Тема 1. Создание коммерческого банка

Ризики у видавничому бізнесі — імовірність необґрунтованого вибору видавничої та підприємницької ідей, неефективної реалі­зації або нереалізацїї їх, непередбачуваного і невигідного розвит­ку подій.

Ризики мають наслідком не лише прямі економічні проблеми, а й девальвацію ділового іміджу, видавничої марки, переорієнтацію покупців на продукцію інших видавництв або на інші розповсюджу вальні мережі.

Джерелом ризиків у видавничому бізнесі також є не­визначеність — цілковите або часткове незнання осо­бливостей ринку, складність у прогнозуванні попиту на видання і споживчих очікувань стосовно нього. Здебіль­шого невизначеність є породженням неточної інформа­ції або відсутності її. У видавничому бізнесі невизначе­ність загрозливою тінню нависає над процесом обґрун­тування видавничої ідеї, оскільки її продуктивність проекзаменують лише реальний попит, сприйняття ви­дань. Відчутна вона і на етапі укладення авторських угод, які не гарантують якості тексту, відповідності його видавничим вимогам, потребам читачів. З нею пов'язаний і процес підготовки видання до друку (вибір варіантів товарної політики) тощо. Знизити вплив неви­значеності і спричинених нею загроз можна завдяки мар­кетинговим дослідженням ринку і маркетинговому ана­лізу їх результатів, професіоналізму і проективному ми­сленню кадрів, раціональному використанню ресурсів.

Однією із системних причин невизначеності є непередбачуваність змін у зовнішньому середовищі — полі­тичної, економічної ситуації в країні, впливу на неї транснаціональних чинників (курси валют, ціни на енергоносії, обвали фондових ринків, дефолти, бан­крутства, військові конфлікти, масштабні природні ка­тастрофи тощо). Будь-яка нестабільність відволікає увагу і ресурси потенційних покупців із видавничого ринку, різко знижує траєкторію функціонування суб'єктів видавничого бізнесу. Це змушує відстежувати політичні й економічні тенденції, своєчасно коригу­вати плани, стратегії, працювати на випередження або й наперекір ситуації (коли всі продають — купуй, а коли всі купують — продавай, — переконував Н. Хілл).

Зумовлюють ризики також недостатня прогностич­на культура, ділова флегматичність (відставання діло­вої реакції від змін ринкової ситуації); нерозвинена маркетингова свідомість, відсутність маркетингового мислення (ігнорування дослідження ринку, засад то­варної політики, волюнтаристське ціноутворення, психологічно невмотивовані, малокреативні маркетин­гові комунікації тощо); помилки у виборі ділових парт­нерів (надмірна залежність від одного чи кількох із них, партнерська необов'язковість, побудовані не на діловій основі відносини); нездорова атмосфера в колективі тощо. Кожна необґрунтована, некваліфікована дія може дестабілізувати становище суб'єкта діяльності, поставити його перед невідворотними загрозами.

Щодо видавничого бізнесу, то його супроводжують такі специфічні причини ризиків:

а) ігнорування маркетингових досліджень і марке­тингового аналізу їх результатів;

б) недостатньо обґрунтована видавнича ідея;

в) помилки у виборі теми, жанру видання, його авто­ра та умов співпраці з ним;

г) ігнорування норм закону про авторське право і су­міжні права;

ґ) неякісна експертиза авторського оригіналу, ігно­рування вимог щодо забезпечення видання елементами сильного виробу, надмірно тривала підготовка видання, необґрунтовані матеріальні і фінансові затрати;

д) недотримання видавничих стандартів і санітарно-гігієнічних норм;

е) залежність від одного джерела ресурсів і можли­востей (доцільно не більше 25% загального обсягу Діяльності);

є) необґрунтований вибір товарної, цінової стратегій;

ж) логістичні помилки (приймання, збереження, облік, експедування товару), нераціональна стратегія розподілу (вибір недієздатних, ненадійних партнерів);

з) непередбачуваність конкурентної ситуації (поява нових видавництв в обраному сегменті ринку, товарів-аналогів, субститутів);

и) низький контроль за технологічною, виробничою і фінансовою дисципліною.

