КПД вузу.

Академії важливо не тільки «вивчить фахівців». Важливо щоб вони добре й за фахом працювали.

Для випускників вузів найбільш складним є перший етап, коли з дипломом інженера-педагога випускник починає свою роботу. Далеко не завжди збігаються посади при розподілі на роботу. Тому діапазон пропонованих дисциплін великий. У студента на момент випуску звичайно тільки бажання, але немає достатніх навичок, тому ми підсилюємо практичні заняття в лабораторіях із присвоєнням виробничих розрядів.

Пристосування до умов професійної діяльності - складний процес для молодого фахівця. Причому діяльність навчальна й діяльність професійна - цей принципово різні реальності.

Аналізуючи використання знань по спецдисциплинам, молодому фахівцеві більшим помічником є конспект і методичні матеріали, отримані по базових дисциплінах.

 

Інженер-педагог сьогодні.

Убога матеріальна база трудового навчання, досить низька кваліфікація вчителів праці, безправ'я учнів і батьків, монополізм відомчої педагогічної науки. Все це причина нинішнього покоління. Зміст, організація й методи шкільної (профтехучилищной, вузівської) підготовки до праці отторгли математикові, фізикові, суспільні й ін. дисципліни від трудової діяльності: діти й підлітки побачили, що можна працювати, не використовуючи знання, одержувані в школі. Таке навчання перетворює учня в консерватора. Престиж робочих професій різко впав втрачений моральне стимулювання. Праця випала із системи моральних цінностей.

Загальна середня освіта й жорстко сформульоване примітивні навички й уміння великою частиною не мають практичної цінності, не вписуються в логіку системи безперервного утворення. У результаті впав інтерес до навчання взагалі. Теперішнє економічне становище ще сильніше відриває молодь від інтересу до навчання.

 

Ким же стане сьогодні інженер-педагог у школі.

Співробітничаючи із профориентатором, психологом, лікарем, класним керівником, родителями, він значною мірою повинен стати проектантом педагогічних вимог і умов трудової діяльності, менеджером, що забезпечує педагогизацию позаурочної й внешнешкольной сфери трудового виховання. Найважливіше завдання інженера-педагога в цьому випадку - залучення фахівців із числа батьків і ентузіастів в інфраструктуру школи, району. Визначаючи функції інженера-педагога, ми виходимо з того, що одна з найважливіших цілей утворення - формувати раціональний спосіб мислення й дій при рішенні орієнтованих на практику завдань певного класу складності. Отже, перспективна кваліфікаційна характеристика фахівця повинна включати 4 взаємозалежних розділи, що відбивають спектр підготовленості:

1. Інтелектуальної.

2. Професійної.

3. Загальнокультурної.

4. Спеціальної.

Так, інтелектуальна підготовленість, визначає обсяг понять, якими інженер-педагог повинен вільно оперувати при повторенні відомих або при конструюванні нових образів дій для повноцінного педагогічного спілкування з учнями, колегами, родителями, фахівцями, приваблюваними до педагогічної роботи.

Інженерові-педагогові повинна бути доступна складна спеціальна література, щоб він міг одержувати інформацію, необхідну йому для безперервної професійної самоосвіти. Обсяг (масив) понять повинен бути наведений у відповідність із обсягом понять, використовуваних у трудовому утворенні, в інфраструктурі трудового виховання.

Професійну підготовленість визначати немає потреби.

А от що таке загальнокультурна підготовленість?

Це в першу чергу, культура мови, спілкування, костюма, листа, а також коло читання, інтересів, эстетических запитів.

Спеціальна підготовленість включає ґрунтовне знайомство з діловодством у навчальних закладах, економікою дитячої виробничої праці, уміння виконувати відома кількість ручних і машинних операцій надавати першу доврачебную допомогу, забезпечувати безпечну роботу учнів і ін.

