Загальна характеристика господарських товариств.

ВСТУП

Кафедра менеджменту

Расследования и учет аварий.

Расследование проводится в случае если произошла

1. Авария первой категории:

a. Погибло более пяти человек или травмировано более 10

b. Произошел выход опасных отравляющих радиоактивных веществ за пределы санитарно-защитной зоны предприятия

c. Увеличилось более чем в десять раз коцентрация загрязняющих веществ в окружающей среде.

d. Разрушены здания сооружения или основные конструкции объекта, что создало угрозу для жизни и здоровья работников предприятия и населения

2. Авария второй категории:

a. Смертельно травмировано до пяти человек, травмировано 4-10 человек

b. Разрушены здания сооружения или конструкции объекта на территории участка цеха, что создало угрозу для работников численностью более 100 человек

Руководитель предприятия получив уведомление о аварии обязан действовать согласно ПЛАС. Принят меры по спасению пострадавших и оказанию им помощи. Локализации аварии, установление границ опасной зоны и ограничения доступа в нее.

В известность ставят:

· территориальный орган ГОСГОРПРОМНАДЗОРА

· Местную госадминистрацию

· Орнан по вопросам защины населения от ЧС

· В прокуратуру по месту аварии

· Если произошли несчастные случаи то в фонд соц страхования

Если каб мин не принял спец решения, то расследования проводятся коммисиями которые образуются

При аварии первой категории центральным органом исполнительной власти в сфере управления которого находится предприятие и местной госадминистрации

При наступлении аварии второй категории – руководителям органов в сфере влияния которого находится предприятие.

Комиссия по расследованию в течении 10 рабочих дней обязана составить акт по форме Н5

По результатам расследования аварий работодатель издает приказ в котором перечислены меры по предотвращению причин аварии и привлекаются ответственные к ответственности.

КОРПОРАТИВНЕ УПРАВЛІННЯ

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Київ 2009

Опорний конспект лекцій з дисципліни «Корпоративне управління»призначений для студентів вищих навчальних закладів, які проходять підготовку за освітньо–кваліфікаційним рівнем «магістр», напрямом підготовки «Менеджмент».

Опорний конспект розроблено відповідно до робочої програми дисципліни «Корпоративне управління» і розкриває зміст тем, передбачених програмою.

Опорний конспект складено з метою раціонального використання лекційного часу, ефективного засвоєння інформації студентами, покращення якості візуального сприйняття лекційного матеріалу, активізації самостійної роботи студентів, а також для використання у процесі підготовки до заліку.

Кожна тема містить перелік питань, що її деталізують, посилання на літературні джерела з наведеного в кінці конспекту списку, міні-лексикон базових базових понять та категорій теми, змістовну інформацію, що розкриває сутність теми, а також перелік контрольних питань для перевіки якості засвоєння матеріалу.

Опорний конспект охоплює 10 тем дисципліни «Корпоративне управління»:

1.Предмет і система курсу «Корпоративне управління».

2.Управління корпоративними правами.

3.Міжнародні стандарти корпоративного управління.

4.Господарські товариства як організаційно-правова форма підприємництва.

5.Органи управління акціонерних товариств.

6.Моделі корпоративного управління.

7.Статус акціонера та захист його прав.

8.Корпоративні фінанси.

9.Інформація в системі корпоративного управління.

10.Антикризове корпоративне управління.

Для полегшення роботи над опорним конспектом пропонується використовувати наведені нижче умовні позначення:

& - рекомендована література 4 - міні – лексикон

G - основні визначення ! – інформація, на яку

потрібно звернути увагу

?– завдання, що потребують

самостійного обмірковування

ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ І СИСТЕМА КУРСУ

«КОРПОРАТИВНЕ УПРАВЛІННЯ»

План

1.1. Сутність корпоративного управління.

1.2. Діалектика розвитку корпоративних відносин.

1.3. Основні характеристики корпоративної й індивідуалістичної

організації.

& 1; 3; 4; 6; 7; 8.

4 Міні-лексикон: корпорація, корпоративне управління, корпоративна власність, корпоративні права, діалектика, корпоративна організація, індивідуалістична організація

1.1. Сутність корпоративного управління

Слово «корпорація» походить від лат. сorporatio (об’єднання, співтовариство) та означає об’єднання, союз, що створюється на основі професійних або станових інтересів

Тому зрозуміло, що корпоративне управління є управлінням специфічною об’єднаною власністю. Таке поняття, як «корпоративна власність», у законодавчо-правовій базі України не використовується, а застосовується поняття «корпоративні права».

Корпоративне управління – це: · процес регулювання власником руху його корпоративних прав із метою отримання прибутку, управління корпоративними правами, відшкодування витрат через отримання частки майна при його ліквідації; · це система впливу на учасників корпоративних відносин з метою ефективного використання об'єднаного капіталу; · механізм регулювання власником руху його корпоративних прав із метою отримання прибутку, управління корпоративним підприємством, можливих спекулятивних операцій з корпоративними правами, відшкодування витрат через отримання частки майна при його ліквідації; · шлях удосконалення взаємовідносин між зацікавленими особами корпорації.

Основні підходи до визначення поняття «корпоративне управління»

Підхід Дефініція «корпоративного управління»

ò ò

Психологія менеджменту	Æ	Управління комплексом загальних традицій та установок.
Юридичний	Æ	Сукупність нормативно-правових актів, концепцій та процедур, що лежать в основі управління корпорацій.
Фінансовий менеджмент	Æ	Система органів, яка забезпечує безперервний оптимальний рух фінансових потоків компанії.
Теорія фірми	Æ	Загальноорганізаційне управління, оскільки компанія є лише однією з форм сучасних організацій.
Загальноекономічний	Æ	Система взаємовідносин між учасниками та суб’єктами компанії.
Управлінський	Æ	Система органів, посад, механізмів та функцій, що реалізують регулюючий вплив на діяльність компанії.
Культурологічний	Æ	Архітектура норм, цінностей, правил, що реалізують можливості посадових осіб компанії щодо управління нею.

