ИС в бухгалтерском учете предприятия

Література: 76, 80, 81

 

 

1. Сутність відновного правосуддя.

Відновне правосуддя зародилося у середині 70-х років XX сторіччя як рух за зміну поглядів на злочин та покарання. Підхід, що лежить в його основі, орієнтований на надання можливості сторонам конфлікту і суспільству в цілому самим впоратися із наслідками злочину.

Наразі відновне правосуддя розглядають як рух за справедливість, який доповнює офіційну форму правосуддя, залучає самі сторони та громадськість до владнання наслідків злочину, сприяючи таким чином соціальній реінтеграції правопорушника і зменшенню кількості кримінальних покарань.

Відновне правосуддя покликано не відмінити офіційне правосуддя, а лише надати йому відновного характеру за рахунок використання певного способу вирішення кримінальних ситуацій. Зазвичай реалізація програм відновного правосуддя відбувається завдяки партнерству громадськості і системи правосуддя: визначається порядок подання та розгляду випадків, юридичне значення результатів проходження сторонами такої програми.

Існує кілька моделей (форм) відновного правосуддя. Найпоширеніші з них такі:

програми примирення потерпілих і правопорушників (відомі також як "медіація", "посередництво", "конференції жертв і правопорушників");

кола правосуддя - програми, в основі яких лежать традиції північноамериканських індіанців; проводяться переважно в Канаді;

сімейні групові наради, батьківщина яких Нова Зеландія; вони базуються на традиціях корінного населення маорі і є чинними законодавчо.

Наразі програми відновного правосуддя успішно функціонують в різноманітних формах у таких регіонах як Європа, Північна Америка, Австралія, Нова Зеландія і Південна Африка. У більшості країн вони існують не лише в якості пілотних програм, але й закріплені на рівні національного законодавства.

 

2. Поняття про «кола правосуддя».

Кола правосуддя мають свої витоки в традиціях індіанців Канади та півночі США і є однією з форм відновного правосуддя. Подібно до сімейних конференцій, модель кіл правосуддя дозволяє залучити до правової системи певні традиційні способи вирішення конфліктів. Тут рішення також ухвалюється в результаті обговорень і лише за умови досягнення консенсусу. Однак, на відміну від сімейних конференцій, тут коло учасників є значно ширшим.

Починаючи від 1980-х років на Юконі, індіанці та місцеві органи правопорядку почали розвивати партнерство між громадами й офіційними установами з метою розбудови спільної відповідальності за розв'язання проблем злочинності через кола правосуддя у спільнотах. На сьогодні багато судів Канади і півночі США використовують кола з метою більшого залучення громади чи сусідів до участі у кримінальному правосудді. Ця форма правосуддя сприяє відтворенню середовища, де потерпілі можуть бути почуті, а правопорушники знаходять можливість розкаятися за вчинене і взяти участь в опрацьовуванні значущих для них шляхів надбання відповідальності.

 

Кола правосуддя - це одночасно процес і структура посилення участі місцевих громад у вирішенні проблем правосуддя. В традиційних американських культурах групові обговорення є частиною усної традиції, що передається від покоління до покоління. Такі групові обговорення можуть послуговувати різноманітним цілям, а не лише завданню консолідації людей. Для представника цих культур таке зібрання є формою спільного існування і є втіленням влади і таїнства.

Незважаючи на те, що кола розглядаються як старий засіб залучення представників громади до розв'язання суперечок, лише нещодавно вони були відроджені як один з варіантів розвитку моделі відновного правосуддя. Метод обговорення в колі викликав велику зацікавленість і значну кількість послідовників у всьому світі.

Кола правосуддя можуть набирати різних форм та можуть бути задіяні майже на будь-якому етапі карного процесу. Це і кола порозуміння, відновні кола (для правопорушника і родини, для постраждалого і родини, для правопорушника, постраждалого і спільноти), кола оголошення вироку і перевірки вироку на відповідність. Кожне з таких кіл має різноманітні цілі й структуру, а власне процес проведення може певним чином змінюватися. До того ж, кола залучають до своєї структури багато компонентів інших форм відновного правосуддя: особиста зустріч жертви і правопорушника, що набуває форми посередництва між правопорушником і потерпілим; залучення членів родин і друзів потерпілих і правопорушників до участі в родинній або громадській раді.

 

3. Поняття та сутність медіації.

Медіація – посередництво, сприяння третьої сторони в мирному вирішенні суперечок.