Що стосується творчої підготовленості інженера-педагога (з огляду на), те вона пов'язана з дослідницьким характером педагогічної праці й включає сприйнятливість до нового, потреба передавати учням глибоко, самостійно осмислений досвід культурного розвитку людства, прагнення розвивати творчі особливості дітей і вдосконалювати процес навчання, впроваджувати сучасні технології навчання, експериментальні програми й т.д.

Кваліфікаційна характеристика обов'язково включає орієнтовний перелік основ наук, які повинні бути освоєні інженером-педагогом.

Можна виділити такі групи основ наук:

1. Суспільно політичні.

2. Психолого-педагогічні.

3. Загальінженерні.

4. Спеціально^-інженерні.

Практична спрямованість підготовки інженера-педагога відкидає мети виховання й утворення молоді, тобто сформувати самостійну й прогресивно мислячу особистість, здатну успішно розвиватися у виробничо-практичній і науково-теоретичній діяльності.

Педагогічна технологія підготовки інженерів-педагогів.

 

1. Змінено склад вступних іспитів (олімпіади, співбесіда, 2 іспити).

2. Великий обсяг гуманітарних і педагогічних дисциплін (є спецкурси).

3. Підготовка інженера-педагога з інженерно-педагогічною орієнтацією.

4. Розвиток творчих здатностей студентів (творча активність студентів буде підтримуватися інтересом і зацікавленістю в результатах роботи).

5. Існують спеціальні практичні курси (для ефективного засвоєння студентами культури розумової праці).

6. Обов'язковий структурно-логічний зв'язок між предметами.

7. З кожним роком збільшується частка самостійної роботи студентів.

8. Більший зв'язок з підприємствами й ПТУ (практики виробничі й педагогічні).

і т.д. словом, можливості й перспективи великі, действеннось визначає практика.

 

Інженер-педагог - особистість і функції.

Інженер-педагог - центральна фігура в навчальних закладах професійно-технічного утворення. Завдяки його діяльності здійснюється діюча наступність поколінь робітничого класу від колективу до колективу, від середовища до середовища, що сприяє створенню умов, що забезпечують всебічний розвиток професійної підготовки молодих робітників. Але саме цим обумовлена складність і відповідальність праці інженера-педагога тому що, чим вище рівень розвитку науки й техніки, тим досконаліше знаряддя праці, вище культура самих виробників і в цілому культура виробництва, ускладнюється процес навчання й виховання майбутніх молодих фахівців, що вимагають від інженера-педагога нових знань, умінь і навичок.

 

 

У цьому випадку інженер-педагог виступає як джерело інформації, за допомогою різних засобів передавальним її учнем, які, сприймаючи інформацію, тією чи іншою мірою повертають її назад у вигляді певних дій і вчинків, змушуючи інженера-педагога міняти зміст інформації й спосіб її передачі.

Отже «навчання й виховання можна розглядати як систему керування, однієї з найважливіших і специфічних особливостей якої є те, що об'єктом керування в цій системі є сама людина».

На відміну від інших видів управлінської діяльності керування навчально-виховним процесом необхідно розглядати, як регулювання діяльності учнів за допомогою різних педагогічних засобів. Інакше кажучи, процес керування припускає виховання в потреби, що вчиться, у праці, у придбанні нових знань, умінь і навичок, і у творчому їхньому використанні.

Модель особистісних якостей інженера-педагога й змісти його педагогічної діяльності, таким чином, структура особистісних якостей інженера-педагога невіддільна від змісту його педагогічної діяльності.

Особистісні якості інженера-педагога впливають на результати його праці, що міняються залежно від спеціальних і педагогічних здатностей інженера-педагога й творчого їхнього використання.

Однак варто звернути увагу на те, що праця інженера-педагога не є загальпедагогічним. У його структурі укладені компоненти професійно-педагогічної діяльності, які обумовлюють коло його обов'язків, особистісні якості, стиль мислення, внутріколективні відносини й психологічний клімат у навчальних закладах.

Досягнення високої педагогічної майстерності в діяльності інженера педагога багато в чому залежить від широти й глибини його професійно-педагогічної підготовки.

Разом з тим немаловажну, а мабуть, і вирішальну роль грають здатності тих, хто обрав для себе цю професію.

