Порівняльна характеристика прикметника в східнослов’янських мовах

Загальна характеристика

 

Прикметники в східнослов'янських мов поділяються на якісні і відносні. Серед відносних прикметників виділяється підгрупа присвійних. Найбільшу групу в східнослов'янських мовах становлять відносні прикметники. Межі якісних і відносних прикметників умовні: у трьох мовах відбуваються процеси переходу прикметників з од­нієї групи в іншу. Наприклад, відносні прикметники, завдяки переносному вживанню їх, часто набувають якісного значення. Це залежить від того, у сполученні з яким іменником вони вживаються; укр. солодкий чай, солодкий сон, солодка усмішка, солодкі мрії; золоте перо, золоті слова, золоті руки, золота молодь; рос. сладкий чай, сладкий сон, сладкая улыбка, сладкие мечты; золотое перо, золотые слова, золотые руки, золотая молодежь; блр. салодкі чай, салодкі сон, салодкія мари, салодкая усмешка; залатое пяро, залатыя рукі, залатая моладзь.

Якісні прикметники, на відміну від прикметників відносних, утворюють антонімічні париы: укр. високий — низький, твердий — м'який; рос. високий — низкий, твердий — мягкий; біл. високі — нізкі, цверди .— мяккі.

Якісні прикметники утворюють форми вищого і найвищого ступенів порівняння: укр. широкий — ширший — найширший; рос. широкий — шире — самий широкий; блр. шырокі — шырзйшы — найшырэйшы.

Від якісних прикметників можна утворити збільшені, згрубілі, зменшені й пестливі форми, що мають якісно-оцінювальне значення: укр. височенний, довжелезний; білявенький, жовтенький; рос. длиннющий, белокуренькийі желтенький; блр. высачэнны, даўжэзны, бялявенькі, жоўценькі.

У трьох мовах прикметник виступає в реченні означенням та іменною частиною складеного присудка і лише субстантивовані прикметники виступають у ролі підмета, додатка або обставини: укр. Із можливого в чудесне Перекинуто мости (П. Тичина); рос. Еще очень много можно сделать нового, доброго (В. Панова); блр. Притуліўши плечи к дубу, цішу ловіць вартавы (Я. Колас).

 

Нечленні прикметники

Давні (нечленні) форми прикметників збігалися з іменниками й відмінювалися як відповідні іменники. Членні форми творилися шляхом додавання до не членних займенників -и (<-jь), -", -~.

В українській мові короткі форми зберігають лише присвійні прикметники чоловічого роду з суфіксом -ів-(-їв-), -ин-(-їн-) у називному відмінку однини: братів, слюсарів, Петрів, Андріїв, Миколин, Марин, материн, сестрин.

Деякі прикметники паралельно з повними формами мають і короткі: винний — винен, вартий — варт, певний — певен, повний — повен та ін. Проте кількісно їх менше, ніж у російській мові.

Короткі прикметники вживаються у фольклорі, у творах, стилізованих під усну народну творчість, у розмовній мові. Наприклад: І шумить, і гуде, дрібен дощик іде (Нар. пісня); Зелен стан, красен стан, Славен краю Дагестан (П. Тичина).

У російській мові вживання нечленних форм прикметників збереглося в називному та знахідному відмінках однини й множини усіх родів, а також у родовому й давальному однини чоловічого і середнього роду. Використання суфікса -ов- обмежене (дедов, дедова, дедово), широко вживаються нечленні форми присвійних прикметників з суфіксом -ин-: дядин, мамин, сестрин, Мариин, Татьянин та ін. Від інших прикметників у російській мові поряд із повними формами далеко ширше, ніж в українській мові, вживаються короткі форми: великий — велик (велика, велико, множ, велики́), дорогой — дорог (дорога, дорого, множ, до́роги), молодой — молод (молода, молодо, множ, молоды) та багато інших.

