Предмет, функції та методи політології
КУРСОВ ФАРМАЦЕВТИЧЕСКОГО ФАКУЛЬТЕТА НА 2010-2011 УЧЕБНЫЙ ГОД.
ТЕМАТИЧЕСКИЙ ПЛАН ЛЕКЦИЙ ПО ПАТОЛОГИИ ДЛЯ СТУДЕНТОВ
ДЛЯ СТУДЕНТОВ 3 КУРСА ЛЕЧЕБНОГО ФАКУЛЬТЕТА
ТЕМАТИЧЕСКИЙ ПЛАН ЛЕКЦИЙ ПО ФАРМАКОЛОГИИ
На весенний (VI) семестр
На осенний (V) семестр
ДЛЯ СТУДЕНТОВ 3 КУРСА ЛЕЧЕБНОГО ФАКУЛЬТЕТА
| № | ТЕМА ЗАНЯТИЯ |
| 1. | Твердые и мягкие лекарственные формы |
| 2. | Жидкие лекарственные формы |
| 3. | ИТОГОВАЯ КОНТРОЛЬНАЯ РАБОТА ПО ОБЩЕЙ РЕЦЕПТУРЕ |
| 4. | Общая фармакология |
| 5. | Средства, влияющие на афферентную нервную систему |
| 6. | Холинергические средства |
| 7. | Адренергические средства |
| 8. | ИТОГОВАЯ РАБОТА «СРЕДСТВА, ВЛИЯЮЩИЕ НА ПЕРИФЕРИЧЕСКУЮ НЕРВНУЮ СИСТЕМУ» |
| 9. | Снотворные и противосудорожные средства. Этиловый спирт |
| 10. | Анальгетики. |
| 11. | Нейролептики. Транквилизаторы. Антидепрессанты. Седативные средства. |
| 12. | Стимуляторы ЦНС. Медицинские аспекты наркомании и злоупотребления лекарственными препаратами. |
| ИТОГОВАЯ РАБОТА «СРЕДСТВА, ВЛИЯЮЩИЕ НА ЦЕНТРАЛЬНУЮ НЕРВНУЮ СИСТЕМУ» | |
| 14. | Средства, влияющие на органы дыхания |
| 15. | Средства, влияющие на органы пищеварения |
| 16. | Средства, влияющие на кровяную ткань. Средства, влияющие на миометрий |
| ИТОГОВАЯ РАБОТА «СРЕДСТВА, ВЛИЯЮЩИЕ НА ФУНКЦИИ ИСПОЛНИТЕЛЬНЫХ ОРГАНОВ» | |
| 18. | Кардиотонические средства |
| № | ТЕМА ЗАНЯТИЯ |
| 1. | Антиангинальные средства |
| 2. | Антигипертензивные средства |
| 3. | Сосудистые средства |
| 4. | ИТОГОВАЯ РАБОТА ПО СРЕДСТВАМ, ВЛИЯЮЩИМ НА СЕРДЕЧНО-СОСУДИСТУЮ СИСТЕМУ |
| 5. | Гормональные средства |
| 6. | Противовоспалительные средства |
| 7. | Антиаллергические и иммунотропные средства |
| 8. | Витаминные, ферментные и антиферментные ср – ва |
| 9. | Средства, влияющие на минеральный обмен костной ткани |
| 10. | Противоатеросклеротические средства. Противоподагрические средства |
| 11. | Средства, влияющие на водно-солевой обмен. Солевые смеси. Плазмозамещающие вещества. |
| 12. | ИТОГОВАЯ РАБОТА ПО СРЕДСТВАМ, ВЛИЯЮЩИМ НА ПРОЦЕССЫ МЕТАБОЛИЗМА |
| 13. | Антибиотики. Противогрибковые средства. |
| 14. | Синтетические противомикробные средства. |
| 15. | Противопротозойные и противоглистные средства |
| 16. | Противовирусные,антибластомные средства |
| 17. | ИТОГОВАЯ РАБОТА ПО ХИМИОТЕРАПЕВТИЧЕСКИМ СРЕДСТВАМ |
НА ОСЕННИЙ СЕМЕСТР (V семестр)
| № | ТЕМЫ ЛЕКЦИЙ |
| 1. | Введение в фармакологию. Аспекты общей фармакологии. |
| 2. | Холинергические средства. |
| 3. | Адренергические средства. |
| 4. | Средства, влияющие на ЦНС. Противосудорожные средства. |
| 5. | Анальгетики. |
| 6. | Лекарственные средства, вызывающие психическую зависимость. |
| 7. | Средства, влияющие на систему крови. |
| 8. | Антигипертензивные средства. |
| 9. | Сосудистые средства. |
| 10. | Гормональные средства. |
НА ВЕСЕННИЙ СЕМЕСТР (VI семестр)
| № | ТЕМЫ ЛЕКЦИЙ |
| 1. | Противовоспалительные средства. |
| 2. | Иммунотропные средства. |
| 3. | Витаминные, ферментные и антиферментные средства. |
| 4. | Средства, влияющие на минеральный обмен костной ткани. |
| 5. | Антибиотики - 1 лекция. |
| 6. | Антибиотики – 2 лекция. Противогрибковые средства. |
| 7. | Противоопухолевые средства. |
| 8. | Средства, применяемые для оказания скорой помощи. |
| 9. | Взаимодействие лекарственных средств. Трансплацентарное действие ЛС. |
| 10. | Возрастная фармакология. Основы доказательной медицины. |
| № | ТЕМА ЛЕКЦИИ |
| 1. | Введение. Предмет и задачи патологии. Общее учение о болезни. Общая этиология и патогенез |
| Терминальные состояния | |
| Патология клетки, апоптоз, дистрофия и некроз | |
| Реактивность и резистентность организма. Роль конституции организма в патологии. | |
