Лекція 4

План.

Тема: Товарознавчий аналіз лікарської рослинної сировини.

 

Мета вміти: проводити перший етап ТА — приймання ЛРС;

¾ проводити відбір та аналіз аналітичної проби № 1 (третій етап ТА); користування АНД;

¾ проводити другий етап ТА — відбирання середньої проби;

знати: Приймання ЛРС до аптеки та відбір середньої проби (перший, другий етапи ТА). Проведення аналізу середньої проби (дослідження аналітичної проби № 1) — третього етапу ТА.

 

 

1.Комплексний товарознавчий аналіз, етапи його проведення.

2. Перший етап ТА — приймання ЛРС до аптеки.

3. Зовнішній огляд товару, визначення ідентичності (тотожності) ЛРС, доброякісності, чистоти.

4.Другий етап ТА — відбір середньої проби.

5. Пакування і маркування середньої проби.

6.Третій етап ТА — аналіз середньої проби.

7. Відбір і дослідження аналітичних проб № 1, № 2, № 3 згідно з вимогами АНД.

 

Використанна література.

1.Ковальов В.М., Павлій О.І., Ісакова Т.І., Фармакогнозія з основами біохімії. – Х.:, Прапор, вид. НФАУ, 2000

2. Кузнєцова М.А. Руководство к практическимз занятиям по фармакогнозии. – М.: Медицина, 1986.

3. Кузнєцова М.А., Рыбачук И.З. Фармакогнозия. – М.: Медицина,1984.

4. Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник. За ред. А. М. Гродзинського. – К.:Головна редакція енциклопедії України.

5.Бобкова І.А., Фармакогнозія. Київ «Медицина» 2006.

6. Бобкова І.А. Посібник з практичних занять Київ «Медицина» 2006

7.Гродзинський А.М , Лікарські рослини.—Київ, 1991

8.Преображенський В. Сучасна енциклопедія лікарських рослин. –Донецьк, 2005

9.Гаммерман А.Ф. курс фармакогнозії.

10.Марченко М.С. Лікарські рослини і їх застосування в медицині.

11.Єлін Ю.Я. Дари лісів.

.

 

Оноре де Бальзак – творець «Людської комедії»

1. Формування особистості письменника та принципів його творчості.
2. Основні принципи, стуктура та логіка «Людської комедії».
3. Гротескне зображення жаги до збагачення у повісті "Гобсек".
4. Філософський роман «Шагренева шкіра».
5. Зв’язки Бальзака з Україною.

 

Оноре де Бальзак (1799–1850) відіграв велику роль в розвиткові западноєвропейського роману ХІХ ст., в утвердженні принципів реалізму. Він жив у добу, коли після липневої революції 1830 року у Франції набуває сили грандіозний процес перерозподілу багатств, до влади приходять банкіри, комерсанти, підприємці, занепадає мораль. Щоб викрити вади суспільства, письменник вирішує стати його секретарем. Його творчість вирізняється масштабністю, сміливістю задумів і величністю досягнень. По суті, Бальзак відкрив для мистецтва слова такі сфери, які до нього вважалися "низькими" та "брудними", значно вплинув на читацькі і письменницькі смаки, сприяв народженню нової естетики, визначивши шляхи подальшого розвитку людської думки в багатьох сферах.

Творець "Людської комедії", яку ще називають «комедією грошей», вчився майже у всіх великих майстрів – від Ф. Рабле і В. Шекспіра до В. Скота, французьких романтиків і Ф. Стендаля. У своїй творчості він вирішує піти шляхом В. Скотта, але показувати читачам не стільки моральний взірець у дусі власного етичного ідеалу, а живописати пристрасть, без якої не існує, на його думку, по-справжньому геніального творіння. «Бальзаківською пристрастю» літературознавці назвали розкриття маніакального захоплення, яке знищує її носіїв. Людський порок Бальзак, на відміну від романтиків, розумів не як зло онтологічне, а як породження певної історичної епохи. В ході створення образів він з одного боку спирався на те, що бачив у реальному житті (імена практично усіх героїв його творів можна знайти у газетах того часу), але на основі матеріалу життя виводив певні закони, за якими існувало суспільство. Прийом типізації набуває великого значення в його творчості.