Найчастіше суб'єктів видавничого бізнесу специфіч­ні ризики підстерігають на таких етапах діяльності:

— продукування видавничої ідеї (захопившись при­вабливою на перший погляд ідеєю, видавець може взя­тися за її реалізацію, не піддавши її всебічній експерти­зі, не осмисливши пов'язаних із нею проблем, не відмо­білізувавши відповідно зусиль);

— обґрунтування, реалізації підприємницької ідеї (нераціональний вибір організаційно-правової форми біз­несу, складу партнерів, назви підприємства, необґрунтовані визначення цілей, вибір стратегій діяльності тощо);

— добору авторів творів та організування співпраці з ними (неувага до мотивації автора, чинників, які на­лаштовують його на довгострокові партнерські відноси­ни, забезпечують невразливість умов співпраці відпо­відно до норм законодавства);

— реалізації товарної політики (ігнорування рішень і дій, що забезпечують індивідуалізацію видавничої культури, унікальну споживчу цінність видань, позиції їх на ринку як сильних виробів, незадовільна видавни­ча дисципліна, помилки);

— встановлення накладів видань (наслідком зави­щених накладів бувають надмірні товарні залишки і не­ліквіди, заниженого — перебої у поставках видань, про­блеми їх додруковування);

— ціноутворення і комерційної діяльності (необґрунтований вибір цінової стратегії і системи оплати);

— логістичних процедур (прийом, складування, під­готовка до відвантаження, облік продукції);

— розподілу продукції (ігнорування факторів місця і часу), нераціональне формування каналів і мереж роз­повсюдження (багаторівневість каналів, надмірна зал­ежність від окремих суб'єктів книгорозповсюдження);

— підготовки комунікативних сигналів цільовим спо­живачам (невміння продемонструвати унікальність ви­дання, його переваги над наявними на ринку, сформувати у потенційних споживачів настанови на придбання його).

Загрозливими для видавця, розповсюджувача є не­увага до певних процесів на обраному сегменті ринку (поява нових конкурентів і товарів, зміна попиту), пере­бування в зоні «конкурентних війн», що нерідко робить їх об'єктом невідворотних, несподіваних ударів.

Ігнорування ризиків, некваліфіковане управління ними є внутрішнім джерелом небезпек. Постійної уваги потребують і зовнішні небезпеки — навмисні, ненавмис­ні, випадкові порушення режиму функціонування суб'єкта бізнесу, заподіяння йому шкоди. У видавничо­му бізнесі джерелом таких небезпек є конкуренти, заці­кавлені у наживі особи, з якими доводиться мати спра­ву, недобросовісні партнери. їх дії можуть проявлятися у незаконному отриманні інформації про діяльність; по­ширенні неправдивої, компрометуючої інформації, про­вокаціях; діловій дискредитації, створенні перешкод і пропонуванні «послуг» щодо їх подолання; піратстві, друкуванні під маркою іншого видавництва неякісного товару, погрозах, рейдерстві. Тому, започатковуючи і розвиваючи справу, слід дбати про збереження інфор­мації, майна, надійність кадрів, різнобічний захист від недружелюбних впливів і прямих втручань.

Неувага до факторів ризику може призвести до осла­блення потенціалу, втрати шансів, обмеження конку­рентних можливостей, девальвації іміджу і його складо­вих, деградації і витіснення з ринку. Такі проблеми часто бувають нездоланними. Усе це актуалізує необхідність зосередження уваги на всіх аспектах життєспроможності, адаптивності суб'єкта діяльності і пов'язаних з ними викликах. Якщо цих викликів не усвідомлювати або не знаходити на них адекватної відповіді, стверджував ан­глійський філософ і соціолог Арнольд-Джозеф Тойнбі (1889—1975), неминучі деградація і крах. З огляду на це необхідно значну увагу приділяти управлінню ризи­ками — їх виявленню, ідентифікації, оцінюванню імо­вірності, джерел, змісту, масштабів можливих утрат, виробленню і застосуванню заходів щодо їх запобіган­ня, мінімізації, перетворення на нові можливості. За од­них умов намагаються уникнути ризику, за інших — знизити його міру (мінімізувати втрати) або приймають його як неминучість, шукаючи можливості для опера­тивного виходу з цієї смуги.

Із метою мінімізації (оптимізації) ризику доцільно використовувати такі стратегії:

а) ухиляння від ризику (уникнення). Суть його по­лягає у відмові від ризикової справи, співпраці з нена­дійним партнером. Завдяки цьому можна уникнути втрат, але і не отримати можливої вигоди;

б) запобігання втратам (ризику). Для цього слід зосе­редитися на гарантовано успішних проектах, надійних процедурах, випробуваних технологіях, постійно дбаю­чи про безпеку, використовуючи за необхідності превен­тивні заходи;

в) мінімізації втрат. Метою зусиль є зниження ймо­вірності настання несприятливих подій чи можливих утрат. Доцільною буває і диверсифікація (поділ) ризи­ків, наприклад виокремлення з «материнського» видав­ництва кількох «дочірніх»;

г) передавання (несприйняття) контролю за ризиком (трансферт). Змістом його є переадресування відпові­дальності іншій стороні або відмова від неї. У видавни­чій практиці прикладом його можна вважати зафіксо­вану в угодах відповідальність автора за достовірність викладених у тексті відомостей, належність йому твору як об'єкта інтелектуальної власності.

