ТЕМА: ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА У ВІТЧИЗНЯНІЙ ШКОЛІ

ЛЕКЦІЯ № 3 – 4

Інтерес до малювання як до навчальної дисципліни на Русі виник дуже давно. Вже в XI ст.|віці| книжкова|книжна| графіка і мініатюра досягають високого ступеню розвитку (Остромирово Євангеліє, 1056-1057; "Ізборник Святослава", 1073. і ін.). Майже у всіх руко­писних| книгах ми знаходимо|находимо| малюнки і мальовані заголовні букви|літери|. Все це говорить про те, що разом з грамотою учні оволодівали і малюнком, який допомагав виробляти каліграфічний| почерк. Немає сумніву, що малювання викладали в монастир­ських| школах як чоловічих, так і жіночих.

Для вироблення чіткого і упевненого почерку і навиків|навичок| в малюнку| учні малювали головним чином пером|пір'їною|, оскільки робота ним вимагає особливо твердої і упевненої руки. Проте|однак| метод навчання малюванню будувався головним чином на копіюванні зразків|взірців|. Самостійного значення малюнок ще не мав, йому відводилася лише роль ілюстрації.

Вперше|уперше| малювання як навчальний предмет з'являється|появляється| на початку XVIII ст. У цей період на малювання починають|зачинають| дивитися як на од­ин| із|із| засобів|коштів|, яке сприяє розвитку образної уяви і навиків|навичок|, які можна застосувати в будь-якій професії. Так, в 1715 р. малювання було включене в число навчальних предметів Морської академії. З 1716 р. малюванням почали|стали| займатися учні хірургічної школи при Санкт-Петербурзькому військовому|воєнному| госпіталі, а в 1721р. воно вводиться|запроваджує| в число навчальних предметів в Карповській школі Феофана Прокоповича. У 1724 році в Російській Академії наук поряд з|поряд із| іншими науками викладали "знатные художест­ва|" і студенти академії, "буде| охота есть", могли займатися малюванням|. Поступово малювання як загальноосвітня дисципліна вводиться|запроваджує| все ширше: з 1732 року воно викладається в Кадетському корпусі, з 1747 – в гімназії при Академії наук, з 1764 – в Інституті благо­родних| дівчат|дівчат| при Воскресенському (Смольному) монастирі.

Всі ці навчальні заклади не ставили за мету виховання ху­дожників-професіоналів|, не прагнули наблизити малювання до завдань|задач| художнього навчання|навчання|. Вони давали своїм вихованцям лише|тільки| елементарні навики|навички|, щоб|аби| ті могли їх використовувати в самих різних випадках, тобто навчали малюванню із загальноосвітньою метою.

У 1735 році був виданий німецькою і одночасно на російською мовами підручник|посібник| з малювання| І. Д. Прейслера "Основа­тельные правила, или Краткое руководство к рисовальному ху­дожеству". Навчання студентів за системою Прейслера починається| з малювання прямих і кри­вих| ліній, геометричних фі­гур| і об'ємних тіл, після чого учень переходить до малювання частин|часток| людського тіла, потім голови і, нарешті|урешті|, всієї фігури.

Як і більшість художни­ків-педагогів|, в основу навчання малюнку Прейслер поклав геометрію і малювання з|із| нату­ри|. Геометрія допомагає рису­вальнику| бачити і розуміти форму предмету, а при зобра­женні| її на площині полегшує процес побудови|шикування|. Проте|однак|, застерігає Прейслер, застосування геометричних фігур повинно поєднуватися|сполучатися| зі|із| знаннями правил і законів перспекти­ви,| а також анатомії.

Слід зауважити, що перші наші вчителі-іноземці просто заставляли|примушували| своїх учнів копіювати малюнки з|із| книги Прейслера. Це дало привід історикам мистецтва найменувати метод Прейслера «копіювальним». Сам же Прейслер зовсім не рекомен­дував| копіювати свої рисун­ки|. Навпаки, в двох книгах він говорив про малювання з натури, про необхідність вивчення ана­томії|, про використання цих знань при малюванні з живої|жвавої| моделі, і не провина Прейслера, що його книгу стали використовувати для копіювання.

