Тема:ЗАГАЛЬНА РЕЦЕПТУРА

Лекція №1

Питання:1.1. Предмет і задачі фармакології. 1.2. Основні етапи розвитку фармакології. Внесок вітчизняних і зарубіжних вчених у розвиток фармакології. 1.3. Загальна рецептура. 1.3.1. Рецепт. Структура рецепта. Правила виписування рецептів. 1.3.2. Тверді форми ліків. 1.3.3. Рідкі форми ліків. 1.3.4. М'які форми ліків. 1.3.5. Форми ліків для ін'єкцій.і

1.1. Фармакологія(грец. pharmacon -- ліки, отрута; logos - вчення; єгип. фармакі — той, хто дарує зцілення) — це наука про лікарські засоби. Застосування лікарських засобів універсальний метод надання медичної допомоги пацієнтам. Завдяки досягненням фармакології стало можливим лікування більшості тяжких інфекційних захворювань, цукрового діабету, інфаркту міокарда тощо. Поряд з тим слід знати, що сучасні високоактивні лікарські засоби можна порівняти зі скальпелем хірурга. Невміле поводження з ними може зашкодити пацієнту. Ще давньоіндійський лікар-філософ Сушрута (VI ст. до н.е.) писав: «Ми живемо у світі ліків. У руках обізнаної людини — це напій безсмертя, а в руках невігласа — ніж». Тому вивчення фармакології в системі підготовки медичних сестер посідає особливе місце. Фармакологія існує на стику багатьох наук — медико-біологічних (хімії, анатомії, мікробіології, гігієни), клінічних і фармацевтичних (фармакогнозія — наука про лікарські рослини, аптечна технологія лікарських форм).

Фармакологія — наука, що вивчає взаємодію лікарських засобів з організмом. Вона складається з двох великих розділів: загальної і спеціальної фармакології. Загальна фармакологія вивчає основні закономірності взаємодії лікарських речовин з організмом.

Спеціальна фармакологія вивчає фармакокінетику та фармакодинаміку окремих лікарських засобів.Фармакокінетика вивчає процеси всмоктування, розподілу по організму, перетворення і виділення ліків. Фармакодинаміка вивчає локалізацію дії, механізм, види дії лікарських речовин.

Після вивчення курсу «Основи фармакології з рецептурою» студент повинен знати:

а) загальні правила оформлення рецептів та заповнення рецептурних бланків, їх зберігання;

б) класифікацію лікарських засобів за основними фармакологічними групами;

в) основні питання фармакокінетики і фармакодинаміки вивчених лікарських засобів;

г) застосування лікарських засобів, їх побічну дію та заходи запобігання;

д) правила обліку і безпечного зберігання сильнодіючих, отруйних речовин і наркотичних засобів, а також рецептурних бланків.

Студент повинен уміти:

а) оформити рецепти;

б) оформити вимоги на лікарські засоби для лікувально-профілактичних закладів, вписувати в них лікарські засоби;

в) аналізувати терапевтичну та побічну дію лікарських засобів;

г) розбиратися в питаннях сумісності лікарських засобів;

д) орієнтуватися в класифікації лікарських засобів;

е) користуватися довідковою літературою. Студент має бути поінформованим про:

а) нові лікарські засоби;

б) взаємодію деяких лікарських засобів та сумісність при комбінованому застосуванні;

в) ембріотоксичну та мутагенну дію лікарських засобів.

1.2. В історії розвитку фармакології можна виділити два етапи.

І Емпіричний. Завдяки досвіду людина ознайомлювалася з отруйними і лікувальними властивостями рослин та методами їх обробки в певних пропорціях. Історія лікознавства пов'язана з іменами славнозвісних лікарів.

У Стародавній Греції — Гіппократ (459-377 pp. до н.е.), збірник його медичних праць «Кодекс Гіппократа» зберігся до наших часів. Гіппократ вважав, що основною зброєю лікаря має бути ніж, слово і рослини (без жодних перетворень).

