ОСНОВИ ВИДАВНИЧО-ПОЛІГРАФІЧНОЇ СПРАВИ
ЗМІСТ
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
з курсу „Вступ до спеціальності”
для студентів напряму підготовки 6.051501 „Видавничо-поліграфічна справа”
всіх форм навчання
Харків 2011
Конспект лекцій з курсу „Вступ до спеціальності” для студентів напряму підготовки 6.051501 „Видавничо-поліграфічна справа” всіх форм навчання / Упоряд. Ткаченко В. П., Гур’єва Н.С . Попов О.В. – Харків: ХНУРЕ. – 2011. – 135 с.
Упорядники:Ткаченко В. П., Гур’єва Н.С., Попов О.В.
Рецензент:Бізюк А.В., к.т.н., доц. каф. ІКГ, ХНУРЕ
ВСТУП.. 3
1 ІСТОРІЯ ХНУРЕ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ В УНІВЕРСИТЕТІ. 3
1.1 Історія створення і структура ХНУРЕ. Організація навчання в університеті. 3
1.1.1 Історія створення ХНУРЕ.. 3
1.1.2 Структура університету. 3
1.1.3 Основні права та обов’язки співробітників, аспірантів і студентів університету. 3
1.2 Кваліфікаційні вимоги до бакалавра, структура навчального плану бакалаврату напряму 0515 „Видавничо-поліграфічна справа”. 3
1.2.1 Структура Державного стандарту вищої освіти України (зі спеціальності) 3
Кваліфікація фахівців напряму “ Видавничо-поліграфічна справа ”. 3
1.2.1 Освітньо-кваліфікаційна характеристика бакалавра напряму “Видавничо-поліграфічна справа ” та кваліфікаційні вимоги галузі до фахівців. 3
1.2.2 Структура навчального плану бакалаврату спеціальностей напряму 6.051501 „Видавничо-поліграфічна справа”. 3
2 ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ КНИГИ.. 3
2.1 Етапи розвитку конструкції книги. 3
2.2 Історія книгодрукування. 3
3 ОСНОВИ ВИДАВНИЧО-ПОЛІГРАФІЧНОЇ СПРАВИ.. 3
3.1 Поліграфічне виробництво. Структура видавничо-поліграфічного комплексу. 3
3.1.1 Структура видавничо-поліграфічного комплексу. 3
3.1.2 Класифікація продукції поліграфічного виробництва. 3
3.2 Основні терміни та визначення. Система вимірів у поліграфії. Формати
паперу та видань. 3
3.2.1 Система вимірів у поліграфії 3
3.2.2 Формати паперу та видань. 3
3.3 Основні етапи технологічного процесу виготовлення друкованої продукції (додрукарська підготовка, друк, післядрукарська обробка). 3
3.4 Види друку. Глибокий, офсетний, високий та спеціальні види друку. 3
3.5 Ринок видавничої продукції і поліграфічного устаткування, тенденції їхнього розвитку. 3
3.5.1 Тенденції поліграфічного ринку. 3
3.5.2 Ринок поліграфічного устаткування. 3
3.5.3 Умови успіху поліграфічного підприємства. 3
3.5.4 Друкарські системи майбутнього. 3
3.5.5 Розвиток поліграфічного машинобудування в Україні 3
3.6 Стан і перспективи розвитку офсетного друку. 3
3.6.1 Роль і місце офсетного друку в сучасній поліграфії 3
3.6.2 Технологічні особливості офсетної друку. 3
3.6.3 Розвиток додрукарських процесів офсетного виробництва. 3
3.7 Напівтони та колір у поліграфії 3
3.7.1 Видавничі оригінали. 3
3.7.2 Відтворення кольору. 3
3.7.3 Основні колірні системи. 3
3.8 Поліграфічні матеріали. 3
3.8.1 Фототехнічні матеріали. 3
3.8.2 Формні матеріали. 3
3.8.3 Папір і картон. 3
3.8.4 Друкарська фарба. 3
3.8.5 Лаки. 3
4 КОМП’ЮТЕРНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ВИДАВНИЧО-ПОЛІГРАФІЧНІЙ СПРАВІ. 3
4.1 Електронні видання. 3
4.1.1 Елементи електронного видання. 3
4.1.2 Формати електронних видань. 3
4.1.3 Класифікація електронних видань. 3
4.1.4 Сучасний стан і перспективи електронного книговидання. 3
4.2 Комп’ютерні технології у видавничій та поліграфічній справі. Роль комп’ютерних видавничих систем у додрукарській підготовці 3
5 РЕКЛАМА ЯК ВИДАННЯ.. 3
5.1 Реклама та маркетинг. Визначення маркетингу. Мета та етапи маркетингу. 3
5.2 Роль і значення реклами в сучасних умовах. 3
5.3 Історія розвитку реклами і становлення рекламного бізнесу в Україні і за кордоном.. 3
5.3.1 Зародження реклами. 3
5.3.2 Середньовіччя. 3
5.3.3 Закордонна реклама. 3
5.3.4 Дореволюційна вітчизняна реклама. 3
5.3.5 Реклама в СРСР. 3
5.3.6 Українська реклама в 90-і роки. 3
5.4 Класифікація реклами. Основні терміни та визначення. 3
5.5 Місце видавничих технологій в розробці реклами. 3
5.6 Роль реклами в процесі збуту товару. 3
6 ДІЛОВІ НАВИЧКИ.. 3
6.1 Набуття навичок навчатися. 3
6.2 Навчання вмінню робити що-небудь. 3
6.2.1 Формування цілі 3
6.2.2.Визначення необхідних дій. 3
6.2.3 Практичні вправи. 3
6.3 Навчання запам’ятовуванню будь-чого. 3
6.3.1 Система збору чуттєвої інформації (сенсорна система) 3
6.3.2 Короткострокова пам’ять. 3
6.3.3 Довгострокова пам'ять. 3
6.3.4 Запам’ятовування напам’ять. 3
6.4 Організація процесу навчання. 3
6.5 Навички читання і конспектування. 3
6.6 Підготовка і проведення публічного виступу (доповіді) 3
6.7 Навчання розумінню будь-чого. 3
6.8 Навчання будь-яким навичкам.. 3
ТЕРМІНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ.. 3
СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ.. 3
ВСТУП
Дисципліна «Вступ до спеціальності» для студентів напряму «Видавничо-поліграфічна справа» ставить своєю основною задачею надати загальне уявлення про характеристику і конструкцію видавничої продукції, основні технологічні процеси її виготовлення, поліграфічне устаткування, видавничо-поліграфічні термінології, а також елементарні знання про редакційно-видавничі процеси й історію розвитку поліграфії.
Знання цієї дисципліни сприяє більш ефективному вивченню подальших спеціальних дисциплін і вибору напрямку спеціалізації студентів, а також дозволяє забезпечити безперервність їх професійної підготовки.
За останні роки процеси підготовки та виробництва друкованих засобів інформації зазнали i продовжують зазнавати значних змін. Особливо це стосується видавничого процесу підготовки й опрацювання авторських оригіналів, де цю роботу сьогодні не можна уявити без сучасних комп'ютерних видавничих систем (КВС), які на основі електроніки, комп'ютерної i лазерної техніки значно спростили цей процес. Розвиток КВС дуже сильно впливає також на видавничо-поліграфічні процеси. Багато процесів формного виробництва (наприклад, процес хімічного травлення та ін.) уже стали або стають анахронізмом. Їх замінюють нові, сучасні технології – «Computer-to- Plate», «Computer-to-Print», «Computer-to-Press» та ін. Цифрова технологія дедалі більше поширюється, особливо це стосується появи сканерів i цифрових фотоапаратів, коли стало можливим одержувати й обробляти первинну інформацію (не тільки текстову, а й ілюстровану) в цифровому вигляді.