Суть медіації (від англ. мediation – посередництво) полягає в організації зустрічей потерпілого і правопорушника по справах, які передаються із правоохоронних та судових органів у разі, якщо злочинець визнав факт вчинення ним злочину. Вона є спробою досягнення добровільного порозуміння (примирення) між потерпілим і правопорушником з метою відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди за допомогою неупередженої, підготовленої для розв’язання конфлікту особи – медіатора.

Медіатори - не судді і не арбітри. Вони не мають права нав’язувати сторонам своє бачення проблеми чи варіант рішення. Головна мета медіаторів - допомогти сторонам дійти порозуміння.

Потерпілий має право ставити усі хвилюючі питання, він може виказати свої почуття та дати зрозуміти злочинцю, що він пережив внаслідок злочину, і як це змінило його життя. Крім цього, потерпілий має можливість зрозуміти, що значить злочин для того, хто його вчинив. Оскільки потерпілий зустрічається безпосередньо з винною особою, його пануючі стереотипи переглядаються, а страх зменшується. Одночасно злочинці мають можливість побачити в жертвах реальних людей. Вони дізнаються про наслідки свого злочину з перших рук, що призводить до нового погляду на попередні стереотипи і спроби самовиправдання. Таким чином, злочинцям надається шанс конкретними діями поновити справедливість, а також, якщо будуть до цього готові, виказати розкаяння і просити вибачення.

Існують кілька видів медіації: пряма медіація, яка означає безпосередню зустріч сторін, та непряма (або «човникова медіація»), коли медіатори передають інформацію від однієї сторони до іншої.

Медіація між потерпілими та правопорушниками є найпоширенішою формою відновного правосуддя у Європі.

Досвід провідних країн Європейського співтовариства та США засвідчив, що інститут медіації є однією з важливих форм реалізації громадянами своїх законних прав та інтересів. Аналіз чинного законодавства наводить на висновок, що правових перешкод впровадження медіації не існує, але в той же час відсутній механізм її застосування.

На даний час для України визначальною умовою реалізації переваг медіації є її правова регламентація. Постає проблема вибору можливої форми нормативно-правового закріплення. В значній мірі пошук форм правової регламентації медіації залежить від існуючих видів медіації, що вироблені як національною, так і світовою практикою. Існують різноманітні підходи до класифікації медіації. Деякі з них зумовлені історією та культурою окремих країн. Спрощено види медіації можна відокремити за сферою проведення та її учасниками. Отож, на основі цієї підстави виділяють такі види медіації:

1. кримінальні (проводяться у кримінальних справах);

2. цивільні (проводяться у цивільних справах), бізнесові;

3. сімейні (проводяться між членами сім’ї, стосуються розлучень, поділу майна та ін.);

4. шкільні (проводяться між учнями, учнями та вчителями);

5. трудові (проводяться мім працівником та роботодавцем);

Даний перелік не є вичерпним.

Наведена класифікація наводить на висновок, що медіація торкається багатьох сфер та характеризується великим масштабом впливу на життя людини. З огляду на це видається можливим формування самостійного суб’єкта, наприклад, медіаційної служби, до функціонального обов’язку якого можна було б віднести проведення медіації у різних сферах. Необхідним видається визначення місця такого суб’єкта в системі державних та недержавних структур. З цього приводу можливі такі підходи:

1) медіаційна служба розглядається як структурний елемент органів виконавчої влади або місцевого самоврядування;

2) медіаційна служба є самостійною установою чи організацією на кшталт адвокатури. Таке теоретичне підґрунтя підкріплене практикою. За сприяння Українського Центру Порозуміння в м. Івано-Франківськ реалізується Програма примирення потерпілих та правопорушників. Проведена медіація в кримінальній справі. Її учасники дізнались про функціонування вказаної Програми з преси. Одна із сторін звернулась до громадської організації як самостійної, непов’язаної з системою правоохоронних органів та суду організації.

Незалежно від місця медіаційної служби у системі державних чи недержавних структур медіація як загальносуспільне явище повинна ґрунтуватися на основі окремого закону. Такий нормативно-правовий акт мав би регламентувати права та обов’язки медіаторів, встановлював вимоги до особи медіатора, їхню сертифікацію, ведення єдиного реєстру медіаторів. Прийняття відповідного закону спростило проведення медіацій, зокрема в школах.

