Лекція № 4. Правове виховання.

Література: 1, 3, 6, 10, 43, 64, 68

1. Співвідношення понять «педагогічна занедбаність» та «важковиховуваність».

Педагогическая запущенность – неразвитость, необразованность и невоспитанность ребенка, отставание его развития от собственных возможностей, требований возраста, вызванные педагогическими причинами.

«Педагогически запущенный ребенок» – причинность, характеризует историю воспитания подростка.

«Трудный подросток» говорит о результатах воспитания, когда по отношению к учащемуся применяются недостаточные или совсем неэффективные общепринятые формы и методы педагогического воздействия. Трудности — не всегда следствие педагогической запущенности. Они могут возникнуть в результате заболевания ребенка, в силу некоторых врожденных, порой наследственных факторов или других причин. Однако в абсолютном большинстве случаев учащийся становится «трудным» вследствие педагогической запущенности.

Трудновоспитуемость: проявление отрицательных качеств в поведении человека; конфликтное состояние подростка, рожденное из неприятия предлагаемых установок; поведение, которое выходит за рамки социальной нормы в результате неправильного выбора путей самоутверждения.

Педагогическая невосприимчивость — неприятие ребенком об­щепринятых средств педагогического воздействия. По словам А.С.Макаренко, это — «опыт непослушания».

Перевоспитание — это перестройка внутреннего мира человека в соответствии с условиями жизни и требованиями, которое предъявляет общество.

Педагогическая запущенность, возникая в дошкольный период на поведенческом уровне, приобретает новообразования дидактического уровня в младшем школьном возрасте, переходит в социально-педагогическую у подростков». Не случайно почти все трудные дети — это подростки.

Трудновоспитуемость представляет собой своего рода издержки воспитания вследствие: неисполнения семьей, школой и другими социальными институтами своего морального и правового долга; неиспользования (или использования во зло) имеющихся воспитательных возможностей.

Несовершеннолетним, склонным к правонарушениям, всегда присуща определенная совокупность искаженных интересов, потребностей, социальных ориентации, отношений к людям. Эти искажения возникают в связи с неблагоприятными условиями жиз­ни и воспитания в каждом конкретном случае.

 

2. Типізація важких учнів.

 

Ведущие недостатки личности	Преобладание причины соответствующего поведения	Способы преодоления причин соответсвующего поведения
1. Грубость	а) аффективность, невыдержанность, возбудимость нервной системы; б) самоуверенность, заносчивость;	- создание спокойной обстановки; - помощь врача и психолога - необходим постоянный анализ поведения подростков; - включение их в коллективную деятельность; - воспитание у подростков умения подчиниться
в) несправедливо обиженные, нашедшие поддержку со стороны плохих людей	- чуткий подход к учащимся, убеждая их на конкретных приме­рах в том, что доля плохих людей ничтожно мала; - обучение подростков умению понимать людей
2. Лень	а) безвольность, неумение преодолевать трудности;	- необходимо создать такие условия, где постепенно будет нарастать напряжение, требующее волевых усилий;
б) полное безразличие к учебе;	- развенчание ложных авторитетов - использование всевозможных педагогических средств, чтобы разбудить у подростка любознательность и желание учиться
в) переоценка собственных способностей	- оценка на конкретных примерах собственных достоинств
3. Замкнутость, стремление находиться вне коллектива	а) самоуверенность, противопоставление себя коллективу;	- развенчание завышенной самооценки
б) кем-то несправедливо обиженные или третируемые;	- выявление причин обиды и коррекция поведения
в) какие-то недостатки (маленький или слишком высокий рост, особенности внешности, физические, например, заикание, плохое зрение и др.)	- тактичные беседы с подростком, разговоры с ним «по душам»; - обращение к другим подросткам не обращать внимание на недостатки одноклассника
4. Склонность к правонарушениям	а) инициаторы, организаторы, руководители неблаговидных поступков;	- использовать их энергию в различных поручениях
б) исполнители, легко поддающиеся дурному влиянию;	привлечь к положительной деятельности, способствующей исправлению
в) действующие в одиночку	- вовлечь в коллективную захватывающую деятельность