Кардинальні зміни торкнулися i друкарських процесів й обладнання. Це знайшло відображення в появі цифрових технологій друку не тільки стосовно кольорових комп'ютерних принтерів, а й друкарських машин. У таких машинах фактично відбулося чи то зрощування друкарських i формних процесів, чи то перенесення формних процесів у друкарську машину.
Кінець нинішнього століття у поліграфії супроводжувався великими змінами ycіx способів друку, особливо це стосується офсетного плоского, що посідає перше місце у випуску друкованої продукції. Сучасний офсетний cпociб друку – це високомеханізований та автоматизований cпociб, в якому більшість технологічних операцій (як у формних, так i в друкарському процесах) виконуються практично без втручання людини або за мінімальною участю.
Ринок друкованої продукції останнім часом динамічно змінюється. Збільшується попит на багатокольорові високоякісні видання, випущені малими тиражами. Зросла i кількість виробників видавничо-поліграфічної продукції.
У таких умовах зростають вимоги до якості друкованої продукції; вони частково компенсуються впровадженням в Україні нових технологічних процесів, сучасного обладнання, нових досконалих поліграфічних матеріалів, необхідного програмного забезпечення комп'ютерних систем. Але навіть професіоналу сьогодні нелегко розібратися у запропонованих зарубіжними виробниками та іншими дистриб'юторами різноманітних технологіях, системах, обладнанні, методах контролю, особливо за відсутності узагальнюючої інформації.
Сьогодні у поліграфічні промисловості України спостерігається процес технічного переоснащення підприємств. Це зумовлено багатьма факторами:
– бурхливим процесом розвитку техніки та технології;
– суттєво підвищеними вимогами до якості друкованої продукції;
– збільшенням обсягів випуску друкованої реклами i пакувальних засобів;
– появою значної кількості невеликих підприємств, які спеціалізовані як на певні види продукції, так i універсальні тощо.
Тільки сучасні техніка та технологія у поєднанні з новими методами управління виробництвом дають змогу підприємствам витримати конкуренцію i досягти ycпixy на ринку поліграфічних послуг, а як стверджує світова практика, малий бізнес є одним із основних факторів процвітання економіки. В таких країнах, як США, Франція, Німеччина, частка малого бізнесу у виробництві валового доходу складав понад 50%. У сфері малого бізнесу створено до 90% нових технологій США, до 40% експортного обігу Японії та 96% нових робочих місць в Італії.
Однією з привабливих сфер приватизації чи вкладання коштів є поліграфічний бізнес, для якого властиві високий рівень прибутків та стабільність розвитку. Зараз в Україні (за даними 2005 р.) налічується 1980 поліграфічних підприємств, серед яких 21% складають державні підприємства, 21,8% – приватні і 56,6% – підприємства з колективною формою власності. Зважаючи на досвід і сучасний стан поліграфічних підприємств у розвинутих країнах заходу, зокрема Німеччини, де 80% друкарень становлять друкарні з кількістю до 20 працівників і де на кожні 5000 жителів припадає 1 друкарня, можна передбачати бурхливий розвиток на Україні малої поліграфії.
1 ІСТОРІЯ ХНУРЕ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ В УНІВЕРСИТЕТІ
1.1 Історія створення і структура ХНУРЕ. Організація навчання в університеті
1.1.1 Історія створення ХНУРЕ
Харківський інженерно-будівельний інститут (ХІСІ) був утворений на базі будівельного факультету Харківського політехнічного інституту (ХПІ) і архітектурного факультету Харківського художнього інституту в 1930 році. У 1934 р. до складу ХІСІ увійшли: Харківський геодезичний інститут і науково-дослідний інститут геодезії і картографії. Через 10 років до 1941 р. ХІСІ став найбільшим вищим навчальним закладом України. За цей час була створена ґрунтовна навчально-матеріальна база, сформувався кваліфікований викладацький колектив. У 1941 р. навчалося 1734 студенти, заняття вели біля 200 викладачів на 4-х факультетах:
- архітектурному;
- будівельному;
- сантехнічному;
- геодезичному.
Директорами інституту працювали: Н. С. Мельчук (1930 – 1932 рр.), А.Д. Вокутан (1932 – 1934 рр.), С.Л. Крол (1934 – 1938 рр.), В.В. Блинов (1938 – 1941 рр.). З 1930 р. по 1941 р. інститут підготував біля 3000 інженерів-будівельників. Багато хто з них стали не тільки відмінними спеціалістами, але і значними організаторами виробництва, талановитими вченими:
І.К. Козюля– зам. міністра будівництва СРСР;
М.Г. Григоренко– герой радянської. Спілки, зам. міністра оборони СРСР;
В.А.Кучеренко– заступник голови Ради міністрів СРСР;
А.І. Гончарук– директор промбуда НДІ проекту;
А.А. Душкин– автор проектів станцій метро "Маяковская" і "Кропоткинская";
Тиц А.А. – професор, зав. кафедрою ХІСІ.
Харківський Гірничий Інститут (1947 – 1962). У 1944 р. ХІСІ перетворено на Харківський гірничо-індустріальний інститут вугільної промисловості СРСР (ХГІІ). Замість факультетів ХІСІ, інженерно-будівельного, архітектурного, сантехнічного, геодезичного і вечірнього будівельного створили 3 факультети:
- машинобудівний (2 спеціальності: гірське машинобудування і технологія машинобудування);
- гірсько-електромеханічний;
- промислового транспорту.
Архітектурний факультет передали в новий будівельний інститут. У такому складі інститут працював 1944 – 1947 рр.
У 1947 р. Харківський гірничо-індустріальний інститут було перетворено на Харківський гірничий інститут мінвузу СРСР.
У ХГІ було 4 факультети:
Гірничий (8 кафедр). Спеціальності: розробка родовищ корисних копалин; маркшейдерська справа
Шахтобудівельний (6 кафедр). Спеціальность: будівництво гірських підприємств.
Гірничо-електромеханічний (11 кафедр). Спеціальності: гірнича електромеханіка; гірничі машини; збагачення корисних копалин.
Промислового транспорту (4 кафедри). Спеціальность: промисловий транспорт.
ХГІ був п’ятим гірничим вузом у СРСР і другим в Україні (Московський, Ленінградський, Свердловський, Дніпропетровський, Харківський). Директорами ХГІ працювали: доц. Г.Г.Лукин, М.В.Коржик, Д.С. Ємельянов. До 1962 р. у складі ХГІ працювало 4 загальнотехничних факультету (у Харкові, Бєлгороді, Конотопі, Кадіївці), де навчалося 1803 студента. Всього ж в інституті було біля 5000 студентів. Заняття проводили: проф. Б.П.Остащенко-Кудрявцев, Е.Я.Іванченко, Е.Я.Нестеров, Б.Я.Левін та ін.
За час діяльності у ХГІ підготовлено понад 6 000 спеціалістів для гірничої промисловості країни і 9 закордонних держав (Китаю, Польщі, Угорщини, Чехословаччини, Румунії, Болгарії, Монголії, Кореї, В’єтнаму). Багато випускників інституту стали значними керівниками виробництва, науки, педагогіки, ученими: Академік В.В.Свірідов, професора М.В.Глушко , Ю.М.Віводін, А.Н.Єфімов, В.І.Салига та ін.
Науково-дослідна робота (НІР) в інституті особливо активно проходила після 1955 року. Загальний обсяг її виріс від 150 тис. руб до 6 млн. руб у 1961 році.
У 1957 році створено наукові лабораторії під керівництвом проф. Е.Я.Іванченко, П.П.Нестерова, доц. В.Д. Карпухіна. Поширилась участь у НІР студентів у 1962 р. – 450 чоловік об’єднували 20 студентських наукових гуртків. ХГІ був пов’язаний із науковими заснуваннями і виробництвом Москви, Ленінграда, Києва, Донецька, Луганська, Казахстану, а також Китаю, Польщі і Чехословаччини.
