Законодавче визначення сирітства в Україні
Лекція 21 Технології соціальної роботи з дітьми-сиротами
Аналіз літературних джерел дозволяє виявити причини виникнення сирітства:
· • економічні – безробіття, відносно невеликий прожитковий рівень, невпинний ріст цін на товари та послуги, відсутність можливості оздоровитись сім’єю;
· • демографічна криза – ріст чисельності розпаду сімей, числа позашлюбних дітей, різні девіації у вигляді алкоголізму, наркоманії, тютюнопаління, ріст злочинності серед підлітків;
· • педагогічна запущеність шлюбних відносин – втрата традицій та обрядів, зниження виховного потенціалу сім’ї, порушення прав дітей, жорстке відношення до найближчого оточення;
· • зменшення виховної компоненти системи освіти – практична відсутність будинків юнацтва, шкіл фахової майстерності, відсутність бажання до книго читання, інтелектуальних та спортивних занять;
· • практичний розрив поколінь, відсутність по більшій мірі пропаганди здорового способу життя, патріотизму тощо.
В.І. Судаков вважає що існує багато причин росту бідності і загострення тенденції поляризації сучасного українського суспільства. Найсуттєвіші він поділяє на три групи:
· низькі стандарти життєзабезпечення населення, що існували в Радянському Союзі, слабку мотивацію людей до високо інтенсивної праці, свідоме заохочення політичним керівництвом працездатного населення до пасивних, конформістських моделей поведінки за допомогою необґрунтованих популістських обіцянок «змінити життя на краще», небажання органами влади конструктивно вирішувати багато назрілих соціально-економічних проблем міжнаціональних взаємодій, значну зовнішню заборгованість держави;
· порушення економічних зв’язків у масштабах колишнього СРСР, низька ефективність виробничої діяльності державного сектора економіки, перехід на світові ціни, закритість і перенасиченість західних ринків, спад промисловаго виробництва, змкшена неповна зайнятість і зростання безробіття, руйнування і деградація соціальної інфраструктури;
· зниження реальних доходів значної частини населення, стале існування заборгованостіпо виплптах заробітної плати, пенсій, стипендій; несвоєчасно організовані заходи по індексації заробітної плати і соціальних виплат, щоістотно відстали від реального рівня постійно-зростаючих споживчих цін; надання пільг та соціальних виплат без урахування матеріального стану певних категорій населення – дітей, пенсіонерів, інвалідів, самотніх людей, багатодітних родин, і безробітних; зниження рівня забезпечення соціально-трудових прав і соціальних гарантій громадян з боку держави.
З часів розпаду СРСР в Україні була докорінно змінена законодавча база соціального захисту дитинства. Та й на це були свої причини. У період з 1992 по 2010 роки органами державної влади по відношенню до дітей-сиріт було прийнято понад 40 нормативно – правових актів.
Сирітство – це явище яке характеризує спосіб життя дітей та молоді, які в силу різних подій залишились без батьківського піклування.
У відповідності до чинного законодавства закріплено 4 основні категорії сиріт [Ошибка! Источник ссылки не найден.]:
дитина-сирота — дитина, в якої померли чи загинули батьки;
діти, позбавлені батьківського піклування, — діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти;
статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, — визначене відповідно до законодавства становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування;
особи із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, — особи віком від 18 до 23 років, у яких у віці до 18 років померли або загинули батьки, та особи, які були віднесені до дітей, позбавлених батьківського піклування.
Щоб уникнути непотрібних уточнень для подальшого використання будемо вважати що вищезазначені чотири категорії щодо сирітства зводяться до поняття «сиріт», у випадку ж розбіжностей при аналізі автор буде окремо вводити ремарки у кожному необхідному випадку.
Формами влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування є:
· усиновлення;
· встановлення опіки, піклування;
· передача до прийомної сім’ї, дитячих будинків сімейного типу, до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
Заклади для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, — медичні, освітні, виховні заклади, заклади та установи органів праці та соціального захисту населення, в яких проживають діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування;
державні соціальні стандарти для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, — встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами мінімальні норми і нормативи забезпечення дітей-сиріт, дітей, які залишилися без батьківського піклування, та осіб з їх числа;
державне утримання дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб із їх числа — повне забезпечення відповідно до державних соціальних стандартів матеріальними та грошовими ресурсами дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб із їх числа для задоволення їх життєво необхідних потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності;
соціальний супровід — робота, спрямована на здійснення соціальних опіки, допомоги та патронажу соціально незахищених категорій дітей та молоді з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу.
