Перекладознавства
Тема: Культурологічні й соціологічні аспекти
Лекція № 2
План лекції:
1. Роль соціолінгвістики в розвитку сучасного перекладознавства
2. Взаємозв'язок мови й культури
3. Соціально-культурна детермінованість словникового складу мови
4. Роль якісного перекладу як соціально-культурного посередника
5. Основні вимоги до перекладу
У створення лінгвістичної бази сучасного перекладознавства немаловажний внесок вносить і соціолінгвістика, що вивчає різні аспекти проблеми "мови й суспільства". Особливу цінність для теорії перекладу становлять два взаємодоповнюючих підходи до цієї проблеми. З одного боку, мова розглядається як єдине соціально-культурне утворення, що відбиває особливості певного етносу як носія певної культури, що виділяє його серед інших культур. З іншого боку, вивчаються різні види варіативності в мові, пов'язані з неоднорідністю й багатогранністю громадського життя, існуванням соціальних, професійних та інших розходжень між людьми в рамках однієї й тієї ж культури.
Проблема взаємини мови й культури традиційно включалася в сферу інтересів мовознавців. Однак в останні десятиліття поняття " культура " здобуває усе більш широку інтерпретацію. На зміну розуміння культури як сукупності матеріальних і духовних досягнень цивілізації прийшло розширене тлумачення цього терміна, що включає всі особливості історичних, соціальних і психологічних явищ, характерних для даного етносу, його традиції, цінності, погляди, інститути, поводження, побут, умови життя - словом, всі сторони його буття й свідомості.Таке розуміння культури, природно, включає в неї мова й всі інші аспекти вербальної комунікації як найважливішої умови людського існування.
У теоретичному плані нове трактування поняття " культура " дістала подальший розвиток у двох напрямках. З одного боку, почала формуватися нова наукова дисципліна "культурологія" як важлива частина глобальної науки про людину. З іншого боку, традиційна проблема "мови й культури" набула нову значимість і масштабність.
Мова як знаряддя вербальної комунікації є важливійшею частиною культури, і всі особливості його структури й функціонування можуть уважатися проявами культури відповідного мовного (або етнічного) колектива Однак варто враховувати складний й характер зв'язку мови з іншими елементами культури. Навколишній світ, духовне життя й поведінка людей відбиваються у свідомості людини в певних когнітивних структурах, які, у свою чергу, реалізуються в мовних категоріях і формах. Формування й розвиток когнітивних й особливо мовних структур відбувається не тільки під впливом зовнішніх факторів (інших елементів культури), але й по своїх внутрішніх законах, що визначає існування когнітивних й мовних систем як цілісних утворень.
Для дослідження закономірностей перекладацької діяльності великий інтерес становлять особливості мови, прямо або побічно обумовлені культурою носіїв мови. Подібні особливості можуть виявлятися на різних рівнях мовної структури, у правилах вербальної комунікації, у способах описупозамовної реальності.
Легко демонструється соціально-культурна детермінованість словникового складу мови. Мова йде не тільки про те, що кількість найменувань у певній сфері діяльності безпосередньо залежить від ступеня суспільної значимості цієї сфери. Традиційно як приклад такої залежності згадується велика кількість назв різних видів снігу в ескімосів або численні назви фарбування коней в аргентинських пастухів. Однак не менший інтерес представляють факти відбиття в значенні й уживанні лексичних одиниць своєрідності осмислення представниками даної культури навколишнього світу. Так, для англійця ока, зуби й мова сприймаються як безпосередньо розташовані в голові (eyes in the head, teeth m the head, tongue in the head). В англійській культурі особливе значення має "noon" - 12 годин дня, що служать основною точкою відліку часу. Це не тільки середина дня (midday), але й кінець ранку (morning), що триває з напівночі, частково перекриваючи й темний (night) і світлий (day) час доби. До цієї точки прив'язаний й особливий прийом їжі - "lunch" на відміну від головної їжі в добу - "dinner", що їдять у середині або наприкінці дня. Після головної точки відліку починається "afternoon" (post meridiem), начебто б друга половина дня, що триває до заходу сонця (before sunset or nightfall). Ho "nightfall" - це, адже, наступ ночі (або, точніше, темряви), першу частину якої, видимо, складає "evening", оскільки вона ж може називатися "night". Англійський чай (tea) подається начебто б ближче до вечора або наприкінці другої половини дня (in the late afternoon), але є ще "supper", що їдять увечері (якщо "dinner" з'їли в середині дня) або пізно вночі. У цілому, утвориться своєрідна картина доби, характерна для англійської культури.