ХІГМАОТ (1962 – 1966 рр.). У 1962 році ХГІ перетворений у Харківський інститут машинобудування, автоматики й обчислювальної техніки. До складу ХІГМАОТ входило 3 факультети:
Автоматизація виробничих процесів у гірничій промисловості з спеціалізацією:
– автоматизація процесів у гірничій промисловості;
– автоматизація виробничих процесів на збагачувальних фабриках;
– автоматика і телемеханіка.
Радіотехнічний з спеціалізацією:
– математичні і лічильно-вирішальні прилади та устрої;
– промислова електроніка;
– радіотехніка;
– конструювання і технологія виробництва радіоапаратури.
Гірничого машинобудування з спеціалізацією:
– гірничі машини;
– машини та обладнання нафтових і газових промислів.
У 1963 році в інституті був створений факультет обчислювальної техніки, а в серпні 1964 року в інституті навчалося 5845 студентів, у тому числі на денному відділенні – 2525 чоловік, а в 1965 р. – 7687 чоловік, серед них на денному відділенні 3438 чоловік.
Вже в 1962 році було створено 12 нових кафедр і 38 навчальних лабораторій. Ректором інституту був проф. А. І.Терещенко, а деканами факультетів – доц. Е.А.Литвиненко, В.Д.Кукуш, О.Н.Гордиенко, Б.Д.Тиховидов, Н.І.Храбров. Великий внесок у перетворення інституту внесли вчені ХГІ і академіки, що прийшли з інших вузів, В.Л.Рвачев, В.П.Шестопалов, проф. В.Д.Кукуш, Е.Г.Прошкин, М.Ф.Лагутин, доценти В.Г.Червов, В.В.Толстов, О.І.Губернаторов, А.П.Дорохов, А.А.Волков, В.Л.Грецков, І.В.Трушлевич, Л.В. Трубецков. Особливу активність у цьому проявив проф. Е.Я.Іванченко і сформована ним наукова школа. З їхньої ініціативи з 1957 р. вперше в СРСР почали підготування фахівців з автоматики..
При ХІГМАОТі працювали три загальнотехнічні факультети: Харківський, Конотопський, Білгородський.
Науково-дослідна робота велася по 91 держбюджетних і 82 господарчо-договорних темах.
За підсумками 1962 року було опубліковано 2 монографії, 51 наукова стаття і 2 збірника наукових статей, отримано 9 авторських посвідчень. До 1952 р. відбулося укрупнення наукової тематики: замість 73 у 1962 році до 95 у 1965 році, із яких 13 найважливіших тим: 3 союзного призначення, 4 республіканського і 6 відомчих. У НІР брало участь 132 викладача, 263 наукових співробітника, 33 аспіранта, 221 студент. За час своєї діяльності (1962 – 1966 р.) ХІГМАОТ підготував 2443 інженера за спеціальностями : радіоелектроніки, автоматики, обчислювального техніки й електронних приладів.
ХІРЕ (1966 – 1993). У 1966 році ХІГМАОТ перейменований у Харківський інститут радіоелектроніки (ХІРЕ). До складу інституту входили факультети:
У 1966 році:
– автоматики (7 кафедр);
– обчислювальної техніки (8 кафедр);
– радіотехнічний (6 кафедр);
– радіофізичний (6 кафедр);
– електроніки (6 кафедр);
– гірського машинобудування (3 кафедри).
У 1972 році:
– систем керування (7 кафедр);
– конструювання радіоапаратури (10 кафедр);
– радіотехнічний (6 кафедр);
– обчислювальної техніки (7 кафедр);
– електроніки (6 кафедр).
До початку 70-х років ХІРЕ готував інженерів за 7-ми спеціальностями:
0606 – автоматики і телемеханіки;
0608 – математичні й обчислювально-вирішальні устрої;
0611 – електронні прилади;
0612 – промислова електроніка;
0704 – радіофізика й електроніка;
0701 – радіотехніка;
0705 – конструювання і технологія виробництва радіоапаратури.
Підготовка велася за денною, вечірньою, заочною формами навчання. До кінця 1971 року вели підготовку молодих спеціалістів 457 викладачів, у тому числі 11 докторів, професорів і 141 кандидатів наук.
У 1981 році указом президії верховної ради СРСР: "За заслуги в підготуванні кваліфікованих спеціалістів і розвитку наукових досліджень" Харківський інститут радіоелектроніки був нагороджений орденом трудового червоного прапора. У 1982 році Харківському інституту радіоелектроніки було привласнене ім’я радянського ученого конструктора в галузі ракетно-космічної техніки, академіка, двічі героя соціалістичної праці Янгеля Михайла Кузьмича.
У 1993 році Харківський інститут радіоелектроніки перетворено у Харківський державний технічний університет радіоелектроніки, якому згодом було надано статус Національного.
1.1.2 Структура університету
Харківський національний університет радіоелектроніки об’єднує факультети і кафедри, які здійснюють підготовку фахівців і наукові дослідження за напрямками: комп’ютерні науки, комп’ютерна інженерія, комп’ютеризовані системи, автоматика та управління, прикладна математика, економіка і підприємництво, видавничо-поліграфічна справа, інформаційна безпека, радіотехніка, телекомунікації, метрологія, стандартизація і сертифікація, електронні апарати, електроніка, лазерна та оптоелектронна техніка за 29 спеціальностями за денною формою навчання.
Факультети і спеціальності:
Комп’ютерних наук
Інформаційні управляючі системи та технології
Інформаційні технології проектування
Програмне забезпечення автоматизованих систем
Інтелектуальні системи прийняття рішень
Комп’ютеризовані технології та системи видавничо-поліграфічних виробництв
Комп’ютерної інженерії і управління
Комп’ютерні системи та мережі
Системне програмування
Спеціалізовані комп’ютерні системи
Системи управління і автоматики
Гнучкі комп’ютеризовані системи та робототехніка
Захист інформації з обмеженим доступом та автоматизація її обробки
Прикладна математика і менеджмент
Інформатика
Прикладна математика
Системний аналіз та управління
Економічна кібернетика
Радіотехнічний
Радіотехніка
Апаратура радіозв’язку, радіомовлення і телебачення
Радіотехнічні пристрої, системи та комплекси
Телекомунікації та вимірювальна техніка
Метрологія та вимірювальна техніка
Інформаційні мережі зв’язку
Телекомунікаційні системи та мережі
Електронних апаратів
Виробництво електронних засобів
Біотехнічні й медичні апарати та системи
Технології та засоби телекомунікацій
Побутова електронна апаратура
Електронної техніки
Електронні прилади та пристрої
Фізична та біомедична електроніка
Лазери та оптоелектронна техніка
Мікроелектроніка і напівпровідникові прилади
Факультет заочної форми навчання здійснює підготовку студентів за заочною формою навчання за 12 спеціальностями за напрямами: радіотехніка, телекомунікації, електроніка, електронні апарати, комп’ютерна інженерія, економіка і менеджмент, видавничо-поліграфічна справа.
Факультет післядипломної освіти надає освітні послуги за денною, заочною, дистанційною формами навчання та екстернатом за 13 спеціальностями.
32 кафедри забезпечують навчання студентів з гуманітарних, фундаментальних, загально-інженерних і спеціальних дисциплін, є центрами навчальної методичної та науково-дослідної роботи.