Соціальний супровід - це діяльність спеціаліста (або групи спеціалістів), спрямована на створення необхідних соціально – психологічних умов розвитку прийомних дітей та дітей – вихованців у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу. Завдання соціального супроводу – сприяти адаптації дитини в новій сім’ї, створенню позитивного психологічного клімату в сім’ї, умов розвитку дітей з урахуванням індивідуальних потреб кожної дитини, забезпечення оптимальних умов життя дитини та захисту її прав.
Специфічні особливості які притаманні дітям – сиротам обумовлені у першу чергу відсутністю сім’ї, нормальних сімейних відносин. Це і є визначальними чинниками які впливають на розвиток даної категорії дітей.
Проблема сирітства обговорюється давно, проте до того часу залишається маловивченою і незрозумілою природа цієї антигуманної форми батьківської поведінки – відмова батьків від своєї дитини, залишення її в пологових будинках тощо.
Досить таки значний вплив на поширення соціального сирітства мають асоціальна поведінка батьків, поширення алкоголізму та наркоманії, відповідно до бурхливих змін нового часу це зумовлюється ще й безробіттям, бідністю, зростання злочинності.
До того ж немало важливою є допомога недержавних громадських організацій, бізнес – структури, приватні особи. Громадські організації постійно працюють над вирішенням самих актуальних проблем сиріт, створюють освітні та креативні програми, сприяють адаптації тощо. У міжнародній практиці проблемами сирітства займається ЮНІСЕФ, ЮНЕСКО, уповноважені по правам дітей тощо.
З 1995 року в Україні започатковано уповноваженого по правам дитини. Ця інституція по правам дитини вперше у світі була запропонована у Швеції в 1809 році, і лише у XX столітті вона була поширена у світі. Головними цілями уповноваженого по правам дитини є незалежний контроль за діяльністю органів державної влади по забезпеченню прав дітей, їх захист тощо.
Нерегулярно, але все ж – таки готується Державна доповідь про становище дітей в Україні (остання редакція за підсумками 1999 р.): Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Готується групою вчених при підтримці відповідних Міністерств КМУ. Ця доповідь являє собою офіційний документ, створений з метою забезпечення державних інституцій об’єктивною аналітичною інформацією про положення дітей і тенденції його змін, містить дані про здійснення економічних, правових, соціальних та інших заходах по забезпеченню виживання, захисту та розвитку дітей. Доповідь створюється на основі статистичних даних міністерств, відомств, матеріалів виконкомів, органів державної влади на місцях, результатів наукових розробок наукових установ.
Через ряд докорінних змін у суспільстві з часів розпаду СРСР, зміни форми державного устрою тощо з 2006 року в Україні прийнятий новий Сімейний кодекс. Його прийняття сприяло розширенню нормативно – правової бази, яка стосується дітей пільгових категорій: сиріт та позбавлених батьківського піклування. Прийнято новий кримінальний кодекс. Мали місце зміни в Цивільному кодексі.
Значні зміни відбуваються і в системі освіти. Захист прав дітей у частині отримання ними якісної освіти є однією з найважливіших компонент у соціальному захисті дитинства в цілому. Середня освіта в Україні є загальнообов’язковою, а батьки, або особи які їх заміняють, зобов’язані забезпечити його отримання.
Держава створює таким громадянам умови для отримання ними освіти, корекції розвитку, соціальної адаптації на основі спеціальних підходів.
Аналіз Конституції на факт законодавчого закріплення права громадян на отримання середньої та вищої освіти.
Для дітей та підлітків з відхиленням розвитку органи управління освітою та соціальними захистом створюють спеціальні заклади (корекційні), які забезпечують їм лікування, виховання та навчання , соціальну адаптацію та інтеграцію до суспільства.
Для підлітків з девіантною поведінкою, які досягли одинадцятирічного віку, та які потребують особливих умов виховання та навчання створено цілу мережу закладів, що забезпечують їх медико – соціальною реабілітацією, освітою, професійною підготовкою.
Рис. 2. – Кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за місцем навчання на початок навчального року (за даними Держкомстату України) [ ].