Посібник Прейслера високо оцінювався сучасниками|, він кілька разів перевидавався як за кордоном, так і в Росії. Більш докладної та чіткої методичної розробки по навчальному ри­сунку| у той час не було, тому праця Прейслера у нас довгий час використовувалася не лише|не тільки| в загальноосвітніх навчальних закладах|, але і в художніх спеціальних школах. Велику методичну| допомогу ця книга надала надалі й вихованцям Ака­демії мистецтв.

Автор передмови до підручника|посібника| А. П. Сапожнікова П. Марков пи­сав| про посібник Прейслера: "Твір цей, вельми|дуже| до ладу, взагалі, складений, переходячи з|із| рук в руки, з|із| роду в рід, як коштовність|, встигло|устигало| досягати до росіян, які малюють, найближчого до нас часу і надавати|виявляти| їм суттєві послуги".

Великий вклад|внесок| у методику викладання малюнка був зроблений художниками|митцями| і педагогами Академії мистецтв А.П. Лосенко і В.К. Щебуєвим.

Російська Академія мистецтв (заснована в 1757 році в Петербурзі за проектом І.І. Шувалова) на початок XIX ст.|віку| висунулась в перший ряд|низку| серед художніх академій Європи. До цього часу в ній була створена послідовна система художньої освіти| і виховання, а також стабільна методика навчання малюнку. Вихованці академії показали всьому світу, наскільки серйозно поставлена справа|річ| навчання мистецтвам в Росії: О. А. Ки­пренський написав портрет свого прийомного батька|отця| Швальбе, який Неаполітанська Академія мистецтв прийняла за роботу Рембрандта, а узнавши|дізнаватися| ім’я справжнього автора, проголосила його "російським Ван Ді­ком"; А. Е. Єгоров прославився як "російський Рафаель"; у 30-х| роках| європейську популярність здобула картина К.П. Брюллова "Останній день Помпеї".

Російська Академія мистецтв другої половини XVIII — першої половини XIX ст.|віку| була однією з кращих шкіл малюнка. Вона стала і центром методичної роботи в Росії. У Академії мистецтв зароджувалися і затверджувалися нові методи викладання малювання для цілої мережі|сіті| навчальних закладів. Так, постійно тримала зв'язок з|із| академією Арзамаська школа малюнка А.В. Ступіна; під опікою академії була школа А.Г.Венеціанова; "Курс малювання|" А.П.Сапожнікова для загальноосвітніх шкіл також був апробований академією.

Постановка художньої освіти|утворення| в Академії мала плодотворний вплив на розвиток методики викладання малювання не лише|не тільки| в художній спеціальній школі, але і в загальноосвітній.

У 1834 році А.П. Сапожніков|шевців| видав згаданий "Курс малювання|". Це був перший підручник|посібник| для загальноосвітніх навчальних закладів, складений російським художником|митцем|. Підручник|посібник| перевидавався потім багато раз, останнє його видання – 1889 р.

У передмові до видання 1879 року автор писав: "... мета|ціль|, з|із| якою| засновані|установлені| малювальні класи у більшій частині|частці| навчальних закладів|, полягає не в тому, щоб|аби| зробити з учнів|із| художників|митців|, але|та| в тому, щоб|аби| розвинути в них здатність|здібність| змальовувати|зображати| на папері видимі| предмети зрозуміло і правильно".

Курс малювання А.П. Сапожніков |шевців| починає зі знайомства з|із| різноманітними лініями, потім знайомить з|із| кутами|кутками|, після чого йде засвоєння різних геометричних фігур. Перш ніж приступити до малювання об'ємних предметів, Сапожніков пропонує продемонст­рувати| перед учнями за допомогою спеціальних моделей закони перспективи, знову починаючи|зачинати| з|із| ліній, потім переходячи до різних поверхонь і, нарешті|урешті|, до геометричних тіл. Далі йде знайомство із|із| законами світлотіні, також за допомогою показу моделей. Коли малювання простих геометричних тіл добре засвоєне, Са­пожніков пропонує переходити до малювання складних тіл: спочатку даються групи геометричних тіл, потім поступово йде ускладнення завдань|задавань| аж до малювання гіпсових голів. Для показу конст­рукції| людської голови автор пропонує користуватися спеці­ально| виготовленою ним дротяною моделлю, яка повинна постійно знаходитися|перебувати| поряд з|поряд із| гіпсовою головою, в аналогічному пово­роті| і положенні|становищі|.