До факультету комп'ютерних наук (КН) належать такі кафедри:
· Інформаційні управляючі системи (ІУС)
· Системотехніки (СТ)
· Програмне забезпечення ЕОМ (ПЗ ЕОМ)
· Штучного інтелекту (ШІ)
· Українознавства (Укр)
До факультету комп'ютерної інженерії та управління (КIУ):
· Електронно-обчислювальних машин (ЕОМ)
· Автоматизація проектування обчислювальної техніки (АПОТ)
· Безпека інформаційних технологій (БІТ)
· Філософії
До факультету прикладної математики та менеджменту (ПММ):
· Прикладної математики (ПМ)
· Інформатики (ІНФ)
· Економіки
· Вищої математики (ВМ)
· Соціальної інформатики (СІ)
До радіотехнічного факультету (РТ):
· Радіоелектронних систем (РEС)
· Основ радіотехніки (ОРТ)
· Іноземної мови
До факультету телекомунікацій та вимірювальної техніки (ТКВТ):
· Телекомунікаційні системи та мережі (ТCС)
· Інформаційні мережі зв'язку (MЗ)
· Метрологія та вимірювальна техніка (МВТ)
До факультету електронних апаратів (EА):
· Проектування та експлуатація електронних апаратів (ПЕЕА)
· Технології та автоматизації виробництва радіоелектронних засобів та електронно-обчислювальних засобів (ТАПР)
· Інженерно - комп'ютерної графіки (ІКГ)
· Фізики
· Охорони праці (ОП)
До факультету електротехніки (EТ):
· Мікроелектроніки, електронних приладів та пристроїв (МEПУ)
· Фізичних основ електронної техніки (ФОEТ)
· Біомедичних електронних пристроїв та систем (БМE)
· Фізичного виховання
Навчально-методичне управління забезпечує організацію, планування, контроль і аналіз та подальше удосконалення навчального процесу.
Управління міжнародного співробітництва, зовнішніх зв’язків і маркетингу проводить, організовує і координує роботу навчально-наукових підрозділів університету з питань навчання іноземних громадян, міжнародного співробітництва, здійснення міжнародних наукових програм.
Центр технологій дистанційного навчання здійснює дослідження і розробку новітніх комп’ютеризованих технологій дистанційного навчання та їх впровадження в навчальний процес. Інформаційно-обчислювальний центр забезпечує навчальний процес і наукові дослідження сучасними засобами обчислювальної техніки, локальними та розподіленими мережними сервісами.
Навчально-науковій видавничо-поліграфічний центр здійснює випуск навчальної, навчально-методичної, наукової, рекламної та іншої видавничої продукції та є базою практичної підготовки студентів напряму "Видавничо-поліграфічна справа".
Навчально-технічний телевізійний центр здійснює створення й реалізацію навчальних, наукових, розважальних, рекламних теле- і радіопрограм та продуктів.
Бібліотека забезпечує студентів і працівників університету навчальною, науково-методичною й науково-технічною літературою та інформацією в друкованому та електронному вигляді.
Науково-дослідна частина здійснює організацію наукової діяльності в університеті, проведення наукових конференцій, семінарів, виставок та забезпечує виконання науково-дослідних, проектно-конструкторських, науково-виробничих робіт, захист інтелектуальної власності, координує роботу наукових підрозділів університету.
Відділ аспірантури і докторантури здійснює підготовку докторів наук за 13 спеціальностями, кандидатів наук за 26 спеціальностями.
Центр довузівської підготовки забезпечує довузівську підготовку і професійну орієнтацію учнівської молоді за денною, вечірньою і заочною формами навчання через організацію підготовчих курсів, позашкільних гуртків та секцій.
Підготовчий факультет іноземних громадян здійснює підготовку іноземних громадян для їх подальшого навчання у вищих навчальних закладах України.
Бібліотека ХНУРЕ є навчальним, науковим, інформаційним та культурно-освітнім підрозділом університету.
Сьогодні фонд бібліотеки складає більше 750 тис. примірників книг, журналів, дисертацій, е-видань, CD-ROM, DVD-ROM на 10 іноземних мовах. На 3 абонементах і в 4 читальних залах обслуговується більш як 27000 читачів. Щодня бібліотеку відвідують 1200 чоловік. Поліпшуються умови самостійної роботи студентів з літературою, особливо з е-виданнями з фонду "Електронної бібліотеки", попрацювати з якими тепер можна в електронному читальному залі. Там же представлені три основні бази даних бібліотеки (електронний каталог з 1994 р., електронна картотека "Праці вчених ХНУРЕ", картотека періодичних видань), що містять більш 20000 записів. Загальний електронний ресурс бібліотеки складає більш 100 Гб. Завдяки грантам МФ "Відродження" бібліотека на сьогоднішній день може дати можливість читачам користуватися 5 базами на CD-ROM і DVD-ROM і базами в режимі "он-лайн". Бібліотека є учасником міжнародного проекту INTAS з доступу до повнотекстових наукових журналів, муніципального проекту зведеного каталога книг бібліотек Харківського регіону, а також корпоративного проекту зведеного каталога періодики.
1.1.3 Основні права та обов’язки співробітників, аспірантів і студентів університету
Студенти та аспіранти мають право:
- обирати та бути обраними до Вченої Ради університету /Ради факультету/;
- укладати контракт з університетом і підприємством на індивідуальні умови навчання та працевлаштування;
- брати участь через профспілку організацію в обговоренні та вирішенні важливих питань діяльності університету /факультету/;
- користуватися приміщенням, обладнанням, бібліотекою, навчальими та спортивними спорудами;
- визначати за домовленістю з деканатами ряд дисциплін навчання в межах, встановлених навчальим планом, вчитися за індивідуальними графіками та планами, відвідувати додатково будь-які навчальні заняття, що проводяться в університеті;
- одержувати направлення на навчання, стажування до інших навчальних закладів, у тому числі і за кордон за рекомендацією Вченої Ради;
- брати участь у науково-дослідній роботі;
- вільного відвідування лекцій, починаючи з третього курсу;
- працювати за сумісництвом як в університеті, так і в інших організаціях та закладах.
Загальні обов’язки співробітників і студентів:
- працювати чесно і добросовісно, дотримуватися навчального режиму, вимог статуту університету та правил внутрішнього розпорядку, своєчасно і точно виконувати розпорядження адміністрації, використовувати весь робочий час для продуктивної праці, утримуватися від дій, що заважають іншим працівникам виконувати їхні трудові обов’язки;
- суворо зберігати державні та службові секрети /таємниці/;
- дотримуватися вимог з охорони праці, техніки безпеки виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної безпеки, що передбачені відповідними правилами та інструкціями, працювати у спецодязі, спецвзутті, користуватися необхідними засобами індивідуального захисту;
- вживати заходів до негайного усунення причин та умов, які перешкоджають чи заважають нормальній роботі /простій, аварія/, та негайно повідомити про те, що трапилося, адміністрацію;
- дотримуватися встановленого порядку зберігання матеріальних цінностей і документів;
- берегти та зміцнювати державну і суспільну власність, ефективно використовувати обладнання, дбайливо ставитися до інструментів, вимірювальних приладів, навчального приладдя, спецодягу та інших речей, які даються в користування працівникам, економно та раціонально витрачати сировину, матеріали, енергію, паливо та інші матеріальні ресурси;
- виховувати у студентів бережливе ставлення до майна університету;
- поводити себе гідно, систематично підвищувати свою ділову /виробничу/ кваліфікацію.