Медіація розглядається як один з елементів відновного правосуддя, тобто в значній мірі торкається судочинства в кримінальних справах. Діючі Кримінальний (стаття 46) та Кримінально-процесуальний (стаття 7-1) кодекси згадують про примирення як можливість звільнення від кримінальної відповідальності, однак знову ж таки не містять жодних механізмів реалізації цих положень. Слід виокремити такі можливі форми відображення медіації у кримінальному процесі:

1) досудовий спосіб вирішення конфліктів, що зумовлені злочином.

2) спосіб реалізації законних прав та інтересів паралельно з судовим розглядом кримінальної справи.

3) елемент кримінального процесу. Тут також постає проблема з’ясування місця медіації в кримінальному процесі: а) медіація проводиться та етапі досудового слідства; б) застосування медіації допускається також під час розгляду справи судом; в) медіація як елемент постпенітенціарного впливу.

Однак в будь-якому випадку норма, що стосується медіації, повинна бути відображена в Кримінально-процесуальному кодексі.

Отож, незалежно від виду нормативно-правового акту чи форми правової регламентації, медіація має стати елементом національного законодавства та сприяти інтересам людей, зокрема неповнолітніх.

 

4. Сімейні групові наради як метод відновного правосуддя.

Особливості сімейної групової наради як методу відновного правосуддя і соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми, які скоїли правопорушення Сімейні групові наради - метод відновного правосуддя, що передбачає групове обговорення наслідків правопорушення та пошук шляхів виправлення ситуації, яка склалася через правопорушення, до якого залучається широке коло родичів правопорушника, представників його безпосереднього оточення, а також всі ті, хто постраждав від правопорушення. Сімейні групові наради проводяться не для примирення сторін чи пом'якшення покарання правопорушника (хоча такі результати наради і можливі). Метою сімейної групової наради є відновлення первісного правового становища, пошук оптимальних шляхів для подолання наслідків правопорушення (матеріальних, психологічних, моральних) щодо всіх тих, хто від нього постраждав.

Сімейна групова нарада охоплює і правопорушника, і постраждалого від правопорушення, і все коло осіб, на яких цей вчинок вплинув. У ході нарад беруть участь щонайменше дві підсистеми суспільства - соціальні мережі правопорушника і постраждалого. Можливі учасники наради:

правопорушник і члени його розширеної сім'ї (батьки, брати, сестри, інші родичі, в тому числі ті, хто проживає окремо від сім'ї правопорушника);

особи з безпосереднього оточення правопорушника, ті, хто певним чином пов'язані з ним (друзі, сусіди, вчителі, керівники, колеги тощо);

постраждалий від злочину і члени його розширеної сім'ї; особи з безпосереднього оточення постраждалого;

представники громади, у якій стався інцидент (школи, мікрорайону тощо).

Можлива присутність представників правоохоронних органів, соціальних служб, адвокатів сторін, але вони не беруть безпосередньої участі в обговоренні. їх роль може обмежуватися лише наданням необхідної інформації.

Сімейні групові наради проводяться за умови того, що:

вчинено правопорушення або здійснено вчинок, що має правові наслідки;

є необхідність у відновленні правого положення та подоланні негативних наслідків вчиненого;

правопорушник беззаперечно бере на себе відповідальність за скоєне; між сторонами не було попередніх переговорів і домовленостей; всі учасники добровільно погодилися на участь у нараді; процес наради є відкритим і прозорим.

За таких умов сімейні групові наради створюють можливість

- для потерпілого та його оточення:

висловити свої почуття та думки;

отримати визнання своїх претензій, несправедливого і незаслуженого поводження по відношенню до себе;

бачити і чути реакцію правопорушника, отримати його відповіді на запитання;

домогтися вибачення;

переконатися у тому, що подібне більше не повториться.

- для винуватця та його оточення:

принести вибачення та отримати визнання свого покаяння; виправити наслідки заподіяного; поновити попереднє правове становище.

- для суспільства (суспільного осередку, де сталося правопорушення):

подолати проблеми, викликані правопорушенням; відновити позитивні стосунки між своїми членами; відновити справедливість.

 

Сімейна групова нарада проводиться нейтральним координатором, передбачає ґрунтовну підготовку. Координатором (фасилітатором) наради може виступати представник правоохоронних органів, соціальних служб, навчального закладу, громадських організацій. Вимоги до координатора:

нейтральність по відношенню до сторін, тим чи іншим чином пов'язаних із правопорушенням;

володіння методикою проведення сімейних групових нарад;

володіння навичками з надання психологічної підтримки;

досвід участі у сімейних групових нарадах в якості спостерігача і співведучого. Процедура сімейної групової наради складається з чотирьох етапів. На першому етапі координатор наради представляє учасників і описує правопорушення, яке стало приводом до наради. На другому етапі учасники виражають свої думки і почуття з приводу правопорушення та його наслідків. На третьому етапі учасники обговорюють та ухвалюють можливі дії, спрямовані на подолання наслідків правопорушення та поновлення правового становища. На четвертому етапі може відбутися формальне і неформальне примирення сторін (в тому числі й через спільне чаювання).

