Закономірності та принципи виховання

Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі істотні зв'язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефектив­ності розвитку особистості школяра.

У виховному процесі виявляються такі закономірності.

Виховання органічно пов'язане із суспільними по­требами й умовами виховання. Значні зміни в житті народу зумовлюють і зміни у виховній системі. Розбу­дова незалежної держави Україна потребує формуван­ня в підростаючого покоління національної свідомості, любові до своєї Вітчизни, до рідної мови, до свого наро­ду, його традицій, історії та культури.

Людина виховується під впливом найрізноманітні­ших чинників. Недарма кажуть, що виховує все: і лю­ди, і речі, і явища. Важлива роль у вихованні належить людям, насамперед батькам і педагогам. Це покладає на них особливу відповідальність.

Процес виховання відбувається найуспішніше в при­родному для нього національному річищі з урахуван­ням менталітету вихованця. З огляду на це, дитину ма­ють оточувати рідна мова, природа, національна куль­тура, звичаї, традиції тощо.

Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність. Це, зокре­ма, стосується формування її думок, поглядів, переко­нань, ціннісних орієнтацій, емоційної .сфери. Виховний процес повинен постійно трансформувати зовнішні ви­ховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).

Визначальними у вихованні є діяльність та спілкування. Діяльність — головний чинник єдності свідомості та поведінки під час здійснення учнем певних видів ді­яльності (навчальної, трудової, ігрової, спортивної та ін.).

Ефективність виховання залежить від ставлення осо­бистості до навколишньої дійсності взагалі та до спрямо­ваних на неї педагогічних впливів зокрема. Сформовані у процесі виховання погляди і переконання, мотиви по­ведінки визначають позицію вихованця щодо спрямова­них на нього педагогічних впливів. У разі несприйняття цих впливів проводять спеціальну виховну роботу і лише згодом здійснюють позитивний виховний вплив.

Ефективність виховного процесу залежить від сто­сунків в учнівському в колективі. Здорова морально-пси­хологічна атмосфера в колективі сприяє формуванню у дітей позитивних моральних якостей, відбувається про­цес взаємовиховання. І навпаки, у колективі спеціального виправно-виховного закладу, якщо там немає на­лежного порядку, відбувається взаємна деморалізація його членів.

Ефективність виховного процесу зростає, коли уч­ні займаються самовихованням, тобто коли поєднується виховання і самовиховання.

Ці закономірності необхідно враховувати під час ство­рення будь-якої виховної ситуації. Це дає змогу педа­гогу відпрацювати задану схему дій, щоб досягти пос­тавленої мети, допомагає йому в процесі виховної роботи (у плануванні, організації, оцінюванні процесу вихован­ня) перетворити можливість, що випливає із закономір­них зв'язків, на дійсність.

Принципи виховання — керівні положення, що відображають за­гальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.

Процес виховання ґрунтується на таких принципах.

Цілеспрямованість виховання. Передбачає спряму­вання виховної роботи на досягнення основної мети ви­ховання — всебічно розвиненої особистості, підготовки її до свідомої та активної трудової діяльності. Реалізу­ється цей принцип за умови підпорядкованості виховної роботи загальній меті, знання цієї мети вихователями і

вихованцями, недопущення стихійності у вихованні, на­явності перспективи, проектування рівня вихованості особистості відповідно до запланованої мети.

Зв'язок виховання з життям. Його суть — виховна діяльність школи має орієнтувати учнів на те, що вони повинні жити життям суспільства, брати посильну участь у ньому вже за шкільною партою і готуватися до трудової діяльності. Реалізація цього принципу передбачає вико­ристання у виховній роботі краєзнавчого матеріалу, сис­тематичне ознайомлення учнів із суспільно-політичними подіями в країні, залучення їх до посильної участі в громадській роботі.

Прилучаючись до активного життя, школярі засвоюють досвід старших поколінь, можуть і повинні брати посиль­ну участь у процесі державотворення. Завдяки цьому в них формується психологічна, моральна і практична готовність до самостійного суспільного життя й діяльності.

Єдність свідомості та поведінки у вихованні. Пове­дінка людини — це її свідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості — складний і суперечливий процес, оскільки формування навичок правильної поведінки на­багато складніше, ніж виховання свідомості. Для подо­лання цієї суперечності необхідне правильне співвідно­шення методів формування свідомості та суспільної по­ведінки, запобігання відхиленням у них, вироблення в учнів несприйнятливості до будь-яких негативних впли­вів, готовності боротися з ними.

Виховання в праці. В основі цього принципу — ідея, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності, від особистої участі в праці. Цей прин­цип спирається і на таку психологічну якість, як праг­нення дитини до активної діяльності. Реалізується за умови усвідомлення учнями, що праця — єдине дже­рело задоволення матеріальних і духовних потреб, чин­ник усебічного розвитку особистості, сумлінне ставлення до неї — важлива позитивна риса.

