Признаки политического решения

ПЛАН

6.

5.

4.

3.

2.

Тема 6. Налогообложение физических лиц – нерезидентов

1. Признание налогоплательщиками налога на доходы физических лиц – нерезидентов.

2. Определение источника дохода. Объект налогообложения в зави-симости от источника дохода.

3. Налоговая ставка. Порядок исчисления и уплаты в бюджет налога.

4. Льготы при налогообложении налогом на доходы. Освобождение от налога доходов дипломатического персонала иностранных государств.

5. Особенности налогообложения налогом на имущество физических лиц, не являющихся резидентами РФ.

6. Особенности налогообложения транспортным налогом.

 

1.Налогоплательщиками налога на доходы физических лиц признаются физические лица, являющиеся налоговыми резидентами Российской Федерации, а также физические лица, получающие доходы от источников, в Российской Федерации, не являющиеся налоговыми резидентами Российской Федерации.

В соответствии с ч. 2 ст. 207 НК РФ налоговыми резидентами Российской Федерации признаются физические лица, фактически находящиеся на территории Российской Федерации не менее 183 дней в календарном году.

Документами, подтверждающими фактическое нахождение физических лиц на территории РФ, могут являться: справка с места работы, выданная на основании сведений из табеля учета рабочего времени, копия паспорта с отметками органов пограничного контроля о пересечении границы, документы, оформленные в порядке, установленном законодательством РФ, на основании которых физическое лицо может рассматриваться в качестве налогового резидента РФ.

Заявления налогоплательщиков по вопросу выдачи подтверждения статуса налогового резидента Российской Федерации для целей применения соглашений (конвенций) об избежании двойного налогообложения могут быть направлены в МИ ФНС России по ЦОД по почте либо переданы непосредственно в экспедицию ФНС России.

В России налогоплательщик может приобрести или утратить статус резидента в течение налогового периода.

 

 

 

В ст.223 НК РФ установлена дата получения дохода в зависимости от вида дохода. Согласно п.2 ст.223 НК РФ при получении дохода в виде оплаты труда датой фактического получения налогоплательщиком такого дохода признается последний день месяца, за который ему был начислен доход за выполненные трудовые обязанности в соответствии с трудовым договором (контрактом).

Определение налогового статуса производится на каждую дату выплаты дохода (п. 2 ст. 223, п. 4 ст. 226 и ст. 225 НК РФ). Поэтому, если статус работника изменяется в течение налогового периода, то организация должна за весь период произвести перерасчет НДФЛ по итогам налогового периода.

По мнению ФНС РФ, выраженного в письме от 22 августа 2012 г. N ЕД-4-3/13897@ налоговый статус физического лица, определяющий налогообложение его доходов, полученных за налоговый период, устанавливается по итогам налогового периода.

Между тем, по мнению Минфина РФ, выраженного в письме от 20 марта 2013 г. N 03-04-05/6-250 налоговый статус физического лица определяется на каждую дату получения им дохода исходя из фактического времени нахождения физического лица на территории Российской Федерации.

В письме Минфина РФ от 19 марта 2013 г. N 03-04-06/8402 указано, что окончательный налоговый статус сотрудников организации, определяющий налогообложение их доходов, полученных за налоговый период, уточняется организацией по итогам налогового периода.

«…пункт 2 ст. 223 НК РФ определяет дату получения дохода и начисления НДФЛ, но не дату перечисления этого налога. Дата перечисления НДФЛ определяется по правилам, установленным п. 6 ст. 226 НК РФ, согласно которому налоговые агенты обязаны перечислять суммы исчисленного и удержанного налога не позднее дня фактического получения в банке наличных денежных средств на выплату дохода, а также дня перечисления дохода со счетов налоговых агентов в банке на счета налогоплательщика либо по его поручению на счета третьих лиц в банках.

Следовательно, обязанность по перечислению начисленной суммы налога возникает у налогового агента в день выплаты или перечисления дохода, а не в день его начисления».[2]

Изменение налогового статуса может повлечь изменение налоговой обязанности. Так, если по итогам налогового периода сотрудники организации, выполняющие работу за пределами РФ, не признаются налоговыми резидентами РФ, то такие лица в соответствии с п. 1 ст. 207 НК РФ не являются плательщиками налога на доходы физических лиц по доходам, полученным от источников за пределами РФ.

Соответственно, обязанностей налогоплательщика по декларированию доходов от источников за пределами РФ, полученных в соответствующем налоговом периоде, в котором физическое лицо не является налоговым резидентом РФ, такое лицо не имеет. В этой ситуации соответствии с п. 1 ст. 231 НК РФ излишне удержанная налоговым агентом из дохода налогоплательщика сумма налога подлежит возврату налоговым агентом на основании письменного заявления налогоплательщика (письмо Минфина РФ от 30 января 2012 г. N 03-04-06/6-15).

Интересно отметить, что утрата налогоплательщиком, зарегистрированного в качестве предпринимателя и применяющего упрощенную систему налогообложения, статуса резидента не скажется на налоговых обязательствах. В п. 3 ст. 346.12 НК РФ определен перечень налогоплательщиков, которые не вправе применять упрощенную систему налогообложения. Данный перечень налогоплательщиков является исчерпывающим. В указанном перечне отсутствуют индивидуальные предприниматели, не являющиеся налоговыми резидентами РФ, поэтому, указанные индивидуальные предприниматели вправе применять упрощенную систему налогообложения.

В соответствии с п. 3 ст. 346.15 НК РФ индивидуальные предприниматели, применяющие упрощенную систему налогообложения, освобождаются от уплаты налога на доходы по доходам, полученным в рамках предпринимательской деятельности, поэтому, утрата статуса резидента России не изменит порядок налогообложения доходов от предпринимательской деятельности. Данный подход разделяется и финансовым ведомством (письмо Минфина РФ от 1 июля 2013 г. N 03-11-11/24963).

 

 

Ставка налога на доходы для нерезидента составляет 30%, между тем, доходы от осуществления трудовой деятельности иностранных граждан - нерезидентов РФ облагаются НДФЛ по ставке 13 процентов, если данные работники признаются высококвалифицированными специалистами (абз. 4 п. 3 ст. 224 НК РФ).

В п.1 ст.13.2 закона «О правовом положении иностранных граждан в РФ» указано, что высококвалифицированным специалистом признается иностранный гражданин, имеющий опыт работы, навыки или достижения в конкретной области деятельности, если условия привлечения его к трудовой деятельности в РФ предполагают получение им заработной платы (вознаграждения) по общему не менее 2 млн руб. Исключения составляют научные работники и преподаватели вузов, национальных исследовательских центров, государственных научных центров - их доход должен быть не менее 1 млн руб., а также работники, участвующие в реализации проекта "Сколково", - размер их заработной платы не имеет значения Для организаций - резидентов промышленно-производственных, туристско-рекреационных, портовых ОЭЗ иностранные специалисты признаются высококвалифицированными, если их годовая заработная плата составляет не менее 1 млн руб., а для организаций - резидентов технико-внедренческой ОЭЗ - не менее 700 тыс. руб. в год.

Кроме того, в п.3 ст.224 НК РФ установлено, что налоговая ставка для нерезидентов в отношении доходов, получаемых в виде дивидендов от долевого участия в деятельности российских организаций, устанавливается в размере 15 процентов; для доходов от осуществления трудовой деятельности участниками Государственной программы по оказанию содействия добровольному переселению в Российскую Федерацию соотечественников, проживающих за рубежом, а также членами их семей, совместно переселившимися на постоянное место жительства в Российскую Федерацию, налоговая ставка устанавливается в размере 13 процентов.

