Навыки, умения, которыми должен обладать социальный работник
Литература
Тесты
Содержание
Формування професіоналізму соціального працівника
Формування кадрів в соціальній роботі
ПЛАН
Тема: Соціальний працівник: формування кадрів в соціальної роботі та формування професіоналізму соціального працівника
ЛЕКЦИЯ №1
СОЦИАЛЬНОЙ РАБОТЫ
Название предмета: Актуальные проблемы социальной работы
1. Формування кадрів в соціальній роботі
У соціальній роботі як професійній діяльності виділяють три рівні: макрорівень - соціальна політика; мезорівень - соціальні програми регіонального, місцевого рівня і за місцем проживання; мікрорівень -соціальна робота з клієнтом [5, 15]. Існують й інші підходи до виділення предметної сфери соціальної діяльності.
Соціальна робота на макрорівні реалізується через систему закладів та організацій соціальної роботи в їх вертикальних і горизонтальних зрізах, а керівною установою виступає Міністерство праці і соціальної політики України.
Мезорівнь - для даного рівня соціальної роботи підготовка спеціалістів здійснюється або в системі перепідготовки осіб, які вже мають достатній досвід адміністративної або управлінської діяльності, або в рамках таких спеціалізацій, як „Менеджмент соціальної роботи", „Соціально-правовий захист населення", „Економіка соціальної сфери" та ін.
Мікрорівень соціальної роботи - це та сама сфера практичної психосоціальної діяльності, але вона в більшій мірі представлена індивідуальною роботою з клієнтами.
Аналіз предметної сфери практичної соціальної роботи свідчить про можливість виділення різних напрямів підготовки спеціалістів: від соціального працівника широкого універсального профілю до вузької прикладної спеціалізації. Для оптимального проектування підготовки фахівців необхідно вивчити потенційні робочі місця як на державному, так і на регіональному і місцевому рівнях, у закладах і організаціях соціального захисту населення, а також у приватних і благодійних організаціях.
Соціальна робота в значній мірі обумовлюється соціально-економічним, політичним, національно-географічним, культурним і духовним аспектами [1,51]:
1. Соціально-економічний аспект обумовлюється умовами життя, доступом до трудової діяльності, системою охорони здоров'я та освіти, системою соціального обслуговування, справедливістю розподілу наявних ресурсів і т.п.
2. Політичний аспект відображає взаємозумовленість соціальної політики та соціальної роботи; адже сутність соціальної роботи в значній мірі обумовлюється соціальною політикою держави, яка проявляється в регулюванні відносин у суспільстві в інтересах основних соціальних груп населення.
3. Національно-географічний аспект: соціальна робота базується на врахуванні особливостей даного конкретного народу, країни, регіону, місцевості, об'єднання, спільноти чи закладу.
4. Культурний аспект - це врахування традицій, переконань, культури окремих країн, народів, спільнот, громад, сімей та окремої людини.
5. Духовний аспект: у кожному суспільстві на конкретному етапі його розвитку існує певна система цінностей, які, безсумнівно, мають вплив на сутність і технологічний компонент соціальної роботи.
Аналізуючи функції соціального працівника, вважаємо за необхідне підкреслити різноманітність підходів до їх виділення і класифікації.
Аналіз вітчизняної і зарубіжної літератури [Сидоров В.М., Лавриненко І.М., Мещанкіна І.С.] свідчить про відокремлення двох підходів до характеристики професійної діяльності соціального працівника через аналіз виконуваних ним функцій: спектральний і процесуальний.
Характеристики професійної діяльності соціального працівника через аналіз виконуваних ним функцій поділяється на 2 підходи: спектральний і процесуальний.
Спектральний підхід характеризує конкретні рольові дії соціального працівника через спектр виконуваних ним функцій (або функціональний спектр). Процесуальний підхід базується на відокремленні функцій соціального працівника як частини процесу його професійної взаємодії з клієнтом, адекватного парадигмі „ визначення проблеми - розробка плану - реалізація намірів - оцінка результату" ( за Стівеном Шардлоу).
Український дослідник В.М.Сидоров основні із них об'єднав у (функції та підходи об’єднали та поділили на) два класи: базові та спеціальні [11, 53]. До базових функцій за цією класифікацією автор відносить: діагностичну (оціночну), прогностичну, корекційну. До спеціальних: комунікативну, організаторську, правозахисну, превентивну, психо- терапевтичну, рекламно-пропагандистську, соціально-медичну, соціально-педагогічну, соціально-економічну.