 

Типизация трудных подростков (Л. М. Зюбін)

 

Социально-педагогические факторы	Психолого-педагогические причины
1. Семейное воспитание: - отрицательный пример родителей, их аморальный образ жизни; - самоустранение родителей от воспитания детей; - психолого-педагогическая безграмотность и беспомощность отцов и матерей; - нарушение структуры семьи; - неудовлетворительный психологический климат в семье, наличие конфликтов; - недостаток общения родителей с детьми; - аффективность в обращении с ребенком; - антипедагогические меры воздействия на ребенка; - отрицательная гигиеническая обстановка в семье (в том числе и «психическая гигиена»)	1. Определяющие смысловую направленность отношений: - влияние негативного опыта социально-бытовых отношений, приобретенного в результате действий отрицательных факторов; - отсутствие опыта коллективных отношений в общении с другими людьми; - доминирование индивидуалистических настроений аффективного происхождения; - дефицит положительных референтных влияний
2. Школа: - низкая культура обслуживающего персонала; - неудовлетворительная учебно-материальная база школы; - недостаточный уровень квалификации педагогов; - нежелание учителя понимать своеобразие личностного развития ребенка; - слабая психолого-педагогическая помощь школы семье; - непостоянная, эпизодическая связь учителей с родителями; - формальная работа родительских комитетов; - отсутствие во многих педагогических коллективах социальных педагогов, психологов; - слабая связь школ с медико-психолого-педагогическими службами и центрами	2. Определяющие характер взаимоотношений взрослых и детей: - неудовлетворительный эмоциональный климат во взаимоот­ношениях взрослых и детей (недоверие, тревожность, пессимизм, скука, инертность, недоброжелательность); - неумение ребенка использо­вать адекватные средства индивидуальной защиты; - неприятие детей взрослыми; - негибкость родителей в отношениях с детьми; - непоследовательность родителей в обращении с детьми; - общение взрослых и детей на основе ложных представлений о родительском авторитете (педантизма родителей; физическое, моральное подавление ребенка; подкуп ребенка и др.)

 

 

3. Діагностика важковиховуваності.

 

Объекты диагностики — направленность личности, отношение к людям и к себе, соотношение положительных и отрицательных качеств, сопротивляемость педагогическим влияниям и анализ общего уровня социального развития подростка.

Среди педагогически запущенных подростков немало таких, кто испытывал и нередко продолжает испытывать отрицательное влияние своей микросреды: аморальной атмосферы семьи, дурного ближнего окружения. Естественно, что человеку, который начинает присматриваться к такому подростку, прежде всего бросаются в глаза его недостатки. Между тем важно увидеть в личности положительное, перспективное, что даст основу для строитель­ства всей работы по перевоспитанию.

Изучение учащегося преследует несколько задач:

- выявить наиболее благоприятные для обучения и воспитания особенности и возможности ребенка;

- вскрыть недостатки его личности и дефекты организма;

- определить эффективность используемых средств его обуче­ния и воспитания.

На I этапе работы социальный педагог должен составить самое общее представление об учащемся.

На II этапе — выявить наиболее сильные стороны и достоинства учащегося, а также его недостатки; составить коррекционную программу педагогических воздействий, которая будет отражена в плане индивидуальной работы с подростками.

III этап изучения — это определение результативности педагогического влияния на дан­ного школьника.

В процессе изучения взаимоотношений учащегося с микросредой выявляются самые общие оценки личности:

1) поведение учащегося вполне соответствует микросреде, его развитие обусловлено этим микросоциумом;

2) поведение учащегося выше, лучше моральных условий его микросреды;

3) поведение учащегося ниже нравственного уровня его микросреды.