1. Формування особистості письменника та принципів його творчості.Народився Бальзак у місті Турі 20 травня 1799 р. Дід його був селянином, а батькові вдалося досягти високого, як для провінції, становища помічника мера і управителя головною міською лікарнею. Він привласнив собі герб і прізвище де Бальзака, маючи родинні зв’язки зі знатним сімейством. Батьки намагалися дати дітям добру освіту. У сім років Оноре почав навчання у Вандомському училищі, втім, предмети там викладалися абияк, а дисципліна була суворою. Бальзак не був першим учнем, хоча багато читав і тоді-таки захопився писанням.

У 1814 р. родина Бальзаків оселилася в Парижі. Не дивлячись на те, що після падіння Наполеона матеріальне становище сім’ї погіршилось, мати наполягала на продовженні навчання Оноре. Він поступає на факультет права у всесвітньо відомомий університет у Сорбонні, водночас працює клерком у нотаріуса Пассе і юриста Мервіля, що пізніше став прообразом Дервіля у «Людській комедії». Уже за тих років Бальзак спізнав на собі суворі реалії французької дійсності.

У 1819 р. Баль­зак от­римав диплом юриста, але професія адвоката його не приваблювала – він мріяв стати письменником. Родина не стала йому на заваді: на сімейній раді було ухвалено встановити Оноре дворічний іспитовий термін, за який він мав довести, що має справжній хист до пись­менництва. Мати зняла майбутньому письменнику кімнату в одному з паризьких будинків, це жалюгідне помешкання пізніше Бальзак опише в «Шагреневій шкірі». Втім, він почувається щасливим, багато читає, і, врешті-решт, вирішує написати історичну трагедію «Кромвель» «в стилі великого Корнеля». Твір, незважаючи на безсумнівні докази талановитості його автора, виявився невдалим. І жанр, і естетика драми не відповідали хистові Бальзака, до того ж, він робив тільки перші кроки на літера­турній ниві і не мав письменницького досвіду. Професор літератури Політехнічного училища академік Андріє висловився категорично: «автору належить займатися чим завгодно, але не літературою». Та бажання писати у Бальзака виявилось сильнішим, ніж перша невдача.

З 1821 р. Бальзак створив низку модних тоді "готичних романів", спочатку у співавторстві, а згодом самостійно, в яких помітна низка прийомів і тем, властивих цьому типу літератури: руїни замків, таємниці, кістяки, сатанинські пристрасті і небесно чисте кохання. Ці твори не принесли Бальзакові бажаних грошей, але відіграли свою роль у становленні його як письменника: саме на них Бальзак вигострив свою майстерність, щоб після 1829 p., коли з'явився роман "Останній шуан", увійти до французької літератури одним із найоригінальніших авторів.

Разом із творчими невдачами Бальзака переслідували інші негаразди: з метою швидко набути капітал він брав участь у ризикованих комерційних операціях, які щоразу зазнавали краху. Займаючись видавницькою діяльністю, Бальзак вирішує вдосконалити набір, але його ідеї тільки через кілька десятиліть зроблять революцію в видавницькій діяльності. Але поки йому ніхто не вірить, його обманюють, і він змушений ліквідувати своє підприємство, з'являються борги, які потрібно відшкрдувати. Отож, можна твердити, що Бальзак на власному досвіді відчув вплив на душу людини привабливої та водночас руйнівної сили грошей. Поразки та розчарування були своєрідним пізнанням природи світу, без чого грандіозна "Людська комедія" просто не могла б народитись. Ще неодноразово Бальзак намагатиметься зайнятись підприємницькою діяльністю, але з кожним разом зростатимуть борги, які він не зможе виплатити аж до кінця життя. Бо­ротьба з кредиторами - одна з найпопулярніших тем анекдотів, пов'язаних із його ім'ям.

