Стійкість банківської системи та механізм її забезпечення

Мета банку визначається з позиції його прибутковості, рентабельності, структури балансу, напрямів його діяльності

Банк є розпорядником і зберігачем суспільного капіталу, що передбачає його відповідальність перед власниками за цілісність грошових коштів клієнтів, що знаходяться на рахунках у банку. Банк виступає представником не тільки своїх, приватних, інтересів, а й суспільних. Одночасно в діяльності банку значне місце займають договірні відносини, що мають характер партнерських.

Поєднання приватних і колективних інтересів визначає специфіку цілей банківського менеджменту, а саме:

• забезпечення рентабельності роботи банку як суб'єкта господарювання в умовах грошового ринку;

• забезпечення ліквідності балансу банку як гарантія надійності банку, дотримання інтересів кредитора і вкладника;

•максимальне задоволення потреб клієнтів в обсягах, структурі і якості послуг, що виконуються банком і зумовлюють тривалість і стійкість ділових зв'язків;

• поєднання успішного вирішення виробничих, комерційних і соціальних проблем даного колективу;

•створення ефективної системи підготовки і розміщення фахівців, що дозволяє найбільш повно реалізувати їхні потенційні можливості.

Відповідно до цього банківський менеджмент орієнтується на досягнення ряду кількісних, якісних і соціальних показників.

Кількісні показники стосуються всіх сфер управління банківською діяльністю. Кількість клієнтів банку і їхніх рахунків, обсяг депозитів, кредитних вкладень, обсяг операцій і послуг та ін.

Якісні показники можна поділити на кілька видів. Першу групу становлять показники прибутків і витрат банку. З їх допомогою відбувається управління рентабельністю банку. Друга група охоплює показники швидкості обігу коштів, трудомісткості витрат на проведення операцій, швидкості опрацювання документів. У третю групу входять показники задоволення запитів клієнтів за обсягами, структурою і якістю послуг, що виконуються банком. Сюди ж можна віднести і спроможність банку забезпечити конфіденційність ділових переговорів, цілісність інформації.

Напрями банківського менеджменту можна поділити на дві великі сфери. Перша сфера охоплює питання, пов'язані з організацією та управлінням економічними процесами, що належать до компетенції банку; друга — з організацією і управлінням банківським колективом. Кожна з цих сфер має, у свою чергу, кілька напрямів:

планування;

• управління активами;

•управління власними коштами;

управління рентабельністю банку;

управління ризиками в банківській діяльності.

Складовими банківської політики є:

• кредитна;

депозитна;

інвестиційна;

процентна.

Планування діяльності банку ґрунтується на глибокому аналізі кон'юнктури грошового ринку і можливостях самого банку. Управління активами належить до важливих напрямів банківського менеджменту; воно реалізує політику банку, намічену на відповідний період. У процесі управління активами ставиться двоцільове завдання: забезпечення прибутку при дотриманні ліквідності балансу. Це завдання вирішується тільки на основі систематичного аналізу поточної ситуації шляхом цілеспрямованих дій на зміну структури активів.

Управління активами здійснюється на основі економіко-математичної моделі, що передбачає встановлення певної залежності між розміщенням активів і станом пасивів при заданому нормативі рентабельності і ліквідності. При цьому розробляються різні альтернативні варіанти на різні економічні ситуації.

Управління пасивами являє собою самостійний напрям менеджменту, у процесі якого вирішуються такі завдання:

• не допускати наявності в банку коштів, що не приносять прибутку, крім тієї їх частини, що забезпечує кредитні ресурси для виконання банком відповідних зобов'язань;

• вишукувати необхідні кредитні ресурси для виконання банком відповідних операцій;

• забезпечувати одержання банком прибутку за рахунок залучення "дешевих" ресурсів.

Управління власними коштами має особливо важливе значення для забезпечення ліквідності і платоспроможності банку. При розширенні активних операцій банку і зростанні обсягів депозитів виникає необхідність збільшувати власний капітал банку. Управління власним капіталом вимагає обгрунтування критеріїв його достатності, а також вибору показників, що дозволяють оцінювати цю достатність. Ефективним інструментом виступає політика у сфері дивідендів на випущені акції. Підвищення дивідендів тягне за собою підвищення ціни на акцію, можливість продажу додаткових акцій і зростання власного капіталу.

Управління рентабельністю роботи банку передбачає контроль за його прибутками і витратами, за граничними витратами щодо залучених коштів, стабільністю фінансових результатів, ризиком збитків. Особлива увага приділяється аналізу сумнівних і збиткових операцій, причин збільшення спекулятивних операцій у діяльності банку, що впливають на розмір одержуваного банком прибутку.

Головні завдання, що вирішуються в процесі управління ризиками, полягають у тому, щоб:

розпізнати можливі випадки виникнення ризику;

оцінити масштаби передбачуваних збитків;

знайти способи попередження збитків або джерела їх від­шкодування. Управління ризиком будується на вивченні в минулому усіх випадків виникнення збитків, прогнозування імовірності їхньої появи для даного конкретного клієнта, попередньому обґрунтуванні способів попередження або відшкодування можливих збитків.

Контроль за діяльністю банків

Необхідність контролю за діяльністю комерційних банків обумовлена тим, що в умовах ринку йде жорстка конкурентна боротьба між банками, а це змушує їх дедалі підвищувати ризикованість своїх операцій, щоб задоволь­нити потреби й вимоги клієнта та отримати прибуток.

Підвищення ризикованості банківських операцій робить діяльність банків дедалі не безпечнішою і може призвес­ти до загрози банкрутства.

Банкрутство банку небезпечне не тільки для його акціонерів, вкладників, кредиторів, а й для суспільства в цілому, оскільки підриває довіру клієнтів до всієї бан­ківської системи, а значить - і до фінансового ринку загалом. Ось чому необхідний всебічний контроль за банківською діяльністю.

Контроль за банківською діяльністю - це комп­лекс заходів, спрямованих на забезпечення регулярного спостереження і періодичних перевірок фінансово-госпо­дарської діяльності, організації роботи банку та його під­розділів.

Головними цілями банківського контролю є:

-захист акціонерів і вкладників кожного конкретного банку від некомпетентного управління та зловживань;

- підтримка стабільності на фінансовому ринку шляхом, попередження "системного ризику".

