Числівник

 

Загальна характеристика числівників східнослов’янських мов.

Числівники — одна з найбільш абстрактних граматичних категорій — позбавлені предметності, тому в мові вони виступають завжди в парі з об'єктом лічби, з іменником. Еталоном лічби, з яким порівнювались елементи пере­лічуваних кількостей, були, очевидно, різні предмети, се­ред них і частини тіла, а особливо пальці, зручні для лічби. Залишками конкретного значення числа в давнину є так звані нумеративні слова, що трапляються як пережиток у трьох мовах: укр. десять душ дітей, триста голів худоби, п'ять штук патронів; рос. десять душ детей, триста голов скотини, пять штук патронов; блр. дзесяць душ дзецей, триста галоў скаціни, пяць штук патронаў. У ран­ню епоху розвитку української, російської і білоруської мов числових назв було значно більше, ніж у сучасних східнослов'янських мовах; пор. грошові й інші одиниці виміру: бhлъка, вhкъша, куна, гривьна, ногата, рhзана, тьма, воронъ, горсть, коробья, кадь та ін. Однак сліди ко­лишньої різноманітності числових назв знаходимо і в су­часних східнослов'янських літературних мовах та їх гово­рах: укр. копа, пасмо, чисниця; рос. копа, мера; біл. капа, пасад та ін.

 

Становлення й розвиток числівника як частини мови у східнолов’янських мовах

Числівник – відносно нова частина мови. Прості числові назви кількісних понять виникли ще в і.-є. епоху. Однак у давнину вони мали конкретніші значення і вживалися лише в сполучученні з назвами тих чи інших предметів.

В ХІ-ХІІст. – мали абстр.значення, але не становили окремої частини мови. Одні(одинъ, одьно, одьна, дъва, дъвh, три~, три, четири) як прикметники змінювалися за родами, числами, відмінками. Інші (п"ть, дес"ть, съто, тыс"ча) → мали граматичні ознаки іменників, тобто належали до одного роду й відмінювалися в однині, множині, двоїні.

Формування єдиних грам.ознак завершується в ХІV-ХVІІІст.

Прості: одинъ, (одино (одьно), одина (одьна); дъва (чол.р.), дъвh (сер. і жін.р.), три~ (трь~) (чол.р.), три (сер. та жін.р.); четыре (чол.р.), четыри (сер. та жін.р); п"ть, шесть, семь, осьмь, дев"ть, дес"ть, съто, тыс"ча. Майже всі успадковані з праслов’янської мови, яка → з і.-є.

Одинъ – слов’янський новотвір. Певно, із двох компонентів: * jed “тільки” + *inъ “один”.

Два- чотири - з прасл., продовження і-є. форм.

П’ять – дев’ять від порядкового за допом. суфікса –ь (←*ĭ): *рętъ → pętь. Так же й десять.

Съто - праінд., тисяча - є відповідник в балтійських мовах.

Сорок: четыре дес"те. Але з ХІІІ ст. - сорок. Вперше в Руській Правді (1282). За Л.А.Булаховським сорок походить від назви мішка, у який укладалися сорок соболиних шкірок ( комплект на шубу).

Дев’яносто. Мало б бути дев’ятдесят (←дев"ть дес"ть), але з ХІУ - дев’яносто.

10000, 100000: тьма, несъвhда, легеонь ( ХІ-ХІІІст.). Замінилися словосполученнями десять тисяч, сто тисяч.

У ХVІІ-ХVІІІст. – мільйон, мільярд – запозич. з європ. мов.

Складні. 11-19 – в ХІ-ХІІІст. – на основі прийменникових сполучень: одинъ (одьна, одьно) на дес"те і т.д. Ряд змін → -дцять

20-90– дъва дес"ти (двоїна), три дес"те (множина); п’ятдесят – дев’яносто – назви одиниць керували словом десять, вимагали Р.множ.

Сотні – складені конструкції: дъвh сътh (Н.дв.), три съта, четыри съта (Н.мн.), п"ть сътъ, шесть сътъ, семь сътъ (сътъ – Р.мн.).

Більші кількості → сума десятків, сотень. Зв’язок сурядності, розташ. у порядку спадання ознаки (кількісної), інколи за допом. єднальних сполучників: съто и тритес”ть и дъва (=132)

В укр. мові ХІV-ХVст.: осмдес"тъ и осмъ (гр.1388); давати по тридъцяти копъ и по шести і под. Поль + порядковий = ціле й половина: полъ втора → полвтора → полтора → півтора (1 ½), полътреть” (2 ½), полъ п”та (4 ½), полъ шеста дес"те (55), полъ треть” съта (250).

Збірні. Дъвои, дъво~, дъво”; обои, обо~, обо”; трои, трои, тро~, тро”; четверь, четверо, четвера та ін. з суф. –еръ, -ера або –оръ, ора, -оро. Збережена лише Н.-З. одн.сер. роду (дъвое, трое…)

Обидва, обидві з ХІVст → оба + два, дві, у непрямих відм. обоє (обидва, але обох, обом…)

Пізніше двойко (двійко), двоєчко, тройко (трійко), троєчко, четвірко та ін.

Порядкові. За грам. ознаками не відрізн. від прикметників. Виступали в ролі означення і узгоджувалися з означуваним словом у роді, числі, відмінку. Зміни ті ж, що й у прикметниках: втрата нечленних форм, родових відмінностей у множині тощо. Більшість мають спільні корені з кількісними. Винятки: пьрвыи, вторыи, другыи. Пьрвь, пьрво, пьрво – первісне значення ”передній“, в укр. мові суф. вищого ст. –ш-: пьрвъ → пьрвыи → первший → перший.

Вьторь → ? Основа у вівторок, півтора, повторення.

Другый – прикм. у знач. числівника.

Третій – десятий, сотий, тисячний → продовження давніх членних.

11-19– пьрвъ на дес”те; въторъ на де”те; п”тъ на дес”те.

Коли виникли одинънадц”ть, дъва(дъвh)надц”ть змінюються й словотворчий тип: одинънадц”тыи, дъва(дъвh)надц”тыи і т.п.

У пам’ятках ХІV-ХVІІІ → обидва варіанти.

Від дъвадес”ть – дев”тьдес”ть, дъвhсътh – дев”тьсътъ за допом. суф. –ьн-: п”тьдесятьныи (Ізб. 1073) або без нього: шестьдес”ты”.

└→ цей і зберігся