Аби позбутися боргів, Бальзак писав безупинно, створюючи роман за романом, працюючи по 16 годин на добу і одержуючи аванси від видавців за ненаписані твори. Водночас він прагнув бути світською людиною, завойовувати серця вишуканих жінок, спілкуватися з відомим письменниками, серед яких були Віктор Гюго, Жорж Санд, Генріх Гейне. Встигнути скрізь Бальзак міг тільки завдяки життєлюбності й працьовитості, які, мов потік, нуртували і виливалися на сторінки його книжок.

Першим кроком на шляху до "Людської комедії" стало звернення Бальзака до жанру "фізіологічного нарису", який не мав нічого спільного з фізіологією в медичному тлумаченні цього слова, адже це було своєрідне всебічне дослідження певних соціальних явищ. "Фізіологічний нарис" – це художня публіцистика, яка торкається сучасних тем і опрацьовує багатий матеріал соціально-побутових і психологічних спосте­режень, який письменник згодом використає для створення новел. Саме так виник всесвітньо відомий твір "Гобсек" (1830), який був спочатку "фізіологічним нарисом" про лихваря.

Від початку 30-х років Бальзак пише великі прозові твори – романи і повісті: "Шагренева шкіра" (1830-1831), "Полковник Шабер" (1832), "Ежені Гранде" (1833), "Батько Горіо" (1834), "Пошуки абсолюту" (1833-1835), "Історія величчі й падіння Цезаря Бірото" (1837), "Банківський дім Нуссінгена" (1837), "Темна справа" (1841) та ін. Бальзак ще на початку творчої діяльності вия­вив схильність писати твори циклами, в результаті і виник задум об'єднати всі романи в епопею (її план сформу­вався в 1834 p.). У 1840 р. з'явилась і назва – "Людська комедія", а 1842 р. – "Передмова" до неї (виклад ідейного задуму епопеї). Письменник до кінця життя працював над структурою "Людської комедії", пере­робляючи окремі тексти та вводячи їх до одних чи інших розділів. Отож, головним досягненням романіста стала епопея "Людська комедія" – низка яскравих картин доби після Липневої революції 1830 p. протягом якої відбувся грандіозний процес перерозподілу багатств. Життям заволоділи нові господарі – банкіри, комерсанти, підприємці. Великі гроші зароблялися нечесними способами. Спекуляція, шахрайство, підробка документів, хабарництво тощо – ось зовсім не повний перелік типових засобів, що вживались у безжалісній боротьбі за місце під сонцем. То був час занепаду моралі, коли найвищою метою стала гонитва за грішми та насолодою. За таких умов низькі, брудні інстинкти оголились, і складалося враження, що в світі існує лише закон егоїзму – "кожний за себе". Система цінностей руйнувалась, економічні чинники та приватне життя посідали чільне місце. "Людська комедія" стала спробою осягнути нові зрушення у суспільстві, відтворити його шалений ритм. Ставлення Бальзака до сучасності було здебільшого негативним: за доказ можуть правити його політичні й релігійні переконання. Бальзак підкреслював, що творить у світлі двох великих істин - релігії і монархії, і в обох випадках сповідував найконсервативніші ідеї. Бальзак підтримував легітимістів (прихильників старої династії Бурбонів, скинутих Липневою революцією), певне що новий порядок, запроваджений після 1830 p., видався йому грою без правил, котра, на його думку, загрожувала знищити суспільство. Щоб регулювати ниці людські інстинкти потрібні були форми правління, побудовані на заборонах, регламентації й ієрархії стосунків між усіма верствами суспільства. З такого погляду крайній монархізм – цілком виправданий вибір.