Системний ризик полягає в тому, що банкрутство одного банку може призвести до банкрутств кількох бан­ків, у результаті чого втрачається довіра до банківської системи в цілому.

Для попередження банкрутства і утворюється система контролю за діяльністю комерційних банків, під

якою розуміють основні принципи, форми і методи конт­ролю, а також установи, що здійснюють цей контроль

ТЕМА 7. Комерційні банки як основна ланка кредитної системи .

1.Класифікація комерційних банків по різних ознаках

2.Порядок створення комерційного банку

3. Економічні нормативи в банківській справі, їх характеристика

4. Ліцензування діяльності комерційних банків і їхня реєстрація

 

1. Комерційні банки – основна ланка кредитної системи країни, в яку входять кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на принципах комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний, але й у більшому ступені залучений фінансовий капітал у виді внесків, депозитів, міжбанківських кредитів і інших джерел.

Комерційні банки класифікуються по ряду ознак.

В залежності від форми власності вони підрозділяються на державні, кооперативні і колективні. В Україні функціонують два банки з державною формою власності: Ощадбанк і Ексімбанк. Статутні капітали цих банків створені за рахунок бюджетних коштів і коштів бюджетних установ. Інші вітчизняні банки – це банки з колективною формою власності.

В залежності від організаційно-правової форми діяльності комерційні банки з колективною формою власності представлені акціонерними товариствами відкритого і закритого типів (акціонерні банки) і товариствами з обмеженою відповідальністю (пайові банки).

В Україні більшість комерційних банків – це акціонерні товариства відкритого типу (59 %). Найбільшим акціонерним товариством закритого типу (їхня частка складає 25 % від загальної кількості) є Промінвестбанк.

В залежності від розміру активів комерційні банки підрозділяються на малі, середні і великі. На банківському ринку України більшість банків – середні (активи більш 10 млн. грн.). У «сімку» найбільших банків (активи більш 1 млрд. грн.) входять: Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Приватбанк, банк «Аваль», Ощадбанк.

Комерційні банки в залежності від кола виконуючих операцій бувають універсальні і спеціалізовані. Універсальні банки виконують широкий спектр операцій і надають різноманітні послуги своїм клієнтам. В Україні більшість комерційних банків можна вважати універсальними. Банк здобуває статус спеціалізованого у випадку, якщо більш 50 % його активів – це активи одного типу.

В залежності від території діяльності комерційні банки підрозділяються на міжнародні, республіканські і регіональні.

 

2. Комерційні банки різних видів і форм власності створюються у формі АТ або ТОВ відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про господарчі товариства», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про підприємництво» та іншими законодавчими актами України.

В залежності від форми організації діяльності банка слід розрізняти такі поняття:

учасники – це юридичні і фізичні особи, які внесли грошовий вклад у статутний капітал комерційного банку, створеного у формі ТОВ;

засновники - це юридичні і фізичні особи, які виступають ініціаторами створення комерційного банку;

акціонери - які купують акції комерційного банку, створеного у формі АТ.

Засновниками, акціонерами (учасниками) комерційного банку можуть бути українські й іноземні юридичні і фізичні особи, за винятком Ради народних депутатів усіх рівнів, їхніх виконавчих органів, політичних організацій і спеціалізованих суспільних фондів (релігійних і благодійних організацій). Комерційні банки незалежні від виконавчих органів державної влади в прийнятті рішень, зв'язаних з поточною банківською діяльністю.

Юридичні і фізичні особи, що бажають заснувати комерційний банк, насамперед повинні проаналізувати ринок позичкових капіталів і ступінь задоволеності підприємницьких структур і населення в банківських послугах для визначення конкурентноздатності нового банку.

Для організації комерційного банку створюється ініціативна група, до складу якої входять представники засновників банку і представники інших організацій або громадяни, з якими укладений договір про проведення робіт зі створення банку.

Ця група готує проекти установчої документації, проводить конференції й організує підписку на акції. Як внесок у статутний капітал акціонери й учасники можуть вносити кошти в національній або іноземній валюті, будинки, споруди, устаткування, інші матеріальні цінності, цінні папери і права користування природними ресурсами, а також інші майнові права.

Статутний капітал комерційного банку формується за рахунок власних коштів акціонерів або учасників.

Організаційна структура і керування комерційним банком визначається функціональними підрозділами і керівними органами. Вищим органом керування банком є загальні збори акціонерів (учасників), що вирішують стратегічні задачі в його діяльності. Виконавчим органом акціонерного банку є правління, а пайового – дирекція. Роботою правління керує Глава, а дирекції – генеральний директор, які вибираються і призначаються відповідно до Статуту банку.

Акціонерні банки формують свій капітал за рахунок об'єднання індивідуальних капіталів засновників і учасників за допомогою випуску і розміщення акцій банку. Власником капіталу виступає акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери, як правило, не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Тому акціонерні банки вважаються більш стійкими і надійними.

Статутний капітал комерційного банку у формі АТ створюється шляхом випуску і продажу двох видів іменних акцій – звичайних і привілейованих. Власники звичайних акцій беруть участь у керуванні банком і поділяють з ним усі його доходи, збитки і ризики. Якщо комерційний банк не заробляє прибуток, власники звичайних акцій не одержують дивідендів, їм нічого не гарантується й у випадку ліквідації банку. Але збитки власників звичайних акцій не можуть бути більшими, ніж первісна вартість їхніх інвестицій, а доход, у випадку прибуткової діяльності банку, вони можуть одержувати значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками простих (звичайних) акцій.

Власники звичайних акцій вкладають свій капітал на весь період функціонування комерційного банку. Вони не можуть продати їх назад банку-емітенту. Прості акції вільно купуються і продаються на вторинному ринку цінних паперів (фондовій біржі).

Привілейовані акції надають право їхнім власникам на одержання фіксованого розміру дивідендів, незалежно від отриманого банком прибутку. Власники привілейованих акцій у випадку ліквідації банку і розподілу його майна, мають переваги в порівнянні з власниками простих акцій. Їм повертається вартість цих акцій. Але власники привілейованих акцій не мають права голосу в керуванні банком.

Перший випуск акцій банку повинний цілком складатися зі звичайних акцій.

Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків коштів (паїв) у статутний капітал. За кожним з учасників зберігається право на його частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу. Пайові комерційні банки організуються на принципах ТОВ. Тут відповідальність кожного учасника обмежується розміром його внеску в статутний капітал банку. Комерційні банки у формі ТОВ складають в Україні приблизно 16 % від їхньої загальної кількості.

