І. Організаційний момент.

Література: 5, 7, 8, 9, 11, 13, 15, 16, 19.

ПЛАН

Тема: Загальна характеристика основних етапів соціалізації

ЛЕКЦІЯ 3

1. Етапи соціалізації за А. В. Мудриком. 2.

2. Моделі соціалізації: модель 3. Фройда, модель "міжособистісного спілкування" (Ч. Кулі, Дж. Мід), "когнітивна" модель соціалізації (Ж. Піаже, Маслоу, Л. Кольберг).

3. Етапи соціалізації.

 

 

У вивченні соціалізації виокремлюються наступні напрямки.

Це, перш за все, біогенетичний підхід, теоретичним підґрунтям якого виступають еволюційна теорія Ч. Дарвіна і біогенетична тео­рія Е. Геккеля. Всі біогенетичні теорії виходять з того, що розвиток особистості визначається біогенетичними чинниками і, отже, чис­ленні типи соціальної поведінки зумовлені генетично. Соціокультурні умови лише визначають темп розкриття природжених задатків та здібностей, але не впливають на їх наявність - розвиток є дозрі­вання відповідно до внутрішнього плану.

Одним з найвпливовіших представників даного напрямку був американський дослідник Дж. Ст. Холл. Згідно його теорії рекапіту­ляції, онтогенез повторює філогенез, тобто кожна людина у своєму розвитку проходить ті стадії, що і людство в ході еволюції. Дж. С. Холл виокремив чотири основні етапи соціального розвитку: 1) етап не­мовляти (дитина подібна до тварини); 2) дитинство (відтворюється період мисливства і землеробства); 3) підліток (відповідає початку цивілізації, оскільки дитина здатна до навчання і підкоряється дис­ципліні); 4) юність (відображає перехідну епоху, період "бурі і натис­ку", зародження сучасної цивілізації - людина характеризується по­ганою адаптацією і емоційною нестабільністю).

Іншим представником біогенетичного напрямку в аналізі про­цесу соціалізації був А. Гезелл. Він створив спіральну модель розвит­ку, яка розглядає будь-які людські здібності та вміння як такі, що виникають самі собою як результат дозрівання і не залежать від на­вчання і практики. Індивідуальні відмінності, які визначаються гене­тично, зумовлюють відмінності у процесі дозрівання окремої особис­тості. Модель розвитку є спіральною, оскільки, на думку А. Гезелла, деякі форми поведінки повторюються на різних вікових етапах.

Таким чином, біогенетичні теорії розглядають розвиток і со­ціалізацію людини як результат існування її вроджених механізмів, сформованих в ході тисячолітньої еволюції.

Соціогенетичний підхід об'єднує велику кількість етноп­сихологічних, соціально-психологічних теорій та емпіричних досліджень (Р. Бенедикт, М. Мід). Головна теза підходу поля­гає в тому, що різні типи особистості є продуктом різних куль­тур. Культура при цьому виконує функцію стандартизації: інтегровані в особистості соціокультурні елементи стають для людини нормою (стандартом) відчуття, мислення і дій. Соціа­лізація відіграє інтегруючу функцію: на основі стандартів соц­іального мислення і дій у людини формується почуття належ­ності до даної соціокультурної спільноти. Соціокультурні умо­ви визначають напрямок розвитку дитини. Головним резуль­татом соціалізації є адаптація людини до культури, в якій вона живе. Серед соціологічно орієнтованих концепцій соціалізації найбільший інтерес представляє символічний інтеракціонізм Дж. Міда, в якому робиться наголос на взаємодії індивіда зі своїм соціальним оточенням.

На думку інтеракціоністів, людина осягає світ через символічні значення, вони набуваються людиною в ході соціалізації в резуль­таті участі у численних інтеракціях. Головним результатом соціалі­зації є розвиток самосвідомості (self), яка має соціальну природу і формується у процесі взаємодії з Іншими. У соціальному розвитку людина проходить дві фази: на першій з них (game) вона засвоює ролі значущих Інших, а на другій (play) - вчиться "володіти" роля­ми, підпорядковувати їх. Соціальний розвиток полягає у формуванні певного рольового репертуару, причому дитина здатна стати об'єк­том у власних очах настільки, наскільки вона здатна грати роль Іншо­го. В результаті створюється образ "узагальненого Іншого", в якому втілюються соціальні норми.