21.2. Особливості відрахування студентів із ВНЗ
Особливим моментом у навчанні студентів пільгових категорій, сиріт зокрема, у ВНЗ є поява боргів, постійний безпідставний пропуск занять, яке в найгіршому випадку призводить до вимушеного відрахування підопічних. Офіційна причина подібних відрахувань - невиконання студентом навчального плану, злісної неявки на пари та значної кількості заборгованостей. Цей вид роботи можливий у разі коли інші заходи виховного и корекційного впливу вже не здатні врегулювати питання навчання на користь студента. Питання відрахування (припинення перебування) сиріт із ВНЗ необхідно врегульовувати із різними установами, такими є органи студентського самоврядування, органи опіки (піклування) міських та районних адміністрацій за місцем основного проживання сиріт тощо. Причому питання відрахування (припинення перебування) усіх неповнолітніх студентів (у т.ч. сиріт) необхідно письмово узгоджувати із ОСС ВНЗ, управлінням у справах дітей, органами опіки із обґрунтуванням клопотання щодо відрахування.
Відрахування студентів-сиріт, які на час відрахування є повнолітніми – можливе у разі письмового оповіщення органів опіки про фактичне відрахування, без потреби отримання їх дозволу.
Обґрунтування клопотання щодо відрахування, які краще зазначити у листуванні з органом опіки (піклування) можуть бути:
• Зазначити що при вступі до ВНЗ студента-сироту було зараховано на навчання поза конкурсом;
• через відсутність житлової площі в місті студента було поселено до студентського гуртожитку та відповідно до статусу звільнено від сплати за проживання;
• видано «Єдиний квиток» для користування, яким користувався до моменту закінчення (припинення навчання) у ВНЗ;
• під час навчання студент щорічно залучався до соціальних заходів які було проведено у ВНЗ та місті (із врученням грошової допомоги та матеріальних цінностей тощо);
• під час навчання постійно видавались квитки на культурно-мистецькі, спортивно-масові заходи які проводились в ВНЗ та місті;
• за час навчання студенту щорічно надавалась безкоштовні путівки до санаторію-профілакторію ВНЗ, сезонного оздоровлення тощо. На постійній основі проводився контроль за станом здоров’я за допомогою лікарняних установ із залученням провідних фахівців медичної галузі;
• додатково до факультетських заходів з виховання та корекції (куратори академічних груп та інші особи які відповідають за виховну роботу на факультеті) проводилась виховна та корекційна робота з боку комісії соціального захисту профспілки студентів, інших споріднених організацій. За результатами вищезазначеної роботи неодноразово подовжувалась сесія для ліквідації академічних заборгованостей, але нажаль результативність таких дій була невиправданою;
• на даний момент студент не атестований з якої кількості предметів, передбачених учбовим планом семестру (навчального року). Академічні заборгованості пояснювались тим фактом, що студент практично не відвідував заняття, і має понад 160 (наприклад) пропущених годин академічних пар через тривалу хворобу, але він постійно відмовлявся від допомоги спеціалістів і документального підтвердження його хвороби не має (або студент не атестований з 22 дисциплін, передбачених учбовим планом та має 354 год. пропущених академічних пар без поважних обставин;
• додатково з цим студентом неодноразово проводились співбесіди головою комісії соціального захисту у профкомі студентів (ОСС), але це також не давало позитивних результатів. Декілька разів голова комісії соціального захисту відвідувала студента в гуртожитку (у разі його проживання) для чергової співбесіди з ним щодо пропущених пар та не атестації по дисциплінах. Але жодного разу в гуртожитку, де студент проживає, його не застала.
• 12.10.10 року студент (-ка ) написала заяву на ім’я ректора ВНЗ з проханням дозволити скласти академічну заборгованість до 30.11.10. Заява була підписана деканом факультету, головою профкому студентів та ректором, однак до теперішнього часу жодна заборгованість студенткою не ліквідована. Документи, що давали б підстави Дар’ї Олександрівні бути відсутньою на парах не має.
• також до відповідних звернень бажано надавати фотокопії документів у вигляді додатків: особиста справа студента-сироти; службові декана відповідного факультету, акти перевірок наявності студента на академічних заняттях; витяг з протоколу засідання профкому студентів (ОСС) про відрахування сироти; журнал куратора з виховної роботи тощо.