Студент, що вибрав професію інженера-педагога повинен мати такі функції:

– конструктивної (відбір навчально-виховної інформації, необхідної для розвитку пізнавальної діяльності учнів, а також відбір форм і методів її передачі).

– організаторської (реалізація відібраної інформації за допомогою різних педагогічних засобів).

– комунікативної функціями – обеспечивающей організацію взаємин між інженером-педагогом і учнями, тобто встановлення контакту, що виражається у взаєморозумінні взаємоповазі, довірі друг до друга.

 

Як готовити інженерів педагогів.

Інженерно-педагогічне утворення займає поки скромне місце у вузівській системі країни, хоча потреба у викладачах і майстрах виробничого навчання була досить гострої на всіх етапах розвитку навчальних закладів, профтехобразование - основного споживача цих кадрів.

Зараз іде тенденція набирати на цю спеціальність інженер-педагог саме студентів що мають хоча б малу орієнтацію в даній професії. Зрозуміло, потрібна більше рання профорієнтація школярів, досвід роботи показує, якщо студент мав робочу професію, йому буде легше при підготовці до занять по спецпредметам, і також при прийомі на роботу (це говорить про те, щоб на ці спеціальності надходили випускники ПТУ).

Тому що профтехучилище мріяли й продовжують мріяти про фахівців - асах.

Студенти нашої спеціальності - завтрашні викладачі й майстри виробничого навчання профтехучилищ. Тому треба зараз вам удосконалюватися в науковій, педагогічній і іншій сферах своєї діяльності, що бедует, тобто опанувати знаннями, і практикою, згідно навчального плану з усією відповідальністю. Нести в собі духовне багатство, інтелектуальна досконалість і глибокий професіоналізм.

Активний взаємозв'язок нашої кафедри із промисловими підприємствами допомагає студентам засвоювати моральні норми, цінності робітничого класу, удосконалюватися в професіоналізмі. Тому що сьогодні, а тим більше, завтра, нам потрібні не просто робітники, а робітники високої кваліфікації й досить широкого профілю підготовки. «Структура» цього поняття складна. У нього входять не тільки професійні знання, уміння й навички, але й висока культура, інтелект, духовне наповнення особистості. Тому що ті, хто сьогодні прийшов у ПТУ, повинні в недалекому майбутньому втілювати в собі не тільки професійна майстерність, але й мати навички раціоналізатора й винахідника бути висококваліфікованими й культурними, готовими жити й працювати в умовах нового соціального розвитку.

ПТУ - це не тільки економічна проблема, про що держава найчастіше печеться, але й рівень утворення підготовлюваних у них робітників, і «людський капітал», що відбиває соціально-моральні проблеми. Тому що некомпетентність, неуцтво, безкультур'я обходитися, як правило, дорожче сиюминутной вигоди.

 

Ціль та задачі навчальної дисципліни.

Головна ціль навчальної дисципліни «Вступ до спеціальності» полягає в тому, щоб дати першокурснику загальне уявлення про майбутню професію, спеціальність, показати йому високе призначення інженера-педагога.

Прослухавши та вивчивши цей курс, студент повинен добре зрозуміти про що в ньому йшлось, та чітко відзначити хто такий інженер-педагог, та що означає твоя спеціальність.

З перших кроків у вищому навчальному закладі, студент зустрічає слова „фах”, „спеціальність”, „спеціалізація” та „кваліфікація”. Що вони означають:

– Почнемо з поняття „фаху” (професія). Слово це дуже старе, воно пішло від латинського слова „professio”, а ті у свою чергу від слова „profiteer - оголошую своєю справою”. Воно означає вид трудової діяльності, яка потребує відповідної підготовки: і є звичайно джерелом існуванням людини. Твій фах - інженер-педагог. Він і визначає вид твоєї майбутньої трудової діяльності, якої тобі й будуть навчати у вузі всі 5 років.