Відправним пунктом концепції Дж. Міда є не окремий індивід, а процес соціальної взаємодії, в ході якого тільки і фор­муються індивідуальні якості. Символічний інтеракціонізм роз­глядає соціалізацію як процес засвоєння індивідом певної систе­ми соціальних ролей, з якою пов'язані соціально-культурні зна­чення і символи. Самосвідомість особистості, її Я також є по­хідною від спілкування. За допомогою символів дитина починає керувати власною і чужою поведінкою і здатна набувати нових значень не тільки за допомогою особистого досвіду, а через ком­бінації існуючих значень і аналогій з ними. Головним агентом соціалізації є первинна група, причому відзначаються функції дитячої ігрової групи у навчанні ролям і поведінці в ролі. "Прий­няття ролі Іншого" - головний механізм соціалізації. Спочатку дитина орієнтується на експектації "значущих Інших" (батька, матері), але в міру розширення контактів відбувається генралі-зація,і об'єктом орієнтації стає "генералізований Інший", що ото­тожнюється Дж. Мідом з узагальненою соціальною групою.

Конкретизацією соціогенного підходу є соціально-екологічна концепція американського вченого У. Бронфенбреннера, про що вже йшлося. Він вважає, що при аналізі соціалізації необхідно врахову­вати всю сукупність чинників навколишнього середовища і умов життя: мікро- і макросоціальне оточення, вплив засобів масової інформації, національні і культурні особливості, характеристики соціальних інститутів тощо. Розвиток особистості є результатом взаємодії об'єктивних особливостей її -соціального оточення і суб­'єктивних процесів та переживань. Оскільки соціальне оточення по­стійно змінюється, процес соціалізації не завершується ніколи.

Таким чином, соціоекологічний підіхд визначає соціалізацію як складний процес, в ході якого індивід реконструює своє багато­рівневе життєве середовище, відчуваючи вплив всіх елементів цьо­го середовища і взаємозв'язків між ними.

До соціогенетичного напрямку, належить також біхевіоризм. Головна теза біхевіоризму полягає в тому, що особистість у всіх своїх проявах формується навколишнім середовищем, причому більшість форм поведінки набувається шляхом научіння, тому особистість є продуктом всієї своєї власної теорії научіння. Научіння соціальним діям відбувається в результаті спостереження за поведінкою інших людей і наслідування за значущими моделями. На думку А. Банду­ри, процес соціалізації є, по суті, процесом моделювання. Необхід­ним елементом процесу научіння є підкріплення, тобто реакція інших людей на поведінку індивіда.

Загальним теоретичним підґрунтям психоаналітичних трактовок процесу соціалізації слугувала теорія 3. Фрейда. Процес соціального розвитку є процесом послідовного оволодіння особистістю своєю лібідоз-ною енергією, відкритий вияв якої суперечить нормам культури. Таким чином соціалізація є процесом оволодіння природними інстинктами за допомогою тих чи інших захисних механізмів особистості.

Неофрейдистські концепції соціалізації акцентували увагу на аналізі "Его", як головного засобу адаптації в ході соціального розвитку особистості.

В основу когнітивістських теорій покладено положення Ж. Піаже, згідно якого психологічні новоутворення кожного вікового етапу в житті індивіда визначаються розвитком когнітивних струк­тур. На кожній стадії розвитку мислення формуються нові навич­ки, що визначають межі научуваності в широкому сенсі: не тільки можливість навчання тим чи іншим математичним операціям, але й можливість осягнення тих чи інших соціальних дій. Л. Колберг вва­жає, що соціальний розвиток індивіда є процесом осягнення ним сукупності соціальних норм і правил та підпорядкування своєї по­ведінки соціальним вимогам. Динаміка процесу соціального розвит­ку - це рух від пасивного і конформного прийняття соціальних норм до розуміння соціальних вимог як узгодження між вільними людь­ми, до навичок соціальної взаємодії поза рамками рольових вимог з опорою на систему універсальних моральних принципів.

