Права і обов”язки гувернера в сім’ї.

Л і т е р а т у р а :

А: Основна :

1. Закон України “Про дошкільеу освіту”, Стаття 36.

2. Козлова С.А., Куликова Т.А. Дошкольная педагогика: Учебное пособие. – М.: ”Академия”, 1998..- С.7-31.

3. Теплюк С. Агенство для гувернеров и заказчиков // Дошкольное воспитание. – 2000. - № 6. – С.110.

4. Теплюк С. Кто он, сегодняшний гувернер// Ддошкольное воспитание. – 1999. - № 12 – С.106.

5. Томан И. И барышня, а как прислуга ...// Народное образование. – 1993. - № 4. – С. 119-124.

6. Флит Н.В. Школа в России конца 19 – начала 20 века. Государственные и частные гимназии, прогимназии, домашнее обучение, экстернат. Методическое пособие. – Л., 1991.

Б: Додаткова :

1. Конвенція ООН про права дитини. – К.:PrintXPressTM, 1999.

2. Куликова Т.А. Семейная педагогика и домашнее воспитание. – М., 1997.- С.12-19.

3. Типовий навчальний план та програма для професійного навчання незайнятого населення (перепідготовка). Професія – гувернер. Код – 5131. /Під ред. Костюк О.В., Семенькової І.Д. – К.: НЦ “Бізнес – Консультант” – 2000.- С.4-5.

У наш час, коли значна кількість дітей у зв`язку зі щільним графіком у гуртках іноземних мов, у музичних та хореографічних студіях, через серйозні захворювання чи з ін. причин не відвідують шкіл, дошкільних закладів та груп продовженого дня, виникла особливо відчутна потреба в розробці адаптованої до сучасних умов методики індивідуального виховання і навчання дітей у домашніх умовах та в підготовці кадрів, які могли б реалізувати її на практиці.[1]

Практика гувернерства, що заново народилася на початку перебудови, маючи ряд труднощів економічного плану, таки продовжує своє існування. Якщо після серпня 1998 року попит на гувернерів різко знизився, то в теперішній час він поступово набирає силу, хоча ще не досяг рівня 1993-1997 років.

Помітний інтерес до гувернерства серед викладачів університетів і пед.училищ, де студенти починають заявляти цю тему в якості курсових і дипломних робіт. Але, керівники навчальних закладів (від відділень інститутів до короткострокових курсів) випробують визначені труднощі при диференціюванні програм по гувернерству і конкретних завдань для учнів у залежності від їхньої базової підготовки.

Широко представлена інформація щодо задоволення попиту на гувернерів, інформація рекламного характеру про гувернерські агенства в Internet (World Wide Web, НЯНЯ.ru, інші).

Інтернет-сайтів гувернерських агентств дуже й дуже багато. За невеликим виключенням, у них присутня суха, чопірна реклама самого агентства. Але є й такі, які надають інформацію бажаючим щодо вибору спеціалізації вихователя (няні) та вимоги до нього. На одному з таких ми знаходимо інформацію для батьків і всіх бажаючих (НЯНЯ.ru).

Задачі агентств– успішно працювати з замовниками, не втрачати їх (агентства-конкурентів у містах багато), підбирати гувернерів для кожної родини, з огляду на побажання і вимоги замовників. [2]

Дефіцит знань про гувернерство мають й самі працівники агентств, приймаючи на роботу претендентів на посаду гувернера.

Люди шукають помічницю серед своїх знайомих, сусідів по квартирі чи будинку, інші, що залишилися без роботи, запрошують пожити до себе родичів з інших міст, що залишилися без роботи. В основному це жінки 35-55 років, іноді бабусі-пенсіонерки. На роль помічниці деякі запрошують дівчат-студенток. Дівчата, які погоджувалися на роботу з малятами, виступають не в ролі гувернера, а скоріше старшої сестри. Її обов'язки: у 18 годин забрати дитину з дитячого саду, погуляти, нагодувати вечерею, почитати казки, укласти спати, а наступного дня відвезти його к 8-ми годинам у дитячий садок. Переваги такої роботи для дівчини явні: не потрібно платити за гуртожиток, частково знята проблема харчування, з'являються гроші на власні витрати, вивільнений денний годинник для навчання, задоволені батьки. Послуги студентки обходяться дешево. Самі батьки не квапляться з роботи до маляти, і можуть собі дозволити відпочити в дружньому колі, сходити в театр.