Для изучения личности трудного подростка можно использовать различные методы: наблюдение, беседу, анкетирование.

Схема изучения ребенка в условиях ближайшей микросреды включает:

- получение информации об истории развития ребенка и состоянии его здоровья;

- получение сведений об особенностях социальной обстановки, в которой растет ребенок (семья, коллектив сверстников в детском саду, школе и др. учреждениях);

- выявление особенностей поведения и деятельности ребенка (в процессе обследования, а также в семье, школе, различных ситуациях);

- создание дифференцированной характеристики развития познавательной и эмоционально-личностной сфер ребенка.

 

Процесс преодоления трудновоспитуемости включает в себя несколько этапов: диагностический, прогностический, исполнительный.

Диагностический этап определяет взаимоотношения между субъектом, объектом и окружающей средой. Это центральное направление диагноза трудновоспитуемости, включающее характеристику отклонений от нормы, причины педагогической невосприимчивости.

Прогностический этап — здесь происходит формирование цели перевоспитания на основе диагностических данных и определяются задачи прогноза: выявляются причины нежелательного поведения и нахождение оптимального варианта перевоспитания; определяются и планируются меры по улучшению микроклимата в семье, в школе, нормализуются отношения педагогически запущенного подростка с окружающими с целью снятия нежелательных рецидивов отрицательного поведения.

Прогнозирование включает в себя и компонент «проектировки» личности, на необходимости которой настаивал А.С.Макаренко. Прогноз – первое звено в материализации цели перевоспитания конкретного ребенка. Вторым звеном будет план перевоспитательной работы, в котором детализируется общая программа по датам и методам педагогической деятельности. Будучи общей программой, прогноз рассматривается и как конкретизированное содержание перевоспитания для определенного ученика.

Исполнительный этап — это практическая перевоспитательная работа. Начинается она с разработки плана конкретной программы нормализации психической и социальной жизни ребенка. Указываются способы деятельности, сроки, исполнители. Отводится значимая роль самовоспитанию с целью мобилизации внутренних резервов личности на преодоление нравственных пороков.

В каждом конкретном случае влияние на трудного ребенка должно сочетаться с воздействием на его окружающую среду и быть индивидуальным в соответствии с причинами и характером искажения нравственной позиции подростка, особенностями ситуации, условиями его жизни и воспитания.

 

4. Акцентуації характеру.

Существуют две классификации типов акцентуаций характера .

Первая предложена K. Leongard (1968) и вторая – А. Е. Личко (1977). Приводим сопоставление этих классификаций.

 

Тип акцентуированной личности, по К. Леонгарду	Тип акцентуации характера , по А. Е. Личко
Лабильный	Лабильный циклоид
Сверхподвижный Эмотивный	Лабильный
Демонстративный	Истероидный
Сверхпунктуальный	Психастенический
Ригидно-аффективный Неуправляемый	Эпилептоидный
Интравертный	Шизоидный
Боязливый	Сенситивный
Неконцентрированный или неврастенический	Астено-невротический
Экстравертный	Конформный
Слабовольный	Неустойчивый
-	Гипертимный
-	Циклоидный

 

Типы акцентуаций характера подростков по А.Е. Личко

Несмотря на редкость чистых типов и преобладание смешанных форм, различают следующие основные типы акцентуаций характеров :

1) лабильный - резкая смена настроения в зависимости от ситуации;

2) циклоидный - склонность к резкой смене настроения в зависимости от внешней ситуации;

3) астенический - тревожность, нерешительность, быстрая утомляемость, раздражительность, склонность к депрессии;

4) боязливый (сензитивный) тип - робость, стеснительность, повышенная впечатлительность, тенденция испытывать чувство неполноценности;