При створенні банку у формі ТОВ до моменту реєстрації банку кожний з учасників зобов'язаний внести не менш 30% зазначеного в установчих документах внеску, сума, що залишилася вноситься протягом терміну, встановленого зборами учасників.

 

3. Оскільки кредитно-банківська система має життєво важливе значення для економіки країни, вона служить об'єктом ретельного нагляду і регулювання з боку як вищих органів державної влади, так і Національного банку України. Обов'язковими для кожного комерційного банку є наступні економічні нормативи, встановлені НБУ:

- мінімальний розмір статутного капіталу;

- платоспроможність банку;

- показники ліквідності балансу;

- максимальний розмір ризику на одного позичальника;

- розмір обов'язкових резервів, розміщених у НБУ.

Для постійного нарощування свого статутного капіталу комерційні банки, насамперед, проводять політику в області дивідендів, що сприяє підвищенню ринкової ціни акції. На збільшення статутного капіталу банку може бути спрямований нерозподілений прибуток банку. Статутний капітал банку має дуже велике значення при виникненні великих непередбачених втрат (масові неплатежі клієнтів по позичках і відсоткам). У таких випадках на покриття збитків може бути використана частина статутного капіталу банку, тобто статутний капітал виконує роль свого роду страхового фонду.

Платоспроможність банку – це граничне співвідношення між розміром власних коштів банку і сумою його активів; достатність його власних засобів для захисту інтересів вкладників або інших кредиторів. Вона визначається як співвідношення між власними коштами банку і його активами, помножене на 10. Це співвідношення повинне бути не менш 8 %.

Ліквідність банку – його здатність вчасно погасити свої фінансові зобов'язання за рахунок власних наявних коштів, продажу активів або мобілізації ресурсів з інших джерел (залучення депозитів, одержання міжбанківського кредиту й ін.). Банк зобов'язаний постійно слідкувати за своєю ліквідністю, щоб не ставити під сумнів свою платоспроможність.

Максимальний розмір ризику, що приходиться на одного позичальника, є дуже важливим економічним показником, оскільки його недотримання у випадку неповернення кредиту великим позичальником може викликати банкрутство банку. Цей показник визначається як співвідношення сукупної заборгованості за позикою одного позичальника і 50 % суми позабалансових зобов'язань, виданих цьому позичальнику, до суми власних коштів банку. Значення показника максимального ризику, що приходиться на одного позичальника, не повинне перевищувати 0,4.

Поряд з дотриманням економічних нормативів велике значення для стійкості банків мають обов'язкові резерви комерційних банків, розміщені в НБУ. Резервування зменшує силу удару по економіці у випадку банкрутства комерційного банку.

Механізм утворення грошей комерційним банком можна показати в такій послідовності. Приймаючи різні види внесків на свої поточні рахунки, комерційні банки зобов'язуються повернути з виплатою визначеного відсотка клієнтам їхні внески у визначений термін. Деяку частину, наприклад, 20% від загальної суми депозитів, комерційні банки повинні зберігати в центральному банку (НБУ) як обов'язкові резерви. Інші засоби, а це, відповідно, 80% загальної суми залучених коштів, будуть складати кредитні ресурси банку.

Обов'язкові резерви – це частина (норма у відсотках) банківських депозитів, що відповідно до вимог діючого законодавства або згідно з діючими нормативними актами можуть зберігатися у формі касової готівки комерційних банків і їх депозитів у НБУ.

Норми обов'язкових резервів в Україні встановлюються НБУ. Їх визначення має на меті забезпечити захист інтересів клієнтів і надійність комерційних банків, підтримати ліквідність банків, регулювати можливість комерційних банків здійснювати емісію банківських грошей (за допомогою високої норми резерву звужувати таку емісію, низької - стимулювати).

Банк може видавати нові позики й утворювати тим самим додаткові гроші лише тоді, коли він має вільні резерви, тобто резерви, що перевищують установлену законом мінімальну суму, яку він зобов'язаний зберігати у виді обов'язкових резервів.

 

4. Комерційний банк вважається створеним з моменту його реєстрації в Книзі реєстрації банків, що веде НБУ. Також комерційний банк повинен одержати в НБУ ліцензію на виконання банківських операцій. Реєстрація і ліцензування комерційного банку здійснюється на підставі таких документів:

- заяви про реєстрації;

- установчих документів: установчого договору, копії нотаріально завіреного Статуту банку, виписку з протоколу про прийняття Статуту і призначення керівних органів банку;

- економічного обґрунтування створення комерційного банку, що включає розрахунковий баланс банку і розрахунок планованих доходів, витрат і прибутків на кінець першого року його діяльності;

- висновку аудиторської організації про фінансовий стан засновників банку;

- відомостей про професійну придатність керівника банку і головного бухгалтера.

Реєстрація здійснюється в місячний термін з моменту одержання заявки і всіх документів, передбачених вище. Після реєстрації комерційний банк у 10-тиденний термін зобов'язаний надати копію Статуту у відповідний фінансовий орган по місцю його призначення для організації оподатковування.

НБУ може відмовити комерційному банкові в реєстрації у випадку порушення порядку його створення, невідповідності представлених документів законодавству і статуту банку, незадовільного фінансового стану засновників і учасників банку, порушення їм економічних нормативів у зв'язку з професійною некомпетентністю керівника і головного бухгалтера, відсутності належної матеріально-технічної бази.

Видана НБУ ліцензія може бути відкликана у випадках:

- виявлення недостовірних відомостей, на підставі яких вона була видана;

- здійснення банком операцій, заборонених законодавством України;

- затримки початку діяльності банку більш ніж на один рік;

- недотримання банком економічних нормативів і розпоряджень НБУ у відношенні усунення порушень, зв'язаних зі збитковістю або надання недостовірної звітності;

- у випадку порушення банком антимонопольного законодавства.

У випадку зміни назви, юридичного статусу й адреси, оголошення іноземного засновника (учасника) неплатоспроможним або банкрутом, банк зобов'язаний сповістити про це НБУ протягом тижня.

 

ТЕМА 8 Операції та послуги комерційних банків .

1. Загальна характеристика та види банківських операцій та послуг.

2. Структура банківських ресурсів та джерела їх формування .