Цілями корпоративного управління є:

☝ Підвищення ефективності функціонування корпорації;

☝ Створення балансу інтересів зацікавлених сторін.

Досягнення цих цілей стимулює:

☝Добробут і розвиток суспільства;

☝Створення і підтримку ділового середовища;

☝Максимізацію прибутку і прибутковості інвестицій;

☝Забезпечення довгострокового росту продуктивності підприємств.

Базові моделі, які розширюють і конкретизують різні структури володіння пакетами акцій і ролі різних груп учасників корпоративних відносин в управлінні та володінні власністю:

Рис. 1.1. Базові моделі корпоративного управління

Кількість акціонерних товариств в Україні з державною часткою

від 25% + 1 від 50% + 1 794 354

Рис. 1.2. Кількість акціонерних товариств в Україні

з державною часткою

1.2. Діалектика розвитку корпоративних відносин

Стан розвитку корпоративних відносин є прямим наслідком співвідношення цілої низки чинників:

Ä інтересів засновників та учасників;

Ä інтересів менеджерів;

Ä інтересів трудових колективів;

Ä публічних інтересів, що знаходять своє відображенні через зміст власне корпоративного законодавства і правових режимів, встановлених державою.

Цей перелік може бути розширено за рахунок впливу:

Рис. 1.3. Вплив факторів на чинники корпоративних відносин

☝	Усі ці та багато інших чинників утворюють діалектику розвитку корпоративних відносин, а з ними і корпоративного законодавства, а разом — досвіду корпоративного управління.

1.3. Основні характеристики корпоративної й індивідуалістичної організації

Виділяють дві концепції державного управління – корпоративнута індивідуалістичну.

Порівняльна характеристика корпоративної й індивідуалістичної організацій

Корпоративна організація Індивідуалістична організація

Ø уряд використовує прямі адміністративні методи державного управління; Ø організація системи державного управління жорстко централізована або децентралізована; Ø тип організації визначається урядом згідно обраному ним напрямку розвитку суспільства; Ø Основна мета діяльності уряду – задоволення потреб населення на довго- та короткострокову перспективу; Ø особливе значення надається соціальним аспектам ринкової економіки – соціальному страхуванню, трансфертам, скороченню безробіття; Ø влада веде боротьбу із соціальними проблемами; Ø при перерозподілі державних коштів органи державного управління повинні забезпечувати соціальні права усіх громадян на випадок хвороби, безробіття, виходу на пенсію; Ø соціальна орієнтованість політики уряду зумовлює почуття “общини” у громадян; Ø держава активно бере участь у створенні нових галузей, зміні структури економіки, формуванні фінансово-економічних відносин; Ø центральному банку при цьому надано повну автономію, він не підпорядкований жодному міністерству. Ø уряд втручається у економічний розвиток держави у тому випадку, коли це потрібно для забезпечення національної безпеки; Ø органи державного управління використовують переважно непрямі, економічні методи державного управління; Ø головна мета діяльності уряду постає у захисті суб’єктів різних форм власності, контролі за дотриманням активного та вільного характеру конкуренції; Ø об’єкти (підприємства, установи, організації) зорієнтовані на отримання прибутку; Ø вирішальна роль у формуванні фінансово-кредитної політики належить не Центральному банку, а біржі; Ø наслідок такої орієнтації – різке розшарування доходів і рівня життя різних прошарків населення.

Приклади систем державного управління

корпоративна організація індивідуалістичної організацій

Ê Ê

Японія, Німеччина, Британія Америка

? Питання для обміркування та самоконтролю

1. Наведіть визначення корпорації.

2. Чим відрізняються «корпоративна власність» від «корпоративного права»?

3. Наведіть визначення корпоративного управління?

4. Які цілі корпоративного управління?

5. Які чинники діалектики розвитку корпоративних відносин?

6. Що впливає на чинники діалектики розвитку корпоративних відносин?

7. Чим відрізняється корпоративна від індивідуалістичної організації?

ТЕМА 2. УПРАВЛІННЯ КОРПОРАТИВНИМИ ПРАВАМИ

План

2.1.Особливості правового регулювання системи корпоративного управління в Україні.

2.2.Нормативно-правова база функціонування державного корпоративного сектору.

2.3.Суб’єкти управління та уповноважені особи в структурі управління державними корпоративними правами.

& 1; 3; 4; 6; 7; 8.

4 Міні-лексикон: корпорація, корпоративне управління, корпоративна власність, корпоративні права, діалектика, корпоративна організація, індивідуалістична організація

2.1. Особливості правового регулювання системи корпоративного управління в Україні.

Корпоративний контроль –це специфічна управлінська функція в корпорації, яка передбачає здійснення найоптимальнішим з погляду витрат ресурсів та досягнення очікуваних результатів шляхом відстеження відхилень та корекції управлінських рішень, що впливають на баланс інтересів учасників корпоративних взаємин, забезпечення ефективного зворотного зв`язку, тобто функції «діяльність корпорації-власник». Система корпоративного контролю має три основні складові: Ä Управлінська; Ä Економічна; Ä Правова.

