ВСТУП Поняття про господарський облік, його види, вимірники та прийоми на гірничих підприємствах

КЛАССИФИКАЦИЯ ЗАПАСОВ МЕСТОРОЖДЕНИЙ ПОЛЕЗНЫХ ИСКОПАЕМЫХ И ИХ ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ОЦЕНКА

Минерально-сырьевая база промышленности — это ресур­сы минерального сырья в недрах земли, выявленные в резуль­тате геологоразведочных работ. Таким образом, основой ми­нерально-сырьевой базы являются выявленные месторожде­ния полезных ископаемых.

Минерально-сырьевые ресурсы, которые при данном уров­не развития науки и техники могут быть достаточно эффектив­но извлечены из недр земли и использованы в промышленном производстве, называютсяполезными ископаемыми.

Используемые промышленностью полезные ископаемые принято подразделять на следующие три группы:

I. Горючие ископаемые (уголь, горючие сланцы, торф, нефть, природный газ).

II. Минеральные полезные ископаемые (черные, цветные, благородные и редкие металлы).

III. Неметаллические полезные ископаемые (сырье для химической промышленности, строительные материалы, неме­таллическое сырье для черной металлургии).

С экономической точки зрения всякое месторождение ха­рактеризуется прежде всего качеством полезного ископаемого и его количественными запасами.

По степени разведанности и изученности запасы месторож­дений полезных ископаемых делятся на три категории:

Запасы категории А — это вполне изученные, разведанные и подготовленные к добыче, они предназначены для эксплу­атационных работ предприятий, а также для проектирования и строительства предприятий.

Запасы категории В — это геологически обоснованные, относительно разведанные и оконтуренные горными выработ­ками и буровыми скважинами. Они могут быть взяты за основу для обоснования проектирования капитального стро­ительства горных предприятий.

Запасы категории С менее изучены, требуют уточнения при помощи детальных геологоразведочных работ, используются они для перспективного планирования развития горной про­мышленности и геологоразведочных работ.

Кроме того, запасы месторождений полезных ископаемых делятся на две группы: геологические и промышленные. В свою очередь, геологические запасы делятся на балансовое и забалансовые.

Балансовые — запасы, которые при данном уровне раз­вития науки и техники могут быть извлечены из недр земли с достаточной эффективностью.

Забалансовые — запасы, которые на данном этапе с эконо­мической точки зрения нецелесообразно извлекать из недр земли. С развитием науки и техники, с появлением новых, более прогрессивных технологий, забалансовые запасы могут быть переведены в категорию балансовых.

Промышленные запасы — это балансовые запасы за выче­том эксплуатационных или проектных потерь. Чем меньше эксплуатационные потери, тем больше может быть извлечено балансовых запасов, тем рациональнее используются место­рождения полезных ископаемых.

Месторождения какого-либо полезного ископаемого име­ют различное экономическое значение. Для выявления луч­шего проводится их экономическая оценка. Ей предшествуют геологическая и технологическая оценки.

Геологическая оценка включает общие сведения о месторождении, геологическую характеристику района и геологичес­кое строение месторождения.

На основе геологической оценки определяются: геологичес­кие запасы; качество полезного ископаемого; горно-геологические условия залегания месторождения; глубина разработки; мощность пласта и др.

Технологическая оценка призвана установить технологичес­кую возможность разработки месторождения, возможные ма­сштабы добычи, способ вскрытия, подготовки и др.

Экономическая оценка месторождений производится на ос­нове данных геологической и технологической оценок и опре­деляет при эксплуатации того или иного месторождения сле­дующие показатели:

• общие и удельные капитальные вложения;

• затраты на добычу, обогащение и реализацию продукции;

• индекс доходности;

• производительность труда;

• прибыль и рентабельность;

• срок окупаемости;

• чистый дисконтированный доход.

Чистый дисконтированный доход (ЧДД) определяется по формуле

гдеZ_t —ценность всей полученной и реализованной продукции, включая все попутно извлекаемые компоненты, на t-м шаге эксплуатации месторождения;

St — издержки на добычу, обогащение и реализацию продукции на t-м шаге эксплуатации месторождения;

К — дисконтированная величина необходимых капитальных вложений в разработку месторождения.

где Кt — капитальные вложения, необходимые на t-м шаге эксплу­атации месторождения;

Е — ставка дисконта;

Т — период эксплуатации месторождения.

Если ЧДД > 0, то экономически целесообразна разработка месторождения. Чем больше величина ЧДД, тем выше эконо­мическая оценка месторождения. При ее определении учитыва­ются и такие показатели, как срок окупаемости, индекс доход­ности, внутренняя норма рентабельности и др.

