавальна, художня, творча види діяльності, матеріальне виробництво, економічні, політичні структури, соціальні інститути. Практика перетворює предмети природи в предмети людського споживання, діє в єдності з теорією, дає підстави для виникнення нових теорій та базується на них.

Мова теорії – це мова узагальнень. Теорія – форма систематизованих, здебільшого істинних, вірогідних наукових знань про цілісне уявлення закономірностей і сутності об’єкта. Теоріяє підсумком процесів пізнання й прогнозів, тобто містить гіпотетичність. Істинність теорії перевіряється практикою.

Пізнавальна діяльність людини. Проблема істини та її критеріїв. Істина й правдивість.

Знанням називається відображення в людині суттєвих рис та сторін предметів й явищ, об’єктивної дійсності. Мета науки полягає в одержанні істини.

Істина –знання, які відповідають своєму предмету. Якщо знання відображає суть предмету, то це є істина.

Істина буває двох видів: відносна й абсолютна..

Істина завжди відносна, оскільки повністю знати предмет дослідження неможливо. Відносна істина – досягненні знання, абсолютна – ідеал, якого не можна досягнути.

Істина завжди об’єктивна й одна, це знання, яке не піддається змінам.

Правда – знання, частина якого не піддається перепровірці.

Істина завжди конкретна (те, що є істинним по відношенню до одного предмету, неістинне – до іншого).

Істина й заблудження. Істина – таке знання, яке не відповідає предмету пізнання, але приймається за істину. Заблудження є результатом пошуку істини.

Ціннісно-орієнтаційна діяльність людини. Цінності та їх різновиди.

Цінності – суспільні визначення матеріальних і духовних об’єктів, які виражають їх позитивне або негативне значення для людини і суспільства. Цінність – все те, що задовольняє потреби люди й забезпечує її цілісність.

Існують наступні види цінностей:

· матеріальні;

· духовні.

Людина оцінює предмети й речі поза свідомістю, через призму цінностей. Оцінка – процес конкретного відношення до предмету, усвідомлення його ваги й значимості від інших предметів.

Комунікативна діяльність.

Комунікативна діяльність характеризує взаємовідношення суб’єкта й охоплює всі інші види діяльності. Завжди має місце очікування обміну інформацією. Спілкування має прямий та практичний інтерес.

Існує декілька рівнів спілкування:фізичний, психічний, матеріальний, духовний тощо.

Суб’єктом комунікації може виступати людина, група людей або суспільство в цілому. Існує такий вид спілкування як дистанційне спілкування, яке здійснюється за допомогою штучних мов, Інтернету або засобів масової комунікації.

Репродуктивна та продуктивна діяльність. Поняття творчість (креативність).

Репродуктивна діяльність – діяльність, яка спрямована на просте повторення (в цілому саме ця діяльність відповідає характеру діяльності кожної людини).

Продуктивна діяльність – характеризується поширеністю, саме вона виокремила людину із тваринного світу.

Творчість охоплює усі шари життя людини і суспільства. У формуванні творчого потенціалу особистості важливу роль відіграє рівень духовної культури суспільства, в якому вона живе та працює.

 

 

Рис.5. Блок-схема двухлучевого спектрофотометра

И - источник света (ксеноновая лампа, лазер); М - монохроматор (монохроматор состоит из дисперсионных призм и дифракционных решеток); К₁ и К₂ - кюветы с контрольным и исследуемым растворами; О - Обтюратор (затвор) - сектор с двумя вырезами, в которых пучок расщепляется попеременно на два пучка света, один вначале поступает в 1-ую кювету, а затем во вторую (до 50 сигналов/с), попеременно их регистрирует ФЭУ и после усиления и преобразования в АЦП их подают в ПЭВМ, где обрабатывает отношение сигнала и вычеркивает спектральный состав излучения или разностный спектр.

Двухлучевой спектрофотометр измеряет спектры более стабильно, чем однолучевые.