Как видно, налоговым законодательством предусмотрены определенные льготы в случае особой заинтересованности государства в привлечении иностранного специалиста для работы на территории России.

В ст. 227.1 НК РФ определены особенности исчисления суммы налога и подачи налоговой декларации иностранными гражданами, осуществляющими трудовую деятельность по найму у физических лиц на основании трудового договора или гражданско-правового договора на выполнение работ (оказание услуг) для личных, домашних и иных подобных нужд, не связанных с осуществлением предпринимательской деятельности.

При выплате организацией дохода нерезиденту, в случаях специально установленных законом, организация является налоговым агентом и должна удерживать НДФЛ (п.1, 2 ст.226 НК РФ). В соответствии с п.2 ст.226 НК РФ «2. Исчисление сумм и уплата налога в соответствии с настоящей статьей производятся в отношении всех доходов налогоплательщика, источником которых является налоговый агент, за исключением доходов, в отношении которых исчисление и уплата налога осуществляются в соответствии со статьями 214.1, 214.3, 214.4, 214.5, 227, 227.1 и 228 настоящего Кодекса с зачетом ранее удержанных сумм налога».

Таким образом, налоговый агент не удерживает налог в следующих случаях:

• при выплате дохода по операциям с ценными бумагами и по операциям с финансовыми инструментами срочных сделок (ст.214.1 НК РФ);

• при выплате дохода по операциям РЕПО, объектом которых являются ценные бумаги (ст.214.3 НК РФ)

• при выплате дохода по операциям займа ценными бумагами (ст.215.4 НК РФ)

• по доходам, полученным участниками инвестиционного товарищества (ст.214.5 НК РФ)

• при выплате дохода иностранным гражданам, осуществляющим трудовую деятельность по найму у физических лиц на основании патента, выданного в соответствии с законом "О правовом положении иностранных граждан в Российской Федерации"

• дополнительно в п.1 ст.228 НК РФ перечислены категории налогоплательщиков, которые самостоятельно уплачивают налог на доходы, представляя декларации по НДФЛ, представляемой в налоговый орган по месту учета таких лиц.

Данные правила распространяются на всех налогоплательщиков. Нужно обратить внимание, что подп. 2 п. 1 ст. 228 НК РФ на физических лиц возложена обязанность по самостоятельному исчислению и уплате налога на доходы физических лиц с доходов, полученных от продажи имущества, принадлежащего этим лицам на праве собственности, и имущественных прав, за исключением случаев, предусмотренных п. 17.1 ст. 217 Кодекса, когда такие доходы не подлежат налогообложению. Однако, п. 18 ст. 214.1 Кодекса установлено, что налоговая база по операциям с ценными бумагами определяется налоговым агентом.

При этом налоговыми агентами в целях данной статьи признаются доверительный управляющий, брокер, депозитарий, осуществляющий выплату (перечисление) дохода в денежной форме по федеральным государственным эмиссионным ценным бумагам с обязательным централизованным хранением независимо от даты регистрации их выпуска, а по иным эмиссионным ценным бумагам с обязательным централизованным хранением - в отношении выпусков, государственная регистрация которых или присвоение идентификационного номера которым осуществлены после 1 января 2012 г., владельцу таких ценных бумаг, иное лицо, осуществляющее в интересах налогоплательщика операции с ценными бумагами и (или) финансовыми инструментами срочных сделок на основании соответствующего договора с налогоплательщиком: договора доверительного управления, договора на брокерское обслуживание, депозитарного договора, договора поручения, договора комиссии или агентского договора.

Это означает, что обязанность по исчислению и уплате налога на доходы физических лиц с дохода, полученного от продажи акций организации, возлагается на само физическое лицо в том случае, если такая организация не выступает в качестве одного из лиц, перечисленных в п. 18 ст. 214.1 НК РФ. Данный порядок применяется независимо от того, является физическое лицо налоговым резидентом РФ либо не является налоговым резидентом, разумеется, иное может быть установлено соглашением об избежании двойного налогообложения с государством резидента.

Нерезиденты РФ не пользуются льготой, установленной в п.17.1 ст.217 НК РФ, освобождающей от налогообложения доходы, полученные от продажи имущества, находившегося в собственности налогоплательщика три года и более. Данная льгота предусмотрена только для налоговых резидентов РФ.

 

 

 

В отношении доходов от продажи недвижимого имущества, получаемых физическими лицами, не признаваемыми налоговыми резидентами Российской Федерации, налоговая ставка установлена в размере 30 процентов, а положения п. 17.1 ст. 217 Кодекса не применяются (письмо Минфина РФ от 24 августа 2012 г. N 03-04-05/6-1002).

В то же время льгота, предусмотренная п. 18.1 ст. 217 НК РФ, где указано, что не подлежат налогообложению доходы в денежной и натуральной формах, получаемые от физических лиц в порядке дарения, за исключением случаев дарения недвижимого имущества, транспортных средств, акций, долей, паев, если иное не предусмотрено настоящим пунктом, применяются независимо от наличия или отсутствия у налогоплательщика статуса налогового резидента РФ.

Правовая система России строится на принципах приоритета норм международного права над нормами национального права. Если международным договором РФ, содержащим положения, касающиеся налогообложения и сборов, установлены иные правила и нормы, чем предусмотренные Кодексом и принятыми в соответствии с ним нормативными правовыми актами о налогах и (или) сборах, то применяются правила и нормы международных договоров Российской Федерации (ст. 7 Кодекса).

Так, например, согласно п. 1 ст. 13 "Доходы от капитала" Конвенции между Правительством Российской Федерации и Правительством Королевства Испания об избежании двойного налогообложения и предотвращении уклонения от уплаты налогов в отношении налогов на доходы и капитал, заключенной в г. Мадриде 16.12.1998 (далее - Конвенция), доходы, получаемые резидентом Испании от отчуждения недвижимого имущества, находящегося в Российской Федерации, могут облагаться налогом в Российской Федерации.

В соответствии со ст. 23 Конвенции "Методы устранения двойного налогообложения" Конвенции доход от продажи недвижимого имущества, находящегося в Российской Федерации и принадлежащего резиденту Испании, может облагаться как в Испании, так и в России с зачетом в Испании налога, уплаченного в России.

Кроме того, нерезиденты при уплате в России налога на доходы не вправе пользоваться налоговыми вычетами (стандартными, социальными, имущественными и профессиональными). В соответствии с п.4 ст.210 НК РФ: «4. Для доходов, в отношении которых предусмотрены иные налоговые ставки, налоговая база определяется как денежное выражение таких доходов, подлежащих налогообложению. При этом налоговые вычеты, предусмотренные статьями 218 - 221 настоящего Кодекса, не применяются».

Соглашения (конвенции) об избежании двойного налогообложения, обычно, предусматривают освобождение от уплаты налога на территории одного из договаривающихся государств лиц, не имеющих в нем постоянного местожительства. Устранение двойного налогообложения ликвидирует препятствия для развития экономических отношений между государствами.

