Порівняльно-історична характеристика граматичних категорій іменника сучасних схіжнослов’янських мов

 

 

Категорія роду

Однією з найістотніших ознак, якою іменники відрізняю­ться від

Морфологічні ознаки категорії роду іменників найбільш яскраво виражаються у формах називного і родового від­мінків однини.

Категорія роду в іменниках — назвах істот та іменни­ках — назвах предметів виражається по-різному. У назвах істот різниця між формами чоловічого і жіночого роду відбиває різницю біологічної статі людей: укр. дід — баба, батько — мати, чоловік — жінка, брат — сестра, син — дочка; рос. дед — баба, отец — мать, муж — жена, брат — сестра, син — дочь; блр. дзед — баба, бацька — матка, муж — жонка, брат — сястра, син — дачка; тварин: укр. вовк — вовчиця, бик — корова, баран — вівця, півень — курка; рос. волк — волчица, бик — корова, баран — овца, петух — курица; блр. воўк — ваўчыца, бик — карова, баран — аўца, певень — курица.

У назвах предметів, явищ, процесів рід є суто граматичною категорією: укр. день — ніч, зима — лі­то та ін.; рос. день — ночь, зима — лето та ін.; біл. дзень — ноч, зіма — лета та ін.

Іменники чоловічого роду трьох мов у називному відмінку однини мають чисту основу, а в українській і білоруській мовах ще й флексію -о; в родовому — закінчення -а(-я), -у (-ю): укр. ліс — лісу, дуб — дуба, Дніпро — Дніп­ра, чай — чаю тощо; рос. лес — леса, дуб — дуба, Днепр — Днепра, чай — чаю та ін.; блр. лес — леса, дуб — дуба, Дняпро — Дняпра, чай — чаю та под.

Іменники жіночого роду трьох мов мають у називному однини флексію -а(-я) або чисту основу (в українській мові -и: мати), а в родовому — закінчення -и(-ьі), -і(-и), -ї: укр. вода — води, пісня — пісні, лінія — лінії, ніч — ночі; рос. вода — води, песня — песни, липня — линии, ночь — ночи; блр. вада — вади, песня — пєсні, лінія — лінії, ноч — ночи.

Іменники середнього роду у трьох мовах у називному однини мають закінчення -о, -є (в українській мові ще -я), а в родовому — флексію -а(-я): укр. вікно — вікна, море — моря, знання — знання; рос. окно — окна, море — моря, знание — знания; блр. акно — акна, мора — мора, знанне — знання.

Іменники, що позначають осіб чоловічої статі, належать до чоловічого роду і тоді, коли закінчуються на -а, -я: укр. староста, Хома, суддя; рос. староста, Фома, судья; блр. стараста, Хама, суддзя. Ця категорія іменників не розвивається.

У сучасних східнослов'янських мовах існує значна кількість іменників спільного роду. Залежно від контексту вони можуть бути або чоловічого, або жіночого роду. Це переважно іменники І відміни: укр. бідолаха, зайда, недоріка, пустомеля, роззява, самоучка, сіромаха та ін.; рос. бедняга, лежебока, пройдоха, рева, сирота і под.; біл. гуляка, криўляка, няздара, пустамеля, чисцеха, ханжа та ін.

Нерідко спостерігається хитання у роді того чи іншого іменника у трьох мовах: укр. салат — салата, зал — зала, санаторій — санаторія; рос. занавес — занавесь, зал — зала, санаторий — санатория; біл. зал —зала, прастор — простора, ціш — ціша та ін.

Ряд слів спільного походження в трьох мовах належать до різних родів: до чоловічого роду в українській мові належать слова біль, лебідь, насип, полин, пил, степ, у білоруській — боль, насып, палын, пыл, стэп, у російській — лебедь; до жіночого роду в російській — боль, насыпь, полынь, пыль, степь. Давньоруськоукраїнські іменники чоловічого роду гортань, печать, путь, сhчь, тополь у трьох мовах належать до різних родів: до жіночого роду в українській мові — гортань, печать, путь, січ, тополя; у російській — гортань, печать, сечь (а путь, тополь — чоловічого роду); у білоруській — гартань, печаць, таполя.

В усіх трьох мовах спостерігається помітні тенденції в родовій іменниковій категоризації. Одніє з визначальних тенденцій є поширення формально-морфологічної диференціації грамем категорії роду із семантико-граматичним змістом. Ідеться передовсім про збільшення кількості іменників жіночого роду, які утворюються від іменників-назв істот чоловічого роду і поглиблюють диференціацію іменників за ознакою статі (архітектор – архітекторка, арматурник – арматурниця, економіс – економістка та ін..). Новоутворювані іменники здебільшого мають словотворчі форманти як показники морфологічного роду. Зокрема, жіночий рід пов’язаний зі словотвірним типом на -ість, середній рід – зі словотвірними типами на -ання, -ення, -іння.