Для розв'язання проблеми мінімізації (оптимізації) ризику необхідні розуміння і прогнозування політично­го, економічного контекстів, ситуації в галузі, спро­можність передбачати і прогнозувати проблеми і запобі­гати їм, уміння ідентифікувати несприятливі дії і міні­мізувати їх шкоду, фахово вимоглива діяльність на всіх етапах. Відповідальний видавець не братиметься за справу, в якій некомпетентний, не ризикуватиме видав­ничою маркою, великим заради малого. Нерідко при цьому потрібні витримка, здатність «тримати удар», ро­зуміння, що ризик об'єктивно супроводжує будь-яку діяльність і не завжди відіграє лише негативну роль. У цьому сенсі важлива оптимізація ризиків — вибір на­прямів, способів дій, за яких ризики не переростати­муть у загрози, а навпаки, сприятимуть розвитку спра­ви. Наприклад, за певних обставин видавець може від­мовитися від проекту, для якого потрібні великі кошти. Однак при цьому він наражається на ризик невикори­станих можливостей, оскільки успішна реалізація його могла б принести високий економічний результат, по­ліпшити імідж, ринкову позицію видавництва.

Отже, приймаючи рішення, видавець завжди має дбати про успіх і захист своєї діяльності від імовірних невдач, максимально використовувати здобутий плац­дарм (можливості, досвід) для нових результатів.

 

Цель:рассмотреть сущность и виды коммерческих банков, а также порядок их создания и лицензирования.

1. Сущность и виды коммерческих банков

2. Порядок создания и регистрации коммерческих банков

3. Лицензирование банковской деятельности

4. Организационная структура коммерческого банка

 

Коммерческие банки — основное звено кредитной системы страны, к которому относятся кредитные учреждения, осуществляющие раз­нообразные банковские операции для своих клиентов на принципах коммерческого расчета. Для этого они используют не только свой собственный, но и привлеченный финансовый капитал в виде вкла­дов, депозитов, межбанковских кредитов и других источников. При­чем привлеченные средства, как правило, значительно превышают объем собственного капитала коммерческих банков.

Коммерческий банк — юридическое лицо, которое на основании лицензии НБУ имеет исключительное право совершать такие опера­ции: привлечение во вклады денежных средств физических и юриди­ческих лиц и размещение указанных средств от своего имени, на сво­их условиях и на собственный риск, открытие и ведение банковских счетов физических и юридических лиц.

Коммерческие банки классифицируются по ряду признаков.

В зависимости от формы собственности они подразделяются на частные и государственные.

По форме организации среди частных банков преобладают акцио­нерные в виде обществ открытого и закрытого типов.

Коммерческие банки в зависимости от круга выполняемых опера­ций бывают универсальными и специализированными.

В зависимости от территории деятельности коммерческие банки подразделяются на международные, республиканские и региональные.

Учредителями, акционерами (участниками) коммерческих банков могут быть украинские и иностранные юридические и физические лица. Юридические и физические лица, желающие учредить коммер­ческий банк, прежде всего должны проанализировать рынок ссудных капиталов и степень удовлетворения потребности предприниматель­ских структур и населения в банковских услугах для определения конкурентоспособности нового банка.

Коммерческие банки в Украине создаются с разрешения Национального банка Украины. Они должны быть зарегистрированы в Республиканской книге регистрации банков, валютных бирж и других финансово-кредитных учреждений. В соответствии со ст. 2 Закона Украины "О банках и банковской деятельности" субъекты предпринимательской деятельности без их регистрации в НБУ не имеют права употреблять в своих названиях термин "банк" и производные от него словосочетания.

Основателями коммерческого банка могут быть отечественные и иностранные юридические и физические лица, за исключением Советов народных депутатов и их исполнительных органов, политических и профсоюзных организаций, союзов, партий, общественных фондов, а также отдельных категорий граждан. В соответствии со ст. 2 Закона Украины "О предпринимательстве" в создании банка не могут принимать участия военнослужащие и должностные лица органов суда, прокуратуры, госбезопасность, внутренних дел, госарбитражу, госнотариата, а также должностные лица органов государственной власти и управления.

Уставный фонд коммерческого банка согласно со ст. 4 Закона Украины "О банках и банковской деятельности" и с положением Национального банка Украины "О порядке создания и регистрации коммерческих банков" формируется только за счет собственных средств основателей в денежной форме. Для формирования уставного фонда запрещается использовать бюджетные средства и средства, полученные в кредит. Взносы учредителей банка в уставный фонд должны осуществляться лишь в национальной валюте. Взносы иностранных основателей конвертируются в национальную валюту Украины за официальным курсом НБУ на дату подписания учредительного договора.