Всі існуючі концепції і підходи у дослідженні процесу соціалізації можна розглядати з точки зору двох гілок: американської і французької, кожна з яких має свою специфіку. Американські дослідники схильні звужувати смисл даного поняття: соціалізація розглядається як про­цес навчання, шлях прийняття групових норм, адаптація. Французькі вчені розглядають соціалізацію ширше - як весь комплекс взаємові­дносин між людиною та суспільством. На думку Н.В. Андреєнкової, головна відмінність американської і французької концепції соціалі­зації полягає в тому, що американці виходять з розуміння суспіль­ства як організації індивідів, водночас як французи розглядають сус­пільство як первісне ціле. Дослідники, що займаються даною пробле­мою, належать до різних теоретичних шкіл і напрямків, вони працю­ють в галузі соціальної, дитячої психології та психології особистості.

Механізми соціалізації

Важливою проблемою теорії соціалізації є дослідження механізмів процесу соціалізації.

Відносно механізмів соціалізації в психології існує кілька точок зору. У психоаналітичній школі під механізмами соціалізації розумі­ються механізми переведення внутрішніх стимулів у соціально прий­нятні форми, серед яких головну роль відіграє ідентифікація. У біхе­віоризмі механізмами соціалізації прийнято вважати зовнішнє сти-мульне підкріплення тієї чи іншої поведінки і вчинків - научіння.

На думку Г. Тарда, механізм соціалізації включає в себе: 1) іміта­цію, наслідування; 2) ідентифікацію; 3) керівництво.

У вітчизняній психології також не існує єдиної думки з цієї проблеми. Так, серед механізмів соціалізації називають:

- механізм інтеріоризації, що функціонує в процесі спільної діяльності (О.М. Леонтьєв);

- наслідування, референтна група, ідентифікація, рефлексія (A.B. Мудрик);

- навіювання, наслідування, психологічне зараження, іденти­фікація, авторитет, популярність (С.А. Белічева);

- конформізм (А.Н. Сухов).

Загалом механізми соціалізації A.B. Мудрик визначає як со­ціально-психологічні впливи середовища, що безпосередньо сприяють інтеріоризації зовнішніх групових норм і цінностей. Всі механізми соціалізації вітчизняні психологи поділяють на три групи: 1) неусвідомлювані (навіювання, зараження, насліду­вання, ідентифікація); 2) усвідомлювані (референтна група, ав­торитет, популярність); 3) окрема група механізмів, до якої на­лежать санкції заохочення і покарання, що застосовуються в суспільстві.

Соціалізація здійснюється за допомогою широкого набору за­собів, специфічних для певного суспільства, соціального прошарку, віку людини. До них можна віднести засоби вигодовування немов­лят і догляду за ними; методи заохочення і покарання дітей в сім'ї, в групах ровесників, в учбових і професійних групах; різноманітні види і типи відносин в головних сферах життєдіяльності людини (спілкування, гра, пізнання, предметно-практична і духовно-прак­тична діяльність, спорт тощо).

Узагальнюючи дані зарубіжних та вітчизняних авторів (Н.В. Андреєнкова, A.B. Мудрик, Н. Смелзер, Дж. К. Коулмен, У. Бронфенбреннер, Т. Парсонс та ін.), можна виокремити наступні групи засобів соціалізації.

1.Традиційний - через сім'ю, найближче оточення. Цей засіб характерний для ранніх етапів соціалізації (від народження до 5-6 років) і названий Т. Парсонсом "просоціалізацією" або "усною іден­тифікацією". Саме в сім'ї діти набувають перших навичок взаємодії, осягають перші ролі (у тому числі - статеві ролі, формування рис маскулінності і фемінності), осмислюють перші норми і цінності. Тип поведінки батьків (авторитарний або ліберальний) має вплив на формування у дитини "образу Я" (Р. Берне).

2.Інституційний - через певні інститути (дитячий садок, шко­лу, засоби масової інформації (ЗМІ): преса, радіо, телебачення, Інтернет тощо). У процесі взаємодії людини з різними інститутами соціалізації відбувається на базі наростаючого накопичення нею відповідних знань і досвіду соціально прийнятної поведінки.