5) психастенический - высокая тревожность, мнительность, нерешительность, склонность к самоанализу, постоянным сомнениям и рассуждательству, тенденция к образованию ритуальных действий;
6) шизоидный - отгороженность, замкнутость, трудности в установлении контактов (см. экстраверсия - интроверсия), эмоциональная холодность, проявляющаяся в отсутствии сострадания (см. симпатия) недостаток интуиции в процессе общения;

7) застревающий (параноидный) - повышенная раздражительность, стойкость отрицательных аффектов, болезненная обидчивость, подозрительность, повышенное честолюбие;

8) эпилептоидный - недостаточная управляемость, импульсивность поведения, нетерпимость, склонность к злобно-тоскливому настроению с накапливающейся агрессией, проявляющейся в виде приступов ярости и гнева (иногда с элементами жестокости), конфликтность, вязкость мышления, чрезмерная обстоятельность речи, педантичность;

9) демонстративный (истероидный) - выраженная тенденция к вытеснению неприятных для субъекта фактов и событий, к лживости, фантазированию и притворству, используемым для привлечения к себе внимания, характеризуемая отсутствием угрызений совести, авантюристичностью, тщеславием, "бегством в болезнь" при неудовлетворенной потребности в признании;

10) гипертимный - постоянно приподнятое настроение, жажда деятельности с тенденцией разбрасываться, не доводить дело до конца, повышенная словоохотливость (скачка мыслей);

11) дистимный, напротив, преобладание пониженного настроения чрезвычайная серьезность, ответственность, сосредоточенность на мрачных и печальных сторонах жизни, склонность к депрессии, недостаточная активность;

12) неустойчивый (экстравертированный) тип - склонность легко поддаваться влиянию окружающих, постоянный поиск новых впечатлений, компаний, умение легко устанавливать контакты, носящие, однако, поверхностный характер ;

13) конформный - чрезмерная подчиненность и зависимость от мнения других, недостаток критичности и инициативности, склонность к консерватизму.

 

5. Соціально-педагогічний супровід підлітків з акцентуаціями характеру.

Як відомо, підлітки з акцентуаціями характеру потребують постійного соціально-педагогічного супроводу у всіх сферах їхнього життя і діяльності: у сім'ї, у школі, у мікрорайоні. Дослідник проблем такого супроводу І.Трус визначає його як «... комплекс превентивних, просвітницьких, діагностичних і корекційних заходів, спрямованих на проектування і реалізацію умов Для успішної соціалізації підлітків; перспектив їх особистісного зростання» (Й.Трус. Модель социально-педагогическогосопровождения подрост-ков с акцентуациями характера// Воспитание школьника. — 2003. - № 3. — С. 26). Учений пропонує модель його, яка опирається на такі концептуальні положення:

1. Природний розвиток особистості підлітка первинний, оскільки ви­хованець виступає не стільки об'єктом соціально-педагогічного впливу, Тільки активним суб'єктом взаємодії з батьками, вчителями, соціальним педагогом, психологом у ході реалізації корекційно-розвивальної програми. Реальні зміни у його поведінці можливі лише за умови бажані потреби в самоудосконаленні.

2.Соціокультурний розвиток підлітка проходить через його зв'язок із навколишнім середовищем і освоєнням цього середовища. Незважаючи на те, що в середовищі нерідко діє чимало негативних чинників, ізолювати дитину від нього не можна. Процес соціалізації не може бути «інкубаційним». Соціальний педагог повинен допомогти підлітку навчитися протис­тояти негативному впливу.

3.Як вихідний критерію оцінки ефективності процесу соціально-педагогічного супроводу виступають розвиток індивідуальних якостей підлітка здатність відшуковувати в собі нові творчі ресурси і намагання робити власні відкриття, вивчаючи себе як особистість. Тобто йдеться про дотримування синергетичних положень стосовно того, що дитині як складно організованій системі не слід нав'язувати шляхи її розвитку, а натомість виводити ці шляхи із неї самої як системи.