На основе сопоставления всех этих показателей ранжиру­ются месторождения полезных ископаемых по их экономичес­кой значимости для экономики России.

Економічна оцінка родовищ корисних копалин і раціональне використання природніх ресурсів

Що таке оцінка комерційної вартості родовищ корисних копалин? В Україні існує поняття геолого-економічної оцінки родовищ , процедура обрахунку якої регламентується відповідними нормативними документами і яка виконується після виконання певного етапу геологорозвідувальних робіт (дивись розділ «розвідка родовищ»). Така оцінка, наприклад , подібна існуючій в будівництві (коли його вартість розраховується за нормами ДБН) та інших галузях. Водночас , оцінка родовищ за нормативними документами хоч і є необхідною для багатьох державних регулюючих і контролюючих установ, але вона, як правило, не відображає реальної комерційної вартості вашого проекту. У вітчизняних умовах оцінка комерційної вартості родовищ необхідна для: Прийняття рішення про інвестиції в розвиток конкретного гірничого проекту. За даними розвідки родовища, яка виконана не вами, протоколу ДКЗ для родовищ розвіданих в попередні роки за кошти держави, офіційному техніко-економічному обґрунтуванню, купівлі спецдозволу на аукціоні все може виглядати доволі привабливо. Однак, якщо в наш час не менше одного мільйона доларів необхідно для освоєння навіть невеликого родовища, то краще замовити і отримати експертний висновок незалежної фахової компанії, яка не зацікавлена в отриманні ваших інвестицій і здатна визначити достовірність даних розвідки, якість та кількість корисної копалини на визначеній ділянці надр і, в цілому, фінансову цінність проекту. Така ж оцінка необхідна при здійсненні угод купівлі - продажу гірничого бізнесу або родовища (компанії – власника спецдозволу на ділянку надр). Незважаючи на те, що продавець та покупець можуть самостійно визначити ціну угоди, незалежна оцінка родовища, прав на його розробку дає змогу встановити реальну ринкову вартість об’єкту продажу. Незалежна оцінка дозволяє впевнити осіб, інтереси яких може зачіпати угода купівлі - продажу родовища (акціонери підприємства, наглядова рада тощо), що ця угода була виконана добросовісно, кожний учасник угоди діяв в інтересах своєї сторони та був обізнаний про реальну коньюктуру ринку, реальну ринкову вартість родовища, прав або ліцензії – спецдозволу на ділянку надр або родовища і вартість подібних проектів. Отримання позичкового фінансування, кредиту, або дольової участі інвестора. З метою визначення початкової вартості акцій при приватизації підприємства або при продажу акцій на ринку цінних паперів. Як показує наша практика, в більшості випадків результати перевірки дають нашим клієнтам аргументи, за допомогою яких заявлена початкова ціна купівлі бізнесу може бути істотно знижена. Досить часто, за результатами перевірки, приймається рішення про відмову у придбанні того чи іншого родовища або гірничого бізнесу

Геолого-економічна оцінка запасів родовищ корисних копалин

Для з’ясування промислового значення запасів родовищ корисних копалин, які виявлені у процесі геологічного вивчення надр, періодично проводиться геолого-економічна оцінка запасів і ресурсів родовищ, що вивчаються, шляхом визначення прогнозних техніко-економічних показників видобутку та переробки мінеральної сировини і фінансових результатів реалізації товарної продукції гірничого підприємства, яке передбачається утворити для промислового освоєння цих корисних копалин.

На ранніх стадіях геологічного вивчення надр проводиться початкова геолого-економічна оцінка об’єктів геологорозвідувальних робіт для визначення доцільності інвестування подальших геологорозвідувальних робіт у межах виявлених ділянок надр, сприятливих для знаходження родовищ корисних копалин.

На відкритих родовищах (покладах) проводиться попередня геолого-економічна оцінка запасів корисних копалин з метою визначення доцільності їх промислового освоєння та інвестування геологічних робіт з розвідки і підготовки до експлуатації.

Детальна геолого-економічна оцінка проводиться на розвіданих і підготовлених до експлуатації родовищах (покладах) корисних копалин з метою визначення рівня економічної ефективності виробничої діяльності гірничодобувного підприємства, що утворюється або реконструюється для їх промислового освоєння, і доцільності інвестування робіт з його проектування та будівництва.

Геолого-економічна оцінка запасів родовищ корисних копалин проводиться користувачем надр відповідно до вимог, установлених Державною комісією України по запасах корисних копалин.