3.Міжособистісний - у процесі спілкування з суб'єктивно зна­чущими особами. Даний засіб реалізується через такі механізми, як імітація та ідентифікація (Н. Смелзер). Імітація з точки зору соціа­лізації розуміється як усвідомлюване прагнення дитини копіювати певну модель поведінки. Ідентифікація - як засіб засвоєння дітьми поведінки, установок і цінностей батьків як своїх власних. Ці меха­нізми характерні для ранніх стадій соціалізації.

4.Рефлексивний - засіб, який розуміється як внутрішній діа­лог, в якому людина розглядає, оцінює, приймає або не приймає ті чи інші цінності, включаючи їх до своєї поведінки як результат пе­ретворення суспільних відносин. Він реалізується через такі механ­ізми як почуття сорому і провини. Вони є негативними механізма­ми, оскільки забороняють певну поведінку або придушують її.

5.Стилізований - діє в рамках певної субкультури. Субкуль-туру прийнято розглядати як комплекс морально-психологічних рис і поведінкових проявів, які типові для людей певного віку, профе­сійного або культурного прошарку, який загалом створює певний стиль життя. Вплив субкультури на соціалізацію людини залежить від міри референтності для індивіда тієї чи іншої групи, яка є носієм. У зв'язку з цим актуальними є питання про вплив на соціалізацію класових, етнічних і культурних відмінностей.

Отже, поняття "соціалізація" орієнтує на те, щоб розглядати процес формування особистості у всій його багатогранності, тобто як такий, що відбувається у всіх його формах. Очевидно, що до та­кого складного багатогранного процесу, як соціалізація, можна підходити по-різному. Історія вікової і соціальної психології має багато концепцій, точок зору, в яких представлено певний аспект процесу соціалізації і погляд на нього.

Якщо розглядати процес соціалізації з точки зору його функцій, то стає важливим в дослідженні соціалізації виокремлення таких аспектів. По-перше, розглядати соціалізацію як соціальну адапта­цію. Остання означає засвоєння індивідом соціальних норм, сус­пільних цінностей, значень, символів, сприйняття соціальних сте­реотипів, стандартизацію мови, жестів, характерних для індивідів конкретного суспільства, формування соціального характеру осо­бистості. По-друге, процес соціалізації можна розглядати як інкуль-турацію, тобто як засвоєння традицій певної культури суспільства з метою передачі їх наступному поколінню. По-третє, соціалізація може розглядатись як інтерналізація, що включає розвиток у осо­бистості специфічної ієрархії мотивів, цінностей, інтересів, форму­вання персональної ідентичності, засвоєння спеціальних ролей. По-четверте, розглядати соціалізацію як процес конструювання. Цей процес відображає момент активного відтворення людиною соціаль­ного досвіду, який ним засвоєно. Результатом даного процесу стає утворення людиною образу соціального світу, частиною якого є уяв­лення про себе як частину цього світу. Цей образ стає для людини сконструйованою реальністю (Г.М. Андреєва, 2000). Цей підхід до аналізу соціалізації дозволяє подолати традиції жорсткого детермі­нізму у вирішенні проблеми "індивід - суспільство".

Отже, соціалізація в загальному своєму визначенні може розу­мітися як процес входження індивідів в суспільство через засвоєн­ня людиною соціальних норм, ролей, форм спілкування і форму­вання соціальності як головного результату соціалізації, в якій здійснюється творчість людини.

Основними механізмами соціалізації є ідентифікація, інтеріо­ризація, екстеріоризація, наслідування, навіювання.

Основними інститутами соціалізації є сім'я, навчальні закла­ди, неформальні групи, офіційні організації.

Висновки

1.Поняття "соціалізація" має декілька визначень в залежності від аспекту та сторони дослідження. Під соціалізацією здебільшого розуміють процес, в ході якого людська істота з певними біологіч­ними задатками шляхом засвоєння системи знань, норм і цінностей набуває якостей, необхідних для її життєдіяльності в суспільстві. В такому розумінні соціалізація - це процес розвитку людини як со­ціальної істоти, становлення її як особистості. Сутність процесу со­ціалізації полягає в тому, що людина, засвоюючи соціальний досвід, включається в життя суспільства.