У Стародавньому Римі найвидатнішим лікарем-ученим був Клавдій Гален (131—210), який вперше запропонував робити витяжки з рослин. До нашого часу застосовують такі лікарські форми і називають їх галеновими препаратами.

В Арабських халіфатах відомим лікарем-філософом був Абу Алі Ібн-Сіна (980—1037). Він є автором всесвітньо відомого твору «Канон лікарської науки», в якому є розділи з описанням майже 900 лікарських засобів, виготовлених з рослин, мінералів та органів тварин.

У Київській Русі досвід лікознавства був узагальнений Київською князівною Євпраксією Мстиславівною (1107—1172), онукою Володимира Мономаха, в її праці «Мазі». У Західній Європі пізнього середньовіччя важливу роль у розвитку медицини відіграв Парацельс (1493—1541). Він увів у медичну практику солі металів. Особливу увагу приділяв дозуванню ліків. До нашого часу зберігся його афоризм: «Все є отрута, ніщо не позбавлено отруйності. Лише доза робить отруту непомітною».

ІІ. Науковий етап розвитку фармакології почався з кінця XVIII — початку XIX ст. Сприяли цьому всесвітньо відомі відкриття в біології, хімії, фізіології, патології тощо. Відкриваються експериментальні лабораторії, в яких вивчають фармакологічні властивості різних речовин.

Науковий етап розвитку фармакології в Україні розпочався в Києво-Могилянській академії. Випускник академії Нестор Амбодик-Максимович (1744—1812) — автор першого вітчизняного посібника «Врачебное вещесловие или описание целительных растений, во врачевстве употребляемых, с изъяснением пользы и употребления оных».

Сприяли розвитку фармакологи в Україні кафедри фармакологи при медичних університетах у Харкові (1805), Києві (1841), Львові (1897) та Одесі (1900). Засновник вітчизняної фармакології — видатний учений і педагог В.І. Дибковський (1830—1870). Він є автором підручника «Фармакологія», в якому виклав класифікацію лікарських засобів, описав закономірність їх взаємодії. Відомий фармаколог і токсиколог О.І. Черкес (1894—1974) створив українську школу фармакологів. Професор Ю.О. Петровський (1905—1957) видав першу в Україні монографію «Клінічна фармакологія».

Значний внесок у розвиток фармакології зробили вчені науково-дослідних інститутів, у тому числі Національної академії наук та Академії медичних наук України, особливо Інституту фармакології та токсикології (Київ) та Державного наукового центру лікарських засобів (Харків).

1.3. Загальна рецептура — це розділ фармакології, який вивчає правила виписування рецептів і способи призначення лікарських засобів.

Лікарські засоби — речовини або їх суміші природного, синтетичного чи біотехнологічного походження, які застосовують для запобігання вагітності, профілактики, діагностики та лікування захворювань людей, або зміни стану функцій організму.

До лікарських засобів належать: діючі речовини (субстанції); готові лікарські засоби (лікарські препарати); гомеопатичні засоби; засоби, які використовують для виявлення збудників хвороб, а також для боротьби зі збудниками хвороб або паразитами; лікарські косметичні засоби та лікарські домішки до продуктів.

Діючі речовини(субстанції) — біологічно активні речовини, які мржуть змінювати стан і функції організму або чинять профілактичну, діагностичну чи лікувальну дію та використовуються для виробництва готових лікарських засобів (визначення термінів відповідає Закону України про ліки).

Лікарський препарат— це лікарський засіб у вигляді певної лікарської форми.

Лікарська форма— це наданий лікарському засобу чи лікарській рослинній речовині зручний для застосування стан і вигляд, за якого досягається потрібний терапевтичний ефект.

Лікарські препарати і лікарські форми, складові частини яких, дози і спосіб виготовлення наведено у Фармакопеї, називають офіцінальними, а лікарські форми, які готують в аптеці за рецептом лікаря, — магістральними.