3. Пасивні операції комерційних банків.

4. Активні операції банків, їх сутність і призначення.

5. Кредитно-інвестиційний портфель та кредитна політика комерційного банку.

6. Фінансові послуги комерційних банків.

Банківські операції пов'язані з рухом особливого товару -грошей. В сучасній банківській практиці розрізняють чотири групи банківських операцій:

Пасивні		Активні		Банківські		Власні
				послуги	|	операції

Пасивні операції відображають діяльність банку, за до­помогою якої формуються банківські ресурси:

Активні операції проводяться банками з метою прибутко­вого використання і розміщення залучених у ході пасивних опера­цій коштів:

Банківські послуги - це певні сукупні дії банків, спрямо­вані на задоволення потреб клієнтів з метою збільшення доходу від банківської діяльності. Вони здійснюються банком за доручен­ням клієнта, за його рахунок та, як правило, від його імені.

Банківський капітал — це грошові кошти та виражена в грошовій формі частка матеріальних, нематеріальних і фінан­сових активів, що перебувають у розпорядженні банків і вико­ристовуються ними для надання послуг з метою одержання при­бутку.

Розрізняють залучений, позичений та власний банківський капітал.

Залучений капітал — це грошові кошти юридичних і фізи­чних осіб, залучені банком на вклади. Операції, пов'язані із за­лученням коштів на вклади, мають назву депозитних, а таке залучення — депозитним. Запозичення коштів на міжбанківському ринку, у центральному банку або через продаж власних боргових зобов'язань на грошовому ринку має назву недепозитного, а отриманий у такий спосіб капітал — позиченим. Спіль­ним для залученого та позиченого капіталу є те, що це чужі для банку кошти, його зобов'язання перед вкладниками і кре­диторами.

Власний капітал банку являє собою грошові кошти та вира­жену у грошовій формі частину майна, які належать його власни­кам, забезпечують економічну самостійність і фінансову стій­кість банку, використовуються для здійснення банківських опе­рацій та надання послуг з метою одержання прибутку.

Власний капітал виконує три найважливіші функції: захисну, оперативну та регулювальну. Сутність захисної функції власного капіталу полягає у тому, що він слугує насамперед для захисту інтересів вкладників і кредиторів банку, для покриття можливих збитків від банківської діяльності.

Наступна функція власного капіталу — забезпечення опера­тивної діяльності банку. Відчутна роль цієї функції власного ка­піталу у процесі подальшого розширення та структурного розвит­ку банку, розроблення і впровадження нових банківських техно­логій та продуктів.

Сутність регулювальної функції полягає в тому, що через фік­сацію розміру власного капіталу (або окремих його складових) регулювальні та наглядові органи впливають на діяльність бан­ку в цілому.

Математичною формулою капіталу в обліку відповідно до між­народних стандартів є:

Капітал = Активи - Зобов'язання.

Тобто капітал банку — це залишковий інтерес банку в активах за вирахуванням зобов'язань.

У консолідованому балансі банку відображається сукупний капітал. Проте для аналізу реального капіталу та для розрахунку економічних нормативів слід визначити чистий, або регулятив­ний, капітал. Регулятивний капітал банку обчислюється за формулою:

РК = ОК + ДК - В,

де РК — регулятивний капітал банку;

ОК — основний капітал (капітал першого рівня);

ДК — додатковий капітал (другого рівня);

В — відвернення.

Залежно від організаційно-правової форми діяльності банку власний капітал поділяється на статутний і пайовий.

Статутний капітал банку — кошти, що внесені акціоне­рами (пайовиками, засновниками) банку через придбання його акцій.

Найбільшу питому вагу в сумі капіталу комерційного банку становить статутний капітал. Цей капітал є одним з основних по­казників розвитку банку. Формування статутного капіталу здійс­нюється під час створення комерційного банку за рахунок внес­ків засновників банку і випуску акцій. Розмір статутного капіталу визначається засновниками, але він не може бути меншим за установлений Національним банком рівень.

Мінімальний розмір статутного капіталу контролюється На­ціональним банком України тільки на час створення та реєст­рації комерційного банку згідно з вимогами чинного законо­давства.

Існує кілька понять статутного капіталу:

1.Номінальний, або мінімальний, — це сума статутного капі­талу, яка необхідна для отримання ліцензії на існування банку.

2.Зареєстрований — це сума статутного капіталу, яка зареєст­рована в регіональному управлінні Національного банку. Вона може бути більшою за номінальний статутного капітал.

3.Сплачений — це сума статутного капіталу, за яким надійш­ла оплата від акціонерів.

4.Оголошений — це номінальний, або початкове заявлений статутний капітал, збільшений на будь-яку суму.

Пайовий власний капітал початкове формується за рахунок внесків коштів та майна (паїв) у статутний капітал банку.

За формою інвестування виокремлюють формування власного капіталу в грошовій, матеріально-речовій формі та у формі фі­нансових активів.

У процесі аналізу власного капіталу банку велике значення має питання оцінювання його вартості. Оцінювання вартості власбами. По-перше, в деяких країнах банкам дозволяється час від часу зі зміною ринкової вартості переоцінювати свої фінансові активи. Такі переоцінки відображаються у балансі банку як ре­зерв переоцінки. По-друге, нереалізована вартість «прихованих» резервів переоцінки може входити до балансу в результаті довго­строкового володіння деякими активами, відображеними у балан­сі за історичною вартістю їх придбання.

Нерозподілений прибуток — це частина чистого прибутку, яка не розподіляється, а утримується банком, як правило, з ме­тою реінвестування в його діяльність. Зазначений прибуток є джерелом власного капіталу внутрішнього походження. Аналі­зуючи розмір дивідендів, які виплачуються власникам банку, необхідно з'ясувати тип дивідендної політики, яку проводить банк: консервативний, помірний чи агресивний. Кожному типу дивідендної політики відповідають конкретні методи визна­чення дивідендів, кожний з яких має як позитивні риси, так і певні вади.

Консервативному типу відповідають залишковий метод та метод постійного розміру дивідендних виплат.

Сутність залишкового методу полягає в тому, що розмір при­бутку для виплати дивідендів визначається як залишок після за­доволення інвестиційних можливостей банку.

Сутність методу постійного розміру дивідендних виплат поля­гає в стабільності суми дивідендних виплат протягом тривалого проміжку часу.

