ПНКС — це певна система наукових знань і уявлень про світ, пізнавальних моделей і методів, які сформувалися на тому або іншому етапі культурно-історичного розвитку суспільства.

Зміст поняття «природничонаукова картина світу», її структура

Література

План

1. Зміст поняття «природничонаукова картина світу», її структура.

2. Основи концепції самоорганізації.

3. Саморегуляція як біологічний феномен.

4. Найважливіші відомості про будову і розвиток Всесвіту.

1. Гриньова М.В. Причини низьких досягнень учнів у процесі навчання. // Зб. наук. праць Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка. Вип. 1. Серія “Педагогічні науки”. 2001.

2. Гриньова М.В. Саморегуляціядіяльності як основа навчальнихдосягненьшколярів. ЗбірникнауковихпрацьПолтавського державного педагогічногоуніверситетуім. В.Г. Короленка. Вип. 1-2 (28-29). — Полтава. — 2003. — С. 42-47.

3. Гриньова М.В. Саморегуляціянавчальноїдіяльності школяра (теоретико-методичний аспект). — Харків: Фоліо, 1997. — 253 с.

4. Гриньова М.В. Саморегуляція та неуспішністьшколярівБіологія і хімія в школі. — № 3. — 2002. — С.6-9.

5. Гриньова М.В., Вовк К.Ю. Організаціянавчальноїдіяльностіпідлітків з низькимрівнемуспішності. - Директор школи. — 2001. — № 40 (184) )

6. Гриценко В.І., Вовк М.І., Котова А.Б. та ін. Біоекомедицинаєдинийінформаційнийпростір. – К.: Наукова Думка, 2001 р. – 314 с.

7. Гриньова М.В., Паляниця О.В. Природознавство. Навчальнийпосібник. — Полтава: ПНПУ, 2012. — 252 с.

8. Игнатова В.А. Естествознание: Учебное пособие. –– М.: ИКЦ «Академкнига», 2002. –– 254 с.

9. Ильченко В.Р. Гуз К.Ж. Логика природы. – М.: Народное образование. – 2003.

10. Карпенков С.Х. Концепции современного естествознания: Учеб.для вузов. — 6-е изд., перераб. и доп. — М.: Высш. шк., 2003. — 488 с.

11. Концепции современного естествознания: Под ред. профессора С.И. Самыгина. — 4-е изд., перераб. и доп. — Ростов-на-Дону: «Феникс», 2003. — 448 с.

12. Концепції сучасного природознавства: Підручник / Я.С. Карпов, В.В. Кисельник, В.Г. Кремінь та ін. — К.: Професіонал, 2004. — 496 с.

13. Найдыш В.М. Концепции современного естествознания: Учебник. — Изд. 2-е, перераб. и доп. – М.: Альфа-М; ИНФРА-М, 2004. — 622 с.

Природничо-наукова картина світу (ПНКС) є всього лише частиною наукової картини світу, що дозволяє більш-менш несуперечливо описати властивості матеріального світу. В процесі диференціації і систематизації природничих наук виробляються загальні ідеї і принципи, що відображають закономірності розвитку тієї сторони природи, яку вивчає окрема наукова дисципліна, формується певна система понять, специфічна мова, методи дослідження, будуються наукові теорії, на базі яких створюються окремо-наукові картини світу — фізична, хімічна, біологічна, космологічна, геологічна, екологічна та ін.

Порівняно тривалий час ПНКС залишалася незмінною, але поява нових методів науки, розширення понятійного апарату, поглиблення і розширення сфери пізнання істотно змінює її. Наприклад, ПНКС кінця XVII століття значно відрізняється від ПНКС XIX століття і зовсім мало схожа на сучасну ПНКС. Як показує соціально-культурна практика, кожен новий етап розвитку ПНКС починається зі зміни фізичних уявлень. Саме вони створюють передумови для появи нового в інших областях пізнання, дозволяють дати глибший і повніший опис накопичених ними емпіричних фактів. Ті глибокі діалектичні (від грець. dialektike — мистецтво вести суперечку; метод пізнання явищ дійсності в їх розвитку через вирішення протиріч) зв'язки, які розкриває і обґрунтовує фізика надалі одержують відображення в інших науках і філософії. Наприклад, тільки завдяки досягненням фізики стало можливим теоретично обґрунтувати періодичний закон хімічних елементів, відкрити будову молекули ДНК, поставити на вищий рівень дослідження в геології і метеорології, розвивати космонавтику і т.д. Разом з тим, навіть в рамках окремої науки одночасно співіснує безліч наукових концепцій, теорій і картин, унаслідок чого поле науки має поліпарадигмальний характер.