• Враховуючи багаторазові звернення декана факультету було погоджено: відрахувати студента із правом подальшого поновлення (у т.ч. на заочне відділення відповідної спеціальності); діі адміністрації відповідного деканату щодо відрахування вважати виваженими, направити листи до органів опіки та піклування, проінформувати деканат факультету та студента про прийняте рішення.
В будь-якому випадку краще додатково зазначити об’єм проведеної роботи із опікуном (піклувальником), класним керівником, вихователем із попереднього місця навчання (перебування), залучення додаткових посадовців до вирішення того чи іншого питання, відмітити питання фінансування та отримання житлової площі, путівок на оздоровлення; неодноразових звернень адміністрації факультетів з пропозиціями щодо відрахування та відповіді ОСС на ці запити тощо.
Для розуміння особливостей побудови роботи, розглянемо технологію соціальної роботи зі студентами сиротами та студентами, позбавленими батьківського піклування. Ця категорія студентства потребує найбільш вагомої частки сил та часу, а тому цей приклад і буде найбільш яскравим для початківців студентського самоврядування. Названа вище Комісія соціального захисту ОСС ЗНТУ займається профорієнтаціною роботою із сиротами ще до моменту вступу, а саме коли випускники шкіл та інтернатних закладів лише замислюються про перспективи вступу до навчальних закладів різних типів та форм. Як не дивно, але будучи випускниками-абітурієнтами, сироти навіть не замислюються про важливість факту професійного самовизначення, адже факт отримання «бажаної» освіти є запорукою успішної реалізованості на ринку праці, достойного рівня життя тощо.
Заходи з професійного самовизначення проводяться у загальноміському масштабі з участю сиріт відповідних вікових категорій – випускники шкіл, закладів шкіл – інтернатів та професійно – технічних установ. До організації і проведення долучаються обласне відділення Дитячого фонду, обласна служба зайнятості, обласна служба у справах дітей, ОСС та приймальні комісії навчальних закладів тощо.
Після проведення серії профконсультацій у різних формах більшості сиріт все ж таки вдається обрати прийнятну спеціальність, яка відповідає власним схильностям та знанням. Знання в свою чергу у цієї категорії студентів є досить таки обмеженими та специфічними. Головними факторами так званої специфічності є низький освітній рівень більшості сиріт, оскільки мало хто приділяв у їх житті уваги до змістовного навчання та виховання. Головне що виконують вчителі, вихователі та адміністратори виховних установ – це вирішення «кричущих», нагальних проблем, а от питанням довгострокових перспектив не приділяють, нажаль, особливої уваги.
Зі вступом до ЗНТУ тієї чи іншої дитини-сироти орієнтовно в середині серпня, соціальний працівник органу студентського самоврядування ЗНТУ починає виконувати покладену на нього соціальну місію, а саме - адаптувати «маленького» студента до умов ВНЗ. З метою детального вивчення того чи іншого сироти, йому пропонується заповнити аплікаційну форму – облікову картку студента пільгової категорії (зразок додається), яка до завершення навчання буде важливим інструментарієм в роботі соціального працівника.
Також проблемним питанням є розрахунок попередніх місцць навчання із сиротами, де вони отримували середню освіту. Досить таки непоодинокі випадки неповного фінансового розрахування нібито з огляду на те, що «підйомні» - це кошти які виплачуються по завершенню навчальних закладів, не обов’язково виплачувати з огляду на те що немає перерви у навчанні, і абітурієнти одразу ж вступають до наступного навчального закладу. Це свідомий обман адміністрацій в адресу пільговиків. При первинному діалозі із студентами-першокурсниками було б гарно цей факт обговорювати, особливо беручи взнаки факт того що в абітурієнтів влітку значно падає матеріальна підтримка з боку держави, та попри це необхідно робити доленосні кроки свого подальшого становлення.
Як свідчить статистика, до університету вступає третина студентів пільгових категорій, які потребують влаштування у студентські гуртожитки, оформлення офіційних наказів на звільнення від сплати за проживання у гуртожитку студентів-сиріт, безпосереднє надання ордеру на займання місця у студентському гуртожитку, підготовка документів для нарахування державних коштів на харчування, придбання одягу та взуття, м’якого інвентарю, літератури тощо.