Друга частина|частка| "Курсу малювання" присвячена малюванню людської фігури, а також деяким правилам композиції. Цінність методу Сапожнікова полягає в тому, що він заснований на малюванні з натури, причому це не просто копіювання натури, а аналіз форми. Сапожніков поставив за мету привчити рисувальників з натури мислити, аналізувати, міркувати. Цій меті|цілі| і слугувала серія методичних моделей з|із| дроту і картону, які допомагали учням ясніше розуміти будову|споруду| форм предметів, їх перспективну видозміну і основну конструкцію. Для де­монстрації| явищ перспективи Сапожніков пропонував користуватись спеціальними підставками і моделями, для демон­страції| законів світлотіні – також особливими моделями.

Новий метод, запропонований Сапожніковим, знайшов широке розповсюдження не лише|не тільки| в загальноосвітніх школах, але і в художніх спеціальних навчальних закладах. Успіх нового ме­тоду| викладання пояснювався|тлумачив| тим, що він наочно|наглядний| і просто розкривав складні положення|становища|, що відносяться до побудови|шикування| тривимірного зображення на площині|площині|.

Марков писав: "То, чим книга І.Д. Прейслера була для прадідів| і дідів наших, для нашого часу представляють|уявляють| курси малювання покійного Сапожникова, з|із| талантом винахідливого рисувальника-художника|, що поєднував в собі просвітницькі поняття про мистецтво і його вимоги... У гуртках російських художників|митців| праці Сапожнікова користуються величезною|велетенською| популярністю, і рідко хто з тих|із|, що відвідували класи Академії мистецтв не тримав і не тримає у себе складені ним книги як настільні|, нічим доки на російській мові|язиці| не замінені".

Метод викладання малюнка, запропонований Сапожніковим, зробив переворот в навчально-виховній роботі. До виходу його книги в загальноосвітніх навчальних закладах панувало копіювання з оригіналів. Малюванню з натури майже не вчили|вчили|, а над мето­дом| розкриття окремих положень|становищ| реалістичного малюнка взагалі ніхто серйозно не замислювався.

Сапожніков вказав, що кращим способом допомогти учневі пра­вильно| будувати зображення форми будь-якого предмету є|з'являється| метод його спрощення на початковій стадії малювання. Спочатку учень повинен визначити геометричну основу форми предмету, а потім вже переходити до уточнення. "Одним з таких способів є спосіб розкладання будь-якого з видимих предметів на прості геометричні фігури, як трикутники, чотирикутники і тому подібні, – вказував|указував| Сапожніков |шевців|. – Немає тварини, птиці|птаха|, комахи, квітки, рослини, форми яких, взагалі, не могли б бути оковані|обковувати| сказаними фігурами; немає майже випадку, де фігури ці не послужили б остовом|кістяком| для опису біля останнього подробиць контуру даного предмету".

Сапожніков рекомендує педагогові не стільки виправляти малюнок учня, скільки пояснювати|тлумачити| його помилки словесно. Потрібно, щоб|аби| учні, слідуючи|прямувати| усним вказівкам і відповідаючи на направляючі питання педагога, по власному міркуванню|тямі| могли правильно намалювати кожну з поставлених перед ними нових моделей. Для досягнення цієї мети і слугують методичні моделі.

Таким чином, моделі у Сапожнікова використовуються не для малювання з них, як це ми бачили у братів Дюпюї, а для розкриття за­кономірностей| будови|споруди| натури. Вони знаходяться|перебувають| поряд з|поряд із| натурою і допомагають учневі знатися на особливостях будови|споруди| форми. Так, при малюванні гіпсової голови Сапожніков пропонує користуватися дротяною моделлю: "Будучи поставлена поруч|поряд| і в тому ж повороті з|із| гіпсовою головою, що слугує для зразка|взірця|, вона може по­яснити| перспективну зміна частин|часток|, які її складають".