Помірному типу дивідендної політики відповідає метод по­стійної та змінної частин дивіденда. Сутність цього методу поля­гає в регулярності виплат стабільних, невеликих за розміром ди­відендів у тісному взаємозв'язку з результатами фінансової діяльності банку, яка дає змогу збільшувати розмір дивідендних виплат у період його ефективної роботи.

Агресивний тип дивідендної політики включає: метод ста­більного приросту дивідендів та метод постійного коефіцієнта виплат.

Перший метод передбачає стабільне зростання рівня дивіденд­них виплат у розрахунку на одну акцію. Для цього встановлюєть­ся, як правило, фіксований розмір процента приросту до їх розмі­ру в попередньому періоді.

Метод постійного коефіцієнта дивідендних виплат — дотри­мання встановлених пропорцій розподілу отриманого прибутку між акціонерами (засновниками) та банком, тобто співвідношен­ня між прибутком, який споживається, та капіталом. Здійснюючи аналіз власного капіталу, слід ураховувати об­меження, установлені чинним законодавством, на виплату ди­відендів:

—банку забороняється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі, якщо така виплата чи розподіл при­зведе до порушення нормативу адекватності капіталу;

—якщо за попередній рік діяльність банку була неприбутко­вою, банку дозволяється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі на суму, що не перевищує 50 % від різ­ниці між капіталом банку і рівнем регулятивного капіталу.

НБУ залежно від рівня достатності капіталу банку рекомендує вживати такі заходи недокапіталізованим та значно недокапіталі-зованим банкам:

—припинити в будь-якій формі виплату дивідендів, крім ви­плати дивідендів у вигляді власних акцій (паїв, часток);

—припинити викуп власних акцій (паїв, часток учасників у статутному капіталі).

Суттєво впливає на розмір та структуру власного капіталу по­рядок оподаткування дивідендів.

Субординований капітал (борг, зобов'язання), за своєю еко­номічною сутністю субординовані зобов'язання є для банку по­зичковими грошовими коштами, які зрештою потрібно повертати власникам.

Ефективність капіталу визначається:

—доходом на капітал;

—величиною кредитних вкладень на одну умовну одиницю (далі — у. о.) капіталу.

Аналіз наведених показників проводиться через зіставлення даних на звітну дату з даними на відповідну дату минулого року.

Серед показників важливе місце посідає метод коефіцієнтів, за допомогою якого виявляють кількісний взаємозв'язок між різни­ми статтями, класами чи групами статей балансу та показників ризиків.

Під зобов'язаннями банку слід розуміти вимоги до активів банківської установи, що зобов'язують її сплатити фіксовану су­му коштів у визначений час у майбутньому. У бухгалтерському обліку до зобов'язань включаються кошти на поточних рахунках клієнтів, кошти НБУ, кореспондентські рахунки банків, депозити та кредити банків, депозити юридичних та фізичних осіб, кредиторська заборгованість, заборгованість за нарахованими процен­тами, цінні папери, емітовані банком

Залежно від вкладників, або за групами клієнтів, зобов'язання можуть бути розподілені на такі групи: кошти юридичних осіб (не-банківських установ); кошти фізичних осіб, кошти інших банків.

Залежно від строків зберігання розрізняють зобов'язання стро­кові та до запитання.

За вартісною ознакою зобов'язання поділяються на платні та

безплатні.

До залучених коштів банку належать залишки коштів на по­точних, бюджетних рахунках клієнтів, депозитні вклади фізич­них та юридичних осіб, вклади до запитання, залишки на пластикових картках, кредиторська заборгованість тощо.

Депозит (вклад) — це зобов'язання банку за тимчасово залу­ченими коштами фізичних і юридичних осіб або цінними папе­рами за відповідну плату.

Депозитні операції — операції банків із залучення коштів. Розрізняють пасивні й активні депозитні операції. Пасивні депозит­ні операції — це залучення коштів підприємств, установ, банків і населення на строкові вклади і до запитання. Активні депозитні операції — це вкладення тимчасово вільних ресурсів одних банків в інших кредитних установах, у тому числі й у центральному банку.

За економічним змістом зобов'язання поділяють на такі групи:

• депозити до запитання;

• строкові депозити (у тому числі боргові цінні папери);

• міжбанківські кредити (депозити);

• кредиторська заборгованість.

Ефективність формування ресурсної бази банку залежить від раціонального поєднання трьох факторів: стабільності (стійкості), вартості та строковості.

Депозити до запитання — заощадження, внесені готівкою або через безготівковий перерахунок у банк без певного терміну збе­рігання

депозити від юридичних та фізичних осіб (вклади населення), цінні папери, емітовані банком.

Депозитний сертифікат — письмове свідоцтво банку про де­понування коштів, яке підтверджує право вкладника на одержан­ня депозиту (вкладу).

Міжбанківський кредит — це кредит, що береться банком у разі термінової потреби в грошових коштах з метою вкладання у вигідні активні операції та для підтримання ліквідності. У цій групі ресурсів виділяють саме міжбанківські кредити й міжбан­ківські депозити.

Кредиторська заборгованість належить до зобов'язань і вклю­чає заборгованість бюджету та позабюджетним фондам, заборго­ваність банку за господарськими операціями, заборгованість пра­цівникам банку по заробітній платі та інші пасиви.

До депозитів до запитання (або онкольних депозитів) відносять: залишки на поточних рахунках клієнтів; кошти місцевих бюджетів та позабюджетних фондів; кошти на кореспондентських рахунках інших банків (рахунках «лоро»); кошти в розрахунках (невикорис­тані залишки за акредитивами, лімітованими чековими книжками); кошти замовників на спецрахунках при розрахунках по капітальних вкладеннях у цілому за об'єкт; вклади населення до запитання. Міжбанківський кредит — це оперативне за способом залу­чення коштів, але дороге джерело ресурсів банку.

Міжбанківський кредит має такі форми:

•міжбанківські позики на основі кредитного договору і на ос­нові генеральної угоди та співробітництва на ринку міжбанківського кредиту;

• залишки коштів на кореспондентських рахунках, заброньо­вані на термін під узгоджений банківський процент (оформляєть­ся кредитною угодою);

• платіжний кредит у формі овердрафта на кореспондентському рахунку (оформляється договором про установлення кореспон­дентських відносин або спеціальним договором про овердрафт);

• централізовані кредити, що направляються для підтримання певних галузей народного господарства через комерційні банки. Вони найменш вигідні для комерційного банку, тому що маржа за ними регулюється НБУ;

переоблік та перезастава цінних паперів у НБУ;

• централізовані кредити, що розподіляються на аукціонній основі.

