Розвиток освіти в Україні

Література додаткова

Література основна

Зміст

Тема: ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ В УКРАЇНІ

ЛЕКЦІЯ

Мета: ознайомити студентів з історією виникнення і розвитку дитячої літератури в Україні, розглянути своєрідність давньоруської та давньої української літератури для дітей; твори тогочасних письменників для дітей і дитячого читання; визначити роль книгодрукування у розвитку дитячої літератури; формувати аксіологічні цінності, комунікативну вправність студентів; розвивати навички самостійної роботи з додатковою критичною та науковою літературою; виховувати патріотичні почуття та естетичні смаки.

 

1. Розвиток освіти в Україні.

1. Давньоруська і давня українська література для дітей.
2. Книгодрукування.
3. Твори тогочасних письменників для дітей і дитячого читання.

 

1. Огієнко I.I. Історія українського друкарства / І. Огієнко. – К.: Либідь, 1994. – 448 с.

2. Українська дитяча література. Хрестоматія: У 2 ч.: Навч. посібн. / Упоряд.: І.А. Луценко, А.М. Подолинний, Б.Й. Чайковський. – К.: Вища шк., 1992. – Ч. 1. – С. 35-40, 40-74.

3. Дунаевсъка А.Ф. Українська народна казка / А.Ф. Дунаєвська. – К.: Вища школа, 1987. – 126 с.

4. Детская литература / сост. Е.Е. Зубарева, 3.П. Пахомова. – М.: Просвещение, 1976. – 398 с.

5. Повість минулих літ. – К.: Вища школа, 1989. – 89 с.

1. Владимиров Л.И. Всеобщая история книги: Древний мир. Средневековье. Возрождение. XVII в. / Л.И. Владимиров. – М.: Книга, 1988. – 310 с.

2. СічинськийВ. Чужинці про Україну: Вибір з подорожей по Україні та інших писань чужинців про Україну за десять століть / В. Сочинський. – К. : «Довіра», 1992. – 254 с.

 

Зародження літератури для дітей в Україні пов’язане з розвитком освіти й шкільної справи.

Перші школи в Київській Русі виникли після прийняття християнства. Зокрема, в Києві князем Володимиром була відкрита школа "книжного навчання". Згодом вихованці школи Володимира стали тією опорою, за допомогою якої Ярослав Володимирович здійснив новий крок у розвитку освіти й культури на Русі. На це вказує і літописець "Батько аджеж його Володимир землю зорав і :розм’якшив… Цей же засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаємо, вчення одержуючи книжне" (Повість минулих літ. - К. - 1989. - С. 77).

Випускники школи Ярослава виконували велику і різноманітну роботу. Наприклад, вони перекладали книги, у яких містилися відомості з всесвітньої історії, космогонії, філософії, філології, етики, географії, математики, медицини тощо. Крім дітей Ярослава, у школі навчалися майбутній митрополит Іларіон, посадники, десятки знатних іноземців, спадкоємців і претендентів на корони європейських монархів. Тобто ця школа була відомим європейським центром середньовічної освіти й культури.

У 1086 році при Андріївському монастирі у Києві була відкрита перша в Європі жіноча школа. Впродовж 26 років нею керувала дочка князя Всеволода Ярославовича Анна, сестра Володимира Мономаха. Згодом подібна школа з’явилася в Полоцьку. Її очолювала дочка князя Святослава Всеволодовича Єфросинія Полоцька.

 

1. Давньоруська і давня українська література для дітей

Після прийняття християнства руські князі заохочували переклади книжок, необхідних для пропаганди нової релігії. Їх перекладали переважно з грецької мови на старослов’янську, яку засвоїла згодом й оригінальна церковна література Київської Русі. Старослов’янська мова не стала засобом спілкування, бо вживалася лише у церкві й у школі. У творах світських автори вживали народну руську мову. В літописах же спостерігається змішування цих двох стилів. З літератури, що призначалася для читання, особливе поширення мали Біблія, житія святих, перекладна та оригінальна церковно-історична, природничо-наукова, паломницька, афористична літератури, а також апокрифи. Ця література була популярною серед дорослих і дитячих читачів протягом багатьох століть після її появи.