Державна фармакопея України — правовий акт, який містить загальні вимоги до лікарських засобів, фармакопейні статті, а також методики контролю якості лікарських засобів, довідкові таблиці, таблиці вищих разових та добових доз отруйних та сильнодіючих лікарських засобів для дорослих і дітей.

1. Отруйні — Venena, список А.

До них належать отруйні та наркотичні речовини, які зберігають під замком у шафах з написом «Venena», «А» у спеціально обладнаних кімнатах.

В аптеці, а також відділеннях стаціонару та поліклінічному відділенні вони підлягають предметно-кількісному обліку. Відповідальними особами у стаціонарі призначають завідувачів відділеннями та старших медсестер. За порушення правил обліку, зберігання та використання наркотичних анальгетиків, отруйних речовин медичний персонал притягують до адміністративної та кримінальної відповідальності.

2. Сильнодіючі — Негоіса, список Б.

Зберігають їх окремо від інших лікарських засобів у шафі з написом «Неrоіса», «Б». Деякі з них, а також спирт етиловий підлягають предметно-кількісному обліку.

3. Інші лікарські засоби — Varia.

Зберігають відповідно до вимог Фармакопеї.

У вересні 2001 р. в Україні вийшло перше видання Державної фармакопеї України (ДФУ), створене колективом державного підприємства «Науково-експертний фармакопейний центр».

1.3.1. Рецепт— це письмове звернення лікаря, завідувачів фельдшерським чи фельдшерсько-акушерським пунктами до фармацевта про виготовлення та відпуск певній особі лікарського засобу із зазначенням способу його застосування. Це важливий медичний, фінансовий та юридичний документ, до якого необхідно ставитися дуже уважно. Виписують рецепти за правилами, встановленими наказом МОЗ України №117 від 30.06.94 р.

Існує 3 форми рецептурних бланків (див. додатки 1—3):

Форма № 1 — для виписування ліків дорослим і дітям за повну вартість;

Форма №2 — для виписування ліків безкоштовно чи на пільгових умовах і засобів, що підлягають кількісному обліку;

Форма №3 — для виписування наркотичних препаратів (бланки рожевого кольору, мають відповідну серію і номер).

Структура рецепта:

Рецепт виписують на відповідному бланку, оформленому друкарським способом. Рецепт складається з таких частин:

1. Напис «inscriptio», до якого входять:

- назва лікувально-профілактичного закладу і його код;

- вказівка щодо рецепта (дитячий чи дорослий);

- дата виписування рецепта (число, місяць, рік);

- прізвище та ініціали хворого, вік;

- прізвище та ініціали лікаря.

2. Звернення лікаря до фармацевта -- «recipe», що означає «візьми». Скорочено — «Rp».

3. Після Rp.: іде перелік лікарських речовин (Designatio materiarum) латинською мовою у родовому відмінку із зазначенням їх кількості (дози).

Якщо у рецепті виписана одна речовина — то це простий рецепт, а якщо кілька — складний. Під час виписування складного рецепта назви препаратів пишуть одна під іншою і в певному порядку: спочатку основну лікарську речовину (basis), на дію якої розраховує лікар, потім допоміжну (adjuvans), яка посилює дію основної, потім, якщо потрібно, речовину, яка зменшує неприємний смак і запах ліків (corrigens), і формівну речовину (constituens).

У рецептах кількість твердих та сипких речовин позначають у грамах або частках грама. Для практичної діяльності необхідні знання позначення доз у рецептах (в грамах або частках) і на упаковці.Кількість рідких лікарських засобів у рецептах вказується в мілілітрах, краплях (наприклад: 1 ml; 100 ml; gtt). Якщо лікарська речовина дозується в одиницях дії (ОД), то в рецепті вказується кількість одиниць дії.

4 Приписка (Subscriptio) — вказівка фармацевту на технологію виготовлення, лікарську форму, кількість доз (латинською мовою).

