Структури індустрії туризму

Рис. 1.1. Взаємозв'язок об'єктивних чинників розвитку туризму

Література

План

Тема. Теоретичні основи вивчення туризму.

Лекція 1

ЦЕНТРАЛЬНА СПІЛКА СПОЖИВЧИХ ТОВАРИСТВ УКРАЇНИ

Список рекомендованої літератури

1. Економічна теорія. Політекономія : підручник / за ред. В.Д. Базилевича / В.Д. Базилевич, В.М. Попов, К.С. Базилевич, Н.І. Гражевська. - 7-ме вид., стер. - К. : Знання-Прес, 2008.-719 с.

2. Баб’як М., Пешенкова Л., Рибчук А. Економічна теорія. Навчальний пособник.-К.: Цент навчальної літератури, 2005.-208с

3. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. — К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000.

4. Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічних знань. — К.: Вища шк., 1999.

5. Довгань В.Г. Основы экономики в определениях, таблицах и схемах.-Х.:Веста:Изд-во «Ранок» 2007.-96с

6. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. 2-ге вид., випр. – К.: Знання – Прес, 2003.

7. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономической теории: Учебное пособие. – М. Рыбари, 2000.

8. Задоя А. А., Петруня Ю. Є. Основы экономики: Учеб. пособие для студ. экон. спец. — К.: Вища шк.: Знання, 1998.

9. Костюк В.С. Економічна теорія : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В.С. Костюк, А.М. Андрющенко, І.П. Борсйко. - К. : Центр учб. л-ри, 2009. -282 с.

10.Мазур О. Є. Основи економіки: теорія і практика. Навчальний посібник. – К: Лібра, 2008.

11.Старостенко Г.Г. Політична економія: Навчальний пособник..-К:-2006.-337с.

(УКООПСПІЛКА)

Хмельницький кооперативний торговельно-економічний інститут

 

 

Розглянуто та затверджено на засіданні

Кафедри готельно-ресторанної справи

Протокол № 1 від 28.08.2012р.

Завідувач кафедри

_____________ Л.В. Чук

Напрям: 6.140101 «Готельно-ресторанна справа»

Дисципліна: "Міжнародний бізнес та туризм"

Лекція засвоєння нових знань

1. Передумови та об'єктивні чинники розвитку туризму.

2. Основні визначення поняття туризму.

3. Індустрія туризму та її структура.

Технічні засоби навчання:

· Інтерактивна дошка

· Мультимедійний проектор

· Персональний комп’ютер

Наочність:

· Тематична презентація в Power Point.

 

 

4 [9 - 93]

1 [7 - 17]

6 [9 - 34]

2 [6 - 78]

3 [13 - 40]

5 [11 - 25]

1. Передумови та об'єктивні чинники розвитку туризму

Рух як фізіологічна потреба та пізнання як потреба духовна, можливо, є одними з найвизначніших рис людини. Пізнання, що поширювалось на найближче довкілля, на освоєння певного життєвого простору, є складовою механізму адаптації конкретної людини до конкретного довкілля, етносу – до ландшафту, "що його годує" (за висловом Л. Гумільова) і т. д. Пізнання світу (аж до пізнання Всесвіту) спонукало людей до подорожей. Люди, які залишали звичні умови життя і, ризикуючи, поринали в незвідане, викликали в оточуючих захоплення, подив і повагу. До них, як таких, які більше бачили і мають більший досвід, завжди дослухались, їхню думку цінували. Таке ставлення до мандрів і мандрівників формувалося сторіччями і закріпилось у свідомості людства як героїчні вчинки. Мандрівники залишили описи нових, відкритих ними земель, а також цінний картографічний матеріал. Мандрівка була подорожжю в незвідане, це була експедиція з метою розвідки й відкриття нових земель, що здійснювалась почасти людьми непересічними, які прагнули самоствердження, самовираження.

Подорож за межі постійного місця проживання з метою ознайомлення з природою та життям населення іншої території без чітких часових і просторових обмежень є мандрівкою, а людина, яка відправляється в таку подорож – мандрівник. Одним із перших мандрівників вважається Геродот, який, задовольняючи власну допитливість, подорожував 2,5 тис. років тому територією Греції та прилеглих до неї земель і залишив їхній опис, цінний дотепер.