Діагностична функція соціального працівника включає в себе вивчення, аналіз і оцінку клієнтів (індивідів, сімей, груп, спільнот), ступінь і направленість впливу на них соціального середовища і „ставить соціальний діагноз"; дана функція передбачає також і оцінку результатів, досягнутих в процесі соціальної роботи.
Прогностична функція полягає у прогнозуванні соціальним працівником розвитку подій, процесів, які проходять у сім'ї, групі людей, суспільстві і розробці певної моделі соціальної поведінки. Здійснення прогностичної функції вимагає від соціального працівника визначення пріоритетів, тому що проблеми, з якими йому доводиться мати справу, здебільшого багатогранні і вимагають дій за декількома параметрами.
У зарубіжній практиці соціальної роботи прогностична функція соціальних працівників реалізується, як правило, у формі контракту (письмової або усної угоди), яка укладається між соціальним працівником, клієнтом та іншими задіяними особами чи структурами. Контракт здебільшого укладається з метою визначення обов'язків всіх задіяних сторін і деталізації різноманітних аспектів сервісних послуг.
Корекційна функція - російські науковці В.Г. Бочарова і Г.М.Філо-нов обґрунтують її суть як „конструктивні зміни в соціумі і системі життєзабезпечення людини" [3, 7-8].
Аналіз практики соціальної роботи дозволяє говорити про два рівні реалізації корекційної функції: конкретний і програмний. Конкретний рівень передбачає задоволення потреб індивідів, груп, спільнот за спеціально розробленою моделлю. Корекційна робота на програмному рівні здійснюється шляхом залучення певних груп, спільнот чи прошарків населення до цільових соціальних проектів регіонального, державного або міждержавного характеру. Прикладом корекції на програмному рівні можуть слугувати програми Європейського союзу, „... орієнтовані на молодь, хронічно хворих, мігрантів, етнічні меншини, жінок, осіб, залежних від алкоголю, наркотиків, людей з обмеженими функціональними можливостями. Допомога цим категоріям людей здійснюється в різноманітних формах, включаючи професійне навчання і перекваліфікацію, створення нових робочих місць шляхом відкриття дрібних, у тому числі так званих соціальних підприємств; ... створення умов для незалежного існування людей з обмеженими можливостями, які в іншому випадку змушені були б стати постійними мешканцями закладів інтернатного типу" [8, 69-70 ].
Комунікативна функція забезпечує змістовий аспект співпраці соціального працівника з потенційним чи реальним клієнтом. Вона полягає у встановленні, продовженні чи припиненні необхідних професійних контактів, обміні інформацією, сприйманні та розумінні іншої людини, формуванні у всіх взаємодіючих сторін позитивної перцепції один до одного.
Реалізаціяорганізаторської функції полягає в тому, щоб сприяти організації соціальних служб на підприємствах і за місцем проживання, залученню до соціальної роботи волонтерських організацій, громадських об'єднань соціального і соціально-педагогічного спрямування, груп самодопомоги, помічників соціальних працівників і направляти їх діяльність на надання різноманітних видів допомоги та соціальних послуг населенню; а також в узгодженні взаємодії всіх учасників і установ, задіяних до обслуговування даного конкретного клієнта, групи чи спільноти при вирішенні конкретної соціальної ситуації чи проблеми.
Правозахисна функція передбачає оволодіння і вміння соціального працівника використовувати весь комплекс законів та арсенал правових актів для захисту прав і підтримки інтересів клієнтів, надання їм допомоги і підтримки, а також „сприяння у застосуванні заходів державного примусу і реалізації юридичної відповідальності осіб, які допускають прямі чи опосередковані протиправні впливи на клієнта" [2, 16]. Вважаємо за доцільне зауважити, що здіснення правозахисної функції соціальним працівником стосується як населення, яке проживає всередині країни, так і його частини, що з певних причин опинилася поза її межами.
Превентивна функція передбачає наукове обґрунтування і своєчасні дії соціального працівника, направлені на попередження і виникнення можливих життєвих колізій чи проблем у окремих індивідів, спільнот, груп ризику; до превентивної функції соціального працівника відноситься збереження, підтримка і захист нормального рівня життя і здоров'я людей; створення оптимальних умов для саморозвитку і самореалізації кожного громадянина суспільства. Цю функцію ще називають запобіжно-профілактичною, соціально-терапевтичною; інколи частину змістового контексту розглядають як окрему соціально-медичну функцію.