На Русі першим твором, написаним для дітей, можна вважати видатну пам'ятку давньоруської літератури "Поучения" («Повчання») або "Грамотку", створену в 1117 р. Володимиром Мономахом. Так зване "Повчання Володимира Мономаха дітям", вміщене під 1096 роком у Лаврентіївському списку "Повісті минулих літ". Воно призначалося дітям князя і містило повчання про те, як повинні вести себе молоді князі, діти дружинників. Він наказував і своїм, і чужим не ображати жителів у селищах, завжди допомагати тому, хто просить, годувати гостей, не проходити повз людину без привітання, піклуватися про хворих і немічних. У цьому творі проповідується християнська мораль, патріотизм та основні принципи гуманізму: "... шануй батька і матір, не убий, поважай гостя, учись". У"Повчанні" князь заохочує синів до праці, навчає бути вірним слову. Це "Повчання", на думку князя, мало бути корисним не лише його дітям, а й майбутнім поколінням.

У Росії за часів Петра І виникає твір за підписом Я. Брюса "Юности честное зерцало", що є дуже близьким наслідуванням твору Володимира Мономаха "Поучения". Друкованими творами для дітей можна вважати різного роду букварі, азбуковники, потішні (світські) книжки, енциклопедії.

Найповніше стильові особливості руської літератури київського періоду розкрилися в літописанні. Перволітописом є "Повість минулих літ". Найвидатнішою з відомих нам пам’яток писемної літератури Київської Русі є "Слово о полку Ігоревім".

1. Книгодрукування

Значним поштовхом до поліпшення стану освіти й формування тогочасної дитячої літератури в Україні було виникнення друкарської справи. Це питання ґрунтовно досліджено у книзі проф. І. Огієнка "Історія українського друкарства". Критики вже звернули увагу на те, що її автор вперше аргументовано відхилив свого часу поширене твердження щодо підпорядкованості українського друкарства російському, а також діюче датування початку і подальших етапів книгодрукування в Україні. З цього погляду значний інтерес становлять починання Святополка (Швайпольта) Фіоля. Він і причетний "до друку найперших українських книжок" (І .Огієнко). Це трапилося у Кракові у 1491 році. Тоді Фіоль при допомозі тамтешніх українців видав кириличним шрифтом книжки "Осьмигласник" і "Часословець". З його ім’ям також пов’язана поява без зазначення місця й року ще трьох видань – "Тріодь пісна", "Тріодь цвітна", "Псалтир"(останній не зберігся до нашого часу).

Прямий стосунок до книгодрукування в Україні має білорус за походженням Франциск Скорина. Він заснував 1516 року в Празі друкарню і видавав книжки "руською" мовою. За 1517-1519 рр. видруковано "Псалтир" та ще 23 книжки Старого Завіту під загальною назвою "Біблія руська…" Згодом, уже у Вільно, його зусиллями побачили світ "Апостол"(1525) та "Мала Подорожня Книжиця" (без року видання).

Фахівці вважають, що книжки Скорини стали в пригоді не лише священикам, а й учителям. За ними навчали як "дітей малих" нижчих православних шкіл, так і учнів старшого шкільного віку в навчальних закладах типу колегії.

Іван Федоров саме на українській землі найповніше виявив свою невтомну й багатогранну діяльність. Переїхавши з сім’єю до Львова, він видає книжки "Апостол" та "Азбуку"(1574). особливий інтерес тоді становила друга з них. Для того часу – це воістину прекрасний буквар, якому судилося відіграти важливу роль у розвитку освіти всіх народів, що користувалися кириличним алфавітом. Облаштування друкарні й підготовка самого львівського тексту "Азбуки" здійснювалися за участю активістів місцевого релігійно-просвітницького братства. Про що свідчать і мовні особливості її тексту. Сліди впливу українських просвітників та їх творів на "Азбуку" Федорова простежуються і в хрестоматійній її частині. Тут поряд з молитвами розташовані зразки поезії та прози, виникнення яких пов’язане з Україною. Насамперед - це акровірші у рядках яких усі перші літери становлять алфавіт.