Подорож можна розглядати як предтечу туризму, але це явище набагато складніше. Подорож було спрямовано на географічні відкриття (Великі географічні відкриття ХV–ХVІІ ст.), на дослідження природи (мандрівники-натуралісти ХІХ ст.). Мандрівники не тільки самі здобували знання, але й залишили великий літературний доробок, полишивши карти та описи місць, де побували, сформувавши цілий літературний напрям, тобто мандрівки мали також просвітницьку місію.

Формування явища з сучасною назвою "туризм" відбувалося поступово, відповідно до цивілізаційного поступу, що обумовлював зміни умов життя та праці, зміни потреб і можливостей їх задоволення. Відповідно, одвічна жага людини до пізнання довкілля на кожному з цих етапів набирала тих рис, які відповідали запитам і можливостям суспільства. Знання довкілля здавна було необхідною умовою життєдіяльності людини, тому людина, переміщуючись, постійно розширювала свій життєвий простір, освоювала його, у той чи інший спосіб передавала знання про цей простір. Так подорож-пізнання "для людства" зі звуженням непізнаного простору все більше ставала подорожжю-пізнанням "для себе".

Що ж стимулювало людство до подорожування? Крім суб'єктивних мотивів, що спонукали окремих особистостей до "зміни місця", існували цілком об'єктивні соціально-економічні передумови, які спирались і спираються на коеволюційний, взаємопов'язаний процес розвитку населення та виробництва. Поліпшення умов життя внаслідок розвитку виробництва зумовлює наступний виток розвитку демографічних процесів, що призводять до зростання чисельності населення, подальшого розвитку виробництва, транспорту й торгівлі, що обумовлюють зміни умов життя і т. п. Тобто пошук ресурсів задля розвитку виробництва та пошук ринків збуту, що стимулювали торгівлю, з одного боку, та зростання чисельності населення, з іншого, можна вважати тими об'єктивними передумовами, які стимулювали подорожування і стали "предтечами" розвитку туризму в подальшому.

Тобто, туризм, у його сучасному розумінні та трактуванні, є результатом тривалого історичного розвитку, складовою культури, соціальним надбанням людства.

 

Спираючись на історичний досвід і сучасну практику соціально-економічного розвитку, можна стверджувати, що рушійною силою туризму, тим стрижневим мотивом, який "спонукав" спочатку окремих людей, а дедалі все ширші кола до "зміни місця", і кінцем-кінців, обумовив сучасну феноменальність туризму, є саморозвиток людини, прагнення до пізнання не тільки світу, а й власних сил та можливостей. Феноменом туризм визнали ще у 80-х рр. ХХ ст. з огляду на прискорену динаміку й масштабність, що й було закріплено відповідними міжнародними документами: "Туризм розглядається як діяльність, що має важливе значення в житті народів, і як така, що безпосередньо впливає на соціальну, культурну, освітню та економічну області життя держав та їх міжнародних відносин. Розвиток туризму пов'язаний із соціально-економічним розвитком націй і залежить від доступу людини до активного відпочинку та відпустки, від її вибору подорожування в межах вільного часу й дозвілля, глибокий гуманітарний сенс яких він підкреслює. Саме існування туризму та його розвиток повністю залежать від забезпечення стійкого миру, в укріплення якого він має внести свій внесок", – зазначено в Манільській декларації зі світового туризму, прийнятій Всесвітньою конференцією з туризму, що проходила в Манілі 1980 р.

Щоб подорожування окремих допитливих та відчайдушних особистостей переросло в масовий тимчасовий рух населення з метою відпочинку та змістовного проведення дозвілля, повинні були скластися відповідні соціально-економічні умови, які б забезпечили цю масовість і певну доступність подорожування, що й перетворило мандрівки в туристичні поїздки. Тобто, головними рисами, що вирізняють туризм від мандрівок, є масовість і доступність подорожування. Задля розвинення туризму людство повинно було досягти такого рівня розвитку продуктивних сил і соціальних відносин, які б зробили подорожування безпечним, комфортним і доступним для значної кількості населення, поступово вводячи його до стилю життя цілих суспільних прошарків. Можна вважати появу туризму в сенсі сьогодення певним індикатором цивілізаційного поступу людства, а рівень його популярності в суспільстві – індикатором рівня та якості життя.