Стаття 98. Встановлення кондицій на мінеральну сировину для проведення підрахунку та оцінки запасів корисних копалин

Підрахунок та геолого-економічна оцінка запасів родовищ корисних копалин проводяться на підставі кондицій на мінеральну сировину, що становлять сукупність вимог до якості та кількості корисних копалин, гірничо-геологічних та інших умов розробки родовищ. Кількісні показники кондицій для підрахунку запасів корисних копалин визначаються для кожного родовища шляхом проведення поваріантних техніко-економічних розрахунків за умови раціонального використання всіх основних і супутніх корисних копалин та компонентів, а також відходів гірничого виробництва.

В окремих випадках за наявності відповідного техніко-економічного обґрунтування кількісні показники кондицій для підрахунку запасів корисних копалин можуть бути встановлені відповідно для групи родовищ або басейну в цілому.

Якісні показники кондицій на мінеральну сировину встановлюються відповідно до напрямів використання корисних копалин з урахуванням вимог стандартів, технічних умов, технічних завдань користувачів надр до мінеральної сировини, а також якісних показників проб мінеральної сировини, на яких проводилися технологічні випробування.

Залежно від стадії геологічного вивчення і ступеня підготовки родовищ корисних копалин до промислового освоєння можуть встановлюватися тимчасові, постійні та оперативні кондиції.

Тимчасові кондиції розробляються за позитивними результатами пошуково-розвідувальних та пошукових (для нафти і газу) геологорозвідувальних робіт на підставі попередньо розвіданих та розвіданих запасів корисних копалин і використовуються для проведення попередньої геолого-економічної оцінки відкритих родовищ (покладів) корисних копалин та складання техніко-економічної доповіді щодо доцільності їх промислового освоєння та інвестування геологорозвідувальних робіт з розвідки і підготовки до експлуатації.

Постійні кондиції розробляються для проведення детальної геолого-економічної оцінки розвіданих і підготовлених до промислового освоєння родовищ (покладів) корисних копалин, для оконтурювання, підрахунку та класифікації їх запасів. Техніко-економічне обґрунтування постійних кондицій, достовірність показників щодо собівартості товарної мінеральної продукції повинні бути достатніми для прийняття рішення про інвестування робіт з проектування та будівництва гірничодобувного підприємства для промислового освоєння розвіданого родовища корисних копалин.

Оперативні кондиції розробляються у процесі експлуатації родовища корисних копалин для проведення перерахунку запасів окремих його ділянок, що за умовами розробки, кількісними або якісними показниками корисних копалин значною мірою відрізняються від постійних кондицій, встановлених для всього родовища, а також для забезпечення рентабельної роботи гірничодобувного підприємства у період погіршення економічних умов реалізації товарної мінеральної продукції.

Встановлення оперативних кондицій на мінеральну сировину повинне узгоджуватися з принципом раціонального використання надр.

Порядок розроблення кондицій на мінеральну сировину встановлюється Державною комісією України по запасах корисних копалин.

Стаття 99. Класифікація запасів і ресурсів корисних копалин Державного фонду надр

Класифікація запасів і ресурсів корисних копалин Державного фонду надр встановлює єдині принципи підрахунку, геолого-економічної оцінки і державного обліку родовищ корисних копалин згідно з рівнем їх промислового значення та ступенем геологічного і техніко-економічного вивчення, визначає умови підготовленості розвіданих родовищ корисних копалин до промислового освоєння, а також основні принципи кількісної оцінки ресурсів корисних копалин. Класифікація запасів і ресурсів корисних копалин Державного фонду надр розробляється з урахуванням міжнародних класифікаційних схем і затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр.