Вместо использования права на получение имущественного налогового вычета, при продаже имущества налогоплательщик вправе уменьшить сумму своих облагаемых налогом доходов на сумму фактически произведенных им и документально подтвержденных расходов, связанных с получением этих доходов (пп. 1 п. 1 ст. 220 НК РФ).

По мнению Минфина РФ, выраженного в письме от 2 марта 2012 г. N 03-08-05, в ст. 41 НК РФ предусмотрено, что доходом признается экономическая выгода в денежной или натуральной форме, учитываемая в случае возможности ее оценки и в той мере, в которой такую выгоду можно оценить.

Соответственно, сумма подлежащего налогообложению дохода определяется исходя из рыночной стоимости недвижимого имущества, переданного физическому лицу, за минусом расходов на приобретение долей этим лицом в уставном капитале. Это означает, что нерезидент вправе уменьшить сумму доходов на величину понесенных расходов, что вполне разумно, т.к. уменьшение налоговой базы по налогу на доходы на сумму документально подтвержденных расходов не является имущественным налоговым вычетом.

Согласно правовой позиции КС РФ, выраженной в Постановлении от 01.03.2012 N 6-П: бремя уплаты такого платежа, как налог на доходы физических лиц, исходя из сущности данного вида налога и императивов, вытекающих непосредственно из Конституции РФ, должно определяться таким образом, чтобы полученный доход уменьшался на установленные законом налоговые вычеты, в том числе стандартные, социальные и имущественные, а налогом облагался бы так называемый чистый доход.

Декларирование полученного дохода от продажи недвижимого имущества в случае отсутствия у нерезидента места жительства (пребывания) на территории РФ, происходит в налоговый орган по месту расположения недвижимого имущества (письмо Минфина РФ от 7 октября 2011 г. N АС-3-3/3324).

Как правильно отмечает Шахмаметьев А.А. «Неодинаковый объем обязанностей резидентов и нерезидентов порождает вопрос о допустимости такой практики с точки зрения соблюдения принципа недискриминации. Данный принцип входит в число основных общих начал правового регулирования налогообложения и, как правило, прямо закрепляется в национальном законодательстве и в международно-правовых документах по вопросам налогообложения».[3]

В отношении нерезидентов в ряде случае установлены дискриминационные налоговые правила, что усугубляет проблемы налогообложения физических лиц-нерезидентов, т.к. в налоговом законодательстве отсутствует механизм, который позволяет контролировать выполнение нерезидентами обязанности по самостоятельному декларированию доходов.

 

Гражданство лица является одним из обязательных элементов в правовом регулировании налоговых льгот, предоставляемых государствами на условиях взаимности. Например, положения НК РФ об освобождении от уплаты налога на доходы некоторых категорий иностранных лиц (глав, а также персонала представительств иностранного государства, имеющих дипломатический и консульский ранг, членов их семей, административно-технического персонала представительств иностранного государства и членов их семей и других) действуют в случаях, если законодательством соответствующего иностранного государства установлен аналогичный порядок в отношении таких же российских лиц либо если такая норма предусмотрена международным договором (соглашением) Российской Федерации.

Статья 215. Особенности определения доходов отдельных категорий иностранных граждан

(в ред. Федерального закона от 29.12.2000 N 166-ФЗ)

 

1. Не подлежат налогообложению доходы:

1) глав, а также персонала представительств иностранного государства, имеющих дипломатический и консульский ранг, членов их семей, проживающих вместе с ними, если они не являются гражданами Российской Федерации, за исключением доходов от источников в Российской Федерации, не связанных с дипломатической и консульской службой этих физических лиц;

2) административно-технического персонала представительств иностранного государства и членов их семей, проживающих вместе с ними, если они не являются гражданами Российской Федерации или не проживают в Российской Федерации постоянно, за исключением доходов от источников в Российской Федерации, не связанных с работой указанных физических лиц в этих представительствах;

(в ред. Федерального закона от 29.12.2000 N 166-ФЗ)

3) обслуживающего персонала представительств иностранного государства, которые не являются гражданами Российской Федерации или не проживают в Российской Федерации постоянно, полученные ими по своей службе в представительстве иностранного государства;

(в ред. Федерального закона от 29.12.2000 N 166-ФЗ)

4) сотрудников международных организаций - в соответствии с уставами этих организаций.

2. Положения настоящей статьи действуют в случаях, если законодательством соответствующего иностранного государства установлен аналогичный порядок в отношении лиц, указанных в подпунктах 1 - 3 пункта 1 настоящей статьи, либо если такая норма предусмотрена международным договором (соглашением) Российской Федерации. Перечень иностранных государств (международных организаций), в отношении граждан (сотрудников) которых применяются нормы настоящей статьи, определяется федеральным органом исполнительной власти в сфере международных отношений совместно с Министерством финансов Российской Федерации.

 

 

Анализируя Закон Российской Федерации от 09.12.1991 г. № 2003-1 "О налогах на имущество физических лиц", нормативно-правовые акты органов местного самоуправления, регулирующие ставки налога, а также предусматривающие налоговые льготы и основания для их использования налогоплательщиками, можно сделать вывод, что иностранные физические лица являются плательщиками налога на имущество физических лиц на общих основаниях.

 

 

 

Транспортный налог установлен в 28-й главе Налогового кодекса РФ "Транспортный налог". В каждом регионе он вводится в действие региональным законом. Если в регионе такого закона нет, то платить налог не нужно. Таким образом, транспортный налог - это региональный налог.

 

В соответствии со ст. 357 Налогового кодекса, плательщиками транспортного налога являются фирмы и физические лица, на которых зарегистрированы транспортные средства. Поскольку в данном пункте статус налогоплательщика не упоминается, можно сделать вывод, что иностранные физические лица - нерезиденты РФ уплачивают налог на общих основаниях.

1. Фізична підготовка (загальна, спеціальна).

2. Технічна підготовка (засоби, обсяг, зміст).

3. Психологічна підготовка.

4. Теоретична підготовка.

5. Тактична підготовка.

 

1. Фізична підготовка (загальна, спеціальна).

 

ЗФП - загальна фізична підготовка (цілі і завдання)

Загальна фізична підготовка (ЗФП) - це система занять фізичними вправами, яка спрямована на розвиток усіх фізичних якостей(сила, витривалість, швидкість, спритність, гнучкість) в їх гармонійному поєднанні. В основі загальної фізичної підготовки може бути будь-який вид спорту або окремий комплекс вправ, наприклад гімнастика, біг, бодібілдінг, аеробіка, єдиноборства, плавання, будь-які рухливі ігри. Головне уникнути вузької спеціалізації і гіпертрофованого розвитку тільки однієї фізичної якості за рахунок і в збиток інших.

Цілі і завдання загальної фізичної підготовки:

1. Здоров'я. Загальна фізична підготовка потрібна в першу чергу для зміцнення здоров'я. Зміни при розвитку фізичних якостей відбуваються на молекулярному рівні, змінюючи фізіологічні і біохімічні процеси. Збільшується опірність організму до несприятливих чинників, підвищується імунітет. ЗФП стримує процеси старіння.

2. Загальний фізичний розвиток. ЗФП не є спортом, але ні в одному виді спорту без неї не обійтися. Загальна фізична підготовка забезпечує усебічний і гармонійний фізичний розвиток людини. Готує базу для спеціальної фізичної підготовки в конкретному виді спорту, у військовій або трудовій діяльності.