2.Соціалізація - результат взаємодії численних чинників. Ба-гатофакторність і складність процесу соціалізації зумовлює на­явність різних підходів, теорій, а також різних визначень процесу соціалізації.

Серед підходів найпоширенішими є такі: 1) розглядання соціа­лізації як процесу інкультурації, тобто трансляції культурно зада­них моделей поведінки, цінностей із покоління в покоління; 2) юз-глядання соціалізації як інтерналізації, тобто як процесу засвоєння різних модусів соціального досвіду; 3) визначення соціалізації як адаптації. В цьому підході акцентується на результаті соціалізації як досягненні потрібної соціалізованості. Всі ці підходи визначають різні моменти єдиного процесу соціалізації.

3. Поняття "соціалізація" відрізняється від поняття "соціаль­ний розвиток" тим, що в ньому акцентується увага на конкретно-історичній формі виявлення соціальності людини, на становленні у людини тих властивостей, які обумовлені конкретно-історичним типом соціальної системи. З цієї точки зору людина первинного сус­пільства буде недостатньо соціалізованою відносно сучасного сере­довища (як і навпаки), незважаючи на те, що там і тут відбувається її соціальний розвиток.

4. В зв'язку з тим, що соціалізація - це процес, який детермі­нується конкретними соціально-історичними умовами, його не мож­на вважати завершеним на якомусь етапі життєдіяльності людини. Соціалізація - це не тільки формування закінченості і зрілості осо-бистісних рис, але й розвиток і модифікація зрілих форм соціаль­ності особистості в ході включення її в систему наявних зв'язків і залежностей. Для розуміння безперервності соціального розвитку особистості важливим є розрізнення понять "соціалізація" і ""со-ціалізованість". Останнє визначається як відповідність людини со­ціальним вимогам, які пред'являються до даного вікового етапу, як наявність особистіших і соціально-психологічних передумов, які забезпечують нормативну поведінку, або процес соціальної адап­тації. Порівняно з поняттям "соціалізованість", "соціалізація" є більш широким поняттям, яке включає в себе, окрім соціалізованості, го­товність допереходу в нові ситуації соціального розвитку.

5. Зміна соціально-економічних умов вимагає від особистості сформованої готовності до переходу в нові ситуації соціального розвитку, тобто "вторинного" входження особистості в суспільні відносини. В соціальній психології таке "вторинне входження" виз­начається терміном "ресоціалгзація".

6.Поняття "соціалізація" відрізняється від поняття "форму­вання особистості" тим, що воно відображає більш універсальні процеси становлення і розвитку особистості у порівнянні з по­няттям "формування". В той час як поняття "формування особи­стості" відображає процес становлення і розвиток особистості під кутом зору породження, складання, набуття закінченості і зрілості її особистісних рис, поняття "соціалізації" фіксує не тільки про­цес складання, становлення, але й розвиток зрілих форм соціаль­ності індивіда, їх модифікацію в ході включення особистості в систему нових зв'язків і залежностей.

7.Необхідно розрізняти також поняття "соціалізація" і "вихо­вання". Поняття "виховання" вживається в широкому і вузькому значенні. У вузькому значенні виховання означає процес цілеспря­мованої дії на розвиток особистості. Смисл поняття "соціалізація" розповсюджується не тільки на цілеспрямовані, але й на стихійні процеси, які діють на особистість.

В широкому значенні виховання - це вплив на людину всієї системи соціокультурного середовища. Відмінність понять "соціа­лізація" та "виховання", коли останнє розуміється в широкому смислі, полягає в тім, що в понятті виховання акцентується увага на ролі зовнішнього впливу у розвитку особистості, мається на увазі відтінок односторонності. В понятті "соціалізація" підкреслюється двосторонність процесу, взаємодія індивіда і соціальних умов жит­тя людини і суспільства, внаслідок чого відбувається розвиток як окремої людини, так і людства в цілому.

8.Оскільки процес соціалізації особистості включає як соціаль­но-контрольовані цілеспрямовані процеси, які впливають на осо­бистість, так і стихійні, спонтанні впливи, то потрібно розрізняти направлену і ненаправлену (стихійну) форми соціалізації.

Направлена форма соціалізації (виховання) - це спеціально роз­роблена певним суспільством система засобів впливу на людину з метою формування її у відповідності з інтересами цього суспільства.