Результатом наради є план дій сторін, що передбачає найкращий спосіб вирішення справи. Він містить три основних компонента:

встановлення факту визнання правопорушником того, що він вчинив правопорушення; інформація, якою поділилися учасники наради стосовно характеру і причин вчинення та наслідків правопорушення;

рішення про заходи, що мають бути вжиті, чи рекомендації щодо подальшої поведінки правопорушника, які необхідні для усунення шкоди та попередження подальших правопорушень.

Прийнятий план може включати як дії, спрямовані на подолання наслідків правопорушення (в тому числі моральних), компенсацію втрат, так і дії, спрямовані на усунення причин правопорушення та попередження нових асоціальних дій правопорушника. Наприклад, план може передбачати такі дії та зобов'язання правопорушника:

ніколи не поводити себе таким чином;

кинути пити алкогольні напої, відвідувати групи анонімних алкоголіків;

відвідувати психологічні консультації;

компенсувати нанесені збитки;

повернути речі, що були вкрадені;

допомагати родині потерпілого у побуті;

надрукувати в газеті листа з розкаянням тощо.

Укладена угода друкується координатором і підписується всіма учасниками наради. Якщо нарада проводилася з приводу злочину, то угода, як правило, додається до кримінальної справи і м о же бути врахована при винесенні вироку, а інколи навіть призводити до припинення кримінального переслідування. Виконання укладеної угоди може тривати протягом року після проведеної наради. Формальний контроль за її виконанням, у випадку, коли це є умовою звільнення від кримінальної відповідальності, може здійснювати працівник органу виконання покарання або особа, на яку покладено обов'язок щодо нагляду за правопорушником. Неформальний контроль можуть здійснювати самі постраждалі та представники громади Таким чином, проведення сімейних групових нарад, за умов ґрунтовної підготовки та дотримання технології, дозволяють надати дійову допомогу постраждалим від правопорушення, вчинити ефективний соціально-педагогічний вплив на правопорушника, активізувати соціально-педагогічні ресурси його соціального оточення, створити умови для ресоціалізації і виправлення дитини, яка скоїла правопорушення, без її ізоляції та таврування.

 

5. Технологія організації та проведення сімейної групової наради.

Сімейні групові наради можуть бути проведені з ініціативи потерпілих, правопорушників, представників правоохоронних органів (ювенальної поліції, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, служби виконання покарань, апробації тощо) або соціальних служб, адміністрації навчальних закладів. В процесі підготовки сімейної групової наради координатор розв'язує такі завдання:

переконується у відвертості покаяння правопорушника (правопорушників) та у визнанні ним своєї провини і відповідальності;

обговорює з правопорушником запитання, на які той повинен буде відповісти;

визначає коло потенційних учасників наради як із боку потерпілих, так і з боку правопорушників;

запрошує учасників і, в разі їхньої згоди, повідомляє правила проведення наради і ті запитання, які їм ставитимуть;

розробляє сценарій наради (див. зразок сценарію нижче);

готує приміщення (два входи, можливість розташування стільців по колу). Нарада проводиться в чотири етапи:

Вступний етап.

Висловлювання почуттів і думок.

Розробка плану відновлення правового становища.

Примирення.

Під час проведення наради координатор виконує функції фасилітатора (людини, яка полегшує виконання завдань), тобто допомагає учасникам висловити свої думки та почуття, досягнути порозуміння, проте сам не висловлює своїх думок, не бере участі у прийнятті рішень, не чинить тиск на учасників.

На вступному етапі координатор:

запрошує учасників до залу (першою запрошують сторону, що постраждала);

розсаджує учасників як правило, з правого боку від координатора сідають правопорушник(и) та представники його (їх) оточення, з лівого - постраждалі та представники їх сторони. Сам правопорушник(и) та постраждалі сідають біля координатора;

представляє учасників;

повідомляє причину скликання наради;

оголошує мету наради та правила, яких слід дотримуватись. На етапі вираження думок і почуттів координатор:

ставить учасникам запитання відповідно до сценарію;

сприяє висловленню ними своїх почуттів, у разі необхідності надає психологічну підтримку.