Студенти університету зобов’язані:
- систематично і глибоко оволодіти теоретичними знаннями та практичними навичками з обраної спеціальності;
- підвищувати свій науковий і культурний рівень, брати активну участь у суспільному житті колективу університету;
- набувати навичок організаційної та виховної роботи;
- відвідувати обов’язкові навчальніі заняття та виконувати в установлені терміни всі види занять, передбачені навчальним планом і програми;
- брати активну участь у суспільно корисних заходах;
- з нетерпінням ставитися до недоліків, займати активну життєву і громадянську позицію;
- виконувати правила внутрішнього розпорядку університету та студентського гуртожитку;
- брати участь у пропаганді наукових знань, а також у громадських заходах, які проводяться університетом серед населення;
- доводити до відома при нез’явленні з поважної причини не пізніше наступного дня декана факультету і в перший день присутності в університеті подати дані про причини пропускання занять. /У разі хвороби студент подає декану факультету довідку установленого зразка відповідного лікувального закладу/;
- вставати при вході керівників вузу, факультету та викладацького складу в аудиторію і виході з неї;
- дбайливо та акуратно ставитися до державної і суспільної власності /інвентар, навчальне приладдя, книжки, прилади тощо/;
- бути дисциплінованими і охайними як в університеті, так і на вулиці та у громадських місцях;
- підтримувати належну чистоту і порядок в усіх навчальних та навчальноо-виробничих приміщеннях.
Заохочення за успіхи в роботі та навчанні
За успіхи у навчанні, активну участь у науково-дослідній роботі та громадському житті університету для студентів, аспірантів, слухачів підготовчого відділення запроваджуються такі заходи заохочення:
оголошення Подяки;
нагородження грамотами;
нагородження цінними подарунками;
видача Премії.
Заохочення оголошується наказом ректора за погодженням з профкомом студентів і доводяться до відома студентів групи, факультету на зборах. Виписка з наказу про заохочення зберігається в особовій справі студента.
Відповідальність за порушення трудової та навчальної дисципліни.
Порушення трудової та навчальної дисципліни, тобто невиконання або неналежне виконання з вини працівника, студента, аспіранта чи слухача покладених на нього обов’язків спричиняє застосування заходів дисциплінарного або громадського впливу, а також застосування інших заходів, передбачених діючим законодавством.
За порушення трудової та навчальної дисципліни і правил внутрішнього розпорядку адміністрація університету застосовує дисциплінарні стягнення:
- догану;
- звільнення /відрахування/.
1.2 Кваліфікаційні вимоги до бакалавра, структура навчального плану бакалаврату напряму 0515 „Видавничо-поліграфічна справа”
1.2.1 Структура Державного стандарту вищої освіти України (зі спеціальності)
Державні стандарти вищої освіти є основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форм одержання вищої освіти. Відповідність освітніх послуг державним стандартам вищої освіти визначає якість освітньої та наукової діяльності вищих навчальних закладів.
Державний стандарт вищої освіти – сукупність норм, які визначають зміст вищої освіти, зміст навчання, засіб діагностики якості вищої освіти та нормативний термін навчання.
 |
Рисунок 1.1 – Схематичне зображення структури Державного стандарту вищої освіти України (зі спеціальності)
Кваліфікація фахівців напряму “ Видавничо-поліграфічна справа ”
Бакалавр: фахівець видавничо-поліграфічної справи
Спеціаліст (КТС ВПВ): технолог-видавець
Спеціаліст (ТДВ): технолог друкованих видань
Магістр (КТС ВПВ): технолог-дослідник (ВПС)
1.2.1 Освітньо-кваліфікаційна характеристика бакалавра напряму “Видавничо-поліграфічна справа ” та кваліфікаційні вимоги галузі до фахівців
Освітньо-кваліфікаційна характеристика випускника вищого навчального закладу (ОКХ) є галузевим нормативним документом, в якому узагальнюється зміст освіти, тобто відображаються цілі освітньої та професійної підготовки, визначається місце фахівця в структурі господарства держави і вимоги до його компетентності, інших соціально важливих властивостей та якостей.
Цей стандарт є складовою галузевих стандартів вищої освіти, де узагальнюються вимоги держави, світового співтовариства та замовників випускників до змісту вищої освіти. ОКХ відображує соціальне замовлення на підготовку бакалавра за напрямом 0927 «Видавничо-поліграфічна справа» з урахуванням аналізу професійної діяльності та вимог до змісту вищої освіти з боку держави й окремих замовників бакалаврів.
ОКХ встановлює галузеві кваліфікаційні вимоги до соціально-виробничої діяльності бакалавра (випускника вищого навчального закладу України) напряму 6.051501 “Видавничо-поліграфічна справа” і державні вимоги до якостей особи, яка здобула певний освітній рівень відповідного фахового спрямування.
Стандарт використовується при: визначенні цілей освіти та професійної підготовки; розробленні й коригуванні складових державного стандарту вищої освіти (перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, напрямів і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців) і галузевих стандартів вищої освіти (освітньо-професійна програма підготовки фахівців, засоби діагностики якості вищої освіти); визначенні первинних посад випускників вищих навчальних закладів та умов їх використання; розробленні та коригуванні складових стандартів вищої освіти (варіативні частини освітньо-кваліфікаційної характеристики, освітньо-професійної програми підготовки фахівців і засобів діагностики якості вищої освіти, навчальний план, програми навчальних дисциплін); визначенні змісту навчання в системі перепідготовки та підвищення кваліфікації; професійній орієнтації здобувачів спеціальності та визначенні критеріїв професійного відбору; прогнозуванні потреби у фахівцях відповідної спеціальності та освітньо-кваліфікаційного рівня, при плануванні їх підготовки й укладанні договорів або контрактів щодо підготовки фахівців; розподілі та аналізі використання випускників вищих навчальних закладів.
Таблиця 1.1 – Здатності випускників вищого навчального закладу, що вимагаються, та система умінь, що їх відображує.
| Зміст здатності вирішувати проблеми і задачі соціальної діяльності | Зміст уміння |
| Засвоювати культурні здобутки українського народу та світової цивілізації з уважним відношенням до різних культур, релігій, прав народів і людини, ідеї збереження миру. | Знати мову та історію України, традиції народів, які її населяють, географію, культурні пам’ятки, видатних українців, державні і релігійні свята. Бути культурною людиною, патріотом України. |
| Сприяти зміцненню україномовних видань, зростанню їх накладів, протекціоністській політиці стосовно українських письменників, поетів та митців. | Знати твори українських літераторів, історію літератури, книжкової графіки, українські видавництва та їх спеціалізацію, книжкові міжнародні та українські ярмарки. |
| Сприяти зростанню авторитету Української держави та її керівництва. Брати участь в організації патріотичних суспільно-громадських заходах. | Роз’яснювати міжнародну та внутрішню політику керівництва України стосовно укріплення державності та міжнародного авторитету. Вміти організовувати колектив на святкування визначних подій українського народу. |
| Опанування цивілізованою комунікаційною взаємодією у суспільстві та міжособистими відносинами на виробництві. | Аргументовано відстоювати правдивість інформації та захищати інтереси держави, підприємства, людини. Розуміти суттєві економічні відносини у суспільстві та на підприємстві. |
| Дотримка загальнолюдських норм та моралі у суспільстві та міжособистих відносинах. | Опановувати європейські норми поведінки і моралі та застосовувати їх в повсякденному житті. |
| Підвищення кваліфікації персоналу на базі поглиблення знань, вивчення прогресивних технологій та різноманітних інновацій. | Знати сучасні засоби оперативного отримання інформації та вміти застосовувати ефективні методики засвоєння знань. Заохочувати і підтримувати працівників у прагненні до вдосконалення фахової майстерності . |
| Створення гуманних соціально-економічних відносин між членами колективу на правовій основі та демократичних засадах. | На основі Конституції України, діючого законодавства, історії України та традицій і звичаїв її народу реалізовувати у колективі демократичні норми поведінки всіх членів колективу. |
| Створення необхідних екологічних, пожежно-, електробезпечних умов праці. | Вміти забезпечити виконання існуючих норм та правил безпеки життєдіяльності та охорони праці. |
| Створення необхідних умов оздоровлення, відпочинку та культурного розвитку на підприємстві. | Вміти організувати гармонічне поєднання праці, фізичного самовдосконалення та відпочинку. |
Ще однимгалузевим державним нормативним документомє освітньо-професійна програма (ОПП), в якій визначається нормативний зміст навчання, встановлюються вимоги до змісту, обсягу та рівня освітньої й професійної підготовки фахівця відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня певної спеціальності.