Особливості сприйняття навколишнього світу відображаються й на способах опису типових ситуацій. Наприклад для представників англійської культури властиво включати в почуттєві сприйняття сприймаючого суб'єкта (порівн. російське "Раптом почувся шум" й англійський переклад "Suddenly we heard noise").
Вирішальну роль грають соціально-культурні фактори у формуванні в коммуникантів фонових знань, без яких, як ми вже знаємо, неможлива інтерпретація мовних висловлень. Найбільший інтерес для теорії й практики перекладу представляють повідомлення, що безпосередньо відображають умови життя й звичаї представників певної культури. В англійських будинках спальні часто розташовуються на другому поверсі, і тому фраза "It's late I’11 go up" легко витлумачується як намір мовця відправитися спати. Коли американець повідомляє, що він хоче купити "a three bedroom apartment", його повідомлення буде правильно зрозуміле лише тим, хто знає, що в його країні, крім індивідуальних спалень, прийнято мати й одну спільну кімнату, квартиру. У кожній культурі існують свої способи запобігання небажаного розвитку і тому мова йде про чотирьохкімнатну подій: "This appointment will make or break me, so keep your fingers crossed, please." - Ця зустріч вирішить мою долю, так що лай мене, будь ласка.
Вивчення культурної обумовленості різних сторін вербальної комунікації становить великий інтерес для перекладознавства. Ми вже відзначали, що перекладацька діяльність означає не тільки взаємодію двох мов, але й контакт між двома культурами. Варто враховувати, що поряд з унікальними особливостями, що характеризують кожну окрему культуру, існують фактори, загальні для багатьох або деяких культур. Крім того, різні культури завжди робили й продовжують впливати один на одного. Реальне життя спростовує твердження про відособленість і принципову взаємну непроникність культур. Подібні сумніви в можливості повноцінного контакту між різними культурами висловлювалися деякими лінгвістами, етнографами, літераторами, філософами й іншими діячами культури. У мовознавстві найбільш відома концепція, іменована "Гіпотеза Сепира-Уорфа".
Ця концепція, що часто називають гіпотезою лінгвістичної відносності, виходить із припущення, що структура мови визначає структуру мислення й спосіб пізнання зовнішнього світу. Характер пізнання дійсності залежить від мови, на якому мислить суб'єкт, що пізнає. Люди членують світ, організують його в поняття й розподіляють значення так, як це нав'язує їм мовою. Пізнання не має об'єктивного, загальнолюдського характеру: подібні явища складаються в різні картини через розходження в мисленні, що нав'язують розходженнями мов. Звідси треба, що повне взаєморозуміння між представниками різних культур, що говорять на різних мовах, принципово неможливо: мови споруджують між мисленням людей різної культури нездоланний бар'єр.
Ми вже казали про те, що кожна мова створює своєрідну "мовну картину світу", що є однією із причин труднощів, що виникають при перекладі. Структура мови, дійсно, здатна визначати можливі шляхи побудови повідомлень, організувати певним чином виражають мысли, що, часом нав'язуючи мовцям обов'язкове вживання тих або інших форм. Але вірно й те, що мовна форма висловлення не обумовлює однозначно зміст висловлення, виведений на основі інтерпретації значень складових його одиниць, а служить лише вихідною базою для розуміння глобального змісту. Той самий зміст може бути виведений з різних мовних структур, і, навпаки, та сама структура може бути основою для формування й розуміння різних повідомлень. Таким чином, залежність виражених думок від способу їхнього мовного виразу виявляється відносної й обмеженою. Мовці можуть усвідомлювати розходження між формою висловлення й суттю справи, переборювати стереотипи, що нав'язують мовою. Коли сьогодні російська людина каже, що сонце "сходить і заходить", це не означає, що він не згодний з Коперником і всерйоз думає, що сонце рухається навколо землі. Він може усвідомлювати, що фактично відбувається зовсім інше: обертаючись навколо своєї осі, земля на якийсь час звертає до сонця ту частину своєї поверхні, де віна знаходиться. Спосіб вираження цієї думки, прийнятий у російській мові, може відбивати існуючі колись подання про устрій світобудови, але ніяк не визначає мислення сучасної людини.