5. Сигнатура (Signatūra). Починається зі слова Signa (познач). Цю частину пишуть державною чи іншими мовами, згідно з законом України «Про мови в Україні», без будь-яких скорочень.

6. Рецепт закінчується підписом лікаря і його особистою печаткою.

7. Додатково регламентується тривалість дії виписаного рецепта шляхом викреслювання окремих термінів.

Так, рецепти на лікарські засоби, що відпускають за рецептом на бланку №3, дійсні протягом 5 днів, на одурманюючі засоби і ті, що підлягають відпуску безкоштовно (форма №2), а також зазначені в пункті 15 вище згаданих правил — 10 днів, на решту — 2 міс.

1.3.2. До твердих лікарських форм відносять порошки, таблетки, драже, гранули тощо.

Таблетки (Tabulettae)— тверда дозована лікарська форма, яку одержують шляхом пресування лікарських та індиферентних речовин (цукор, крохмаль, тальк, натрію хлорид, вода, розчин желатину). Виготовляють таблетки круглої або овальної форми на фармацевтичних заводах. Застосовують внутрішньо. Перед вживанням краще подрібнити і розчинити в невеликій кількості води. Таблетки тривалого виведення і такі, що мають ентеросолюбільне покриття, не можна подрібнювати (див. лекцію 2). Є спеціальні таблетки для розсмоктування у роті, а також для введення у піхву, для імплантацій під шкіру. Залежно від кількості лікарських речовин є прості (містять один лікарський засіб) та складні (містять два або декілька лікарських засобів) таблетки.

Виділяють ще один різновид таблеток — складні таблетки, що мають спеціальну офіцінальну назву («Седалгін», «Теофедрин» тощо).

Під час роботи з таблетками звертають увагу на якість. Вони повинні бути круглої або овальної форми з цілими краями, без плям, з гладенькою поверхнею. Перевіряють таблетки на міцність (при падінні на дерев'яну поверхню таблетки не повинні розбиватися), розчинність (мають розпастися або розчинитися за 10 хв у воді за температури 37 °С; таблетки, вкриті оболонкою, — за 30 хв).

Мікродраже— тверда дозована лікарська форма, яка утворюється шляхом нанесення лікарської речовини й цукрового сиропу на зернятка цукру.

Гранули (Granulae)— тверда лікарська форма, має вигляд однорідних частинок округлої, циліндричної або неправильної форми. Виготовляють на фармацевтичних заводах. Є не дозованою лікарською формою. Призначають внутрішньо дорослим (дозують чайними ложками) та дітям (розчиняють у перевареній воді).

Приклад рецепта:

Rp.: Granularum Orasi 100,0

D.S.Внутрішньо по 1/2 — l чайній ложці під час або після 'іди 3 рази на день

Порошок (Pulvis)— це тверда сипка лікарська форма для внутрішнього або зовнішнього застосування, шо складається з однієї або кількох подрібнених речовин. Стерильний порошок застосовують для парентерального введення після попереднього розчинення в стерильному розчиннику. Для виготовлення порошків використовують лікарські речовини різного походження: синтетичного, рослинного, тваринного, мікробного та неорганічні сполуки. Виготовляють фабрично-заводським шляхом (за офіцінальними прописами) та в аптеках (за магістральними прописами). За ступенем подрібнення порошки поділяють на:

1) крупний (pulvis grossus), застосовують внутрішньо після попереднього розчинення;

2) дрібний (pulvis subtillis), застосовують внутрішньо і запивають водою;

3) найдрібніший (pulvis subtilissimus), застосовують зовнішньо.

За кількістю інгредієнтів порошки поділяють на прості (містять один лікарський засіб) і складні (містять два або більше лікарських засобів). Застосовують також дозовані (поділені на окремі приймання) внутрішньо (стерильні у флаконах і ампулах — для ін'єкцій) та недозовані (якщо містять несильнодіючі речовини, тобто не потребують точного дозування) — зовнішньо, рідше внутрішньо. Маса дозованих порошків від 0,1 до 1 г, а якщо лікарської речовини менше ніж 0,1 г, додають цукор (Saccharum) або молочний цукор (Saccharum lactis), або глюкозу (Glucosum), а для хворого на цукровий діабет — крохмаль (Amylum). Відпускають дозовані порошки у папері, а ті, що містять гігроскопічні речовини, — у вощеному папері (Charta cerata) або парафіновому (Charta paraffinata).