Психотерапевтична функція — українським дослідником В.М. Сидоровим дана функція визначається як комплексний вербальний і невербальний вплив соціального працівникана когнітивну, емоційну і поведінкову сфери особистості клієнта з метою допомогти йому (клієнту) змінити ставлення до наявних проблем і оточуючого соціального середовища (в інших концепціях дана мета подається як особистісний ріст, самоактуалізація, самовизначення, самовиховання та ін.). Окремі автори, виходячи з міркувань, що психотерапію не можна вважати соціальною роботою, пропонують називати цю функцію психологічною, забуваючи при цьому, що „психотерапія може бути змістом соціальної роботи" [7,198]. Таке твердження заслуговує на увагу особливо за умови, якщо йдеться про так звану психотерапію здорових людей, кількість яких, за даними В.Т. Кондрашенко і Д.І. Донського, становить не менш як половину пацієнтів психотерапевтів [6, 16].
Рекламно-пропагандистська функція вперше була виділена як окрема функція соціального працівника російським дослідником П.Д. Павленком. Найбільш чітко вона проявляється у поширенні ідей соціального захисту людини, а також у наданні об'єктивної інформації про види соціальних послуг з метою формування попиту на них.
Соціально-педагогічна функція у широкому трактуванні передбачає діяльність соціального працівника і соціального педагога з формування пріоритету цілеспрямованого виховного впливу соціуму на поведінку і діяльність клієнтів. У вузькому трактуванні завдання соціально-педагогічної функції - "виявляти інтереси і потреби людей щодо різних видів діяльності (культурно-відпочинкової, спортивно-оздоровчої, технічної і художньої творчості, туризму) і залучати до роботи з ними різні установи, заклади, товариства, творчі спілки" [13,122].
Соціально-економічна функція передбачає задоволення матеріальних інтересів і потреб малозабезпечених верств населення. Реалізується вона шляхом надання натуральної та грошової допомоги; визначенні пільг, одноразових компенсацій, здійснення соціально-побутового патронажу. У багатьох країнах світу ця функція є домінуючою в діяльності соціального працівника.
Пропонована типологія постійно доповнюється функціями, які дозволяють детальніше охарактеризувати види практичної соціальної роботи і виявити комплексні професійні вміння. У літературі можна зустріти визначення таких функцій соціального працівника, як евристична, суть якої полягає у підвищенні соціальним працівником своєї кваліфікації і професійної майстерності; системно-моделююча — визначення характеру, обсягу, форм і методів соціальної допомоги; активізуюча — сприяння активізації потенціалу власних можливостей окремої людини, сім'ї та соціальної групи; дієво-практична — передбачає діяльність соціального працівника в напрямі поліпшення взаємовідносин між окремими людьми та їх оточенням, консультації з питань соціального захисту тощо [10; 16].
У зарубіжній практиці, здебільшого, розрізняють такі функції соціального працівника: адміністративну, організаторську, індустріальну і клінічну, що дозволяє при складанні освітніх програм не тільки краще враховувати специфіку соціальної діяльності, але й чіткіше орієнтувати майбутніх фахівців на виконання певної функції (при обов'язковому знанні інших) і тим самим створювати умови для більш кваліфікованої підготовки до конкретної роботи.
Для успішного виконання окреслених вище функцій соціальний працівник повинен володіти широким колом відповідних професійних знань і умінь:
- мати належну професійну підготовку, володіти глибокими знаннями з теорії і практики соціальної роботи, технології її здійснення, з психології, педагогіки, фізіології, економіки і організації виробництва, законодавства, сучасних інформаційних технологій, методів математичної статистики та ін.;
- володіти достатньо високою загальною культурою, бути широко ерудованою людиною у сфері культури, музики, живопису;
- володіти інформацією про сучасні політичні, соціальні-економічні процеси в суспільстві, бути достатньо поінформованим про різні соціальні групи населення, їх потреби та особливості;
- уміти передбачати наслідки своїх дій, послідовно втілювати у життя цінності професії;
- володіти навичками комунікативного спілкування, наприклад, уміти правильно спілкуватися з важкими підлітками, інвалідами, людьми похилого віку;
- дотримуватися етики професійної поведінки, професійної таємниці, бути коректним у питаннях, що стосуються інтимних аспектів життя клієнтів;
- бути емоційною врівноваженим, готовим до психологічних навантажень, добросовісно виконувати свій професійний обов'язок, не втрачаючи самовладання, доброзичливості та уваги до клієнта;
- уміти приймати рішення у складних, несподіваних ситуаціях, чітко формулювати і грамотно висловлювати свої думки.
2. Формування професіоналізму соціального працівника
Професіоналізм у соціальній роботі це ступінь оволодіння соціальним працівником професійними навичками, „професійна підготовка" і „професійна кваліфікація", професіоналізм, „етичні знання", схильності до виконання соціальної роботи, певних задатків до роботи з людьми [12, 362-363].