Обґрунтування кондицій на мінеральну сировину

Загальні засади Порядок розробки і обґрунтування показників і параметрів кондицій на мінеральну сировину для підрахування запасів і ресурсів твердих корисних копалин у надрах та визначення показників геолого-економічних оцінок родовищ, що подаються на державну експертизу й оцінку, встановлений „Положенням про порядок розробки та обґрунтування кондицій на мінеральну сировину для підрахунку запасів твердих корисних копалин у надрах”, затвердженим Наказом Державної комісії України по запасах корисних копалин 07.12.2005 № 300. Кондиції розробляються щодо кожного родовища або ділянки надр у процесі їх геолого-економічної оцінки з урахуванням раціонального використання всіх корисних копалин, а також наявних у них корисних компонентів. Оптимальні показники кондицій мають забезпечити комплексну геолого-економічну оцінку і найбільш вичерпне, раціональне та безпечне використання запасів родовищ корисних копалин. Техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) кондицій розробляється на підставі технічного завдання замовника, у якому визначаються особливі умови загальної організації роботи майбутнього підприємства: джерела енерго- і водопостачання, вибір обладнання та об'єктів інфраструктури, способи транспортування, узгодження з органами державного нагляду і контролю технологічних рішень підвищеної екологічної небезпеки, форми власності на майно і товарну продукцію, джерела фінансування. Проектні рішення щодо технологічних схем з видобутку та переробки мінеральної сировини, організації та забезпечення виробничого процесу, що приймаються під час обґрунтування кондицій, мають відповідати сучасним технічним досягненням, перевіреним у промислових або напівпромислових умовах. Для родовищ корисних копалин місцевого значення, які розвідуються з метою розвитку бази діючих підприємств, ТЕО постійних кондицій може розглядатись у спрощеному варіанті, при якому: показники і параметри кондицій визначаються згідно з вимогами ДСТУ, ГСТУ, технічних умов замовника; економічне обґрунтування прийнятих кондицій виконується на основі аналізу техніко-економічних показників роботи підприємства-замовника за останні роки з коригуванням останніх на відхилення організаційно-технічних та гірничогеологічних умов об'єкта, що оцінюється. Під час розробки ТЕО кондицій для підрахунку запасів і оцінки ресурсів твердих корисних копалин слід дотримуватись такої послідовності робіт, що є найбільш раціональною: Аналіз і узагальнення результатів геологічного, гідрогеологічного, гірничотехнічного, технологічного та іншого вивчення родовища й оцінка загальних запасів корисних копалин. Виконання маркетингових досліджень щодо ємності ринків збуту товарної продукції, можливостей придбання гірничодобувного обладнання, рівня цін, податків, обов'язкових платежів, умов оплати праці, забезпеченості трудовими та енергетичними ресурсами, екологічних та соціальних умов виробництва. Обґрунтування річної продуктивності гірничого підприємства, способу і систем розробки продуктивних покладів, розмірів очікуваних втрат і розубожування корисних копалин. Обґрунтування оптимальної схеми комплексної переробки корисної копалини в товарну продукцію гірничого виробництва, її техніко-економіч-них показників. Визначення переліку показників кондицій, що потрібні для оконтурювання, підрахунку та класифікації підрахованих запасів і ресурсів корисних копалин. Визначення параметрів кондицій на підставі геологічного, гідрогеологічного, гірничотехнічного, технологічного та іншого обґрунтування, а для показників, що потребують варіантного обґрунтування параметрів, (бортовий вміст та ін.) виконання відповідних поваріантних підрахунків запасів і визначення техніко-економічних показників промислового освоєння родовища щодо кожного варіанта. Визначення оптимального варіанта промислового освоєння родовища, відповідних цьому варіанту показників і параметрів кондицій. Показники кондицій Кондиціями для підрахунку запасів рудних родовищ чорних, кольорових, рідкісних і благородних металів, алмазів, фосфоритів, апатитів, бору, сірки, викопних солей, плавикового шпату, бариту, графіту, тальку, азбесту передбачаються такі основні показники кондицій: мінімальний промисловий вміст корисного компонента (умовного компонента); бортовий вміст корисного компонента або вміст декількох корисних компонентів, приведених до вмісту умовного компонента в крайовій пробі; мінімальний вміст корисного компонента (умовного компонента) в крайовому перетині; умови для виокремлення промислових (технологічних) типів або сортів корисної копалини і методи підрахування їх запасів; коефіцієнти для приведення вмістів супутніх компонентів до вмісту умовного основного компонента в комплексних корисних копалинах; максимально допустимий вміст шкідливих домішок в корисній копалині; мінімальна потужність покладів корисних копалин (пластів, жил та ін.) або відповідний мінімальний метропроцент (метрограм); максимально допустима потужність прошарків порід та некондиційних руд, які включаються в контур підрахунку запасів; мінімальний коефіцієнт рудоносності (продуктивності) у підрахунковому блоці розвіданих запасів; мінімальні запаси віддалених покладів корисних копалин; максимально допустиме співвідношення потужностей розкривних порід і корисної копалини в крайовому і внутрішньому перетині; межі підрахунку запасів. Кондиціями для підрахунку запасів вугілля (горючих сланців) додатково до відзначених вище встановлюються такі показники: мінімальна істинна потужність пластів вугілля (горючих сланців) у пластоперетині, що визначається як сума потужностей вугільних шарів, внутрішньопластових породних прошарків і вуглистих порід, що залягають безпосередньо в покрівлі або підошві пласта, що неминуче залучаються до видобутку; мінімальна істинна потужність внутрішньопластових породних прошарків, що в зонах розщеплення розділяють пласт на об'єкти самостійної розробки; максимальна зольність вугілля по пластоперетину з урахуванням засмічення породами внутрішньопластових, покривних та підошвених вуглистих прошарків, що неминуче залучаються до видобутку; мінімальна довжина непорушеного виїмкового стовпа; граничне співвідношення потужностей розкривних порід і корисної копалини. Кондиціями для підрахунку запасів родовищ нерудних корисних копалин (карбонатні породи, магнезити, дуніти, кварцити, пісковики як флюсова сировина, глини керамічні, формувальні, вогнетривкі, піски формувальні, будівельні та скляні, камені облицювальні і будівельні, цементна сировина), а також запасів