Кількість акціонерних товариств в Україні з державною часткою

До початку 2004 р. загальні правила та умови діяльності акціонерних товариств регламентувалися Цивільним кодексом Української РСР (ст.ст. 23-40) та основоположними актами з питань підприємницької діяльності, зокрема, законами України «Про підприємництво» і «Про підприємства в Україні», які з 1 січня 2004 р. втратили чинність. Спеціальні же норми містилися в Законі України «Про господарські товариства», який урегульовував правила створення, діяльності, права і обов’язки учасників та засновників акціонерних товариств.

Проте 17 вересня 2008 року прийнято Закон України “Про акціонерні товариства” (проект закону Верховна Рада у першому читанні прийняла 15.05.2007 - реєстраційний №3177) , який: ü Усуває існуючі прогалини законодавства у сфері корпоративного управління; ü Концептуально вирішує проблеми забезпечення інтересів акціонерних товариств, акціонерів, кредиторів, працівників та держави в цілому; ü Передбачає введення посади корпоративного секретаря акціонерних товариств; ü Має вирішити такі конфліктні питання, як забезпечення доступу акціонерів до інформації про діяльність акціонерних товариств, дотримання прав власників дрібних пакетів акцій акціонерних товариств при реорганізації товариства, дивідендна та інвестиційна політика акціонерних товариств.

Основні напрями вдосконалення правових засад корпоративного управління визначаються Указом Президента «Про заходи щодо розвитку корпоративного управління в акціонерних товариствах» від 21.03.2002 р. №280/2002 та Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження заходів щодо реалізації пріоритетних напрямів розвитку корпоративного управління в акціонерних товариствах” від 18.01.2003 р. № 25-р.

У одній з перших редакцій ст.41 Закону, що діяла до 23.12.1997 року було досить чітко сформульовано, що повноваження щодо «обрання та відкликання» членів виконавчого органу, ревізійної комісії та наглядової ради АТ належить до виключної компетенції загальних зборів акціонерів. Зазначена редакція норми не передбачала права загальних зборів передавати вказані повноваження іншим органам, однак, і прямо не забороняла цього. Однак, із введенням в дію 01.01.2004 року Цивільного кодексу України (ЦКУ), п.2 ч.2 ст.159 Кодексу до виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить «обрання членів наглядової ради, а також утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства». Таким чином, було істотно змінено усталений порядок формування персонального складу виконавчого органу АТ, адже відтепер загальні збори акціонерів мають право приймати рішення лише про створення самого виконавчого органу. Члени ж цього органу мають обиратися (або призначатися) у спосіб, передбачений статутом, адже у кодексі про це нічого не сказано.

З моменту набуття чинності ЦКУ положення Закону набули «другорядного», порівняно із кодексом значення, тобто, мають застосовуватися виключно у частині, що не суперечить останньому.

Конфлікти інтересів можуть виникати:

§ застосування положення ч.2 ст.161 ЦКУ, згідно якої виконавчий орган АТ може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).

§ один з варіантів тлумачення цієї норми полягає у тому, що створення одноособового органу і створення колегіальних виконавчих органів виключають одне одного.

§ визначивши правління як колегіальний виконавчий орган, АТ вже не може надавати статус виконавчого органу директорові.

§ Підставою для такого висновку є синтаксичне тлумачення частки «чи» у тексті наведеної норм.

2.2. Нормативно-правова база функціонування державного корпоративного сектору.

Нормативно-правовеполе функціонування акціонерних товариств, загальний стан корпоративного законодавства в Україні не тільки значною мірою визначають умови реалізації учасниками товариств власних інтересів в акціонерних товариствах, але й · суттєво впливають на формування предметної основи конфліктів інтересів; · визначають можливі межі втручання суб’єктів конфліктної взаємодії у ситуації конфлікту; · визначають можливості управління та вирішення конфліктних ситуацій; · роль у цьому різних органів управління акціонерними товариствами, державних та інституцій на засадах саморегулювання (галузевих асоціацій, фондових бірж та ін.).

У таблиці узагальнено нормативно-правові акти, які регулюють різні сфери корпоративних відносин суб’єктів підприємницької діяльності в Україні.

Нормативно-правові акти, що регулюють різні аспекти корпоративних відносин в Україні

Врегульовані питання Нормативно-правові акти

Поняття АТ та склад його засновників АТ ЦКУ, ГКУ Закон України “Про акціонерні товариства”

Порядок формування статутного фонду (капіталу) Закон України “Про акціонерні товариства”, ЦКУ, ГКУ, Закон України “Про цінні папери та фондовий ринок”, Закон України „Про захист економічної конкуренції”

Склад установчих документів АТ та порядок їх погодження ЦКУ, ГКУ , Закон України “Про акціонерні товариства” , Закон України „Про захист економічної конкуренції” ,Рішення ДКЦПФР «Про затвердження зразкових Статуту та внутрішніх Положень відкритого акціонерного товариства»

Порядок збільшення (зменшення) статутного фонду ЦКУ, ГКУ, Положення ДКЦПФР про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу.

Формування та процедури організації діяльності органів управління АТ ЦКУ, ГКУ, Закон України “Про акціонерні товариства”, Положення ДКЦПФР про проведення контролю за реєстрацією акціонерів для участі у загальних зборах акціонерних товариств.

Розкриття інформації АТ ЦКУ, ГКУ, Закон України “Про акціонерні товариства”, Положення ДКЦПФР про розкриття інформації емітентами цінних паперів.

Порядок припинення діяльності АТ ЦКУ, ГКУ, Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”, Закон України “Про акціонерні товариства”.