На цьому етапі дуже важливим є дотримання координатором нейтральної позиції по відношенню як до постраждалих, так і до правопорушника, відмова від моралізаторства, повчань тощо. Координатор мусить повністю дотримуватись сценарію як щодо порядку постановки запитань, так і щодо їх змісту. Запитання стосуються думок і почуттів учасників щодо конкретного правопорушення, мають бути нейтральними, відкритими. Приклад запитань правопорушнику:

Що сталося?

Про що Ви думали в той момент?

Про що Ви думали після того?

Кому Ви нанесли шкоду своїм вчинком? Яким чином? Приклад запитань постраждалим:

Що Ви подумали, коли усвідомили те, що з Вами сталося?

Як вплинула ця подія на Вас та інших?

Що було для Вас найбільш неприємним і важким?

На етапі розробки плану відновлення правового становища координатор виконує такі завдання: ставить учасникам запитання щодо того, як можна виправити існуюче становище (відповідно до сценарію);

пропонує всім учасникам висловити своє ставлення до висунутих пропозицій;

наголошує на пропозиціях, що знайшли підтримку учасників наради;

підводить підсумок обговорення;

готує текст угоди;

зачитує остаточний текст угоди та організує її підписання всіма учасниками.

На етапі примирення, як правило, відбувається спільна трапеза (чаювання), що дає можливість учасникам у неформальному спілкуванні остаточно подолати вороже ставлення одне до одного.

 


 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

 

1. Баженов В. Г Воспитание педагогически запущенных подростков. - К.: Рад. шк., 1986.

2. Белкин А. Трудный подросток // Воспитание школьников. - 1981. - № 1. — С.38-41.

3. Берковиц Л. Агрессия; причины, развитие, контроль. - СПб., 2001.

4. Бовть О. Соціально-педагогічні причини агресивної поведінки підлітків // Рідна школа. -1999. - №2.-С. 17-20.

5. Берон Р. Агрессия--СПб., 1998.

6. Воспитание трудного ребенка: дети с девиантным поведением: Учеб -метод, пособие / Под ред. М.И. Рожкова. - М.: ВЛАДОС, 2001.

7. Венгер А. Л. Психологическое консультирование и диагностика. - Ч- 1. - М.: Генезис, 2001. -160с.

8. Губанов Н.И. О природе и социальной детерминации нравственного и криминального поведения // Философские науки. — 2002. - №2. — С. 98-105.

9. Гурски С. Внимание, родители: наркомания! — М., 1989.

10. Зайцева 3. Г. Школа та важковиховувані підлітки. —К.: Рад. шк., 1991

11. Запобігання відхиленням у поведінці школярів. - К.: Вища школа, 1992.

12. Зинченко С. Н. Трудные дети. - К., 1988.

13. Зюбин Л. М. Растить человека. - Л., 1988.

14. Ковалева Л.И. Микроклимат семьи. —М., 1979.

15 Колесов Д. В. Эволюция психики и природа наркотизма. - М.-Воронеж, 2000.

16. Короленко Ц. П. Семь путей к катастрофе. - Новосибирск, 1990.

17. Кочетов А.И. Работа с трудными детьми. - М., 1986.

18. Крайг Р. Психология развития. - СПб: Питер, 2000.

19. Кривцова М. Подросток в современном мире. - М, 1997.

20. Леоединская К. С. Подростки с нарушениями в аффективной сфере. -М., 1988.

21. Леоненко В. Судебное производство по делам о преступлениях несовсршеннолетиих. - К., 1987.

22. Леонгард К. Акцентуированные личности. - К., 1981.

23. Личко А. Е. Подростковая психиатрия. - М., 1991.

24. Личко А. Е., Битенский В. С. Подростковая наркология. - Л.: Медицина, 1991.

25. Макаренко А. С. Книга для родителей. - К., 19Я5.

26. Максимова Н. Ю. Воспитательная работа с социально-дезадаптированными школьниками. – К.,1997.

27. Максимова Н. Ю. Основи дитячої патопсихології. -К., 1996.

28. Можгинский Ю. Агрессия подростков. – СПб., 1999.

29. Наркотизм и преступность. - К., 1994.

30. Овчарова Р. В. Технологии практического психолога образования. — М., 2001

31. Оржеховська В. М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх. - К., 1996

32. Орлов В. С. Подросток и преступление. - М., 1969.

