Особливості формування позитивного іміджу

Не менш важливими на тлі формування загального позитивного іміджу країни є заходи, які розробляють і вживають влади адміністративно-територіальних одиниць, конкретні товаровиробники щодо створення та підтримання привабливого іміджу своїх організацій. Імідж формується через конкретні уявлення, знання, досвід, на основі яких формується образ і відповідні асоціації викликані ним – позитивні або негативні. Погляди людей на конкретний об’єкт і їх дії щодо нього залежать від сформованого образу,|зображення| який може виникнути внаслідок|наслідку| або прямого контакту, або в результаті|унаслідок,внаслідок| одержаної інформації.|отриманої| Зокрема, імідж товару – це те, як він виглядає в очах споживачів на основі образу|зображення| даного товару, що виник або при огляді|купівлі|, або при використанні цього товару особисто, або на основі інформації про нього, отриманої з інших джерел.

Варто зазначити, що|слід відзначити , що,следует отметить | проблема поліпшення|покращання| іміджу підприємств і продукції особливо гостро постає перед виробниками пострадянського простору. Країни бувшого Радянського Союзу все ще мають створений|устояний| роками негативний імідж щодо якості вироблюваної продукції та послуг.

Пострадянські виробники значно залежать від наявності зарубіжних замовлень, тоді як їх європейські колеги орієнтуються більше на оцінку товару власним споживачем.|отримують|

Серед причин відсутності достатньої кількості внутрішніх замовлень, насамперед, є неплатоспроможність населення, відсутність коштів у виробників на модернізацію виробництва, недобросовісна конкуренція тощо.

З розвитком зовнішньоекономічних відносин роль і значення іміджу буде зростати.

Це викликатиме необхідність вирішення наступних питань:

а) формування довіри|довір'я| споживача і її підтримання відповідним покращенням якості продукції;

|часткою| б) забезпечення чіткості, точності та чесності у відносинах |з'являється,являється| з партнерами;

в) створення умов для оперативності обслуговування споживача;

г) забезпечення комфортності і правової регламентації відносин в разі виникнення проблем у споживача.

Із зазначеного очевидно, що формування іміджу вимагає колективних і індивідуальних високопрофесійних дій.

За оцінками науковців та практиків у кінцевих фінансових показниках виробників продукції імідж значить значно більше, ніж нарощування обсягів, розширення матеріальної бази та інші екстенсивні показники, оскільки він безпосередньо впливає на попит, ціну товару і нарешті прибуток. Завдяки позитивному іміджу зміцнюються позиції на ринку, зростають можливості для розширеного виробництва.

В особистнісному форматі імідж фірми пов’язаний: по-перше з іміджем її керівника; іміджем менеджерів, іміджем конкретних працівників. Головні ознаки для позитивного іміджу – професіоналізм, контакність, неконфліктність, толерантність, вміння управляти своїми емоціями, створювати і підтримувати в колективі.ділову атмосферу. Для набуття позитивного іміджу потрібні роки, для його втрати достатньо одного конфлікту.

Для створення іміджу і його утримання необхідне впровадження сучасних наукових методів управління, яке в найбільшій мірі залежить від знань, професіоналізму, компетентності керівника.

Імідж складається з зовнішнього іміджу і внутрішнього іміджу, які по різному, але суттєво впливають на формування думки про регіон, організацію, товар. Зовнішній імідж– це перше враження на основі отриманої інформації.

Формування іміджу пов’язане із умінням спілкуватися, логікою побудови бесіди, переконливістю доводів, вмінням слухати співрозмовника, знаходити компроміс і загалом справляти позитивне враження.

В теорії та на практиці в залежності від процесу формування визначають цільовий, демонстаційний, поточний імідж, а від суб’єкту і об’єкту формування – одиничний, комплексний, корпоративний, загальний тощо.

Отже імідж – це вплив, через переконливі аргументи з метою викликати зацікавленість. Краще будувати роботу щодо створення іміджу на співставленні категорій, характеристик, наприклад, для товару доцільно співставляти ціну та якість (ціна нижча, а якість краща) та на порівнянні і показі переваг.

При проведенні іміджевих акцій важливо враховувати аудиторію – вміє вона аналізувати чи керується емоціями.

До механізмів формування іміджу відноситься:стимулювання попиту на товар, послуги через засоби масової інформації на радіо, телебаченні чи в пресі; проведення презентацій; прес конференцій, підготовка прес-релізів, інтерв’ю; розсилка друкованих матеріалів, фотографій.

Інформація повинна переконувати замовників, що дані товари найкращі, а фірма стабільна та процвітаюча.

Як зазначають дослідники одним з головних завдань інформаційної кампанії щодо створення позитивного іміджу – це підготувати ту інформацію, яка зможе вплинути на рейтинг і представити її у найкращому вигляді.

Важливі також пропагандистські заходи, які є більш наступальними. Пропагуючи організацію варто звертатися до її історії, традицій, кращих досягнень загалом і щодо конкретних її виробів.

До проблеми формування позитивного іміджувідносяться:

- помилки презентації;

- організаційні помилки, коли кожна окрема складова іміджу не працює на єдиний результат.

- не врахування діяльності опонентів;

- не врахування демографічних, психологічних характеристиках;

- ігнорування корпоративних інтересів.

При плануванні іміджевих програм варто враховувати всі аспекти щодо можливості їх ефективного застосування за рахунок врахування всіх причин, які можуть заважати цьому.