У білоруській мові тільки присвійні прикметники з суфіксами -ін- (-ын-, -ов- (-аў-) зберігають короткі форми в називному і знахідному множини: сынаў дом, Зосіна сястра, матчина акно; у сынау дом, на Зосіну сястру, у матчина акно; сынавьі дамы, Зосіны сëстри, матчыны вокны. У білоруській мові також поряд із повними формами прикметників можливі й короткі форми: галодны — галодзен, жывы — жиў, здаровы — здароў, дужы — дуж, малады — молад, стары — стар, багаты — багат, глыбокі — глыбок, чысты — чыст, ясны — ясен та багато інших. Наприклад: Паклони б'є і стар і молад (Я. Купала).

Виразні залишки іменної системи відмінювання у трьох мовах зберігають прізвища й географічні назви прикметникового походження: укр. Ковалів, Луків, Андріїв; Київ, Львів, Могилів; рос. Ковалев, Андреев, Лукашов; Киев, Львов, Могилев; біл. Кавалеў, Андрэеў, Лукашоў; Кіеў, Львоў, Магілеў.

 

Членні прикметники

 

Членні (займенникові, або повні) прикметники утворилися в ранній період праслов'янської мови (а можливо,, у балто-слов'янський період). Членні форми утворювали лише якісні й відносні прикметники; присвійні прикметники у повній формі не виступають.

Процес утворення членних прикметників — складний, тривалий і становить значний інтерес, оскільки він свідчить про остаточне оформлення прикметника як окремої частини мови, що набула не тільки синтаксичної, а й граматичної характеристики. Діставши граматичну самостійність, членні форми поступово витіснили з ужитку в слов'янських мовах нечленні форми.

Нормою української мови є стягнені форми прикметників у називному відмінку однини жіночого і середнього роду, у знахідному відмінку однини жіночого роду та в називному множини всіх родів. Проте в окремих жанрах з певною стилістичною метою вживаються і нестягнені форми членних прикметників. У прикметників чоловічого роду давня флексія -ъи фонетично змінилася на -ий.

Збереження членних нестягнених форм прикметників у називному відмінку однини чоловічого роду вчені пояснюють тим, що іменні прикметники в називному відмінку однини втратили кінцеві ъ, ь у слабкій позиції і мали нульову флексію. Тому короткі прикметники, що перейшли у повні, набули закінчення, яке і зберігають: добрий, великий і т. д„ У м'якій групі флексія -ій виникла не фонетичним шляхом, а за аналогією, очевидно, до займенникових форм типу мій, твій — синій, братній.

В українській мові, на відміну від російської і білоруської, у родовому, давальному і місцевому однини чоловічого і середнього роду та в родовому й орудному однини жіночого роду як у твердій, так і в м'якій групах виступають однакові флексії (м'який варіант відрізняється від твердого лише пом'якшенням кінцевого приголосного основи або кінцевим і основи: безкраїм, довговіїм): добр-ого — син'-ого, добр- ому — син'-ому, (на) добр-ому, добр'-ім — син'-ому, син'-ім, добр-ої — син'-ої, добр-ою — син'-ою.

Членні прикметники чоловічого роду в знахідному однини (і у множині для всіх родів) мають форми, паралельні з називним і родовим відмінками. У називному відмінку вони виступають тоді, коли узгоджені з іменником, що означає неживий предмет (купив червоний олівець). При іменниках — назвах істот прикметник стоїть у формі родового однини (пасу сивого вола), а у множині можлива ще й форма називного відмінка (доглядаю сірих овець, пасу сивих волів і доглядаю сірі вівці, пасу сиві воли).

У місцевому відмінку однини чоловічого і середнього роду наявні паралельні форми: (на) добрім, синім — збереження давньої форми (добромь — добрім, синемь — синім) і (на) доброму, синьому — нова, частіше вживана форма, що виникла внаслідок поширення форми давального однини на місцевий однини, можливо, не без впливу прикметників жіночого роду, які в давальному і місцевому однини мають однакову флексію.

У називному множини виступає повна стягнена форма з флексією -і для всіх родів: добрі, сині, безкраї.

У непрямих відмінках прикметники твердої групи мають у флексії -и, а м'якої групи — і (добрих, добрим; синіх, синім і т. д.).