33. Подласый И. П. Педагогика: Новий курс: Учеб. для высш. учеб. заведений. В 2-х кн.: Кв. 2:-Процес воспитания. - М.; Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001.

34. Подмазин С.И. Как помочь подростку с трудным характером. - К., 1996.

35. Поташник М И. Педагогические ситуации. - М., 1979.

36. Проблемні сім’ї: батьки і діти, - К., 1998.

37. Профилактика правонарушений среди учащихся / Под ред. В. Лупушанского. - К., 1983.

38. Рабочая книга школьного психолога. - М., 1991.

39. Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста. – СПб, 2000,

40. Раттер М. Помощь трудным детям: Пер. с анг. / Общ. ред. А. С. Спиваковской. - М: Прогресс, 1987.

41. Семенюк Л. Психологические особенности агрессивного поведения. — М., 1996.

42. Социальные отклонения / Под. ред. М. Кудрявцева. – М., 1989.

43. Степанов В. Г Психология трудных школьников. - М.: Академия, 2001.

44. Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка. - К., 1987.

45. Тест Роршаха // Вопросы психологии. - 1985. - № 7.

46. Тимошенко Л. Н. Воспитание старшеклассниц. - М., 1983.

47. Шилова М.И. Изучение воспитанности школьников.-М., 1982.

48. Багрий-Шахматов Л. В. Социально-правовые проблеми уголовной ответственности и форм . реализации.-О.: Юридична література, 2000. - 4.2. -О., 2000. -412 с.

49. Богатирьов І. Г. Правове і організаційне забезпечення виховно-профілактичного впливу на засуджених, які стоять на обліку інспекції виправних робіт. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 /Укр. акад. Внутр. Справ. - К., 1996. - 24 с.

50. Борисов В. И., Куц В. Н. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации. -КОНСУМ, 1995,-104с.

51. Дитинство в Україні: права, гарантії, захист (зб. док.) /В. І. Довженко (голов. ред.). Укр. ін-т соц. досліджень. - К.: АТ "Видавництво "Столиця", 1998. - Ч. 2. - 1998. - 290 с.

52. Збірник міжнародних документів та нормативно-правових актів України питань соціально-правового захисту дітей /С. Р. Станік (голов. ред): Мінюст. України. - 2 вид. доп. - К.: Логос, 2001.-Ч. 2.-2001.-442с.

53. Колб О. Г. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх у слідчих ізоляторах МВС України: Автореф. дис. ... канд. Юрид. наук: 12.00.08 /Нац. акад. внутр. справ. —К., 1997. -23с.

54. Лановенко И.И. Теоретические основы ранней профилактики половых преступлений. - К., 1997.-204с.

55. Максимова Н. Ю. Виховна робота з соціальне дезадаптованими школярами: Методичні рекомендації. - К.: ІЗМН, 1997. - 136 с. (рос. мовою)

56. Перепелиця Т. Г. Соціокультурні чинники злочинної поведінки підлітків. Автореф. дис. ... канд. соціол. наук: 22.00.06 /Київ, ун-т і.м. Т.Шевченка. - К., 1999. -19с.

57. Психологічна діагностика і корекція особистості важковиховуваних дітей і підлітків: Навч. посібник /О. Г. Антонова-Турченко, Е. І. Драніщева, Я. С. Дробот. - К.: ВМН, 1997. - 132 с.

58. Соціально-педагогічна роль класного керівника в умовах гуманізації загальноосвітньої школи. 3б. наук.-метод, ст. з питань профілакт. правопорушень серед неповноліт. /НДІ педагогіки України. Відп. за випуск Т. В. Хілько. - К., 1991. - 100с.

59. Терещенко В. І. Система профілактики правопорушень серед дітей і підлітків засобами гуманізації сучасної школи. Автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.01 / АПН України Ін-т педагогіки. -К., 1997. -23 с.

60. Шость Н. В., Козир М. К-, Сг-ник О. М. Енциклопедія сучасного права неповнолітніх. - К.: "Рідна мова", 1997. - 385 с.

61. Ганс Ю., Айзенк Прорерьте свои способности. - М..: Педагогика-Пресс, 1992. - 174 с.

62. Рейнуотер Д. Это в ваших силах. Как стать собственным психотерапевтом. - М.: Прогресе, 1992.-228с.

63. Скотт Д Г. Сила ума,- К.: ЛТ «Пико», 1991.- 194 с.