Незадоволення людиною змушувало Бальзака уважно та об'єктивно вивчати суспільне оточення, аби розкрити ті закономірності, що рухали театром, ім'я якому – життя. Відкривши їх, письменник сподівався віднайти ліки від егоїзму – хвороби, що уже загрожувала епідемічною всеосяжністю. З цього погляду показовим є філософський роман "Шагренева шкіра", що завдяки фантастичній формі загострив вади суспільства. А роман «Ежені Гранде» став новим етапом в творчому розвиткові Бальзака. Предметом зображення в ньому стала буржуазна повсякденність міста Сомюр. Інтереси обивателів обмежені щоденними турботами, плітками, і, звісно, бажанням розбагатіти. Дві знатні сім'ї міста, Крюшони і Грабени, конкурують між собою за руку головної героїні роману Ежені, спадкоємиці мільйонних статків батька. Батько Ежені Фелікс Гранде нагадує Гобсека, але він любить гроші заради грошей. Пристрасть до золота спотворює почуття цієї людини: звістка про самогубство брата залишає його байдужим, бажаючи спекатись племінника, він відправляє його до Індії. Фелікс всіляко заощаджує на своїх рідних, навіть коли дружині загрожує смерть. Вимтоки цього соціального феномена Бальзак пояснює, розповідаючи про те, як Гранде накопичив свої статки. Велика Французька революція відкрила простому бочару шлях до володіння великими земельними ділянками, експропрійованими республікою в духівництва і дворянства. В часи Наполеона Гранде стає мером міста і використовує свою посяду для того, щоб провести залізницю до своїх володінь, підвищивши таким чином їх вартість. Тепер він, уже пан Гранде, відзначений орденом Почесного легіону. В епоху Реставрації Гранде, користуючись своїм становищем, подвоює статки. Доля головного героя узагальнює біографію цілого прошарку Франції – буржуазії, народженої революцією 1789 року, якій вдалося закріпити свої права.

Сюморському міліонеру в романі протиставлена його дочка, драматична історія якої рухає сюжетом. Ежені байдужа до золота, вона вступає в конфлікт з батьком, кохаючи кузена Шарля, який зраджує її заради грошей і становища в світі. З втратою кохання Ежені втрачає і сенс життя: «Не дивлячись на вісімсот тисяч ліврів прибутків, вона живе так само, як жила раніше бідна Ежені Гранде, палить в своїй кімнаті тільки в ті дні, коли батько дозволяв їй… Завжди вдягнена, як одягалась її мати. Сюморський будинок, без тепла, завжди оповитий тінню і сповнений меланхолії – відображення життя її… Велич її душі приховує дріб’язковість, вихована навичками першої пори життя. Така історія цієї жінки – жінки не від світу серед світу, створеної для величі дружини і матері, що не отримала ані чоловіка, ані дітей, ані сім'ї». Розрахунок і людська корисливість погубили життя духовно красивої Ежені Гранде.

Після публікації «Ежені Гранде» у Бальзака виникає думка про об’єднання всіх творів в епопею. Поки що вони плануються як окремі видання: «Етюди про звичаї ХІХ ст.», «Філософські етюди», «Аналітичні етюди». Так, за планами 1834 року майбутня епопея складатиметься з трьох великих розділів, нагадуючи собою піраміду. Головним своїм принципом письменник оголосив об’єктивність: «Самим істориком має бути французьке суспільство, мені залишається лише стати його секретарем». Він розуміє, що такий грандіозний задум потребує багато томів. Вже в 1844 році, складаючи каталог написаного і того, що потрібно написати, Бальзак, крім 97 творів, назве ще 56. А після смерті письменника, вивчаючи його архіви, французький вчений Ш. де Ловенжуль, опублікує назви ще 53 романів. Усього Бальзак завершив 96 творів, але «Людська комедія», здатна до саморозвитку, ніколи не могла бути завершеною, проживи письменник хоч цілий вік.

Перший твір, створений Бальзаком згідно загального задуму епопеї – роман «Батько Горіо» (1834) присвячений почуттю великої сили, ім’я якому – батьківське кохання. Не дивлячись на велику кількість рівноправних персонажів, роман названий ім’ям Горіо, підкреслюючи тим самим, що він – батько. Старий вермишельщик, що розбагатів в роки революції на спекуляціях мукою, обожнює своїх дочок. Одна з них, Дельфіна, живе в світі фінансистів, друга, Анастазі, в світі аристократії. Але батькові там немає місця, він закінчує життя в пансіоні пані Воке. Останні десять років Горіо неймовірно страждає, бо йому відмовлено відвідувати будинки дочок навіть з чорного ходу… В «Батькові Горіо» переплітаються декілька сюжетних ліній: трагедія Горіо, перші кроки Растіньяка, який кидає виклик Парижу, розуміння стіту колишнім каторжанином Вотреном. «Принципів немає, але є події; закону немає – є обставини…», – повчає він Растіньяка. Конфлікт роману загострює всі протиріччя суспільства, розв’язка для всіх персонажів трагічна. Поліція викриває Вотрена, помирає віконтеса де Босеан, зраджена коханцем, покинута Максимом де Траєм Анастазі де Ресто, помирає батько Горіо.