Зважаючи на це, модель передбачає дві основних цілі соціально-педагогічного супроводу:

1.Збереження природних механізмів розвитку підлітків, запобігання умовам, здатним деформувати характер вихованця.

2.Формування у підлітка потреби саморозвитку, саморегуляції, самозміни і самоудосконалення.

Основними функціями моделі соціально-педагогічного супроводу є:

відновлювальна, компенсуюча, стимулююча, коректуючи, соціалізуюча. Відновлювальна передбачає відновлення тих позитивних якостей, які пе­реважали у підлітка до появи у нього акцентуації характеру. Компенсуюча проявляється у формуванні в клієнта намагання усунути певний недолік за рахунок посилення діяльності в тій галузі, в якій він найшвидше може добитися успіху. Стимулююча передбачає підтримку тих позитивних особистісних характерологічних утворень, які є у підлітків. Коректуюча полягає у виправленні тих негативних характерологічних змін, які відбулися у підлітка з виникненням акцентуації характеру. Соціалізуюча спрямована на надання можливості вихованцю соціального розвитку і пізнання - підвищення соціально-психологічної компетенції.

Для успішної реалізації моделі соціально-педагогічного супроводу підлітка з акцентуацією характеру необхідно враховувати низку чинників, визначених А. Реан і Н.Кузьміною. До першої групи чинників належать об­'єктивні, які пов'язані з реальною системою і послідовністю педагогічних дій, спрямованих на досягнення очікуваного результату. Другу групу склада­ють суб'єкти ви І чинники. Вони пов'язані з суб'єктивними передумовами професійної діяльності. До них відносять: мотиви, спрямованість, здібності, компетентність, уміння, задоволеність, творчість. До третьої групи належать об'єктивно-суб'єктивні чинники, які пов'язані з організацією соціаль­но-педагогічного середовища.

І.Трус визначив шляхи реалізації моделі, на основі яких пропонуємо технологію соціально-педагогічного супроводу підлітків з акцентуаціями характеру. Вона передбачає сім етапів.

Перший етап — діагностика психічного і соціального здоров'я підлітка. З цією метою соціальний педагог використовує тести Смішека, проводить анкетування вчителів-предметників стосовно особистісних якостей «важких» підлітків. Використовує зібрану класним керівником інформацію про педагогічні аспекти статусу учня, визначені на основі власних спостере­жень наставника класу, його розмов з педагогами і батьками. Залучає вчи-телів-предметниківдо участі в експертних опитуваннях на етапі діагности­ки. Упродовж етапу адміністрація школи допомагає соціальному педагогу залучити класних керівників та вчителів-предметників до проведення ос­новних діагностичних заходів.

Другий етап — аналіз отриманої у ході діагностики інформації, оформлення її результатів, визначення кількісних і якісних характеристик акцентуацій, забезпечення учасників процесу соціально-педагогічного суп­роводу необхідною інформацією стосовно конкретних учнів і груп.

Третій етап — спільна з психологом за участі дирекції навчального закладу розробка рекомендацій для підлітків, педагогів, класних керів­ників, батьків. Соціальний педагог ініціює проведення педагогічної ради школи, на засіданні якої обговорюються і затверджуються плани комп­лексної допомоги «важким» підліткам. Розробляє педагогічні рекомен­дації для груп підлітків кожного окремого типу акцентуацій. Окремо такі рекомендації готуються для підлітків, класних керівників, учителів-предметників та батьків.

Згідно з матеріалами засідання педради класний керівник планує конкретні форми навчально-виховної роботи в класі, проводить батьківські збори класу з відповідним тематичним спрямуванням, пропонує батькам психолого-педагогічні рекомендації з метою встановлення таких взаємостосунків із Дітьми, які б сприяли відновленню тих позитивних якостей, що переважали У підлітка до появи акцентуацій характеру

Вчителі- предметники у цей час розробляють індивідуальні стратегії виховних підходів, сформованих на основі діагностики, до конкретних учнів та їх груп.