21.3. Орієнтовний перелік пільг та гарантій студентам-сиротам
Аналізуючи нормативно – правову базу сирітства, можна виявити орієнтовний перелік пільг та гарантій студентам-сиротам, а саме:
• абітурієнти з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування приймаються до навчальних закладів поза конкурсом; діти – сироти зараховуються на повне державне утримання і в період навчання до досягнення ними 23-річного віку (або завершення ВНЗ) забезпечуються продуктами харчування, одягом, взуттям і м’яким інвентарем;
• дітям-сиротам при вступі до ВНЗ надається безоплатно комплект нового одягу і взуття на суму не менш як 12 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а також грошова допомога в розмірі не менш як 2,5 неоподаткованого мінімуму доходів громадян;
• надання студентам-сиротам місць у студентських гуртожитках є першочерговим. У разі проживання сиріт у гуртожитку, їм надаються такі ж права, як і іншим мешканцям гуртожитків. При поселенні до гуртожитків вони проходять усі необхідні інструктажі з техніки безпеки, користування електричними та газовими приладами, які є в наявності; ознайомлюються із правилами внутрішнього трудового розпорядку; отримують перепустку, де вказується житлове місце, проводиться реєстрація мешканця, постановка на військовий облік, надається необхідний інвентар тощо;
• забезпечуються обідами та безплатним проживанням у гуртожитку. При працевлаштуванні після закінчення навчального закладу їм виплачується одноразова грошова допомога в розмірі двох прожиткових мінімумів, а також видається одяг і взуття на суму не менш як 16 неоподаткованих мінімумів доходів громадян;
• на рівні із усіма студентами, сироти можуть залучатись до господарських робіт із самообслуговування. Мають право користуватись приміщеннями навчального, культурно-побутового, медичного та спортивного призначення, камерами зберігання, іншим обладнанням та майном гуртожитку. З-поміж інших прав, має право обирати органи студентського самоврядування гуртожитку і бути обраним до їх складу, через органи студентського самоврядування гуртожитку брати участь у вирішенні питань, пов’язаних з поліпшенням житлово-побутових умов, організації культурно-виховної роботи і дозвілля, роботи працівників гуртожитку та інших передбачених «Примірним положенням про студентський гуртожиток вищого навчального закладу». Соціальному супроводу та соціалізації в цілому в студентському гуртожитку можуть сприяти додатково вихователі та завідувач гуртожитку, представники органів студентського самоврядування та первинних профспілкових організацій;
• студентам-сиротам призначається академічна та соціальна стипендія, а у разі особливих досягнень в навчанні, громадській, спортивній чи аматорській діяльності можуть бути призначені іменні стипендії органів державної влади, місцевого самоврядування, різних громадських організацій тощо;
• студентам ВНЗ з числа сиріт щорічно надається матеріальна допомога за рахунок стипендіального фонду, а також коштів, передбачених на утримання зазначених закладів, у розмірі не менш як 8 неоподаткованих мінімумів доходів громадян;
• у період канікул студентам-сиротам виплачуються добові за час перебування у дорозі (туди і назад) та вартість проїзду транспортом до закладів чи сімей, де вони виховувалися;
• зарахованим на повне державне утримання студентам з числа дітей-сиріт, що не виїжджають до місць організованого відпочинку в дні канікул, а також під час їх хвороби видається готівка в межах установленої норми на харчування;
• дітям-сиротам, які навчались у ВНЗ і перебували на повному державному утриманні, при їх працевлаштуванні видається одяг, взуття, м’який інвентар і обладнання на суму не менш 40 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а також одноразова грошова допомога в розмірі двох прожиткових мінімумів. За бажанням, випускникам навчальних закладів може бути виплачена грошова компенсація у розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття;
• діти-сироти після закінчення (припинення) навчання у державному навчальному закладі, а також молодь цієї категорії після проходження строкової служби в Збройних Силах України забезпечуються позачергово житлом. Задля цього соціальний працівник повинен всіляко сприяти у питанні постановки на облік для отримання житла – районні адміністрації за місцем проживання сиріт, БТІ тощо;
•збереження права на житло (яке було успадковане від рідних);
• студенти повинні безоплатно проходити медичне обслуговування та обов'язкові медичні огляди, які здійснюються двічі на рік;
• студенти ВНЗ мають змогу покращувати стан здоров’я шляхом безкоштовного оздоровлення у санаторіях-профілакторіях ВНЗ, спортивно-оздоровчих таборах, лікувально-оздоровчих комплексах тощо;
• також передбачено видачу студентам-сиротам «Єдиного квитка» встановленого зразка, при пред’явлені якого надається право на безплатне відвідування кінотеатрів, виставок, музеїв, спортивних споруд, безоплатний проїзд у громадському міському (приміському) транспорті (крім таксі).