64. Лучшие психологические тесты. - Петрозаводск: Петроком, 1992. -316с.

65. Класний керівник у сучасній школі: Навч.-метод, посібник. - К., 1996. - 354 с.

66. Педагогічна профілактика відхилень у дітей дошкільного віку. – К., 1991. – 38 с.

67. Методичні матеріали для шкільного психолога. - К., 1992.- 84 с.

68. Выготский Л. С. Диагностика развития и педагогическая клииика трудного детства. — М., 1936. Гуманізм як засіб попередження важковиховуваності: Метод. рекомендації. - К., 1993. -48 с.

69. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Гуманізація навчально-виховного процесу як засіб попередження правопорушень серед учнівської та студентської молоді». - К... 1994. - 360 с.

70. Монах Н. И. Изучение эффективности воспитания: Теория и методика. - М-, 1981. - 144 с.

71. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх: 3б. наук. статей. Ранняя профилактика отклоняющегося поведення учащахся (психологический аспект); Пособие для учителей / Под ред. В. А. Татенко, Т. М. Татаренко. - К.: Рад. пік., 1989. - 228 с.

72. Роль вчителя у формуванні в учнів норм і правил поведінки: Метод, рекомендації. - К., 1992. -32с.

73. Соціально-педагогічна роль класного керівника в умовах гуманізації загальноосвітньої школи: Збірник науково-методичних статей з питань профілактики правопорушень серед неповнолітніх. - К.. 1993. - 52 с.

74. Психологическая профилактика недисциплинированного поведения учащихся /Под ред. Л.И. Проколиенко, В. А. Татенко. - К.: Рад. шк., 1989. – 254 с.

75. Фіцула М. М. Педагогічні проблеми перевиховання школярів. - Тернопіль, 1993.- 156 с.

76. Багрий-Шахматов Л. В. Социально-правовые проблемы уголовной ответственности и форм реализации. - О.: Юридична література, 2000. 4.2. - О., 2000. -412с.

77. Борисов В. И., Куц В. Н. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации. -КОНСУМ, 1995. - 104 с.

78. Збірник міжнародних документів та нормативна -правових актів України з питань соціально-правового захисту дітей / С. Р. Станік (голов. ред.): Мінюст. України. - 2 вид. доп. - К.: Логос, 2001. 4.2. - 2001. -442 с.

79. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх: проблеми спільної роботи комісії у справах неповнолітніх та органів освіти України / М. Д Ярмаченко та ін. (ред). - К.: Академпрес, 1994. - 111с.

80. http://www.refine.org.ua

81. http://www.commonground.org.ua

 

 

Информационная система предприятия состоит из взаимосвязанных подсистем (конструкторской, технологической, экономической и др.). Наибольшее значение для управления имеет экономическая информация. Она подразделяется на следующие виды: плановая, нормативная, учетная и прочая (материалы ревизий или аудиторских проверок, объяснительных и докладных записок, деловая переписка с другими организациями и т. п.).

В совокупности экономической информации наибольший удельный вес занимает учетная, базирующаяся в основном на данных бухгалтерского учета. Учетную систему предприятия можно представить в виде схемы

На долю бухгалтерской информации приходится свыше 70% общего объема экономической информации. Именно бухгалтерский учет фиксирует и накапливает всестороннюю синтетическую (обобщающую) и аналитическую (детализированную) информацию о состоянии и движении имущества предприятия, источниках его образования, хозяйственных процессах, конечных результатах финансовой и производственно-хозяйственной деятельности.

Бухгалтерская информация широко используется в оперативно- техническом и статистическом учете, а также в налогообложении, планировании, прогнозировании, выработке тактики и стратегии деятельности предприятия.

Выбор программного обеспечения для бухучета проводится по различным признакам и правилам. Существенные признаки классификации программных комплексов - размер предприятия, на который они рассчитаны и, соответственно, масштаб задач бухгалтерского учета, а также определенная специализация некоторых бухгалтерских программ. С учетом масштаба задач бухучета можно выделить программы для малых, средних и крупных предприятий.

Автоматизированные информационные технологии в мини-бухгалтериях на малых предприятиях и предприятиях без образования юридического лица характерны тем, что бухучет ведется на одном компьютере. Вместе с тем может встречаться и сетевой вариант на два-четыре места. Функции ведения синтетического и стоимостного аналитического учета позволяют вводить и обрабатывать бухгалтерские записи, оформлять небольшой набор первичных документов и формировать отчетность. Для таких предприятий существует широкий спектр бухгалтерских тиражных программ, таких как: «1С бухгалтерия», «Инфо-Бухгалтер», «Инфин-Бухгалтерия», «БЭСТ- Офис», «Турбо-Бухгалтер», «Парус-бухгалтерия», «СБИС, Инотек», «Контур», «ИП:Бухгалтерия», «Финансы без проблем», «Бухгалтерия малого предприятия» и др.