Комплексний підхід у вихованні. Ґрунтується на діа­лектичній взаємозалежності педагогічних явищ і про­цесів. Втілення його в життя передбачає: єдність ме­ти, завдань і змісту виховання; єдність форм, методів і прийомів виховання; єдність виховних впливів шко­ли, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, ву­лиці; врахування вікових та індивідуальних особливо­стей учнів; єдність виховання і самовиховання; постійне вивчення рівня вихованості учня і коригування вихов­ної роботи.

Виховання особистості в колективі. Індивід стає осо­бистістю завдяки спілкуванню і пов'язаному з ним ві­докремленню. Найкращі умови для спілкування й ві­докремлення створюються в колективі. Отже, цей прин­цип виховання зумовлений об'єктивними закономір­ностями розвитку дитини і відповідає природі суспіль­ства. Його реалізація передбачає усвідомлення учнями того, що колектив — могутній засіб виховання, що пев­ні риси особистості формуються тільки в колективі, зна­чення згуртованості колективу та його думки для вихо­вання школярів, участь учнів у самоврядуванні сприя­ють розвиткові самостійності, самодіяльності, ініціати­ви та ін. Найбільша виховна цінність колективу в тому, що між його членами виникають найрізноманітніші сто­сунки: взаємної відповідальності й залежності, ділові, організаторів і виконавців, між вихователями і вихо­ванцями, між старшими й молодшими, міжособистісні стосунки (симпатії, товариськості, дружби, любові).

Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зу­мовлюється відсутністю в учнів життєвого досвіду; ви­ховання творчої особистості можливе, якщо існують умови для вияву самостійності й творчості, схвалюються ініціатива та самодіяльність. Цей принцип передбачає безпосередню участь учнів у плануванні своїх громадсь­ких справ, усвідомлення їх необхідності й значення, контроль за їх виконанням, оцінювання досягнутих ре­зультатів. При цьому важливо запобігти жорсткому рег­ламентуванню діяльності дитячого самоврядування, ад­мініструванню, надмірній опіці.

Поєднання поваги до особистості вихованця з ро­зумною вимогливістю до нього. У цьому — головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формування необ­хідних взаємин вихователів і вихованців. Цей прин­цип передбачає: єдність вимог до вихованців з боку педагогів, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, поважання їхньої думки та ін. Його втілення в життя ускладнюртьгя тим, що серед учнів нерідко є складні, озлоблені діти Педагог повинен бути терпля­чим до всіх дітей без винятку, поважати їх людську гідність. А.Макаренко наголошував, що треба висувати якнайбільше вимог до людини, але водночас і виявля­ти якнайбільше поваги до неї. Розумна вимогливість є також свідченням поваги до особистості дитини. Її ви­ховний потенціал зростає, якщо вона доцільна, випли­ває з потреб виховного процесу, із завдань всебічного розвитку особистості.

Індивідуальний підхід до учнів у вихованні. Такий підхід як індивідуальна корекція загальної системи ви­ховання — важлива вимога до організації виховного про­цесу і одна з умов підвищення його ефективності Вихов­ні заходи які не враховують цієї вимоги, не заторкують внутрішніх сторін особистості вихованця й тому мало­ефективні Результати виховного процесу значною мірою залежать від того, наскільки в ньому враховано вікові та індивідуальні особливості учнів.

Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Виходить з того, що для формування свідо­мості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів. Такі яко­сті людської особистості не можна сформувати, якщо виховний процес являтиме собою випадковий набір ви­ховних заходів, що матимуть епізодичний, а не систем­ний характер. Реалізація цього принципу передбачає пе­редусім, що залежно від віку та рівня розвитку учнів педагог добирає зміст і методику виховної роботи з ни­ми 3 віком змінюється педагогічне керівництво дитя­чим колективом, що виявляється у наданні йому більшої самостійності в усіх питаннях його життєдіяльності. Під­вищується і вимогливість до нього вихователів. Важли­во прогнозувати можливі наслідки заходів впливу на школяра. Індивідуальний підхід потрібен до кожного вихованця, а не лише до тих, хто вирізняється незвич­ною поведінкою. Досвідчені педагоги намагаються ба­чити кожного учня таким, яким він є, і відповідно до цього будувати виховну роботу з класом.

Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадсь­кості. Повинна охоплювати всі сторони навчально-ви­ховної роботи школи, всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиці­ях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховного процесу. Школа як провідна ланка в системі виховання учнівської молоді повинна не лише залучати до цієї спра­ви сім'ю, громадські та інші організації, а й озброювати їх основами психолого-педагогічних знань, передовим досвідом виховання, дбати про підвищення педагогічної культури батьків.