Оцінюють рівень загальної фізичної підготовки за наступними показниками або тестами:

Швидкість - біг на 100м, витривалість - біг на 2 - 3 км, силова підготовленість - підтягування, прес і тд.

Прагнучи досягти потрібної мети у будь-якому виді спорту, і не маючи достатньої ЗФП, і звичайна людина, і спортсмен постійно стикатимуться з проблемою нестачі сили і витривалості, часто навіть не усвідомлюючи, в чому істинна причина невдач.

Основними видами загальної фізичної підготовки є гімнастика, легка атлетика, лижна підготовка, плавання, туризм і спортивні ігри.

Але слід пам'ятати, що навіть досить висока загальна фізична підготовленість частенько не може забезпечити успіху в конкретній спортивній дисципліні або в різних видах спорту. А це означає, що в одних випадках потрібно підвищений розвиток витривалості, в інших - сили і так далі, тобто потрібна спеціальна підготовка.

 

Спеціальна фізична підготовка (СФП) - це спрямований процес виховання фізичних якостей, що забезпечує розвиток тих рухових здібностей, які найбільш потрібні для цієї спортивної дисципліни або професійної діяльності.

У різних видах спорту потрібно переважний розвиток цілком певних фізичних якостей. У штанзі - швидкісно-силових якостей, в гімнастиці - сили, спритності, гнучкості, в бігу на довгі дистанції - витривалості. Тому СФП спрямована на розвиток потрібних для кожного виду спорту фізичних якостей і їх необхідне поєднання.

Спеціальна фізична підготовка дуже різноманітна по своїй спрямованості, проте усі її види можна звести до двох основних груп:

- спортивна підготовка;

- професійно-прикладна фізична підготовка.

Спортивна підготовка (тренування) - це доцільне використання знань, засобів, методів і умов, що дозволяє направлено впливати на розвиток фізичних якостей спортсмена і забезпечувати необхідну міру його готовності до спортивних досягнень.

Мета спортивної підготовки у сфері масового спорту - зміцнити здоров'я, поліпшити фізичний стан і активний відпочинок. Мета підготовки у сфері спорту вищих досягнень - добитися максимально високих результатів в обраному виді спорту.

Структура підготовленості спортсмена включає технічний, фізичний, тактичний і психологічний елементи.

Під технічною підготовленістю слід розуміти міру освоєння спортсменом техніки системи рухів конкретного виду спорту. Вона тісно пов'язана з фізичними, психічними і тактичними можливостями спортсмена, а також з умовами зовнішнього середовища. Зміни правил змагань, використання іншого спортивного інвентаря помітно впливає на зміст технічної підготовленості спортсменів.

Фізична підготовленість - це можливості функціональних систем організму. Вона відбиває необхідний рівень розвитку тих фізичних якостей, від яких залежить успіх змагання в певному виді спорту.

Тактична підготовленість спортсмена залежить від того, наскільки він опанує засоби спортивної тактики (наприклад, технічними прийомами, необхідними для реалізації вибраної тактики), її види і форми.

Психічна підготовленість по своїй структурі неоднорідна. У ній можна виділити дві відносно самостійні і одночасно взаємозв'язані сторони: вольову і спеціальну психічну підготовленість.

Вольова підготовленість пов'язана з такими якостями, як цілеспрямованість, рішучість і сміливість, наполегливість і завзятість, витримка і самовладання, самостійність і ініціативність. Деякі їх цих якостей можуть бути спочатку властиві тому або іншому спортсменові, але велика їх частина виховується і удосконалюється в процесі регулярної учбово-тренувальної роботи і спортивних змагань.

У структурі спеціальної психічної підготовленості спортсмена слід виділити ті сторони, які можна удосконалювати в ході спортивної підготовки,:

- стійкість до стресових ситуацій тренувальної і змагання діяльності;

- здатність до психічної регуляції рухів, забезпечення ефективної м' язової координації;

- здатність сприймати, організовувати і 'переробляти інформацію в умовах дефіциту часу;

- здатність до формування в структурах головного мозку випереджаючих реакцій, програм, передуючих реальній дії.

 

2. Технічна підготовка

Технічна підготовка спрямована на навчання спортсмена техніці рухів і доведення їх до досконалості.

Спортивна техніка - це спосіб виконання спортивної дії, який характеризується певною мірою ефективності і раціональності використання спортсменами своїх психофізичних можливостей.

Виділяють чотири групи видів спорту з властивою їм спортивною тех-никой:

1. Швидкісно-силові види (спринтерський біг, метання, стрибки, важка атлетика та ін.). У цих видах спорту техніка спрямована на те, щоб спортсмен міг розвинути найбільш потужні і швидкі зусилля у провідних фазах вправи, наприклад, під час відштовхування в бігу або в стрибках в довжину і висоту, при виконанні фінального зусилля в метанні списа, диска і так далі.

2. Види спорту, що характеризуються переважним проявом витривалості (біг на довгі дистанції, лижні перегони, велоспорт та ін.). Тут техніка спрямована економізацію енергетичних ресурсів в організмі спортсмена.

3. Види спорту, в основі яких лежить мистецтво рухів (гімнастика, акробатика, стрибки у воду та ін.). Техніка повинна забезпечити спортсменові красу, виразність і точність рухів.

4. Спортивні ігри і єдиноборства. Техніка повинна забезпечити високу результативність, стабільність і варіативність дій спортсмена в умовах змагання, що постійно змінюються.

Високий рівень технічної підготовленості називают технічною майстерністю.

Критеріями технічної майстерності є:

Об'єм техніки - загальне число технічних прийомів, які уміє виконувати спортсмен.

Різнобічність техніки - міра різноманітності технічних прийомів. В спортивних іграх це - співвідношення частоти використання різних ігрових прийомів.

Ці показники технічної майстерності являються особливо значними в тих видах спорту, де є великий арсенал технічних дій - спортивні ігри, єдиноборства, гімнастика, фігурне катання.

Оцінку ефективності техніки здійснюють декількома способами по (Ю.Ф. Курамшину, 1999) :

а) зіставлення її з деяким біомеханічним еталоном. Якщо техніка близька до біомеханічно раціональної, вона признається найбільш ефективною;

б) зіставлення оцінюваної техніки руху з технікою спортсменов високої кваліфікації;

в) зіставлення спортивного результату з результатами в технічно простіших завданнях, що характеризують руховий потенціал спортсмена - силовий, швидкісно-силовий та ін. Наприклад, виконується біг на 30 м з низького, а потім високого старту. Різниця в часі характеризуватиме ефективність техніки низького старту;

г) зіставлення показаного результату з витратами енергії і сил при виконанні рухової дії. Чим менше будуть витрати енергії, тим вище ефективність техніки.

Розрізняють загальну і спеціальну технічну підготовку. Загальна технічна підготовка спрямована на оволодіння різноманітними руховими уміннями і навичками, необхідними в спортивній діяльності.

Завдання в процесі загальної технічної підготовки вирішуються наступні:

1. Збільшити (чи відновити) діапазон рухових умінь і навиків, що є передумовою для формування навичок в обраному виді спорту.

2. Опанування технікою вправ ЗФП.

Спеціальна технічна підготовка спрямована на оволодіння технікою рухів в обраному виді спорту. Вона забезпечує рішення наступних завдань:

1. Сформувати знання про техніку спортивних дій.

2. Сформувати уміння і навички, необхідні для успішної участі в змаганнях.