У російській мові давня флексія -ъи фонетично змінилася на -ой: дорогой, прямой, слепой, кривой, нагой. Ця флексія виступає під наголосом. Флексія –ый(добрый старый), яка наявна в ненаголошеній позиції прикметників російської мови, відбиває книжну старослов'янську традицію

Прикметники жіночого роду в родовому, давальному, орудному і місцевому однини мають флексію -ой, -ей, причому в орудному відмінку поряд із цією флексією вживається також -ою, -ею, але остання в сучасній російській літературній мові використовується головним чином у певних стилях мови, у віршованій мові, :коли цього вимагає ритм і рима. У російській мові наявні стягнені форми жіночого роду, утворені від повних прикметників: добрая — добра, новая — нова, старая — стара. Стягнені форми членних прикметників відрізняються від іменних форм місцем наголосу: в нечленних прикметниках жіночого роду в називному відмінку однини наголос падає на закінчення (добра́, нова́́, стара́), а в стягнених формах — на корінь (до́бра, но́ва, ста́ра).

У білоруській мові прикметники середнього і жіночого роду в називному відмінку однини мають нестягнену форму: белае, вялікае, маладое, хітрае; белая, вялікая, маладая, добрая, цэлая і под.

У білоруській мові, подібно до російської, флексії непрямих відмінків твердої і м'якої груп відмінні: добр-ага — с'ін-ага, добр-аму — с'ін-аму, добр-ым — сін'-ім.

Прикметники жіночого роду в давальному, орудному і місцевому відмінках однини мають флексії -ой (під наголосом), -ай (-яй) (у ненаголошеній позиції): сляпой, добрай, верхняй.

У давньоруській мові присвійні прикметники відмінювалися за типом іменних прикметників, але в історії розвитку трьох мов відбулися певні зміни. Зокрема, в українській; мові форми іменного відмінювання були витіснені займенниковими, крім називного однини чоловічого роду (Н. батьків, Р. батькового, Д. батьковому і т. д.).

У називному множини тільки в російській і білоруській мовах присвійні прикметники вживаються в нечленній формі; в українській мові тут виступає повна стягнена форма: укр. батькові, материні; рос. отцовы, мамины; блр.. бацькавы, матчыны.

Поряд із спільними формами у відмінюванні повних прикметників і поділі їх на групи у східнослов'янських мовах спостерігаються і деякі специфічні для кожної мови риси.

1. Поділ прикметників на тверду і м'яку групи у трьох мовах не повністю збігається. Пор., наприклад, присвійно-відносні прикметники української і білоруської мов типу заячий, жаб'ячий (укр.), заячи, жабін (блр.), що належать до твердої групи, і відповідні російські заячий, жабий (м'яка група).

2. Прикметники з основою на г, к, х в українській мові належать до твердої групи, а в російській і білоруській — до м'якої у формі називного відмінка однини чоловічого і середнього роду та в усіх відмінках множини: укр. великий, довгий, тихий; рос. великий, долгий, тихий; біл. вялікі, доўгі, ціхі.

3. Прикметники типу всесвітній, городній, достатній, мужній і под. в українській мові належать до м'якої групи, а в російській (всемирный, огородный, достаточный, мужественный) і білоруській (сусветныи, агародны, дастаковы, мужны) — до твердої.

4. Лише в російській мові давнє закінчення -ъи фонетично змінилося на -ой (під наголосом), в українській мові — на -ий, у білоруській —на -ы (з відпадінням кінцевого й).

5. Для білоруської мови характерною є скорочена форма називного відмінка однини прикметників чоловічого роду (добры, сіні), тим часом як в українській і російській мовах виступають членні нестягнені форми.

6. Для української мови в називному, знахідному однини жіночого і середнього роду та в називному, знахідному множини для всіх родів характерними є повні стягнені форми: добра, добре, добру, добре, добрі, хоча в художній літературі та в усній народній творчості вживаються нестягнені форми: широкую долину, і високую могилу, і вечірнюю годину, і що снилось, говорилось — не забуду я (Т. Г. Шевченко); Молодії молодиці, не ходіте на вулицю (Народна пісня); Ой добраніч, широкеє поле, жито ядренеєі (Народна пісня).