– Те, чим тобі прийдеться займатися конкретно, коли ти будеш працювати інженером-педагогом, визначає поняття „спеціальність”, яке пішло від латинського слова „specialis”, що при перекладі на українську мову означає „особливий”. Це слово у свою чергу пішло від слова „species - вид”. Таким чином, спеціальність визначає особливий вид діяльності людини в межах відповідного фаху.

Спеціальність існує та формується в межах фаху, як більш широкого та стійкого виду розподілу праці. Фах може охоплювати декілька спеціальностей.

Існує затверджений Урядом України спеціальний перелік спеціальностей, які готують вузи країни.

Це означає, що ти, навчаючись у вузі, винний не тільки отримати відповідні знання, алі й навчитись передавати їх іншим і робити це професійно, уміло і якісно. Кожна спеціальність має свій номер у згаданому переліку. Перша цифра такого номера означає групу, до якої відноситься спеціальність, подальші цифри означають порядковий номер цієї спеціальності у відповідній групі. Спеціальність „професійне навчання” має номер 7.01.01.04.

У межах однієї спеціальності може бути розподіл по більш вузьким напрямкам підготовки, які називаються „спеціалізаціями”. Це показує, що навчаючись у вузі тобі треба буде засвоїти цикл усіх дисциплін, щоб потім всі ці знання треба буде передати учням профтехучилищ, або студентам коледжів, технікумів та вузів.

– „Кваліфікація” – це слово від латинського „qualis”, що означає „якої якості”. Воно визначає рівень підготовленості фахівця (його здатність) для виконання якої-небудь праці. У робітника це визначається відповідним кваліфікаційним розрядом (наприклад, швачка 4-го розряду), в інженера є відповідні категорії та посади (інженер-конструктор 2-ої категорії, старший інженер, ведучій інженер) і та ін. В інженера-педагога кваліфікація також визначається відповідними категоріями.

Праця інженера-педагога полягає в його діяльності «навчальної, виховної. Організаційно-керівної, виробничо-технічної та професійно-інженерної». Таким чином добрі видно різноокість його діяльності як педагога і як інженера. Професійно-інженерна діяльність характеризує його можливу роботові на підприємстві. Що до організаційно-керівної діяльності, те вона в однаковій мірі притаманна йому і як педагогові і як інженеру.

Навчальна та виховна діяльність пов'язані між собою. Ці обидві діяльності інженера-педагога мають склад і проектування, реалізацію цих проектів на практиці й подальший їх аналіз ефективності. Проектування передбачає розробку відповідних документів, у яких передбачається перелік відповідних заходів щодо організації навчальної роботи в аудиторії.

Виробничо-технічна діяльність спеціаліста характеризує його самостійність та зрілість як педагога, його вміння дохідливо та наочно доносити до учнів матеріал, який викладається на заняттях, робити ці заняття цікавими та такими, які запам'ятовуються учнем надовго. Цей вид діяльності поєднує воєдино професійні вміння педагога та його риси особливості. Що до інженерної діяльності інженера-педагога, те вона пов'язана з експлуатацією обладнання та інших предметів швейної промисловості. Саме на таку діяльність і орієнтована вся інженерна підготовка студента у вузі. Накопичення життєвого та професійного досвіду спеціалістом, зростання творчих здібностей дають йому можливість займати керівні посади, як у навчальних заставах, так і на виробництві. Тоді характер його діяльності змінюється й набуває від організаційно-керівної, яка пов'язана з управлінням колективом людей та життєзабезпеченням. Вид такої діяльності потребує глибоких спеціальних знань, уміння працювати з людьми, великої нервової напруги, цілеспрямованості й та. ін. Від керівника залежить доля інших людей, їх благополуччя, ефективність роботи потоку, або установи в цілому. До такого виду діяльності спеціаліст повинен готуватись заздалегідь, ще у вузі, щоб потім стати добрим керівником і виконувати всі покладені на нього завдання.