Реорганізація та реструктуризація АТ ЦКУ, ГКУ , Положення ДКЦПФР про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу, Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Поглинання та придбання активів інших компаній ЦКУ, ГКУ , Закон України “Про акціонерні товариства”, Закон України „Про захист економічної конкуренції”, Закон України «Про холдингові компанії в Україні».

Формування та реалізація стратегії діяльності АТ ЦКУ, ГКУ , Закон України “Про акціонерні товариства”, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Дивідендна та інвестиційна політика АТ ЦКУ, ГКУ, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»Закон України «Про інвестиційну діяльність».

Випуск АТ цінних паперів та діяльність на фондовому ринку ЦКУ, ГКУ , Закон України “Про акціонерні товариства”, Закон України “Про цінні папери та фондовий ринок”, Закон України “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, Положення ДКЦПФР про порядок реєстрації випуску акцій під час створення акціонерних товариств, Положення ДКЦПФР про придбання, реалізацію та анулювання акціонерними товариствами акцій власного випуску, Положення ДКЦПФР про розкриття інформації емітентами цінних паперів, Положення ДКЦПФР про функціонування фондових бірж.

Входження до інтегрованих корпоративних структур ЦКУ, ГКУ , Закон України “Про акціонерні товариства” , Закон України „Про захист економічної конкуренції”, Закон України «Про холдингові компанії в Україні», Закон України «Про промислово-фінансові групи в Україні».

Загальновизнані в усьому світі стандарти корпоративного управління поступово стають звичайною практикою і для українського бізнесу. Рушійними силами цих процесів, є: 1. Значна активізація українських компаній у пошуку нових джерел фінансування, у тому числі через вітчизняні та міжнародні фондові ринки (облігації; приватні розміщення акцій; IPO), що зумовлює необхідність неухильного дотримання жорстких вимог нового Закону України "Про акціонерні товариства", а також кращих практик корпоративного управління; 2. Зміна форм роботи з акціонерами, зростання їх активності, що зумовлює посилення впливу інституційних акціонерів на корпоративну поведінку компаній; 3. Повне переосмислення ролі Наглядової ради, як органу управління компанією, що зумовлює: • значне розширення компетенції та повноважень Ради; • залучення незалежних та/або іноземних членів Ради; • створення комітетів Ради.

2.3. Суб’єкти управління та уповноважені особи в структурі управління державними корпоративними правами.

За статтею 4 Закону України «Про управління об’єктами державної власності» суб’єктами управління об'єктами державної власності є:

· Кабінет Міністрів України;

· Фонд державного майна України;

· Міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління);

· Органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами;

· Державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури);

· Юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави (далі - уповноважені особи);

· Національна академія наук України, галузеві академії наук.

За статтею 10 Закону України «Про управління об’єктами державної власності», уповноважені особи: 1.Уповноважені особи виконують функції з управління корпоративними правами держави відповідно до договору доручення, який укладається уповноваженими органами управління або Фондом державного майна України з уповноваженою особою. 2. Уповноважена особа здійснює функції з управління корпоративними правами держави шляхом реалізації прав акціонера (учасника) господарського товариства в межах повноважень, які надають зазначені корпоративні права держави, що передані цій особі в управління на підставі договору доручення. 3. Уповноважені особи визначаються на конкурсних засадах. 4.Ініціатором проведення конкурсу може бути Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, уповноважені органи управління, а також юридичні та фізичні особи, які можуть претендувати на виконання функцій з управління корпоративними правами держави. 5.Критерієм визначення переможця конкурсу є фінансово-економічні показники діяльності господарського товариства, які повинні бути досягнуті шляхом реалізації запропонованої претендентом програми управління (програми розвитку). 6.Порядок проведення конкурсу з визначення уповноваженої особи на виконання функцій з управління корпоративними правами держави затверджується Кабінетом Міністрів України. 7.Корпоративні права держави, передані уповноваженим особам в управління, не можуть бути відчужені з державної власності без дозволу Кабінету Міністрів України. Стосовно них не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути відчуження цих корпоративних прав з державної власності. Відчуження корпоративних прав держави здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації.

Кабінет Міністрів України -найвищий орган, що здійснює управління об’єктами державної власності, та визначив його провідну роль у системі суб’єктів управління об’єктами державної власності. Здійснює управління об’єктами державної власності відповідно до закону.

Повноваження Кабміну:

· Здійснювати управління об’єктами державної власності як безпосередньо, так і шляхом передачі повноважень з управління іншим, визначеним у цьому Законі, суб’єктам управління, і саме до його компетенції належить визначення, які суб’єкти та якими об’єктами здійснюватимуть управління;

· Затверджувати положення та статути державних господарських об’єднань, підприємств, установ та організацій, розмір асигнувань на їх утримання і граничну чисельність працівників, призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників та заступників керівників;

· Деталізувати положення Закону з метою визначення порядку реалізації іншими суб’єктами управління об’єктами державної власності певних визначених цим Законом повноважень, зокрема, шляхом визначення порядку встановлення критеріїв ефективності управління об’єктами державної власності, визначення порядку здійснення контролю за виконанням функцій з управління об’єктами державної власності; спрямування коштів, визначених Державним бюджетом України, на фінансування витрат, пов’язаних із викупом часток (акцій, паїв) вторинної емісії господарських організацій з корпоративними правами держави, та заходи щодо реструктуризації, досудової санації та інші заходи, які стосуються функціонування об’єктів державного сектору економіки; відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними, зокрема казенними, підприємствами та їх об’єднаннями, господарськими структурами; конкурсного відбору керівників державних суб’єктів господарювання та оплати їх праці, тощо.