3. Перетворити і відновити форми техніки (у тій мірі, в якій це продиктовано закономірностями спортивно-тактичного вдосконалення).

4. Сформувати нові варіанти спортивної техніки, не применяв-шиеся раніше.

В процесі технічної підготовки використовується комплекс засобів і методів спортивного тренування. Умовно їх можна підрозділити на дві групи: засоби і методи словесної, наочної і сенсорно-коректувальної дії.

До них відносяться:

а) бесіди, пояснення, розповідь, опис та ін.;

б) показ техніки руху, що вивчається;

в) демонстрація плакатів, схем, кінограм, відеомагнітофонних записів;

г) використання предметних і інших орієнтирів;

д) різні тренажери, реєструючі пристрої.

Засоби і методи, в основі яких лежить виконання спортсменом яких-небудь фізичних вправ. В цьому випадку застосовуються:

а) загальнопідготовчі вправи. Вони дозволяють опанувати раз-нообразными уміння і навички, що є фундаментом для ро-ста технічної майстерності в обраному виді спорту;

б) спеціально-підготовчі і змагання вправи. Вони спрямовані на оволодіння технікою свого виду спорту;

в) методи цілісної і розчленованої вправи. Вони спрямовані на оволодіння, виправлення, закріплення і вдосконалення техніки цілісної рухової дії або окремих його частин, фаз, эле-ментов;

г) рівномірний, змінний, повторний, інтервальний, ігровий, змагання і інші методи, сприяючі головним чином вдосконаленню і стабілізації техніки рухів.

Застосування цих засобів і методів залежить від особливостей техніки обраного виду спорту, віку і кваліфікації спортсмена, етапів технічної підготовки в річному і багаторічних циклах тренування.

 

3. Психологічної підготовки спортсмена

Основою спортивної майстерності давно виділяють три вида підготовки спортсмена - фізична, технічна і тактична. У своїй сукупності і взаємному зв'язку вони забезпечують досягнення високих спортивних результатів. Всі три види підготовки пронизані психологічним змістом, яке вимагає участі певних психологічних процесів - спеціалізованих дій, уваги, мислення і т.д. - і їх високої майстерності. Це визиває необхідність психологічного вивчення спортивної діяльності, а разом з тим і розробити методичних прийомів формування і розвитку специфічних для неї психічних функцій. Найбільших успіхів психологія спорту досягла у аналізі психологічної структури рухових навиків, а також у вивченні емоцій і вольових процесів і їх специфіки у спорті. Стало можливим говорити про спеціальну вольову підготовку спортсмена як основної частини репресивного процесу.

Сучасне поняття «психологічна підготовка спортсмена» – це педагогічний процес, успішність якого залежить від врахування при його побудові ряду загально дидактичних принципів: свідомості і активності, систематичності та послідовності, доступності, індивідуальності, міцності, повторності та поступовості.

Психологічна підготовка спортсменів має ряд істотних особливостей:

1) це завжди підготовка до певного виду діяльності (може бути підготовкою до тренувального процесу , але може й бути підготовкою до змагальної діяльності);

2) в ході такої підготовки повинні цілеспрямовано формуватися і розвиватися ті властивості і якості психіки спортсмена, що забезпечують високу результативність спортивної діяльності;

3) психологічна підготовка тісноі органічно пов`язана з процесом виховання, навчання і тренування спортсмена і направлена не тільки на формування і розвиток окремих сторін його психіки, але й на вдосконалення значущихдля спорту позитивних властивостей особистості.

Центральною задачею психологічної підготовки юних спортсменів є формування і закріплення відповідних відносин, що становлять основу спортивного характеру, які створюються під впливом зовнішніх дій з боку тренера, оточуючих спорсмена осіб, так і під впливом внутрішньої самоорганізації, тобто в процесі самовиховання спортсмена.

У зв'язку з цим психологічну підготовку спортсмена поділяють на 2 розділи:

а) загальну психологічну підготовку спортсмена;

б) спеціальну психологічну підготовку спортсмена до наступних змагань.

 

1.2. Загальна психологічна підготовка спортсмена

Загальна психологічна підготовка спортсмена повинна бути поставлена в один ряд з фізичною, технічною і тактичною підготовкою. Вона направлена на вирішення задач спортивного характеру, а не тільки як підготовка його до наступного змагання. Вирішення цих задач підготовка шляхом формування і розвитку у спортсмена особливих, тільки в його області психічних функцій, здібностей і якостей особистих, необхідних спортсмену для успіху у спортивній діяльності.

Загальна психологічна підготовка складається з реальної частини спортивного тренування, не може бути обмеженим тільки інтересами наступного значення, вона повинна проводитися на протязі всіх етапів спортивного тренування.

До конкретних (із порівнянням по фізичній, технічній і тактичній підготовці) задач загальної психологічної підготовки можуть бути віднесенні наступні [8]:

1. Формування стійкої мотиваційної складової до занять з виду спорту.

2. Виховання моральних якостей і якостей особистості спортсмена: колективізму, різносторонніх якостей, правильного відношення до спорту та інших якостей характеру особистості, як важливої основи успіху у спортивній діяльності. Дуже важливо у процесі спортивного тренування і не тільки підготовки спортсмена належним чином фізично, технічно і тактично, але допомагати позитивно вплинути на розвиток його характеру. А це можливо лише у процесі довгої і щоденної виховної роботи. Між цим на проблему звертають дуже мало уваги.

3. Розвиток процесів впливу, у частоті формування і вдосконалення спеціальних видів впливу, таких як “відчуття часу”, “відчуття дистанції” і т.д.

4. Розвиток уваги, у частоті його відчуття, впевненості, переключення з одного об'єкту на інший, швидкості мобілізації, здатності спортсмена протистояти різним відповідям.

5. Розвиток спостережливості, вміння швидко і правильно схвачувати важкі особливості спортивного змагання.

6. Розвиток пам'яті і уяви, у частоті здібностей точно запам'ятовувати, швидко і правильно “схвачувати” тактичні прийоми і комбінації; розвиток м'язово - рухомих тренувань і т.д.

7. Розвиток послідовно - діючого мислення, здібності швидко і правильно оцінювати ситуацію, приймати ефективні рішення і контролювати дії.

8. Розвиток здібностей мобілізувати емоції, направленні на вирішення спортивних задач, здібностей управління своїми емоціями у процесі спортивної діяльності.

9. Розвиток вольових якостей спортсмена у відношенні з вимогами вольової підготовки.

Значення загальної психологічної підготовки спортсмена може бути показано на прикладі розвитку психологічних особливостей його "спортивної форми".

Участь у змаганнях вимагає від спортсмена відповідної фізичної, технічної, тактичної і вольової підготовки і як їх наслідок, так званої "спортивної форми" або стану тренованості. Останні характеризуються хорошим фізичним самопочуттям спортсмена, яке базується на розвитку необхідних для даного виду спорту фізичних якостей, абсолютним володінням відповідними руховими навичками, підкріплені позитивними емоціями і впевненості спортсмена у своїх силах і можливостях.

Коли спортсмен знаходиться у нормальній "спортивній формі", його вольові зусилля під час змагань по своїм структурним психологічним особливостям направлені на максимальне виявлення рухової енергії у повному відношенні з кількісними і якісними особливостями вироблених і закріплених у процесі тренування динамічних стереотипів спортивної дії.