родовищ корисних копалин місцевого значення встановлюються такі основні показники: граничні показники якості корисної копалини, що враховують вимоги чинних стандартів, технічних вимог, технічних завдань користувачів надр до якості товарної продукції або якісні показники мінеральної сировини, на якій проводились технологічні випробування й одержані позитивні результати; мінімальний вихід товарної продукції; мінімальна потужність покладу корисної копалини у крайовому перетині; максимально допустима потужність прошарків вміщуючих порід і некондиційної корисної копалини, що включаються у контур підрахунку запасів; умови оконтурення промислових (технологічних) типів або сортів корисних копалин і методи підрахунку їх запасів; допустимий рівень активності природних радіонуклідів; межі підрахунку запасів. Кондиціями для підрахунку запасів родовищ корисних копалин, що розробляються методами підземного вилуговування або виплавляння, крім наведених вище, передбачаються такі показники: максимально допустимий вміст карбонатів у корисний копалині; максимальний вміст глиняно-алевритової фракції в продуктивному інтервалі, що включається до підрахунку запасів; мінімальний коефіцієнт фільтрації у продуктивних відкладах. Кондиції належить установлювати на підставі комплексного гірничо-геологічного, гірничотехнічного, технологічного та економічного обґрунтування. Геологічному обґрунтуванню підлягають показники кондицій, пов'язані з геологічною будовою продуктивних покладів родовища, умовами їх залягання, оконтурюванням корисних копалин, вибором методів підрахування запасів. Гірничотехнічне обґрунтування кондицій включає обґрунтування способу і системи розробки родовища, виробничої потужності і терміну дії підприємства, видів гірничодобувного обладнання, засобів механізації, інших проектних рішень і розрахункових параметрів. Їх належить проводити методами, які застосовуються в практиці проектування гірничодобувних підприємств, з використанням чинних галузевих норм технологічного проектування, державних будівельних норм, проектів діючих підприємств-аналогів, даних науково-технічних досліджень. Розробку економічного обґрунтування кондицій належить проводити відповідно до загальноприйнятих у світовій практиці принципів опрацювання інвестиційних проектів. У тому числі: ефективність промислової розробки родовища визначається для всього циклу виробничої діяльності гірничодобувного підприємства - від моменту оцінки до ліквідації; моделювання грошових потоків здійснюється з урахуванням усіх пов'язаних з промисловою розробкою грошових надходжень, уключаючи інвестиції і всі витрати за роками виконання передбачених робіт з геологічного вивчення надр, розробки родовища та рекультивації навколишнього природного середовища; проведення розрахунків здійснюється на дату оцінки запасів корисних копалин із застосуванням процедури дисконтування майбутніх грошових потоків для приведення їх до умов сумірності в початковому періоді; для розрахунків показників ефективності виробничої діяльності гірничодобувного підприємства враховуються тільки майбутні (відносно дати оцінки) витрати і надходження. Проведення геолого-економічної оцінки може бути здійснено в стандартному і комерційному варіантах. Стандартний варіант є обов'язковим для всіх об'єктів оцінки, що подаються на державну експертизу. Розрахунки в ньому виконуються відповідно до визначених нормативними документами стандартних умов, у тому числі: норма дисконту, що застосовується для визначення вартості запасів і ресурсів, приймається рівною до поточної облікової ставки Національного банку України на момент проведення геолого-економічної оцінки; інвестиції у виконання проекту з розробки родовища і реалізації товарної продукції гірничого виробництва приймаються як такі, що здійснюються за рахунок власних коштів користувача надр без використання кредитного або акціонерного капіталу; видобуток корисних копалин і переробка їх у товарну продукцію передбачаються традиційними, освоєними у світі технологіями і системами розробки. Комерційний варіант розробляється як додатковий, якщо це передбачено технічним завданням користувача надр. Техніко-економічні розрахунки в цьому варіанті можуть ураховувати умови, які сприяють більш вичерпному порівняно із стандартними використанню корисних копалин, у тому числі такі, що можуть бути забезпечені тільки конкретним користувачем надр, у тому числі: використання наявних основних фондів для розробки родовища і зменшення за рахунок цього капітальних витрат; застосування більш високих споживчих цін для товарної продукції гірничого виробництва, у тому числі за рахунок кооперації з виробництвом продукції вищого технологічного рівня; застосування податкових пільг, субсидій, дотацій та інших видів підтримки гірничого виробництва; уведення новітніх високопродуктивних технологій видобутку і переробки корисних копалин, а також напрямів використання товарної продукції; застосування норми дисконту вищої або нижчої від облікової ставки Національного банку України. Техніко-економічні розрахунки належить виконувати стосовно кінцевої товарної продукції гірничодобувного підприємства, яка відповідає вимогам відповідних стандартів або технічних умов і реалізовується користувачем надр. Для обґрунтування оптимального варіанта кондицій для підрахування запасів корисних копалин і оптимального варіанта промислового освоєння оцінюваного родовища (геологічного об'єкту) належить використовувати такі показники: балансові запаси корисних копалин; річну продуктивність підприємства; ціну одиниці товарної продукції; надходження від реалізації товарної продукції; експлуатаційні витрати (у т.ч. амортизаційні відрахування); прибуток від виробничої (операційної) діяльності підприємства; капітальні вкладення; чистий грошовий потік; норму дисконту; чистий дисконтований грошовий потік; індекс прибутковості; внутрішню норму прибутковості; термін окупності капіталовкладень; рентабельність виробничої діяльності гірничодобувного підприємства; дохід власника надр. Під час визначення оптимального варіанта кондицій для підрахування запасів корисних копалин і, відповідно, оптимального варіанта промислового освоєння оцінюваного геологічного об'єкта перевагу належить віддавати варіанту, що забезпечує максимальні величини накопиченого чистого грошового потоку і доходу держави як власника надр при позитивному значенні чистого дисконтованого грошового потоку. „Положення про порядок розробки та обґрунтування кондицій на мінеральну сировину для підрахунку запасів твердих корисних копалин у надрах