Всі фахівці|спеціалісти| і критики в Росії давали найвищу оцін­ку| методу Сапожнікова, проте|однак|, в методичній літературі ім'я його не було належним чином|належно| відмічене. Багато говорилося|мовилося| і писалося про Метод братів Дюпюї, вказувалося|указувало|, що їх метод навчання "новітній|найновіший| і кращий", а про А.П.Сапожнікова в методичній літературі не було ні слова. Тим часом метод Сапожнікова мав багато спільного з|із| методом Дюпюї і опублікований був раніше (метод Сапожнікова в 1834 році, а метод Дюпюї – в 1842).

Позитивні моменти методики викладання А.П. Сапожнікова не втратили|загубили| своєї значущості і у наш час|в наші часи|, вони використовуються вітчизняними методистами.

Вивчаючи історію методики малювання, необхідно ознайомитися і з роботою Г.А. Гиппіуса. У 1844 році він видає фундаментальну працю – "Нариси теорії малювання як спільного учбового предмету". Це була перша капітальна праця по методиці навчання малюванню в загальноосвітній школі. Тут були сконцентровані всі передові ідеї педагогіки того часу. Сам автор писав: "Відносно джерел, якими я користувався, боргом почитаю сказати, що велику частину оних я почерпав з досвіду, під час самого викладання, але багато що запозичував також і з вигадувань відомих педагогів і інших письменників, як, наприклад: Гербарт, Пімейер, Шварц, Денцел, Дістервег, Гразер, Бенеке, Браубах і, особливо, Песталоцці, уроками якого я сам мав счастіе користуватися".

Книга ділиться на дві частини|частки| – теоретичну і практичну. У теоретичній частині|частці| викладаються|висловлюють| основні положення|становища| педагогіки і образотворчого мистецтва. У практичній частині|частці| розкривається ме­тодика| навчання|навчання|.

Вже у передмові автор вказує, що малювання як загальноосвітній предмет не можна викладати так само, як в художній спеціальній школі: "Навчати, проте ж, вихованців наших в навчальних закладах таким самим чином, як ми самі вчилися, не можна; бо ми посвячували себе виключно мистецтву; а мета виховання в училищах абсолютно інша, і полягає в приготуванні дітей не поодинці лише якому-небудь предмету наук, але по багатьом разом, тобто в освіті багатобічній, в розвитку всіх людських здібностей так, щоб один предмет науки слугував посібником іншому і щоб, не дивлячись на різноманітність навчальних предметів, всі вони в розумі учня поєднувалися в одне ціле; а саме про це і не подумували ніколи досі викладачі малювального мистецтва".

З|із| таким поглядом на методику викладання малювання ми зустрічаємось вперше|уперше| не лише|не тільки| у вітчизняній літературі, але і в євро­пейській|.

Гиппіус прагне теоретично обґрунтувати кожне положення|становище| методики навчання малюнку. По-новому він розглядає|розглядує| і сам процес викладання. Методика, говорить Гиппіус, не повинна дотримуватися певного шаблону, різними методами викладання можна досягти гарних результатів. В цьому відношенні Гиппіус передбачає сучасне розуміння методики викладання як мистецтва викладання.

"Первинне|початкове| навчання малюванню не повинне обмежуватись|, наскільки мені здається|здається|, лише|тільки| порадами|порадами| і відомими правилами, але|та| вимагає строгого|суворого| систематичного викладу, як і будь-яка інша наука; за всім тим, вельми|дуже| несправедливо| було б вважати|думати|, що та або інша метода заслуговує перевагу|преференція| перед всіма іншими. Одну і ту ж саму мету|цілі| можна досягти різними шляхами, не дивлячись на те, що пропонована мною метода первинного|початкового| навчання |навчання|, маючи на меті єдино лише|тільки| «изощрение» зору учнів за допомогою наочності|наглядний|, розвиток їх розумових здібностей, їх відчуття|почуття| витонченого і їх бажання до навчання|вчення|, – настільки|так| проста в своїй основі і так природна, що для досягнення цієї мети не може бути різних шляхів|колій|. Набагато важче|скрутний| і навіть майже неможливо дати певну форму навчанню |вченню|, яке слідує|прямує| за першими нача­лами|, бо|тому що| діяльність розумова вимагає необмеженої свободи і взагалі вельми|дуже| різного напряму|направлення|, дивлячись по стану|, статі й призначенню учнів".