Недозовані порошки випускають з масою від 5 до 100 г і більше. Відпускають у паперовому пакеті або у баночці. Є певні правила виписуваннят порошків у рецептах.

Капсули (Capsulae) — це оболонки для дозованих порошкоподібних, гранульованих або рідких лікарських речовин для внутрішнього застосування. У капсулах випускають лікарські препарати, що мають неприємний смак, запах або чинять подразливу дію. Желатинові капсули виготовляють із желатину. Вони бувають еластичні, які заповнюють на заводах, і тверді, що складаються з двох півциліндрів, які заповнюють на заводах та в аптеках. Желатинові капсули, що обробляють парою формальдегіду, називають глютоїдними, або гелодуратовими (розчиняються в лужному середовищі кишок, як і кератинові). Капсули призначають внутрішньо; їх ковтають нерозжовуючи.

Спансули (Spansulae) — це капсули для внутрішнього застосування, які містять суміш кількох видів мікродраже лікарських речовин з різною тривалістю дії.

Сучасна хіміко-фармацевтична промисловість виготовляє «кондитерські» лікарські форми на желатиновій основі: пастилки, цукерки, печиво, які привабливі на вигляд і зручні в лікуванні дітей передшкільного та дошкільного віку.

1.3.3. До рідких лікарських форм відносять розчини, фітопрепарати, суспензії, емульсії, краплі, мікстури.

Розчин (Solutio) - рідка лікарська форма для зовнішнього, внутрішнього та парентерального застосування. Розчин одержують шляхом розчинення однієї або декількох лікарських речовин у розчиннику. Основна властивість — прозорість.

Як розчинник використовують: воду дистильовану (Aqua destillata), спирт етиловий 70%, 90%, 96% (Spiritus aethylicus 70%, 90%, 96%), олії — персикову (Oleum Persicorum), соняшникову (Oleum Helianthi), вазелінове масло (Oleum Vaselini).

Розчини для внутрішнього застосування виписують в об'ємі 100—200 мл і дозують столовими ложками (15 мл), десертними (10 мл), чайними (5 мл) або спеціальною мензуркою.

Краплі (Guttae)— різновид розчинів. Виписують 5—10 мл і застосовують внутрішньо та зовнішньо (в ніс, вухо). Краплі для очей виготовляють в асептичних умовах і стерилізують.

Слизи (Mucilagines)— колоїдні розчини, які одержують шляхом обробки водою лікарської сировини (насіння льону, коріння алтеї тощо).

Застосовують внутрішньо та ректальне в клізмах для зменшення подразливої дії лікарських засобів.

Приклад рецепта:

Rp.: Chlorali hydrati 1,5 Mucilaginis Amyli_Aquae destillatae aa 25 ml

M.D.S. Ввести в пряму кишку за один раз

Емульсії(Emulsiones) — рідка лікарська форма, яку утворюють із нерозчинних рідин (вода та жирні або ефірні олії). Природна емульсія — молоко. Застосовують емульсії зовнішньо та внутрішньо для маскування неприємного смаку ліків.

Приклад рецепта:

Rp.: Emulsi olei Ricini ex 20 ml — 200 ml

D.S. Внутрішньо по 20 мл на одне приймання

Суспензії (Suspensiones)— рідка лікарська форма, що складається з подрібненої лікарської речовини, нерозчинної у рідині. Призначають внутрішньо, зовнішньо, стерильні — для внутрішньом'язового введення. Перед уживанням їх слід збовтувати.