Варто чітко передбачити аудиторію, час початку кампанії, механізми, засоби, послідовність дій тощо.

Важливо мати альтернативні варіанти та передбачити можливість коригування та внесення по ходу кампанії змін, оскільки врахувати всі зовнішні і внутрішні чинники, які впливатимуть, досить важко.

Варто орієнтуватись на цільову аудиторію, однак враховувати залучення прихильників з інших секторів. Програми мають бути не конфронтаційними і не містити елементи передбачуваного відторгнення.

Важливо формувати корпоративні інтереси і колективні механізми їх реалізації.

Відіграє роль налагоджена система співпраці з державними і громадськими структурами.

 

Література до курсу:

1. Конституція України. К., 1996. – 80 с.

2.Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування // Відомості ВРУ. – 2001. – № 45

3. Європейський вибір, Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки// Урядовий кур’єр . – 2002. – №100.

4. Органи державної влади в Україні: структура, функції та перспективи розвитку: Навчальний посібник/ За заг.ред Н.Р. Нижник – К: ЗАТ «НІЧЛАВА», 2003. – 246 с .

5. Державне управління і менеджмент: Навчальний посібниу у таблицях і схемах/ Г.І. Мостовий та ін.. – Х.: ХарРІ УАДУ, «002, – 492 с.

6. Закон України «Про адміністративно-територіальний устрій України»

7. Новиков Б. В., Сініок Г.В., Круш П.В. Основи адміністративного менеджменту: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. С. 36-43

8. Органи державної влади в України/ За ред.В.Ф.Погорілка: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2002. – 250с.

9. Долішній М.І. Регіональна політика на рубежі ХХ – ХХІ ст..– К.: Наукова думка, 2006. – 512 с.

10. Долішній М., Побурко Я., Карпов В. Про рівномірність економічного розвитку регіонів України// Регіональна економіка. – 2002. – № 2. – с.7-17.

11. Мазур А. Регіональна економіка: проблеми відтворення і управління: Монографія. – Вінниця: ВАТ «Віноблдрукарня», 200. – 263 с.

12. Орловська Ю.В. Стратегічне управління інвестиціями в регіональний розвиток. – К.: Знання України, 2006. – 336 с.

13. Петкова Л.О. Економічне зростання в Україні: регіональний вимір. – Черкаси: ЧДТУ, 2004. – 271 с.

14. Симоненко В.К. Регіони України: проблеми розвитку. – К.: Вища школа, 1997. – 264 с.

15.. Симоненко В. Регіональна політика: Системний підхід//Економіка України. – 1996. – №6. – С. 31-38.

16. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навч. Посіб. –2-ге вид., випр. і доп. – К.: Вікар, 2002. – 374 с.

17. Економіка України та шляхи її подальшого реформування. Матеріали

Всеукраїнської наради економістів, 14-15 вересня 1995 р. – К: Генуа, 1996. – С. 98 -115.

18. Андресюк Б.І. Місцеве самоврядування в сучасній Україні: проблеми і перспективи. – К.: Стилос, 1997. – 221 с.

19. Гаєвський Б.А. Основи науки управління. – К.: МАЧП, 1996, 21 с.

20. На часі реформи держуправління.//Урядовий кур’єр. – 1997. 26 черв.

21. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація, Монографія/ Кол.авт., Відп. ред.проф. Н.Нижник. – К: Вид-во УАДУ, 1997. – 128 с.

22. Побурко Я., Кардаш В. Методологічні засади класифікації регіонів за рівнем економічного розвитку//Економічні есе, № 13.

23. Бутко М.П., Задорожна.М. Демографічне відтворення Чернігівської області як фактор регіонального розвитку// Вісник Чернігівського Державного Технологічного Університету. – 2008. – № 32. – с. 286-299.

24. Сич Є.М., Хоменко І.О. Системо утворюючі фактори регіонального розвитку// Вісник Чернігівського Державного Технологічного Університету. – 2007. – № 31. – с. 79-82.

25. Герасимчук З. В., Вавдіюк Н.С. Економічна безпека регіону: діагностика та механізм забезпечення. Монографія. – Луцьк: Настир’я. – 2006. – 244 с.

26. Бакуменко В. Д. Теоретичні та організаційні засади державного управління : навч. посіб. / В. Д. Бакуменко, П. І. Надолішній. – К. : Міленіум, 2003. – 256 с.

27. Виконавча влада в Україні : навч. посіб. / за заг. ред. Н. Р. Нижник. – К. : Вид-во УАДУ, 2002. – 128 с.

28. Воробйов О. А. Проблема кадрового забезпечення органів місцевої влади та самоврядування / О. А. Воробйов // Вдосконалення системи державного управління соціально-економічними та політичними процесами в регіоні. – Одеса : [б. в.], 1998. – С. 299–302.

29. Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування : кол. авт. ; за заг. ред. О. Ю. Оболенського. – Хмельницький : Поділля, 1999. – 568 с.

30. Дэвид А. Вэттен.Развитие навыков менеджмента / Вэттен А. Дэвид, Камерон С. Ким ;пер. с англ. ; под ред. В. А. Спивака. – 5-е изд. – СПб. : Издат. дом “Нева”, 2004. – 672 с.

31. Європейський досвід державного управління: курс лекцій / уклад. : О. Ю. Орель, О. М. Палій, Ю. Д. Полянський та ін.; за заг. ред. О. Ю. Оболен­ського, С. В. Сьоміна, А. О. Чемериса та ін. – К. : Вид-во НАДУ, 2007. – 76 с.