Міжбанківські позики аналізуються за їх видами, строками погашення, а також за типами кредитних установ, від яких вони були отримані.

Лімітом кредитування називається загальна сума коштів, яку банк може надати своєму банку-партнеру у вигляді кредиту без забезпечення.

Розрахунок ліміту кредитування здійснюється на базі узагаль­неної оцінки окремих показників. Стабільно працюючі іноземні банки, які також використовують у своєму співробітництві з бан­ками лімітну політику, за основу при розрахунках беруть вели­чину, яка дорівнює 10 % від власного капіталу банку.

Актив — будь-який об'єкт бухгалтерського обліку, право конт­ролю якого закріплене за банком, який відповідає хоча б одній з таких вимог:

1) дає дохід банківській установі;

2) може бути обмінений на інший об'єкт, який, у свою чергу, даватиме дохід банківській установі.

Активи — частина бухгалтерського балансу; характеризує склад, розміщення і використання коштів, згрупованих за їх еко­номічним значенням у процесі відтворення.

Головною метою аналізу активних операцій банку є виявлен­ня напрямів розміщення ресурсів банку, які приносять найбіль­ший дохід, оцінювання раціональності обсягів, стану і структури активів банку та ефективності основних активних операцій.

Активні операції банків — фінансові операції з розміщення

коштів з метою отримання доходу.

До активних операцій банку належать: надання кредитів та позичок; придбання, зберігання та продаж цінних паперів; вкладення коштів у комерційні проекти; лізингові операції;

• факторингові операції;

операції з векселями;

• інші банківські операції.

Активи банку відображають у балансі за ступенем їх ліквідності,

Ліквідність – це спроможність банків своєчасно виконувати свої кредитно-фінансові зобов'язання.

Отже, за ліквідністю активи банків поділяють на:

- первинні резерви;

- вторинні резерви;

- портфель банківських кредитів;

- портфель банківських інвестицій.

Первинні резерви - найбільш ліквідні активи, які належно використовуються для повернення вкладів, здійснення платежів та виконання інших зобов'язань банку, але не приносять їм значних доходів. До них відносять:

- грошові кошти та банківські метали;

- кошти на коррахунку та депозити в НБУ;

- кошти на рахунках в інших банках.

Вторинні резерви - високоліквідні активи, які в будь-який момент із мінімальною затримкою та незнач­ним ризиком втрат можна перетворити на первинні резерви (готівку). До них включають:

- казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються НБУ (облігації внутрішньої державної позики, векселі);

- короткострокові кредити вигідним позичаль­никам.

Ці активи приносять також незначний дохід банку; головне їх призначення - бути джерелом поповнення первинних резервів.

Найдохідніші активи - це кредити та інвестиції. Якщо банки розглядають структуру своїх активів щодо дохідності, то вони надають перевагу власне кредитам та інвестиціям, однак ці активи найменш ліквідні

Поточні активи — це активи до запитання, які повертаються на першу вимогу кредитора.

Строкові активи — це кошти, які розміщені банком на пев­ний строк.

Квазістрокові активи — кошти, які не мають визначеного строку повернення і не можуть бути повернені на першу вимогу. Вони повертаються тільки за певних умов.

Інші ліквідні активи — надані банком кредити та інші пла­тежі, до погашення яких залишилося не більше одного місяця.

Малоліквідні активи — позикові активи, до погашення яких залишилося більше одного місяця.

Неліквідні активи — капіталізовані активи, фінансові інве­стиції, у тому числі фінансові вкладення в асоційовані і дочір­ні компанії, дебіторська заборгованість та інші іммобілізовані кошти.

Дохідні активи — активи, які дають процентний дохід.

Дохідність активів — показник ефективності використання активів, що вимірюється відношенням чистого прибутку після оподаткування до сукупних активів.

Активи, зважені за ступенем ризику, — розраховуються множенням суми кожної статті балансу на ступінь ризику.

Активи поділяються на п'ять груп за ступенем ризику:

І група активів із ступенем ризику нуль відсотків: готівкові кошти, банківські метали; кошти в Національному банку; боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані Національним банком; нараховані доходи за борговими цінними паперами, що рефінансуються та емітовані Національним банком; боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади у портфелі банку на продаж і на інвестиції.

II група активів зі ступенем ризику 10 %: короткострокові та довгострокові кредити, що надані центральним органам виконав­чої влади; нараховані доходи за кредитами, що надані централь­ним органам виконавчої влади.

III група активів зі ступенем ризику 20 %: боргові цінні папе­ри місцевих органів виконавчої влади, що рефінансуються та емі­товані Національним банком; боргові цінні папери місцевих ор­ганів виконавчої влади в портфелі банку на продаж та на інвестиції; кошти до запитання, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас; нараховані доходи за коштами до запитання, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас; депозити овернайт, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас; інші короткострокові депозити, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас; нараховані доходи за депозитами овернайт, гарантійними депозитами, іншими короткостроковими депозитами, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж ін­вестиційний клас; кредити овердрафт, овернайт та інші коротко­строкові кредити, розміщені в банку, який має офіційний кредит­ний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас; нараховані доходи за кредитами овердрафт, овернайт та іншими коротко­строковими кредитами, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас.

IV група активів зі ступенем ризику 50 %: кошти до запитан­ня в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; на­раховані доходи за коштами до запитання в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; депозити овернайт, які розмі­щені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; короткострокові та довгострокові кредити, що надані місцевим органам виконавчої влади; нараховані доходи за кредитами, що надані місцевим органам виконавчої влади; гарантійні депозити в інших банках (покриті); зобов'язання з кредитування, які надані банкам, та інші зобов'язання, що надані клієнтам; валюта та бан­ківські метали, які куплені, але не одержані; активи до одержання.