Лекція № 17. Тема: «Основи обліку і звітності в гірничій промисловості».

Щоб задовольнити свої потреби, люди виробляють предмети споживання і засоби праці. Вироблені предмети споживання розподіляються на особисте споживання людей і виробниче споживання для здійснення господарської діяльності. Для управління на промисловому (гірничому) підприємстві чи в процесі підприємницької діяльності потрібно знати, скільки є у підприємства майна, які його зобов’язання, скільки і чого було вироблено та придбано і з якими витратами, що і скільки витрачено, спожито, продано, передано, яка собівартість і виручка, який доход працівників, власників та суб’єкта господарювання. Такі дані дістають в процесі обліку шляхом спостереження, вимірювання та реєстрації господарських операцій, які відбуваються з майном підприємства та джерелами його утворення, з метою одержання кількісного, якісного і вартісного їх відображення.

Господарська операція – дія або подія, яка викликає зміни в наявності та структурі активів і зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Спостереження– це фіксація факту здійснення господарської операції з майном та зобов’язаннями суб’єкта господарювання.

Вимірюванняполягає у відображенні обсягу господарської операції в певних одиницях.

Реєстрація означає здійснення записів відомостей про господарську операцію та одержання інформації про зміну майна і зобов’язань суб’єкта господарювання.

Отже, під господарським обліком розуміють певну систему кількісного і вартісного відображення та якісної характеристики господарської діяльності з метою її контролю і управління. Батько бухгалтерської справи – італієць Лука Пачолі ще в ХV віці писав: “Хто в справах своїх не може бути добрим бухгалтером, той буде блукати, як сліпий в темряві, навмання, і не уникнути йому великих збитків”.

Для формування світогляду майбутніх підприємців і спеціалістів суб’єктів господарювання не марна порада одного із видатних знавців бухгалтерської справи – Б. Котрулі, який ще в 1458 році писав: “... даю пораду вважати задоволенням правильне та добре ведення книг (бухгалтерських), а кому не дано, той нехай вчиться чи найме собі дійсно вмілого та практичного молодого бухгалтера, бо інакше твої справи перетворяться в хаос та вавілонське стовпотворіння, чого ти, якщо тобі дорогі твоя честь та майно, повинен побоюватися.”

Для відображення господарських операцій застосовуються натуральні, трудові та грошовий вимірники.

