Логічні правила й помилки в аргументації.
Обговорення дискусійних питань призводить до істинних результатів, якщо воно здійснюється з дотриманням раціональних прийомів і правил аргументації й критики стосовно тези, аргументів і демонстрації. Проте в ході аргументативних міркувань сторони часто припускаються помилок.
Під логічною помилкою розуміють неумисне порушення правил логіки у процесі міркування через логічну недбалість або необізнаність (їх ще називають паралогізмами). Умисні порушення правил з метою ввести опонента в оману або створити видимість перемоги в дискусії називають логічними хитрощами або софізмами.
Теза є центральним пунктом міркування, розкриттю й обґрунтуванню котрої підпорядкований увесь процес аргументації. Логічне міркування з ґрунтується на законі тотожності і передбачає дотримання двох правил щодо тези:
1. Визначеність тези. Це правило означає, що теза повинна бути сформульована ясно і чітко. Опис тези за допомогою нових термінів припустимий, але у такому разі необхідно чітко розкрити зміст термінів, на відміну від їх розпливчатого вживання.
Вимога визначеності, чіткого змісту висунутих положень однаково стосується як до власної висунутої тези, так і до критикованої тези – антитези. У давньоіндійській філософії існувало розумне правило: якщо ви маєте намір критикувати чиєсь положення, то слід повторити критиковану тезу і отримати згоду присутнього опонента, що його думку викладено вірно. Лише після цього можна починати критику. Думку відсутнього опонента може бути вірно викладено за допомогою цитати. Таке правило робить критику об'єктивною, точною, неупередженою.
Чітке визначення тези включає також аналіз судження, у формі якого висувається теза. Тому важливо:
- чітко визначити суб’єкт і предикат судження, що не завжди є очевидним;
- уточнити кількісно-якісні характеристики судження;
- враховувати і модальність судження, яке виражає тезу;
- з’ясувати чи відстоює опонент своє положення як вірогідне чи як проблематичне, як можливе чи як дійсне тощо.
Вимога визначеності і чіткості передбачає розчленування складної тези на самостійні частини, що допомагає виявити основні пункти незгоди, навколо яких розгортається дискусія, обговорювати тезу поетапно, уникнути підміни істотних незгод неістотними.
2. Незмінність тези. Це правило забороняє видозмінювати тезу, чи відступати від попередньо сформульованого положення у процесі даного міркування. (Закон тотожності). Якщо пропонент у ході дискусії вирішує, що його теза потребує уточнення чи певної зміни, він повинен попередити про це опонента і аудиторію. Забороняється негласний відхід від попереднього положення.
Зазначені правила здаються досить простими. Однак на практиці зустрічаються їх порушення Особливо щодо другого правила.
а) Перше з них – втрата тези. Втрата тези – виявляється у тому, що пропонент забуває сформульовану тезу й переходить до іншої, прямо чи непрямо пов’язаної з попередньою. Далі суто асоціативно він переходить до третього положення тощо. Щоб не втрачати головну думку у ході міркування необхідно зафіксувати послідовний зв'язок головних положень і у разі хоч випадкового відходу в сторону повернутися до вихідної тези. Втрата тези виражається також у тому, що інформація за допомогою якої вона нібито обґрунтовується невпорядкованою, так, що постає запитання: “А про що, власне, йдеться?”.
б) Підміна тези. (ignoratio elenchi - букв, незнання доказу)Буває повною і частковою.
Повна підміна тези виявляється у тому, що висунувши певне положення, пропонент остаточно починає обґрунтовувати щось інше, близьке чи схоже з тезою положення. Підміна тези нерідко виникає в наслідок помилок чи недбалості у міркуванні, коли пропонент не формулює чітко свою думку, а уточнює і підправляє її протягом усього виступу.
Модель:
Теза 1: Вчителям треба підвищувати зарплату
Демонстрація (з підміною тези):
(але)
Вчителі часто працюють недобросовісно
Тим, хто працює недобросовісно, треба знижувати зарплату
(отже?)
Теза 2: Вчителям треба знижувати зарплату
Приклад:
Епоха комунізму закінчилася в 90-х роках ХХ ст.. Проте на Кубі чи в Північній Кореї, вона ще продовжується, і більше того, знаходиться в розквіті. Отже, можливо, комунізм переживе ще нас і дітей наших.