 

 

Відміни іменників

 

У сучасній українській мові з давніх шести типів відмінювання утворилося чотири, а в російській і білоруській — три. Перегрупування іменників на відміни за ознаками роду у східнослов'янських мовах проходило не зовсім послідовно, бо в сучасних споріднених мовах іменники жіночого роду відмінюються за двома типами (І і III відміни), чоловічого роду — також за двома відмінами (II і І), хоч до І відміни належить незначна їх кількість; іменники середнього роду — теж за двома відмінами (II і IV).

Групування іменників на відміни має багато спільного. Так, до І, II, III відмін в українській, російській і білоруській мовах входять морфологічно однакові групи іменників.

Перша відміна. До І відміни належать іменники переважно жіночого роду із закінченням -а, (графічнор –я) у формі називного відмінка однини (укр. береза, вишня, груша; рос. береза, вишня, груша; пор. блр. бяроза, вішня, груша); деякі, іменники чоловічого роду (укр. староста, Микита, воєвода; рос. староста, Никита, воєвода; блр. стараста, Мікіта, ваявода) і спільного роду (укр. сирота, каліка, пустомеля, плакса; рос. сирота, калека, пустомеля, плакса; блр. сірата, калека, пустамеля, плакса).

Закінчення І відміни поширились і на ті іменники, які у зв'язку з руйнуванням основ на приголосний; на *-ĭ, на *-ū увійшли до складу І відміни. Наприклад, в україн­ській мові: дочка (основа на приголосний), пісня, миша (на *-ĭ); свекруха, буква, морква, кроква (на *-ū); у російській; буква, тиква; у білоруській: матка, дачка, песня, кроква, морква.

Іменники І відміни в українській мові (і в білоруській) поділяються на три групи: тверду (укр. долина, верба; блр. даліна, вярба), м’яку (укр. доля, сім'я, суддя; блр. доля, сям’я, суддзя) і мішану (укр. груша, вежа, круча; блр. груша, вежа, круча). У російській мові наявні тільки тверда і м'яка групи.

До II відміни належать іменники чоловічого роду, що в називному відмінку однини закінчуються на твердий і м’який приголосний (укр. віл, верх, кінь, герой; рос. вол, верх, конь, герой; блр. вол, верх, конь, герой), а також на -о, які в російській і білоруській мовах вживаються зрідка (укр. батько, Дніпро, Петро, Левко, Павло; рос. домишко, гнедко, Левко; блр. Пятро, Пауло), та середнього роду на -о, -є, а в українській мові ще й на ’-а (-я), крім тих, що при відмінюванні мають суфікс -ат-, -ен- (укр. добро, гніздо, море, сонце, листя, щастя, гілля, життя; рос. добро, гнездо, море, солнце, житье, счастье; блр. дабро, гняздо, мора, сонца, лісце, шчасце, галле, жьщце).

Іменник чудо у білоруській мові цуд перейшов до чоловічого роду. Іменники батько, дядько у білоруській мові відмінюються за зразком І відміни, бо ненаголошена флексія -о перейшла в -а: бацька, дзядзька.

В українській мові (і в білоруській) іменники II відміни поділяються на три групи: тверду (стіл, село), м’яку (гість, герой, море, життя) і мішану (дощ, каменяр, річище), пор. блр. стол, сяло, госць, герой, мора, жыццё, дождж, муляр, рэчышча. У російській мові мішаної групи немає.

До III відміни належать іменники жіночого роду, які в називному відмінку однини закінчуються на твердий чи м’який приголосний основи (укр. ніч, радість; рос. ночь, радость; блр. ноч, радасць), та іменник мати.

Четверта відміна іменників в українській мові об'єднує слова середнього роду, що в називному відмінку однини мають флексію -я з суфіксами -ат-(-ят-), -ен- при відмінюванні: ім'я, плем'я, теля, дитя.

У російській і білоруській мовах IV відміни немає, але є група різновідмінюваних іменників. У російській мові до цієї групи належать іменники середнього роду з суфіксом -(м)ен- (имя, время, племя, бремя та ін.), іменник дитя (з суфіксом -ят-) та іменник чоловічого роду путь.

У білоруській мові сліди давнього відмінювання з основою на приголосний у різновідмінюваних іменниках простежуються чіткіше, ніж у російській. Тут суфікси -(м)-ен-, -яц-(-ят-) виступають не тільки у множині, а й в однині: жарабя — жарабяці, ягня — ягняці, дзіця — дзіцяці.