 

7. У російській і білоруській мовах, на відміну від української, прикметники жіночого роду в орудному відмінку однини мають паралельні флексії: рос. молодой — молодою, синей — синею; біл. маладой — маладою, сіняй — сіняю.

8. Для української мови характерним є вживання паралельних флексій у місцевому відмінку однини прикметників чоловічого і середнього роду (на високому дубі — на високім дубі, на осінньому сонці — на осіннім сонці). Форма на -ім є давньою, що фонетично виникла з місцевого відмінка (вьісокомь). Російська і білоруська мови не знають паралельних закінчень у місцевому відмінку однини.

 

Ступені порівняння прикметників у східнослов’янських мовах

 

Якісні прикметники, крім форм роду, числа і відмінка, мають форми на означення більшого чи меншого вияву ознаки, тобто змінюються за ступенями порівняння. Східнослов'янські мови мають два ступені порівняння: вищий і найвищий. Форми ступенів порівняння в ХІ-ХІІІ ст.. утворювалися як від іменних, так і від займенникових прикметників. Доля нечленних форм вищого ступеня порівняння на східнослов'янському грунті була різною. З часом прикметники перестали виконувати роль означення, втратили здатність відмінювання. Українська мова втратила короткі форми ступенів порівняння, тоді як у російській мові набула поширення форма називного-знахідного однини середнього роду на -е, -ее (выше, глаже, ближе, шире, добрее, веселее, яснее), у білоруській мові збереглася форма називного однини чоловічого роду на -ей (з -еи): даро́жай, даражэ́й, ласкавей, саладзей, страшней, хутчэй, цікавей, цішэй.

У сучасних східнослов'янських мовах форми вищого й найвищого ступенів порівняння можуть бути простими (синтетичними) або складеними, описовими (аналітичними). Спільною для трьох мов рисою є неможливість утворення ступенів порівняння від якісних прикметників, що

- виражають абсолютну ознаку (укр. живий, жонатий, німий, сліпий, вороний, вишневий; рос. живой, женатыий, немой, слепой, вороной, вишневый; блр. жывы, жанаты, нямы, сляпы, вараны, вішневы);

- означають безвідносну міру вияву прикмети (укр. довжелезний, превеликий; рос. здоровенний, пребольшой; блр. даўжэзны, вялізарны);

- та від складних прикметників (укр. густолистий, рижовусий; рос. густолистый, рыжеушй; біл. густалісти, рьіжавусьі і под.).

При утворенні вищого ступеня порівняння від прикметників із суфіксом -к-, -ок- суфікс вищого ступеня додається або до кореневої основи прикметника без суфіксального -к, -ок- (укр. глибокий — глибший, широкий — ширший; рос. глубокий — глубже, широкий — шире; блр. глибокі — глыбейшы, кароткі — карацейшы) або до суфіксальної основи на -к-, -ок- (укр. гладкий — гладкіший; рос. легкий — легче; блр. легкі — легчайши).

Прості форми вищого ступеня порівняння у трьох мовах утворюються від коренів або основ якісних прикметників за допомогою суфіксів -ее, -є, -ш-, -ейш-, -іш-.

Вищий ступінь порівняння в українській мові твориться за допомогою суфіксів іш-. та, рідше, -ш- (біліший, товстіший, дешевший, молодший).

В українській мові внаслідк занепаду зредукованих суфікс -ш- зазнав змін і внаслідок прогресивної дисиміляції змінився на -ч-. Така зміна наявна тоді, коли корінь прикметника закінчується на с, з, г: вис + ш(ий) > вишш(ий) > вшитий (вищий); близ + ш(ий) > ближш(ий) > ближчий; дорог + ш(ий) > дорожш(ий) > дорожчий. При утворенні форм вищого ступеня порівняння тут відбувається подвійний фонетичний процес: с, з, г у результаті регресивної асиміляції за місцем творення уподібнюються до шиплячого (з + ш > жш; с + ш > шш; г + ш>жш), а після цього відбувається прогресивна дисиміляція фрикативного шв африкату ч.