Четвертий етап — консультування всіх учасників супроводу стосовно шляхів і способів вирішення проблеми підлітка з акцентуаціями характеру. з цією метою використовуються як групові, так й індивідуальні консультації з педагогами, батьками, адміністрацією школи, у ході яких здійснюється відповідна психолого-педагогічна просвіта, обговорюють­ся можливі варіанти вирішення проблем «важкого» підлітка. Класний ке­рівник та вчителі-предметники беруть активну участь у групових та індивідуальних консультаціях, які проводить соціальний педагог.

П'ятий етап — виконання рекомендацій кожним учасником супро­воду. Соціальний педагог у цей час проводить заплановані психокорекнійні заходи, індивідуальні консультації для підлітків з метою пробудження в них бажання саморегуляції та самовдосконалення. Допомагає вихованцям у пошуку необхідних для вирішення назрілих проблем фахівців. У власній практичній діяльності реалізують розроблені рекомендації класні керівники. Серед форм реалізації поставлених завдань соціально-педагогічного супроводу в цей час можна виділити:

а) бесіди, заняття-практикуми, виховні години на теми виховання характеру, самоорганізації та саморегуляції;

б) конкурси, змагання КВК, предметні тижні, екскурсії, відвідування виставок, театру; колективний перегляд кінофільмів із метою пробуд­ження і розвитку творчого потенціалу.

Шостий етап — аналіз виконання психолого-педагогічних рекомендацій у ході соціально-педагогічного супроводу; визначення причин успіхів і невдач.

Сьомий етап — проектування подальшого розвитку підлітка на основі відкоректованих під час аналізу форм, методів та засобів соціально-педагогічного супроводу.

Тактики соціально-педагогічного супроводу підлітка з акцентуаціями характеру:

1) Тактика «Виведення шляху розвитку системи із самої системи».

Не «форсувати» взаємини із підлітком до проникнення у світ його захоплень. Постаратися шляхом начебто стихійного, випадкового залучення в ситуації вибору до виконання творчих завдань визначити внутрішньоінтенційну спрямованість клієнта, щоб згодом, спираючись на неї, знайти оптимальний шлях найближчої перспективи її розвитку. Для виконання цього завдання соціальному педагогу необхідна тісна співпраця з учителями-предметннками, класним керівником та батьками. Їх спостереження можуть допомогти, образно кажучи, вловити світлий промінчик світу за­хоплень вихованця.

2) Тактика «Світла енергетика». Будьте конгруентні у стосунках із клієнтом, тобто сприймайте його на основі позиції: «Ти подобаєшся мені»? а не «Ти будеш подобатися мені, якщо ...» Погасіть у собі внутрішню не­приязнь до дитини. Для цього згармонізуйте перший і другий комуніка­тивні плани. Пам'ятайте, що досить однієї миті для того щоб у ситуації дисгармонізації їх ваш співрозмовник устиг вловити у вашому погляді порожнечу відчуження, неприязні та холоду, яких уже не в силі будуть прик­рити ніякі «теплі» слова.

3) Тактика «Співробітництво» передбачає активну роль підлітка у сис­темі його взаємодії із соціальним педагогом, учителем-предметником. Це означає, що у стосунках із підопічним необхідно тонке відчуття міри. Не слід створювати враження нав'язування себе у співрозмовники. Для цього кожну розмову чи бесіду слід так будувати, аби створювалося враження її незавершеності. Певна цікава для підлітка інформація повинна бути лише оконтурена або перервана і «випадково» забута. Згодом вона у спогадах підлітка виявить свою «незакінченість», приверне увагу до себе і примусить піти на повторний контакт із педагогом. Так можна налагодити регулярне спілкування з клієнтом, яке й започаткує процес співробітництва з метою соціально-педагогічної корекції.