Не перешкоджають мовні бар'єри й контактам між культурами. В умовах взаємозв'язку й взаємозалежності сучасного світу різні культури не ізольовані друг від друга, а постійно контактують і взаємодіють. Представники однієї культури зіштовхуються з особливостями інших культур при безпосередньому спілкуванні з носіями цих культур у себе в країні й за її межами або одержують відповідну інформацію усно або письмово з екрана, з газетних сторінок, з літературних творів й інших джерел. Одним з таких джерел, що получили широке розповсюдження в сучасному світі, є переклади. Розкриваючи своєрідність і різноманіття культурних цінностей, звичаїв і традицій, переклади сприяють взаєморозумінню й взаємоповазі, збагачують культуру кожного народу, вносять великий вклад у розвиток його мови, літератури, науки й техніки.
Важливу роль грають переклади в приймаючій культурі, тобто в культурі мови перекладу. Відомо, що багато національних мов і культури формувалися під впливом перекладів, головним чином, з античних мов. Переклади зіграли вирішальну роль у розвитку культури слов'янських народів. Переклади релігійних книг із грецького на церковно-слов'янський (староболгарский) мову, виконані Кирилом і Мефодієм, поклали початок формуванню російської мови, російської писемності й літератури.
У рамках різних культур на різних етапах розвитку до перекладів пред'являлися неоднакові вимоги. Цим вимогам повинен був задовольняти не тільки вибір текстів для перекладу, але й стратегія, що обирає перекладачем. Почасти вибір стратегії міг визначатися характером перекладних текстів або теоретичних установок самих перекладачів. Так, перекладачі релігійних текстів, що благоговійно ставилися до кожної букви священного оригіналу, прагнули до максимально буквального його відтворення, навіть на шкоду смислу й нормам мови перекладу. Навпроти, багато перекладачів художньої літератури досить вільно зверталися з оригіналом. Видатні російські перекладачі Карамзин і Жуковський створювали блискучі зразки вільного перекладу, а В'яземський, Гнєдич і Фет завзято відстоювали необхідність перекладу буквального. Але в кожному разі перекладачам доводилося враховувати відношення до їхньої діяльності, що переважало в їхній культурі тепер. Перші спроби зробити переклади Біблії більше зрозумілій і відповідній язиковій нормі викликали неприйняття й збурювання віруючих, у культурі яких уважалося, що священний текст повинен бути містичним і загадковим. Рішуча відмова Мартіна Лютера від практики буквалистского перекладу Біблії привів до потрясінь і розколу в християнському світі. Від французьких перекладачів в 18 столітті суспільство вимагало «» перекладів, щовиправляють, що приводять перекладний добуток "варварського" автора у відповідність із вимогами "гарного смаку", законодавцями якого вважали себе французи. У сучасних культурах звичайно відносно спокійно сприймаються вільності перекладачів літературних творів (які до того ж нерідко перекладають із дослівника або через третю мову) і висувають вимоги високої точності до інформативного (дипломатичним, комерційним, технічним й ін.) перекладам.
Відома й залежність стратегії перекладача від ступеня престижності іноземного автора в приймаючій культурі. Считающиеся класичними або зразковими добутки прославлених і знаменитих авторів переводяться з підвищеною увагою до відтворення їхнього змісту й авторського стилю, у той час як у перекладах менш відомих авторів нерідко широко використаються стандартні, приблизні варіанти, що полегшують завдання перекладача й нівелюють значеннєві й стилістичні особливості оригіналу.
М.Тур указує й на залежність характеру перекладу від жанру перекладного літературного твору. Якщо переклад належить до літературного жанру, відсутньому або слабко розвиненому в приймаючій культурі, то перекладачі більш ретельно зберігають жанрові особливості оригіналу. Навпроти, у жанрах, добре розвинених у приймаючій культурі, переклади дотримують вимог цих жанрів у даній культурі.
Соціально-культурний вплив на стратегію перекладача нерідко відбивається й на повноті відтворення в перекладі змісту оригіналу, змушуючи перекладача скорочувати або повністю опускати все, що в приймаючій культурі вважається неприпустимим по ідеологічним, моральним або эстетическим міркуваннях.
Різні форми культурної детермінованості перекладацької діяльності становлять своєрідну конвенціональну норму перекладу - сукупність вимог, пропонованих суспільством до перекладів на певному етапі історії.