Від студентки вони не чекають явних успіхів у розвитку дитини, тому що виховно-освітні задачі, на їхню думку, успішно вирішують дошкільні заклади. Батьки, що віддають собі звіт у тім, яку роль у розвитку дитини, у становленні його особистості грають навколишні його дорослі, люди, що займаються його вихованням, воліють користуватися послугами агентств.

На сьогоднішній день агентства створюються в основному з метою надання посередницьких послуг як замовнику, так і потенційному гувернеру. Щоб про агентства знали і ті й інші, вони систематично дають про себе рекламу в газети і журнали, що популярні, у першу чергу, у молодих родин. Те на те і виходить, замовників набагато менше, ніж потенційних гувернерів.

Аналіз банку даних агентств «Благовіст», «Універсальний сервіс» і «Вірний друг» дозволив виділити кілька груп гувернерів. Було оброблено 350 анкет за період 1998-1999 років, що дозволило укласти класифікацію гувернерської діяльності.

За обсягом виконуваної роботи виявлені наступні групи гувернерів:

§ Гувернер-старша сестра;

§ Гувернер-домробітниця;

§ Нянька для дітей від одного до 18 мес.;

§ Гувернер для дітей дошкільного віку;

§ Гувернер-репетитор для дітей від 5-6, від 2 до 6, до 8-10 років.

За рівнем освіти гувернери поділяються на наступні групи:

§ З пед. освітою (середньою і вищою) – 29%

§ Із середньою мед. освітою – 14%

§ З технічною освітою (середньою і вищою) – 57%

З них:

§ З вищою дошкільною і логопедичною освітою – 11%

§ Із середньою пед. освітою – 18%

§ З вищою технічною – 37%

§ Із середньою технічною – 20%. [2]

Гувернер – це фахівець, що повинен мати великі знання про особливості розвитку дітей від дитинства до останнього класу початкової школи, володіти іноземною мовою і масажем, одночасно розбиратися в дитячих хворобах і взаєминах з дорослими, знати сучасні основи етики й етикету. [2]

Робота по вихованню дитини гувернером (домашнім вихователем) це перш за все індивідуальна педагогічна робота. Проблемі індивідуального підходу у вихованні дітей приділяли увагу багато представників прогресивної педагогіки, як росіян, так і іноземців. Вже в педагогічній системі Я.А.Коменского – великого чеського педагога – чітко позначені положення про те, що весь процес навчання і виховання дітей необхідно будувати з обліком їх вікових і індивідуальних особливостей і виявляти ці особливості.

Великий російський педагог К.Д.Ушинский розробив велику методику прийомів індивідуального підходу до дітей, основи профілактичної роботи з виховання корисних звичок. У той же час він висловив думку, що в складному процесі індивідуального підходу до дитини не можна давати якісь визначені рецепти, тим самим, підкресливши творчий характер рішення проблеми.

Педагоги і суспільні діячі дореволюційної Росії приділяли увагу розробці теоретичних положень індивідуального підходу до дітей дошкільного віку , упровадженню їх у практику. Так,Е.Н.Водовозова вказувала на необхідність знання вихователями наукових основ психології і фізіології дитини, для того щоб уміти всебічно аналізувати її вчинки. У вихованні дітей вона відводила велику роль праці, вважаючи її найдійовішим, найкращим виховним засобом. Разом з тим вона також попереджала, що неможливо виробити єдині правила підходу до всіх дітей, без винятку, тому що діти за своїми індивідуальними особливостями дуже різні.

А.С.Макаренко вважав принцип індивідуального підходу до дітей дуже важливим при вирішуванні ряду педагогічних проблем, наприклад при організації дитячого колективу, трудовому вихованні дітей, у грі. Він прийшов до висновку, що, здійснюючи загальну програму виховання особистості, педагог повинний вносити в неї «корективи» відповідно до індивідуальних особливостей дитини. Загальне й особливе в характері людини тісно переплітаються, утворюються так звані «заплутані вузли». Цим визначенням А.С.Макаренко підкреслював складність індивідуального підходу до дітей. Він вважав, що в процесі виховання і навчання необхідно орієнтуватися на позитивні якості дитини- це головна точка опори в загальній системі виховання й в індивідуальному підході до дітей. Тому в кожної дитини, насамперед, потрібно виявити позитивні сторони характеру і вчинків і на цій основі зміцнювати в ньому віру у власні сили і можливості. Із самого раннього віку виховання повинне бути таким, щоб воно розвивало творчу діяльність, активність, ініціативу.