Туризм виник на індустріальній стадії розвитку людства, зумовлений такими об'єктивними чинниками, як поступ науково-технічного прогресу (НТП) та урбанізація. НТП, прискорюючись, змінює характер праці: від переважання важкої фізичної праці до інтелектуальної. Інтелектуалізація праці обумовлює і зміну вимог до якості трудових ресурсів у напрямі від кількості до якості. Якість трудових ресурсів та кадрового забезпечення будь-якого сучасного виробництва визначається рівнем освіти, здатністю до постійного саморозвитку, самовдосконалення, поглиблення знань і розширення сфери діяльності. У засобах, завдяки яким досягається саморозвиток і самовдосконалення, значне місце посів туризм як засіб підвищення інтелектуального рівня в процесі подорожування й особистого ознайомлення з природою, культурою та життям населення інших територій. Це дає можливість набути власного досвіду. З іншого боку, на індустріальному етапі розвитку людства зросла роль міст як центрів концентрації виробничих сил і прискорились процеси урбанізації. Стиль життя в місті, особливо у великому, докорінно відрізняється від традиційного сільського, не пов'язаний із природними циклами, вивільняє людину від певних функцій, але потребує інших функції. Унаслідок зміни архітектурного, побутового середовища життєдіяльності, а також характеру праці зростають психологічні навантаження на людину, і потреба в релаксації, відновленні життєвих сил стає актуальнішою. Так об'єктивно формується потреба людини в рекреації. Але для реалізації цієї потреби потрібні певні соціальні здобутки, соціальні гарантії. Найважливішим таким соціальним здобутком стали гарантовані відпустки найманим працівникам (з 1840 р. у Великій Британії). "Сучасний туризм виник у зв'язку із проведенням соціальної політики, яка привела до надання трудящим щорічних оплачуваних відпусток, що одночасно є визнанням основного права людини на відпочинок та дозвілля. Він став фактором соціальної рівноваги, взаєморозуміння між людьми й народами та розвитку особистості", – констатовано в Манільській декларації зі світового туризму (1980).

Нарешті, технічний прогрес, зокрема, на транспорті, зробив подорожування швидким і комфортним, підвищив його безпечність, а технологічні зміни дозволили удосконалити організаційні форми туризму, прискоривши та спростивши заходи з формування й просування на ринок туристичного продукту, його реалізацію, контроль за якістю тощо. Таким чином, з одного боку, попит на змістовне проведення дозвілля в подорожі, з іншого, – розвиток інфраструктури та удосконалення її технічних і технологічних характеристик, розвиток системи гостинності, об'єктивно зумовили прискорений розвиток туризму (рис. 1.1).

 

 

 

Таким чином, туризм є наслідком об'єктивних процесів соціально-економічного розвитку, обумовлений психофізіологічними особливостями людини, прагненням до пізнання світу. Туризм формувався протягом тривалого історичного періоду і "виріс" із подорожування, мандрівництва тощо. Мандрівка – переміщення людини, груп людей, об'єднаних певним інтересом (експедиції, міграції тощо), у просторі та часі, відповідний спосіб життєдіяльності, притаманний певним етносам (напр. пуштуни, белуджі), окремим індивідуумам (дервіші). Відповідно, мандрівники можуть іменуватися мореплавцями, натуралістами, першовідкривачами тощо. Туризм є різновидом подорожування, що має чіткі часові обмеження та певні форми організації. Найхарактернішими ознаками туризму є масовість і доступність подорожі.

2. Основні поняття та визначення туризму

Дефініції, які розкривають поняття "туризм", відображають у першу чергу праксеологічно-теоретичний аспект, що свідчить про дуалістичний характер сучасного туризму й обумовлює відповідну логіку розкриття даного феномену.

Основні підходи до визначення сутності туризму спираються на мобільний характер, рід занять або мету поїздки, термін пересування, організаційні засади. Звідси туризм розглядається як:

ü вид тимчасових міграцій, що мають здебільшого сезонний характер;

ü складова рекреації, її активна форма, з метою відпочинку, розваг, оздоровлення, пізнання природи, культури та побуту населення інших територій тощо;

ü форма виховання фізичних і розумових здібностей людини через поширення знань із краєзнавства та країнознавства, історії, географії, культурології, що надаються в процесі подорожування; через формування системи фізичних навантажень, загальної фізичної підготовки, знань, умінь та навичок виживання в природних умовах, долання природних перешкод тощо;

ü один із різновидів міжнародних відносин, "що здійснюються на підставі міжнародних угод з урахуванням діючих міжнародних звичаїв";

ü вид економічної діяльності, спрямований на задоволення потреб подорожуючої людини в безпечних і комфортних умовах проведення вільного часу поза місцем постійного проживання;

ü галузь господарства, складова світового ринку послуг, розвиток якої ґрунтується на специфічному виді споживання.