· Затвердження:

- Порядку формування та реалізації дивідендної політики держави (постанова КМУ від 12 травня 2007 р. № 702),

- Порядку відчуження об’єктів державної власності (постанова КМУ від 6 червня 2007 р. № 803),

- Порядку прийняття рішення щодо проведення додаткових емісій акцій, їх викупу державою або внесення додаткових вкладів до статутних капіталів господарських товариств (постанова КМУ від 6 червня 2007 р. № 797),

- Порядку здійснення контролю за виконанням функцій з управління об’єктами державної власності (постанова КМУ від 19 червня 2007 р. № 832),

- Порядку списання об’єктів державної власності (постанова КМУ від 8 листопада 2007 р. № 1314).

Особливі повноваження Фонду Державного Майна України :

· Повноваження у сфері управління об’єктами державної власності, зокрема, стосовно корпоративних прав держави;

· Готує та вносить на розгляд Кабміну проекти актів уряду про зміну органу, вповноваженого здійснювати управління корпоративними правами держави;

· Управління об’єктами державної власності щодо державних підприємств, установ і організацій щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна, а також стосовно корпоративних прав держави;

· Виступає орендодавцем цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів;

· Здійснення контролю за використанням орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств;

· Виступає від імені держави засновником господарських організацій, до статутних фондів яких передається державне майно, зокрема, холдингових компаній та підприємств, які підлягають корпоратизації відповідно до законодавства;

· Укладання та розрив контрактів із державними контролерами згідно із встановленим Кабміном порядком.

Інші суб’єкти управління

Закон відносить державні господарські об’єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації до суб’єктів управління об’єктами державної власності

Визначений перелік повноважень державних господарських структур щодо управління державним майном вужчий, ніж перелік повноважень, якими наділені уповноважені органи управління (міністерства та інші органи виконавчої влади). Водночас Закон не вирішує всі проблемні питання, що існували стосовно визначення статусу та повноважень цих суб’єктів управління, зокрема, у ньому відсутня норма, яка передбачає, що в таких випадках міністерство чи інший орган виконавчої влади позбавляється аналогічних повноважень щодо підприємств, які, наприклад, стають учасниками державного господарського об’єднання, але залишаються перебувати у сфері управління відповідного міністерства чи іншого органу виконавчої влади.

? Питання для обміркування та самоконтролю

1. Наведіть визначення корпоративного контролю.

2. Визначте складові корпоративного контролю.

3. Охарактеризуйте законодавче поле функціонування акціонерних товариств в Україні.

4. Визначте основні державні інституції, що регулюють середовище корпоративного управління.

5. Дайте визначення поняттю «конфлікт інтересів».

6. В чому проявляється конфлікт інтересів під час управління акціонерним товариством?

ТЕМА 3. МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ

План

3.1.Принципи корпоративного управління організації Економічного

Співтовариства та Розвитку.

3.2. Принципи корпоративного управління Конфедерації Європейських

Асоціацій Акціонерів.

3.3. Національні кодекси корпоративної поведінки.

& 1; 3; 4; 6; 7; 8.

4 Міні-лексикон: корпорація, корпоративне управління, корпоративна власність, корпоративні права, діалектика, корпоративна організація, індивідуалістична організація

3.1. Принципи корпоративного управління організації Економічного Співтовариства та Розвитку.

ОЕСР:В Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) беруть участь 25 держав. Конвенція про створення ОЕСР виділяє три мети створення цієї організації: 1) забезпечити максимально можливий рівень стійкого розвитку за одночасної підтримки фінансової стабільності; 2) сприяти вільній торгівлі; 3) сприяти економічному розвитку в менш розвинутих країнах.

Принципи ОЕСР мають на меті допомогти «урядам-членам і не членам у їхніх зусиллях щодо оцінки та поліпшення правового, інституціонального та законодавчого середовища корпоративного управління в їхніх країнах» та складаються з наступних розділів:

· Права акціонерів;

· Однакове та справедливе ставлення до акціонерів;

· Роль зацікавлених осіб в управлінні компанією;

· Розкриття інформації та прозорість;

· Обов’язки Ради.

І Права акціонерів

Система корпоративного управління повинна захищати права акціонерів.

Права акціонерів

А. До основних прав акціонерів належать права на: 1. Надійні методи реєстрації власності; 2. Передачу акцій; 3. Регулярне та своєчасне отримання інформації про корпорацію; 4. Участь та голосування на загальних зборах акціонерів; 5. Участь у виборах Ради; 6. Отримання частки прибутку корпорації.

Б. Акціонери мають право на участь у прийнятті рішень та отриманні достатньої інформації стосовно питань, пов'язаних з фундаментальними змінами в корпорації: 1. Внесення змін та доповнень до статуту та аналогічних документів, що регулюють питання управління компанією; 2. Додатковий випуск акцій; 3. Угоди надзвичайного характеру, що по суті призводять до продажу компанії.

В. Підлягають оприлюдненню (розкриттю) структура капіталу та механізми, які дозволяють окремим акціонерам отримувати контроль, що не співставний з їхньою часткою в акціонерній власності.

Г. Акціонери повинні мати можливість ефективно брати участь у загальних зборах акціонерів та голосувати на зборах, а також бути поінформованими про правила, включаючи порядок голосування, що регламентують проведення загальних зборів: 1. Акціонери повинні отримувати достатню та своєчасну інформацію стосовно дати, місця проведення та порядку денного загальних зборів, а також повну та своєчасну інформацію щодо питань, які будуть вирішуватися під час зборів; 2. Акціонерам повинна надаватися можливість ставити запитання Раді, а також в розумних межах пропонувати включення додаткових питань до порядку денного зборів; 3. Акціонери повинні мати можливість голосувати особисто або заочно, при цьому в обох випадках голоси мають однакову силу.