І далі: "Навчання малюванню – є мистецтво, і вимагає людину, що знає справу|річ|; у цьому нескладно впевнитись тому, ХТО|хто| завідує навчальним закладом і їм від душі займається. Така людина стара­ється| не лише|не тільки| вправляти дітей, але і збуджує|порушує| власну їх діяльність|, пристосовується до духовної потреби кожного вихованця|, ніскільки|аніскільки| не випускаючи з уваги цілісності викладання".

Щоб|аби| навчитися малювати, потрібно навчитися міркувати і мислити|, говорить Гиппіус, а це необхідно всім людям, і розвивати уміння мислити треба з дитячого віку.

Багато цінних методичних рекомендацій і порад|порад| дає Гиппі­ус в другій частині|частці| своєї книги – "Первинне|початкове| навчання|навчання|. Про наочність|наглядний|". Методика викладання повинна ґрунтуватися, на його думку, не лише|не тільки| на даних практичної роботи, але і на даних науки, перш за все|передусім| психології. У примітках|тлумаченнях| до книги Гиппіус пише: "Психолог помітить те, яким чином дитина отримує|одержує| поняття про світло, вигляд|вид|, об'єм|обсяг|, відстані і за допомогою яких воно вчиться бачити, сама того не знаючи. Одні очі нічому не навчають|научають| нас: нас учить|вчить| розум|глузд| наш, який за допомогою відчуттів|почуттів| звикається|звикає| міряти, порівнювати і відчувати|почувати|. Отже, потрібно знати розум|глузд| дитячий, дати йому ідеї, – тоді і тілесне око стоншиться (рос. – утончится)".

До педагога Гиппіус пред'являє дуже високі вимоги. Педагог повинен не лише багато що знати і уміти, але і виступати перед учнями як актор. "Вчитель в деякому відношенні повинен наслідувати акторові: точно як актор, він ніколи не повинен показувати власне свій настрій, але лише таке, якого вимагає роль...".

Робота кожного учня має бути у полі зору викладача. "Потрібно оглядати всі учнівські роботи; і хоча це в повних класах віднімає досить часу, але і тут досвід і навик багато полегшують. Зошити повинні лежати відкритими перед кожним з учнів; вчитель ходить між лавок і дивиться нашвидку, що так або не так зроблено".

Велика увагу Гиппіус звертає на матеріали і устаткування: "Як худим пером неможливо добре писати, так точно не можна добре малювати худим олівцем. Отже, вчитель повинен піклуватися про хороший матеріал; ніхто більш за нього не відчуває в ньому потреби, нікому іншому недостатність хорошого матеріалу настільки не відчутна, як вчителеві. Хай же він попрацює вибрати оний".

Робота Гиппіуса виявилась значним вкладом|внеском| в теорію методики. Такого серйозного і глибокого вивчення питань методики в той пе­ріод| ми не знаходимо|находимо| ні в|біля| одного, навіть найвидатнішого|визначного| представника педагогічної думки в області навчання малюванню. Всі вони обмежувалися викладом загальнотеоретичних положень|становищ| пе­дагогіки|. А художники-педагоги| основну увагу звертали на правила малювання і обходили|обминали| питання педагогіки. Тим часом основна| маса вчителів|учителів| потребувала саме розкриття самої мето­дики| викладання.

Питання методики часто опускали навіть пізніші фахівці|спеціалісти|. Так, М. М. Попов в своїй "Ілюстрованій історії методики малювання" (СПб., 1908), кажучи про Гиппіуса, не звертає уваги на цінність його думок про методику викладання. Та і взагалі руським методистам М.М. Попів не приділив|наділяв| належної уваги. Всій історії розвитку педагогічної думки в Росії він відвів лише декілька сторінок в кінці|наприкінці| книги, віддаючи перевагу|преференцію| зарубіжним методистам. Тим часом російська школа малюнка, особливо в першій половині XIX ст.|віку|, знаходилася|перебувала| на дуже високому рівні|ступені| розвитку і її вклад|внесок| в теорію і практику викладання малювання був вельми|дуже| значним.