Важливе значення у вихованні відповідних вольових зусиль має також змагальний досвід, який залучає подавляти відповідні думки, концентрувати увагу тільки на основних спортивних діях. Це може бути досягнуто лише шляхом довгої загальної психологічної підготовки [9].

1.3. Спеціальна психологічна підготовка спортсмена

Спеціальна психологічна підготовка спортсмена до наступних змагань звичайно обмежується задачами, які встають перед спортсменом точно у даних змаганнях. До їх числа можуть бути віднесене наступне [8]:

1. Усвідомлення особливостей і спортивних задач наступного значення.

2. Усвідомлення конкретних умов наступного змагання (часу, місця, траси, кліматичних умов і т.д.) і підготовка до ефективних дій в цих умовах.

3. Усвідомлення сильних і слабких сторін суперника і підготовка до дій з врахуванням цих особливостей суперника.

4. Перевірка і доведення до автоматизму здібностей володіти вимагаючими руховими навиками з врахуванням їх психологічної структури.

5. Збудження активного стремління до перемоги (завдання на перемогу) у наступних змаганнях.

6. Формування міцності і впевненості у своїх силах і можливостях для досягнення перемоги у наступних змаганнях.

7. Переборення негативних емоцій, визваних наступними змаганнями усвідомлення і підтримка емоційного стану - характерної особливості "спортивної форми".

8. Збудження готовності до максимальних вольових навантажень і вміння проявити їх в умовах наступного змагання.

Перераховані задачі вимагають великої уваги, оскільки вони зв'язані із спеціальними особливостями уваги спортсмена у наступних змаганнях. Як правило, ці задачі виникають лише у передстартовому періоді і не можуть пронизувати весь процес спортивної тренованості на всій його протяжності. Однак вони не можуть бути успішно вирішені без правильного підставленої загальної психологічної підготовки спортсмена.

Отже, у теперішній час вимоги задачі психологічної підготовки спортсмена обмежуються тільки інтересами участі у наступних змаганнях і зв'язані з цим недоліки загальної психологічної підготовки являються відомим гальмом у досягненні спортсмена високого рівня спортивної майстерності. Перед спортсменами і тренерами встає велика задача - наукове обгрунтування і розробка ефективних методів загальної психологічної підготовки і прийняття їх на всьому протязі процесу спортивного тренування у відповідності з її етапами.

 

4. Теоретична підготовка

Теоретична підготовкаспортсмена означає оволодіння знаннями, що мають відношення до спортивної діяльності (історія, теорія і методика спорту, фізіологія, гігієна, лікарський контроль, організація і суддівство змагань та ін.) Теоретична підготовка здійснюється безпосередньо на заняттях у зв'язку з рішенням завдань фізичної, технічної, тактичної та морально-вольової підготовки, а також у вигляді лекцій, бесід, самостійного вивчення літератури. Достатній рівень теоретичної підготовки дає спортсмену можливість розуміти суть тренувального процесу, проявляти активність і тренеру допомагати у вирішенні їхніх спільних завдань.

Метою теоретичної підготовки є підвищення освіченості спортсмена. Особливе значення мають формування вміння самостійно і плідно працювати над спеціальними джерелами, правильне і своєчасне проведення обговорень теоретичного матеріалу.

Теоретична підготовка проводиться в зручний для тренера та спортсмена час, але з урахуванням конкретних завдань, що стоять перед ними на окремих етапах спортивного тренування.

Зміст теоретичної підготовки значно міняється залежно від підготовленості спортсмена і його віку.

Особливе значення надається вивченню теорії обраного виду лижного спорту. Необхідно, щоб юні спортсмени добре знали правила змагань, уміли вести щоденник тренування і проводити аналіз занять і тренувального процесу.

Велике значення має вивчення основ методики тренування - планування цілорічного тренування по циклах, етапах і періодах, перспективне планування, а також методика розвитку фізичних якостей (витривалості, сили, швидкості, спритності гнучкості) стосовно обраного виду спорту.

У юнацькому віці з усього об'єму теорії необхідно дати перші відомості по гігієні занять і одягу, а також мінімум знань по техніці, методиці навчання і тренуванню. З року в рік збільшуються об'єм і глибина теоретичних відомостей, що повідомляються юним спортсменам. У юнацькому віці необхідно прищепити навички самостійного ведення щоденника тренувань, що дуже важливо в системі багаторічної підготовки.

Для отримання теоретичних знань дуже важливо привчити школярів до самостійного вивчення літератури. Необхідно регулярно рекомендувати доступну для їх рівня розуміння популярну і методичну літературу. Контроль за цим можна здійснювати у вигляді співбесіди, контрольних питань і обговорення в групі.

 

5. Тактична підготовка спортсмена

Рівень тактичної підготовленості залежить від оволодіння спорт­сменом засобами спортивної тактики (техніко-тактичними діями), її видами (наступальною, оборонною, контр-атакуючою) і формами (індивідуальною, груповою, командною).

В основі тактичної підготовленості окремих спортсменів і команд лежить оволодіння ними сучасними засобами, формами і видами тактики даного виду спорту; відповідність тактики рівню розвитку конкретного виду спорту з оптимальною для нього структурою зма­гальної діяльності; відповідність тактичного плану особливостям конкретного змагання (стан місця змагань, характер суддівства, по­ведінка вболівальників тощо). При розробці тактичного плану слід враховувати: досвід тактичних дій найсильніших спортсменів, основних суперників, їх технічні і фізичні можливості, психічну підготовленість; техніко-тактичні і функціональні можливості партнерів (в командних видах спорту).

Специфіка виду спорту є вирішальним фактором, який визначає структуру тактичної підготовленості спортсмена. Наприклад, ос­новною складовою частиною тактичної підготовленості в цикліч­них, швидкісно-силових і складно-координаційних видах є вибір раціональної тактичної схеми та її використання в змаганнях.

Складніший підхід до тактичної підготовленості в спортивних іграх і поєдинках. Тактичні дії тут визначаються ускладненням сприйняття ситуації, прийняття рішень і їх реалізації через велику різноманітність і часту зміну змагальних ситуацій, дефіцит часу, обмеженість простору, недостатність інформації, маскування су­перником своїх намірів та ін.

Тактична майстерність спортсмена тісно пов'язана з рівнем його технічної, фізичної та психічної підготовленості. Наприклад, спорт­смени, які мають високий рівень розвитку спринтерських якостей і спеціалізуються в циклічних видах спорту, можуть бурхливо почи­нати проходження дистанції, щоб психічно вплинути на супер­ників, або майже до останніх метрів дистанції триматись дещо позаду, щоб вирішити кінець боротьби на свою користь. Боксери або борці, які мають великий швидкісно-силовий потенціал, але недостатню витривалість, можуть намагатися реалізувати відразу ак­тивну наступальну тактику, щоб домогтися перемоги на перших хвилинах двобою. З іншого боку, ті ж спортсмени можуть викори­стовувати економний оборонний варіант тактики в першій частині двобою, аби зберегти сили для активних дій в його кінці.

В циклічних видах спорту, де необхідна витривалість, найбільш - доцільним, з точки зору енергозабезпечення діяльності, є рівномір­не проходження змагальної дистанції.

На обраний варіант тактики накладають істотний відбиток спе­цифіка виду спорту, індивідуальні особливості спортсмена а також низка психологічних моментів, які пов'язані з особливостями конкретних змагань. Підтвердженням цьому є аналіз .результатів проходження змагальних дистанцій видатними спортсменами - представниками різних циклічних видів..