V група активів зі ступенем ризику 100 %: прострочені нара­ховані доходи за коштами до запитання в інших банках; простро­чені нараховані доходи за кредитами, що надані центральним і місцевим органам виконавчої влади; короткострокові депозити, що розміщені в інших банках, які не належать до інвестиційного класу; нараховані доходи за строковими депозитами, розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; довго­строкові депозити, що розміщені в інших банках; гарантійні де­позити в інших банках (непокриті); прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за строковими депозитами, що розміщені в інших банках; кредити овердрафт, овернайт, кошти за операціями РЕПО та інші короткострокові кредити, які надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу; довго­строкові кредити, надані іншим банкам; нараховані доходи за кредитами, надані іншим банкам, що не належать до інвестицій­ного класу; фінансовий лізинг (оренда), що наданий іншим бан­кам; пролонгована заборгованість за кредитами, наданими іншим банкам; прострочена заборгованість і прострочені нараховані до­ходи за кредитами, що надані іншим банкам; кредити, що надані суб'єктам господарської діяльності; нараховані доходи за креди­тами, наданими суб'єктам господарської діяльності; прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані суб'єктам господарської діяльності; пролонгована забор­гованість за кредитами, що надані суб'єктам господарської діяль­ності, сумнівна заборгованість інших банків і за кредитами, що надані суб'єктам господарської діяльності; сумнівна заборгова­ність за нарахованими доходами за міжбанківськими операціями; дебіторська заборгованість за операціями з банками та за опера­ціями з клієнтами банків; сумнівна дебіторська заборгованість за операціями з банками та за операціями з клієнтами банків; тран­зитний рахунок за операціями, здійсненими платіжними картками через банкомат; пролонгована, прострочена та сумнівна забор­гованість за кредитами, наданими центральним та місцевим ор­ганам виконавчої влади; кредити, надані фізичним особам; про­лонгована заборгованість за кредитами, наданими фізичним осо­бам; нараховані доходи за кредитами, які надані фізичним осо­бам; прострочена заборгованість та прострочені нараховані дохо­ди за кредитами, наданими фізичним особам; сумнівна заборго­ваність за кредитами, наданими фізичним особам; сумнівна забор­гованість за нарахованими доходами за операціями з клієнтами; акції та цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції; боргові цінні папери, випущені фінансо­вими (небанківськими) установами та нефінансовими підприємс­твами, у портфелі банку на продаж та інвестиції; нараховані до­ходи за акціями та борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж та інвестиції; прострочені нараховані доходи за борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж та ін­вестиції; товарно-матеріальні цінності; основні засоби; інші ак­тиви банку; зобов'язання за всіма видами гарантій (акцептами, авалями); непокриті акредитиви; сумнівні вимоги за операціями з валютою та банківськими металами; цінні папери до одержання за операціями андеррайтингу; сумнівні вимоги за операціями з фі­нансовими інструментами, крім інструментів валютного обміну.

Коефіцієнт якості активів — показник, що розраховується діленням активів, зважених за ступенем ризику, на загальну суму активів банку.

Стратегія управління активами — стратегія управління бан­ком, що розглядає величину і структуру джерел коштів банку як по­казник, зумовлений значною мірою потребами його клієнтів, і зму­шує менеджерів концентрувати свою увагу на контролі за активами .

 

ЛТЕРАТУРА

Основна література

1. Цивільний кодекс України. -К.: Кондор, 2003. - 400 с.

2. Господарський кодекс України. -К.: Кондор, 2003. -208с.

3. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. №959/ХП-ВР

4. Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 р. № 1576-ХІІ

5. Закон України "Про заставу" від 02.10.1992 р. № 2654-ХІІ

6. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993р. №15-93

7. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 р. №185/94-ВР

8. Закон України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97-ВР

9. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 -№ 283/97-ВР

10. Закон України "Про фінансовий лізинг" від16.12.1997 р. №723/97 - ВР

11. Закон України "Про Національний банк України" від 20.05.1999р. № 679 - ХІУ

12. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30.06.1999р. № 784 - ХІУ

13. Закон України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі» від 06.07.1999 №826-ХІV.

14. Закон України "Про державну таємницю" від 10.09.1999 р. № 079 -ХІУ

15. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7.12.2000 р. № 2121-III

16. Закон України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) від 15.03.2001р. № 2299-ІІІ

17. Закон України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 05.04.2001р. № 2346/Ш

18. Закон України "Про обіг векселів в Україні" від 04.05.2001р. № 2374-ІІІ

19. Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійнну оціночну діяльність в Україні" від 12.07. 2001 р. № 2658-ІІІ

20. Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001р. № 2664-Ш

21. Закон України "Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб" від 20.09.2001 р. № 2740-11

22. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про проведення експеременту в житловому будівництві на базі холдингової компанії "Київміськбуд"" від 07.02.2002р. № 3044 - III

23. Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18.11.2003р. № 1255-ІУ.

24. 3акон України "Про іпотеку" від 05.06.2003 р. №898 –ІУ

25. Закон України “Про іпотечне кредитування, операції консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” від 19.06.2003 р. № 979 – IV.

26. 3акон України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" від 19.06.2003р. № 978-ІУ.

27. Закон України "Про цінні папери і фондовий ринок" від 23.02.2006 р. № 3480-IV

28. Уніфіковані правила для інкасо (публікація МТП № 522, 1995 р.)

29. Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів(публікація МТП № 500, 1993 р.)

30. Правилами випуску та обігу валютних деривативів. Затв. постановою Правління НБУ від 07.07.1997р. N216

31. Положення про відкриття та функціонування корес­пондентських рахунків банків-резидентів і нерези­дентів в іноземній валюті та кореспондентських ра­хунків банків-нерезидентів у гривнях. Затв. постановою Правління НБУ від 26.03.1998 р. № 118

32. Інструкція про порядок виконання контролю та отримання ліцензії по експортним, імпортним та лізинговим операціям. Затв. постановою Правління НБУ від 24.03.1999 р.№136

33. Положення про валютний контроль. Затв. постановою Правління НБУ від 08.02.2000 р. №49

34. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків: Затв. постановою Правління НБУ від 06.07.2000 р. №279

35. Положення про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України. Затв. постановою Правління НБУ від 29.12.2000 р. № 520.

36. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій. Затв. постановою Правління НБУ від 17.07.2001 р. №275.

37. Положення про порядок формування та використання банками резервного фонду. Затв. постановою Правління НБУ від 08.08.2001 р. № 334

38. Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття філій, представництв, відділень. Затв. постановою Правління НБУ від 31. 08.2001 р. № 375

39. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків України. Затв. постановою Правління НБУ від 28.08.2001 р. № 368.