Віддаючи велике значення індивідуальному підходу, А.С.Макаренко не рекомендував якісь спеціальні методи. Той самий метод чи прийом можна використовувати по-різному, у залежності від визначених умов і індивідуальних особливостей вихованця. Педагог завжди повинний вибирати відповідні засоби, виходячи зі сформованої ситуації, причому кожен засіб буде мати значення лише тоді, коли застосовується не ізольовано від загальної системи виховання.

Величезна заслуга А.С.Макаренко полягає в тому, що він не тільки обґрунтував, але і фактично здійснив у своїй практичній діяльності основні положення індивідуального підходу до дітей.

Розвиток індивідуальності А.С.Макаренко зв'язував не тільки з особливостями людини, але і з темпераментом, з рисами характеру. Він вважав, що облік проявів характеру і темпераменту складний і повиннен бути дуже тонкий до свого виховного інструментування : «Цілі індивідуального виховання полягають у визначенні і розвитку особистих здібностей і цілеспрямованності в області не тільки знань, але і характеру...». [9]

Методологічне обґрунтування і теоретичні положення в працях Н.К.Крупскої й А.С.Макаренко, є вихідними для подальшого розвитку педагогіці проблеми індивідуального підходу до дітей.

Розкривши сутність індивідуального підходу у вихованні, установивши їго зв'язок з життям, вони обґрунтували положення про те, що методи і підходи індивідуального підходу в процесі виховання і навчання залежать від загальних цілей і задач виховання, обліку вікових і індивідуальних особливостей і характеру діяльності дитини. Індивідуальний підхід до дітей здійснювався ними в плані проектування кращих якостей особистості, а не тільки як процес перевиховання і виправлення недоліків.

Проблема індивідуального підходу до дітей одержала всебічний розвиток у практичному досвіді й у педагогічному навчанні В.А.Сухомлинского. Він підкреслював важливість розвитку індивідуальної своєрідності особистості дитини.

Підготовкою нянь і гувернанток почали займатися спершу при­ватні фірми, наприклад, київські фірми "Афіна", "Бізнес-консультант", "Матіола" та інші [69]. Зараз в Україні існує попит (хоча й об­межений) не тільки на гувернанток, але й на чоловіків-гувернерів, які могли б одночасно виступати охоронцями дітей бізнесменів. В останні роки до підготовки гувернерів частково приєднались педагогічні коледжі та вузи. В багатьох з них здійсню­ється підготовка соціальних педагогів, у яких викладається дисцип­ліна "Методика роботи гувернера". Студенти матимуть право, за бажанням, працювати гувернерами.

У 1995 році курс "Методика ро­боти гувернера" почав викладатись студентам нинішнього Націо­нального педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (спе­ціальність "Соціальна педагогіка"). З 1998 – 1999 навчального року ве­деться підготовка гувернанток в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини (Черкаська об­ласть). Назва спеціальності "Організатор дошкільного виховання, вчитель початкових класів, гувернер" [49].

У 1998 та 1999 роках у збірниках вузівських програм, рекомендованих Міністерством освіти України, публікуються програми нав­чального курсу "Методика роботи гувернера". Ще у 1990році 3. Г. Зайцевою був розроблений проект кваліфікаційної характеристики спеціальності "гувернер".

Включення у наш час професії "гувернер" до переліку спеціальностей, існуючих в Україні ("Класифікатор професій (із змінами та доповненнями”) код спеціальності — № 5131) вказує на її офіційне інтенсивне поширення у країні .

У колишніх соціалістичних країнах, як і в Україні, гувернерство відроджується в найрізноманітніших формах, які вже були описані вище. Не була згадана лише одна, яка на сьогодні існує тільки в Ро­сії. У приватній школі, де діти перебувають з 8.00 до 17.00, до кож­них 7-8 учнів прикріплений гувернер, який виховує їх протягом дня. Своєрідно будується навчальний процес. На уроці учні сидять в різ­них частинах класу, утворюючи три кола по 7-8 осіб у кожному. В класі присутні три гувернери — кожний перебуває зі своєю групою дітей. Вчитель пояснює матеріал, дає і перевіряє завдання. Актив­ною є участь гувернера у навчальному процесі. Він з'ясовує, чи всі зрозуміли матеріал, пояснює незрозуміле індивідуально, допомагає виконувати завдання, активізує учнів [44, с. 2].

Сьогодні існує шалений попит на нянь, гувернанток та репетиторів. Тому агентства, як правило, співпрацюють з досвідченими педагога­ми — фахівцями з різних дисциплін. Репетитори заробляють значно більше за гувернерів-вихователів (оплата — за домовленістю).