Для регистрации орган управления банка в двухнедельный срок после аудиторской проверки финансового состояния основателей подает к региональному управлению НБУ за местом создания банка такие документы:

1) заявление о регистрации банка;

2) учредительный договор;

3) устав банка;

4) протокол учредительного собрания;

5) экономическое обоснование и описание цели создания банка;

6) вывод аудиторской организации;

7) бухгалтерскую и финансовую отчетность учредителей;

8) сведения о наличии профессиональнее пригодных первых руководящих лиц банка;

9) копию платежного документа о внесении платы за регистрацию;

10)копию отчета о проведении открытой подписки акции;

11)документ, что подтверждает наличие помещения;

12)учредительные документы акционеров (участников) банка.

Плата за регистрацию банка, его филиалы и за регистрацией изменений и дополнений к его учредительным документам, установленная Национальным банком Украины в размере 100 необлагаемых минимумов заработной платы. Эта плата вносится платежным поручением на специальный счет в Операционном управлении Национального банка Украины.

Банки, что создаются в форме акционерного общества открытого типа, подают копию отчету о проведении открытой подписки на акции. Отчет имеет установленную Министерством финансов Украины стандартную форму. К нему добавляется перечень акционеров банка, в котором отмечаются:

• наименование юридического лица (фамилия, имя и отчество
для физического лица);

• местонахождение юридического лица (адрес для физического лица);

• платежные реквизиты юридического лица (паспортные данные для физического лица);

• количество акций, на которые он подписался;

• общая стоимость акций;

• часть в уставном фонде банка.

Выводы РУ НБУ вместе с пакетом документов передаются к центральному аппарату НБУ, где рассматриваются управлением регистрации и лицензирования коммерческих банков, департаментом валютной регуляции, юридическим департаментом, а в случае потребности и другими департаментами.

Окончательное решение о возможности создания коммерческого банка с национальным капиталом принимает Комиссия по вопросам наблюдения и регуляции деятельности банков. Для банков, что создаются с участием иностранного капитала, такое решение принимает Правление НБУ. Регистрация банка осуществляется внесением соответствующей записи к Республиканской книге регистрации банков, валютных бирж и других финансово-кредитных учреждений в месячный срок со дня получения документов Национальным банком Украины. В случае промедления с регистрацией банков без уважительных причин НБУ платит основателям штраф в размере 0,01 % заявленного уставного фонда за каждый день задержки регистрации.

В случае отказа в регистрации банка средства, что были аккумулированы на текущем счете для формирования уставного фонда, соответственно Закону Украины "О хозяйственных обществах" возвращаются акционерам (участникам).

Коммерческие банки могут открывать свои филиалы и представи­тельства как на территории Украины, так и за ее пределами на осно­вании письменного согласия регионального управления Националь­ного банка Украины. Необходимым условием их открытия является полная оплата заявленного уставного фонда банка. И филиал, и пред­ставительства не являются юридическими лицами. Это обособлен­ные подразделения банка, которые выступают от его имени и дей­ствуют на основании своих положений, утвержденных в соответствии с порядком, предусмотренным уставом банка.

Однако эти подразделения существенно различаются. Если филиал имеет свой субрасчетный счет в учреждении Национального банка Украины и осуществляет операции, предусмотренные его положением, то представительство не имеет права осуществлять такие операции. Представительство обычно выполняет работу по подготовке различ­ных банковских операций (привлечение акционеров и депозитов, подго­товка к выдаче кредита банком), а также последующий контроль за использованием и возвратом кредита и др.

Региональное управление Национального банка может отказать коммерческому банку в регистрации филиала в случае нарушения по­рядка его создания, несоответствия представленных документов за­конодательству и уставу банка, неудовлетворительного финансового положения банка, нарушения им экономических нормативов в связи с профессиональной некомпетентностью руководителя и главного бухгалтера, отсутствия надлежащей материально-технической базы.

В случае изменения названия, юридического статуса и адреса, объяв­ления иностранного учредителя (участника) неплатежеспособным или банкротом коммерческий банк обязан сообщить об этом Националь­ному банку Украины в течение недели.

С целью повышения надежности и стабильности банковской сис­темы Украины, защиты интересов кредиторов коммерческих банков и в соответствии со ст. 19, 20 Закона Украины "О банках и банковс­кой деятельности" и ст. 7 Закона Украины "О Национальном банке Украины" НБУ определяет порядок выдачи банкам лицензий на про­ведение банковских операций.

Лицензирование— порядок выдачи коммерческим банкам, кото­рые с момента регистрации Национальным банком приобрели статус юридического лица, разрешения на осуществление отдельных или всех банковских операций.