Така багатоплановість туризму зумовлює значну кількість дефініцій, кожна з яких, залежно від поставлених задач, акцентується на тій чи іншій його грані.

Слово tourisme французького походження від "tour" – прогулянка, поїздка, колоподібний рух, а людина, що здійснює цю поїздку, подорож, є touriste – турист, мандрівник. Аналогічне тлумачення наводить і Вебстерський словник англійської мови: "tourist – той, хто здійснює поїздку заради власного задоволення або розширення культурного кругозору".

Розвиток поняття "туризм" відповідний розвитку суспільних функцій, виконаних туризмом. Звідси й численні тлумачення цього поняття, які здебільшого мають за мету визначити його: 1) соціально-економічну сутність; 2) статус у міжнародно-правових відносинах; 3) статистичний облік на кожному з етапів соціально-економічного розвитку суспільства.

Найбільш загальне визначення туризму запропоноване фахівцями Бернського університету (Швейцарія) В. Хунзикером та К. Крапфом: "Туризм – це ряд явищ і взаємин у результаті подорожей людей, доти, доки не призводить до їхнього постійного перебування у визначеному місці і не пов'язане з одержанням ними якої-небудь вигоди (прибутку)".

На етапі післявоєнного відродження туризму й наростання туристичного руху (1954) Організація Об'єднаних Націй прийняла таке визначення: туризм – це активний відпочинок, що впливає на зміцнення здоров'я, фізичний розвиток людини, пов'язаний з пересуванням за межами постійного місця проживання. У подальшому практично всі міжнародні документи, пов'язані з розвитком туризму, так чи інакше трактували його сутність, і акценти поступово зміщувались з особистісних, зазначених вище, до соціально значущих, гуманістичних, де основне призначення туризму вбачалося як внесок у міжнародну безпеку і стабільність, мир і взаєморозуміння між народами, що відображає зміни ролі туризму в суспільному розвитку, його глобальний характер. Зокрема, Гаагська декларація з туризму (1989) зазначила гуманний аспект останнього, його нову роль як засобу підвищення якості життя всіх народів та важливого фактора укріплення миру й міжнародного взаєморозуміння. Визначила, що туризм став явищем, яке ввійшло в повсякденне життя сотень мільйонів людей; що туризм може бути ефективним засобом сприяння соціально-економічному розвитку всіх країн; що невичерпне природне, культурне та людське довкілля є основною умовою розвитку туризму, а раціональне управління туризмом може бути значним внеском у захист і розвиток навколишнього природного середовища та культурної спадщини, у підвищення рівня життя.

Ключовим поняттям усіх міжнародних документів і наукових дефініцій є поняття "турист", тлумачення якого важливе з огляду на міжнародний характер туристичних переміщень і необхідні формальності. Одне з перших визначень цього поняття прийняте у 1963 р. на Конференції ООН з міжнародному туризму в Римі та уточнене в Рекомендації Сеульської декларації "Мир і туризм", 2001 р.: "Для статистичних цілей поняття "тимчасовий відвідувач" включає будь-яку особу, яка відвідує будь-яку іншу країну, крім тієї, яка є його постійним місцем проживання, за будь-якої причини, крім занять професійною діяльністю, яка винагороджується в країні відвідування. Це визначення охоплює: туристів, тобто тимчасових відвідувачів, які перебувають у країні відвідування як мінімум 24 год; цілі їх подорожування можуть бути згруповані таким чином: а) заради задоволення: відпочинок, відпустка, здоров'я, освіта, релігія, спорт; b) з діловою метою, за сімейними обставинами, відрядження та участь у конференціях; екскурсантів, тобто тимчасових відвідувачів, які перебувають у країні менше 24 год (включно з круїзними туристами). Статистичні дані не повинні включати подорожуючих, які в юридичному сенсі не в'їхали в країну (подорожуючи літаком, які не залишають транзитну зону аеропортів, чи аналогічні випадки)" [7, с. 186]. До категорії туристів також не належать екіпажі повітряних і морських суден, особи, які перебувають на дипломатичній роботі та члени їхніх сімей, кочівники, особи без постійного місця проживання.

Узагальненим визначенням категорії "турист" можна зазначити таке: турист – суб'єкт туризму, особа, яка здійснює подорож, задовольняючи свої рекреаційні потреби відповідно до суб'єктивної мотивації.