Як правило, зміна ПНКС відбувається на тлі глибоких соціальних перетворень суспільства. З одного боку потреби суспільства мотивують розвиток природничих наук, а з іншого — розвиток природознавства створює умови для переходу суспільства на вищий рівень розвитку соціального життя, який в свою чергу забезпечує розвиток експериментальної бази науки і готує її до переходу на новий ступінь. У єдиному і безперервному ланцюзі еволюції суспільства їх взаємний вплив виступає як сприятливий чинник, роль якого в еволюції наукового пізнання важко переоцінити.

Історично найпершою почалася побудова фізичної картини світу. І це було закономірно. Фізика як основа науково-технічного прогресу була затребувана суспільством значно раніше за інші природничі науки. З XVII по XX століття вона займала лідируючу позицію і послідовно пройшла через етапи становлення механічної, теплової, електромагнітної і квантово-релятивістської картин світу. Інші природничі науки тільки в XX столітті змогли поставити перед собою завдання побудови наукової картини. Тому в методології науки найдетальніше вивчені закономірності процесу зміни фізичних картин світу (ФКС). Хоча місце лідера в природознавстві фізика передає біології.

Зміна наукових картин веде за собою і зміну уявлень про наукову раціональність. Класичний тип наукової раціональності, сформований в умовах механічної картини світу, базується на ідеях механіки І. Ньютона. В рамках цієї моделі теоретичне пояснення і опис об'єкту можливі лише в умовах абстрагування від всього того, що відноситься до суб'єкта, який пізнає, використовуваних ним засобів і здійснюваних операцій, а причинно-наслідкові зв'язки мають однозначний характер. Ці ідеї глибоко проникли в світогляд учених, стали базисом класичної науки і були закладені в теплову і електромагнітну картини XIX століття, хоча в другій його половині вже були розроблені основи статистичної фізики, в рамках якої обґрунтовувався імовірнісний характер поведінки колективу мікрочастинок.

В кінці XIX століття класична фізика опинилася в стані кризи, суть якої полягала в тому, що класична наука не змогла обґрунтувати і побудувати несуперечливу теорію таких явищ, як випромінювання нагрітих тіл, фотоефект, радіоактивний розпад та інші. Її результатом стало народження квантово-релятивістської картини світу, розробленої в працях А. Ейнштейна, М. Планка, Н. Бора і ін. на початку XX ст. Вона стала основою теорії будови речовини і ядерної енергетики, космології і космонавтики, стимулювала розвиток молекулярної біології і генетики. Саме її концепції стали основою некласичного типу наукової раціональності. У ньому суб'єкт, що пізнає, і об'єкт його пізнання представляються як єдина система, при цьому результати дослідження залежать і від дослідника, і від характеру використовуваних засобів і здійснюваних операцій. Відбуваються принципові зміни поглядів на причинно-наслідкові відносини. Завдяки дослідженням в квантовій механіці обґрунтовується їх імовірнісний характер. Цей тип раціональності лежить в основі некласичної науки.

Проте некласична фізика, не дивлячись на колосальні відкриття, на порозі XXI століття знов, як і напередодні виникнення квантово-релятивістської парадигми, опинилася в стані кризи, пов'язаної з межею подільності матерії і пошуком першооснов Всесвіту (атоми, елементарні частинки, кварки) і межами пізнаваності світу. Сьогодні в науці визріває новий підхід, пов'язаний з переходом від вивчення будови об'єктів до вивчення їх взаємозв'язків і взаємодій, бо різні форми складаються не тільки з частин, але і з їх взаємовідносин. Витоки його лежать в ідеях синергетики, які переводять на вищий рівень розуміння і математичного опису механізмів самоорганізації і еволюції систем різної природи, розширюють можливості моделювання і прогнозування їх розвитку і пошуку оптимальних варіантів управління ними. Зародившись в хімії і фізиці, вони практично миттєво стали використовуватися не тільки в природознавстві, але і в техніці, технології, в гуманітарних науках.

Сучасна синергетична картина світу грунтується на ідеях універсального еволюціонізму і зображує світ як ієрархію взаємозв'язаних систем, що розвиваються. В рамках цієї картини можливо описати механізми розвитку природних, соціальних, культурних, наукових, абстрактних і інших систем, виходячи з єдиних позицій. Її ідеї складають базис постнекласичної науки. І можливо, саме тут лежать основи нового розуміння Всесвіту.