ПИТАННЯ № 3
Новела «Три зозулі з поклоном» чи не найглибше з усіх віддзеркалює внутрішній світ Г.Тютюнника, його світобачення. Це унікальне явище в українській літературі. У автора було особливе ставлення до цієї новели. П.Засенко згадує: «Як він читав (цю новелу)! Він, здається і написав її на одному подихові, як то буває в поета. Та новела жила в ньому давно, ще змалечку, а прийшов час їй народитися – вона з’явилася на світ. Автор сам її любив якоюсь тривожною любовю».
Символiчним втiленням добра, людяностi, мудростi постають героï новели Григора Тютюнника "Три зозулi з поклоном". Цей трагiчний, щемливо лiричний твiр має присвяту: "Любовi Всевишнiй присвячується".Епiтет "Всевишнiй", який в украïнськiй мовi вживається лише у сполученнi зi словом Бог, пiдкреслює велич найбiльшого людського почуття - кохання.
Підсвідомо до написання новели Г.Тютюнник прямував усе своє життя, а поштовхом до написання стала, здавалось би, незначна подія. Як згадує Лариса Письменна (Без словникових холодин): Було то 1976 р. До Ірпінського будинку творчості завітав сліпий бандурист (його привезла пані Інна Христинко), виконував народні пісні. Особливо вразила письменника пісня «Летіла зозуля через мою хату…» Розповідалось у цій пісні не просто про нещасливе кохання, а про вічне непереборне страждання людини. Очевидці згадують, що Г.Тютюнник підхопився і побіг до себе в кімнату…Так народилася новела «Три зозулі з поклоном» - одна з найчарівніших перлин української літератури ХХ ст.
Головний код твору – особливості жанру, на думку В.Марка, це новела легенда. Літературознавці стверджують, що це новела в новелі. Особливість її в тому,що в ній відсутні драматичні сюжетні зіткнення, але кожне слово відгукується щемом. Образ Михайла асоціюється з батьком письменника, що свого часу був репресований. Навіть ім’я не змінено, хоча про самі репресіі в новелі не йдеться – в 70-их роках ці події замовчувалися, були забороненою темою. Образ оповідача, хлопця-студента нагадує самого автора. У новелі не знайдемо жодних ознак традиційного реалістичного оповідання. Це типово модерністський твір:
1. його текст багатошаровий;
2. кілька різночасових епізодів (приїзд сина, зустріч з тіткою Марфою – виконують ролть обрамлення; спогади матері про взаємини двох родин);
3. три рівні авторської концепції: подієво-побутовий, психологічний і філософський;
4. різні форми нарації (внутрішнє мовлення сина (має інформативний характер), оповідь-спогад матері, діалоги сина й матері, останній лист батька до сина);
5. фрагментарний сюжет і асоціативно-ретроспективна фабула;
6. три кута зору, що створють ефект стереоскопічності зображення (кут зору Марфи трохи приглушений, оскільки вона – обєкт рефлексій);
7. індивідуалізація доль персонажів;
8. гранична відвертість;
9. взаємохараактеристики персонажів
Лихачова Леся: сюжет і водночас композиція цього твору неначе становлять синкретний ланцюг відносно “сепаратних” окремих ситуацій, мікросцен, макро- й мікро-діалогів-ситуацій, ситуацій-ретроспекцій; окреме, надзвичайно важливе місце в новелі “Три зозулі з поклоном” займає вставна новела-ситуація із суттю листа батька із далекого Сибіру, яка водночас розпадається на окремі мікросценки: ситуація із дзеркалом в концтаборі, мікро-ситуація із трьома снами батька і т.д. І однією із найголовніших відмінностей САМЕ КОМПОЗИЦІЇ НОВЕЛІСТИЧНОЇ, наприклад, від оповідної є динамічніше, напружено-експресивніше функціонування мікроструктур. Його закономірності розглянуто на рівнях двонаціленого руху та взаємодії окремих ситуативних моментів сюжету й композиції із саморозгортанням окремого характеру в новелі, в якій ситуація видозмінює характер, що розвивається і ніби “програмує” наступну сцену. Визначено специфічні особливості, своєрідний “індивідуальний закон” новелістики Гр.Тютюнника, — закон сценічного та композиційного монтажу: вони внутрішньо здебільш працюють ніби за правилами знаменитого пролігомена Іммануїла Канта, а саме — за законом “заперечення заперечення”: наступна сцена, як правило, контрапунктно заперечує або “знімає” попередню. І саме отака різка, динамічна, контрапунктна зміна ситуацій є найбільш властивою рисою новелістичної композиції...