Порівняльна характеристика відмінкових закінчень (І-ІV відміни) опрацювати самостійно за посібником:Брицин М.Я., Жовтобрюх М.А., Майборода А.В. Порівняльна граматика української і російської мов. К.: Вища школа, 1987. С. 110-129)

Категорія числа

 

Категорія числа у східнослов'янських мовах порівняно з давньоукраїнською мовою зазнала значних змін. Давньоруськоукраїнська мова мала три числа: однину, множину та двоїну. В історії розвитку усіх трьох мов множина поступово витісняє з ужитку форми двоїни. Цей процес відбувався в давньо­руських діалектах приблизно в XIII ст. і засвідчений па­м'ятками з ХІІІ ст., хоч у говорах у формах окремих відмінків залишки двоїни простежуються і в наш час. Це свідчить про те, що не всі категорії одночасно втра­тили форми двоїни. Так, в українській мові форми з флек­сією -има в орудному множини є залишком давального-орудного двоїни: очима, плечима, грошима, дверима, вушима.

Залишки двоїни зберігаються в українських гово­рах (частково і в літературній мові) від форм називного-знахідного двоїни іменників переважно у сполученні з чис­лівниками два, три, чотири: дві руці, три нозі, чотири душі, дві вівці, дві кирниці, дві вікні, дві слові, чотири літі.

У літературній мові форми двоїни замінені множиною, але і в говорах, і в літературній мові спостерігаються від­мінності в системі наголошування колишніх форм двоїни і множини: дві верби́ (мн. ве́рби), два ду́би (мн. дуби́), три ноги́ (мн. но́ги), два сло́ва (мн. слова́), три села́ (мн. се́ла), три си́ни (мн. сини́), чотири душі́ (мн. ду́ші).

Іменник очі, уші (при множині вуха) є залишком називного-знахідного двоїни.

У сучасній російській мові простежуються залишки двоїни в назвах парних предметів: боти, брюки, берега, боки, глаза, города, повара, поезда, рога, рукава, колени, очи, плечи, уши. У сполученні з числівниками два, три, чотири виявляється відмінність у наголошенні колишніх форм двоїни і множини: два до́ма (мн. дома́), три пи́саря (мн. писаря́), четыре ро́га (мн. рога́), два окна́ (мн. о́кна), две земли́ (мн. зе́мли), три по́ля (мн. поля́), четыре сестры́ (мн. се́стри).

У сучасній білоруській мові збереглися залишки двоїни у формі орудного множини з флексією -ма: дзвярыма, вачыма, грашыма, вушыма; у сполученні з числівниками два, три, чотири: два сталы, три кані, чатыры кані, дзве рукі.

У сучасних східнослов'янських мовах спостерігаємо спільні риси в уживанні категорії числа: окремі слова мають або форму однини, або форму множини.

Тільки в однині вживаються іменники: укр. альпі­нізм, гнів, горох, мідь, студентство, шерсть та ін.; рос. альпинизм, гнев, горох, мед, студенчество, шерсть та ін.; блр. альпінізм, бабіт, гнеу, гарох, медзь, пшаніца, сту-дгнцтва, шзрсць та ін.

Іменники, що вживаються тільки у множині, мають такі ж закінчення, як і іменники І—IV відмін, але вони не належать безпосередньо ні до жодної з чотирьох (у рос. і біл.— трьох) відмін: укр. боєприпаси, ворота, вила, граб­лі, канікули, ножиці, окуляри, патли, підмостки, сани, сходи, шори, ясла та ін.; рос. боєприпаси, ворота, вили, грабли, каникули, ножници, очки, патли, подмостки, сани, всходи, шори, ясли тощо; блр. боєпрыпасы, варо́тыі, вілы, гра́блі, канікулы, кудлы, падмосткі, санкі, усходы, шоры, яслі та ін.

Однак в окремих мовах спостерігаються розбіжності щодо граматичного числа:

Українська мова: білило (одн.), вінця (множ.), двері (множ.), доба (одн.), жалощі (множ.), жорна (множ.), клопіт (одн.), ночви (множ.), пахощі (множ.), похорон (одн.), сухоти (множ.), чари (множ.), чорнило (одн.).

Російська мова: белила (множ.), ободок (одн.), дверь (одн.), сушки (множ.), скорбь (одн.), жернова (множ.), хлопоти (множ.), корито (одн.), аромат (одн.), похорони (множ.), чахотка (одн.), волшебство (одн.), чернила (множ.).

Білоруська мова: бяліли (множ.), венца (множ.), дзверы (множ.), суткі (множ.), смутак (одн.), жарон (одн.), клопат (одн.), ночвы (множ.), арамат (одн.), пахаванне (множ.), сухоты (множ.), чары (множ.), чарніла (одн.).