Приклад рецепта:

Rp.: Suspensionis Metacelfini 25 ml

D.S. Внутрішньо по ЗО крапель на одне приймання

Фітопрепарати одержують шляхом обробки рослинної лікарської сировини.

Настій (Infusum)— це водна витяжка з листя, квітів, трави, яку готують в аптеці або в домашніх умовах. Для цього рослинну сировину подрібнюють, кладуть в інфундирку (закритий посуд з фарфору або з інших матеріалів), заливають дистильованою водою кімнатної температури і ставлять на киплячу парову баню (часто помішуючи) на 15 хв, потім охолоджують (45 хв), проціджують, доводять дистильованою водою до загального об'єму і відпускають у флаконах по 100-200 мл. Зберігають у прохолодному місці, перед уживанням збовтують. Для внутрішнього застосування дозують ложками. Співвідношення рослинної лікарської сировини і води згідно з Фармакопеєю — 1:400; 1:30; 1:10.

Відвар (Decoctum)— водна витяжка з грубих частин лікарської рослинної сировини (коріння, кори, кореневища). На відміну від настоїв нагрівають на киплячій водяній бані протягом ЗО хв і фільтрують у гарячому вигляді або через 10 хв. Дозують, зберігають і вживають, як настої.

Настойка (Tinctura)— це спиртова, спиртоводна, спиртоефірна витяжка з лікарської рослинної сировини. Готують на фармацевтичних фабриках шляхом мацерації (настоювання), перколації (витиснення) у співвідношенні 1:10 (для сировини, що містить сильнодіючі речовини) і 1:5 (для сировини, що не містить сильнодіючих речовин). Випускають у флаконах (20—25 мл, 5-10 мл) і дозують по 20-25 крапель, 5-10 крапель. Для дітей: скільки років, стільки й крапель. Настойки мають тривалий термін придатності. Зберігати їх слід у прохолодному, захищеному від світла місці, щільно закритими.

Екстракт (Extractum)— це концентрована, спиртова, спиртоводна витяжка з лікарської рослинної сировини для внутрішнього або зовнішнього застосування. Готують у співвідношенні 1:2, 1:1. За консистенцією розрізняють рідкі (fluidum), густі (spissum) і сухі (siccum). Рідкі екстракти випускають по 25—50 мл і дозують краплями, а сухі і густі входять до складу порошків, таблеток, супозиторіїв.

Новогаленові препарати— це спиртоводні, спиртоефірні витяжки з рослинної лікарської сировини, що максимально очищені від баластних речовин. Призначають внутрішньо, а стерильні вводять парентерально.

Мікстури— це рідка лікарська форма, суміш рідких або рідких і твердих лікарських речовин. Вони каламутні і мають осад. Призначають внутрішньо, випускають по 100-200 мл і дозують ложками. Зберігають у прохолодному місці і перед вживанням збовтують.

Приклад рецепта:

Rp.: Dec. fol. Fartarae 20,0-200 ml Olei Anisi gtt. XX Natrii benzoatis 0,45

M.D.S. Внутрішньо по 1 столовій ложці 4 рази на день

1.3.4.До м'яких лікарських форм відносять мазі, пасти, лініменти, супозиторії, пластири.

Мазь (Unguentum)— лікарська форма м'якої консистенції для зовнішнього застосування, яка складається з лікарських речовин і мазевих основ.

Вазелін (Vaselinum)— продукт переробки нафти. Під дією повітря не псується. При нанесенні на шкіру не всмоктується, тому « використовують для виготовлення мазей та лікування виразок, у ран, поверхневих пошкоджень шкіри.

Ланолін (Lanolinum)— мазева основа, яку добувають з овечої вовни. Має властивість проникати вглиб шкіри, також забезпечує резорбційну дію лікарських препаратів.

Свинячий жир (Adeps suillus, sen Axungia porcina depurata)— добре всмоктується через шкіру. Недолік: швидко псується.