| Иммунопатологические процессы: иммунодефициты и аллергия | |
| Нарушение тканевого роста, опухолевый процесс. | |
| Патология органно-тканевого кровообращения и микроциркуляции. | |
| Воспаление. | |
| Типовые нарушения обмена веществ | |
| 10,11 | Патология системы кровообращения. |
| Патология дыхания. | |
| Патология системы крови. | |
| Патология пищеварения. | |
| Патофизиология печени. | |
| Патология почек. | |
| Патология эндокринной системы. | |
| Патология нервной системы. |
| «УТВЕРЖДАЮ» Зав. кафедрой профессор | Еникеев Д.А. |
Темы лабораторных занятий по патологии для студентов II-III курсов фармацевтического факультета на 2010-2011 учебный год
| № | Темы занятий |
| 1. | IV семестр. Вводное занятие. Значение экспериментального метода в патологии. Этиология и патогенез. Повреждение клетки. Повреждающее действие лучистой энергии. Патогенное действие ускорений. |
| 2. | Болезнетворное действие факторов внешней среды. Повреждающее действие электрического тока. Действие высоких и низких температур. |
| 3. | Гипоксия. Изучение экзогенного гипобарического, гемического, тканевого типов гипоксии. Патогенное действие измененного барометрического давления. |
| 4. | Итоговое занятие 1. Коллоквиум по теме: «Общее учение о болезни. Патогенное действие факторов внешней среды. Экстремальные и терминальные состояния» |
| 5. | Роль наследственности, конституции, реактивности и резистентности в патологии. Индивидуальная реактивность. |
| 6. | Иммунопатологические процессы. Аллергия. Анафилаксия. Аутоиммунные заболевания. Иммунодефицитные состояния. |
| 7. | Итоговое занятие 2. Коллоквиум по темам «Учение о реактивности, иммунологическая реактивность. Иммунопатологические процессы. Аллергия». |
| 8. | Нарушения микроциркуляции и регионарного кровообращения (артериальная и венозная гиперемия, ишемия, тромбоз, эмболия, кровотечения). |
| 9. | Воспаление. |
| 10. | V семестр. Нарушения жирового, белкового, углеводного, энергетического обмена. Сахарный диабет. Ожирение. Атеросклероз. |
| 11. | Нарушения водно-электролитного обмена и кислотно-основного равновесия. Патология обмена витаминов. |
| 12. | Итоговое занятие 3.Коллоквиум по темам: «Местные расстройства кровообращения. Воспаление. Опухоли. Лихорадка. Типовые формы нарушения обмена веществ». |
| 13. | Патология сердечно-сосудистой системы. Недостаточность кровообращения. |
| 14. | Коронарная недостаточность (ИБС, инфаркт миокарда). Артериальные гипертензии и гипотензии. Патология сердечного ритма. |
| 15. | Патология дыхания. Эмфизема легких, воспалительные заболевания легких (пневмонии, бронхиты), пневмоторакс, асфиксия. |
| 16. | Итоговое занятие 4.Коллоквиум по темам: «Патология сердечно-сосудистой системы. Патология органов дыхания». |
| 17. | Качественные и количественные изменения эритроцитов. Анемия. Патология свертывающей системы. |
| 18. | Качественные и количественные изменения лейкоцитов. Лейкоцитозы и лейкопении. Лейкозы. |
| 19. | Патология пищеварения. Язвенная болезнь, воспалительные заболевания ЖКТ. Основные проявления расстройств пищеварения. Патология органов полости рта, пищевода, желудка, кишечника. |
| 20. | Патология печени. Желтухи. |
| 21. | Итоговое занятие 5.Коллоквиум по темам: «Патология крови. Патология органов пищеварения и печени». |
| 22. | Патология почек. Пиелонефрит, гломерулонефрит, ОПН, ХПН |
| 23. | Патология эндокринной системы. Нарушение функций гипоталамуса, гипофиза и надпочечников. |
| 24. | Патология эндокринной системы. Нарушение функций щитовидной, паращитовидной и половых желез. |