Дослідник творчості Бальзака Франсуа Моріак порівнював цей роман письменника з центральною галявиною в лісі, від якої «розходяться широкі дороги». Герої, вийшовши з роману, потрапили до інших томів «Людської комедії». Так Бальзак приходить до принципу повторюваності дійових осіб, що дозволило пов’язати всі твори в єдину систему. Растіньяк, Б’яшон і Таймер фігурують в «Шагреневій шкірі», про пані де Босеан йдеться в «Покинутій жінці», Гобсек і графиня де Ресто відомі з повісті «Гобсек». Персонажі Бальзака, переходячи з твору в твір, розширюють і часові межі епопеї. З першими кроками Растіньяка, який ще не втратив порядності, знайомимось в романі «Батько Горіо», де він принижений від необхідності брати гроші в Дельфіни Нусінген, страждає від повчальних слів Вотрена, товаришує з бідним студентом Б’яншоном, піклується про старого Горіо. Але в подальшому ми зустрінемо його в «Банківському домі Нусінгена» вже бароном, статс-секретарем, спільником банкіра, а в 1845 році герой стане міністром в романі «Депутат від Арсі».

Рух грошей в романі «Батько Горіо» пояснює задум всієї епопеї. Гроші вермишельщика Горіо перейшли до зятів – фінансиста Нусінгена і представника земельної аристократії графа де Ресто. Потім вони потрапляють до красеня Максима де Трая і Растіньяка, що став коханцем Дельфіни Нусінген. Згодом Растіньяк стає головою ради міністрів, а Максим – його агентом на виборах. Частина грошей перейшла до сина графа і Анастазі, який одружився з де Гранльє. Так, золото, зароблене на голоді народу спекулянтом, перейшло до рук голови ради міністрів і представника знатного роду.

Серед наступних романів Бальзака необхідно відзначити «Втрачені ілюзії», в якому письменник викриває тих, хто намагався звести з ним самим рахунки – продажних журналістів і корисливих видавців. Головним героєм твору стає земляк Растіньяка Люсьєн Шардон, який теж їде в Париж, щоб зробити кар’єру, але це йому не вдається і юнак покінчує самогубством. Роман викриває ще один закон буржуазного світу – конкуренцію. З Люсьєном пов’язана також проблема «генія-невдахи». Егоїзм, відсутність твердих моральних принципів, нездатність героя до важкої праці стають причиною його краху як поета, а середовище журналістів, жорстокість видавців і аристократів сприяють духовному падінню Люсьєна.

Останнє десятиліття Бальзак багато працює. Хоча багато задумів письменника залишились нездійсненими, «Людська комедія» принісла йому безсмертя.

Художній світ Бальзака складається з гармонійного поєднання різноманітних елементів. Попри реалістичні, які домінують в його творах (створення типів, пильний інтерес до світу речей, соціальних і економічних аспектів життя тощо), письменник не міг позбутися впливу романтизму, з яким був пов'язаний генетично. В творах 30-40-х років нерідко читача охоплює похмура атмосфера "готичних романів", з яких Бальзак почи­нав. У його негативних персонажах є щось пекельне, зловісне, що нагадує романтичних лиходіїв. Ознаки обох стилів проника­ють один в одного і перетворюються на щось оригінальне, неповторне, суто бальзаківське. Найяскравішим прикладом такого сплаву є так звана "бальзаківська пристрасть", ознаками якої є маніакальний характер, могутня сила, яка знищує врешті-решт її носія. Ця при­страсть героїв часто є пружиною, яка рухає весь сюжет роману.