Якщо в рецепті не зазначена мазева основа, тоді мазь виготовляють на вазеліні. Для очних мазей беруть основу, яка містить 10 частин безводного ланоліну і 90 частин спеціального вазеліну для очних мазей.

Мазі виготовляють на фармацевтичних заводах (за офіцінальними прописами) та в аптеках (за магістральними прописами). Відпускають у баночках або тубах від 20 до 100 г. Мазі для очей виготовляють в асептичних умовах і випускають від 5 до 10 г. Зберігати мазі потрібно в холодному місці.

Паста (Pasta)— це густа мазь, що містить від 25 до 65% порошкоподібних речовин. Виготовляють на фармацевтичних заводах та в аптеках. До складу пасти входять лікарські речовини, індиферентні порошки (тальк (Talcum), крохмаль (Amylum), цинку оксид (Zinci oxydum)) та мазеві основи. Відпускають у баночках до 100 г. На відміну від мазей вони більш тривалий час затримуються на поверхні шкіри і справляють адсорбівну та протизапальну дію.

Лініменти (Linimenta)— це рідкі мазі. Складаються з лікарських речовин і олій. Застосовують зовнішньо для накладання на рани, виразки, змащування уражених ділянок шкіри. Перед застосуванням їх слід збовтувати.

Приклад рецепта:

Rp.: Linimenti Thesani 100 ml

D.S. Змащувати уражені ділянки шкіри

Супозиторії (Suppositoria)— дозована лікарська форма, що має тверду консистенцію за кімнатної температури і плавиться при температурі тіла.

Ректальні супозиторії мають форму циліндра, конуса, сигари, масою від 1,4 до 4 г. Вводять у пряму кишку для місцевої та резорбтивної дії. Піхвові супозиторії за формою бувають сферичними, яйцеподібними або мають вигляд плоского тіла із закругленими кінцями. Маса — 1,5—6 г. Вводять у піхву для місцевої дії. Виготовляють супозиторії на фармацевтичних заводах і в аптеках. До їх складу входять лікарські речовини та основи: масло какао (Oleum (Butyrum) Cacao), бутирол (Butyrolum), поліетиленоксиди, желатино-гліцеринове желе.

Випускають супозиторії загорнутими в станіоль, целофан. Пацієнту слід роз'яснити, як їх вводити. Зберігають супозиторії в прохолодному місці.

1.3.5. До лікарських форм для ін'єкцій належать стерильні водні й олійні розчини в ампулах (по 1, 2, 3, 5, 10, 20 мл), а також стерильні порошки у флаконах та ампулах, які перед уведенням розчиняють у відповідних розчинниках. Як розчинники використовують: бідистильовану воду, 0,9% ізотонічний розчин натрію хлориду, 0,5% розчин новокаїну. До лікарських форм для ін'єкцій ставлять такі вимоги: стерильність (відсутність мікроорганізмів), чистота (відсутність механічних домішок), стійкість під час зберігання, апірогенність (не підвищує температуру тіла) і в ряді випадків ізотонічність (осмотичний тиск препарату дорівнює осмотичному тиску крові).

Методи стерилізації:

• нагрівання гарячим повітрям у сушильній шафі за температури 180 °С протягом 20-60 хв або 200 °С протягом 10-30 хв;

• нагрівання насиченою парою у стерилізаторі за температури 110-120 °С (101,3-151,9 кПа, або 1-1,5 атм ) протягом 15-20 хв або 110 °С (56,5 кПа-0,5 атм) протягом 30-60 хв;

• нагрівання (одноразове) парою в паровому стерилізаторі за температури 100 °С протягом ЗО — 60 хв;

• тиндалізація — нагрівання у воді за температури 60—65 °С протягом 1 год 5 днів поспіль або за температури 70—80 °С З дні. У проміжках між нагріваннями матеріал зберігають за температури 25-37 °С;

• бактеріальна фільтрація в асептичних умовах крізь мікропористі стерильні фільтри;

• хімічна обробка за допомогою антисептичних речовин (фенолу, трикрезолу тощо) та консервантів.