Таким чином особистість інженера-педагога винна бути:

 

Професійні якості
1. Професійна майстерність	Творче відношення до праці
2. Працелюбність	Підтримка ініціативних колег
3. Особиста ініціатива	Підтримка ініціативних колег
4. Самостійність
5. Самовдосконалення	Культура спілкування а поведінки
6. Комунікабельність	Самоаналіз та самооцінка
7. Науковий та культурний кругозір	Знання мов
8. Застосування теоретичних знань на практиці	Перетворення наукових рекомендацій у діяльність
Психофізіологічні якості
1. Логічне мислення	Увага
2. Добра пам'ять	Швидкість слухо- та зоромоторних реакцій
3. Уявлення	Нестандартне мислення

 

Тільки в такому випадку спеціаліст може статі „особистістю”, прикладом для своїх учнів, шановною та авторитетною людиною для своїх колег. Можна сказати словами поета: „майстерність без натхнення - це не майстерність - просте ремесло”.

 

 

Роль і місце інженера-педагога в підготовці кваліфікованих кадрів для галузі.

Підготовку кваліфікованих кадрів, здатних забезпечити роботові підприємств та випуск на них конкурентно здатної продукції, високу якість - залежить від системи професійної освіти та спеціалістів середньої ланки. Вісь таку роботові зобов'язані проводити висококваліфіковані інженерно-педагогічні кадри, які не тільки досконало знають теорію технологічних процесів і роботові обладнання, алі й рівним чином володіють практичними навичками праці на промислових обладнаннях.

Роль інженерно-педагогічних кадрів у цій системі важлива й відповідальна.

Уміло володіючи прийомами педагогіки та психології, інженери-педагоги, впливаючи на учня, виховувати з нього особистість, здібну на творчу працю та на орієнтацію в складних соціальних умовах.

Інженер-педагог може працювати в освітянських заставах або викладачем спеціальних дисциплін, які формують професійну підготовку учня та складають його теоретичне навчання з практичним навчанням учнів на діючому обладнанні.

Якщо інженер-педагог переходити на виробництво, те він може працювати у відділах підготовки кадрів, може планувати та проводити підвищення кваліфікації інженерних кадрів.

 

 

Теорія інженерно-педагогічної освіти.

Інженерно-педагогічна освіта на Україні пов'язана з розвитком професійно-технічної освіти Російської імперії, до складу якої вона тоді входила. Це датується другою половиною 19 сторіччя, зв'язано з качаном розвитку капіталістичного способу виробництва в Росії.

Спочатку спеціальної підготовки викладачів для профтехучилищ не було. Багато відомих діячів приділяли увагу професійним навчальним заставам (наприклад, педагог Ушинський К.Д., Устінов Г.У., Владимирський С.О. та інші).

Були засновані училища та школи для підготовки індустріальних робітників на Україні (Київське залізничне училище 1870 рік, Харківське залізничне училище 1871 рік та інші) і сільськогосподарські училища - Харківське (4854 рік), Уманське (1868 рік), Дегтярівське (1977 рік) та інші.

Система професійно-технічної освіти почалась після 1917 року. Почав підготовку конструкторських кадрів з середньою освітою Московський інститут інструкторів робітничої освіти (1921 рік), потім ставши індустріально-інструкторський технікум. Підготовку кадрів почали вести багато інших інститутів - створили спеціалізовані факультети на яких готували викладачі у ФЗУ в багатьох крупних містах. В 1975 році створено Український заочний політехнічний інститут у Харкові (УЗПИ). В 1978 році був створений спеціалізований Свердловський інженерно-педагогічний інститут (СІПІ), який до 1989 долі був єдиним у СРСР спеціалізованим вузом цього напрямку (підготовка інженерів-педагогів).

У подальшому на Україні підготовка інженерів-педагогів була повністю передана УЗПІ, який в 1989 році було перепрофільовано й перейменовано в Харківський інженерно-педагогічний інститут (ХІПІ), до складу якого на правах Гірничого факультету ввійшов і стаханівський філіал Комунарського гірничо-металургійного інституту. Таким чином, ХІПІ ставши денним вузом.