Коли спортсмени змагаються на окремих доріжках (плавання, веслування), тоді відносно рівномірне проходження дистанцій дає найбільший ефект, однак коли декілька спортсменів змагаються на одній доріжці (біг на дистанціях 800 м і більше, спринтерська гонка в велосипедному спорті - трек), тоді боротьба за вигідне місце на доріжці, прагнення зайняти більш зручне місце з аеродинамічної позиції тощо вимагають постійних тактичних маневрів і, звичайно, змін швидкості пересування.

 

Методика тактичної підготовки

Серед основних напрямків тактичної підготовки слід виділити: вивчення сутності та основних теоретико-методичних положень спортивної тактики; збір і аналіз інформації, необхідної для прак­тичної реалізації тактичної підготовленості; оволодіння основними елементами, прийомами, варіантами тактичних дій; удосконалення тактичного мислення; практична реалізація тактичної підготовле­ності.

Вивчення сутності і основних теоретико-методичних поло­жень спортивної тактики полягає у теоретичному засвоєнні за­гальних положень тактики спорту, тактики обраного виду спорту, правил суддівства і положення про змагання в обраному виді спорту, особливостей тактики в споріднених видах спорту, тактичного досвіду найсильніших спортсменів, способів розробки тактичної концепції та ін.

Тактичні знання спортсмен здобуває протягом всього спортивно­го життя, збільшуючи їх обсяг відповідно з ростом майстерності і нагромадженням досвіду. Від повноти цих знань багато в чому зале­жать об'єктивність і доцільність його тактичних концепцій, планів, задумів.

Збір та аналіз інформації, необхідної для практичної реалізації тактичної підготовленості. Перш за все це стосується інформації про можливих суперників і партнерів по команді, про середовище і умови проведення майбутніх змагань. Найбільш важливою інформацією про суперників є відомості про їх фізичну підготовленість, техніко-тактичну манеру ведення ними змагальної боротьби, особливості поведінки в різних (сприятливих і несприят­ливих) умовах змагань, характеристики особистості, морально вольові і психічні якості..

Ефективність змагальної діяльності з точки зору вибору і ре­алізації оптимальної тактики значною мірою визначається на­явністю знань про тактичну підготовленість суперників. Найбільш важливою в цьому є інформація про схильність спортсменів або ко­манд до певних тактичних схем (наступальної, позиційної, контр­атакуючої, оборонної, вичікувальної), їх схильність до самостійних (ініціативних) дій чи побудови двобою залежно від дій суперни­ка. Для збору інформації про можливих суперників використовують бесіди, перегляд тренувальних занять і змагань, їх аналіз. В процесі перегляду бажано вести реєстрацію особливостей техніко-тактичної діяльності спортсменів. Для цього використовують фото- і кіно­зйомку, відеозапис. Специфічні особливості, сильні і слабкі сторони суперників, їх імовірні тактичні установки підлягають оцінюванню.

Удосконалення тактичного мислення. В процесі підготовки до змагань неможливо передбачити всі ситуації змагальної боротьби. Отже одним із основних завдань тактичної підготовки спортсмена є вдосконалення його тактичного мислення. При цьому необхідно розвивати такі вміння:

- швидко сприймати, адекватно усвідомлювати і аналізувати змагальні ситуації;

- швидко і точно оцінювати ситуацію і приймати рішення відповідно до обставин і рівня власної підготовленості;

- передбачати дії суперника (партнера по команді);

 

Оволодіння тактичними діями. Засоби і методи оволодіння так­тичними діями, весь процес тактичної підготовки залежить від спе­цифіки виду спорту. Наприклад, в більшості циклічних видів спор­ту основне завдання тактичної підготовки полягає в підготовці до реалізації розробленої схеми проходження змагальної дистанції. За­вдання тактичного вдосконалення в спортивних іграх і поєдинках значно складніші. Тут і освоювання підготовчих, наступальних і оборонних дій, і вдосконалення навиків реалізації тактичних дій в навмисних, експромтних і навмисно-експромтних ситуаціях, і за­своювання сутності різноманітних тактичних ситуацій, характер­них для складної змагальної діяльності.

Оволодіння тактичними діями пов'язане з розширенням кількості використовуваних засобів і способів, розвитком уміння використовувати один прийом для вирішення різних тактичних за­вдань і різних прийомів - для вирішення одного тактичного завдан­ня.

Тактичну сутність дій засвоюють водночас з оволодінням технікою прийомів. Саме в процесі практичного оволодіння прийо­мами спортсмени усвідомлюють, що кожна технічна дія повинна бути пов'язана із реалізацією тактичного варіанту. Знання тактич­ної сутності дій, їх можливої ефективності в певних ситуаціях дозволяє зробити оптимальний вибір дії, успішно вирішити тактичне завдання.

 

Во-первых, публичность.

Во-вторых, такие решения всегда прямо или косвенно ад­ресованы большим социальным группам или всему обществу, поэтому масштабность и связанная с ней возможность распре­деления ключевых ресурсов, а также конфликтность между ос­новными политическими акторами и высокая степень рискован­ности «сопровождают» политические решения.

В-третьих, проблемно-ситуационный характер. По сути де­ла, потребность в принятии решения появляется тогда, когда субъект политического управления оценивает возникшую си­туацию как проблемную. В этом случае, конкретизируется про­блема, выявляется взаимосвязь, происходит сбор информации, формулируются альтернативные варианты решения и т. д.

В-четвертых, процесс принятия политического решения базируется на основе соответствующей нормативно-правовой базы, но в тоже время именно этот тип решений обладает необ­ходимым потенциалом для изменения институционального «ди­зайна» политической системы и установления новых «правил игры», которые затем будут отражены в законах.

В-пятых, неопределенность, с которой сталкивается поли­тик: «человек власти принимает решения по многим видам компетенции: военным, религиозным, экономическим, хозяйст­венным. .. но, человек принимающий решения, не может быть экспертом во всех областях. Поэтому при принятии любого ре­шения на него воздействует фактор психологической неопреде­ленности».

 

Функции политического решения:

-координация - согласование усилий разнородной массы людей, действующих в постоянно изменяющихся обстоятельствах;

-корреляция - внесение изменений в тактику движения, особенно при появлении новых обстоятельств, условий деятельности, затрудняющих или облегчающих реализацию поставленной задачи;

-программирование - осуществление выбора эффективного способа сочетания целей и средств, что в политическом процессе заключается в поиске наиболее рационального варианта деятельности. Цели приобретают качество реалистичности, осуществляется учет и оценка возможностей, а ресурсы не растрачиваются попусту.

Процесс принятия политического решения может иметь следующие стадии:

1) постановки проблемы и поиска информации о ней;

2) выработки рекомендаций - поиска альтернативных решений проблемы;

3) отбора наилучшей альтернативы;

4) предварительного убежде­ния в правильности решения тех, на кого оно направлено;

5) оценки эффективности решения;

6) обновления, пересмотра или отмены решения.