Цей стандарт є складовою галузевої компоненти державних стандартів вищої освіти і використовується при:
• розробленні та коригуванні відповідних навчальних планів і програм навчальних дисциплін;
• розробленні засобів діагностики рівня освітньо-професійної підготовки фахівця;
• визначенні змісту навчання як бази для опановування новими спеціальностями, кваліфікаціями;
• визначенні змісту навчання в системі перепідготовки та підвищення кваліфікації.
Цей стандарт встановлює:
• нормативну частину змісту навчання у навчальних об’єктах, їх інформаційний обсяг і рівень засвоєння в процесі підготовки відповідно до вимог освітньо-кваліфікаційної характеристики;
• рекомендований перелік навчальних дисциплін підготовки фахівців;
• форми державної атестації;
• нормативний термін навчання.
Стандарт є обов’язковим для вищих навчальних закладів, що готують фахівців даного напряму.
Стандарт придатний для сертифікації фахівців та атестації випускників вищих навчальних закладів.
До галузі застосування знань фахівцівнапряму 0515 „Видавничо-поліграфічна справа” можна віднести: видавничу справу (книговидавнича справа, видавництво газет, видавництво журналів та інших періодичних видань, інші види видавничої діяльності), поліграфічну діяльність (друкування журналів та інших періодичних публікацій, книг, брошур, музичних творів, карт, атласів, плакатів, рекламних матеріалів, проспектів та ін.), виготовлення електронних видань (СD-ROM, Internet).
Далі можна навести виробничі функції, типові задачі діяльності та уміння, якими повинні володіти випускники вищого навчального закладу
Виробничі функції:
1. Проектно-конструкторська
• Проектування структури, змісту та оформлення продукту видавничо-поліграфічного виробництва.
• Визначення основних технічних параметрів видання чи пакування.
• Визначення оптимального типу інформації, що відтворюватиметься.
• Створення сценарію керування інформацією у виданні.
• Деталювання елементів видання (титулу, палітурки, книжкового блоку, сторінки, додаткових елементів тощо).
• Створення алгоритму технології виготовлення видання чи пакування.
• Створення алгоритму системи керування технологією виготовлення видання чи пакування.
• Розроблення структури бази даних та вибір програми її керування для реалізації технології виготовлення видання чи пакування.
• Вибір структурної схеми та топології мережі, яка поєднує елементи системи видавничо-поліграфічного виробництва.
• Вибір матеріалів для здійснення оптимального варіанта технологічного процесу.
• Внесення змін у документацію після нормоконтролю або випробування зразків виробів.
2. Технологічна
• Розроблення технологічної схеми для виготовлення видання чи пакування.
• Підбір і розрахунок кількості матеріалів для виготовлення накладу видання чи пакування.
• Проведення аналізу витратних матеріалів на технологічність, відповідність вимогам ергономіки, технічної естетики, техніки безпеки
• Проведення аналізу спроектованої технології на відповідність технічному завданню та рівень патентної чистоти.
• Вибір технологічного устаткування для реалізації технології відтворення інформації.
• Розроблення технологічної схеми виробництва з визначенням основних напрямків потоків даних, сировини, напівфабрикатів і готової продукції.
• Розроблення схеми забезпечення виробництва матеріалами на основі законів логістики (маршрутизація).
• Вибір програмного середовища для перетворення інформації у технологічних операціях.
• Розрахунок режимів ведення технологічних операцій.
• Поєднання у мережу та калібрування технічних засобів виробництва.
• Програмування систем керування технологічними процесами.
• Визначення показників якості проміжних та кінцевих продуктів технології.
• Оптимізація режимів технологічних процесів.
3. Організаційно-управлінська
• Планування роботи підрозділу на певний період часу.
• Складання графіків роботи та персональних завдань для працівників підрозділу.
• Організація ефективної роботи підрозділу на певний період часу.
• Координація роботи працівників для виконання завдання у заплановані проміжки часу.
• Ведення документації підпорядкованого підрозділу.
• Підготовка документації для атестації робочих місць.
• Своєчасне ознайомлення працівників із офіційними документами.
• Проведення інструктажу з техніки безпеки.
• Модернізація технічних засобів і програмного забезпечення.
• Оформлення актів апробацій та впроваджень нових матеріалів та засобів виробництва.
• Створення умов для підвищення кваліфікації працівників.
• Управління підпорядкованим підрозділом.
4. Контрольна
• Контроль за дотриманням режимів технологічних операцій.
• Контроль за виконанням графіка виконання технологічних процесів.
• Проведення вибіркового контролю рівня якості продукції.
• Аналіз причин виникнення браку та заходи щодо його запобігання та усунення.
• Вхідний контроль витратних матеріалів на відповідність нормам технічної документації.
• Перевірка ефективності витрат матеріалів та ведення відповідної документації.
• Контроль за дотриманням умов експлуатації технічних засобів виробництва та програмного забезпечення.
• Контроль за виконанням правил техніки безпеки та забезпеченням безпечних умов праці.
• Проведення аналізу технологічного процесу на екологічну чистоту.
• Перевірка документації, у якій фіксуються витрати матеріалів, затрати робочого часу на виконання технологічних операцій.
5. Технічна
• Розроблення технологічних інструкцій на виконання технологічних процесів за допомогою устаткування та програмного забезпечення.
• Усунення неполадок і збоїв під час роботи технологічного обладнання та програмного забезпечення.
• Проведення випробовувань готових виробів і оформлення результатів.
• Внесення змін у технологічну документацію при корегуванні технологічних процесів і режимів виробництва.
• Технічна експлуатація апаратних засобів КВС.
• Експлуатація програмного забезпечення КВС.
• Складання (набір) та оброблення складної текстової інформації в КВС.
• Сканування, оброблення та виведення монохромної і кольорової графічної інформації в КВС.
• Верстання монохромних та ілюстрованих кольорових видань у КВС.
• Підготовка документів на виготовлення та облік видання.
Кваліфікаційні вимоги галузі до фахівця кваліфікації „Технолог-видавець”
Завдання та обов’язки. Випускник повинен розробляти алгоритм технології виготовлення поліграфічної продукції, що відповідає проектним нормативам та якості. Проектувати структурну схему видавничо-поліграфічної системи та вибирати поопераційне технологічне устаткування, а також пристрої передавання інформаційних потоків та засобів контролю показників якості напівфабрикатів та готової продукції. Забезпечувати проектування, розробку або рекомендувати готові операційні системи, розробляти в разі необхідності програмне забезпечення у видавничо-поліграфічних системах. Вибирати проміжні носії та формати для збереження і перенесення інформації. Інсталювати технічні елементи видавничо-поліграфічних систем, їх програмне забезпечення та інтерфейси. Проектувати і реалізувати локальні мережі між технічними пристроями. Виконувати калібрування засобів для відтворення кольорових зображень та здійснювати оцінку їх показників на відповідність якості. Вибирати технологічні параметри та налагоджувати роботу сканерів, цифрових фотокамер, цифрового друкарського і брошурувально-палітурного устаткування. Здійснювати періодичну перевірку роботи видавничо-поліграфічних систем. Згідно з визначеними технологічними параметрами створювати системи автоматизованого керування видавничо-поліграфічними виробництвами та забезпечувати їх засобами захисту від несанкціонованого втручання. Контролювати дотримання технологічної дисципліни та правил експлуатації устаткування.