40. Положення про порядок створення і державної реєстрації банківських обєднань. Затв. постановою Правління НБУ від 31. 08.2001р. № 377

41. Інструкція про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на терито­рії України. Затв. постановою Правління НБУ від 12.12.2002 р. № 502

42. Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України. Затв. постановою Правління НБУ від 16.12.2002 р. № 508

43. Положення про оформлення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти до уповнова­жених банків і інших фінансових установ та по­рядок їх виконання. Затв. постановою Прав­ління НБУ від 05.03.2003 р. № 82

44. Інструкція про касові операції в банках України. Затв. постановою Правління НБУ від 14.08.2003 р. № 337

45. Інструкція з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України. Затв. постановою Правління НБУ від 20.08.2003 р. № 355

46. Інструкція про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у аціональній та іноземній валюті. Затв. постановою Правління НБУ від 12.11.2003 р. № 492

47. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних операцій з юридичними і фізичними особами. Затв. постановою Правління НБУ від 03.12.2003 р. №516

48. Інструкція з організації перевезення валютних цінностей та інкасації коштів в установах банків України. Затв.постановою Правління НБУ від 03.12.2003 р. N 520

49. Положення про регулювання НБУ ліквідності банків шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій.Затв.постановою Правління НБУ від 24.12.2003 р. №584

50. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національнійвалюті. Затв. постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22

51. Методичні вказівки з інспектування банків “Система оцінки ризиків” Постанова Правління НБУ від 15.03.2004 № 104

52. Інструкція про міжбанківський переказ грошей в Україні в національній валюті. Затв. постановою Правління НБУ від 17.03.2004 р. №110.

53. Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України. Постанова Правління НБУ від 02.08.2004 № 361

54. Інструкція про порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні. Затв. постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. № 637

55. Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням. Затв. постановою Правління НБУ від 19.04.2005 р. № 137

56. Правила торгівлі іноземною валютою. Затв. постановою Правління НБУ від 10.08.2005 р. №281

57. Положення про порядок формування обов'язкових резервів. Затв. постановою Правління НБУ від 16.03.2006 р. № 91

58. Аналіз банківської діяльності // За ред.А.М. Герасимовича.-К.: КНЕУ, 2003.-599с.

59. Алексеєнко М.Д. Капітал банку: питання теорії і практики: Монографія.К.: КНЕУ, 2002.- 276 с.

60. Банківський менеджмент: Навч. посібник.// О. Кириченко, І.Гіленко, А.Ятченко. - К.: Основи, 1999. - 671 с.

61. Банківські операції: Підручник //За ред. А.М. Мороза.-К.: КНЕУ, 2002. -476с.

62. Банковское дело: Учебн. - 4-е изд., перераб. и доп. / Под ред.В.И.Колесникова. Л.П. Кроливецкой. - М.; Финансы и статистика, 1998. - 464с.

63. Банковское дело: Учебн. // Под ред. О.И. Лаврушина. - М.: Финансы и статистика, 1998. - 576 с.

64. Гроші та кредит: Підручник // За заг. ред. М.І. Савлука. К.: КНЕУ, 2006. – 744 с.

65. Збірник виробничих ситуацій з навчальної дисципліни "Банківські операції» //Керівник авт. кол. А.М. Мороз. - К.: КНЕУ, 1998. - 380 с.

66. Москвин В.А. Кредитование инвестиционных проектов: Рекомендации для предприятий и коммерческих банков. - М.: Финансы и статистика, 2001. -240с.

67. Центральний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За ред. А.М, Мороза, М.Ф. Пуховкіної. - К.: КНЕУ, 566с.

68. Платіжні системи: Навч. посібник для студентів вищ. закладів освіти / В.А. Ющенко, А.С.Савченко, С.Л.Цокол та ін. - К.: Либідь, 1998. - 416с.

69. Полфреман Д., Форд Ф. Основы банковского дела. - М.: ИНФРА-М, 1996. – 624 с.

70. Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управлениеиоперации. М.: Все для вас, 1993. -320 с.

71. Шевченко Р.І. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни "Банківські операції"".-К.: КНЕУ, 2003.

72. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Управління валютними ризиками: Навч. посібник. - К.: Т-во "Знання", КОО, 1998. - 444 с.

Методичні вказівки з інспектування банків “Система оцінки ризиків” Постанова Правління НБУ від 15.03.2004 № 104

Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України Постанова Правління НБУ від 02.08.2004 № 361

Додаткова література

1. Банковское дело: управление й технологии / Под ред. А.М. Тавасиева.-М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. - 863.

2. Банковское дело: Слов.: Пер. с англ. / Ред. Л.Е.Миронова.-М.:ИНФРА-М, 2001.-412с.

3. Васюренко О.В. Банківські операції. - К.: Знання, 2004.

4. Головин Ю.В. Банки й банковские услуги в России: вопросы теории и практики. - М.: Финансы и статистика, 1999. -416с.

5. Дзюблюк О.В. Організація грошово-кредитних відносин суспільства в умовах ринкового реформування економіки. - К.: Поліграфкнига, 2000.- 512с.

6. ЕвтухА.Т. Ипотека - механизм зффективного использования ресурсов.-Луцк: Волын. обл. Тип. 2001.- 316 с.

7. Енциклопедія банківської справи України / Редкол.: В.С. Стельмах та ін.-К.: Молодь, Ін Юре, 2001. -680 с.

8. ИвановВ.В. Ипотечное Кредитование. - М.: Маркетинг, 2001. - 273 с.

9. Ковальчук Т.Т., Коваль М.М. Ліквідність комерційних банків.- К.:Знання, 1996.-120с,

10. Маршалл Д.Ф., Бансал В.К. Финансовая инженерия: Полное руководство по финансовым нововведенням: Пер. с англ. - М.: Инфра-М, 1998.- 784 с.

11. МосквинВ.А. Кредитование инвестиционных проектов: Рекомендации для предприятий и коммерческих банков. - М.: Финансы и статистика, 2001. - 240 с.

12. Міжнародні розрахунки та валютні операції / За заг. ред. М.І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2002. - 392 с.

13. Розенберг Д. Словарь банковских терминов: Пер. с англ. - М.:ИНФРА-М, 1997.-360с.

14. Роуз П.С. Банковский менеджмент: Пер. с англ. — М.:Дело Лтд, 1995.-768с.