4) Тактика «Уникнення негативних суґестивних комплексів». Не фіксуйте увагу клієнта на його невдачах. За умови, коли цього не можна уникнути, давайте комплексну оцінку їх причин. Паралельно формуйте засобами неспецифічної психічної реактивності позитивний сугестивний комплекс, основою для якого можуть слугувати відомі слова англійського письменника Чарльза Діккенса: «Немає ще на світі такого пагорба, вершини якого наполегливість, врешті-решт, не досягне».

5) Тактика «Право унікальності». Не попрікайте підлітка в його недосконалості. Не порівнюйте з кимось із найближчого оточення. Кожна людина унікальна у своїй внутрішньоінтенційній сутності. Розвивається на основі власної внутрішньої природи та її закономірностей, їй, зважаючи на відомий афоризм, нікого не потрібно обганяти у світі, крім самої себе. Право власної унікальності заперечує будь-яке насильство зовнішніх чужих форм і сутностей.

Соціально-педагогічний супровід підлітків у неконтрольованих обставинах, які формуються у мікрорайонах проживання вихованців, вимагає, насамперед, збору відповідної інформації.

Технологія створення «Банку даних дітей шкільного віку які знаходяться в складнішій життєвій ситуації». Соціальний педагог готує проект наказу директора загальноосвітнього навчального закладу з метою створення оперативних груп для збору в мікрорайонах необхідних даних і відповідного їх оформлення. Запланований захід може стати складовою соціальної паспортизації класів. До складу оперативних груп, роботу яких організовує соціальний педагог, входять члени дирекції школи, психолог, медичний працівник, класоводи, вихователі, класні керівники. Під час шкільних занять дітей попереджають про заплановане відвідування сімей, у яких вони проживають. Таким чином, створюються сприятливі умови для найповні­шого вивчення обставин Їх сімей. Згодом складаються списки дітей, які знаходяться в складній життєвій ситуації. До такої категорії школярів заз­вичай відносять: дітей, які залишаються без догляду батьків; дітей-інвалідів;

дітей, неповноцінних у фізичному та психічному розвитку; дітей - жертв екологічних і техногенних катастроф, стихійних лих; дітей вимушених переселенців; дітей, що проживають в екстремальних умовах; дітей - жертв насильства; дітей, що проживають у бідних сім'ях; дітей з відхиленнями у поведінці; дітей, життєдіяльність яких об'єктивно порушена в результаті обставин, що склалися, і які не можуть подолати ці обставини самостійно або з допомогою сім'ї.

Під час відвідування групою збору інформації сім'ї на кожну дитину і сім'ю, в якій вона проживає, заводиться картка. У неї заносяться такі дані: тип сім'ї (повна, неповна, багатодітна, опікунська, криміногенна і т.п.); детальні відомості про батьків та осіб, які їх заміняють (освіта, місце роботи, посада тощо); особливості побутових умов; стан здоров'я школяра та його батьків чи опікунів; основні причини неблагополуччя в сім'ї;

характер відхилення в поведінці та розвитку учня. На основі цього визначається найнеобхідніша допомога, якої потребує дитина та сім'я, у якій вона проживає, найближчим часом.

Картки підлітків, які перебувають на внутрішкільному обліку, можна виділити, наприклад, жовтим кольором; ті, які на обліку у Центрі соціальної служби для молоді, — зеленим; ті, які на обліку в кримінальному відділі міліції у справах неповнолітніх, - червоним.

За умови, коли у ході розмови сім'я підопічного виявить бажання по­кращити виховання дитини, з нею укладається соціально-педагогічний контракт терміном від півроку до двох років в якому обумовлюються відповідні обов'язки та завдання, що ставляться перед батьками чи опікунами і соціально-педагогічною службою школи.

 

 

 

1. Сутнісні характеристики правової культури.

2. Поняття та основні характеристики правосвідомості.

3. Структура правосвідомості.

4. Поняття та види деформації правової свідомості.

5. Зміст, мета та завдання правового виховання.