В 1994 році він був акредитований за IV рівна й отримує статус Української інженерно-педагогічної академії (УІПА), яка на цей година є єдиним спеціалізованим вищим навчальним заставою, що готує кадри для системи професійно-технічної освіти по 17 спеціальностям.

В 1996 році Наказом Президента України були затверджені „основні напрямки реформування системи професійно-технічної освіти України”, які передбачають повернення до системи інженерно-педагогічних факультетів при великих технічних вузах. Роль координуючого методичного центру для таких факультетів буде належати УІПА.

Одночасно був створений комплекс „педагог”, який об'єднав УІПА та всі індустріально-педагогічні технікуми й коледжі для координації методичної та виховної роботи, сумісних видань навчальної літератури, проведення наукових досліджень у галузі професійної педагогіки та психології.

1. Коротка історія розвитку одягу й способи її виробництва

2. Загальні відомості про одяг

3. Функції одягу

 

План

1. Історія розвитку одягу

2. Що таке одяг

3. Як ділится одяг по призначенню (побутова, виробнича, спеціальна (форм.))

4. Що містять у собі швейні вироби

5. Функції одягу

 

Література

ДЕРЖСТАНДАРТ 17037-85 «Виробу швейні й трикотажні. Терміни й визначення»

Шаршов В.С. Введення в спеціальність

Ілюстрована енциклопедія моди.

ТШИ - Першина Л.Ф.

ТШИ - Савостицкий А.В.

Журнали мод

 

 

Історія одягу із древніх часів є дзеркалом у якому відбивається вся історія людства, кожна країна, кожний народ в окремі періоди накладають свій відбиток.

Одяг є найбільш індивідуальною формою матеріальної культури народу. В одязі знаходить своє відбиття і його духовну культуру, втілені подання про зручність, доцільність, красі тіла, душі й навколишнього світу.

У плині всієї історії існування людства люди створювали для себе одяг, вносячись свій внесок у цей багатовіковий процес.

Саме цей вид творчості був найбільш близький більшості людей, тому що в ньому кожний міг виявити свою майстерність, фантазію, розуміння прекрасного.

Т.е. одяг - це виріб або сукупність виробів надяга людиною, що несуть утилітарні й эстетические функції. Вона створює необхідний комфорт, що дозволяє зберегти здоров'я й працездатність людини в різних метеорологічних умовах. Прикрашає й захищає від впливу навколишнього середовища.

Залежно від кліматичних умов одяг може бути виконана з різних матеріалів і мати вигляд багатошарового пакета.

Якість одяг характеризується сукупністю споживчих і виробничих властивостей виробу, що визначають ступінь його придатності для використання його по призначенню.

 

Залежно від сезону одяг підрозділяється на:

1. літню

2. зимову

3. демісезонну (для весняно-осіннього періоду)

4. всесезонну (для носіння в будь-який час року)

Залежно від половозрастного ознаки одяг ділиться:

1. немовлят (до 9м)

2. ясельного віку (від 9м до 3л)

3. дошкільного віку (від 3л до 7л)

4. мл.шк. віку - дівши (від7л до 11,5л), малий (від 7л до 12,5л)

5. старш.шк. віку - дівши (від 11,5л до 14,5л), малий (від 12,5л до 15,5л)

6. підлітків - дівши (від 14,5л до 18л), малий (від 15,5л до 18л)

 

По призначенню одяг підрозділяється на: побутову, виробничу, формену, згідно (ДЕРЖСТАНДАРТ 17037-85) державного стандарту. «Виробу швейні й трикотажні» Терміни й визначення

 

I Побутовий одяг – одяг для носіння в різних побутових і суспільних умовах.

Побутовий одяг у свою чергу підрозділяється на:

1. повсякденну - побутовий одяг для повсякденного носіння.

2. урочисту - побутовий одяг для носіння в урочистих умовах.

3. домашню - побутовий одяг для роботи й відпочинку в домашніх умовах.

4. робочу - домашній одяг для роботи в побутових умовах.

5. спортивну - побутовий одяг для занять спортом.