Более детально эти этапы могут быть представлены как:

• 1) обнаружение и определение проблемы;
• 2) сбор ин­формации, относящейся к проблеме;
• 3) составление плана при­нятия решения, включающего в себя выбор метода анализа си­туации, относящейся к проблеме, политического прогноза и оп­ределение исполнителей каждого из этапов, определение ин­формационных, временных, финансовых, организационных и прочих ресурсных ограничений;
• 4) анализ политической ситуа­ции, относящейся к проблеме;
• 5) определение того, как будут развиваться события при сохранении существующих тенденций и без активного вмешательства;
• 6) формирование альтерна­тивных вариантов решения проблемы;
• 7) прогноз относительно последствий, к которым приведет реализация той или иной аль­тернативы;
• 8) выбор наилучшего варианта решения;
• 9) исполне­ние решения;
• 10) анализ реакции на решения — реализация принципа обратной связи;
• 11) коррекция решения.
  
  
  

Принятое решение закрепляется и конкретизируется в акте планирования политического процесса, состоящего из элементов:

•согласование целей и этапов деятельности политических институтов и движений, вовлеченных в данный политический процесс;

•доведение до возможно большего числа его участников программы действий;

•оценки обстановки, в которой будет разворачиваться политическое действие с целью выявления ее основных доминант, узлов взаимодействия противоречий и интересов, от воздействия на которые зависит успех намечаемого политического действия;

•принятие мер по созданию соответствующего психологического настроя участников политического процесса, который бы способствовал, стимулировал их действия в направлении реализации выбранной цели.

После принятия политического решения и выработки программы по его реализации ситуация обычно изменяется, возникают новые обстоятельства и требуется внесение необходимых изменений как в само решение, так и в механизмы его выполнения, что предполагает модификацию целей и коррекцию времени для их достижения, уточнение средств и способов решения стратегических задач. Процедура коррекции решения и тактики должна существовать на постоянной основе и осуществляться институтами политической системы, обладающими для этого специфическими полномочиями.

По признаку состава и сложности реализации выделяют два типа решений:

• 1) простые - реализуемые при выполнении одного дейст­вия;
• 2) процессные - реализуемые при выполнении некоторой со­вокупности взаимосвязанных действий.

Процессные решения, в свою очередь, могут быть раз­делены на:

• 1) алгоритмизированные - с четко определенными после­довательностью, сроками выполнения составляющих действий и определенной ответственностью за их выполнение. Только такие решения могут быть реализованы в автоматическом режиме, в бюрократической организации;
• 2) размытые решения - плохо структурированные по со­ставляющим действиям или (и) срокам их выполнения реше­ния, в которых не произведено однозначное распределение обя­занностей и (или) ответственности за реализацию действий, со­ставляющих решения. (Такие решения чаще выполняют в диа­логовом режиме индивидуалистской организации).

По признаку и характеру учета или неучета изменения ус­ловий реализации могут быть выделены:

• 1) гибкие решения, алгоритмы реализации которых за­ранее, уже при их принятии, предусматривают различные ва­рианты действий в зависимости от возникающих условий;
• 2) жесткие решения, имеющие единственный вариант реализации при любых условиях и состоянии субъектов и объектов управления.

По способу согласования решения типологизируются на бескомпромиссные, компромиссные и консенсусные.

Бескомпромиссное решение предполагает однозначный выбор в пользу одного из вариантов. Оно бывает необходимым в условиях только взаимоисключающих вариантов типа «да» или «нет». В политике подобного рода ситуация встречается редко, и бескомпромиссность, как правило, свидетельствует об отсутствии у субъекта необходимой гибкости.

Компромисс возможен в случае достижения согласия за счет взаимных уступок. Преимущество компромиссного реше­ния состоит в снижении остроты конфликта и повышении веро­ятности реализации решения. В то же время этот тип решения не удовлетворяет в полной мере ни одну из сторон. Все участ­ники компромисса в чем-то проигрывают и конфликт в основе своей не устраняется.

Консенсус достигается путем принятия решения с согласия всех участников. Преимущество консенсуса состоит в том, что он учитывает мнение меньшинства, а недостаток - узкий круг реальных про­блем, которые имеют консенсусное решение.
Политический кризис - это состояние политической системы общества, выражающееся в углублении и обострении имеющихся конфликтов, в резком усилении политической напряженности. Другими словами, политический кризис можно охарактеризовать как перерыв в функционировании какой-либо системы с позитивным для нее или негативнымисходом. Политический кризис– состояние системы, при котором власть становится не способна выполнять свои организаторские и иные функцииПолитические кризисы можно разделить на внешнеполитические и внутриполитические. Внешнеполитические кризисы обусловлены международными противоречиями и конфликтами и затрагивают несколько государств.Внутриполитические кризисы - это:· правительственный кризис - потеря правительством авторитета, невыполнение его распоряжений местными исполнительными органами;· парламентский кризис - расхождение решений законодательной власти с мнением большинства граждан страны или изменение соотношения сил в парламенте;· конституционный кризис - фактическое прекращение действия Основного закона страны;· социально-политический (общенациональный) кризис - включает в себя все три вышеназванных, затрагивает основы общественного устройства и вплотную подводит к смене власти.

Правительственный кризис - особенно частое явление, характеризующееся утратой правительством поддержки большинства в парламенте или той его палате, перед которой правительство несет ответственность. Если правительство не справляется с ситуацией, то парламент может отказать ей в поддержке, выразив вотум недоверия, и отправить кабинет министров в отставку. Правительственный кризис может сопровождаться сменой лидеров форм правления и т.д.

Парламентский кризис - это изменение соотношения сил в органах законодательной власти, когда решение парламента расходятся с волей большинства граждан страны. Результат - роспуск парламента и назначение новых выборов. Парламентский кризис может возникнуть и в том случае, когда основные противоборствующие фракции в нем примерно равны по силе, и эти препятствует принятию решений и реализует работу законодательной власти. И как итог - роспуск парламента назначение новых выборов.

Конституционный кризис связан фактическим прекращением действий Основного Закона страны (конституции). Прежняя конституция утрачивает легитимность и требуется ее качественный пересмотр.

Политический кризис характеризуется делегитимацией структур власти, отсутствием взаимодействия между различными центрами власти, блокированием одного центра другим, образованием властных парламентских структур, снижением эффективности социально-политического регулирования и контроля, эскалацией стихийных форм политического протеста (митингов, забастовок, демонстраций и т.д.).

В зависимости от причин возникновения и особенностей проявления политического кризиса в политологии выделяют такие его формы, как: 1) кризис легитимности; 2) кризис идентичности; 3) кризис политического участия; 4) кризис проникновения; 5) кризис распределения.

Кризис легитимности развивается в результате рассогласования целей и ценностей правящего режима с представлениями основной части граждан о необходимых средствах и формах политического регулирования, нормах справедливого правления и т.д.

Кризис идентичности возникает тогда, когда этнические и социально-структурные различия становятся преградой на пути общенационального объединения и идентификации с определенной политической системой.

Кризис политического участия характеризуется созданием правящей элитой искусственных препятствий включению в активную политическую жизнь групп, заявляющих о своих претензиях на власть, а также обострением проблемы сохранения территориальной целостности, национального единства и стабильности политической системы в условиях быстрого роста политического участия групп с противоречивыми интересами.

Кризис проникновения проявляется в снижении способности государственного управления проводить свои решения в различных областях общественной жизни. Его возникновение связано с расхождением между реальной политикой и провозглашенными правительством целями.

Кризис распределения означает неспособность правящей элиты обеспечить приемлемый для общества рост материального благосостояния и его распределение, позволяющих избежать чрезмерной социальной дифференциации и гарантирующих доступность основных материальных благ всем слоям населения.