• Коли на момент вступу студент вже мав соціальний статус сироти, то йому вже мала б бути призначена пенсія по втраті годувальника. Цей вид матеріальної підтримки передбачений у відповідності до закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачуються за умови навчання у ВНЗ до досягнення сиротами 23 років.
21.4. Сприяння працевлаштування студентської молоді та сучасні особливості «відпрацювання» випускників-бюджетників.
Нормативно-правова база, яка регулює питання отримання першого робочого місця, ґрунтується на Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, що затверджений Постановою КМУ від 22 серпня 1996 року [Студент у законодавчому просторі, 240-252]. Згідно п.6 цього Порядку, випускник зобов’язаний глибоко оволодіти всіма видами професійної діяльності, передбаченими відповідною кваліфікаційною характеристикою, та відпрацювати у замовника не менше трьох років, а вищий навчальний заклад забезпечити відповідні якість та рівень підготовки фахівця з вищою освітою.
Відповідно п.14 зазначеного Порядку: «у разі неприбуття молодого фахівця за направленням, або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням, протягом трьох років випускник зобов’язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання, та компенсувати замовнику всі витрати» [ , 242].
Згідно п.17 цього ж Порядку, випускники вищих навчальних закладів працевлаштовуються на місця, доведені до вищого навчального закладу виконавцями державного бюджету[ , 243].
Поряд із такими, здавалось би «загрозливими» до студентів нормами чинного законодавства, на офіційному сайті профільного міністерства, а саме Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, оприлюднено роз’яснення щодо питань працевлаштування випускників вищих навчальних закладів у наступному формулюванні:
«Основним завданням, що стоїть перед вищими навчальними закладами, є здійснення освітньої діяльності, яка забезпечує підготовку фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів. Цей закон не містить умов про обов’язковість трирічного відпрацювання та відшкодування у встановленому порядку до державного бюджету вартості навчання. Не зазначено у законі й те, що вищий навчальний заклад зобов’язаний гарантувати випускникові його працевлаштування – в обов’язки вищого навчального закладу входить сприяння працевлаштуванню своїх випускників. Будь-які матеріальні претензії до випускника вищого навчального закладу, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, є неправомірними, тому що відсутні правові механізми, які б зобов’язали його відшкодувати до державного бюджету вартість навчання. Враховуючи сучасні умови розвитку економіки України, у тому числі, значне зменшення державного сектору (від 0 % до 30 %, залежно від галузі економіки) керівництво вищих навчальних закладів, за умови відсутності запитів від державних підприємств, установ та організацій, може сприяти працевлаштуванню випускників на підприємства, установи та організації інших форм власності, оскільки вони теж є платниками податків і вносять внесок у розвиток економіки країни.» [електронний ресурс сайт МОН].
В загальному ж випадку відпрацьована раніше система розподілу студентів була якісною та досить таки показовою. Складалась вона з двох етапів:
· попередній розподіл, що включає зустріч студента із потенційними роботодавцями перед дипломуванням;
· кінцевий розгляд кандидатур, отримання направлення молодого фахівця на роботу.
Фома направлення на роботу зазвичай заповнюється кадровою службою вищого навчального закладу, далі видається на руки випускнику, який вже повинен прибути на робоче місце. На зворотньому листі цього направлення зазначають суму місячного заробітку студента (колишні звичайні студенти в розмірі мінімальної академічної стипендії, сироти – в розмірі соціальної стипендії). Ця сума і буде першою заробітною платою молодому спеціалісту за перший місяць роботи за місцем направлення.
Додатковим стимулюючим фактором щодо працевлаштування сиріт є можливе отримання ними матеріальної допомоги у зв’язку із працевлаштуванням. Згідно встановленої процедури вона виплачується за місцем попереднього навчання сиріт, при представленні документів, що засвідчують прийняття на роботу. Розмір такої допомоги випускникам-сиротам встановлюється Постановою КМУ №226 та складає в 2011 році та складає орієнтовно 5000,00 грн.