6. національну - побутовий одяг, що відбиває специфіку національної культури й побуту народу.

IIВиробничий одяг – одяг для носіння у виробничих умовах різних галузей народного господарства.

Виробничий одяг підрозділяється на:

1. спеціальну - виробничий одяг для захисту працюючого об впливи небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

2. санітарну - виробничий одяг для захисту предметів праці від працюючі й працюючі від загальних виробничих забруднень. Примітка. Різновидом санітарного одягу є технологічний одяг для захисту предметів праці.

IIIФормений одяг – одяг військовослужбовців, працівників спеціальних відомств і учнів, для яких установлена форма.

По способі виробництва одяг ділиться:

I. Одяг масового виробництва - одяг на типові фігури, установлена серіями в умовах потокового виробництва (фабрики).

II. Одяг по індивідуальному замовленню - одяг, виготовлений по вимірах фігури людини й пропонованої моделі (ательє).

III. Готовий одяг - одяг готова до експлуатації, із закінченим циклом технологічної обробки.

IV. Одяг напівфабрикат - одяг з незакінченим циклом технологічної обробки. (характеризується неопрацьованими деякими вузлами, закінчується після припасування виробу по фігурі людини)

 

По матеріалі верху одягу, підрозділяється на одяг з натуральних (х/б, лляних, вовняних, шовкових) і хімічних (штучних і синтетичних) волокон.

 

Одяг ділиться на 2 групи:

1. плечовий одяг – одяг, що опирається на верхню опорну поверхню тіла, обмежену зверху лініями зчленування тулуба із шиєю й верхніми кінцівками, а внизу – лінією, що проходить через виступаючі крапки лопаток і груди.

2. поясний одяг – одяг, що опирається на нижню опорну поверхню тіла, обмеженою зверху лінією талії, а знизу - лінією стегон.

Швейні вироби містять у собі (виробу, виготовлений в умовах швейного виробництва із всіх видів матеріалів, призначених для одягу й білизняних виробів).

 

1. комплект одягу - одяг складається з 2х або більше виробів, кожне з яких є складовою частиною комплекту.

2. верхня(її) одяг (виріб) - одяг (виріб) надягають на корсетні вироби, натільну білизну й (або) виробу костюмно-платьевой групи.

3. білизняний виріб - швейний або трикотажний виріб для створення необхідних гігієнічних умов тіла й побуту (приклад: до білизняного ставляться натільна білизна, постільна й столова білизна).

4. корсетний виріб - швейний або трикотажний виріб, що надягає безпосередньо на тіло для формування й підтримування окремих частин тіла, а також для тримання панчіх.

5. головний убір - швейний або трикотажний виріб, що покриває голову.

6. панчішно-шкарпетковий виріб - трикотажний виріб, що надягає безпосередньо на тіло й покриваючу нижню частину тулуба й (або) ноги, кожний окремо, включаючи ступні.

7. перчаточное виріб - швейний або трикотажний виріб, що надягає безпосередньо на тіло й покриваюче нижню частийі руки й передпліччя.

8. платочно-шарфовое виріб - швейний або трикотажний виріб, що пориває голову й (або) шию.

 

Призначення виробу визначає його головну функцію, а умови експлуатації - другорядну функцію.

Під функцією одягу розуміють ту роль, що вона виконує в житті людини. Функції сучасного одягу ділять на утилітарні й социально-эстетические.

Социально-эстетические функції одягу складаються в її духовній корисності, тобто здатності одягу предметно-почуттєвим образом відбивати свою природну й суспільну доцільність, красу й досконалість, нести в собі певну інформацію.

 

Функції одягу
Утилітарні	Социально-эстетические
захисні	Утилітарно-практичні	соціальні	Художественно-эстетические

 

1. захисні - найбільш важливі в групі утилітарних і забезпечують захист людини від несприятливих впливів, хімічного, біологічного, природного середовища й механічних ушкоджень.