Існування єдиної культури й загальної мови аж ніяк не означає однорідності культурно-язикового колективу. Для кожного суспільства характерна наявність численних територіальних, соціальних, професійних, вікових й інших розходжень, які знаходять висвітлення в особливостях уживання язикових засобів окремими групами людей. Крім того, ті самі люди можуть по-різному використати мову в різних соціальних ситуаціях. Різні види язикової варіативності подібного роду становлять сферу інтересів соціолінгвістики, і дані цієї лінгвістичної дисципліни широко використаються в сучасному перекладознавстваті.
Насамперед розходження у вживанні засобів мови пов'язані із проживанням людей, що користуються тим самим мовою, у різних країнах або в різних частинах однієї країни. Якщо мова використається в декількох країнах, то в кожній з них він здобуває деякі відмітні риси, у результаті чого виникають національні варіанти цієї мови. Так, існують британський, американський й австралійський варіанти англійської мови й різновиду німецької мови в Німеччині, Австрії й Швейцарії, іспанської мови в самій Іспанії, на Кубі й у ряді країн Латинської Америки. У межах однієї країни можуть існувати деякі розходження в мовленні жителів окремих територій - так називані територіальні діалекти. Англійська мова в північно-східних штатах США відрізняється від мови жителів південних штатів або штатів Середнього Заходу, а німці в Баварії говорять не так, як жителі Берліна. Між деякими територіальними діалектами є лише незначні фонетичні, лексичні або граматичні розходження, в інших випадках ці розходження настільки великі, що діалект може вважатися окремою мовою. У деяких країнах диалектальные розходження поступово стираються, в інші - виявляються більше стійкими.
Для теорії перекладу існування територіальних діалектів становить інтерес, головним чином, у зв'язку із практичними проблемами, які вони створюють для перекладача. Використання в оригіналі форм таких діалектів може мати двоякий характер. З одного боку, діалект може являти собою вид мови, використовуваного в процесі спілкування, тобто виступати як вихідна мова. З іншого боку, диалектальные форми можуть уживатися з метою язикової характеристики окремих персонажів. У першому випадку диалектальный статус вихідної мови взагалі не має відносини до змісту оригіналу, і від перекладача потрібно лише знання цього діалекту, особливостей його вживання і його відмінності від загальнонародних форм мови, частиною якого він є. У другому випадку перед перекладачем встає завдання передачі тієї додаткової інформації про територіальну приналежність мовця, котра втримується в оригіналі. Труднощі полягають у тім, що для цієї мети неможливо використати відповідні диалектальные форми мови перекладу, навіть якщо такі є, оскільки вони ідентифікують зовсім іншу групу людей. Спроба встановити еквівалентність між, скажемо, діалектом негрів Міссурі, на якому говорить негр Джим у Марка Твена, і яким-небудь діалектом німецької або російської мов теоретично не виправдана й практично не спостерігається. Подібне географічне розташування діалектів не грає при цьому ніякій ролі..
Рішення цієї проблеми почасти полегшується існуванням й іншим видом язикового варіювання: так званих соціальних діалектів. Мовлення членів того самого язикового колективу може розрізнятися не тільки тому, що вони живуть у різних частинах своєї країни, але й внаслідок їхньої приналежності до різних шарів суспільства. У різних країнах соціальне розшарування суспільства, що відбивається в язикових особливостях, може бути різним. Найпоширенішими є розходження між мовленням людей, що одержали стандартне шкільне утворення й опанували загальнонародними язиковими нормами, і мовленням малоосвічених людей, що відхиляється в тім або іншому ступені від літературної норми. Подібні розходження характерні для самих різних мов, що полегшує їхнє відтворення в перекладі.