| 25. | Патология нервной системы. Нарушения двигательной функции. Расстройства функции нейромышечного синапса. |
| 26. | Патология нервной системы. Нарушения чувствительности. Нарушения нейротрофической функции. Боль. |
| 27. | Итоговое занятие 6. Коллоквиум по темам: «Патология эндокринной и нервной систем» |
Термін “політологія” походить від грецьких слів: “політика” – державна, суспільна діяльність і – “логос” – слово, вчення, зміст, що дозволяє досить широко тлумачити об'єкт науки. Це політика, політичне суспільство, політична сфера суспільного життя. Перше слово (поняття) ввів у науковий вжиток Арістотель, друге – Геракліт. Синтез цих слів визначає політологію як науку про політику. Термін „політика” і став таким ключовим поняттям в однойменній праці Арістотеля про державу, правління та уряд. А слово „поліс”, що являв собою створену в давній Греції форму суспільного устрою як прототип сучасної національної держави, дало життя іншим термінам: „політея”, тобто „конституція”, „політичний устрій”; „політес” – „громадянин”; „політікос” – „державний діяч”.
Отже, політологія – це наука, яка вивчає політику, закономірності функціонування і розвитку політичної сфери суспільного життя в контексті досягнення і здійснення суб’єктом політичної влади.
Об’єктом політології є політична сфера суспільства (політична дійсність), всі явища й процеси, що до неї відносяться. У глобальному суспільстві – це політична підсистема, яка взаємодіє з економічною, соціальною, ідеологічною (духовно-моральною) підсистемами. У політичній підсистемі реалізується взаємодія різних соціальних спільнот (націй, класів, груп, верств та ін.) щодо організації та функціонування державної політичної влади і визначення сучасного політичного курсу. Соціально-політичні інституції та організації опосередковують таку взаємодію. Держава – найважливіший політичний інститут, а участь в її діяльності визначає основний зміст політичних відносин людей. Філософія, соціологія, історія, теорія держави і права та інші науки також вивчають цю сферу, але зі специфічної точки зору, оскільки кожна з цих наук має власний предмет вивчення.
Предметом політології є в основному феномен політичної влади, закономірності її формування і розвитку, форми і способи її функціонування й використання в державно-організованому суспільстві. Політична наука забезпечує системний, комплексний аналіз влади, а також досліджує політичні явища, діяльність інститутів та організацій поза полем зору відповідних наук: політичний світогляд, культуру, поведінку, методику й методологію аналізу політичних процесів. Предмет політології не характеризується суворою демаркацією, тому постійно збільшується кількість її спеціальних тем. Тому, якщо об’єкт наукового дослідження – це відносини, процес чи явище, що породжують проблему, проблемну ситуацію, то предмет – це певний аспект дослідження відносин, процесу чи явища в межах обраного об’єкта.
Складність, багатогранність і міждисциплінарний статус політологічної проблематики приводять до необхідності її вивчення у системі координат, що задається різними рівнями методології науки. Методологія - це вчення про правила мислення при створенні теорії науки. Вона відповідає на запитання: як пізнавати? Методологічний інструментарій оснащення політичної науки різноманітний і включає загальнотеоретичні, загальнологічні та емпіричні методи дослідження. Група загальнотеоретичних методів сучасної політології включає соціологічний, культурологічний, нормативний, функціональний, біхевіористський, структурно-функціональний, системний, інституціональний, антропологічний, психологічний, діяльнісний, критико-діалектичний, історичний, термінологічний підходи.