Натуральні вимірники (міра маси, об’єму, довжини, площі, кількості тощо) застосовують, щоб мати відомості про майно і зобов’язання суб’єкта господарювання в натуральному виразі. Проте натуральні показники можна використовувати тільки для вимірювання однорідних ресурсів і не можна дістати шляхом підсумовування узагальнюючі показники, що характеризують в цілому різне майно суб’єкта господарювання.

Трудові вимірники призначенні для обліку кількості праці в одиницях робочого часу – людино-днях, людино-годинах тощо. Ці показники дають можливість порівнювати між собою деякі різнорідні величини в розрахунку затрат праці на одиницю виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, одержаної виручки тощо.

Грошовий вимірник застосовують для відображення різних господарських операцій і узагальнення їх в єдиній грошовій оцінці. За його допомогою обчислюють загальний розмір майна, собівартість, виручку, зобов’язання підприємця, фінансовий результат господарської діяльності.

Вартісний вимірник використовують на основі натуральних і трудових вимірників, шляхом множення їх кількості на ціну.

Щоб мати інформацію про всі процеси господарської діяльності підприємства, застосовують наступні види господарського обліку: оперативний, статистичний, бухгалтерський, внутрішньогосподарський (управлінський) та податковий.

Оперативний обліквикористовують для спостереження і контролю за окремими господарськими операціями з метою управління ними в процесі їх здійснення. За його допомогою, використовуючи натуральні, трудові і гро-шові вимірники, дістають інформацію про щоденну господарську діяльність.

Статистичний облік організовують шляхом обов’язкової звітності суб’єктів господарювання за певними показниками їх роботи. За допомогою статистичного обліку збирають, розробляють та аналізують дані про розвиток народного господарства та явищ культурного і політичного життя окремих регіонів та в цілому держави.

Бухгалтерський облік – процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Внутрішньогосподарський (управлінський) облік – система обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувань у процесі управління підприємством.

Податковий облік являє собою упорядковану інформаційну систему, що відображає розмір об’єктів оподаткування підприємства методом суцільної, безперервної, документальної та взаємовпорядкованої реєстрації господарських операцій та окремих видів його майна і ресурсів.

Для визначення наявності, відображення руху і використання майна та зобов’язань суб’єкта господарювання у бухгалтерському обліку використовують 8 прийомів.

Документація – спосіб первинної реєстрації (оформлення документом) господарських операцій.

Первинний документ – документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Інвентаризація – перевірка майна і зобов’язань підприємства в натурі і порівняння її даних з даними обліку.

Оцінка– спосіб грошового вимірювання господарських операцій (придбання ресурсів, використання виробничих запасів, визначення фінансових результатів тощо).

Обчислення собівартості (калькуляція) – визначення вартості (облікової ціни) виробничих запасів, продукції, робіт і послуг підприємця.

Рахунок – умовне позначення певного виду майна та зобов’язань підприємства, де відображається їх стан і рух.

Подвійний запис – порядок відображення господарських операцій в рахунках. Відповідно до цього кожна господарська операція записується у певному порядку на двох рахунках.

Баланс– спосіб підсумкового відображення даних про майно підприємства (актив) та його зобов’язань (пасив) на певну дату.

Звітність – упорядкована таблиця узагальнюючих показників, що в концентрованому вигляді відображають результати господарської діяльності підприємства, його виробничий і соціальний розвиток, фінансовий та майновий стан.

Майно і зобов’язання підприємства узагальнено відображаються за складом і розміщенням в балансі.

За формою баланс є таблицею, яка складається з двох частин – активи та власний капітал і зобов’язання. У процесі підприємницької діяльності відбуваються різні господарські операції, під впливом яких змінюється склад майна та зобов’язань суб’єкта господарювання. За характером впливу на майно і зобов’язання підприємства господарські операції можна поділити на 4 типи.

Перший тип. Відбувається переміщення активів, зміна структури майна, загальна сума його не змінюється. Підприємство за власні кошти придбало верстат вартістю 10 тис. грн. Гроші (–) зменшились (готівка, рахунки в банках) на 10 тис. грн., основні засоби (верстат) збільшились (+) на 10 тис. грн. Сума майна, а також зобов’язань не змінилась.

Другий тип. Відбувається переміщення, зміна структури зобов’язань, загальна сума їх не змінюється. Підприємство використало одержаний прибуток (власний капітал, зобов’язання перед власниками підприємства) для нарахування премії працівникам – 5 тис. грн. Прибуток ( – ) зменшився на 5 тис. грн., заборгованість підприємства перед працівниками збільшилась на суму нарахованої премії (+) 5 тис. грн. Сума зобов’язань і самого майна (до часу видачі премії) не зміниться. Зобов’язання перед власниками підприємства зменшились і відповідно збільшились перед працівниками.