(Підміна тези відбулася на етапі переходу від загальної характеристики ("Епоха комунізму закінчилася") до характеристики окремого ("На Кубі чи в Північній Кореї комуністична ера знаходиться в розквіті"), що свою чергу, призводить до фактичного заперечення первинної тези.)
Прикладом підміни тези також може слугувати вже згадувана суперечка між Діогеном Кініком і Зеноном Елейським, споетизована О.С. Пушкіним:
Движенья нет, сказал мудрец брадатый.
Другой смолчал и стал пред ним ходить...
Реакція Діогена як невербальний аргумент, вказує на його небажання розуміти тлумачення філософами-елеатами категорії руху, котрі не заперечували існування руху в чуттєво сприйнятному світі, а вказували на суперечності між чуттєвим сприйняттям руху та його раціональним осмисленням.
Різновидом підміни тези є помилка або хитрість названа “аргумент до особи” (лат. аrgumentum ad hominem), коли при обговоренні дій якоїсь людини, непомітно переходять до обговорення її особистих рис. Помилка зустрічається у судових дебатах, коли питання про наявність самого факту злочину підмінюється питанням, що собою являє підсудна особа.
Другий різновид помилки називають “логічна диверсія”. Коли пропонент відчуває, що не в змозі довести висунуте положення чи просто не бажає дати відверту відповідь, він намагається перемкнути увагу слухачів на обговорення іншого, можливо й важливого для слухачів, але прямо не пов’язаного з попередньою тезою положення. Питання про істинність тези залишається тут відкритим. Прикладом подібної помилки може бути відповідь на питання у такому діалозі:
– Як ви ставитесь до вступу України у НАТО?
– Я вважаю, що це питання слід винести на всенародний референдум.
Як бачимо відповідь немає нічого спільного із метою запитання.
Підміною тези є так званий „перехід до іншого роду”,що може проявлятися як
1) Перехід від більш слабкого до більш сильного положення („хто занадто багато доводить, той нічого не доводить”): замість істинності висунутої раніш тези намагаються обґрунтувати іншу, більш сильну тезу. Так, якщо із тези А випливає теза В, а з тези В не випливає А то теза А, вважається більш сильною ніж теза В. Проте більш сильна теза може виявитися хибною, що призводить до невдалої аргументації. Наприклад, якщо замість того, щоб доводити, що особа не могла у бійці завдати тяжкого пошкодження, починають доводити, що вона взагалі стояла осторонь, хоча є свідчення про її участь у бійці.
2) Перехід від більш сильної до більш слабкої тези („хто занадто мало доводить, той нічого не доводить”): замість тези А доводиться теза В, яка є слабкішою. Наприклад, коли доводять, що важливість прийняття даного законопроекту саме в його нагальності, не торкаючись змісту його конкретних положень.
Часткова підміна тези виражається у тому, що пропонент у ході виступу намагається видозмінити тезу, звужуючи чи пом’якшуючи своє попереднє занадто загальне або занадто різке твердження (послаблення тези). Наприклад, попередня теза , що “усі учасники злочину діяли умисно”, видозмінюється на твердження “більшість учасників...”, потім до “окремі...” тощо. Також тезу опонента часто намагаються змінити у бік посилення чи розширення (посилення тези), оскільки в такому вигляді її легше спростувати.
3. Особливо слід також вказати на таку ваду в аргументації якпервинна неправда (гр. proton pseudos) припускає доведення помилкової тези. Зрозуміло, що помилкова теза стає основою дефектного доведення в цілому: унаслідок помилки на старті решта думок теж виявляються помилками. При описі цієї помилки виходять з очевидного положення, що стосується так званої ланцюгової реакції: помилка провокує помилку.
Модель:
Теза: Камбали балакучі
Демонстрація: Всі риби балакучі.
Камбали риби (отже?)
Камбали балакучі
Приклад:
Діти великих людей талановиті.
Оскільки батьки передають дітям кращі свої якості, діти великих людей талановитіші, ніж діти звичайних людей.
(На перший погляд вельми "благородна" думка виявляється при найближчому розгляді в повному розладі з наукою, яка стверджує, що обдарованість не успадковується. Проте для того, щоб дати цій "первинній неправді" можливість "проскочити" непоміченою, доводиться скористатися і "неправильним аргументом" – батьки передають дітям кращі риси, оскільки "правильним аргументом" помилкову тезу довести неможливо.)