Тлумачні словники (О. Бейдик, 1997 р.; І. Зорин, В. Квартальнов, 1999 р.; В. Федорченко, І. Мініч, 2000 р.; М. Біржаков, В. Нікіфоров, 2002 р.) здебільшого підкреслюють дуалістичний характер туризму, зазначаючи, що сучасне розуміння туризму як різновиду подорожі підвладне значному впливу економіки й політики. Звідси, туризм – це: а) особливий масовий різновид подорожей з чітко визначеними цілями туризму, які здійснюються власне туристами, тобто є діяльністю самого туриста; б) діяльність з організації та здійснення подорожі, тобто туристична діяльність, яка здійснюється підприємствами індустрії туризму й суміжних галузей [2]. Звідси трактування туризму як галузі сфери послуг, що призначена для задоволення потреб людини, яка подорожує.

У процесі розвитку туризм сформував індустрію туризму – сукупність взаємопов'язаних галузей і видів діяльності, цільовим призначенням яких є організація споживання специфічного туристичного продукту.

Туристичний бізнес є видом підприємницької діяльності з виробництва послуг та товарів туристичного призначення, які реалізуються на туристичному ринку з метою отримання прибутку.

Туристичний ринок – це система відносин, сформована попитом (турист) і пропозицією (індустрія туризму) щодо формування та споживання туристичного продукту.

Туристичний продукт можна розглядати як специфічні споживчі блага (сукупність товарів, послуг і дійсних туристичних благ: клімат, ландшафт, акваторії тощо), які задовольняють потребу подорожуючої людини і сприяють здійсненню мети подорожі.

Відповідно до науково обґрунтованих визначень, що розкривають дуалістичний характер туризму як самодіяльності туриста та як виду економічної бізнес-діяльності й визначень міжнародних документів, де розкривається зміна функцій туризму в сучасному суспільстві, можна запропонувати таке визначення:

Туризм – соціально-економічне явище, сформоване історично та представлене самодіяльністю конкретної особи з метою проведення вільного часу й діяльністю підприємств індустрії туризму з організації подорожі та споживання туристичного продукту, що визначається масовістю й організованістю процесу узгодження попиту та пропозиції на ринку туристичних послуг.

У Законі України "Про туризм", 2003 р. зазначається, що "туризм – тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування", а "турист – особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з незабороненим законом країни перебуванням на термін від 24 год до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов'язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін".

Подорож здійснюється туристом, а організаторами подорожі можуть виступати бізнесові структури (підприємства та установи), що надають послуги під час подорожування, забезпечуючи безпечне й комфортне тимчасове перебування в місцях, розташованих поза звичним середовищем життєдіяльності. Ці бізнесові суб'єкти здійснюють підприємницьку діяльність з формування та споживання специфічного туристичного продукту та товарів туристичного призначення на ринку туристичних послуг і є складовими індустрії туризму. Індустрія туризму складається з галузей та видів діяльності, основним призначенням яких є задоволення потреб туриста. Вона є складовою ринку послуг, потужною сферою економічної діяльності світового господарства.

3. Індустрія туризму та її структура

Потужний туристичний рух, який динамічно та стабільно розвивається, сформував потужну сферу економічної діяльності із забезпечення потреб подорожуючої людини. Людина в подорожі потребує більшої кількості послуг та дещо іншої їх номенклатури й обсягу, порівняно з тими, якими вона користується вдома; для подорожі потрібні певні специфічні товари. Так, на відпочинку зростає потреба у відвідуванні музеїв, художніх галерей, концертів, театрів, казино, ресторанів та інших закладів дозвілля. Саме забезпечення комфортних умов відпочинку, які б дозволили здійснити мету подорожування, є кінцевою метою функціонування галузей та видів діяльності, які стали називати індустрією туризму.

Індустрія туризму – це комплекс, сполучення галузей та видів діяльності, функціонування яких спрямоване на задоволення потреб подорожуючої людини в послугах і товарах специфічного призначення, спрямованих на здійснення мети подорожування. Тобто, різноманітна діяльність фізичних та юридичних осіб, об'єктом якої є задоволення потреб туриста, може бути включена до індустрії туризму.