Д. Ринки корпоративного контролю повинні мати можливість функціонувати ефективно і прозоро: 1. Для того, щоб інвестори розуміли свої права та засоби правового захисту, мають чітко формулюватися й оприлюднюватися правила та процедури, що регулюють придбання корпоративного контролю на ринках капіталу, а також угоди надзвичайного характеру (злиття компаніі та продаж значної частини активів компанії). Угоди повинні укладатися за прозорими цінами і на справедливих умовах, що захищають права усіх акціонерів у відповідності до їх виду. 2. Механізми, що перешкоджають поглинанню компанії, не повинні використовуватися для звільнення керівництва компанії від відповідальності.

Е. Акціонери, в тому числі інституційні інвестори, мають враховувати, які витрати та вигоди несе використання ними свого права голосу.

ІІ Однакове та справедливе ставлення до акціонерів

Система корпоративного управління повинна забезпечувати однакове ставлення до акціонерів, включаючи дрібних та іноземних акціонерів. Усі акціонери повинні мати можливість вдаватися до ефективних засобів захисту у разі порушення їх прав.

Загальне завдання цієї організації полягає в представленні інтересів окремих акціонерів Європейського Союзу. Основними цілями «Євроакціонерів» є: · Підтримка гармонізації на рівні ЄС таких питань, як захист дрібних акціонерів; · Забезпечення прозорості ринків капіталу і міжнародного голосування через представників; · Збільшення вартості акціонерного капіталу в європейських компаніях; підтримка питань корпоративного управління на європейському рівні.

Директиви «Євроакціонерів» ґрунтуються на тих самих принципах, що й у ОЕСР, але є більш конкретними та детальними. І, якщо вони будуть прийняті компаніями та/або країнами, призведуть до поліпшення прав і впливу акціонерів. Наскільки дозволяють різні національні правові системи, «Євроакціонери» намагалися якомога конкретніше описати свою точку зору на різні проблеми корпоративного управління.

І ПРАВО ГОЛОСУ · Акціонери повинні мати значний вплив на суттєві зміни в компанії; · Принцип «одна акція – один голос» є основою права голосу; · Акціонери повинні мати право голосувати на загальних зборах акціонерів пропорційно випущеному акціонерному капіталу; · Товариства не повинні випускати акції з диспропорційними правами голосу, що мають на меті вплинути на рівновагу влади на річних загальних зборах акціонерів; · Акціонери повинні мати змогу голосувати особисто або за своєї відсутності, через представника.

ІІ ЗАХИСТ ІНТЕРЕСІВ АКЦІОНЕРІВ · Злиття та поглинання інших суб’єктів, контроль в товаристві; · акціонери повинні бути поінформовані про будь-яку можливу пропозицію стосовно акцій товариства, і наслідки прийняття чи відхилення такої пропозиції; · товариства повинні мати змогу вирішувати питання щодо розподілу прибутку і дивідендів, а також можливого вибору між дивідендами в формі грошових кошт і в формі акцій; · всі схеми опціонів або будь-яких стимулів мають бути затверджені акціонерами в окремому документі; · Оскільки програми купівлі-продажу акцій можуть використовуватися для збільшення вартості акціонерного капіталу, то такі програми повинні здійснюватися лише за умови максимізації прибутку на одну акцію; · Програми купівлі-продажу акцій та умови, за яких вони можуть здійснюватися, повинні бути затверджені акціонерами; · Збільшення капіталу, які виключають можливість існуючих акціонерів зберігати їхню відповідну частку в компанії, повинні обмежуватися. Тому повноважень ради випускати акції не повинні перевищувати максимальний період між двома загальними зборами акціонерів; · Необхідно уникати захисних заходів проти поглинання або інших заходів, що обмежують вплив акціонерів;

ІІІ ПРОЗОРІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВАРИСТВА «Євроакціонери» рекомендують товариствам розкривати акціонерам усю важливу інформацію, зокрема стосовно: · Плану фінансової діяльності та корпоративної стратегії; · Діяльності за квартал. · Будь-яку важливу інформацію, що може вплинути на вартість акцій; · Всю інформацію стосовно укладення угод або інших питань, що стосуються товариства. · Забезпеченість прозорості структури власності; · Розкривати інформацію, яка може вплинути на вартість акцій, а також інформацію про акціонерів, які перетинають (в плані зростання або зниження) межу в 5% вартості акціонерного капіталу; · Необхідність дотримання принципу гласності діяльності товариства стосовно його акціонерів, що передбачає надання достовірної інформації на запит будь-якого акціонера; · До повноважень загальних зборів має бути віднесено обрання незалежного аудитора; · У зв’язку із зростанням важливості міжнародних інвестицій і з метою покращення зв’язків між акціонерами товариство повинно вживати усіх заходів для підвищення активності участі акціонерів через застосування сучасних технологій, таких, як Інтернет тощо.

ІV РОЛЬ РАД У різних країнах існують різні структури ради. Загалом існує дві структури. У так званій однорівневій структурі єдиний орган поєднує в собі функції як безпосереднього управління, так і нагляду. У дворівневій структурі ці дві функції виконуються двома окремими органами: наглядовою радою і радою директорів. Щоб ефективно виконувати відповідні обов’язки, в однорівневій раді повинен бути значний ступінь незалежності між виконавчими і невиконавчими членами. Як в однорівневій, так і в дворівневій системах, принаймні певні члени ради, або однієї з двох рад, повинні обиратися загальними зборами акціонерів.

