Класифікація розломів

Методи вивчення

 

Велике значення при виявленні глибинних розломів мають геофізичні дані, що відображають різниці в будові і розвитку розділених ними блоків земної кори. Уздовж ліній глибинних розломів відбувається стрибкоподібна зміна фізичних параметрів порід, що легко встановлюється різними геофізичними методами. Найбільше значення серед них мають дані аэромагнитных і гравіметричних зйомок і глибинного сейсмічного зондування.

У магнітних полях розломи відображаються у лінійних аномаліях, що мають велику протяжність, у вузьких смугах чи ланцюжках позитивних аномалій, а також у зміні простягання осей магнітних аномалій.

В аномальному гравітаційному полі глибинні розломи виділяються зонах підвищених градієнтів, вузькими зонам чи ланцюжкам позитивних аномалій сили тяжіння великої протяжності; різкими змінами простягань і торцевим зчленуванням різнорідних аномалій; витриманими смугам аномалій, що мають різну інтенсивність. Особливо інформативним є збіг гравітаційних ступенів з лінійними позитивними магнітними аномаліями.

З сейсмічних методів найбільше значення при вивченні глибинних розломів має глибинне сейсмічне зондування (ГСЗ) – єдиний прямий метод їх виявлення. Положення глибинних розломів па профілях ГСЗ може бути визначене по зсувах опорних горизонтів: поверхні консолідованої кори, границь шарів усередині останньої і поверхні Мохоровичичя. Як було встановлено зондуванням, амплітуда вертикальних зсувів поверхні Мохоровичичя досягає 10-15 км, а в окремих випадках 20-25 км.

Перераховані вище особливості глибинних розломів не вичерпують усіх можливостей їх виявлення. Можна вказати ще на геохімічні ознаки, серед яких одним з найцікавіших є гелієві струмені з підвищеним змістом нерадіогенного ізотопу гелію Не³, що має мантійне походження.

 

 

 

За характером зміщення крил, розломи можна розділити на: глибинні зрізи, глибинні зсуви, глибинні насуви, глибинні скиди, глибинні розсуви.

Глибинні зрізи

Глибинні зрізи часто є межами між зонами підняття і опускання, які викликані брилево-хвилевими коливними рухами. Рух у крилах таких розломів спрямований вертикально, розвиваються довгостроково і може змінювати свій напрямок на зворотній. Оскільки глибинні зрізи розділяють підняття й опускання, вони є межами, на яких різко змінюються фації і потужності відкладів.

Глибинні зрізи розвинуті повсюдно. Особливо яскраво вони виявляються в областях, де брилево-хвилеві рухи мають велику амплітуду і швидкість. Прикладами можуть служити глибинні розломи Середньої Азії, Карпат і Кавказу.

Один з таких розломів протягається між Алайским хребтом і Паміром по долині р. Муксу (Каракульский глибинний розлом). По обох сторонах розлому протягом довгого часу відбувалися вертикальні рухи різні за знаком. Так, у силурі і девоні зона сучасного Алайского хребта прогнулася на 6-8 км, а Північний Памір у той же час піднімався. У ранньому карбоні, навпаки, Північний Памір прогнувся на 3-4 км, а Південний Алай піднявся. У середньому карбоні і пізніше до кінця палеозою Алай і Північний Памір піднімалися, але на місці Каракульского розлому існував прогин.

У багатьох випадках тектонічна роль глибинних зрізів виражена в тому, що вздовж них виникають прогини, найчастіше невеликі. Іноді вони утворять ланцюжки, що примикають до розламу. Такі прогини називають «прирозломними». Прикладом великого прирозломного прогину є ферганський, що примикає до Талассо-Ферганскому розлому. Опускання земної кори і нагромадження осадків у цьому прогині відбувалися протягом юри. А в крейді на тім же місці відбулося підняття. Цікаво, що амплітуда як юрського прогинання, так і крейдового підняття наростала з наближенням до розламу й останній різко зрізав і прогин і підняття.

Особлива форма впливу глибинних зрізів на структуру земної кори – це утворення в зв'язку з ними так званих «зон зминання». Прикладами можуть бути Іртишська зона зминання на Алтаї або Успенська в Казахстані. В обох випадках палеозойські породи, що складають місцевість, зім'яті в дуже стиснуті ізоклінальні складки, що пронизані кліважом течії. Ці деформації супроводжуються метаморфізмом: глини перетворені у філліти або зелені сланці. Такі зони мають в ширину декілька десятків кілометрів і являють собою вихід на поверхню глибинного розлому, який вираженого смугою дуже деформованих порід, що прогріті гарячими розчинами які піднімалися по густій мережі тріщин. За межами цієї зони ті ж самі породи дислоковані і метаморфізовані набагато слабкіше.

Глибинні зрізи істотно впливають на магматичні прояви. З ними пов'язані виходи як інтрузивних, так і ефузивних порід. Велика кількість таких розломів контролює розміщення ультраосновних інтрузій.

Практичний інтерес глибинні зрізи представляють у зв'язку з тим, що або безпосередньо, або за допомогою супроводжуючих їх магматичних порід вони контролюють розміщення зруденіння.