Концепція національного виховання розглядає такі його принципи:

— народність — єдність загальнолюдського і націо­нального. Національна спрямованість виховання, ово­лодіння рідною мовою, формування національної сві­домості, любові до рідної землі та свого народу; прище­плення шанобливого ставлення до культури, спадщи­ни, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості всіх народів, що населяють Україну;

— природовідповідність — урахування багатогранної й цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх анатомічних, фізіологічних, пси­хологічних, національних та регіональних особливостей;

— культуровідповідність — органічний зв'язок з іс­торією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, за­безпечення духовної єдності поколінь;

— гуманізація — створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життє­вих сил; гуманізація взаємин вихователя і вихованців; виховання — центр навчально-виховного процесу, по­вага до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір'я до неї; виховання гуманної особистості;

— демократизація — усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання її права на свободу, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності. Глибоке ус­відомлення взаємозв'язку між ідеалами свободи, права­ми людини і громадянською відповідальністю:

— етнізація — наповнення виховання національним змістом, що передбачає формування самосвідомості гро­мадянина. Забезпечення можливості всім дітям навча­тися у рідній школі, виховувати національну гідність, національну свідомість, почуття належності до свого народу. Відтворення в дітях менталітету народу, увіч­нення в підростаючих поколіннях специфічного, що є в кожній нації, виховання їх як типових носіїв націо­нальної культури. Принцип етнізації — невід'ємна скла­дова соціалізації дітей, він однаковою мірою стосуєть­ся всіх народів, що живуть в Україні.

Лише сукупність цих принципів забезпечує успішне визначення завдань, підбір змісту, методів, засобів і форм виховання. Єдність принципів виховання потребує від пе­дагога вміння використовувати їх у взаємозв'язку, з ура­хуванням конкретних можливостей і умов.

Література:

1. Бабанский Ю. К„ Победоносцев Г. П. Комплексный под­ход к воспитанию школьников. — М., 1980.

2. Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педа­гогічні нариси. — Львів, 1996.

3. Галузинсъкий В. М„ Масленнікова Н. П. Самовиховання та самоосвіта школярів. — К., 1969. Державна національна програма "Освіта" ("Україна XXI століття"). — К., 1994.

4. Закон України "Про освіту". — К., 1991.

5. Кузь В. Г., Руденко Ю. Д., Сергійчук З. О. Основи націо­нального виховання. — Умань, 1993.

6. Натанзон Э. Ш. Трудный ученик и педагогический кол­лектив. — М., 1984.

7. Стельмахович М. Г. Теорія і практика українського на­ціонального виховання. — Івано-Франківськ, 1996.

8. Фіцула М. М. Педагогічні проблеми перевиховання уч­нів. — Тернопіль, 1993.

9. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К.:”Академія”, 2000. – 544 с.

10. Шилова M. П. Изучение воспитанности школьников. — М.,1982.

11. Подласый И. П. Педагогика. — M., 1999.

 

Опорні поняття:

Процес виховання, етапи процесу виховання, управління процесом виховання, самовиховання, етапи самовиховання, прийоми самовиховання, процес перевиховання, етапи перевиховання, функції та принципи перевиховання, інтеріоризація, рівні вихованості, шляхи підвищення ефективності процесу виховання, удосконалення виховного процесу, закономірності виховання, принципи виховання, концепція національного виховання.

Контрольні питання:

1. Що означає поняття “процес виховання”?

2. Від яких чинників залежить процес виховання?

3. Що є рушійною силою процесу виховання?

4. В чому полягає суть процесу самовиховання?

5. За яких умов процес самовиховання може здійснюватись успішно?

6. В чому полягає суть процесу перевиховання?

7. Які категорії дітей та підлітків підлягають перевихованню?

8. Що повинен враховувати педагог здійснюючи виховний вплив на учнів?

9. Що таке інтеріоризація?

10. За якими критеріями оцінюють рівень вихованості школярів?

11. Що передбачає удосконалення виховного процесу у школі?

12. Що таке закономірності виховання?

13. Що таке принципи виховання?

14. На яких принципах грунтується процес виховання?

Питання для роздумів

1. Чому свідомість людини, як компонент процесу виховання, відіграє провідну роль у її діяльності і поведінці?

2. Чому виховання є процесом довготривалим?

3. Чому самовиховання є вищим етапом процесу виховання?

4. Чому в умовах сьогодення особливо актуальним є питання самовиховання учнів?

5. В чому полягає специфіка процесу перевиховання?

6. Наскільки ефективними є педагогічні рекомендації стосовно перевиховання учнівської молоді в умовах сьогодення?

7. Чому в процесі виховної роботи у школі подолання формалізму є першочерговим завданням?

8. Якими, на Вашу думку новими, нестандартними шляхами можна підвищити ефективність процесу виховання?

9. Чи залежать результати виховного процесу від кількості визначених принципів?