Більшість фірм розробляють переліки вимог до претендентів на гувернерські посади, рекомендації для батьків та ін. Наприклад, ін­формація, з якою фірма знайомить своїх клієнтів (як претендентів на робочі місця, так і батьків, які шукають для дитини няню чи гувернантку) може складатися з 4-5 підрозділів і бути такою:

1. Ви — сама досконалість!

На роботу гувернантці належить приходити чистою, без яскравого макіяжу й різкого запаху парфум, з коротко обрізаними нігтями.

2.Таких не беруть гувернантками.

Переважно нянею й гувернанткою може бути жінка будь-якого віку й з будь-якою освітою. Звичайно, добре, якщо вона закінчив хоча б технікум (медичний або педагогічний). На таку роботу рекомендують не наймати осіб, які приїздять на заробітки з колишніх союзних республік. Ці люди здебільшого змучені різноманітними життєвими негараздами і не впевнені у завтрашньому дні. Їхня тривожність може дуже негативно вплинути на дитину.

3. Що входить до обов'язків гувернантки.

Проводити заняття з ліплення, малювання, аплікації, співів, фіз­культури, танців, математики; читати (за вашим вибором). При цьо­му гувернантка повинна ненав'язливо настояти на тому, щоб батьки хоча б час від часу цікавились успіхами малюка.

За столом гувернантка повинна знайомити свого підопічного з правилами етикету.

Прогулянки з дитиною (але не в магазини — це категорично за­боронено), під час яких гувернантка повинна принагідно цікаво розповідати вихованцеві про оточуючий світ. Ці бесіди мусять бути не­квапливими, а гувернантка повинна мати терпіння кілька разів пов­торювати одне й те саме.

Відвідування лікарів, масажного кабінету, басейну, театру, цирку. Якщо дитина захворіла, гувернантка повинна забезпечити догляд за нею тому добре, коли вона володіє хоча б азами медицини.

4.Пам'ятка батькам.

Якщо дитина із задоволенням грається з новою тьотею, радіючи її появі, це означає, що саме така гувернантка вам і потрібна [63,c.82-83].

Отже, практика XX — початку XXI століття довела, що гувернерство є життєво необхідною галуззю педагогіки.

Шлях вивчення індивідуальних особливостей дитини В.А.Сухомлинский вважав потрібним починати з його родини, одночасно підкреслюючи необхідність педагогічної освіти батьків : «За моїм глибокиом переконанням, педагогіка повинна стати наукою для всіх…» (8,с.9). При цьому він відзначав, що загальні форми роботи з батьками необхідно сполучити з індивідуальними, тому що в кожній родині свій уклад життя, традиції і складні взаємини між її членами.

В.А.Сухомлинский знаходив цікаві форми роботи для розвитку індивідуальності кожної дитини при вихованні їго эстетичних почуттів.

Проблема індивідуального підходу до дітей не може бути успішно вирішена без знань педагогом психології. Радянські психологи А.В.Запорожець, А.Н.Леонтьев, А.А.Люблинская, Д.Б.Эльконин та інші займалися проблемою індивідуального підходу в зв'язку з вирішенням задач формування особистості. Сучасна психологія виділяє наступні істотні ознаки поняття особистості : особистість – індивідуальність, тобто неповторне сполучення фізичних і психологічних особливостей, властивій конкретній людині й відокремлюючи його від усіх людей ; у світогляді, стремлінні, справах особистості виявляється людина як громадянин ; чим богаче його духовний світ, тим прогрессивніше його погляди, тим велику користь принесе він суспільству своєю працею [9].

В 1994 році З.Г.Зайцева розробила проект кваліфікаційної характеристики спеціальності «гувернер»,де вказані основні вимоги до професійних знань й умінь гувернера:

Гувернер повинен знати:

· Основи законодавства України про соц. Захист дітей-інвалідів;

· Організацію соц.роботи за місцем проживання;

· Психологічні, фізичні і соціальні особливості розвитку дітей-інвалідів;

· Основи соціально-психологічної реабілітації, корекційно-педагогічної роботи;

· Основний зміст базових програм із загальної підготовки за курс неповної середньої школи;

· Особливості методики навчання дітей предметів загально-освітнього циклу, різних видів діяльності, самообслуговування;

· Основи оздоровлення дитини в побутових умовах (основи нетрадиційних методів лікування, фітотерапії, масажу);

· Основи рукоділля (вишивка, в`язання);

· Передовий вітчизняний і зарубіжний досвід соц. роботи з інвалідами.