Термін "індустрія туризму" увійшов у повсякденний та науковий обіг і став звичним саме тому, що ним підкреслюється сучасний характер туристичної діяльності – стандартизоване обслуговування масових туристичних потоків, основане на використанні уніфікованих виробничих та інформаційних технологій. Саме масовість виробництва й безперервність виробничого процесу підкреслює в даному разі слово "індустрія". Масштабність туристичного руху обумовила впровадження уніфікованих технологій і стандартів, які дозволяють забезпечити масове обслуговування на індивідуальній основі відповідно до сучасних загальних тенденцій світового ринку послуг, якому притаманна модифікована постфордистська тенденція, а саме індивідуалізація масового обслуговування. Індустрія туризму має всі галузеві ознаки: спільний об'єкт діяльності, специфічні технології, єдину систему підготовки кадрів, здатних забезпечити технологічний процес. Тому індустрію туризму ми розглядаємо як комплекс, оскільки йому притаманні широкі виробничі зв'язки, завдяки яким забезпечується значний мультиплікативний ефект туризму, що й робить його ефективною складовою економіки. Індустрія туризму є міжгалузевим комплексом. Міжгалузевий комплекс як елемент функціонально-компонентної структури господарства являє собою інтегровану систему галузей, виробництв і видів діяльності, об'єднаних загальною метою та програмою розвитку. Тобто, міжгалузевий комплекс як у матеріальному виробництві, так і у сфері споживання, є цільовим утворенням, орієнтованим на задоволення певних суспільних потреб. Спільність мети – задоволення специфічних потреб туриста у відпочинку і враженнях, отриманих під час подорожі, шляхом надання послуг та забезпечення товарами, які зроблять її комфортною і сприятимуть здійсненню мети подорожування, – об'єднує різнорідні галузі та види діяльності як матеріального виробництва, так і невиробничої сфери в міжгалузевий комплекс, який характеризується значною взаємопов'язаністю компонентів та взаємозамінністю елементів і має назву індустрія туризму.

Міжгалузевий комплекс індустрії туризму вирізняється:

ü багатокомпонентністю – значною кількістю різнорідних підприємств, установ, закладів, різних за технологіями, кадровим потенціалом та іншими галузевими ознаками, тобто належних до різних галузей економіки, але об'єднаних у даному випадку спільністю мети та об'єкта, на який спрямовані їх дії;

ü складністю внутрішньої структури, що обумовлено різнорідністю попиту, який до того ж постійно урізноманітнюється, обумовлюючи диверсифікацію індустрії туризму, тобто ускладнення її структури;

ü ієрархією цілей функціонування структурних складових, оскільки кожна з них спрямована на задоволення певних потреб: від фізіологічних (харчування, відпочинок) до духовних (екскурсії, музеї, театри тощо);

ü різноманітністю зовнішніх і внутрішніх комплексоутворювальних зв'язків, яка об'єктивно ґрунтується на полікомпонентності, забезпечує ефект мультиплікативності, коли за кожним компонентом індустрії туризму формується "шлейф" галузей, пов'язаних з нею виробничими зв'язками;

ü стадійністю споживання та організації обслуговування.

Складовими індустрії туризму є підприємства та установи, мета функціонування яких полягає в задоволенні потреб (мотиваційних, змістовних, комфортності, безпеки тощо) подорожуючої людини – туриста або особи, яка тимчасово перебуває поза межами постійного проживання, мандруючи з рекреаційно-пізнавальною або іншою некомерційною метою. Це потреби в наданні притулку, харчуванні, медичній або іншій допомозі в разі необхідності, у наданні побутових, торгових, інформаційних та інших послуг. Це також потреби в товарах специфічного призначення – спеціальне взуття, одяг, спорядження (рюкзаки, намети, байдарки тощо), у спеціальній інфраструктурі: готелі, турбази та притулки, облаштовані стежки та стоянки, підйомники та інше. Тобто, різнорідність туристичних потреб обумовлює полікомпонентність індустрії туризму, а ускладнення туристичного попиту – розвиток пропозиції закладів і номенклатури послуг по кожному зі структурних компонентів. Таким чином, індустрією туризму забезпечуються потреби туриста в послугах та товарах специфічного призначення.