· Право обирати членів принаймні однієї ради і можливість піднімати питання про звільнення члена ради; · Запровадження механізму підзвітності виконавчих членів ради невиконавчим членам або членам наглядової ради; · Членство невиконавчих членів у складі ради, як за однорівневою, так і за дворівневою системами, не має перевищувати 12 років. При цьому рекомендується щоб лише один невиконавчий член ради був з числа колишніх виконавчих членів ради; · Публікація принципів за якими визначається винагорода директорам. Оплата ж праці виконавчих директорів може, до певного моменту, бути гнучкою та не може бути вдвічі більшою за встановлений розмір оплати.

3.3. Національні кодекси корпоративної поведінки.

Кодекси корпоративного управління розробляють різні інститути:

· Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку,

· Фондові біржі;

· Інвестори та їх асоціації;

· Наднаціональні організації.

Кодекси розрізняються за масштабами і деталями, проте майже всі проголошують чотири основоположні принципи:

· рівне ставлення до всіх акціонерів, чиї права мають дотримуватися;

· підзвітність ради директорів і менеджменту;

· розкриття інформації і прозорість, тобто своєчасне і повне надання фінансової та іншої звітності;

·

Причини виникнення кодексів корпоративного управління

відповідальність за дотримання інтересів міноритарних акціонерів та інших груп інтересів, а також за неухильне дотримання духу і букви закону.

Найбільш поширені кодекси

Австралія ü «Корпоративна практика та етичні норми» (Corporate Practices and Conduct) - розроблений консорціумом ряду найбільших професійних об'єднань під керівництвом Австралійського інституту директорів (Australian Institute of Company Directors); ü «Рекомендації з корпоративної практиці» (Statement of Recommended Corporate Practice) - розроблені Австралійською асоціацією інвестиційних менеджерів (Australian Investment Managers Association).

Бельгія ü «Принципи корпоративного управління» (Principes du gouvernement des enterprises) - розроблені Федерацією бельгійського бізнесу (Federation des compagnies belgiques).

Великобританія ü «Доповідь Комітету з фінансових аспектів корпоративного управління - Доповідь Кедбері» (Report of the Committee on the Financial Aspects of Corporate Governance - Cadbury Report); ü «Доповідь Комітету з корпоративного управління - Доповідь Хемпела» (Committee on Corporate Governance Final Report - Hampel Report).

Німеччина ü «Керівництво» (DSW Guidelines) - розроблено Німецькою асоціацією щодо захисту прав власників цінних паперів (Deutsche Schutsvereinigung fur Wertpapierbesitz).

Франція ü «Про ролі рад директорів у відкритих акціонерних товариствах» - розроблений Національною радою з захисту інтересів бізнесу (Conseil National du Patronat Francais).

Японія ü «Невідкладні рекомендації щодо корпоративного управління» (Urgent Recommendations Concerning Corporate Governance) - розроблений Японською федерацією бізнес-організацій (Japanese Federation of Business Organizations).

США ü «Заява з корпоративного управління» (Statement on Corporate Governance) - розроблений організацією «Круглий стіл бізнесу» (Business Roundtable); ü «Принципи корпоративного управління» (Corporate Governance Market Principles) - розроблений Каліфорнійскім пенсійним фондом державних службовців (California Public Employees' Retirement System); ü «Основна політика та рекомендації» (Core Policies, Positions and Notes) - розроблений Радою інституціональних інвесторів (Council of Institutional Investors); ü «Звіт комісії НАКД по професійним вимогам до директорам» (Report of the NACD Commission on Director Professionalism) - розроблений Національною асоціацією корпоративних директорів, НАКД (National Association of Corporate Directors).

Кодекси корпоративного управління рекомендують приділяти основну увагу питанням:

· Підготовки та проведення загальних зборів акціонерів;

· Обрання та забезпечення ефективної діяльності рад директорів;

· Діяльності виконавчого органу (правління, генеральний директор);

· Розкриття інформації про діяльність компанії, а також про підготовку та проведення великих корпоративних подій (поглинання, реорганізація).

3 червня 2003 р. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку своїм рішенням № 242 схвалила проект Принципів корпоративного управління України та постановила винести його на загальнонаціональне обговорення, а у грудні 2003 р. проект було затверджено.

Група українських фахівців, що працювала над проектом Принципів, опрацювала близько 40 кодексів корпоративного управління різних країн і корпорацій з метою узагальнення кращого світового досвіду. Це дало змогу підготувати дійсно прогресивний документ, який враховує кращі світові тенденції і в якому запропоновано багато нових прогресивних норм і концепцій. Затверджені ДКЦПФР Принципи корпоративного управління містять у собі ті основоположні засади, на яких тримається цивілізований бізнес в усьому світі:

· Захист прав інвесторів і акціонерів, розкриття інформації;

· Рівне ставлення до акціонерів, роль зацікавлених осіб;

· Відповідальність Наглядової Ради (у банках - Спостережної Ради);

· Компетенція і обов'язки Правління.

Принципи вперше в українській практиці вводять такі нові для нас концепції, як "незалежний директор", "корпоративний секретар", "конфлікт інтересів".

Ключові принципи корпоративних відносин в Україні

Сьогодні в Україні швидкими темпами розвивається інфраструктура фондового ринку, запроваджено електронний обіг цінних паперів.

Підприємництво — це безпосередня, самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою одержання прибутку, яка здійснюється фізичними і юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності в порядку, встановленому законодавством (ч.І ст.1 Закону «Про підприємництво»).