Обрамлення наприкінці і на початку повісті двічі відгукнеться всередині тексту – у ньому актуалізується свідомість сина, яка надає творові завершення й обєднує розрізнені й віддалені в часі епізоди. На початку повісті обрамлення аккумулює ефект «буттєвої вичерпаності»: окреслені кількома штрихами портретні риси жінок, що свідчать про внутрішній стан (коси Марфи, що вже не сяють золотом проти сонця, сині губи матері). Репресії 30-х урівноважили страждання обох жінок, тобто сімейний конфлікт так і не спалахнув, адже його пригасили зовнішні причини. Свою життєву вичерпаність мати заповнює спогадами, Марфа – пам’яттю (вдивляється в обличчя сина). Непроста ситуація оприявнення сімейної таємниці подаєься за допомогою жестів, пауз: «Вона любила твого тата. (КРАПКА!!!) Ти на нього схожий». Ця крапка передає імпульси підсвідомого Софії (адже син належить тільки їй – відокремлений від батька такою паузою).
Оригінальна знахідка – характеристика Марфи материними вустами.
Деталі твору:
Колиска з сином – зринає в листі батька – родинний оберег, що утримує від необачного вчинку.
Символічне число 3 (три зозулі з поклоном посилає Михайло Марфі). Можливо, це позначає побажання щастя, спокою, любові. Для автора - це підказка назви твору, для читача – ключ для розуміння непростого плетева трагічного й високого в долях героїв. Три – християнський символ. У цьому творі це число безпосередньо пов’язано з епіграфом «любов Всевишня», а значить вчить не засуджувати, розуміти, прощати). Їхні душі озиваються в пісні, яку виводять утрьох: Михайло, Софія і Марфа співають пісню-молитву, що доносить їх любов до Бога.
Горе і смуток переповнюють новелу, але не затьмарюють світло. У новелі зображені звичайні земні люди, земні, але не приземлені.
Зозулі з поклоном. Про важливу роль цього словосполучення писав Гр.Тютюнник в листі до перекладачки Ніни Дангулової: Зозуля – вісниця печалі й розлуки». Новела набуває поетичного звучання й містичних обертонів. Загадкові зозулі з поклоном стають знаком неусвідомленої Михайлової туги за неможливістю суспільного освячення його дивовижного ставлення до двох жінок, емоційне переживання любовного трикутника. Розкодування новели на емоційному психологічному рівні відбувається з перспективи постаті Марфи, яка є носієм почуття в сфері духу. Гр.Тютюнник: Як вони ЧУЛИ один одного?
Татова сосна - цар-дерево, вічнозелене, шишки сосни символізують плодючість, багатство. Недарма, булочки, якими запрошували на весілля випікали в формі шишок. Це дерево вважають також і надгробним. Тому «татова сосна» - натяк на те, що чекає батька в майбутньому і спроба лишити щось по собі на землі. Смола сосни – живиця - гоїть рани, а значить допоможе з’ясувати болючі для сина питання. Чому вони не одружилися? Тоді не було б тебе… Маленькі сосни ростуть і біля хати Марфи ЯрковоїЦим образом освячується єднання чоловічого і жіночого начал і зводяться позиції персонажів та викристалізовується істина – рівноцінність платонічної і земної любові, що засвідчує гуманістичний зміст новели. Це дає право віднести її до найвидатніших здобутків прози 2 пол. ХХ століття.
[1] Жежера В. "Я, быть может, с придурью, но любить умею". - http://gazeta.ua/ru/articles/history-newspaper/_ya-byt-mozhet-s-priduryu-no-lyubit-umeyu/142254
[2] Славинський М. «Мало – бачити. Мало – розуміти. Треба любити» http://www.viche.info/journal/416/
[3] Каплун Л. Атлантида братів Тютюнників. – Режим доступу: http://litakcent.com/2011/12/07/atlantyda-brativ-tjutjunnykiv
[4]Олексій Неживий: Григір Тютюнник – рік учителювання на Луганщині http://litakcent.com/author/oleksij-nezhyvyj/
[5] Іваницький С.
[6] Нарівська В. Національний характер в українській прозі 50-70 років ХХ століття. – Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1994. – С.172.
[7] Тютюнник Гр. Автобіографія, щоденникові записи, листи, інтерв’ю // Вічна загадка любові. – К.: Радянський письменник, 1988. – С.49-50.