Ненаправлена, або стихійна форма соціалізації - це, так би мовити, "автоматичне" виховання певних соціальних якостей у зв'язку з постійним перебуванням індивіда в безпосередньому соціальному оточенні.

9. Зовнішній вплив на індивіда соціокультурного середовища
в процесі соціалізації здійснюється через інститути (агенти) со-
ціалізації, якими є перш за все сім'я, система освіти і виховання, ідео-
логія, засоби масової інформації.

10. Процес соціалізації розгортається в трьох сферах, які тісно
взаємопов'язані: діяльності, спілкуванні, самосвідомості.

В діяльнісній сфері процес соціалізації відбувається як розши­рення "набору" діяльностей, як засвоєння все нових і нових форм і моделей рольової поведінки, в результаті чого у індивіда поступово формується орієнтація в існуючій системі соціальних ролей і фор­мування його як соціального суб'єкта діяльності.

Формування особистості як суб'єкта діяльності стає можливим завдяки розгортанню процесу соціалізації в сфері спілкування, в якій відбувається розвиток і примноження його контактів з іншими людь­ми і в умовах суспільнозначущої сумісної діяльності.

Зі сферою спілкування тісно пов'язана третя сфера соціалізації -сфера самосвідомості. Завдяки спілкуванню відбувається формуван­ня у людини певних структур індивідуальної самосвідомості, яке по­в'язане з процесом самовизначення і становлення соціальної ідентич­ності особистості.

Основні терміни і поняття

Соціалізація, соціалізованість, ресоціалізація, десоціалізація, соціальний розвиток, формування особистості, виховання, форми соціалізації, стадії соціалізації, інститути соціалізації, механізми соціалізації, адаптація, інкультурація, соціальна ідентичність осо­бистості, ідентифікація.

Питання для обговорення та закріплення матеріалу

1. Чи мають право на існування різні визначення поняття "со­ціалізація"?

2. "Розведіть" поняття "соціалізація", "соціальний розвиток", "формування рсобистості", "виховання".

3. Яке смислове значення має поняття "соціалізованість" в теорії соціалізації?

4. Чи можна сказати, що "ресоціалізація" - це соціалізація осо­бистості в умовах трансформації суспільства?

5. Які форми соціалізації виділяються дослідниками і як вони співвідносяться в процесі соціалізації?

6. Яку роль в процесі соціалізації виконують такі інститути соціалізації, як сім'я, система освіти і виховання та ЗМІ?

7. Розкрийте зміст процесу соціалізації через розглядання його в таких сферах, як діяльність, спілкування і самосвідомість.

Література

1. Абельс X. Интеракция, идентификация, презентация (вве­дение в интерпретативную социологию). - СПб, 1999. - С. 101-137.

2. Андреева Г.М. Социальная психология. - М., 1994. - С. 240-251.

3. Аронсон Э., Уилсон Т., Эйкерт Р. Социальная психология. Психологические законы поведения человека в социуме. - СПб., 2002.-С. 361-391.

4. Белинская Е.П., Тихомандрицкая O.A. Социальная психо­логия личности. Учебн. пос- М. Аспект-Пресс, 2001,- 301 с.

5. Ковалева А.И. Социализация личности: норма и отклоне­ние. - М., 1996. - 223 с.

6. Кон И.С. Социология личности. - М, 1967.

7. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія. - К., 1995. - С. 234-266.

8. Лавриченко Н.М. Педагогіка соціалізації: європейські аб­риси. - К., 2000.

9. Лукашевич Н.П. Социология воспитания. - К., 1996. -180 с.

10.Москаленко В.В. Социализация личности. - К.: Вища шко­ла, 1986. - 200с.

11.Парыгин Б.Д. Основы социально-психологической теории. - М.: Мысль, 1971.-350 с.

12.Реан A.A. Социализация личности // Психология личнос­ти в трудах отечественных психологов. - СПб., 2000. - С. 360-365.

13.Циба В.Т. Соціологія особистості: системний підхід."- К., 2000.- 150 с.

14.Шибутани Т. Социальная психология. - Ростов на Дону, 1998.-С. 396-508.