Для автоматизированных информационных технологий бухгалтерий средних предприятий типично наличие сетевой программы автоматизации бухгалтерии на пять-десять мест, которые относятся к классу интегрированных бухгалтерских систем. Эти программы объединяют и поддерживают ведение всех основных учетных функций и разделов. Они работают в режимах «файл- сервер» или «клиент-сервер». На таких предприятиях бухгалтерский учет часто организован по основным участкам бухучета. К этому классу можно отнести следующие бухгалтерские программы: «1С:Бухгалтерия», «БЭСТ-5», «Фин- Эко», «Abacus», «Парус-7», «Компас+SQL», «Инфософт», «Инотек», «Турбо Бухгалтер», «ПК Суперменеджер», «Партнер бухгалтера» и др.

Автоматизацию бухгалтерского учета в управлении крупными фирмами, как правило, отличает использование систем управления БД, например, SQL, Oracle, Atlantis и др. Для такого класса фирм почти всегда необходимо вести бухгалтерский учет нескольких предприятий в составе холдинга. Кроме того, должна быть предусмотрена возможность настройки бухгалтерской системы на специфику конкретного предприятия. Автоматизированная информационная технология бухучета рассматривается здесь как функциональная подсистема, встроенная в автоматизированную систему управления крупной корпоративной фирмы со сложной организационно-производственной структурой. Корпорация может объединять различные управленческие, производственные, финансовые и другие структуры, иметь несколько территориально удаленных филиалов, предприятий с разнообразными видами деятельности. Обмен данными может выполняться по схеме «клиент-сервер».

В качестве компонентов системы присутствуют различные функци­ональные подсистемы бухучета с возможностью использования между­народных стандартов, а также подсистемы оперативного учета, учета кадров, планирования и прогнозирования, анализа и принятия решений, контроля, анализа и оптимизации финансово-хозяйственной деятельности предприятий и др. Здесь подсистема бухучета не имеет главенствующего положения, здесь важна гармонизация всех подсистем для достижения наивысшего эффекта от управления компанией в целом. В данных условиях программный комплекс должен иметь гибконастраиваемую бизнес-логику, позволяющую настраивать систему на работу в самых разных областях предприятия.

Крупные организации используют программные продукты фирм «Га­лактика», «Росэкспертиза», «Парус», «Бизнес-Консоль», «Информконтакт», «Инфософт», «Интеллект-Сервис», «БЭСТ-5», «АйТи» и др.

Класс так называемых адаптивных автоматизированных информационных технологий бухгалтерского учета базируется на специализированных программных продуктах, обладающих расширенными инструментальными возможностями. Они построены по принципу «бухгалтерский конструктор», в частности, имеют модульную, гибкую структуру. При наличии основных бухгалтерских функций имеется специальный встроенный процедурный язык и средства настройки, ориентированные на возможность адаптации к конкретным условиям учета и дополнительным требованиям со стороны пользователя, либо дилера разработчика. К этому классу можно отнести программные продукты фирм «1С», «Информатик», «Аквилон», «Порт».

 

Имеются системы технологий класса «Эккаунт кутюр». Они, как прави­ло, развиваются на базе типового бухгалтерского ядра для индивидуального заказчика. Доработка дополнительных функций и модулей увеличивают по­тенциал технологии предприятия-заказчика. Доработка, внедрение и экс­плуатация обеспечивается четким сопровождением программных систем разработчиком-исполнителем с учетом конкретных требований заказчика, что влечет сравнительно высокую стоимость работ. Программы подобного класса разрабатывают фирмы «Ост-Ин», «БИТ», «Никос-Софт», «Экософт».

Автоматизированные информационные технологии бухгалтерского комплекса построены по признаку модульности разделов бухучета. Каждый модуль реализован соответствующим АРМ бухгалтера. Таким образом, достигается явное разделение функций между ними. Комплекс АРМ (пять и более) ориентирован на реализацию бухучета в целом силами персонала различной квалификации. К этому классу относятся программные продукты фирм «Интеллект-Сервис», «Инфософт», «Комтех+», «Инфин», «АСВП» и

др.