Третій тип. Збільшується майно та зобов’язання на рівновелику суму. Підприємство придбало виробничі запаси (бензин) за рахунок коштів короткострокової позики, яку одержало у банку – 3 тис. грн. Виробничі запаси (бензин) (+) збільшилися на 3 тис. грн., але і заборгованість перед банком теж збільшилась (+) на 3 тис. грн. Сума майна і зобов’язань підприємства за господарською операцією збільшились на 3 тис. грн. (до часу повернення позики).

Четвертий тип. Зменшується майно та зобов’язання на рівновелику суму. Підприємство із своєї каси виплатило премію працівникам – 5 тис. грн. (див. другий тип операцій). Гроші (готівка) зменшилась (–) на 5 тис. грн., заборгованість перед працівниками теж зменшилась (–) на 5 тис. грн. Сума майна і зобов’язань за господарською операцією зменшилась.

основи обліку й аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства

Для керування виробничо-господарською діяльністю підприємств створена єдина система народногосподарського обліку. Під обліком розуміють цифрову характеристику кількісної і якісної сторін розвитку народного господарства й окремих підприємств, здійснювану шляхом постійної науково організованої реєстрації явищ, факторів.

Єдина система обліку сприяє схоронності соціалістичної власності, подає необхідну інформацію для планування, створює можливість роботи підприємства і його підрозділу на основі господарського розрахунків. Облік повинен забезпечувати порівнянність планових і звітних даних, бути достовірним і своєчасним, доступним розумінню працюючих.

Для всебічного вивчення соціально-економічних процесів застосовується єдина взаємозалежна система, що включає три види обліку: оперативно-технічний, бухгалтерський і статистичний.

Оперативно-технічний облік - це облік окремих конкретних фактів з метою оперативного обслуговування потреб органів керування підприємством. У його завдання входять спостереження, вимір, реєстрація й документальне оформлення актів і операцій виробничо-господарської діяльності, а також первинна обробка, нагромадження й вистава даних для потреб оперативного керування. За допомогою оперативно-технічного обліку здійснюється безпосередня первинна характеристика таких фактів, як облік роботи окремих структурних підрозділів і агрегатів, відвантаження продукції. Первинні документи оформляються безпосередньо при виконанні господарських операцій, отже, необхідні відомості можуть бути отримані негайно. Така терміновість є головною перевагою оперативно-технічного обліку в порівнянні з іншими його видами. Але оперативний облік недостатній для повного аналізу й узагальнень.

Бухгалтерський облік ґрунтується на даних оперативного обліку й використовує тих з них, які відображають рух господарських коштів підприємств, їх джерела й вироблені з ними операції. Цей вид обліку характеризує кругообіг засобів і матеріальних цінностей. Основною метою бухгалтерського обліку є контроль над дотриманням кошторисно-фінансової дисципліни й виконанням фінансового плану. Він є безперервним, суцільним і строго документальним. Усі операції обов'язково враховуються й підтверджуються документами.

Для обробки облікових даних бухгалтерський облік використовує тільки йому властиві методи: подвійний запис господарських операцій на рахунках, калькулювання, балансове узагальнення господарських засобів. Метод подвійного запису полягає в тому, що кожна операція фіксується двічі - на двох взаємозалежних рахунках угруповання, що представляють, засобів по місці розміщення й по джерелу покриття потреби. Наприклад, одержання грошей з банку буде відбито на дебіті рахунку «Каса», одночасно така ж сума - на кредиті рахунку «Розрахунковий рахунок».

Бухгалтерський баланс являє собою метод узагальненого, зведеного в єдине ціле відображення стану засобів підприємства за допомогою системи показників. Це моментальна світлина їх стану, що показує, у що вкладені ці засоби (у якій формі вони перебувають - актив) і звідки вони беруться ( які їхні джерела - пасив). Баланс дозволяє в стислому й цільному виді оцінити господарське положення підприємства.

Статистичний облік відбиває кількісну сторону соціально-економічних явищ. З його допомогою можна за масою окремих фактів і показників побачити закономірності й тенденції розвитку виробництва. На відміну від попередніх двох методів обліку статистичний облік використовується не тільки для керування окремим підприємством, але й для одержання узагальнюючих відомостей по галузі й народному господарству. Із цієї причини статистичний облік організований по єдиній методології і єдиному плану.

Головною формою спостереження й джерелом інформації служить державна статистична звітність підприємства, складена на основі даних оперативно-технічного й бухгалтерського видів обліку. Іноді за недостатності інформації організують спеціальні статистичні обстеження - суцільні або вибіркові.