Цілком ймовірно, що видавець "Азбуки" міг мати перед очима як зразок український рукописний буквар. Адже відомо, що в Україні давно виникли міські та сільські школи. На початку 16 ст. (1545) українська школа вже існувала в передмісті Львова. 1550 року така ж відкривається у Красностові на Волині, а в 1565 році – при Михайлівському монастирі у Києві. 1565 року згадується школа, що існувала при Зименському монастирі на Волині тощо.

Згодом, уже в Острозі, Іван Федоров відкрив друкарню й видрукував новий "Буквар" (1578), до якого було додано греко-церковнослов’янську читанку й твір болгарського ченця Храбра про створення слов’янської азбуки Кирилом-філософом. І. Федорову також належить перше в нашій країні окреме видання поетичного твору Андрія Римші "Хронологія" (1581). Цей вірш написано тогочасною українською літературною мовою. Цього ж року було видано " Острозьку Біблію". Тоді ж вийшов у світ Новий Завіт з Псалтирем: книжка ця була "первый овощъ от дому печатнаго Острозскаго".

Майже у цей час у стінах Пересопницького монастиря внаслідок подвижництва архімандрита Григорія та художника Михайла Василевича в 1561 році з’явилася перша українська книга – знамените "Пересопницьке Євангеліє". Це був переклад "із языка болгарского на мову рускую …для лєпшого вирозумлєня люду христіанского посполитого".

На початок 17 ст. припадає виникнення друкарні в Києві на території Києво-Печерської лаври. Її засновником став Єлисей Плетенецький, який багато років був архімандритом Києво-Печерської лаври. Вчені вважають, що лише за 15 років (1616-1630) київська друкарня випустила книжок більше, ніж до того їх було надруковано по всій Україні. Книгодрукування набуло широкого розмаху. Особлива роль тут належала братствам, які захищали православну віру від експансії католицизму і братським школам. Братські школи й друкарні готували велику кількість навчальної літератури: граматика і тлумачний словник Лаврентія Зизанія (1596). "Слов’янська граматика" Мелетія Смотрицького (1619), "Лексикон слов’янороський" Памви Беринди (1627) та ін.

Важливу роль відіграли братства в підготовці вчених, письменників, державних і церковних діячів, в організації освітянських закладів у Києві, Львові, Вінниці, Немирові тощо. Але особлива їхня заслуга полягала в створенні Києво-Могилянської колегії, на основі якої у 18 столітті виникла славнозвісна академія. У цих середніх та вищих навчальних закладах молодь отримувала грунтовні знання і водночас – основи української національної самосвідомості.

Обмежимося одним прикладом: учень Петра Могили, професор, а згодом ректор Києво-Могилянської колегії Іннокентій Гізель (1600-1683). Йому належить прекрасна книга "Мир з Богом чоловіку", яка побачила світ 1669 року в друкарні Києво-Печерської лаври. У ній фактично вперше сформульовано основи прогресивної морально-гуманістичної й реформаторської концепції. На думку Гізеля, критерієм оцінки добра і зла мусять бути совість та розум, бо вони керують діями, вчинками й волею людини.

 

1. Твори тогочасних письменників для дітей і дитячого читання.

Водночас з полемічною прозою в Україні виникає й поширюється віршована література. У тодішніх школах серед навчальних дисциплін одне з перших місць належало поезії. Для засвоєння теорії й практики віршування відводився клас піїтики. Складали вірші як вчителі. так і учні. За цих обставин у 17-18 ст. виникають твори різних жанрів не лише для дитячого читання, а й про школярів.

Серед письменників означеного періоду особливе місце займає Лазар Баранович (бл. 1620-1693). Він займав високі посади в церковній ієрархії: був наставником, ректором Києво-Могилянської колегії, згодом став чернігівським єпископом, архієпископом. організатором друкарні та поетичного осередку. Це давало йому можливість активно впливати на широку аудиторію молоді, формувати в ній почуття обов’язку перед рідним краєм та пропагувати християнські ідеали. Лазар Баранович писав свої твори польською і книжною українською мовою. Вдало перекладені Валерієм Шевчуком та Ольгою Крекотень на сучасну українську мову, його кращі поезії нині ввійшли до активу дитячого читання. Насамперед вони приваблюють спробою автора показати зв’язок між земним та небесним, афористично розкрити душевний стан ліричного героя. Це характерне для віршів "Про місяць та зорі", "Про сонце", "Усім весна бува красна", "Веселка в небі – втішитись треба!".