Багато було зроблено в цей період і в області видання різних посібників з малювання. Цілий ряд|низку| посібників представляє|уявляє| великий інтерес як з методичної точки зору, так і з точки зору|з погляду| художнього оформлення.

До таких посібників належать:

Н.Соколов. Новітня|найновіша| малювальна азбука, гравійована|гравірує|. М., 1808;

Книги Н. Станкевіча:

Малювальна школа. Спб., 1811;

Коротке повчання про малювання і креслення. Спб., 1811;

Новітній вчитель|учитель| малювання. М., 1815;

Новітнє|найновіше| керівництво до рисовально­му| мистецтву. М., 1818;

Спосіб малювання з натури з першого уроку, засно­ванний| на правилах геометрії і перспективи. М., 1833;

Книги В.Лангера:

Коротке керівництво до пізнання витончених мистецтв, заснованих на малюнку. Спб., 1841;

Малювальна школа на 20 листах, видана Громадою заохочення мистецтв. Спб., 1844;

А. Т. Скино. Школа малювання, креслення і пер­спективи| для всіх віків, теоретичний і практичний виклад пра­вил|. М., 1873;

В.В. Пукирев, А.К.Саврасов. Курс малювання, складений з|із| 40 номерів, розділений на три відділи. М., 1869.

Досліджуючи історію розвитку методики викладання малювання, необхідно декілька слів сказати і про постановку навчання малюнку в загальноосвітніх школах Росії.

У 1804 році шкільним Статутом|уставом| малювання вводиться|запроваджує| у всі училища повітів і гімназії.

Через нестачу вчителів|учителів| в 1825 році в Москві за ініціативою графа С.Г.Строганова засновується Училище технічного малювання|, де було відділення|відокремлення|, що готувало вчителів|учителів| малювання для загальноосвітньої| школи. У 1843 році Міністерство народної освіти видала циркулярну пропозицію|речення| про заміщення вчителів|учителів| малювання|, креслення і чистописання|краснопису| в училищах повітів, які не мали художньої спеціальної освіти, учнями школи Строганова. До 1879 року це училище було єдиним навчальним закладом, який спеціально готував викладачів малювання.

З другої половини XIX ст.|віку| питанням методики викладання починають|зачинають| приділяти особливу увагу не лише|не тільки| видатні|визначні| художни­ки-педагоги|, але і рядові вчителі|учителі| шкіл. Вони розуміли, що без спе­ціальної| методичної підготовки не можна успішно вести педагогічну роботу. Вельми|дуже| показовою в цьому відношенні є|з'являється| "Записка по предмету малювання" вчителя|учителя| Н. Д. Зарянко. "Записка" була ним подана в Академію мистецтв в 1858 році. Він звертав увагу Академії на слабку|слабу| педагогічну і методичну підго­товку| вчителів|учителів| малювання: "... Чому, не боячись докору, почну|зачинатиму| розбирати всіх вчителів|учителів| малювання – вчителів|учителів|, що не розуміли ні предмету свого, ні викладання його. Чи знають ці вчителі|учителі| малювання – малювання? Ні, вони вміють лише|тільки| небагато малювати, але|та| пояснити малюнок, дати правила для зображення предмету в абсолютній точності зовсім не в змозі|; це занадто дл їх пізнань, бо|тому що| велика частина|частка| вчителів|учителів| малювання виходить зі слабких|слабих| учнів Академії, що не бачили попереду себе нічого кращого, як зробитися|чинити| вчителем|учителем|; сильніше ж розуміючі предмет свій залишаються учнями і сподіваються|надіються| на майбутнє|; слабкі|слабі| ж учні Академії, ледарі, нездібні постійно бачать посаду цю як рів, в який легко можуть ховатися від багатьох недуг своїх. І як же подібним вчителям|учителям| доручені тисячі дітей, між якими багато могло б бути талантів!"

Особлива увагу Зарянко звертає на порочний|хибний| метод "малюй, як бачиш, як умієш". "Вчитель|учитель| же мовчки, поправивши малюнок, не пояснивши, чому сталася помилка і чому сам він робить|чинить| так, а не інакше, не навчає|научає| дітей нічому, та добре ще, якщо хоча мовчки поправить, а не зіпсує, тоді, можливо, догадливий учень зрозуміє сам, чому помилився він; а то велика частина|частка| вчителів|учителів| навіть на прохання дитини поправити йому малюнок відповідає: "малюй, як бачиш|, або як умієш".