В основі формування й функціонування індустрії туризму лежить послуга як економічна категорія. Уперше визначення послуги дав К. Маркс у роботі "Капітал", де зазначав, що "послуга – це корисна дія тієї чи іншої споживчої вартості, товару чи праці" [7, с. 203–204] і цим заклав дуалістичне розуміння послуги, яка може виступати як товар, вироблений за індивідуальним замовленням, і тоді послуга має матеріальний характер, або у вигляді дії – праці, яка не має матеріального виразу, а лише позначається корисним ефектом. Таким чином, послуга трактується як "цілеспрямована діяльність, результати якої мають прояв у корисному ефекті"[11, с. 544]. Результатом цієї діяльності є "зміна в положенні інституціональної одиниці, яка відбулася в результаті дії і на основі взаємної угоди з іншою інституціональною одиницею" [4]. Тобто, результатом діяльності є певні "переваги, які одна сторона може запропонувати іншій" [5, с. 638] і які можуть мати матеріальний вираз і виступати у формі товару (напр., послуги будівництва, пошиття одягу тощо) або тільки діяльності, і не мати матеріального виразу (напр., послуги страхування, інформаційні та інші). Головне призначення послуги – задоволення потреб людини. Потреби людини, у принципі, безмежні, але жорстко детерміновані рівнем соціально-економічного розвитку певного суспільства. Нижню межу особистих потреб становлять фізіологічні (потреби в їжі, житлі, одязі, гігієні тощо), верхня межа визначається як об'єктивними умовами (рівень розвитку країни, рівень урбанізації, структура зайнятості та загальний рівень життя населення тощо), так і суб'єктивними (вік, стать, рівень освіти, рівень та умови життя, належність до певного соціального прошарку населення, релігійність та інші). Тому потреби населення в товарах і послугах диференційовані в просторі й часі та стратифіковані залежно від конкретних об'єктивних і суб'єктивних ознак.

Послуги задовольняють найрізноманітніші потреби: особисті, виробничі, суспільні. Відповідно до різнобічного характеру задоволення потреб та особливостей функціонування послуги класифікуються за різними ознаками: характером праці, направленістю, економічною основою функціонування, формою організації та частотою попиту, місцем і характером споживання тощо [6].

Загальні специфічні ознаки послуги можна звести до чотирьох "НЕ":

 

 

Невідчутність випливає із самої сутності послуги як діяльності, яка, за висловом Ф. Котлера, "здебільшого не має матеріального виразу і не призводить до заволодіння будь-чим" [5, с. 638], але надає певні переваги. Тобто, послугу неможливо сприйняти на дотик, вона почасти невідчутна, невидима. Звідси неможливість їх накопичення та зберігання, оскільки діяльність у сфері послуг передбачає в більшості випадків одночасність процесу виробництва та споживання послуг, тобто реалізація та споживання збігаються в часі та просторі. Звідси випливає така особливість організації обслуговування: кількість, номенклатура та якість послуг у даному місці в даний час має відповідати аналогічному попиту на ці послуги. Наслідком одночасності процесу виробництва / споживання є неоднорідність і мінливість якості послуги. Переважна більшість послуг не має масового характеру, вона завжди містить у собі риси індивідуалізації, а це позначається як на виробництві, так і на споживанні послуг. На якість послуги впливають час і місце надання, кадровий склад, рівень кваліфікації, психологічні особливості, навіть стан здоров'я та настрій виробника послуги. Особисті властивості споживача також впливають на оцінку якості отриманої послуги.

Усі наведені ознаки послуги притаманні й послузі туристичній – вона є нематеріальною, індивідуалізованою (особистою), спрямованою на певний контингент споживачів. Але крім того, туристична послуга має і власні специфічні риси, які вирізняють її на ринку послуг і саме вони є основою формування індустрії туризму:

ü комплексність, оскільки послуга в туризмі, яка сприймається як певна єдність, завжди є комплексом послуг, який обов'язково включає послуги розміщення, харчування, транспортування, екскурсійного обслуговування та ряд інших, що забезпечують реалізацію мети подорожі. Цьому комплексу притаманне взаємодоповнення та взаємозамінність у межах кожного виду послуг (напр., подорожувати можна різними видами транспорту, або одним видом, але різними класами і т. д.). Комплексність передбачає нероздільність процесу обслуговування, його безперервність, оскільки тільки так може бути реалізована мета подорожування. При цьому момент виробництва та споживання туристичної послуги збігається в часі та просторі. Оцінити якість обслуговування також можливо лише в момент споживання;

ü мобільність туристичної послуги забезпечується процесом переміщення туриста до місця відпочинку й подальшого обслуговування;

ü ритмічність об'єктивно була закладена сезонністю надання відпусток, яка сприяла формуванню "гарячого" або "пікового" сезону – часу максимального зростання попиту на туристичні подорожі (переважно в теплий період року) та зменшенням попиту в холодний період, але з часом ця риса набрала ринкових ознак регулятора попиту / пропозиції через систему пільгових тарифів у міжсезоння, запроваджених з метою соціалізації туризму. Механізм регулювання попиту та пропозиції в даному випадку ґрунтується на постійній мінливості попиту та відносній стабільності пропозиції. Попит населення на туристичні послуги підвладний коливанням залежно від циклу життєдіяльності: добового, тижневого, річного. Крім того, він коливається залежно від співвідношення об'єктивних і суб'єктивних внутрішніх та зовнішніх чинників. Тобто існує певний розрив у часі між підвладним коливанням попиту та постійною пропозицією. Цей дисонанс підсилюється вузькою спеціалізацією більшості підприємств, задіяних у створенні туристичної послуги, що, сукупно, негативно впливає на ефективність діяльності в туризмі і саме тому регулюється ціновою політикою.