Для перекладацької практики досить важливо враховувати той факт, що між соціальними й територіальними діалектами часто існує тісний зв'язок: територіальні розходження звичайно зберігаються в мовленні малоосвічених людей і згладжуються в процесі одержання утворення. Окремий діалект може бути відмежований і географічно, і суспільним становищем, тобто бути одночасно й територіальним і соціальним. Такий, наприклад, лондонський «цокни», характерний для мовлення "низів" англійської столиці. Завдяки наявності такого зв'язку, додаткова інформація, репрезентируемая територіально-діалектними формами, може бути передана в перекладі засобами малоосвіченого мовлення. При цьому враховується, що, як правило, соціальний діалект відрізняється від загальнонародної мови лише окремими язиковими особливостями, свого роду "покажчиками" (markers). Присутність у тексті хоча б невеликого числа таких покажчиків забезпечує відтворення даного виду інформації, наприклад: "Не do look quiet, don't 'e? D'e know 'oo 'e is, Sir? - Вид-те в нього спокійний, правда? Годиною не знаєте, сер, хто він такий?". Роль сукупності граматичних (don't замість doesn't) і фонетичних ('е замість he, 'е замість you, 'oo замість who) ознак, що вказують на приналежність мовця до простолюду, перекладач спробував відшкодувати в перекладі одним просторічним зворотом "Годиною не знаєте?".
Деякі труднощі при передачі особливостей соціальних діалектів можуть виникнути у зв'язку з тим, що ступінь соціального розшарування в різних країнах різна, як і різний ступінь такого розшарування в мові. У таких випадках еквівалентність у перекладі може встановлюватися між зовсім різними типами мовлення. Важливо лише, щоб розходження в мовних формах мали відповідний соціальний статус. Наприклад, у перекладах на англійську мову романів західно-африканських письменників городяни говорять стандартною англійською мовою, а селяни мовою Біблії. У кожному разі перекладач повинен добре знати соціальні діалекти обох мов, що беруть участь у перекладі, і вміти співвідносити їхні ознаки.
Менше труднощів у перекладі виникає у зв'язку з існуванням у мові ще одного виду діалектів, що відбивають особливості вживання мови представниками деяких професій. Мовлення моряків, солдат, студентів і тому подібних професійних груп може мати певні особливості, головним чином, в області лексики, які виділяють у мові ряд професійних діалектів (або жаргонів). У більшості випадків основні професійні групи можна виявити в різних культурах і при перекладі можуть бути використані форми відповідного професійного діалекту.
Варіювання язикових засобів не обмежується територіальним, соціальним і професійним розшаруванням мови. У мові виділяються також так називані функціональні стилі - сукупності язикових засобів, що переважно вживаються в певних сферах спілкування. Хоча число функціональних стилів в окремих мовах може не збігатися, а їхні границі не завжди ясно обкреслені, у більшості мов досить чітко виділяються такі функціональні різновиди, як художній стиль (стиль художньої прози й поезії), публіцистичний стиль, науковий стиль (сукупність науково-технічного й науково-гуманітарного стилів), офіційно-діловий стиль (сукупність офіційно-ділових документів), газетно-інформаційний стиль, розмовний стиль і деякі інші. Кожен функціональний стиль використає язикові засоби, які зустрічаються й в інших стилях, але його характеризує переважне вживання певного набору таких засобів. У рамках функціонального стилю виділяються окремі жанри або типи текстів. Наприклад, у науковому стилі - це монографія, наукова стаття, лекція, доповідь, выс-ение, повідомлення (і інші усні різновиди). Хоча границі жанрів часом недостатньо чіткі, у кожному з них можна виділити його жанрову домінанту, свого роду прото-текст, сарактеризующийся певним набором язикових ознак. Окремий конкретний текст у більшому або меншому ступені відповідає прото-тексту свого жанру.
Різні функціональні стилі виявляють здатність до взаємодій і взаємопроникнення. Порівняння таких стилів виявляє як контрастні ознаки, що протиставляють один стиль іншому (наприклад, емоційність художнього тексту й неемоційність більшості наукових текстів), так й язикові ознаки, які в однакової итепени характерні для декількох функціональних стилів. Так, осложненность синтаксичних побудов типова не тільки для офіційно-ділових, але й для наукових текстів, обмежене використання емоційної лексики спостерігається не тільки в науковій прозі, але й у газетно-інформаційних матеріалах, логічність викладу - провідна ознака наукового тексту - властивий і многим художнім текстам і т.д.