Методика викладання, пише Зарянко, вимагає творчого підходу: "А то хіба|хіба| той, ХТО|хто| не в силах один і той же предмет пояснити, хоча десятьма|десятеро| різними, але|та| однаково вірними правилами, може вчити|вчити|, а тим більше розвивати поняття, здібності дітей, які такі різні|різноманітні|? То хіба того, хто|хіба| повільно|поволі| просувається, ледачого|лінивого| і працелюбного можна однією і тією ж методою| поставити на точку розуміння|? Вже не кажучи про непридатність існуючої методи (малюй, як бачиш), багато інших методів не корисні. Чи не боляче, чи не повинно тужити про те|сумувати|, що предмет малювання, предмет, який мо­же| сприяти багатьом наукам, так жорстоко топчуть".

З|із| гіркотою говорить Зарянко і про недооцінку малювання як загальноосвітнього предмету: "Малювання є єдиний предмет, який вчить|вчить| бачити предмети такими, як є вони в природі; єдиний предмет, який строго навчає|научає| цьому і також строго|суворий| розглядати природу".

Малювання в школі, говорить Зарянко, повинно зайняти|позичати| своє місце поряд з|поряд із| іншими навчальними предметами: "Дивне мислення, що талант потрібний для малювання. Чому ж він не потрібний для математики, словесності і взагалі для науки? Чим же всі взагалі науки заслужили собі на таку погану думку, що їх всякий|усякий| безталанний знати може?"

У 1864 році Статутом|уставом| середніх навчальних закладів малювання було виключене з числа обов'язкових предметів. У статуті|уставі| говорилося|мовилося|, що відмовитися від викладання доводиться, з одного боку, "за недостатністю часу", а з іншого боку, "за недостатністю хороших|добрих| вчителів|учителів|".

У зв'язку з цим в 1869 році в Академії мистецтв було підняте питання про відкриття спеціальних педагогічних курсів для підго­товки| вчителів|учителів| малювання, оскільки ті,|тому що| що закінчили повний|цілковитий| курс і отримали звання художника – |митця| вихованці Академії мистецтв – в дидакти­чному| відношенні|ставленні| були абсолютно|цілком| непідготовленими|.

У 1870 році для заохочення і розвитку художньої освіти засновуються художні конкурси для учнів середніх загальноосвітніх навчальних закладів з|із| присудженням заохочувальних винагород|нагород|. Художня комісія не лише|не тільки| присуджувала нагороди за прислані малюнки, але і обговорювала питання методики викладання в загальноосвітніх класах.

У 1872 році малювання знов|знову| включається в коло навчальних предметів реальних і міських училищ. У тому ж 1872 року були засновані|установлені| "Безкоштовні недільні класи малювання для народу". Викладання в цих класах велося спочатку під наглядом професора живопису| В.П. Верещагіна і академіка архітектури А.М. Горностає­ва, а згодом – під наглядом художника|митця| В.П. Шеміота.

З огляду на те, що Недільні малювальні класи не могли дати професійну достатню підготовку вчителям|учителям| малювання, Ака­демія мистецтв пішла назустріч ідеї ряду|низки| її членів створити спеціальний педагогічний навчальний заклад.

У 1879 році Державна рада|порада| винесла ухвалу: "Заснувати з 1 липня 1879 року при Академії мистецтв Педагогічні курси для підготовки вчителів|учителів| малювання, з|із| нормальною школою і музеєм навчальних посібників"; призначення курсів – "підготовка вчителів|учителів| і вчительок малювання для навчальних закладів Росії". Призначення нормальної школи – дати слухачам курсів можливість|спроможність| застосувати на практиці отримані ними знання. Призначення музею – придбати і зберігати навчальні посібники по малюванню. Крім того, Академія мистецтв створила комісію по оцінюванню робіт, присланих із|із| середніх навчальних закладів на щорічні конкурси з малювання|, креслення і моделювання.