Таким чином, туристичною послугою може вважатися тільки комплекс послуг з питань задоволення різноманітних потреб туриста: у відпочинку, харчуванні, переміщенні та інших, які сприяють забезпеченню мети подорожі. Туристичні послуги за значенням у процесі подорожування поділяються на основні, без яких неможливе подорожування (послуги розміщення, харчування, транспортного й екскурсійного забезпечення тощо), додаткові, що сприяють комфортності подорожування (побутові, торговельні, комунікативні, інформаційні, банківсько-фінансові, медичні, спортивно-оздоровчі, культурні тощо) та супутні, які підвищують ефективність і сприяють повній реалізації мети подорожі (виробництво та реалізація сувенірів і туристичного спорядження, облаштування пляжей, оглядових майданчиків, реставрація пам'яток тощо). Кожна з основних послуг може виступати туристичним продуктом, що вирізняється стабільністю пропозиції, але тільки їх поєднання є туристичною послугою.

Туристичні послуги або послуги, призначені для споживання подорожуючою частиною населення, у процесі споживання доповнюються туристичними товарами спеціального та загального призначення. До товарів спеціального призначення належать сувеніри, поліграфічна продукція інформаційно-довідникового характеру (картосхеми та плани, буклети, листівки, довідники тощо), туристське спорядження та товари для відпочинку тощо. Товари загального призначення включають значну номенклатуру і споживаються залежно від різниці в цінах або наявності на внутрішньому ринку країни постійного проживання. Туристи споживають також наявні матеріальні (пам'ятки) та нематеріальні (природні особливості) блага, що також є специфічною ознакою комплексної туристичної послуги.

Специфіка туристичної послуги обумовлює наявність значної кількості елементів, їх ієрархічність відповідно до обсягів діяльності, забезпечення виробничими потужностями та рівня розвитку матеріально-технічної бази, а виробничо-технологічні, інформаційні, організаційно-управлінські, фінансово-економічні зв'язки об'єднують зазначені елементи в галузі, що виступають структурними компонентами індустрії туризму.

Внутрішньокомплексні зв'язки між підприємствами різних галузей, причетних до організації туристичного споживання відповідно до стадійності процесу обслуговування, дозволяють виділити в межах індустрії туризму функціонально-стадійні підсистеми, представлені сполученнями різнорідних функціонально-галузевих елементів, що виконують однорідні функції у сфері туризму. Відносно споживчо-ресурсної орієнтації їх можна розташувати таким чином: І – організаційно-інституційна або регуляторна; ІІ – функціонально-господарська або виробнича; ІІІ – територіально-господарська або територіальна підсистеми (табл. 3.1).

 

Підсистеми	Структури	Компоненти
Інституційно-організаційна	І. Правова	1. Законодавча й нормативна база 2. Митна служба 3. Консульська служба
ІІ. Фінансово-економічна	1. Система оподаткування 2. Система страхування 3. Фінансова система та обмінний курс валюти
ІІІ. Кадрова	1. Система підготовка кадрів 2. Система наукових досліджень і науково-дослідних розробок
Функціональ- но-господар- ська	І. Гостинності	1. Готельне господарство 2. Харчування 3. Галузі з надання додаткових послуг
ІІ. Транспорту	1. Авіаційний 2. Автомобільний 3. Залізничний 4. Водний
ІІІ. Туристичної та оздоровчої діяльності	1. Туристичні підприємства 2. Екскурсійні бюро 3. Санаторно-курортні установи 4. Оздоровчі заклади
Територіально-господарська	І. Туристичні ресурси	1. Природно-рекреаційні 2. Культурно-історичні 3. Етнографічні (традиційна культура населення)
ІІ. Соціально-демографічні	1. Демографічна структура 2. Соціальна структура 3. Розселення та історія формування території
ІІІ. Господарські	1. Господарський комплекс території 2. Інфраструктурні системи 3. Адміністративно-територіальний устрій і система управління