Лінгвістична класифікація функціональних стилів становить великий інтерес для перекладознавствати. На її основі в теорії перекладу виділяються окремі види перекладу, що відрізняються характером перекладацьких труднощів і рівнем еквівалентності, що повинен забезпечувати перекладач. При такому підході, у першу чергу, протиставляється переклад текстів художнього стилю (художній переклад) і переклад текстів всіх інших «нехудожніх» стилів (прагматичний або інформативний переклад). Таке протиставлення засноване на розходженні головних завдань, що коштують перед перекладачем у кожному із цих видів перекладу. У художньому перекладі основна мета перекладача полягає в передачі художественно-эстетических достоїнств оригіналу, у створенні повноцінного художнього твору мовою перекладу. Художні переклади становлять частину літератури в приймаючій культурі, поряд з оригінальними добутками. Для досягнення художності перекладач часом відмовляється від максимальної точності в передачі змісту оригіналу. Навпроти, в інформативному перекладі в центрі уваги перекладача перебуває інформація, що втримується у вихідному тексті, що він прагне передати можливо повніше. Подальше виділення видів перекладу виробляється в рамках художнього перекладу по літературних жанрах, а в інформативному перекладі - по окремих функціональних стилях.
Жанрово-стилістична класифікація перекладів пов'язана з використанням у перекладі двох мов і відбиває особливості кожного з них. Приналежність оригіналу до певного функціонального стилю вихідної мови визначає його домінантну функцію, що повинна бути передана в перекладі, і, як правило, визначає вибір функціонального стилю в перекладі. У свою чергу, обраний стиль перекладу вимагає дотримання його норм й особливостей у мові перекладу, навіть якщо вони в тім або іншому ступені не збігаються з нормами аналогічного стилю у вихідній мові. Виділення видів перекладу на основі жанрово-стилістичної приналежності оригіналу найбільш виправдано в тих випадках, коли існує значна розбіжність у язиковій характеристиці відповідних стилів і жанрів у двох мовах, що викликає необхідність у свого роду стилістичної адаптації перекладу, зміни характеру використовуваних відповідностей, відмови від використання стилістичних ознак, найбільш близьким деяким елементам оригіналу, але недоречним у даному функціональному стилі мови перекладу. Варто враховувати, що поява таких ознак у тексті перекладу приводить до різкого порушення стилістичної норми й створює в перекладі додатковий, а іноді й абсолютно неприйнятний ефект. Як приклад можна згадати порівняно вільне вживання нецензурної лексики в літературних творах в одних країнах і неприпустимість такого явища в деяких інших культурах. Можна також указати на розходження газетно-інформаційних матеріалів, (наприклад, в англійській і російській мовах). У цілому, стиль англійської печатки виявляється більше заземленим, ширше використає елементи розмовного стилю. Крім цього, між англійською й російською газетою виявляється цілий ряд приватних розбіжностей: у використанні військової лексики, пишномовних (виражень, образливих епітетів, усіляких скорочень й абревіатур, фамільярних маніпуляцій з іменами державних і політичних діячів і т.д. Розбіжність язи ковых особливостей даного стилю в цих мовах, що викликає необхідність стилістичної адаптації при перекладі, і служить підставою для виділення перекладу таких матеріалів в особливий вид перекладу.
Вибір язикових засобів може також залежати від ситуації спілкування й ролей, у яких виступають учасники комунікації. У різних ситуаціях люди говорять по-різному, і мовлення доповідача на зборах не схожа на його розмову з незнайомою людиною на вулиці, із близьким другом або із власною дружиною. Такі різновиди мовлення звичайно називаються "регістрами". Ситуації спілкування досить численні, і відповідні регістри можуть по-різному класифікуватися. Найбільше часто виділяються такі регістри, як урочистий, офіційний, дружній й інтимний. Вибираючи варіант перекладу, перекладач повинен ураховувати, у якому регістрі відбувається спілкування. Від цього вибору буде залежати, наприклад, переклад англійського "auntie" як "тітка, тіточка, тетенька, тетечка або тітка".
Великий інтерес для перекладознавствати представляють лінгвістичні дослідження, присвячені вивченню білінгвізму - використанню чоловік двох язикових систем і взаємодії цих систем у його мовленні. Теорія язикових контактів розглядає всі види білінгвізму від доконаного володіння обома мовами до ситуації, коли людин тільки починає вивчати друга мова. Описано різні види взаємодії мов у процесі вербальної комунікації, З одного боку, розрізняються випадки комунікативної рівності двох мов, кожний з яких усвідомлюється як однаково соціально значимий й однаково ефективно використається билингвом. З іншого боку, один з таких мов може грати значно більше важливу роль, чим інший, бути більше необхідн і престижним, бути основним засобом спілкування для білінгва. Обидві мови можуть існувати як би в ізоляції друг від друга: людина може вільно користуватися кожним з них, але між одиницями цих мов не встановлюється прямих зв'язків, і людина із працею підшукує одиницям однієї мови відповідності в іншій мові. Навпроти, може бути свого роду змішана двомовність, коли такі зв'язки існують й, говорячи на одній мові, білінгв легко вставляє у своє мовлення доречні слова й вираження з іншої мови.