Соціологічний підхід – це аналіз політики „від суспільства”, з’ясування соціальної обумовленості політичних явищ, впливу на політичну систему відносин, що складаються в інших соціальних підсистемах.
Культурологічний підхід, як окремий вияв соціологічного методу, розкриває обумовленість політичної системи сукупністю культурних чинників, її залежність від політичної культури.
Нормативний (нормативно-ціннісний) підхід вимагає здійснювати оцінку політичного через етичні норми й цінності і з’ясовувати значення політичних явищ для суспільства і особистості з позиції поєднання суспільного й індивідуального блага, свободи, добробуту тощо.
Функціональний підхід полягає у вивченні залежностей між політичними явищами, окресленими в досвіді, – взаємозв’язків між рівнем економічного розвитку і політичною активністю населення, між кількістю партій і виборчою системою тощо.
Біхевіористський метод передбачає вивчення поведінки окремих осіб та груп і вимагає експліцитності (зрозумілого пояснення) й верифікації (достовірності) напрацьованих теоретичних знань практичним досвідом.
Структурно-функціональний метод розглядає політику як цілісність, систему зі складною структурою, кожен елемент якої має певне призначення і виконує певні функції, спрямовані на задоволення потреб системи.
Системний підхід передбачає аналіз політики як складноорганізованого, саморегульованого механізму, що перебуває в безперервній взаємодії з навколишнім середовищем через „вхід” і „вихід” системи.
Інституціональний підхід полягає у вивченні інститутів, за допомогою яких здійснюється державна влада і т.д.
Антропологічний підхід походить з обумовленості політики не соціальними чинниками, на відміну від соціологічного, а природою людини як родової істоти з оригінальним набором основних потреб.
Психологічний підхід подібний до антропологічного, але на відміну від нього розглядає не людину взагалі, а конкретного індивіда, враховуючи його родові характеристики, соціальне оточення, суб’єктивні механізми поведінки, типові психологічні мотивації та роль підсвідомого чинника у його поведінці.
Діяльнісний підхід розглядає політику як циклічний процес, що має певні етапи та стадії.
Критико-діалектичний підхід полягає у вивченні суперечностей у політичних явищах та інститутах як джерела їх руху та соціально-політичних змін.
Історичний метод дає змогу дослідити виникнення, формування і розвиток процесів і явищ у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв’язків, закономірностей та суперечностей, притаманних об’єктові дослідження.
Будь-яке теоретичне дослідження з політології потребує описування, аналізу та уточнення понятійного апарату, тобто термінів і понять, що їх використовують фахівці в процесі роботи. Термінологічний принцип (метод термінологічного аналізу) передбачає вивчення історії термінів і позначуваних ними понять, опрацювання змісту та обсягу, взаємозв’язку і субординації понять, обґрунтування їх місця в апараті теорії, на базі якої базується дослідження. Є певні правила визначення апарату категорій. Слід базуватися на тлумачних та професійних словниках. Наукове визначення складних явищ і фактів, котрі аналізують, не обмежується формально-логічними вимогами. Нове поняття має бути чітким і однозначним. Якщо важко обґрунтувати одну ознаку, називають кілька ознак, достатніх для розкриття специфіки його обсягу і змісту. Визначення нових явищ і фактів має органічно увійти в чинну терміносистему науки (див.: Схему 2.3.).
Загальна кількість методів, які застосовуються у політичній науці, – надзвичайно велика. Та лише органічне поєднання можливостей різних методів допомагає фахівцям всесторонньо і максимально об’єктивно оцінити практику життя і прийняти оптимальне політичне рішення, співвідносне з призначенням науки.
Функції політології показують, яких саме результатів можна очікувати від цієї галузі знань. Так, гносеологічну функцію пов’язують з накопиченням, описом, вивченням фактів політичної дійсності, з аналізом конкретних політичних явищ і процесів, з виявленням найважливіших політичних проблем і протиріч політичного розвитку. На цьому етапі дослідження встановлюють “діагноз” політичній ситуації, політичному явищу в конкретному часовому і просторовому відрізку.