Продуктивний суфікс вищого ступеня порівняння -іш- - (з -hиш-, де и повністю редукувалося) не спричиняє ніяких чергувань в основі прикметника (веселіший, добріший, новіший, міцніший, сильніший, червоніший та ін.) Чимало форм із цим суфіксом виникло внаслідок морфологічної аналогії: гіркіший, тугіший, яскравіший. Пор. паралельні форми: гладший — гладкіший, грубший — грубіший, здоровший — здоровіший, рідший — рідкіший. Деякі з цих форм використовуються для розрізнення відтінків значення, наприклад: молодший (за положенням, віком) — молодіший (тільки за віком).

У російській мові широко вживаються суфікси -е, -ее (ей) (выше, глаже, ближе, шире, добрее, веселе, хитрей), Суфікс -ш- непродуктивний: далее — дальше, более — больше і под.

Ширше вживається суфікс-ейш- (-айш-) для утворень форм вищого ступеня, причому у прикметниках з основою або коренем на г, в, ж та з відбувається зміна суфікса -ейш- (з hиш) на -айш-: добрейший, злейший, дражайший, легчайший, глубочайший, строжайший, тишайший, нижайший.

У білоруській мові при утворенні вищого ступеня порівняння широко використовується суфікс -ейш- (-айш-), причому кінцеві приголосні кореня або основи г, к, х, з,. д, т чергуються відповідно з ж, ч, ш, ж, дз',ц: дарожайшы, мякчэйшы, глушэйшы, ніжэйшы, маладзейшы, гусцейшы, бялейшы, вышэйшы, дабрайшы, ласкавейшы і под. В окремих випадках використовується непродуктивний суфікс -ш-: малодшыі, старшы.

Обмежену кількість прикметників у трьох мовах мають суплетивні форми вищого ступеня порівняння: укр. великий — більший, гарний (хороший) — кращий, добрий — ліпший, малий — менший, поганий — гірший; рос. малый — меньший, плохой — худший, хороший — лучший; блр. вялікі — большы, добры — лепшы, дрэнны — горшы, малы — меншы.

Аналітичні форми вищого ступеня порівняння у східнослов'янських мовах утворюються додаванням до якісних прикметників таких прислівників: більш, менш, дуже, особливо (укр.); более, менее, очень, особенно (рос), больш, менш, вельмі (блр.); укр. більш зелений, менш цікавий; рос. более зелений, менее интересный; блр. больш зялены, менш цікавы. В укр. мові такі форми поширені рідше.

Аналітичні форми такого утворення в українській мові поширені менше, ніж у російській, бо продуктивний суфікс -іш- досить повно охоплює групу якісних прикметників.

В українській і білоруській мові прості форми найвищого ступеня порівняння утворюються додаванням префікса най- до вищого ступеня (укр. найбагатший, найдорожчий, найцікавіший; блр. найбагатші, найдарожші, найцікавейші); у російській мові — додаванням до кореня або основи якісного прикметника суфікса -ейш-(-айш- (богатейший, интереснейший. Префікс най- в російській мові вживається зрідка (наибольший, найменьший).

Для підсилення найвищого ступеня порівняння прикметників в українській мові вживаються частки як-, що-, які одночасно й видозмінюють його значення: такі форми найвищого ступеня мають уже не зіставлювальне, а безвідносне значення. Наприклад: щонайбільший, щонайвищий, щонайкращий, якнайбільший тощо.

У російській мові в такому значенні виступає префікс наи-: наисложнейший, наистрожайший. Ці форми властиві книжній мові.

Аналітичні форми найвищого ступеня в трьох мовах утворюються додаванням слів найбільш або найменш до форм якісних прикметників: укр. найбільш важливий, найбільш щасливий, найменш характерний; рос. наиболее важный, самый счастливьш, наименее характерный; блр. найбольш важны, найбольш шчаслівы, найменш характерны. Проте в російській і білоруській мовах ширше вживається займенник самый (самы), що сполучається або з формою якісного прикметника, або з формою вищого й найвищого ступенів: рос. самый высокий, самый любимый та ін., біл. самы високі, самы любімы, самы лепшы та ін.