Всебічно вивчається проблема межъязыковой інтерференції. Перевага однієї мови над іншим у свідомості білінгва приводить до того, що під впливом домінантної мови (звичайно його рідного) мовлення білінгва на іншій мові перетерплює зміни. Він мимоволі переносить у цю мову деякі особливості рідної мови. Явище язикової інтерференції подібного роду становить одне з перешкод при оволодінні іноземною мовою, створює більш-менш сильний акцент, характерний для більшості людей, що говорять нерідною мовою. Характер подібної контаминированной мовлення залежить від змісту й співвідношення форм і структур контактуючих мов. Вона звичайно розглядається як небажане явище, вид ненормативного мовлення, що створює перешкоди для успішної комунікації.
Проблеми білінгвізму мають безпосереднє відношення до перекладацької діяльності. Перекладач по визначенню двуязычен. (Виключення становлять деякі ситуації в художньому перекладі, коли поет або письменник перекладає по дослівнику, не знаючи мови оригіналу. Але й у цьому випадку в процесі пері вода бере участь білінгв, що створює дослівник.) Знання двох мов визначає можливість перекладацької діяльності, і в більшості випадків воно саме по собі вже припускає вміння більш-менш точно передавати на іншій мові зміст іншомовного повідомлення. Однак професійна компетенція перекладача аж ніяк не зводиться до володіння двома мовами. З одного боку, відомі випадки, що коли знає дві мови взагалі виявляється нездатний перекладати навіть тексти на знайомі йому теми. З іншого боку, як правило, «природний» переклад білінгва не відповідає вимогам, пропонованим до професійного перекладача, і створює лише основу для розвитку перекладацької компетенції, що виникає шляхом цілеспрямованого навчання або на основі тривалого практичного досвіду. Білінгвізм професійного перекладача - це не тільки знання двох мов, але й уміння знаходити й співвідносити коммуникативно рівноцінні засоби цих мов з урахуванням особливостей конкретного акту спілкування, а також знання принципів, методів і прийомів, що створюють таке вміння.
Велика увага в теорії перекладу приділяється проблемі інтерференції. Постійне контактування двох мов у процесі перекладу створює умови для свідомого або несвідомого внесення змін у мову перекладу під впливом мови оригіналу. При цьому недостатньо кваліфіковані перекладачі часом порушують норми й узус мови в перекладі, створюючи так званий «перекладацьку мову», що неодноразово зазнавала критики, особливо в області художнього перекладу. У своїй книзі «Високе мистецтво» К.И.Чуковський приводить численні приклади англо-російських й інших перекладів, де, прагнучи до максимального уподібнення перекладу оригіналу, перекладач створює неприйнятні висловлення, наприклад: "Я, що стільки знає й стільки людей може підняти, не вважаючи себе самого", "Повітря здається занадто зараженим навіть для того бруду й гидоти...", "Куркуль занадто часто залишав відбитки на його тілі, щоб не запам'ятатися глибоко в його пам'яті..." і т.п.
У той же час, відтворюючи зміст оригіналу, перекладач завжди свідомо використає деякі технічні прийоми, що копіюють форми й структури мови оригіналу й що дозволяють перебороти типові перекладацькі труднощі. Такими прийомами, у першу чергу, є запозичення іншомовної форми шляхом транскрибування за допомогою букв мови перекладу (файл, інтерфейс, кліп, трайбализм й ін.) і калькування структури слова або словосполучення шляхом перекладу кожного елемента окремо наступним об'єднанням переведеного в єдине ціле (заднескамеечник, військова присутність, стратегічна оборонна ініціатива й ін.). Під впливом одиниць оригіналу в перекладі можуть розширюватися значення окремих слів. Російське слово "прорив" мало сугубо негативне значення "відставання, невиконання завдання": "прорив в економіці, у сільському господарстві, на виробництві" і т.п. У той же час невоєнне значення англійської відповідності "breakthrough" було позитивним - "видатне досягнення, успіх". І під впливом англійського слова російське "прорив" стало вживатися в такому ж позитивному смислі: "Домогтися прориву в переговорах", "Досягнуть новий прорив в області міжнародного співробітництва" і т.п. Аналогічним образом за зразком англійського "alternative" російське "альтернатива", що означала лише "вибір із двох можливих варіантів", стало вживатися ще й у значенні "один з таких варіантів", наприклад: "Миру немає альтернативи".