Аналізуючи сферу діяльності соціального працівника, необхідно підкреслити, що вона, зумовлюється його спеціалізацією. Нині соціальні працівники спеціалізуються більш, ніж по 20 напрямах. Відповідно до спеціалізації можна виділити групи соціальних працівників, зайнятих, переважно, управлінською діяльністю (менеджери соціальних служб та органів соціального захисту), контактною соціальною роботою в рамках основних видів соціального обслуговування (соціально-економічні, соціально-медичні, соціально-педагогічні, соціально-психологічні, соціально-правові та соціально-побутові послуги), профілактичною і превентивною профілактичною роботою тощо.
Соціальна робота об'єднує в собі і покликання, і професію, тому професіоналізм повинен визначатися ступенем гармонізації цих складових, їх цілісністю і системністю.
Для характеристики професіоналізму соціального працівника науковці рекомендують наступні групи показників [1,51]:
1.• показники об'єктивного характеру, які свідчать про те, наскільки людина відповідає вимогам професії, вносить відчутний вклад в практику соціальної роботи;
2.• показники суб'єктивного характеру — дозволяють судити, наскільки професія відповідає вимогам даної особистості, її мотивам, нахилам, прагненням, наскільки людина задоволена своєю професійною діяльністю;
3.• результативні показники - свідчать про результати, які (досяг соціальний працівник) адекватність досягнень даного конкретного соціального працівника тим результатам, які очікує сьогодні суспільство у даній сфері професійної діяльності. У сучасній соціальній практиці виділяють два основні види оцінок діяльності працюючих кадрів: а) прямі (оцінки результатів праці) і б) побічні (оцінка діяльності працівників за якістю). Так, наприклад, побічними показниками професіоналізму соціального працівника може служити швидкість і легкість вирішення певних конкретних професійних завдань чи формування певних навичок у клієнтів;
4.• процесуальні показники інформують про те, чи використовує спеціаліст при досягненні своїх результатів сучасні соціальні технології, уміння, особисті якості, наскільки вміло він реалізує різні функціональні ролі (посередника, консультанта, організатора, експерта, адвоката та ін.);
5.• нормативно-етичні показники дозволяють судити, наскільки соціальний працівник засвоїв норми, стандарти професії, чи стали етичні принципи особисто прийнятими; чи керується він у своїй роботі етичними нормами, правилами, прийнятими у світовій і вітчизняній практиці соціальної роботи;
6.• критерії наявного рівня розвитку. Наявний (актуальний) рівень професійтюго розвитку - це ті результати, які в даний час отримує соціальний працівник в роботі з конкретним клієнтом, сім'єю, спільнотою, організаціями і т.п. Даний рівень найчастіше є предметом вивчення під час атестації;
7.• прогностичні показники — дають інформацію про зону його найближчого розвитку. Це характеристики потенційних можливостей професійного розвитку і саморозвитку професійного соціального працівника, це ті результати і процеси, які тільки намічаються у нього і починають проявлятися;
8.• показники здатності до професійного навчання - це характеристика прагнення соціального працівника до освіти, підвищення рівня своєї професійної кваліфікації, готовності постійно поновлювати теоретичний і прикладний аспекти своєї кваліфікації, вивчати і запозичувати інноваційний досвід своїх колег, проявляти професійну відкритість.
Високий професіоналізм соціальних працівників сприятиме їх вмінню переконати суспільство, державні і громадські структури в необхідності і значущості своєї праці, результативніше вступати в конкурентні відносини на ринку соціальних послуг, демонструючи доцільність, необхідність і переваги свого впливу.
Вопросы на практику для самостійної підготовки
1. Які кваліфікаційні вимоги пред’являються соціальному працівнику?
2. Що повинен знати та вміти соціальний працівник?
3. Зробіть власний портрет соціального працівника.
4. Де і як готують соціальних працівників (вітчизняний та закордонний приклад)?
Основы социальной работы: Учебник/Отв. Ред. П.Д. Павленок. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 368 с.
Соціальна робота в Україні: Навч. Посіб./І.Д. Звєрєва, О.В. Безпалько, С.Я. Харченко та ін.; За аг. Ред..: І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової. – К.:ДЦССМ, 2004. – 256 с.
Медведева Г. П. Этика социальной работы: Учеб. пособие для студ. высш. / учеб. заведений. — М.: Гуманит, изд. центр ВЛАДОС, 2002. — 208 с.