Повинен знати. Постанови, розпорядження, накази, інші нормативні документи керівних органів, які стосуються системи видавничо-поліграфічного видавництва; обчислювальну математику та системи перетворення сигналів; дискретне перетворення і квантування; архітектуру електронно-обчислювальних машин та комп’ютерів; мікропроцесори, мови програмування мікропроцесорів; послідовний, паралельний та інші інтерфейси, введення-виведення сигналів; компоненти комп’ютерної техніки; цифрові засоби занесення інформації та роботу локальних інформаційних мереж: техніку від’єднання і браузери Інтернет; засоби діагностики і технічного обслуговування; файлові системи; сканери, цифрові фотокамери, друкарське і брошурувально-палітурне устаткування.
Кваліфікаційні вимоги галузі до фахівця кваліфікації “Технолог друкованих видань”
Завдання та обов'язки. Володіє методологією та навичками з реалізації основних етапів технологічного процесу виготовлення видань. Здійснює розробку та вибір технології виготовлення поліграфічної продукції. Оформляє технічну документацію відповідно до нормативних вимог. Складає графік проходження видань у виробництві. Координує роботу виробничих мікроструктур. Контролює своєчасне виконання технологічних операцій. Контролює якість поліграфічних матеріалів, напівфабрикатів та готової продукції. Проектує схеми виготовлення друкованих видань. Здійснює оптимізацію технологічного процесу. Підписує до друку сигнальний примірник. Контролює безперервне забезпечення виробництва видавничо-поліграфічними матеріалами. Веде облік їх надходження та використання. Проводить експертизу технічного стану друкованих видань у бібліотечних фондах. Визначає види і характер руйнування їх конструкції. Проектує схему технологічного процесу реставрування видань. Вибирає методику, засоби та матеріали для проведення реставраційних робіт. Розробляє рекомендації щодо профілактики збереження бібліотечних фондів та їх реставрації.
Повинен знати. Постанови, стандарти, технологічні інструкції та інші нормативні документи керівних органів. Процеси виготовлення друкарських форм та друкування з них; розрахунок елементів конструкції друкованих видань. Технологію виготовлення книжково-журнальної продукції. Технологію верстання та друкування газет, акцидентної та ін. поліграфічної продукції. Способи оздоблення і захисту від підробок поліграфічної продукції. Складальне, формне, друкарське, брошурувально-палітурне та оздоблювальне устаткування. Методики підбору технологічних режимів проведення операцій під час виготовлення друкованих видань та реставрації бібліотечних фондів. Властивості поліграфічних матеріалів та їх вплив на якість готових видань.
1.2.2 Структура навчального плану бакалаврату спеціальностей напряму 6.051501 „Видавничо-поліграфічна справа”
Структура навчального плану бакалаврату складається з двох частин:
1. Нормативна частина, що включає: цикл гуманітарної та соціально-економічної підготовки, цикл природничо-наукової підготовки, цикл професійної та практичної підготовки за напрямом.
2. Варіативна частина, що включає: дисципліни самостійного вибору навчального закладу, дисципліни вільного вибору студента.
Цикл гуманітарної та соціально-економічної підготовки
(нормативна частина)
• Історія України
• Культурологія
• Філософія (філософія, релігієзнавство, логіка)
• Економічна теорія
• Українська мова (за професійним спрямуванням)
• Політологія
• Правознавство
• Психологія
• Соціологія
• Іноземна мова (за професійним спрямуванням)
• Фізичне виховання*
• Українська мова (для тих,хто не вчив)
• Виробнича практика
• Державна атестація
• Болонський процес та кредитно-модульна система
Цикл природничо-наукової підготовки
(нормативна частина)
• Вища математика
• Фізика
• Основи дискретної математики
• Економіка і організація виробництва
• Інформатика
• Теоретична і прикладна механіка
• Екологія
• Безпека життєдіяльності та охорона праці
• Інженерна та комп’ютерна графіка
Цикл професійної та практичної підготовки
(нормативна частина)
• Основи метрології, стандартизації та управління якістю видань
• Основи теорії кольору та кольоровідтворення
• Основи матеріалознавства
• Основи електротехніки і промислова електроніка
• Менеджмент
• Патентознавство і авторське право
• Комп’ютерні мережі
• ЕОМ і мікропроцесорні системи
• Операційні системи
• Організація баз даних та знань
• Схемотехніка ЕОМ(елементи і схеми комп’ютерних систем)
• Автоматизоване проектування складних об’єктів і систем
• Фізико-хімічні основи поліграфічних виробництв
• Основи технології поліграфічного виробництва
Дисципліни самостійного вибору навчального закладу
(вибіркова частина)
• Методи та засоби комп’ютерних інформаційних технологій
• Комп'ютерні графічні системи
• Технічні засоби комп'ютеризованих видавничих систем
• Обробка текстової інформації
• Обробка графічної інформації
• Проектування і розрахунки додрукарських процесів
• Введення в спеціальність
• Художні основи проектування видань
• Програмні засоби комп’ютеризованих видавничих систем
• Основи технічної естетики та дизайну
• Технологія друкарських процесів
• Технологія післядрукарських процесів
• Вузли та механізми поліграфічного устаткування
• Проектування і розрахунки друкарсько-обробних процесів
• Фотореєстраційні та формні процеси
• Комплексний курсовий проект
Дисципліни вільного вибору студента
(вибіркова частина)
• Основи проектування електронних видань
• Основи бухгалтерського обліку
• Основи маркетингу та рекламної діяльності
• Основи технології та дизайну пакувань
• Основи теорії растрування
• Технології цифрового друку
• Поліграфічні матеріали
• Технічні засоби мультимедіа
• Автоматизація офісного діловиробництва
• Теоретичні основи переробки кольорових зображень
• Основи редагування та коректури видань
• Шрифтові технології
• Методи та засоби захисту інформації
• Менеджмент в ВПС
• Системи управління кольором
• Системи управління технологічними процесами
• Військова підготовка (за рахунок вільного часу студента)
2 ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ КНИГИ
Виростаючи на ґрунті нових соціальних потреб людства, спілкування і пізнання, наука про книгу все більше диференціюється – зростає її теоретичний розмах, розкриваються елементи системотехнічного підходу до книги в еволюції уяви про неї, висвітлюючи генетичне і функціональне трактування книги як соціотехнічної моделі в складних процесах поліграфічного виробництва, розповсюдження і використання.
Сучасний підхід до вивчення книги і оцінки її якості включає дослідження функціонування цієї соціотехнічної моделі в суспільстві і немислимий без глибокого проникнення в її конструктивно-технологічну структуру та визначення реалізації всіх функцій складових елементів книги.
Конструктивно-технологічні властивості елементів книжкових видань особливо важливі при оцінюванні експлуатаційних показників: довговічності, міцності, зручності у читанні, естетиці зовнішнього та внутрішнього оформлення тощо.
Ти знаєш так цікаво – про борщ це я від львівян почула – вони так насправді «переругиваются». Українська мова дуже така м’яка.
Якщо поглянути на історію книговидання з точки зору конструкції книги, тобто будови і взаємного розміщення її складових елементів, то слід відзначити, що книга практично зберегла незмінною свою форму. Ключовими елементами залишаються книжковий блок, палітурка і вузли, що їх з’єднують – форзац та корінцевий матеріал.
Із часу появи письменності її фізичний носій мав відповідати основному призначенню зафіксованої інформації. Відповідно, цей фізичний носій видозмінювався згідно з вимогами сучасності щодо зручності написання, користування, умов зберігання. Еволюція конструкції книжки також тісно пов’язана з технічними і науковими досягненнями сьогодення.