Прагнення точніше відтворити зміст оригіналу нерідко приводить до зміни частотності вживання окремих одиниць у мові перекладу. Слова, що не мають прямих відповідностей у мові оригіналу, зустрічаються в перекладах рідше, ніж у неперекладних текстах на тій же мові. Так, російські слова "сніданок", "обід", "вечерю" мають в англійській мові прямі відповідності, які звичайно й використаються в російсько-англійських перекладах. У той же час англійське слово "meal", що широко вживається для позначення будь-якого прийому їжі, не має відповідності в російській мові. Воно може з'явитися в російсько-англійському перекладі, але, у цілому, його частотність буде нижче, ніж в оригінальних англійських текстах.
Закономірні язикові відмінності перекладів від неперекладних текстів дозволяють говорити про існування особливого різновиду мови - "підмови перекладів". Вивчення особливостей мови перекладів з різних вихідних мов представляє великий теоретичний і практичний інтерес, даючи можливість відрізняти викликані інтерференцією помилки перекладача від цілком виправданих способів досягнення еквівалентності перекладу.
Ще один аспект перекладу у зв'язку з явищем інтерференції полягає в необхідності передачі в перекладі контаминированной мовлення. Поява контаминированных форм у мовленні може бути мимовільним або навмисним. У першому випадку мовець, що недостатньо володіє мовою, якою він користується, уживає перекручені форми цієї мови крім свого бажання. При сприйнятті подібного мовлення дргие учасники комунікації співвідносять сприйняте із правильними формами мови, здійснюючи свого роду переклад з контаминированнойна правильне мовлення. Подібна кореляція відбї співвідносять сприйняте із правильними формами мови, здійснюючи свого роду переклад з контаминированнойна правильне мовлення. Подібна кореляція відбувається й у процесі перекладу на іншу мову, і мимовільна контамінація відбивається в тексті перекладу тільки тоді, коли в оригіналі втримуються металингвистические висловлення, об'єктом яких є сама контамінація. У другому випадку контаминированные форми використаються як художній прийом для характеристики мовлення іноземця. Мовна характеристика персонажа відіграє немаловажну роль у художньому творі, і її відтворення входить до завдання перекладача. При цьому можливі два способи досягнення еквівалентності. В- перших, можуть використатися стандартні прийоми умовного зображення мовлення іноземця. У мовах існують загальноприйняті способи подібного зображення. Так, в англійській і російській мовах традиційно зображуються особливості мовлення німців і китайців. Хоча такі особливості представлені досить умовно, вони багато в чому визначаються реальними язиковими розходженнями. Наприклад, помилки у виборі дієслівного виду характерні для всіх мовців по-російському іноземців, у мові яких немає подібних видів категорій, а заміна синтетичної форми майбутнього часу дієслова на аналітичну( " Я буду сказати тобі це завтра") уже властиво для німця, але не для француза. І при наявності стандартних способів зображення контаминированной мовлення вони, природно, використаються й в оригіналі й у перекладі, наприклад( мовлення китайця ): " Me blingee beer. Now you play." - Моя плинесла пиво, твоя типель платити.
Нерідко, однак, в оригіналі зображене неправильне мовлення людини такої національності, у відношенні якої в мові перекладу не існує сталого способу зображення. У цих випадках перекладач вибирає деякі контаминированные форми, з огляду на при цьому, що такі форми можуть сприйматися не тільки як мовлення іноземця, але і як мовлення людини малоосвіченого, наприклад російське " твоя моя розумій немає" або " мало платити треба". Звичайно в перекладі буває досить декількох неправильних форм , наприклад ( мовлення тубільця- канака): " When you see him 'quid then you quik see him ' parm whale." - Коли твоя бачив спрут, тоді твоя незабаром- незабаром бачив кашалота.
На закінчення відзначимо, що в даній лекції ми лише коротко торкнулися деяких фундаментальних проблем, якими займається соціолінгвістика. Однак і цього короткого огляду досить, щоб переконатися, що дослідження в цій області дають коштовні результати й для вивчення багатьох сторін перекладацької діяльності.