Квалификационный справочник определяет обязанности и требования к социальному работнику в самом общем плане без учета функций, специализаций, уровня подготовки социального работника. Пока не касаясь двух последних аспектов, попробуем конкретизировать деятельность социального работника в зависимости от выполняемых им основных функций.
Реализация диагностической функции предполагает изучение социальным работником особенностей группы, слоя, отдельного человека, степени и направленности на них микросреды и постановку «социального диагноза».
Прогностическая функция реализуется путем программирования и прогнозирования влияния на объекты социальной работы всех социальных институтов общества, выработки определенной модели социального поведения этих объектов.
Предупредительно-профилактическая функция, направлена не только на оказание всевозможной помощи и поддержки уже оступившимся, слабо защищенным слоям, но и на предупреждение всевозможных негативных последствий в положении, поведении, деятельности слоев, групп людей, отдельных личностей. Данная функция ассоциируется с пониманием социальной работы как в узком, так и в широком смысле слова.
Правозащитная функция в социальной работе предусматривает использование всего комплекса законов и правовых норм, направленных на оказание помощи и поддержки, защиту населения. Это касается как населения, проживающего в стране, так и той его части, которая по тем или иным причинам оказалась за ее пределами.
Психологическая функция предполагает различные виды консультирования и коррекции межличностных отношений, помощь в социальной реабилитации всем нуждающимся, призвана способствовать социальной адаптации личности.
При реализации социально-медицинской функции социальный работник обязан организовать работу по профилактике здоровья, помогать овладевать основами оказания первой медицинской помощи, культурой питания, санитарно-гигиеническими нормами, организовать работу по планированию семьи, сформировать ответственное отношение к репродуктивному и сексуальному поведению, содействовать подготовке молодежи к семейной жизни, развивать трудотерапию, способствовать формированию здорового образа жизни.
В деятельности социального работника важна реализация социально-бытовой функции, а именно: социальный работник обязан способствовать в оказании необходимой помощи и поддержки различным категориям населения (особенно инвалидам, людям пожилого возраста, молодым семьям и др.) в улучшении их жилищных условий, организации нормального быта.
Коммуникативная функция призвана устанавливать контакты с нуждающимися в той или иной помощи и поддержке, организовывать обмен информацией, способствовать включению различных институтов общества в деятельность социальных служб, помогать восприятию и пониманию другого человека, больных и здоровых, нуждающихся и не нуждающихся в помощи и поддержке.
Рекламно-пропагандистская функция социальной работы проявляется в организации рекламы социальных услуг, в пропаганде идей социальной защиты человека.
Нравственно-гуманистическая функция (как своеобразная концентрация определенных свойств, черт всех других функций) придает социальной работе высокие гуманистические дали, создает порядок и организацию опеки, попечительства, усыновления, лишения родительских прав, направления в специальные учебно-воспитательные учреждения;
Психологами Ростовского госуниверситета по заказу областного Департамента социальной защиты было проведено социально-психологическое исследование с целью улучшения деятельности Ростовского городского центра по оказанию помощи пожилым людям и инвалидам. На вопрос, какими качествами должен обладать социальный работник, пришелся максимум активности пожилых людей. Они указывали 35 качеств и умений, повторив их в общей сложности 446 раз. Подобная заинтересованность клиентов свидетельствует о значении, которое они придают личности социального работника. Наиболее часто повторялись 20 "качеств", имеющий разный уровень обобщения. Все их условно можно разделить на 3 группы:
1. Личностные особенности: доброта, заботливость, честность, отзывчивость, приветливость, терпимость, человечность, общительность, сострадание, бескорыстность, уравновешенность.
2. Навыки общения: внимание к другим, умение выслушать, обходительность, вежливое отношение к людям.
3. Отношение к работе: добросовестность, исполнительность, ответственность, требовательность к себе.
Неприемлемыми для социальных работников клиента считают следующие 32 качества, на которые указали 437 раз. Все их можно разделить на 3 условные группы:
Личностные особенности: нервозность, корысть, душевная черствость, высокомерие, нечестность, жестокость.
Навыки общения: грубость, неуважение к старым людям, брезгливость, злость, невежливость, дерзость.
Отношение к работе: безразличие к подопечным, постоянная спешка,
безответственность, лень, недобросовестность, нежелание помочь, легкомыслие, несобранность, вымогательство.
С помощью методики Т. Лири опрашиваемые составили обобщенный психологический портрет реального (обслуживающего каждого из них) и идеального социального работника. В целом клиенты хотели бы видеть в социальных работниках людей более великодушных, понимающих, способных сострадать. Пожилые люди, таким образом, констатируют свою потребность в большем внимании, бескорыстной помощи и опережающей активной заботе социального работника.