2. утилітарно - практичні - забезпечують ефективне виконання різних процесов, для яких вона призначена: (робота, сон, відпочинок, спорт, і т.д.) це характеризує функцію призначення. Другою рисою утилітарно- практичної функції є практична функція властивим деяким видам одягу (грація, пояси, і т.д.) і, що полягає у фіксації окремих ділянок тіла в певнім положенні або додання їм певної форми.

3. соціальні функції - характеризують їхню суспільну доцільність і значимість.

4. художественно-эстетическая функція - полягає в її здатності доставляти людині чуттєво-емоційне задоволення своєю художністю, виразність гармонією з навколишнім середовищем і зовнішнім виглядом людини.

 

Кожна модель одягу певного виду виконує не всі функції, а тільки трохи, з яких одна - дві головні, інші другорядні. Джерела одягу йдуть глибоко в століття. Уже 30тис. років тому люди могли користуватися різними природними матеріалами, для створення одягу й прикрас. Своєрідність одягу різних народів залежало від різних факторів - природних умов, клімату, способу життя й основних занять, доступних матеріалів і систем релігійних подань.

Тому із часу свого виникнення одяг крім чисто утилітарної , виконувала соціальну й эстетическую функцію.

У цей час костюм може дати досить багато інформації про свого власника, не дивлячись на значне ослаблення соціальної функції одягу. Але як і колись, велике значення її эстетической ролі. Завдяки одягу, людина може змінити свій зовнішній вигляд, прикрасити себе, сховати недоліки й підкреслити достоїнства зовнішності, продемонструвати свій смак.

Жінка завжди розуміла, що її оцінюють не тільки по розуму, характеру, господарським навичкам, але й по туалеті й, з огляду на це, приділяла вмінню одягатися, досить багато часу, сил, засобів, розкриваючи в цьому всі свої достоїнства. На розвиток одягу не могли відбитися релігійні погляди людей, і їхня увага дуже помітно протягом майже всієї історії. Цей вплив було різним у різні часи й у різних народів. Наприклад: орнаментація одягу й слов'янських народів строго відповідало язичеським поданням про світ і людину. Т.к. вся природа по подання слов'янина була насыщенна парфумами зла й добра. Людина була беззахисна, і йому допомагали доброзичливі символи (зображення сонця, фігури богинь, знаки води, дощу, рослин, тварин, птахів), які розташовувалися в самих уразливих місцях житла й одягу.

Особливе значення надавалося головному убору, у якому втілювалася ідея піднебіння, сонця (форма) світового древа життя, спрямованого до піднебіння, птахів. Це відбивалося навіть у назвах (кокошник - (від кокош - півень), кика (кичка - утоку) від головного убору до грудей ішли підвіски - рясны, що імітують струмені дощу, небесної вологи, на кінцях яких кріпилися колты з фігурками посередників між піднебінням і землею. Втративши згодом свій язичеський зміст, ці орнаменти й знаки залишилися своєрідної эстетической основою художнього оформлення одягу.

Зміна релігії, прийняття християнства відбилися на одязі появою нових форм, узятих з Візантії. Народний одяг у відмінності від духівництва змінювалася повільно. У російському костюмі особливо чудові були вишивки - улюблений вид обробки, доступній будь-якій майстрині, що дозволяє створити неповторні по красі шедеври. Особливості часу, у якому ми живемо, внесли в досить неквапливий колись процес створення нової моди більші зміни.

Революцією в моді стало промислове виробництво одягу. Швидке задоволення більших потреб людини в необхідному одязі її висока якість і велика розмаїтість, проте відняли в костюма одне з особливо ценимых його властивостей - унікальність, індивідуальність. Промислове виробництво звільнила нас від необхідності вміти виготовляти собі одяг, але одночасно із цим і майже розучило нас шити. У той же час не цілком удоволене прагнення бути єдин і неповторної, не здригатися, зустрічаючи на вулиці двійників, викликає в багатьох жінок бажання навчитися шити.

Ґете говорив: «Хоча мир у цілому просувається вперед, молоді доводиться щораз починати спочатку». Не тільки освоювати цінності минулого, але й вносити в них нового, співзвучне часу.