Людині завжди було властиве бережливе ставлення до книжки, чи то були глиняні плити з клинописним текстом, чи папірусні сувої з ієрогліфами, чи пергаментні кодекси, чи паперові зошити. Для глиняних плит видовбували дерев’яні ночви; сувої зберігались у футлярах, часом щедро оздоблених малюнками. Появу і розвиток власне палітурного ремесла пов’язують з рукописною книжкою. Ще у глибоку давнину в монастирях поряд із переписувачем обов’язково працював палітурник. У пам’яті людства збереглось ім’я одного з найдавніших палітурників – ірландського монаха Дагеуса, який жив у VI ст. Як свідчать історичні джерела, конструкція книги у вигляді паперових блоків,прошитих нитками, заклеєних у корінці марлею, з’явилася десь у VII-IX ст.
Техніка ручного оправляння книг відпрацьовувалася впродовж століть: розширювався асортимент інструментів, велись пошуки матеріалів, створювалися найбільш раціональні конструкції палітурок і способи їх скріплення з книжковим блоком.
Палітурки випилювалися із дерев’яних дошок (товщиною до двох сантиметрів) – соснових, дубових, кипарисових, обрізали по книжковому блоці і прикріпляли до нього ремінцями (в палітурках прорізували щілини, через які пропускали ремінці, і видовбували канавки, в які западали ремінці). Потім палітурку покривали товстим пергаментом, верх і низ корінця обшивали шнурком і, нарешті, обтягували матеріалом – шкірою, оксамитом, шовком, парчею, полотном тощо. Закінчивши цю «чорнову» роботу, палітурник брався до оздоблення. Верхню частину палітурки покривали дощечкою з дорогоцінного матеріалу (золота, срібла) з різними різьбленими орнаментами, прикрашали перлами, дорогоцінним камінням. На нижній частині монтували випуклі металеві штирі («жуковини»), які оберігали оправу від пошкодження. Іноді на оправах робили металеві чи шкіряні защіпки.
Майстри-палітурники нерідко створювали дивовижні витвори палітурного мистецтва, такі як книжка-кошіль і книжка-сумка із замком, книжка -«серце» і книга-валіза, «трійна» книжка в одній оправі.
В останні роки, у зв’язку з появою нових і з удосконаленням відомих палітурних матеріалів, а також із розвитком сучасної техніки, відбулися значні зміни, які торкнулися, передусім, способу скріплення блока, а також таких елементів, як форма корінця блока, форми книжкових оправ, суперобкладинок, і сформували структуру книжкової продукції. Головна особливість цих змін – збільшення кількості варіантів брошурувально-палітурних процесів під час виготовлення книг. За останні роки це число зросло приблизно в 2 - 3 рази і перевищує 200; широко застосовуються більше 70 варіантів. Збільшилась диференціація у використанні конструкцій книг, їх оформлення, матеріалів залежно від призначення, тематики видань, кола майбутніх читачів, умов експлуатації і т.д. У більшості випадків досягається достатня відповідність між фактичними міцнішими, ергономічними і естетичними показниками випущеної книги і вимогами до неї, які ставить видавництво та читач.
Слід відмітити тенденції у виконанні елементів книг: спрощення конструкції видань у твердій палітурці за рахунок зміни способу склеювання корінця блока, його форми, використання безшвейного способу скріплення, застосування простих за конструкцією палітурок та ін., що дозволило знизити собівартість всієї книжкової продукції, ускладнення конструкції книжок в обкладинці внаслідок застосування обкладинок з клапанами і суперобкладинками, підвищення технологічності конструкцій, застосування засобів, які забезпечують необхідну міцність і довговічність книжок при використанні порівняно дешевих матеріалів, широке застосування нових технічних засобів для підвищення художньої виразності оформлення.
2.1 Етапи розвитку конструкції книги
Зазирнемо коротко в історію конструкції книжки. Конструкція стародавньої книжки визначалася системою письма, специфікою матеріалу, на якому писали, та інструменту для письма. У давні часи в різних країнах для письма використовували глиняні та воскові дощечки, березову кору, пальмове листя, але найбільше значення в становленні і розвитку світової культури письма відіграли папірус, пергамент і папір. Папірус виготовляли в Єгипті з серцевини стебла тростини, яку розрізали на тонкі смужки і після висушування склеювали хрест-навхрест соком рослини, отримуючи аркуші або довгі (до 45 м) стрічки. Текст і рисунок наносили паличкою чи пером чорною або червоною фарбою, а пізніше – чорнилом. Папірус неможливо було складати навпіл (фальцювати), тому «книжки» із папірусу мали форму ЗВИТКІВ, які закріпляли на планках і зберігали у шкіряних футлярах.
Досконаліша і зручніша у користуванні конструкція книжки у вигляді кодексу (скріплені в корінці аркуші матеріалу для письма) з’явилась у I ст. до н.е. і походить, найімовірніше, від римських поліптихів – своєрідної записної книжки із скріплених між собою дощечок, покритих воском, на яких писали заточеною паличкою. Конструкція кодексу для рукописної книжки стала можливою завдяки появі нових матеріалів – пергаменту (шкіра молодих тварин особливої вичинки, II ст. до н.е.) і паперу (Китай – поч. I ст. н.е., Європа – поч. II ст.), які можна було фальцювати.
Рукописні книги – кодекси– самі переписувачі складали із зошитів (вкладених один в один зігнутих навпіл аркушів), обсяг яких сягав 24 сторінок. Після заповнення текстом зошити нумерували, комплектували за порядком, зшивали тонкими сухожиллями або товстими нитками і покривали обкладинкою із пергаменту чи шкіри. Найцінніші книжки покривали твердою палітуркою, яку робили із кількох склеєних аркушів папірусу або пергаменту, а пізніше – із дерев’яних дошок, обтягнутих шкірою або тканиною.
Із винаходом і розвитком книгодрукування (до кін. XV ст. за перші 50 років у Європі було видано більше 10 млн. книжок) брошурувально-палітурні роботи виконувалися у чисельних палітурних майстернях із застосуванням найпростіших інструментів та пристосувань. Шиття блоків проводилося на швейному верстаті, заклеювання і сушіння корінця – в дерев’яних затискачах, обрізування – гобелем із списоподібним чи дисковим ножем, тиснення на палітурці готової книжки – штемпелями, філетами, дорожниками, роликами і набірним латунним шрифтом, закріпленим у шрифткасі.
У XV - XIX ст. в Європі аркуші фальцювалися палітурною паличкою, після чого корінцевий фальц оббивали на металевій плиті. Книжковий блок зшивався товстими і міцними нитками на зв’язках – смужках шкіри, спеціально вичинених сухожиллях, пізніше – на пенькових шнурах, які у натягнутому стані закріплювалися у швейному верстаті, а в зшитому блоці утворювали на корінці поперечні виступи. Заклеювання і наступне висушування корінця здійснювали рідким кістковим клеєм у затискачах при сильному стискуванні, яке забезпечувало проникання клею на потрібну глибину між зошитами блока. Кінці зв’язок зшитого блока прикріплювалися до дерев’яних, а пізніше – до картонних боковинок палітурки, після чого корінець блока і боковинки склеювалися палітурним матеріалом – пергаментом, шкірою, парчою або іншою тканиною із загинанням країв матеріалу на внутрішній стороні палітурки. Пізніше, до вже практично оправленої книжки, приклеювалися форзаци, після чого вона декілька годин втримувалася під пресом, що забезпечувало її високу компактність і тривале зберігання форми. Тиснення на палітурці, прикріплення металевих накладок і застібок виконувалося на вже повністю готовій книжці.
Технологія виготовлення книжки на Близькому Сході була дещо іншою. Книжкові блоки зшивалися нитками без зв’язок, а найбільш потовщені шви ховалися в поглиблення – пропилах, зроблених у скомплектованому і затисненому у затискачах боці. Боковинки палітурок робилися із картону, причому було три Боковинки, так щоб третя боковинка закривала передній обріз блока і частково передню сторінку. Для скріплення палітурки з блоком використовувалася тканина, а корінець палітурки робили порожнистим, щоб позолота на корінці не тріскалася і не відшаровувалася під час користування книжкою.