Упродовж багатьох років навмисне відлучали від духовного життя України Івана Мазепу (1632-1709). Тим часом вже його сучасники засвідчили, що цей кмітливий політик, тонкий дипломат, талановитий полководець був високо культурним меценатом українського мистецтва. науки і шкільної справи. У дитяче читання увійшли такі його поетичні твори, як "Дума ілі пісня", "Пісня про чайку небогу", "Псальма".

На цей період припадає й поява українського власне дитячого письменника, ним став Климентій Зиновіїв. У своїх гуманістичних роздумах і поетичних творах виявив особливу любов до дітей. до знедолених і скалічених малих жебраків. Не випадково у його рукописній книжці "Вірші. Приповісті посполиті", укладеній між 1700-1709 рр., чільне місце займають вірші й приказки для дітей ("О дітєх малих…", "О непамятозлобіях дитинних", "Про зайців" тощо). Юнакам адресовані і його сорок сім похвальних поезій "О ремеслах розмаїтих", "О звірях різних", "Про рідну природу" та ін.

Характерно, що учні тогочасних шкіл в Україні були не лише читачами творів своїх учителів, а й авторами багатьох віршів переважно гуманістичного й сатиричного змісту. Ці вірші називаються літературою мандрованих дяків. Однією з головних її тем було зображення нелегкого життя шкільної молоді, скарги на постійний голод ("Нищенські вірші"). Образи дітей з’являються і в інтермедіях.

Багато вихованців тогочасних навчальних закладів постійно дбали про духовне збагачення української молоді, сприяли формуванню національної самосвідомості. До таких належав й Іван Величковський, церковна й літературна діяльність якого припадає на другу половину 18 ст. В ім’я Відродження і поступу культури рідного краю віддав він чимало зусиль друкарській та літературній справі.

У 17-18 ст. виникають козацькі літописи. Це, по суті, великі історичні повісті, які своєю патріотичною ідеєю, силою мистецького зображення справляли вплив на виховання громадянських почуттів, на розвиток нової української літератури, історичних творів для юного читача.

Ряд церковних і літературних діячів одночасно дбали про освіту дітей та розвиток художнього письменства. Так, Феофан Прокопович створив "Буквар" і "Первое ученіє отрокам". За цими книжками навчались діти українців, росіян, молдаван, грузинів, сербів тощо. Виступаючи проти так званої курйозної поезії, він написав чимало віршів для дитячого читання ("Опис Києва", "Елегія", "Епіграми" тощо).

У 18 ст. літературу для дітей збагатили Іван та Ігнатій Максимовичі. Якщо перший писав для молоді на морально-етичні теми ("Один з братів…", "Хтось сказав…", "Коли вода в краплині"), то другий вперше створив жанр оди для юнацького читання ("Ода на перший день травня 1761 року").

Григорій Сковорода ніби вінчав довгий процес зародження дитячої літератури епохи українського Ренесансу й бароко. Йому належать твори різних жанрів для дитячого читання (поезія "Весна люба, гей прийшла…", "Гей, поля, поля зелені…", "Ой пташино-жовтобоко", вісім байок у прозі, епіграми тощо). Він розробив філософські основи морального, етичного, естетичного й гуманістичного виховання молоді в дусі просвітительських ідей.

Навіть фрагментарне висвітлення деяких особливостей процесу формування давньої української дитячої літератури підтверджує ту думку, що її витоки беруть початок ще з часів Київської Русі-України, так чи інакше вона була пов’язана з боротьбою українського народу за соціальне і національне визволення, відігравала важливу роль у формуванні національної самосвідомості молоді, високих моральних, естетичних гуманістичних почуттів.

На творах для дітей і дитячого читання також позначилася типова для того часу система естетичного освоєння дійсності, специфіки стилів і жанрів. Складалися реальні передумови для дальшого поступу української дитячої літератури та переростання у нову якість, що склалася уже в 19 столітті.