Повинен уміти:

· Приймати професійні рішення з урахуванням їхніх соціальних наслідків і вимог етики;

· Здійснювати корекційно-психолого-соціальну роботу, за індивідуальною програмою;

· Організувати і координувати роботу з соціальної адаптації і реабілітації;

· Мати навички колективної і соціальної діяльності;

· Мати високоморальну свідомість, загальну культуру й інтелігентність, любов до дітей;

· Формувати пізнавальну, мотиваційно-вольову й емоційну сферу особистості;

· Розробляти роздатковий матеріал для проведення занять;

· Консультувати батьків з питань навчання і виховання дітей із затримками розвитку і різного роду дефектами;

· Здійснювати допомогу в подоланні порушень у пізнавальному й особистісному розвитку;

· Виконувати функції посередника між батьками і дітьми;

· У виховній роботі, в гуманістичному й естетичному вихованні використовувати різні види творів мистецтва”. [3]

(Приклад: погляд матері – Тетяна Болотова, психолог:

Домашнє навчання можливе не у всякій школі. У її статуті повинний бути пункт, що дозволяє подібні експерименти. Якщо ж "добро" від директора школи отримано, можна навіть спробувати відсудити у відділу утворення деяку суму, виділювану державою на кожного учня. Не говорячи про те, що підручники і консультації вчителя повинні даватися безкоштовно. Учити самостійно свою дитину я пробувала. Скажу чесно, зовсім неважко... При дотриманні трьох умов. Перше - добре знаєш і розумієш свою дитину. Друге - сам маєш задатки вчителя.

І третє - рід занять (чи їхня відсутність) дозволяє тобі займатися з дитиною в зручний для нього час.

Якщо всіма цими атрибутами "вільного батька" ви володієте, учити свою дитину - немає нічого простіше і швидше. Ми з дочкою пройшли відведений нам шматок програми в 4 рази швидше, ніж її клас спільно з учителем. Чому?

По-перше, тому що дитині завжди давався вибір: "Чим ти хочеш займатися зараз - математикою чи українським?" Добре працює абстрактне мислення (звичайно це буває вдень) - йдемо галопом по підручнику математики, до повної його насиченості (а не до дзвоника, як у школі). Утомилася, не хоче більше відгадувати загадки, хто кого більше: "Відпочинь... Коли захочеш, будемо з буквами грати". Тобто дитина учиться тоді, коли йому цього хочеться, а не підбудовує своє мислення під учителів, учнів, що відстають, час обіду і т.д. Звідси такі разючі результати: те, на що в класі витрачається цілий урок, при сімейному утворенні займає всього 15-20 хвилин. По-друге, недарма говорять: "Яблуко від яблуні недалеко падає". До визначеного віку (до 11-12 років) світосприймання дитини багато в чому повторює спосіб мислення його батька. Тому так легко пояснювати йому щось, що він ще не зрозумів: привести приклади, аналогії, асоціації... Дитина розуміє тебе буквально з півслова. Своїм життям я підтвердила і теорію: учень спочатку закохується у вчителя, а потім вже в предмет, що той йому викладає. Спочатку дочка не дуже примічала математику. Мені ж цей предмет подобався завжди. До кінця нашого всеобуча вона теж була закохана в математику і зберегла цю прихильність дотепер.

До того ж немає втрат часу. Ні на трудове навчання (дитина і поза школою щось постійно вирізує, конструює). Ні на фізкультуру - весь необхідний обсяг фізичних вправ можна одержати й в улюбленій секції (без учителя фізкультури, що змушує першокласників стояти на заняттях для їхнього ж заспокоєння). Ні на образотворче мистецтво - у дитини і так під рукою завжди фарби, фломастери, кольорові олівці (і він малює, коли душу просить висловити себе, а не за замовленням до якогось свята). Ні на спів... Як обурювалася одна колишня вчителька з приводу свого онука: "Навіщо обдарованому хлопчику відвідувати уроки співу, якщо він три рази в тиждень ходить у скрипковий клас?" Може, і справді частина цих обов'язкових уроків перевести на факультатив? Звичайно, якщо не шкода "людино-години"... Коротше, пройшовши весь цей шлях самостійно, я тепер анітрошки не дивуюся батькам, що зліпили зі своїх дітей "вундеркіндів" тільки за рахунок початкової школи).