Пі

Підприємницька діяльність в Україні може здійснюватися: а) фізичними особами — підприємцями без утворення юридичної особи; б) юридичними особами. Різновидом юридичних осіб, що створюються для здійснення підприємницької діяльності, є господарські товариства. Поняттям «господарське товариство» охоплюється декілька самостійних видів комерційних юридичних осіб, спільною рисою яких є те, що їх статутний фонд або капітал поділяється на частки.

Господарські товариства є юридичними особами, їм властиві всі істотні ознаки й атрибути юридичної особи:

· господарське товариство має організаційну єдність. Його діяльність побудована на взаємодії різноманітних структурних груп учасників товариства, органів управління, трудового колективу. Але в зовнішніх відносинах товариство завжди виступає як єдине ціле.

· організаційна структура товариства закріплюється в його установчих документах, до яких відноситься статут і установчий договір, а також в інших внутрішніх нормативних актах.

· майно господарського товариства є відокремленим від майна його учасників, інших осіб, а також держави. Майно належить товариству на праві колективної власності і підбивається на самостійному балансі.

· господарське товариство діє в цивільному обігу від свого імені. Будь-яке товариство має атрибути, що дозволяють виділити його з числа інших юридичних осіб (індивідуалізувати).

· господарське товариство несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах закріпленого за ним майна.

У випадках, прямо передбачених чинним законодавством, у формі господарського товариства можуть створюватися неприбуткові (не комернійні) організації, що не є суб'єктами підприємницької діяльності (наприклад: біржа, Національний депозитарій).

4.3. Господарські товариства корпоративного і некорпоративного типу.

Світова практика свідчить про існування багатьох видів господарських товариств, які знайшли місце і в Україні. Найбільшого поширення набули акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю. Менш поширеними в Україні є товариства з додатковою відповідальністю, виникнення яких передусім викликане формуванням довірчих товариств, мало в Україні товариств з повною відповідальністю та командитних.

Товариство з обмеженою відповідальністю є специфічним і має відмінні риси: статутний фонд поділений на частки визначених установчими документами (статутом) розмірів. Однак учасники такого товариства відповідають за його боргами не тільки своїми внесками до статутного фонду, а й у разі недостатності цих сум — додатково майном, що їм належить, у однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Характерною особливістю таких товариств є обмежена відповідальність їх учасників (учасника), оскільки вони несуть відповідальність лише в межах їх внесків.

Ця риса є спільною для акціонерних товариств і для товариств з обмеженою відповідальністю, принципова відмінність полягає в тому, що ТОВ не випускають акції і мають специфічні риси в управлінні, уступці часток учасників, виході з товариства тощо.

ТОВ не повинні мати значну кількість учасників, оскільки нормативна база їх корпоративного управління така, що за великої кількості учасників значною мірою втрачається керованість, особливо при прийнятті стратегічних рішень.

Товариством з додатковою відповідальністю єгосподарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

В організаційно-правовій базі України існує також кілька форм господарських товариств, які однозначно не можуть вважатися товариствами корпоративного типу. В таких товариствах функції власності не відокремлені від функцій управління товариствами.

До таких товариств насамперед відносять повні товариства (ПТ).

Повним визнається товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Товариством, що поєднує риси товариства з обмеженою відповідальністю і повного товариства, є так зване командитне товариство (КТ).

Командитне товариство (КТ) - товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників).

Специфіка управління командитним товариством насамперед полягає в тому, що його здійснюють тільки учасники з повною відповідальністю. Якщо в командитному товаристві є тільки один учасник з повною відповідальністю, управління справами здійснюється цим учасником самостійно.

Як свідчить практика, досить складна структура організаційно-економічних відносин і відповідно управління, жорстка матеріальна відповідальність призвели до того, що на сьогодні повні та командитні товариства в Україні не набули значного поширення.

? Питання для обміркування та самоконтролю

1.Дайте визначення поняттю «корпоративна форма».

2.Наведіть приклади корпоративних форм підприємництва в Україні.

3.Корпоративні форми підприємництва в Україні: історія та сучасність.

4.Дайте визначення поняттю «корпоративний устрій».

5.Наведіть приклади господарських товариств корпоративного типу.

ТЕМА 5. ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ

План

5.1. Загальна характеристика органів управління акціонерними товариствами.

5.2. Загальні збори акціонерів.

5.3. Спостережна рада акціонерного товариства.

5.4. Правління акціонерного товариства.

5.5. Ревізійна комісія акціонерного товариства.

&1; 3; 4; 9; 10;16-18

2 Міні-лексикон: загальні збори, наглядова рада, виконавчий орган акціонерного товариства, ревізійна комісія,

5.1. Загальна характеристика органів управління акціонерними товариствами.

Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Органи юридичної особи служать для формування і вираження зовні її волі, здійснення дій правового характеру від імені юридичної особи.

Органами управління акціонерного товариства є: ü Загальні збори акціонерів – вищий орган товариства; ü Рада товариства (наглядова рада) – орган, що представляє інтереси акціонерів у перервах між проведенням загальних зборів і контролює діяльність виконавчого органу; ü Виконавчий орган – правління або інший орган, передбачений статутом – керує поточну діяльність товариства, представляє товариство у відносинах із третіми особами; ü Ревізійна комісія – органи, що контролює фінансово-господарську діяльість виконавчого органу (фактично не може бути віднесена до органів управління, оскільки не наділена ніякми владними повноваженнями)

Залежно від акціонерного товариства й від кількості акціонерів в акціонерному товаристві може існувати чотири моделі управління. Відмінність моделей полягає у:

а) Наявності або відсутності Спостережної Ради;

б) Різних формах існування виконавчого органу (колегіального чи одноособового).