Останнім часом на загальнодержавному рівні ведеться політика щодо створення у кожному ВНЗ структурного підрозділу по сприянню працевлаштуванню студентів та випускників. Є певні надії студентського загалу щодо серйозності намірів держави забезпечити кожного першим робочим місцем, і тим самим сприяти соціальному становленню випускників.
Різноманіття осіб пільгових категорій у ВНЗ досить таки велике. Найбільш показовим полем діяльності студентських профспілок та самоврядування є робота із студентами-сиротами. Адже соціальна підтримка цієї категорії потребує витрат суттєвих ресурсів не лише матеріального спрямування, а й корекційного, соціального, педагогіко-психологічного, медичного тощо.
Виховання та навчання (соціалізація) сиріт у ВНЗ є державною справою, що вимагає особливого планування, фінансування, управління та координації зусиль між усіма агентами соціалізаційних впливів на молодіжне середовище. Під час навчання у ВНЗ у студентах закладаються фундаментальні основи особистості, її здатність до адекватної оцінки соціальних процесів тощо.
Система ВНЗ України (881 заклад) отримує державне замовлення фахівців, у тому числі з числа абітурієнтів пільгових категорій, зокрема – сиріт. Загальна кількість сиріт у ВНЗ МОН складає понад 11 тисяч студентів, що обумовлює збільшення обсягів роботи осіб, які відповідальні за виховну, корекційну, соціальну роботу у відповідних навчальних закладах.
Вступаючи до ВНЗ, молодь з числа сиріт є дещо обмеженою у соціальних зв’язках зі своїм оточенням, більшість не має змоги розраховувати на матеріальну чи моральну підтримку рідної сім’ї, близьких людей, через це формування у цієї категорії громадян мотивації до отримання якісної вищої освіти, досягнення успіху, активної життєвої позиції, закладення основ успішної кар’єри є вельми актуальним та перспективним у формуванні високоосвіченої та адаптованої особистості. Головним орієнтиром якісної підготовки сиріт до життя є питання їх спроможності конкурувати на ринку праці після закінчення ВНЗ поруч із «звичайними» випускниками.
Із закінченням загальноосвітніх закладів починається складний та багатогранний процес – вибір життєвого шляху. Відбувається безпосередня реалізація намічених планів за основними напрямками: вступ і навчання у ВНЗ, організація змістовного дозвілля, пошук нових контактів, роботи тощо. У деяких випадках поновлюються контакти із кримінальним світом, утриманство тощо.
Набагато глибші проблеми у абсолютної більшості випускників інтернатних закладів. Життя їх плине без довгої перспективи, вони не наповнюють його реальним змістом, не здатні відразу підібрати інструмент для досягнення мети, боязко приймають самостійні рішення, їм також притаманна недооцінка себе, відсутність культури спілкування та емоційної культури зокрема.
Є різні підходи до формування соціальної роботи зі студентами у ВНЗ. За часів Радянського союзу головними виконавцями виховної роботи вищої школи були куратори академічних груп. Також вирізнялась у той час роль та місце комсомольських організацій. За останні два десятиліття інститут кураторства майже зник зі студентського життя, і на це є свої суто «економічні» причини.
Правонаступниками комсомольських організацій у наш час стали студентські профспілки та органи студентського самоврядування (далі - ОСС) ВНЗ у різних формах. Так, перші є яскравими захисниками прав та інтересів студентської молоді, другі ж активно набирають оберти. Але дуже важко провести грань між цими структурами, бо націлені вони у будь-якому випадку на головне: соціальне становлення студентської молоді. Контингент «співробітників» студентського самоврядування формується різними способами: у когось вирішальною була порада близьких чи знайомих, у когось рідні працювали у правозахисних (громадських) організаціях, у когось просто багато вільного часу, покликання працювати на суспільний результат, або така діяльність закладена в рамках особистої «генетичної» програми.
Виховна робота у більшості вищих навчальних закладів здійснюється здебільшого в рамках щорічних разових заходів. Для якісної соціалізації сиріт необхідно вести цілий ряд комплексних заходів, які б в цілому забезпечували гармонійний розвиток підопічних, сприяли б змістовному навчанню, залучали їх до спортивно-масової, наукової, громадської діяльності, створювали відповідні мотивації та, врешті-решт, відчували б власну відповідальність за підготовку цієї категорії студентів до дорослого життя.